Відмінності між версіями «Яновський Юрій Іванович»

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
[неперевірена версія][перевірена версія]
м (вікіфікація)
Рядок 1: Рядок 1:
 
{{Othernames|Яновський}}
 
{{Othernames|Яновський}}
 
{{Письменник
 
{{Письменник
| Ім'я = Яновський Юрій Іванович
+
| Ім'я = Юрій Іванович Яновський
| Оригінал імені = Яновський Юрій Іванович
+
| Оригінал імені =
 
| Фото = Яновський Ю.jpg
 
| Фото = Яновський Ю.jpg
 
| Ширина = 200px
 
| Ширина = 200px
 
| Підпис = Юрій Яновський
 
| Підпис = Юрій Яновський
| Ім'я при народженні = Яновський Георгій Іванович
+
| Ім'я при народженні = Георгій Іванович Яновський
 
| Псевдоніми = Георгій Ней, Юрі Юрченко
 
| Псевдоніми = Георгій Ней, Юрі Юрченко
 
| Дата народження = 27.8.1902(14)
 
| Дата народження = 27.8.1902(14)
Рядок 25: Рядок 25:
 
| Нагороди = {{Орден Трудового Червоного Прапора}}<br/>{{Сталінська премія}}
 
| Нагороди = {{Орден Трудового Червоного Прапора}}<br/>{{Сталінська премія}}
 
}}
 
}}
'''Ю́рій Яно́вський''' ({{н}} {{ДН|27|8|1902|14}}, [[Нечаївка (Компаніївський район)|Маєрове]]&nbsp;— {{†}} {{ДС|25|2|1954}}, [[Київ]])&nbsp;— український поет та романіст. Один із найвизначніших романтиків в українській літературі першої половини [[XX]]&nbsp;століття. Також редактор журналу «Українська література» та військовий журналіст.
+
'''Яно́вський Ю́рій Іва́нович''' ({{н.}} {{ДН|27|8|1902|14}}, [[Нечаївка (Компаніївський район)|Маєрове]] — {{†}} {{ДС|25|2|1954}}, [[Київ]]) — український поет та романіст. Один із найвизначніших романтиків в українській літературі першої половини [[XX]] століття. Також редактор журналу «Українська література» та військовий журналіст.
   
 
Ветеран Армії [[УНР]].
 
Ветеран Армії [[УНР]].
Рядок 32: Рядок 32:
   
 
=== Дитинство ===
 
=== Дитинство ===
Народився [[27 серпня]] [[1902]]&nbsp;року в селі Майєрове (тепер село [[Нечаївка (Компаніївський район)|Нечаївка]] [[Компаніївський район|Компаніївського району]] [[Кіровоградська область|Кіровоградської області]]) в родині заможного селянина. У [[1908|1917]]&nbsp;році у пошуках кращого життя родина переїхала до [[Єлисаветград]]а.
+
Народився [[27 серпня]] [[1902]] року в селі Майєрове (тепер село [[Нечаївка (Компаніївський район)|Нечаївка]] [[Компаніївський район|Компаніївського району]] [[Кіровоградська область|Кіровоградської області]]) в родині заможного селянина. У [[1908|1917]] році у пошуках кращого життя родина переїхала до [[Єлисаветград]]а.
   
 
=== Освіта ===
 
=== Освіта ===
 
У [[1919]] році Юрій Яновський на відмінно закінчив [[Єлисаветградське земське реальне училище|Єлисаветградське реальне училище]], працював у адміністративному відділі повітового виконкому, у повітовому статистичному бюро і водночас навчався в механічному технікумі. Історик Ярослав Тинченко так змальовує середовище, в якому виховувався Яновський:
 
У [[1919]] році Юрій Яновський на відмінно закінчив [[Єлисаветградське земське реальне училище|Єлисаветградське реальне училище]], працював у адміністративному відділі повітового виконкому, у повітовому статистичному бюро і водночас навчався в механічному технікумі. Історик Ярослав Тинченко так змальовує середовище, в якому виховувався Яновський:
   
{{text|«В останні роки чомусь сором'язливо замовчують про те, що весь цвіт письменників і поетів УРСР у роки громадянської війни бився під українськими прапорами зі зброєю в руках проти більшовиків. Петлюрівськими офіцерами були Петро Панч та Андрій Головко, лихими юнаками (юнкерами)&nbsp;— Володимир Сосюра і Борис Антоненко-Давидович, добровольцями-кавалеристами&nbsp;— Олександр Копиленко та навіть 16-річний Юрій Яновський. Держчиновниками УНР&nbsp;— Павло Губенко (Остап Вишня), Павло Тичина, Юрій Смолич … Частина з них на початку [[1920]] року опинилися в лавах боротьбистів і разом з ними перейшли до більшовиків. Але декого, наприклад Остапа Вишню і, за деякими даними, Юрія Яновського, червоні взяли в полон. Але петлюрівська закваска в них залишилася назавжди»}}
+
{{text|«В останні роки чомусь сором'язливо замовчують про те, що весь цвіт письменників і поетів УРСР у роки громадянської війни бився під українськими прапорами зі зброєю в руках проти більшовиків. Петлюрівськими офіцерами були Петро Панч та Андрій Головко, лихими юнаками (юнкерами) — Володимир Сосюра і Борис Антоненко-Давидович, добровольцями-кавалеристами — Олександр Копиленко та навіть 16-річний Юрій Яновський. Держчиновниками УНР — Павло Губенко (Остап Вишня), Павло Тичина, Юрій Смолич … Частина з них на початку [[1920]] року опинилися в лавах боротьбистів і разом з ними перейшли до більшовиків. Але декого, наприклад Остапа Вишню і, за деякими даними, Юрія Яновського, червоні взяли в полон. Але петлюрівська закваска в них залишилася назавжди»}}
   
 
Вчився в [[Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут»|Київському політехнічному інституті]] на перших двох курсах [[1922]]–[[1923]]. Вчився разом з майбутнім конструктором ракет [[Корольов Сергій Павлович|С. Корольовим]].
 
Вчився в [[Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут»|Київському політехнічному інституті]] на перших двох курсах [[1922]]–[[1923]]. Вчився разом з майбутнім конструктором ракет [[Корольов Сергій Павлович|С. Корольовим]].
Рядок 43: Рядок 43:
 
=== 1920-ті-1930-ті роки ===
 
=== 1920-ті-1930-ті роки ===
 
[[Файл:Яновський Ю2.jpg|міні|ліворуч|150пкс|]]
 
[[Файл:Яновський Ю2.jpg|міні|ліворуч|150пкс|]]
У [[1925]]–[[1926]]&nbsp;рр. працював на Одеській кінофабриці художнім редактором. З [[1927]] жив у Харкові, з [[1939]]&nbsp;— в Києві.
+
У [[1925]]–[[1926]] рр. працював на Одеській кінофабриці художнім редактором. З [[1927]] жив у Харкові, з [[1939]] — в Києві.
   
 
Перший [[вірш]] «Море» надрукував [[Російська мова|російською мовою]] ([[1922]]), уперше виступив з віршами [[Українська мова|українською мовою]] в [[1924]] році (збірка «Прекрасна Ут», [[1928]]), далі перейшов на прозу.
 
Перший [[вірш]] «Море» надрукував [[Російська мова|російською мовою]] ([[1922]]), уперше виступив з віршами [[Українська мова|українською мовою]] в [[1924]] році (збірка «Прекрасна Ут», [[1928]]), далі перейшов на прозу.
   
Романтичні новели раннього періоду творчості Яновського зібрані в збірці «Мамутові бивні» ([[1925]]) і «Кров землі» ([[1927]]). Яновський, разом з М. Хвильовим&nbsp;— один з найвизначніших романтиків в українській літературі першої половини [[XX]]&nbsp;ст., зокрема співець морської романтики, найяскравіше представленої в першому його романі «Майстер корабля». Новела «Поворот» ([[1927]], [[1928]]), після якої з'явився гостро критикований і довгий час заборонений роман «Чотири шаблі» ([[1931]]), в якому знайшов романтичне зображення стихійний народний рух відроджуваної України за доби відбудови державності. До тієї самої теми революції в Україні, але під тиском критики вже з офіційної позиції, Яновський повернувся в майстерно збудованому романі в новелах «[[Вершники (роман)|Вершники]]» ([[1935]]), одна з новел якого, «Подвійне коло», присвячена зображенню трагедії братовбивчих конфліктів за доби революції.
+
Романтичні новели раннього періоду творчості Яновського зібрані в збірці «Мамутові бивні» ([[1925]]) і «Кров землі» ([[1927]]). Яновський, разом з М. Хвильовим — один з найвизначніших романтиків в українській літературі першої половини [[XX]] ст., зокрема співець морської романтики, найяскравіше представленої в першому його романі «Майстер корабля». Новела «Поворот» ([[1927]], [[1928]]), після якої з'явився гостро критикований і довгий час заборонений роман «Чотири шаблі» ([[1931]]), в якому знайшов романтичне зображення стихійний народний рух відроджуваної України за доби відбудови державності. До тієї самої теми революції в Україні, але під тиском критики вже з офіційної позиції, Яновський повернувся в майстерно збудованому романі в новелах «[[Вершники (роман)|Вершники]]» ([[1935]]), одна з новел якого, «Подвійне коло», присвячена зображенню трагедії братовбивчих конфліктів за доби революції.
   
 
=== Ідейний сенс назви новели «Подвійне коло» ===
 
=== Ідейний сенс назви новели «Подвійне коло» ===
   
 
(за романом Ю. I. Яновського «[[Вершники (роман)|Вершники]]»)
 
(за романом Ю. I. Яновського «[[Вершники (роман)|Вершники]]»)
«Подвійне коло»&nbsp;— це назва першоï новели роману Ю. Яновського «Вершники». Трагічні подіï описані в ній: п'ять братів Половців зустрічаються на кривавих дорогах громадянськоï війни. Підіймає руку брат на брата, бо хоч i одного роду, та до різних берегів прибились вони: Андрій командував загоном Добровільноï арміï Денікіна, Оверко воював у кінноті Петлюри, Панас i Сашко були махновцями, а Іван&nbsp;— бійцем Червоноï Арміï. Андріïв загін потрапляє в полон до петлюрівців. Під Компаніïвкою, охоплені безумством війни, люди калічать, убивають одне одного. Справжнім пеклом стала земля. I великий грішник Оверко вбиває свого брата Андрія. А коли перед смертю Андрій нагадує братові слова батька: «Тому роду немає переводу, де брати милують згоду», Оверко відповідає: «Рід&nbsp;— це основа, а найперше держава, а коли ти на державу важиш, тоді рід хай плаче, тоді брат брата зарубає». Як драматично i правдиво описане це перше коло страшних випробувань, що випали на долю братів.
+
«Подвійне коло» — це назва першоï новели роману Ю. Яновського «Вершники». Трагічні подіï описані в ній: п'ять братів Половців зустрічаються на кривавих дорогах громадянськоï війни. Підіймає руку брат на брата, бо хоч i одного роду, та до різних берегів прибились вони: Андрій командував загоном Добровільноï арміï Денікіна, Оверко воював у кінноті Петлюри, Панас i Сашко були махновцями, а Іван — бійцем Червоноï Арміï. Андріïв загін потрапляє в полон до петлюрівців. Під Компаніïвкою, охоплені безумством війни, люди калічать, убивають одне одного. Справжнім пеклом стала земля. I великий грішник Оверко вбиває свого брата Андрія. А коли перед смертю Андрій нагадує братові слова батька: «Тому роду немає переводу, де брати милують згоду», Оверко відповідає: «Рід — це основа, а найперше держава, а коли ти на державу важиш, тоді рід хай плаче, тоді брат брата зарубає». Як драматично i правдиво описане це перше коло страшних випробувань, що випали на долю братів.
 
[[Файл:Yanovski.jpg|міні||180пкс|Юрій Яновський у робочому кабінеті]]
 
[[Файл:Yanovski.jpg|міні||180пкс|Юрій Яновський у робочому кабінеті]]
Та ось i друге коло: Оверко стоïть перед своïм ворогом&nbsp;— братом Панасом. Проклинає Оверко свого брата-вбивцю так само, як нещодавно прокляв його Андрій. Земля, здається, здригнулася, коли Оверкова смерть вилетіла з Панасового маузера. Каïн i Авель… Найстрашнішим вважається гріх братовбивства. I це подвійне коло братовбивства своєю страшною правдою вражає читача. Досягає цього письменник особливою манерою письма. В одному реченні оживає неспокійна трагічна епоха, стрімкі подіï бою. Лаконізм, висока метафоричність, каскад однорідних сурядних речень створюють це враження. Перше речення&nbsp;— це i свого роду камертон, який задає тон всій розповіді про подвійне коло людських страждань: звучать високі, напружені, трагічні ноти. Важка болісна оповідь переривається описами епізодів із життя батька, Матвія Половця. I від
+
Та ось i друге коло: Оверко стоïть перед своïм ворогом — братом Панасом. Проклинає Оверко свого брата-вбивцю так само, як нещодавно прокляв його Андрій. Земля, здається, здригнулася, коли Оверкова смерть вилетіла з Панасового маузера. Каïн i Авель… Найстрашнішим вважається гріх братовбивства. I це подвійне коло братовбивства своєю страшною правдою вражає читача. Досягає цього письменник особливою манерою письма. В одному реченні оживає неспокійна трагічна епоха, стрімкі подіï бою. Лаконізм, висока метафоричність, каскад однорідних сурядних речень створюють це враження. Перше речення — це i свого роду камертон, який задає тон всій розповіді про подвійне коло людських страждань: звучать високі, напружені, трагічні ноти. Важка болісна оповідь переривається описами епізодів із життя батька, Матвія Половця. I від
 
цього криваві подіï здаються ще страшнішими.
 
цього криваві подіï здаються ще страшнішими.
 
Зустріч махновців з Червоною Армією теж завершується вбивством. Правда, цього разу Панас сам вбиває себе. Такий кінець новели є логічним завершенням розповіді автора про страшні подіï громадянськоï війни, про великі випробування й страждання, які випали на долю людей.
 
Зустріч махновців з Червоною Армією теж завершується вбивством. Правда, цього разу Панас сам вбиває себе. Такий кінець новели є логічним завершенням розповіді автора про страшні подіï громадянськоï війни, про великі випробування й страждання, які випали на долю людей.
Рядок 62: Рядок 62:
 
=== Друга світова війна і повоєнний період ===
 
=== Друга світова війна і повоєнний період ===
   
За війни Яновський був редактором журналу «Українська література» і військовим кореспондентом, в [[1945]]&nbsp;— кореспондентом на [[Нюрнберзький процес|Нюрнберзькому процесі]]. Найвизначнішим твором Яновського повоєнного часу став роман «Жива вода» ([[1947]]), в якому письменник втілив ідею невмирущості нації, відроджуваної після воєнної катастрофи. Гостро критикований за [[націоналізм]], Яновський змушений був переробити цей роман згідно з принципами [[соцреалізм]]у й перевидати його в далеко слабшому варіанті під іншою назвою «Мир» (1956).
+
За війни Яновський був редактором журналу «Українська література» і військовим кореспондентом, в [[1945]] — кореспондентом на [[Нюрнберзький процес|Нюрнберзькому процесі]]. Найвизначнішим твором Яновського повоєнного часу став роман «Жива вода» ([[1947]]), в якому письменник втілив ідею невмирущості нації, відроджуваної після воєнної катастрофи. Гостро критикований за [[націоналізм]], Яновський змушений був переробити цей роман згідно з принципами [[соцреалізм]]у й перевидати його в далеко слабшому варіанті під іншою назвою «Мир» (1956).
   
 
=== Останні роки життя ===
 
=== Останні роки життя ===
Бувши слабкого здоров'я, Яновський, проте, довго витримував тиск безнастанних репресій і капітулював щойно під кінець життя збіркою з мистецького погляду анемічних «Київських оповідань» ([[1948]]). Помер Юрій 25 лютого 1954 року . Попри це, твори Яновського поруч з творчістю таких визначних майстрів слова, як [[Тичина Павло Григорович|П. Тичина]], М. Хвильовий, [[Зеров Микола Костянтинович|М. Зеров]], М. Рильський, Є. Плужник, увійшли в класичний фонд літератури українського відродження першої половини [[XX]]&nbsp;ст.
+
Бувши слабкого здоров'я, Яновський, проте, довго витримував тиск безнастанних репресій і капітулював щойно під кінець життя збіркою з мистецького погляду анемічних «Київських оповідань» ([[1948]]). Помер Юрій 25 лютого 1954 року . Попри це, твори Яновського поруч з творчістю таких визначних майстрів слова, як [[Тичина Павло Григорович|П. Тичина]], М. Хвильовий, [[Зеров Микола Костянтинович|М. Зеров]], М. Рильський, Є. Плужник, увійшли в класичний фонд літератури українського відродження першої половини [[XX]] ст.
   
 
Твори Яновського, окрім багатьох поодиноких видань, кілька разів були видавані зібрано: «Збірка творів», І-IV ([[1931]]–[[1932]]); «Вибране» ([[1949]]); «Твори», І-II ([[1954]]); «Твори», І-V ([[1958]]–[[1959]]).
 
Твори Яновського, окрім багатьох поодиноких видань, кілька разів були видавані зібрано: «Збірка творів», І-IV ([[1931]]–[[1932]]); «Вибране» ([[1949]]); «Твори», І-II ([[1954]]); «Твори», І-V ([[1958]]–[[1959]]).
Рядок 71: Рядок 71:
 
|Могила Юрія Яновського.JPG|текст1 =Надгробок Юрія Яновського
 
|Могила Юрія Яновського.JPG|текст1 =Надгробок Юрія Яновського
 
|Меморіальна дошка Юрію Яновському (Київ).jpg |текст2 =меморіальна дошка}}
 
|Меморіальна дошка Юрію Яновському (Київ).jpg |текст2 =меморіальна дошка}}
У Києві мешкав у будинку письменників [[Роліт]]. Похований на [[Байкове кладовище|Байковому цвинтарі]] (ділянка №&nbsp;2; [[надгробок]]&nbsp;— [[бронза]], [[граніт]]; [[скульптор]] [[Макогон Іван Васильович|І.&nbsp;В.&nbsp;Макогон]], [[архітектор]] [[Костирко Петро Федорович|П.&nbsp;Ф.&nbsp;Костирко]]; встановлений в [[1961]] році)<ref>[http://geo.ladimir.kiev.ua/pq/dic/g--K/a--YANOVSKOMU_YU._I._MEMORIALXNAYA_DOSKA geo.ladimir.kiev.ua]{{ref-ru}}</ref>.
+
У Києві мешкав у будинку письменників [[Роліт]]. Похований на [[Байкове кладовище|Байковому цвинтарі]] (ділянка № 2; [[надгробок]] — [[бронза]], [[граніт]]; [[скульптор]] [[Макогон Іван Васильович|І. В. Макогон]], [[архітектор]] [[Костирко Петро Федорович|П. Ф. Костирко]]; встановлений в [[1961]] році)<ref>[http://geo.ladimir.kiev.ua/pq/dic/g--K/a--YANOVSKOMU_YU._I._MEMORIALXNAYA_DOSKA geo.ladimir.kiev.ua]{{ref-ru}}</ref>.
   
 
Лауреат [[Сталінська премія|Сталінської премії]] ([[1949]]).
 
Лауреат [[Сталінська премія|Сталінської премії]] ([[1949]]).
Рядок 81: Рядок 81:
   
 
== Пам'ять ==
 
== Пам'ять ==
У рідному селі письменника Нечаївка створено [[Музей Юрія Яновського|музей його імені]]. Іменем Ю.&nbsp;І.&nbsp;Яновського в [[Київ|Києві]] в [[1955]] році була названа вулиця ([[Печерський район]], [[Звіринець (Київ)|Звіринець]]).
+
У рідному селі письменника Нечаївка створено [[Музей Юрія Яновського|музей його імені]]. Іменем Ю. І. Яновського в [[Київ|Києві]] в [[1955]] році була названа вулиця ([[Печерський район]], [[Звіринець (Київ)|Звіринець]]).
 
[[Файл:Один из стендов Юрия Яновского в киевской Библиотеке Дома Офицеров.JPG|thumb|Один із стендів Юрія Яновського в київській Бібліотеці [[Центральний будинок офіцерів Збройних Сил України|Будинку офіцерів]].]]
 
[[Файл:Один из стендов Юрия Яновского в киевской Библиотеке Дома Офицеров.JPG|thumb|Один із стендів Юрія Яновського в київській Бібліотеці [[Центральний будинок офіцерів Збройних Сил України|Будинку офіцерів]].]]
На будинку [[Роліт]]у в Києві, де з [[1939]]-го по [[1954]] рік жив і працював письменник у [[1958]] році встановлена [[меморіальна дошка]] (граніт, бронза; [[барельєф]], скульптор [[Німенко Андрій Васильович|А.&nbsp;В.&nbsp;Німенко]]).
+
На будинку [[Роліт]]у в Києві, де з [[1939]]-го по [[1954]] рік жив і працював письменник у [[1958]] році встановлена [[меморіальна дошка]] (граніт, бронза; [[барельєф]], скульптор [[Німенко Андрій Васильович|А. В. Німенко]]).
   
 
Його ім'ям була названа [[Вулиця Юрія Яновського (Одеса)|вулиця]] в [[Одеса|Одесі]].
 
Його ім'ям була названа [[Вулиця Юрія Яновського (Одеса)|вулиця]] в [[Одеса|Одесі]].
Рядок 97: Рядок 97:
 
* Плачинда С. Майстерність Юрія Яновського. К. [[1969]];
 
* Плачинда С. Майстерність Юрія Яновського. К. [[1969]];
 
* Лист у вічність. Спогади про Юрія Яновського. К. [[1980]].
 
* Лист у вічність. Спогади про Юрія Яновського. К. [[1980]].
* Юрій Яновський: биття й буття на літературному вулкані // ''Цалик С. М., Селігей П. О.'' [[Таємниці письменницьких шухляд|Таємниці письменницьких шухляд: Детективна історія української літератури]].&nbsp;— К.: Наш час, 2010.&nbsp;— С. 206–223.
+
* Юрій Яновський: биття й буття на літературному вулкані // ''Цалик С. М., Селігей П. О.'' [[Таємниці письменницьких шухляд|Таємниці письменницьких шухляд: Детективна історія української літератури]]. — К.: Наш час, 2010. — С. 206–223.
   
 
== Посилання ==
 
== Посилання ==
 
{{wikiquote}}
 
{{wikiquote}}
* [http://chtyvo.org.ua/authors/Yanovskyi/ Твори Юрія Яновського&nbsp;— Е-бібліотека «Чтиво»]
+
* [http://chtyvo.org.ua/authors/Yanovskyi/ Твори Юрія Яновського — Е-бібліотека «Чтиво»]
 
* [http://www.5ka.ru/44/9269/1.html 5ka.ru]
 
* [http://www.5ka.ru/44/9269/1.html 5ka.ru]
 
* [http://www.vechirka.com.ua/culture/art/26081802.php До 100-річчя від дня народження Юрія Яновського]
 
* [http://www.vechirka.com.ua/culture/art/26081802.php До 100-річчя від дня народження Юрія Яновського]
* [http://litmisto.org.ua/?page_id=5649 Юрій Яновський&nbsp;— Оповідання. Романи. П'єси.]
+
* [http://litmisto.org.ua/?page_id=5649 Юрій Яновський — Оповідання. Романи. П'єси.]
 
* [http://gazeta.ua/articles/history-newspaper/_mamo-meni-likuyut-serce-a-vono-zovsim-ne-bolit/452099 «Мамо, мені лікують серце, а воно зовсім не болить»]
 
* [http://gazeta.ua/articles/history-newspaper/_mamo-meni-likuyut-serce-a-vono-zovsim-ne-bolit/452099 «Мамо, мені лікують серце, а воно зовсім не болить»]
* [http://litmisto.org.ua/?p=26029 Художня модель ідеального світоустрою у роману Юрія Яновського “Майстер корабля”] Кавун Л.
+
* [http://litmisto.org.ua/?p=26029 Художня модель ідеального світоустрою у роману Юрія Яновського «Майстер корабля»] Кавун Л.
   
 
[[Категорія:Вояки Армії УНР]]
 
[[Категорія:Вояки Армії УНР]]

Версія за 10:00, 28 листопада 2014

Юрій Іванович Яновський
Юрій Яновський
Ім'я при народженні Георгій Іванович Яновський
Псевдо Георгій Ней, Юрі Юрченко
Народився 14 (27) серпня 1902(1902-08-27)
хутір Маєрове, Кіровоградська область
Помер 25 лютого 1954(1954-02-25) (51 рік)
Київ
Поховання
Громадянство Російська імперія, УНР, СРСР
Національність українець
Діяльність прозаїк, поет
Alma mater Єлисаветградське земське реальне училище
Мова творів українська, російська
Роки активності 19221954
Напрямок неоромантизм, соціалістичний реалізм
Жанр новела, роман, оповідання, повість, вірш
Magnum opus «Вершники»
Членство Спілка письменників СРСР
Автограф Yuriy Yanovskiy Signature.png
Нагороди Орден Трудового Червоного Прапора
Сталінська премія

Юрій Іванович Яновський у Вікісховищі?
Q:  Висловлювання у Вікіцитатах
S:  Роботи у  Вікіджерелах

Яно́вський Ю́рій Іва́нович (нар. 14 (27) серпня 1902(19020827), Маєрове — пом. 25 лютого 1954, Київ) — український поет та романіст. Один із найвизначніших романтиків в українській літературі першої половини XX століття. Також редактор журналу «Українська література» та військовий журналіст.

Ветеран Армії УНР.

Біографія

Дитинство

Народився 27 серпня 1902 року в селі Майєрове (тепер село Нечаївка Компаніївського району Кіровоградської області) в родині заможного селянина. У 1917 році у пошуках кращого життя родина переїхала до Єлисаветграда.

Освіта

У 1919 році Юрій Яновський на відмінно закінчив Єлисаветградське реальне училище, працював у адміністративному відділі повітового виконкому, у повітовому статистичному бюро і водночас навчався в механічному технікумі. Історик Ярослав Тинченко так змальовує середовище, в якому виховувався Яновський:

«В останні роки чомусь сором'язливо замовчують про те, що весь цвіт письменників і поетів УРСР у роки громадянської війни бився під українськими прапорами зі зброєю в руках проти більшовиків. Петлюрівськими офіцерами були Петро Панч та Андрій Головко, лихими юнаками (юнкерами) — Володимир Сосюра і Борис Антоненко-Давидович, добровольцями-кавалеристами — Олександр Копиленко та навіть 16-річний Юрій Яновський. Держчиновниками УНР — Павло Губенко (Остап Вишня), Павло Тичина, Юрій Смолич … Частина з них на початку 1920 року опинилися в лавах боротьбистів і разом з ними перейшли до більшовиків. Але декого, наприклад Остапа Вишню і, за деякими даними, Юрія Яновського, червоні взяли в полон. Але петлюрівська закваска в них залишилася назавжди»

Вчився в Київському політехнічному інституті на перших двох курсах 19221923. Вчився разом з майбутнім конструктором ракет С. Корольовим.

1920-ті-1930-ті роки

У 19251926 рр. працював на Одеській кінофабриці художнім редактором. З 1927 жив у Харкові, з 1939 — в Києві.

Перший вірш «Море» надрукував російською мовою (1922), уперше виступив з віршами українською мовою в 1924 році (збірка «Прекрасна Ут», 1928), далі перейшов на прозу.

Романтичні новели раннього періоду творчості Яновського зібрані в збірці «Мамутові бивні» (1925) і «Кров землі» (1927). Яновський, разом з М. Хвильовим — один з найвизначніших романтиків в українській літературі першої половини XX ст., зокрема співець морської романтики, найяскравіше представленої в першому його романі «Майстер корабля». Новела «Поворот» (1927, 1928), після якої з'явився гостро критикований і довгий час заборонений роман «Чотири шаблі» (1931), в якому знайшов романтичне зображення стихійний народний рух відроджуваної України за доби відбудови державності. До тієї самої теми революції в Україні, але під тиском критики вже з офіційної позиції, Яновський повернувся в майстерно збудованому романі в новелах «Вершники» (1935), одна з новел якого, «Подвійне коло», присвячена зображенню трагедії братовбивчих конфліктів за доби революції.

Ідейний сенс назви новели «Подвійне коло»

(за романом Ю. I. Яновського «Вершники») «Подвійне коло» — це назва першоï новели роману Ю. Яновського «Вершники». Трагічні подіï описані в ній: п'ять братів Половців зустрічаються на кривавих дорогах громадянськоï війни. Підіймає руку брат на брата, бо хоч i одного роду, та до різних берегів прибились вони: Андрій командував загоном Добровільноï арміï Денікіна, Оверко воював у кінноті Петлюри, Панас i Сашко були махновцями, а Іван — бійцем Червоноï Арміï. Андріïв загін потрапляє в полон до петлюрівців. Під Компаніïвкою, охоплені безумством війни, люди калічать, убивають одне одного. Справжнім пеклом стала земля. I великий грішник Оверко вбиває свого брата Андрія. А коли перед смертю Андрій нагадує братові слова батька: «Тому роду немає переводу, де брати милують згоду», Оверко відповідає: «Рід — це основа, а найперше держава, а коли ти на державу важиш, тоді рід хай плаче, тоді брат брата зарубає». Як драматично i правдиво описане це перше коло страшних випробувань, що випали на долю братів.

Файл:Yanovski.jpg
Юрій Яновський у робочому кабінеті

Та ось i друге коло: Оверко стоïть перед своïм ворогом — братом Панасом. Проклинає Оверко свого брата-вбивцю так само, як нещодавно прокляв його Андрій. Земля, здається, здригнулася, коли Оверкова смерть вилетіла з Панасового маузера. Каïн i Авель… Найстрашнішим вважається гріх братовбивства. I це подвійне коло братовбивства своєю страшною правдою вражає читача. Досягає цього письменник особливою манерою письма. В одному реченні оживає неспокійна трагічна епоха, стрімкі подіï бою. Лаконізм, висока метафоричність, каскад однорідних сурядних речень створюють це враження. Перше речення — це i свого роду камертон, який задає тон всій розповіді про подвійне коло людських страждань: звучать високі, напружені, трагічні ноти. Важка болісна оповідь переривається описами епізодів із життя батька, Матвія Половця. I від цього криваві подіï здаються ще страшнішими. Зустріч махновців з Червоною Армією теж завершується вбивством. Правда, цього разу Панас сам вбиває себе. Такий кінець новели є логічним завершенням розповіді автора про страшні подіï громадянськоï війни, про великі випробування й страждання, які випали на долю людей.

До Німецько-радянської війни Яновський написав кілька сценаріїв («Гамбург», «Фата морґана», «Серця двох» та інші), п'єси «Завойовники» (1931), «Дума про Британку» (1932), «Потомки» (1940) і видав збірку почасти дуже дотепних, пройнятих живим гумором оповідань «Короткі історії» (1940).

Друга світова війна і повоєнний період

За війни Яновський був редактором журналу «Українська література» і військовим кореспондентом, в 1945 — кореспондентом на Нюрнберзькому процесі. Найвизначнішим твором Яновського повоєнного часу став роман «Жива вода» (1947), в якому письменник втілив ідею невмирущості нації, відроджуваної після воєнної катастрофи. Гостро критикований за націоналізм, Яновський змушений був переробити цей роман згідно з принципами соцреалізму й перевидати його в далеко слабшому варіанті під іншою назвою «Мир» (1956).

Останні роки життя

Бувши слабкого здоров'я, Яновський, проте, довго витримував тиск безнастанних репресій і капітулював щойно під кінець життя збіркою з мистецького погляду анемічних «Київських оповідань» (1948). Помер Юрій 25 лютого 1954 року . Попри це, твори Яновського поруч з творчістю таких визначних майстрів слова, як П. Тичина, М. Хвильовий, М. Зеров, М. Рильський, Є. Плужник, увійшли в класичний фонд літератури українського відродження першої половини XX ст.

Твори Яновського, окрім багатьох поодиноких видань, кілька разів були видавані зібрано: «Збірка творів», І-IV (19311932); «Вибране» (1949); «Твори», І-II (1954); «Твори», І-V (19581959).

Надгробок Юрія Яновського
меморіальна дошка

У Києві мешкав у будинку письменників Роліт. Похований на Байковому цвинтарі (ділянка № 2; надгробок — бронза, граніт; скульптор І. В. Макогон, архітектор П. Ф. Костирко; встановлений в 1961 році)[1].

Лауреат Сталінської премії (1949).

Вибрана бібліографія

Пам'ять

У рідному селі письменника Нечаївка створено музей його імені. Іменем Ю. І. Яновського в Києві в 1955 році була названа вулиця (Печерський район, Звіринець).

Один із стендів Юрія Яновського в київській Бібліотеці Будинку офіцерів.

На будинку Роліту в Києві, де з 1939-го по 1954 рік жив і працював письменник у 1958 році встановлена меморіальна дошка (граніт, бронза; барельєф, скульптор А. В. Німенко).

Його ім'ям була названа вулиця в Одесі.

Примітки

Література

Посилання