Відмінності між версіями «Яновський Юрій Іванович»

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Jump to navigation Jump to search
[перевірена версія][перевірена версія]
м
 
(Не показані 13 проміжних версій 7 користувачів)
Рядок 3: Рядок 3:
 
| Ім'я = Юрій Іванович Яновський
 
| Ім'я = Юрій Іванович Яновський
 
| Оригінал імені =
 
| Оригінал імені =
| Фото = Яновський Ю.jpg
+
| Фото = Ю. І. Яновський; м. Київ, 1946 р.png
 
| Ширина = 250px
 
| Ширина = 250px
| Підпис = Юрій Яновський
+
| Підпис = Ю. І. Яновський; м. Київ, 1946 р.
 
| Ім'я при народженні = Георгій Іванович Яновський
 
| Ім'я при народженні = Георгій Іванович Яновський
 
| Псевдоніми = Георгій Ней, Юрі Юрченко
 
| Псевдоніми = Георгій Ней, Юрі Юрченко
Рядок 29: Рядок 29:
   
 
== Біографія ==
 
== Біографія ==
  +
=== Походження ===
=== Родове походження ===
 
  +
Народився [[27 серпня]] [[1902]]&nbsp;року в селі Майєрове (тепер село [[Нечаївка (Компаніївський район)|Нечаївка]] [[Компаніївський район|Компаніївського району]] [[Кіровоградська область|Кіровоградської області]]) в родині заможного землевласника (при житті Ю.І. Яновський вказував що народився в м. [[Єлисаветград]] в родині службовця<ref>[[Українська Радянська енциклопедія|УРЕ]] // Яновський Юрій Іванович</ref>) Івана Миколайовича Яновського та його дружини Марії Мусіївни з дому Здорик. Рід Яновських сягає XVI ст. та одного походження з дворянським родом [[Гоголі-Яновські|Гоголів-Яновських]]<ref>Юрій Яновський: життя і творчість : книга для вчителя</ref><ref>Матівос Ю. Микола Гоголь і Юрій Яновський – родичі // Голос України. – 2002. – 31 жовт. (No201). – С. 18-19.</ref>: [[Гоголь-Яновський Опанас Дем'янович|Опанас Гоголь-Яновський]] (дід [[Микола Гоголь|Миколи Гоголя]]) був старшим братом Кирила Яновського&nbsp;— прапрапрадіда Юрія Яновського. Згідно з дослідженнями [[Плачинда Сергій Петрович|Сергія Плачинди]] опублікованих у біографічному романі «Юрій Яновський», Микола Максимович Яновський (дід Ю.І. Яновського) належав до козацької старшини і після скасування [[Ліквідація автономії Гетьманщини|Війська Запорозького]] отримав дворянський титул. Однак після чергового перепису він не був затвердженний, і Микола Максимович був записаний у менш престижний стан — «єлисаветградського міщанина»<ref>[http://m.day.kyiv.ua/uk/article/poshta-dnya/budynok-z-viknamy-na-staru-fortecyu Маловідомі факти про рід і дитинство Юрія Яновського]</ref>.
Юрій Яновський належить до видатного роду Гоголів-Яновських. Його прапрапрадід Кирило Дем'янович є родоначальником гілки Яновських, а рідний брат Кирила Панас Дем'янович - Гоголів-Яновських. Микола Гоголь та Юрій Яновський - одного роду.
 
 
 
=== Дитинство ===
 
Народився [[27 серпня]] [[1902]]&nbsp;року в селі Майєрове (тепер село [[Нечаївка (Компаніївський район)|Нечаївка]] [[Компаніївський район|Компаніївського району]] [[Кіровоградська область|Кіровоградської області]]) в родині заможного селянина. У [[1908|1917]]&nbsp;році у пошуках кращого життя родина переїхала до [[Кропивницький|Єлисаветграда]].
 
   
 
=== Освіта ===
 
=== Освіта ===
Рядок 41: Рядок 37:
 
{{цитата|В останні роки чомусь сором'язливо замовчують про те, що весь цвіт письменників і поетів УРСР у роки громадянської війни бився під українськими прапорами зі зброєю в руках проти більшовиків. Петлюрівськими офіцерами були Петро Панч та Андрій Головко, лихими юнаками (юнкерами) — Володимир Сосюра і Борис Антоненко-Давидович, добровольцями-кавалеристами — Олександр Копиленко та навіть 16-річний Юрій Яновський. Держчиновниками УНР — Павло Губенко (Остап Вишня), Павло Тичина, Юрій Смолич … Частина з них на початку [[1920]] року опинилися в лавах боротьбистів і разом з ними перейшли до більшовиків. Але декого, наприклад Остапа Вишню і, за деякими даними, Юрія Яновського, червоні взяли в полон. Але петлюрівська закваска в них залишилася назавжди.}}
 
{{цитата|В останні роки чомусь сором'язливо замовчують про те, що весь цвіт письменників і поетів УРСР у роки громадянської війни бився під українськими прапорами зі зброєю в руках проти більшовиків. Петлюрівськими офіцерами були Петро Панч та Андрій Головко, лихими юнаками (юнкерами) — Володимир Сосюра і Борис Антоненко-Давидович, добровольцями-кавалеристами — Олександр Копиленко та навіть 16-річний Юрій Яновський. Держчиновниками УНР — Павло Губенко (Остап Вишня), Павло Тичина, Юрій Смолич … Частина з них на початку [[1920]] року опинилися в лавах боротьбистів і разом з ними перейшли до більшовиків. Але декого, наприклад Остапа Вишню і, за деякими даними, Юрія Яновського, червоні взяли в полон. Але петлюрівська закваска в них залишилася назавжди.}}
   
Вчився в [[Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут»|Київському політехнічному інституті]] на перших двох курсах [[1922]]–[[1923]]. Вчився разом з майбутнім конструктором ракет [[Корольов Сергій Павлович|С. Корольовим]].
+
Вчився в [[Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут»|Київському політехнічному інституті]] на перших двох курсах [[1922]]–[[1923]]. Вчився разом з майбутнім конструктором ракет [[Корольов Сергій Павлович|Сергієм Павловичем Корольовим]] .
   
 
=== 1920-ті-1930-ті роки ===
 
=== 1920-ті-1930-ті роки ===
[[Файл:Яновський Ю2.jpg|міні|200пкс|Юрій Яновський]]
 
 
У [[1925]]–[[1926]]&nbsp;рр. працював на Одеській кінофабриці художнім редактором. Літературознавець В. Панченко пише про отримання цієї посади: «Нині це важко собі уявити: „зеленого“ літератора, якому не виповнилося й двадцять чотири роки, призначають художнім редактором однієї з найбільших у країні кінофабрик. А в житті Юрія Яновського (…) саме так і було. Навесні 1926-го він з'явився в Одесі у несподіваній для себе ролі „кіноначальника“»<ref>{{Cite news|url=http://www.ekmair.ukma.edu.ua/handle/123456789/3219|title=Диптих про втрачену свободу|last=Панченко|first=В. П.|date=|language=|work=// Наукові записки НаУКМА. — 2013. — Т. 150 : Філологічні науки. — С. 60.|accessdate=2016-10-28}}</ref>.
 
У [[1925]]–[[1926]]&nbsp;рр. працював на Одеській кінофабриці художнім редактором. Літературознавець В. Панченко пише про отримання цієї посади: «Нині це важко собі уявити: „зеленого“ літератора, якому не виповнилося й двадцять чотири роки, призначають художнім редактором однієї з найбільших у країні кінофабрик. А в житті Юрія Яновського (…) саме так і було. Навесні 1926-го він з'явився в Одесі у несподіваній для себе ролі „кіноначальника“»<ref>{{Cite news|url=http://www.ekmair.ukma.edu.ua/handle/123456789/3219|title=Диптих про втрачену свободу|last=Панченко|first=В. П.|date=|language=|work=// Наукові записки НаУКМА. — 2013. — Т. 150 : Філологічні науки. — С. 60.|accessdate=2016-10-28}}</ref>.
   
Рядок 51: Рядок 46:
 
Перший [[вірш]] «Море» надрукував [[Російська мова|російською мовою]] ([[1922]]), уперше виступив з віршами [[Українська мова|українською мовою]] в [[1924]] році (збірка «Прекрасна Ут», [[1928]]), далі перейшов на прозу.
 
Перший [[вірш]] «Море» надрукував [[Російська мова|російською мовою]] ([[1922]]), уперше виступив з віршами [[Українська мова|українською мовою]] в [[1924]] році (збірка «Прекрасна Ут», [[1928]]), далі перейшов на прозу.
   
Романтичні новели раннього періоду творчості Яновського зібрані в збірці «Мамутові бивні» ([[1925]]) і «Кров землі» ([[1927]]). Яновський, разом з М. Хвильовим&nbsp;— один з найвизначніших романтиків в українській літературі першої половини [[XX]]&nbsp;ст., зокрема співець морської романтики, найяскравіше представленої в першому його романі «Майстер корабля». Новела «Поворот» ([[1927]], [[1928]]), після якої з'явився гостро критикований і довгий час заборонений роман «Чотири шаблі» ([[1931]]), в якому знайшов романтичне зображення стихійний народний рух відроджуваної України за доби відбудови державності. До тієї самої теми революції в Україні, але під тиском критики вже з офіційної позиції, Яновський повернувся в майстерно збудованому романі в новелах «[[Вершники (роман)|Вершники]]» ([[1935]]), одна з новел якого, «Подвійне коло», присвячена зображенню трагедії братовбивчих конфліктів за доби революції.
+
Романтичні новели раннього періоду творчості Яновського зібрані в збірці «Мамутові бивні» ([[1925]]) і «Кров землі» ([[1927]]). Яновський, разом з М. Хвильовим&nbsp;— один з найвизначніших романтиків в українській літературі першої половини [[XX]]&nbsp;ст., зокрема співець морської романтики, найяскравіше представленої в першому його романі «Майстер корабля». Новела «Поворот» ([[1927]], [[1928]]), після якої з'явився гостро критикований і довгий час заборонений роман [http://elib.nplu.org/object.html?id=6815 «Чотири шаблі»] ([[1931]]), в якому знайшов романтичне зображення стихійний народний рух відроджуваної України за доби відбудови державності. До тієї самої теми революції в Україні, але під тиском критики вже з офіційної позиції, Яновський повернувся в майстерно збудованому романі в новелах «[[Вершники (роман)|Вершники]]» ([[1935]]), одна з новел якого, «Подвійне коло», присвячена зображенню трагедії братовбивчих конфліктів за доби революції.
  +
[[Файл:Ю. І. Яновський серед українських письменників.png|міні|300px|Ю. І. Яновський (сидить перший праворуч) серед українських письменників. 1920-і роки.]]
   
 
=== «Майстер корабля» ===
 
=== «Майстер корабля» ===
Рядок 59: Рядок 55:
   
 
У романі утверджуються рукотворні цінності та рукотворна краса. Не даремно Ю. Яновський зосереджує свою увагу на мистецтві, пов'язаному з технікою та ремеслом. Письменник возвеличує професію майстра, проспівуючи гімн рукам: «Я люблю людські руки. Вони мені здаються живими додатками до людського розуму.»[http://ukrclassic.com.ua/katalog/ya/yurij-yanovskij/1138-yurij-yanovskij-majster-korablya] Кораблебудування та кінозйомка вимагають не лише творчого підходу та натхнення, а й чіткого розрахунку та клопіткої праці, відповідно і мрії тоді набувають цінності, коли вони стають часткою речового світу людини.
 
У романі утверджуються рукотворні цінності та рукотворна краса. Не даремно Ю. Яновський зосереджує свою увагу на мистецтві, пов'язаному з технікою та ремеслом. Письменник возвеличує професію майстра, проспівуючи гімн рукам: «Я люблю людські руки. Вони мені здаються живими додатками до людського розуму.»[http://ukrclassic.com.ua/katalog/ya/yurij-yanovskij/1138-yurij-yanovskij-majster-korablya] Кораблебудування та кінозйомка вимагають не лише творчого підходу та натхнення, а й чіткого розрахунку та клопіткої праці, відповідно і мрії тоді набувають цінності, коли вони стають часткою речового світу людини.
 
[[File:Ю. І. Яновський; м. Київ, 1920-ті роки.png|міні|200пкс|Ю. І. Яновський; м. Київ, 1920-ті роки]]
 
 
Однією із найважливіших рис роману є спроба уникнути цензури мовлення, що насичене екзотичними назвами, тропами, порівняннями. Ю. Яновський сміливо використовує нестандартні для української традиції імена, описує різноманітні тропічні місця. Процес написання тексту наче відбувається на очах у читача, таким чином автор руйнує сюжетну послідовність твору. Усе реальне та дійсне&nbsp;— це лише матеріал для твору, в основі якого покладений принцип гри&nbsp;— різні точки зору на зображуване.
 
Однією із найважливіших рис роману є спроба уникнути цензури мовлення, що насичене екзотичними назвами, тропами, порівняннями. Ю. Яновський сміливо використовує нестандартні для української традиції імена, описує різноманітні тропічні місця. Процес написання тексту наче відбувається на очах у читача, таким чином автор руйнує сюжетну послідовність твору. Усе реальне та дійсне&nbsp;— це лише матеріал для твору, в основі якого покладений принцип гри&nbsp;— різні точки зору на зображуване.
   
 
=== Ідейний сенс назви новели «Подвійне коло» ===
 
=== Ідейний сенс назви новели «Подвійне коло» ===
 
 
«Подвійне коло»&nbsp;— це назва першоï новели роману Ю. Яновського «Вершники». Трагічні подіï описані в ній: п'ять братів Половців зустрічаються на кривавих дорогах громадянськоï війни. Підіймає руку брат на брата, бо хоч i одного роду, та до різних берегів прибились вони: Андрій командував загоном Добровільноï арміï Денікіна, Оверко воював у кінноті Петлюри, Панас i Сашко були махновцями, а Іван&nbsp;— бійцем Червоноï Арміï. Андріïв загін потрапляє в полон до петлюрівців. Під Компаніïвкою, охоплені безумством війни, люди калічать, убивають одне одного. Справжнім пеклом стала земля. I великий грішник Оверко вбиває свого брата Андрія. А коли перед смертю Андрій нагадує братові слова батька: «Тому роду немає переводу, де брати милують згоду», Оверко відповідає: «Рід&nbsp;— це основа, а найперше держава, а коли ти на державу важиш, тоді рід хай плаче, тоді брат брата зарубає». Як драматично i правдиво описане це перше коло страшних випробувань, що випали на долю братів.
 
«Подвійне коло»&nbsp;— це назва першоï новели роману Ю. Яновського «Вершники». Трагічні подіï описані в ній: п'ять братів Половців зустрічаються на кривавих дорогах громадянськоï війни. Підіймає руку брат на брата, бо хоч i одного роду, та до різних берегів прибились вони: Андрій командував загоном Добровільноï арміï Денікіна, Оверко воював у кінноті Петлюри, Панас i Сашко були махновцями, а Іван&nbsp;— бійцем Червоноï Арміï. Андріïв загін потрапляє в полон до петлюрівців. Під Компаніïвкою, охоплені безумством війни, люди калічать, убивають одне одного. Справжнім пеклом стала земля. I великий грішник Оверко вбиває свого брата Андрія. А коли перед смертю Андрій нагадує братові слова батька: «Тому роду немає переводу, де брати милують згоду», Оверко відповідає: «Рід&nbsp;— це основа, а найперше держава, а коли ти на державу важиш, тоді рід хай плаче, тоді брат брата зарубає». Як драматично i правдиво описане це перше коло страшних випробувань, що випали на долю братів.
   
Рядок 73: Рядок 68:
   
 
=== Друга світова війна і повоєнний період ===
 
=== Друга світова війна і повоєнний період ===
  +
[[Файл:Ю. Яновський і командувач 2-ї повітряної армії, генерал-лейтенант авіації С. А. Красовський.png|300px|міні|Військовий кореспондент 2-го Українського фронту Ю. Яновський (зліва) і командувач 2-ї повітряної армії, генерал-лейтенант авіації [[Красовський Степан Якимович|С. Я. Красовський]] на командному пункті Букринського плацдарму; с. Ходорів Ржищівського району Київської області, 21 жовтня 1943 р.]]
 
 
За війни Яновський був редактором журналу «Українська література» і військовим кореспондентом.
 
За війни Яновський був редактором журналу «Українська література» і військовим кореспондентом.
   
Рядок 84: Рядок 79:
   
 
Твори Яновського, окрім багатьох поодиноких видань, кілька разів були видавані зібрано: «Збірка творів», І-IV ([[1931]]–[[1932]]); «Вибране» ([[1949]]); «Твори», І-II ([[1954]]); «Твори», І-V ([[1958]]–[[1959]]).
 
Твори Яновського, окрім багатьох поодиноких видань, кілька разів були видавані зібрано: «Збірка творів», І-IV ([[1931]]–[[1932]]); «Вибране» ([[1949]]); «Твори», І-II ([[1954]]); «Твори», І-V ([[1958]]–[[1959]]).
  +
{{Фотоколонка|ш=190|color=#EEEED1
 
|Могила Юрія Яновського.JPG|текст1 =Надгробок Юрія Яновського
 
|Меморіальна дошка Юрію Яновському (Київ).jpg |текст2 =меморіальна дошка}}
 
 
У Києві мешкав у будинку письменників [[Роліт]]. Похований на [[Байкове кладовище|Байковому цвинтарі]] (ділянка №&nbsp;2; [[надгробок]]&nbsp;— [[бронза]], [[граніт]]; [[скульптор]] [[Макогон Іван Васильович|І.&nbsp;В.&nbsp;Макогон]], [[архітектор]] [[Костирко Петро Федорович|П.&nbsp;Ф.&nbsp;Костирко]]; встановлений в [[1961]] році)<ref>[http://geo.ladimir.kiev.ua/pq/dic/g--K/a--YANOVSKOMU_YU._I._MEMORIALXNAYA_DOSKA geo.ladimir.kiev.ua]{{ref-ru}}</ref>.
 
У Києві мешкав у будинку письменників [[Роліт]]. Похований на [[Байкове кладовище|Байковому цвинтарі]] (ділянка №&nbsp;2; [[надгробок]]&nbsp;— [[бронза]], [[граніт]]; [[скульптор]] [[Макогон Іван Васильович|І.&nbsp;В.&nbsp;Макогон]], [[архітектор]] [[Костирко Петро Федорович|П.&nbsp;Ф.&nbsp;Костирко]]; встановлений в [[1961]] році)<ref>[http://geo.ladimir.kiev.ua/pq/dic/g--K/a--YANOVSKOMU_YU._I._MEMORIALXNAYA_DOSKA geo.ladimir.kiev.ua]{{ref-ru}}</ref>.
   
Рядок 97: Рядок 90:
 
* [[Вершники (роман)|Вершники]]
 
* [[Вершники (роман)|Вершники]]
 
* Майстер корабля
 
* Майстер корабля
* Чотири шаблі
+
* [http://elib.nplu.org/object.html?id=6815 Чотири шаблі]
  +
• Жива вода
   
 
== Пам'ять ==
 
== Пам'ять ==
  +
[[Файл:Відкриття меморіальної дошки Ю. І. Яновському.png|міні|300px|Відкриття меморіальної дошки на будинку No 68 по вул. Леніна, в якому жив Ю. І. Яновський; м. Київ, серпень 1958 р.]]
 
У рідному селі письменника Нечаївка створено [[Музей Юрія Яновського|музей його імені]]. Іменем Ю.&nbsp;І.&nbsp;Яновського в [[Київ|Києві]] в [[1955]] році була названа [[Вулиця Юрія Яновського (Київ)|вулиця]] ([[Печерський район]], [[Звіринець (Київ)|Звіринець]]).
 
У рідному селі письменника Нечаївка створено [[Музей Юрія Яновського|музей його імені]]. Іменем Ю.&nbsp;І.&nbsp;Яновського в [[Київ|Києві]] в [[1955]] році була названа [[Вулиця Юрія Яновського (Київ)|вулиця]] ([[Печерський район]], [[Звіринець (Київ)|Звіринець]]).
  +
[[Файл:Один из стендов Юрия Яновского в киевской Библиотеке Дома Офицеров.JPG|thumb|150пкс|Один із стендів Юрія Яновського в київській Бібліотеці [[Центральний будинок офіцерів Збройних Сил України|Будинку офіцерів]].]]
 
 
На будинку [[Роліт]]у в Києві, де з [[1939]]-го по [[1954]] рік жив і працював письменник у [[1958]] році встановлена [[меморіальна дошка]] (граніт, бронза; [[барельєф]], скульптор [[Німенко Андрій Васильович|А.&nbsp;В.&nbsp;Німенко]]).
 
На будинку [[Роліт]]у в Києві, де з [[1939]]-го по [[1954]] рік жив і працював письменник у [[1958]] році встановлена [[меморіальна дошка]] (граніт, бронза; [[барельєф]], скульптор [[Німенко Андрій Васильович|А.&nbsp;В.&nbsp;Німенко]]).
   
Його ім'ям була названа [[Вулиця Юрія Яновського (Одеса)|вулиця]] в [[Одеса|Одесі]].
+
Його ім'ям була названа [[Вулиця Юрія Яновського (Одеса)|вулиця]] в [[Одеса|Одесі]] та [[Кропивницький|Кропивницькому]].
   
 
В місті [[Баштанка]] в його честь була названа вулиця.
 
В місті [[Баштанка]] в його честь була названа вулиця.
Рядок 119: Рядок 114:
 
* [http://gazeta.ua/articles/history-newspaper/_mamo-meni-likuyut-serce-a-vono-zovsim-ne-bolit/452099 «Мамо, мені лікують серце, а воно зовсім не болить»]
 
* [http://gazeta.ua/articles/history-newspaper/_mamo-meni-likuyut-serce-a-vono-zovsim-ne-bolit/452099 «Мамо, мені лікують серце, а воно зовсім не болить»]
 
* [http://olpalib.com/yuriy-yanovskiy/ Сторінка творчості Юрія Яновського&nbsp;— olpalib.com]
 
* [http://olpalib.com/yuriy-yanovskiy/ Сторінка творчості Юрія Яновського&nbsp;— olpalib.com]
  +
* [http://elib.nplu.org/collection.html?id=214 Яновський Юрій Електронна бібліотека "Культура України]
   
 
== Джерела ==
 
== Джерела ==

Поточна версія на 05:12, 19 травня 2018

Юрій Іванович Яновський
Ю. І. Яновський; м. Київ, 1946 р.
Ю. І. Яновський; м. Київ, 1946 р.
При народженні Георгій Іванович Яновський
Псевдоніми, криптоніми Георгій Ней, Юрі Юрченко
Народження 14 (27) серпня 1902(1902-08-27)
  хутір Маєрове, Єлисаветградський повіт, Херсонська губернія, Російська імперія
Смерть 25 лютого 1954(1954-02-25) (51 рік)
  Київ, Українська РСР, СРСР
Поховання Байкове кладовище
Національність українець
Громадянство Російська імперія, УНР, СРСР
Alma mater Єлисаветградське земське реальне училище
Мова творів українська, російська
Рід діяльності прозаїк, поет
Роки активності: 19221954
Напрямок неоромантизм, соціалістичний реалізм
Жанр новела, роман, оповідання, повість, вірш
Magnum opus: «Вершники»
Член Спілка письменників СРСР
Нагороди та премії
Орден Трудового Червоного Прапора
Сталінська премія

Юрій Іванович Яновський у Вікісховищі?
Q:  Висловлювання у Вікіцитатах

Яно́вський Ю́рій Іва́нович (14 (27) серпня 1902(19020827), Маєрове — 25 лютого 1954, Київ) — український поет та романіст. Один із найвизначніших романтиків в українській літературі першої половини XX століття. Редактор журналу «Українська література», військовий журналіст. Ветеран Армії УНР.

Біографія[ред.ред. код]

Походження[ред.ред. код]

Народився 27 серпня 1902 року в селі Майєрове (тепер село Нечаївка Компаніївського району Кіровоградської області) в родині заможного землевласника (при житті Ю.І. Яновський вказував що народився в м. Єлисаветград в родині службовця[1]) Івана Миколайовича Яновського та його дружини Марії Мусіївни з дому Здорик. Рід Яновських сягає XVI ст. та одного походження з дворянським родом Гоголів-Яновських[2][3]: Опанас Гоголь-Яновський (дід Миколи Гоголя) був старшим братом Кирила Яновського — прапрапрадіда Юрія Яновського. Згідно з дослідженнями Сергія Плачинди опублікованих у біографічному романі «Юрій Яновський», Микола Максимович Яновський (дід Ю.І. Яновського) належав до козацької старшини і після скасування Війська Запорозького отримав дворянський титул. Однак після чергового перепису він не був затвердженний, і Микола Максимович був записаний у менш престижний стан — «єлисаветградського міщанина»[4].

Освіта[ред.ред. код]

У 1919 році Юрій Яновський на відмінно закінчив Єлисаветградське реальне училище, працював у адміністративному відділі повітового виконкому, у повітовому статистичному бюро і водночас навчався в механічному технікумі. Історик Ярослав Тинченко так змальовує середовище, в якому виховувався Яновський:

« В останні роки чомусь сором'язливо замовчують про те, що весь цвіт письменників і поетів УРСР у роки громадянської війни бився під українськими прапорами зі зброєю в руках проти більшовиків. Петлюрівськими офіцерами були Петро Панч та Андрій Головко, лихими юнаками (юнкерами) — Володимир Сосюра і Борис Антоненко-Давидович, добровольцями-кавалеристами — Олександр Копиленко та навіть 16-річний Юрій Яновський. Держчиновниками УНР — Павло Губенко (Остап Вишня), Павло Тичина, Юрій Смолич … Частина з них на початку 1920 року опинилися в лавах боротьбистів і разом з ними перейшли до більшовиків. Але декого, наприклад Остапа Вишню і, за деякими даними, Юрія Яновського, червоні взяли в полон. Але петлюрівська закваска в них залишилася назавжди. »

Вчився в Київському політехнічному інституті на перших двох курсах 19221923. Вчився разом з майбутнім конструктором ракет Сергієм Павловичем Корольовим .

1920-ті-1930-ті роки[ред.ред. код]

У 19251926 рр. працював на Одеській кінофабриці художнім редактором. Літературознавець В. Панченко пише про отримання цієї посади: «Нині це важко собі уявити: „зеленого“ літератора, якому не виповнилося й двадцять чотири роки, призначають художнім редактором однієї з найбільших у країні кінофабрик. А в житті Юрія Яновського (…) саме так і було. Навесні 1926-го він з'явився в Одесі у несподіваній для себе ролі „кіноначальника“»[5].

З 1927 жив у Харкові, з 1939 — в Києві.

Перший вірш «Море» надрукував російською мовою (1922), уперше виступив з віршами українською мовою в 1924 році (збірка «Прекрасна Ут», 1928), далі перейшов на прозу.

Романтичні новели раннього періоду творчості Яновського зібрані в збірці «Мамутові бивні» (1925) і «Кров землі» (1927). Яновський, разом з М. Хвильовим — один з найвизначніших романтиків в українській літературі першої половини XX ст., зокрема співець морської романтики, найяскравіше представленої в першому його романі «Майстер корабля». Новела «Поворот» (1927, 1928), після якої з'явився гостро критикований і довгий час заборонений роман «Чотири шаблі» (1931), в якому знайшов романтичне зображення стихійний народний рух відроджуваної України за доби відбудови державності. До тієї самої теми революції в Україні, але під тиском критики вже з офіційної позиції, Яновський повернувся в майстерно збудованому романі в новелах «Вершники» (1935), одна з новел якого, «Подвійне коло», присвячена зображенню трагедії братовбивчих конфліктів за доби революції.

Ю. І. Яновський (сидить перший праворуч) серед українських письменників. 1920-і роки.

«Майстер корабля»[ред.ред. код]

«Майстер корабля» — перший роман Ю. Яновського, написаний впродовж 1927—1928 років. Твір стилізовано як кіномемуари, в його основу покладено досвід роботи автора на Одеській кіностудії і його співпрацю із В. Кричевським, П. Нечесою, О. Довженком та Ітою Пензо, які згодом стали прототипами головних героїв. Сюжет є нетиповим для тогочасної літератури, описується процес зйомок фільму та будування справжнього вітрильника для декорацій. Крім того, в текст органічно вплітаються спогади головного героя То-Ма-Кі про минуле, записи синів та коханої Тайях, дивовижні пригодницькі історії моряків і власні міркування.

Роман вирізняється з-поміж інших праць Ю. Яновського зосередженістю на мистецькій проблематиці та максимальною увагою до самого творчого процесу. Він насичений роздумами творця про сенс людського життя, старість і молодість, таємниці людської душі, пошуки гармонії, краси, а також про мету цілого мистецького покоління: « І як було всім зрозуміти, що в мене одна наречена, наречена з колиски, про яку я думав, мабуть, і тоді, коли не вмів ще говорити. Наречена, що для неї я жив ціле життя, їй присвятив сталеву шпагу й за неї підставляв під мечі важкий щит. Сімдесят років стою я на землі, пройшли переді мною покоління чужих і рідних людей, і всім я з гордістю дивився в вічі, боронячи життя й честь моєї нареченої, її коси, як струмені, розлились по землі, її руки, як благословення, лягли на поля, її серце палає, як серце землі, посилаючи жагучу кров на нові й нові шляхи. Для неї я був сміливий і впертий, заради неї я хотів бути в першій лаві бійців — бійців за її розквітання. Для неї я полюбив море, поставив на гербі якір, залізний важкий якір, що його приймають усі моря світу, і колишеться над ним могутній корабель. Культура нації — звуть її.»[1]

У романі утверджуються рукотворні цінності та рукотворна краса. Не даремно Ю. Яновський зосереджує свою увагу на мистецтві, пов'язаному з технікою та ремеслом. Письменник возвеличує професію майстра, проспівуючи гімн рукам: «Я люблю людські руки. Вони мені здаються живими додатками до людського розуму.»[2] Кораблебудування та кінозйомка вимагають не лише творчого підходу та натхнення, а й чіткого розрахунку та клопіткої праці, відповідно і мрії тоді набувають цінності, коли вони стають часткою речового світу людини.

Ю. І. Яновський; м. Київ, 1920-ті роки

Однією із найважливіших рис роману є спроба уникнути цензури мовлення, що насичене екзотичними назвами, тропами, порівняннями. Ю. Яновський сміливо використовує нестандартні для української традиції імена, описує різноманітні тропічні місця. Процес написання тексту наче відбувається на очах у читача, таким чином автор руйнує сюжетну послідовність твору. Усе реальне та дійсне — це лише матеріал для твору, в основі якого покладений принцип гри — різні точки зору на зображуване.

Ідейний сенс назви новели «Подвійне коло»[ред.ред. код]

«Подвійне коло» — це назва першоï новели роману Ю. Яновського «Вершники». Трагічні подіï описані в ній: п'ять братів Половців зустрічаються на кривавих дорогах громадянськоï війни. Підіймає руку брат на брата, бо хоч i одного роду, та до різних берегів прибились вони: Андрій командував загоном Добровільноï арміï Денікіна, Оверко воював у кінноті Петлюри, Панас i Сашко були махновцями, а Іван — бійцем Червоноï Арміï. Андріïв загін потрапляє в полон до петлюрівців. Під Компаніïвкою, охоплені безумством війни, люди калічать, убивають одне одного. Справжнім пеклом стала земля. I великий грішник Оверко вбиває свого брата Андрія. А коли перед смертю Андрій нагадує братові слова батька: «Тому роду немає переводу, де брати милують згоду», Оверко відповідає: «Рід — це основа, а найперше держава, а коли ти на державу важиш, тоді рід хай плаче, тоді брат брата зарубає». Як драматично i правдиво описане це перше коло страшних випробувань, що випали на долю братів.

Та ось i друге коло: Оверко стоïть перед своïм ворогом — братом Панасом. Проклинає Оверко свого брата-вбивцю так само, як нещодавно прокляв його Андрій. Земля, здається, здригнулася, коли Оверкова смерть вилетіла з Панасового маузера. Каïн i Авель… Найстрашнішим вважається гріх братовбивства. I це подвійне коло братовбивства своєю страшною правдою вражає читача. Досягає цього письменник особливою манерою письма. В одному реченні оживає неспокійна трагічна епоха, стрімкі подіï бою. Лаконізм, висока метафоричність, каскад однорідних сурядних речень створюють це враження. Перше речення — це i свого роду камертон, який задає тон всій розповіді про подвійне коло людських страждань: звучать високі, напружені, трагічні ноти. Важка болісна оповідь переривається описами епізодів із життя батька, Матвія Половця. I від цього криваві подіï здаються ще страшнішими. Зустріч махновців з Червоною Армією теж завершується вбивством. Правда, цього разу Панас сам вбиває себе. Такий кінець новели є логічним завершенням розповіді автора про страшні подіï громадянськоï війни, про великі випробування й страждання, які випали на долю людей.

До Німецько-радянської війни Яновський написав кілька сценаріїв («Гамбург», «Фата морґана», «Серця двох» та інші), п'єси «Завойовники» (1931), «Дума про Британку» (1932), «Потомки» (1940) і видав збірку почасти дуже дотепних, пройнятих живим гумором оповідань «Короткі історії» (1940).

Друга світова війна і повоєнний період[ред.ред. код]

Військовий кореспондент 2-го Українського фронту Ю. Яновський (зліва) і командувач 2-ї повітряної армії, генерал-лейтенант авіації С. Я. Красовський на командному пункті Букринського плацдарму; с. Ходорів Ржищівського району Київської області, 21 жовтня 1943 р.

За війни Яновський був редактором журналу «Українська література» і військовим кореспондентом.

Разом з письменниками Максимом Рильським, Іваном Кочергою, Петром Панчем, Натаном Рибаком брав активну участь в організації видання творів українських письменників в серії «Фронт і тил», у випуску літературних газети та журналу українською мовою[6].

У 1945 — кореспондентом на Нюрнберзькому процесі. Найвизначнішим твором Яновського повоєнного часу став роман «Жива вода» (1947), в якому письменник втілив ідею невмирущості нації, відроджуваної після воєнної катастрофи. Гостро критикований за націоналізм, Яновський змушений був переробити цей роман згідно з принципами соцреалізму й перевидати його в далеко слабшому варіанті під іншою назвою «Мир» (1956).

Останні роки життя[ред.ред. код]

Бувши слабкого здоров'я, Яновський, проте, довго витримував тиск безнастанних репресій і капітулював щойно під кінець життя збіркою з мистецького погляду анемічних «Київських оповідань» (1948). Помер Юрій 25 лютого 1954 року. Попри це, твори Яновського поруч з творчістю таких визначних майстрів слова, як П. Тичина, М. Хвильовий, М. Зеров, М. Рильський, Є. Плужник, увійшли в класичний фонд літератури українського відродження першої половини XX ст.

Твори Яновського, окрім багатьох поодиноких видань, кілька разів були видавані зібрано: «Збірка творів», І-IV (19311932); «Вибране» (1949); «Твори», І-II (1954); «Твори», І-V (19581959).

У Києві мешкав у будинку письменників Роліт. Похований на Байковому цвинтарі (ділянка № 2; надгробок — бронза, граніт; скульптор І. В. Макогон, архітектор П. Ф. Костирко; встановлений в 1961 році)[7].

Лауреат Сталінської премії (1949).

Особисте життя[ред.ред. код]

Дружина письменника — Тамара Юріївна Жевченко-Яновська (1908—1958), актриса «Березоля», Театру ім. Івана Франка, Харківського театру революції, Київського театру юного глядача, донька актриси Ольги Горської.

Вибрана бібліографія[ред.ред. код]

• Жива вода

Пам'ять[ред.ред. код]

Відкриття меморіальної дошки на будинку No 68 по вул. Леніна, в якому жив Ю. І. Яновський; м. Київ, серпень 1958 р.

У рідному селі письменника Нечаївка створено музей його імені. Іменем Ю. І. Яновського в Києві в 1955 році була названа вулиця (Печерський район, Звіринець).

На будинку Роліту в Києві, де з 1939-го по 1954 рік жив і працював письменник у 1958 році встановлена меморіальна дошка (граніт, бронза; барельєф, скульптор А. В. Німенко).

Його ім'ям була названа вулиця в Одесі та Кропивницькому.

В місті Баштанка в його честь була названа вулиця.

Примітки[ред.ред. код]

  1. УРЕ // Яновський Юрій Іванович
  2. Юрій Яновський: життя і творчість : книга для вчителя
  3. Матівос Ю. Микола Гоголь і Юрій Яновський – родичі // Голос України. – 2002. – 31 жовт. (No201). – С. 18-19.
  4. Маловідомі факти про рід і дитинство Юрія Яновського
  5. Панченко, В. П. Диптих про втрачену свободу. // Наукові записки НаУКМА. — 2013. — Т. 150 : Філологічні науки. — С. 60. Процитовано 2016-10-28. 
  6. Побратимы // Узиков Ю. Уфимских улиц имена. — Уфа: Уфимский полиграф комбинат, 2007.- С.222 — 223.
  7. geo.ladimir.kiev.ua(рос.)

Посилання[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]