Відмінності між версіями «Яновський Юрій Іванович»
[перевірена версія] | [перевірена версія] |
Amakuha (обговорення | внесок) м (Відкинути редагування Mobiphone до зробленого Seva Seva) |
м (вікіфікація) |
||
Рядок 13: | Рядок 13: | ||
| Місце смерті = [[Київ]] |
| Місце смерті = [[Київ]] |
||
| Національність = [[Українці|українець]] |
| Національність = [[Українці|українець]] |
||
− | | Громадянство = Російська імперія, УНР, |
+ | | Громадянство = [[Російська імперія]], [[УНР]], [[СРСР]] |
| Мова творів = [[Українська мова|українська]], [[Російська мова|російська]] |
| Мова творів = [[Українська мова|українська]], [[Російська мова|російська]] |
||
| Рід діяльності = [[прозаїк]], [[поет]] |
| Рід діяльності = [[прозаїк]], [[поет]] |
||
Рядок 25: | Рядок 25: | ||
| Нагороди = {{Орден Трудового Червоного Прапора}}<br/>{{Сталінська премія}} |
| Нагороди = {{Орден Трудового Червоного Прапора}}<br/>{{Сталінська премія}} |
||
}} |
}} |
||
− | '''Ю́рій Яно́вський''' ({{н}} {{ДН|27|8|1902|14}}, [[Нечаївка (Компаніївський район)|Маєрове]] — {{†}} {{ДС|25|2|1954}}, [[Київ]]) — український поет та романіст. Один із найвизначніших романтиків в українській літературі першої половини [[XX]] століття. Також редактор журналу «Українська література» та військовий журналіст. |
+ | '''Ю́рій Яно́вський''' ({{н}} {{ДН|27|8|1902|14}}, [[Нечаївка (Компаніївський район)|Маєрове]] — {{†}} {{ДС|25|2|1954}}, [[Київ]]) — український поет та романіст. Один із найвизначніших романтиків в українській літературі першої половини [[XX]] століття. Також редактор журналу «Українська література» та військовий журналіст. |
− | Ветеран Армії [[УНР]]. |
+ | Ветеран Армії [[УНР]]. |
== Біографія == |
== Біографія == |
Версія за 18:14, 26 травня 2014
Яновський Юрій Іванович | ||||
---|---|---|---|---|
Яновський Юрій Іванович | ||||
Юрій Яновський | ||||
Ім'я при народженні | Яновський Георгій Іванович | |||
Псевдо | Георгій Ней, Юрі Юрченко | |||
Народився |
14 (27) серпня 1902 хутір Маєрове, Кіровоградська область | |||
Помер |
25 лютого 1954 (51 рік) Київ | |||
Поховання | Байкове кладовище | |||
Громадянство | Російська імперія, УНР, СРСР | |||
Національність | українець | |||
Діяльність | прозаїк, поет | |||
Alma mater | Єлисаветградське земське реальне училище | |||
Мова творів | українська, російська | |||
Роки активності | 1922–1954 | |||
Напрямок | неоромантизм, соціалістичний реалізм | |||
Жанр | новела, роман, оповідання, повість, вірш | |||
Magnum opus | «Вершники» | |||
Членство | Спілка письменників СРСР | |||
Автограф |
![]() | |||
Нагороди |
![]() ![]() | |||
| ||||
Яновський Юрій Іванович у Вікісховищі? | ||||
![]() | ||||
![]() |
Ю́рій Яно́вський (нар. 14 (27) серпня 1902, Маєрове — пом. 25 лютого 1954, Київ) — український поет та романіст. Один із найвизначніших романтиків в українській літературі першої половини XX століття. Також редактор журналу «Українська література» та військовий журналіст.
Ветеран Армії УНР.
Зміст
Біографія
Дитинство
Народився 27 серпня 1902 року в селі Майєрове (тепер село Нечаївка Компаніївського району Кіровоградської області) в селянській родині. У 1917 році у пошуках кращого життя родина переїхала до Єлисаветграда.
Освіта
У 1919 році Юрій на відмінно закінчив Єлисаветградське реальне училище, працював у адміністративному відділі повітового виконкому, у повітовому статистичному бюро і водночас навчався в механічному технікумі. Історик Ярослав Тинченко так змальовує середовище, в якому виховувався Яновський:
«В останні роки чомусь сором'язливо замовчують про те, що весь цвіт письменників і поетів УРСР у роки громадянської війни бився під українськими прапорами зі зброєю в руках проти більшовиків. Петлюрівськими офіцерами були Петро Панч та Андрій Головко, лихими юнаками (юнкерами) — Володимир Сосюра і Борис Антоненко-Давидович, добровольцями-кавалеристами — Олександр Копиленко та навіть 16-річний Юрій Яновський. Держчиновниками УНР — Павло Губенко (Остап Вишня), Павло Тичина, Юрій Смолич … Частина з них на початку 1920 року опинилися в лавах боротьбистів і разом з ними перейшли до більшовиків. Але декого, наприклад Остапа Вишню і, за деякими даними, Юрія Яновського, червоні взяли в полон. Але петлюрівська закваска в них залишилася назавжди»
Вчився в Київському політехнічному інституті на перших двох курсах 1922–1923. Вчився разом з майбутнім конструктором ракет С. Корольовим.
1920-ті-1930-ті
У 1925–1926 рр. працював на Одеській кінофабриці художнім редактором. З 1927 жив у Харкові, з 1939 — в Києві.
Перший вірш «Море» надрукував російською мовою (1922), уперше виступив з віршами українською мовою в 1924 році (збірка «Прекрасна Ут», 1928), далі перейшов на прозу.
Романтичні новели раннього періоду творчості Яновського зібрані в збірці «Мамутові бивні» (1925) і «Кров землі» (1927). Яновський, разом з М. Хвильовим — один з найвизначніших романтиків в українській літературі першої половини XX ст., зокрема співець морської романтики, найяскравіше представленої в першому його романі «Майстер корабля». Новела «Поворот» (1927, 1928), після якої з'явився гостро критикований і довгий час заборонений роман «Чотири шаблі» (1931), в якому знайшов романтичне зображення стихійний народний рух відроджуваної України за доби відбудови державності. До тієї самої теми революції в Україні, але під тиском критики вже з офіційної позиції, Яновський повернувся в майстерно збудованому романі в новелах «Вершники» (1935), одна з новел якого, «Подвійне коло», присвячена зображенню трагедії братовбивчих конфліктів за доби революції.
Ідейний сенс назви новели «Подвійне коло»
(за романом Ю. I. Яновського «Вершники») «Подвійне коло» — це назва першоï новели роману Ю. Яновського «Вершники». Трагічні подіï описані в ній: п'ять братів Половців зустрічаються на кривавих дорогах громадянськоï війни. Підіймає руку брат на брата, бо хоч i одного роду, та до різних берегів прибились вони: Андрій командував загоном Добровільноï арміï Денікіна, Оверко воював у кінноті Петлюри, Панас i Сашко були махновцями, а Іван — бійцем Червоноï Арміï. Андріïв загін потрапляє в полон до петлюрівців. Під Компаніïвкою, охоплені безумством війни, люди калічать, убивають одне одного. Справжнім пеклом стала земля. I великий грішник Оверко вбиває свого брата Андрія. А коли перед смертю Андрій нагадує братові слова батька: «Тому роду немає переводу, де брати милують згоду», Оверко відповідає: «Рід — це основа, а найперше держава, а коли ти на державу важиш, тоді рід хай плаче, тоді брат брата зарубає». Як драматично i правдиво описане це перше коло страшних випробувань, що випали на долю братів.
Та ось i друге коло: Оверко стоïть перед своïм ворогом — братом Панасом. Проклинає Оверко свого брата-вбивцю так само, як нещодавно прокляв його Андрій. Земля, здається, здригнулася, коли Оверкова смерть вилетіла з Панасового маузера. Каïн i Авель… Найстрашнішим вважається гріх братовбивства. I це подвійне коло братовбивства своєю страшною правдою вражає читача. Досягає цього письменник особливою манерою письма. В одному реченні оживає неспокійна трагічна епоха, стрімкі подіï бою. Лаконізм, висока метафоричність, каскад однорідних сурядних речень створюють це враження. Перше речення — це i свого роду камертон, який задає тон всій розповіді про подвійне коло людських страждань: звучать високі, напружені, трагічні ноти. Важка болісна оповідь переривається описами епізодів із життя батька, Матвія Половця. I від цього криваві подіï здаються ще страшнішими. Зустріч махновців з Червоною Армією теж завершується вбивством. Правда, цього разу Панас сам вбиває себе. Такий кінець новели є логічним завершенням розповіді автора про страшні подіï громадянськоï війни, про великі випробування й страждання, які випали на долю людей.
До Німецько-радянської війни Яновський написав кілька сценаріїв («Гамбург», «Фата морґана», «Серця двох» та інші), п'єси «Завойовники» (1931), «Дума про Британку» (1932), «Потомки» (1940) і видав збірку почасти дуже дотепних, пройнятих живим гумором оповідань «Короткі історії» (1940).
Друга світова війна і повоєнний період
За війни Яновський був редактором журналу «Українська література» і військовим кореспондентом, в 1945 — кореспондентом на Нюрнберзькому процесі. Найвизначнішим твором Яновського повоєнного часу став роман «Жива вода» (1947), в якому письменник втілив ідею невмирущості нації, відроджуваної після воєнної катастрофи. Гостро критикований за націоналізм, Яновський змушений був переробити цей роман згідно з принципами соцреалізму й перевидати його в далеко слабшому варіанті під іншою назвою «Мир» (1956).
Останні роки життя
Бувши слабкого здоров'я, Яновський, проте, довго витримував тиск безнастанних репресій і капітулював щойно під кінець життя збіркою з мистецького погляду анемічних «Київських оповідань» (1948). Помер Юрій 25 лютого 1954 року . Попри це, твори Яновського поруч з творчістю таких визначних майстрів слова, як П. Тичина, М. Хвильовий, М. Зеров, М. Рильський, Є. Плужник, увійшли в класичний фонд літератури українського відродження першої половини XX ст.
Твори Яновського, окрім багатьох поодиноких видань, кілька разів були видавані зібрано: «Збірка творів», І-IV (1931–1932); «Вибране» (1949); «Твори», І-II (1954); «Твори», І-V (1958–1959).
У Києві мешкав у будинку письменників Роліт. Похований на Байковому цвинтарі (ділянка № 2; надгробок — бронза, граніт; скульптор І. В. Макогон, архітектор П. Ф. Костирко; встановлений в 1961 році)[1].
Лауреат Сталінської премії (1949).
Вибрана бібліографія
- Вершники
- Майстер корабля
- Чотири шаблі
Пам'ять
У рідному селі письменника Нечаївка створено музей його імені. Іменем Ю. І. Яновського в Києві в 1955 році була названа вулиця (Печерський район, Звіринець).
На будинку Роліту в Києві, де з 1939-го по 1954 рік жив і працював письменник у 1958 році встановлена меморіальна дошка (граніт, бронза; барельєф, скульптор А. В. Німенко).
Його ім'ям була названа вулиця в Одесі.
Примітки
- ↑ geo.ladimir.kiev.ua(рос.)
Література
- Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж ; Нью-Йорк : Молоде життя ; Львів ; Київ : Глобус, 1955—2003.
- Бабишкін О. Юрій Яновський. К. 1957;
- Лавріненко Ю. Розстріляне відродження. Париж 1959;
- Тростянецький А. Крила романтики, К. 1962,
- Плачинда С. Майстерність Юрія Яновського. К. 1969;
- Лист у вічність. Спогади про Юрія Яновського. К. 1980.
- Юрій Яновський: биття й буття на літературному вулкані // Цалик С. М., Селігей П. О. Таємниці письменницьких шухляд: Детективна історія української літератури. — К.: Наш час, 2010. — С. 206–223.
Посилання
![]() |
Вікіцитати містять висловлювання, автором яких є: Яновський Юрій Іванович |
- Народились 27 серпня
- Народились 1902
- Померли 25 лютого
- Померли 1954
- Поховані на Байковому кладовищі
- Випускники Єлисаветградського реального училища
- Кавалери ордена Трудового Червоного Прапора
- Лауреати Сталінської премії
- Вояки Армії УНР
- Розстріляне відродження
- Українські письменники
- Українські драматурги
- Українські сценаристи
- Уродженці Компаніївського району
- Померли в Києві
- Персоналії:Київ
- Персоналії:Харків
- Персоналії:Одеса
- Мешканці Роліту
- Мешканці будинку «Слово»
- Люди, на честь яких названі вулиці