Відмінності між версіями «Яновський Юрій Іванович»

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
[перевірена версія][перевірена версія]
м (Відкинути редагування Mobiphone до зробленого Seva Seva)
м (вікіфікація)
Рядок 13: Рядок 13:
 
| Місце смерті = [[Київ]]
  
| Місце смерті = [[Київ]]
 
| Національність = [[Українці|українець]]
  
| Національність = [[Українці|українець]]
−
| Громадянство = Російська імперія, УНР, СССР
 +
| Громадянство = [[Російська імперія]], [[УНР]], [[СРСР]]
 
| Мова творів = [[Українська мова|українська]], [[Російська мова|російська]]
  
| Мова творів = [[Українська мова|українська]], [[Російська мова|російська]]
 
| Рід діяльності = [[прозаїк]], [[поет]]
  
| Рід діяльності = [[прозаїк]], [[поет]]
Рядок 25: Рядок 25:
 
| Нагороди = {{Орден Трудового Червоного Прапора}}<br/>{{Сталінська премія}}
  
| Нагороди = {{Орден Трудового Червоного Прапора}}<br/>{{Сталінська премія}}
 
}}
  
}}
−
'''Ю́рій Яно́вський''' ({{н}} {{ДН|27|8|1902|14}}, [[Нечаївка (Компаніївський район)|Маєрове]]&nbsp;— {{†}} {{ДС|25|2|1954}}, [[Київ]])&nbsp;— український поет та романіст. Один із найвизначніших романтиків в українській літературі першої половини [[XX]]&nbsp;століття. Також редактор журналу «Українська література» та військовий журналіст.
+
'''Ю́рій Яно́вський''' ({{н}} {{ДН|27|8|1902|14}}, [[Нечаївка (Компаніївський район)|Маєрове]]&nbsp;— {{†}} {{ДС|25|2|1954}}, [[Київ]])&nbsp;— український поет та романіст. Один із найвизначніших романтиків в українській літературі першої половини [[XX]]&nbsp;століття. Також редактор журналу «Українська література» та військовий журналіст.
   
−
Ветеран Армії [[УНР]].
+
Ветеран Армії [[УНР]].
   
 
== Біографія ==
  
== Біографія ==

Версія за 18:14, 26 травня 2014

У Вікіпедії є статті про інших людей з прізвищем Яновський.
Яновський Юрій Іванович
Яновський Юрій Іванович
200px
Юрій Яновський
Ім'я при народженні Яновський Георгій Іванович
Псевдо Георгій Ней, Юрі Юрченко
Народився 14 (27) серпня 1902(1902-08-27)
хутір Маєрове, Кіровоградська область
Помер 25 лютого 1954(1954-02-25) (51 рік)
Київ
Поховання
Громадянство Російська імперія, УНР, СРСР
Національність українець
Діяльність прозаїк, поет
Alma mater Єлисаветградське земське реальне училище
Мова творів українська, російська
Роки активності 1922–1954
Напрямок неоромантизм, соціалістичний реалізм
Жанр новела, роман, оповідання, повість, вірш
Magnum opus «Вершники»
Членство Спілка письменників СРСР
Автограф Yuriy Yanovskiy Signature.png
Нагороди Орден Трудового Червоного Прапора
Сталінська премія
Яновський Юрій Іванович у Вікісховищі?
Q:  Висловлювання у Вікіцитатах
S:  Роботи у  Вікіджерелах

Ю́рій Яно́вський (нар. 14 (27) серпня 1902(19020827), Маєрове — пом. 25 лютого 1954, Київ) — український поет та романіст. Один із найвизначніших романтиків в українській літературі першої половини XX століття. Також редактор журналу «Українська література» та військовий журналіст.

Ветеран Армії УНР.

Біографія

Дитинство

Народився 27 серпня 1902 року в селі Майєрове (тепер село Нечаївка Компаніївського району Кіровоградської області) в селянській родині. У 1917 році у пошуках кращого життя родина переїхала до Єлисаветграда.

Освіта

У 1919 році Юрій на відмінно закінчив Єлисаветградське реальне училище, працював у адміністративному відділі повітового виконкому, у повітовому статистичному бюро і водночас навчався в механічному технікумі. Історик Ярослав Тинченко так змальовує середовище, в якому виховувався Яновський:

«В останні роки чомусь сором'язливо замовчують про те, що весь цвіт письменників і поетів УРСР у роки громадянської війни бився під українськими прапорами зі зброєю в руках проти більшовиків. Петлюрівськими офіцерами були Петро Панч та Андрій Головко, лихими юнаками (юнкерами) — Володимир Сосюра і Борис Антоненко-Давидович, добровольцями-кавалеристами — Олександр Копиленко та навіть 16-річний Юрій Яновський. Держчиновниками УНР — Павло Губенко (Остап Вишня), Павло Тичина, Юрій Смолич … Частина з них на початку 1920 року опинилися в лавах боротьбистів і разом з ними перейшли до більшовиків. Але декого, наприклад Остапа Вишню і, за деякими даними, Юрія Яновського, червоні взяли в полон. Але петлюрівська закваска в них залишилася назавжди»

Вчився в Київському політехнічному інституті на перших двох курсах 1922–1923. Вчився разом з майбутнім конструктором ракет С. Корольовим.

1920-ті-1930-ті

Файл:Яновський Ю2.jpg

У 1925–1926 рр. працював на Одеській кінофабриці художнім редактором. З 1927 жив у Харкові, з 1939 — в Києві.

Перший вірш «Море» надрукував російською мовою (1922), уперше виступив з віршами українською мовою в 1924 році (збірка «Прекрасна Ут», 1928), далі перейшов на прозу.

Романтичні новели раннього періоду творчості Яновського зібрані в збірці «Мамутові бивні» (1925) і «Кров землі» (1927). Яновський, разом з М. Хвильовим — один з найвизначніших романтиків в українській літературі першої половини XX ст., зокрема співець морської романтики, найяскравіше представленої в першому його романі «Майстер корабля». Новела «Поворот» (1927, 1928), після якої з'явився гостро критикований і довгий час заборонений роман «Чотири шаблі» (1931), в якому знайшов романтичне зображення стихійний народний рух відроджуваної України за доби відбудови державності. До тієї самої теми революції в Україні, але під тиском критики вже з офіційної позиції, Яновський повернувся в майстерно збудованому романі в новелах «Вершники» (1935), одна з новел якого, «Подвійне коло», присвячена зображенню трагедії братовбивчих конфліктів за доби революції.

Ідейний сенс назви новели «Подвійне коло»

(за романом Ю. I. Яновського «Вершники») «Подвійне коло» — це назва першоï новели роману Ю. Яновського «Вершники». Трагічні подіï описані в ній: п'ять братів Половців зустрічаються на кривавих дорогах громадянськоï війни. Підіймає руку брат на брата, бо хоч i одного роду, та до різних берегів прибились вони: Андрій командував загоном Добровільноï арміï Денікіна, Оверко воював у кінноті Петлюри, Панас i Сашко були махновцями, а Іван — бійцем Червоноï Арміï. Андріïв загін потрапляє в полон до петлюрівців. Під Компаніïвкою, охоплені безумством війни, люди калічать, убивають одне одного. Справжнім пеклом стала земля. I великий грішник Оверко вбиває свого брата Андрія. А коли перед смертю Андрій нагадує братові слова батька: «Тому роду немає переводу, де брати милують згоду», Оверко відповідає: «Рід — це основа, а найперше держава, а коли ти на державу важиш, тоді рід хай плаче, тоді брат брата зарубає». Як драматично i правдиво описане це перше коло страшних випробувань, що випали на долю братів.

Файл:Yanovski.jpg
Юрій Яновський у робочому кабінеті

Та ось i друге коло: Оверко стоïть перед своïм ворогом — братом Панасом. Проклинає Оверко свого брата-вбивцю так само, як нещодавно прокляв його Андрій. Земля, здається, здригнулася, коли Оверкова смерть вилетіла з Панасового маузера. Каïн i Авель… Найстрашнішим вважається гріх братовбивства. I це подвійне коло братовбивства своєю страшною правдою вражає читача. Досягає цього письменник особливою манерою письма. В одному реченні оживає неспокійна трагічна епоха, стрімкі подіï бою. Лаконізм, висока метафоричність, каскад однорідних сурядних речень створюють це враження. Перше речення — це i свого роду камертон, який задає тон всій розповіді про подвійне коло людських страждань: звучать високі, напружені, трагічні ноти. Важка болісна оповідь переривається описами епізодів із життя батька, Матвія Половця. I від цього криваві подіï здаються ще страшнішими. Зустріч махновців з Червоною Армією теж завершується вбивством. Правда, цього разу Панас сам вбиває себе. Такий кінець новели є логічним завершенням розповіді автора про страшні подіï громадянськоï війни, про великі випробування й страждання, які випали на долю людей.

До Німецько-радянської війни Яновський написав кілька сценаріїв («Гамбург», «Фата морґана», «Серця двох» та інші), п'єси «Завойовники» (1931), «Дума про Британку» (1932), «Потомки» (1940) і видав збірку почасти дуже дотепних, пройнятих живим гумором оповідань «Короткі історії» (1940).

Друга світова війна і повоєнний період

За війни Яновський був редактором журналу «Українська література» і військовим кореспондентом, в 1945 — кореспондентом на Нюрнберзькому процесі. Найвизначнішим твором Яновського повоєнного часу став роман «Жива вода» (1947), в якому письменник втілив ідею невмирущості нації, відроджуваної після воєнної катастрофи. Гостро критикований за націоналізм, Яновський змушений був переробити цей роман згідно з принципами соцреалізму й перевидати його в далеко слабшому варіанті під іншою назвою «Мир» (1956).

Останні роки життя

Бувши слабкого здоров'я, Яновський, проте, довго витримував тиск безнастанних репресій і капітулював щойно під кінець життя збіркою з мистецького погляду анемічних «Київських оповідань» (1948). Помер Юрій 25 лютого 1954 року . Попри це, твори Яновського поруч з творчістю таких визначних майстрів слова, як П. Тичина, М. Хвильовий, М. Зеров, М. Рильський, Є. Плужник, увійшли в класичний фонд літератури українського відродження першої половини XX ст.

Твори Яновського, окрім багатьох поодиноких видань, кілька разів були видавані зібрано: «Збірка творів», І-IV (1931–1932); «Вибране» (1949); «Твори», І-II (1954); «Твори», І-V (1958–1959).

Надгробок Юрія Яновського
меморіальна дошка

У Києві мешкав у будинку письменників Роліт. Похований на Байковому цвинтарі (ділянка № 2; надгробок — бронза, граніт; скульптор І. В. Макогон, архітектор П. Ф. Костирко; встановлений в 1961 році)[1].

Лауреат Сталінської премії (1949).

Вибрана бібліографія

Пам'ять

У рідному селі письменника Нечаївка створено музей його імені. Іменем Ю. І. Яновського в Києві в 1955 році була названа вулиця (Печерський район, Звіринець).

На будинку Роліту в Києві, де з 1939-го по 1954 рік жив і працював письменник у 1958 році встановлена меморіальна дошка (граніт, бронза; барельєф, скульптор А. В. Німенко).

Його ім'ям була названа вулиця в Одесі.

Примітки

  1. ↑ geo.ladimir.kiev.ua(рос.)

Література

Посилання

Вікіцитати містять висловлювання, автором яких є: Яновський Юрій Іванович
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Яновський_Юрій_Іванович&oldid=14348530