Яновський Юрій Іванович

Яновський Юрій Іванович
Яновський Юрій Іванович
200px Юрій Яновський
Ім'я при народженні	Яновський Юрій Іванович
Псевдо	Георгій Ней, Юрі Юрченко
Народився	14 (27) серпня 1902(1902-08-27) хутір Маєрове, Кіровоградська область
Помер	25 лютого 1954(1954-02-25) (51 рік) Київ
Поховання	Байкове кладовище
Громадянство	СРСР
Національність	українець
Діяльність	прозаїк, поет
Alma mater	Єлисаветградське земське реальне училище
Мова творів	українська, російська
Роки активності	1922—1954
Напрямок	неоромантизм, соціалістичний реалізм
Жанр	новела, роман, оповідання, повість, вірш
Magnum opus	«Вершники»
Членство	Спілка письменників СРСР
Автограф
Нагороди
Яновський Юрій Іванович у Вікісховищі?
Висловлювання у Вікіцитатах
Роботи у  Вікіджерелах

|Lib= |Член КПРС?=

Ю́рій Яно́вський (*14 (27) серпня 1902(19020827), Маєрове — †25 лютого 1954) — український радянський письменник-класик, лауреат Сталінської премії (1949).

Бiографiя

Дитинство

Народився 27 серпня 1902 року в селі Майєрове (тепер село Нечаївка Компаніївського району Кіровоградської області) в селянській родині. У 1908 році у пошуках кращого життя родина переїхала до Єлизаветграда.

Освіта

У 1919 році Юрій на відмінно закінчив Єлисаветградське реальне училище, працював у адміністративному відділі повітового виконкому, у повітовому статистичному бюро і водночас навчався в механічному технікумі.

"В останні роки чомусь сором'язливо замовчують про те, що весь цвіт письменників і поетів УРСР у роки громадянської війни бився під українськими прапорами зі зброєю в руках проти більшовиків. Петлюрівськими офіцерами були Петро Панч та Андрій Головко, лихими юнаками (юнкерами) — Володимир Сосюра і Борис Антоненко-Давидович, добровольцями-кавалеристами — Олександр Копиленко та навіть 16-річний Юрій Яновський. держчиновниками УНР — Павло Губенко (Остап Вишня), Павло Тичина, Юрій Смолич … Частина з них на початку 1920 року опинилися в лавах боротьбистів і разом з ними перейшли до більшовиків. Але декого, наприклад Остапа Вишню і, за деякими даними, Юрія Яновського, червоні взяли в полон. Але петлюрівська закваска в них залишилася назавжди". Я. Тинченко

Вчився в Київському Політехнічному Інституті на перших двох курсах 1922—1923. Вчився разом з майбутнім конструктором ракет С. Корольовим.

1920-ті-1930-ті

Файл:Яновський Ю2.jpg

У 1925—1926 рр. працював на Одеській кінофабриці художнім редактором. З 1927 жив у Харкові, з 1939 — в Києві. Перший вірш «Море» надрукував російською мовою (1922), уперше виступив з віршами українською мовою в 1924 році (збірка «Прекрасна Ут», 1928), далі перейшов на прозу. Романтичні новели раннього періоду творчості Яновського зібрані в збірці «Мамутові бивні» (1925) і «Кров землі» (1927). Яновський, разом з М. Хвильовим — один з найвизначніших романтиків в українській літературі першої половини XX ст., зокрема співець морської романтики, найяскравіше представленої в першому його романі «Майстер корабля».Новела «Поворот»(1927)(1928), після якого з'явився гостро критикований і довгий час заборонений роман «Чотири шаблі» (1931), в якому знайшов романтичне зображення стихійний народний рух відроджуваної України за доби відбудови державності. До тієї самої теми революції в Україні, але під тиском критики вже з офіційної позиції, Яновський повернувся в майстерно збудованому романі в новелах «Вершники» (1935), одна з новел якого, «Подвійне коло», присвячена зображенню трагедії братовбивчих конфліктів за доби революції.

Iдейний смисл назви новели «Подвiйне коло» (за романом Ю. I. Яновського «Вершники») «Подвiйне коло» — це назва першоï новели роману Ю. Яновського «Вершники». Трагiчнi подiï описанi в нiй: п'ять братiв Половцiв зустрiчаються на кривавих дорогах громадянськоï вiйни. Пiдiймає руку брат на брата, бо хоч i одного роду, та до рiзних берегiв прибились вони: Андрiй командував загоном Добровiльноï армiï Денiкiна, Оверко воював у кiннотi Петлюри, Панас i Сашко були махновцями, а Iван — бiйцем Червоноï Армiï. Андрiïв загiн потрапляє в полон до петлюрiвцiв. Пiд Компанiïвкою, охопленi безумством вiйни, люди калiчать, убивають одне одного. Справжнiм пеклом стала земля. I великий грiшник Оверко вбиває свого брата Андрiя. А коли перед смертю Андрiй нагадує братовi слова батька: «Тому роду немає переводу, де брати милують згоду», Оверко вiдповiдає: «Рiд — це основа, а найперше держава, а коли ти на державу важиш, тодi рiд хай плаче, тодi брат брата зарубає». Як драматично i правдиво описане це перше коло страшних випробувань, що випали на долю братiв.

Файл:Yanovski.jpg

Юрій Яновський у робочому кабінеті

Та ось i друге коло: Оверко стоïть перед своïм ворогом — братом Панасом. Проклинає Оверко свого брата-вбивцю так само, як нещодавно прокляв його Андрiй. Земля, здається, здригнулася, коли Оверкова смерть вилетiла з Панасового маузера. Каïн i Авель… Найстрашнiшим вважається грiх братовбивства. I це подвiйне коло братовбивства своєю страшною правдою вражає читача. Досягає цього письменник особливою манерою письма. В одному реченнi оживає неспокiйна трагiчна епоха, стрiмкi подiï бою. Лаконiзм, висока метафоричнiсть, каскад однорiдних сурядних речень створюють це враження. Перше речення — це i свого роду камертон, який задає тон всiй розповiдi про подвiйне коло людських страждань: звучать високi, напруженi, трагiчнi ноти. Важка болiсна оповiдь переривається описами епiзодiв iз життя батька, Матвiя Половця. I вiд цього кривавi подiï здаються ще страшнiшими. Зустрiч махновцiв з Червоною Армiєю теж завершується вбивством. Правда, цього разу Панас сам вбиває себе. Такий кiнець новели є логiчним завершенням розповiдi автора про страшнi подiï громадянськоï вiйни, про великi випробування й страждання, якi випали на долю людей.

До Великої Вітчизняної війни Яновський написав кілька сценаріїв («Гамбург», «Фата морґана», «Серця двох» та інші), п'єси «Завойовники» (1931), «Дума про Британку» (1932), «Потомки» (1940) і видав збірку почасти дуже дотепних, пройнятих живим гумором оповідань «Короткі історії» (1940).

Друга світова війна і повоєнний період

За війни Яновський був редактором журналу «Українська література» і військовим кореспондентом, в 1945 — кореспондентом на Нюрнберзькому процесі. Найвизначнішим твором Яновського повоєнного часу став роман «Жива вода» (1947), в якому письменник втілив ідею невмирущості нації, відроджуваної після воєнної катастрофи. Гостро критикований за націоналізм, Яновський змушений був переробити цей роман згідно з принципами соцреалізму й перевидати його в далеко слабшому варіанті під іншою назвою «Мир» (1956).

Останні роки життя

Бувши слабого здоров'я, Яновський, проте, довго витримував тиск безнастанних репресій і капітулював щойно під кінець життя збіркою з мистецького погляду анемічних «Київських оповідань» (1948). Помер Юрій 25 лютого 1954 року . Попри це, твори Яновського поруч з творчістю таких визначних майстрів слова, як П. Тичина, М. Хвильовий, М. Зеров, М. Рильський, Є. Плужник, увійшли в класичний фонд літератури українського відродження першої половини XX ст.

Твори Яновського, окрім багатьох поодиноких видань, кілька разів були видавані зібрано: «Збірка творів», І-IV (1931—1932); «Вибране» (1949); «Твори», І-II (1954); «Твори», І-V (1958—1959).

У Києві мешкав у будинку письменників Роліт. Похований на Байковому цвинтарі (ділянка № 2; надгробок — бронза, граніт; скульптор І. В. Макогон, архітектор П. Ф. Костирко; встановлений в 1961 році).

Вибрана бібліографія

• Вершники
• Майстер корабля
• Чотири шаблі

Пам'ять

У рідному селі письменника Зачепирків створено музей його імені. Іменем Ю. І. Яновського в Києві в 1955 році була названа вулиця (Печерський район, Звіринець).

На будинку Роліту в Києві, де з 1939-го по 1954 рік жив і працював письменник у 1958 році встановлена меморіальна дошка (граніт, бронза; барельєф, скульптор А. В. Німенко).

Література

• Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж ; Нью-Йорк : Молоде життя ; Львів ; Київ : Глобус, 1955—2003.
• Бабишкін О. Юрій Яновський. К. 1957;
• Лавріненко Ю. Розстріляне відродження. Париж 1959;
• Тростянецький А. Крила романтики, К. 1962,
• Плачинда С. Майстерність Юрія Яновського. К. 1969;
• Лист у вічність. Спогади про Юрія Яновського. К. 1980.
• Юрій Яновський: биття й буття на літературному вулкані // Цалик С. М., Селігей П. О. Таємниці письменницьких шухляд: Детективна історія української літератури. — К.: Наш час, 2010. — С. 206—223.

Посилання

• Твори Юрія Яновського - Е-бібліотека «Чтиво»
• 5ka.ru
• До 100-річчя від дня народження Юрія Яновського
• Юрій Яновський — Оповідання. Романи. П’єси.
• «Мамо, мені лікують серце, а воно зовсім не болить»