Відмінності між версіями «Ять»

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
[перевірена версія][перевірена версія]
м (Український правопис: уточнення , оформлення)
(уточнення, вікіфікація)
Рядок 15: Рядок 15:
 
{{Див. також|Український правопис}}
 
{{Див. також|Український правопис}}
 
{{Див. також|Реформи абетки й графіки}}
 
{{Див. також|Реформи абетки й графіки}}
Тривалий час зберігалася в українському правописі — починаючи з давньоруських пам'яток. У XVI і особливо XVII ст. ''ять'' широко використовувався для позначення звука [[неогублений голосний переднього ряду високого підняття|[і]]] в іншомовних словах (''мѣнута, фѣґура'' тощо), бо літери ''и/і'' були позначали сучасне українське [[неогублений ненапружений голосний переднього ряду високого підняття|[ɪ]]] («и»). В українських етимологічних правописах кінця XVIII — 1-ї половини XIX ст. вона позначала звук [і] та звукосполучення [ji]. Символ ѣ використовували не тільки [[ярижка]] (у ранній ярижці — етимологічно, у пізніх її варіантах — для позначення звука ['e], [je], який зараз позначають літерою [[є]]), але й [[правопис Русалки Дністрової]], [[кулішівка]], [[максимовичівка]]. У [[Правопис граматики Павловського|правописі Павловського]] (1818) літера вживалася як у пізній ярижці (для позначення звука [е] після м'яких приголосних). З української абетки ять уперше вилучено в 1857 році — у [[Правопис Гатцука|правописі Гатцука]]. У [[желехівка|желехівці]], [[драгоманівка|драгоманівці]], правописі Грінченка літера також відсутня. Отже, ять перестав використовуватися в українській графіці в середині (у [[Галичина|Галичині]] — в кінці) XIX ст. На [[Закарпаття|Закарпатті]] він використовувався в етимологічних правописах аж до 1945.
+
Тривалий час зберігалася в українському правописі — починаючи з давньоруських пам'яток. У XVI і особливо XVII ст. ''ять'' широко використовувався для позначення звука [[неогублений голосний переднього ряду високого підняття|[і]]] в іншомовних словах (''мѣнута, фѣґура'' тощо), бо літери '''и/і''' були позначали сучасне українське [[неогублений ненапружений голосний переднього ряду високого підняття|[ɪ]]] («и»). В українських етимологічних правописах кінця XVIII — 1-ї половини XIX ст. вона позначала звук [і] та звукосполучення [ji]. Символ ѣ використовували не тільки [[ярижка]] (у ранній ярижці — етимологічно, у пізніх її варіантах — для позначення звука ['e], [je], який зараз позначають літерою [[є]]), але й [[правопис Русалки Дністрової]], [[кулішівка]], [[максимовичівка]]. У [[Правопис граматики Павловського|правописі Павловського]] (1818) літера вживалася як у пізній ярижці (для позначення звука [е] після м'яких приголосних). З української абетки ять уперше вилучено в 1857 році — у [[Правопис Гатцука|правописі Гатцука]]. У [[желехівка|желехівці]], [[драгоманівка|драгоманівці]], [[Словарь української мови|правописі Грінченка]] літера також відсутня. Отже, ять перестав використовуватися в українській графіці в середині (у [[Галичина|Галичині]] — в кінці) XIX ст. На [[Закарпаття|Закарпатті]] він використовувався в етимологічних правописах аж до 1945.
   
 
=== У графічних системах інших мов ===
 
=== У графічних системах інших мов ===
 
'''Болгарська мова'''<br/>
 
'''Болгарська мова'''<br/>
У болгарському правописі ять уперше скасовано під час реформи 1921 року. Проте, два роки по тому літеру відновлено й остаточно вилучено лише у 1945 році. Після 1989 року з'явилися пропозиції відновити його в абетці. У сучасній Болгарії спостерігається використовування літери в торгівельних знаках, візитках тощо, іноді її помилково вживають на місці [[ъ]] у старому правописі.
+
У болгарському правописі ять уперше скасовано під час реформи 1921 року. Проте, два роки по тому літеру відновлено й остаточно вилучено лише у 1945 році. Після 1989 року з'явилися пропозиції відновити його в абетці. У сучасній Болгарії спостерігається використовування літери в торгівельних знаках, [[Візитівка|візитках]] тощо, іноді її помилково вживають на місці '''[[ъ]]''' у старому правописі.
   
 
'''Російська мова'''<br/>
 
'''Російська мова'''<br/>
З російської цивільної абетки ять вилучено під час реформи 1918 року&nbsp;— із заміною його на «[[е]]». На хвилі інтересу до всього, що стосується дореволюційного минулого, у сучасній Росії теж спостерігають випадки його неофіційного вжитку&nbsp;— у назвах комерційних підприємств, рекламі, причому нерідко з помилками. Окрім того, ять пропонували як [[Символ російського рубля|знак рубля]].<ref>http://index.ru/event/actions/ruble/froma/index.html<br/> http://www.directdesign.ru/rubl/people/S_Dobrydnev.html</ref>
+
З російської цивільної абетки ять вилучено під час реформи 1918 року&nbsp;— із заміною його на '''[[е]]'''. На хвилі інтересу до всього, що стосується дореволюційного минулого, у сучасній Росії теж спостерігають випадки його неофіційного вжитку&nbsp;— у назвах комерційних підприємств, рекламі, причому нерідко з помилками. Окрім того, ять пропонували як [[Символ російського рубля|знак рубля]].<ref>http://index.ru/event/actions/ruble/froma/index.html<br/> http://www.directdesign.ru/rubl/people/S_Dobrydnev.html</ref>
   
 
'''Сербська мова'''<br/>
 
'''Сербська мова'''<br/>
Рядок 32: Рядок 32:
   
 
=== Походження ===
 
=== Походження ===
У фонетичній реконструкції [[Праслов'янська мова|праслов'янської мови]] звук ѣ умовно відновлюють як [[Ненапружений неогублений голосний переднього ряду низького підняття|[æ]]]&nbsp;— звук, середній між [[Неогублений голосний переднього ряду низького підняття|[a]]] і [[Неогублений голосний переднього ряду низько-середнього підняття|[ɛ]]].
+
У фонетичній реконструкції [[Праслов'янська мова|праслов'янської мови]] звук [ѣ] умовно відновлюють як [[Ненапружений неогублений голосний переднього ряду низького підняття|[æ]]]&nbsp;— звук, середній між [[Неогублений голосний переднього ряду низького підняття|[a]]] і [[Неогублений голосний переднього ряду низько-середнього підняття|[ɛ]]].
   
У транскрипції він позначається символом ''ě'', взятим з чеської абетки, де літера «[[ě]]» передає звук на місці праслов'янського ятя. Рідше для цієї мети вживають символ «[[ä]]» («а-умлаут»), котрий використовують у німецькому правописі для позначення звука [æ].
+
У транскрипції він позначається символом ''ě'', взятим з чеської абетки, де літера '''[[ě]]''' передає звук на місці праслов'янського ятя. Рідше для цієї мети вживають символ '''[[ä]]''' («а-[[Умлаут (діакритичний знак)|умлаут]]»), котрий використовують у німецькому правописі для позначення звука [æ].
   
 
Походження праслов'янського ''*ě'' може бути різним, це підтверджується як [[Морфологія (мовознавство)|морфологічним]] аналізом деяких слов'янських слів, так і шляхом порівняння слов'янських мов з іншими [[індоєвропейські мови|індоєвропейськими]]:
 
Походження праслов'янського ''*ě'' може бути різним, це підтверджується як [[Морфологія (мовознавство)|морфологічним]] аналізом деяких слов'янських слів, так і шляхом порівняння слов'янських мов з іншими [[індоєвропейські мови|індоєвропейськими]]:
* ''ě''&nbsp;— від [[праіндоєвропейська мова|праіндоєвропейського]] ''ē'' (довгого ''е''): {{lang-x-slav|*viděti}} («видіти», «бачити»)&nbsp;— {{lang-la|vīdēre}}; {{lang-x-slav|*sěděti}} («сидіти»)&nbsp;— {{lang-lt|sēdēti}} і {{lang-la|sīdēre}}; {{lang-x-slav|*zvěrь}} («звір»)&nbsp;— {{lang-lt|žvėrìs}} і {{lang-el|θήρ}}. Короткий варіант праіндоєвропейського ''е'' започаткував іншу праслов'янську фонему&nbsp;— ''*e''.
+
# ''ě''&nbsp;— від [[праіндоєвропейська мова|праіндоєвропейського]] ''*ē'' (довгого ''е''): {{lang-x-slav|*viděti}} («видіти», «бачити»)&nbsp;— {{lang-la|vīdēre}}; {{lang-x-slav|*sěděti}} («сидіти»)&nbsp;— {{lang-lt|sēdēti}} і {{lang-la|sīdēre}}; {{lang-x-slav|*zvěrь}} («звір»)&nbsp;— {{lang-lt|žvėrìs}} і {{lang-el|θήρ}}. Короткий варіант праіндоєвропейського ''*е'' започаткував іншу праслов'янську фонему&nbsp;— ''*e''.
* ''ě''&nbsp;— від праіндоєвропейського дифтонга ''oi̯'' у закритому складі при висхідній інтонації: пор. ''*věmь'' (раніша форма ''*vědmь'')&nbsp;— {{lang-el|οίδα}} («знаю»); для праслов. ''*cěna'' («ціна») відновлюють ранішу форму ''*koi̯na''&nbsp;— пор. {{lang-lt|kaina}} (звук ''*c'' виник пізніше з ''*k'' унаслідок [[друга палаталізація|другої палаталізації]]). Походження ''ě'' від ''oi̯'' підтверджують і дані внутрішньої реконструкції: праслов. ''*pěti'' («співати», «пі́ти») походить від ранішої форми ''*poi̯ti''&nbsp;— пор. форма першої особи однини ''*pojǫ'' < ''*poi̯ǫ'' («співаю», «пію»); дієслово ''*děliti'' («ділити») походить з ранішої форми ''*doi̯liti''&nbsp;— пор. іменник ''*dolja'' («доля»)<ref>{{ЕСУМ2}}</ref>.
+
# ''ě''&nbsp;— від праіндоєвропейського дифтонга ''*oi̯'' у закритому складі при висхідній інтонації: пор. ''*věmь'' (раніша форма ''*vědmь'')&nbsp;— {{lang-el|οίδα}} («знаю»); для {{lang-x-slav|*cěna}} («ціна») відновлюють ранішу форму ''*koi̯na''&nbsp;— пор. {{lang-lt|kaina}} (звук ''*c'' виник пізніше з ''*k'' унаслідок [[друга палаталізація|другої палаталізації]]). Походження ''ě'' від ''*oi̯'' підтверджують і дані внутрішньої реконструкції: праслов. ''*pěti'' («співати», «пі́ти») походить від ранішої форми ''*poi̯ti''&nbsp;— пор. форма першої особи однини ''*pojǫ'' < ''*poi̯ǫ'' («співаю», «пію»); дієслово ''*děliti'' («ділити») походить з ранішої форми ''*doi̯liti''&nbsp;— пор. іменник ''*dolja'' («доля»)<ref>{{ЕСУМ2}}</ref>.
* ''ě''&nbsp;— від праіндоєвропейського дифтонга ''ai̯'': пор. праслов. ''*sněgъ'' («сніг»)&nbsp;— {{lang-got|snaiws}}.
+
# ''ě''&nbsp;— від праіндоєвропейського дифтонга ''*ai̯'': пор. праслов. ''*sněgъ'' («сніг»)&nbsp;— {{lang-got|snaiws}}.
   
Окрім того, ''ě'' міг виникати з [[носові голосні в праслов'янській мові|носового]] ''*ę'': {{lang-x-slav|pěnędzь}} («[[пінязь]]») < {{lang-goh|pfenning}} («[[пфеніг]]»)<ref> {{книга|автор=Л.&nbsp;П.&nbsp;Павленко |заголовок= Історична граматика української мови: навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл.|посилання=https://docviewer.yandex.ru/view/0/?*=AP6jqg3NKRqTfl1%2FRAJTbWpkLbh7InVybCI6Imh0dHA6Ly9zaHJvbi5jaHR5dm8ub3JnLnVhL1BhdmxlbmtvX0xhcnlzYS9Jc3RvcnljaG5hX2hyYW1hdHlrYV91a3JhaW5za29pX21vdnkucGRmIiwidGl0bGUiOiJJc3RvcnljaG5hX2hyYW1hdHlrYV91a3JhaW5za29pX21vdnkucGRmIiwidWlkIjoiMCIsInl1IjoiODQ5NTE0OTg1MTQ5MzgwNDcxNCIsIm5vaWZyYW1lIjp0cnVlLCJ0cyI6MTQ5MzgzMjY5NzMzMn0%3D&page=48&lang=uk |відповідальний=Лариса Петрівна Павленко.|місце= Луцьк|видавництво=Волин. нац. ун-т ім. Лесі Українки|рік=2010|том= |сторінок=208 |сторінки=48 |isbn=|ref =}}</ref><ref>{{ЕСУМ4}}</ref>, де другий ''*ę'' [[дисиміляція (мовознавство)|дисимілював]] перший.
+
Окрім того, ''*ě'' міг виникати з [[носові голосні в праслов'янській мові|носового]] ''*ę'': {{lang-x-slav|pěnędzь}} («[[пінязь]]») < {{lang-goh|pfenning}} («[[пфеніг]]»)<ref> {{книга|автор=Л.&nbsp;П.&nbsp;Павленко |заголовок= Історична граматика української мови: навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл.|посилання=https://docviewer.yandex.ru/view/0/?*=AP6jqg3NKRqTfl1%2FRAJTbWpkLbh7InVybCI6Imh0dHA6Ly9zaHJvbi5jaHR5dm8ub3JnLnVhL1BhdmxlbmtvX0xhcnlzYS9Jc3RvcnljaG5hX2hyYW1hdHlrYV91a3JhaW5za29pX21vdnkucGRmIiwidGl0bGUiOiJJc3RvcnljaG5hX2hyYW1hdHlrYV91a3JhaW5za29pX21vdnkucGRmIiwidWlkIjoiMCIsInl1IjoiODQ5NTE0OTg1MTQ5MzgwNDcxNCIsIm5vaWZyYW1lIjp0cnVlLCJ0cyI6MTQ5MzgzMjY5NzMzMn0%3D&page=48&lang=uk |відповідальний=Лариса Петрівна Павленко.|місце= Луцьк|видавництво=Волин. нац. ун-т ім. Лесі Українки|рік=2010|том= |сторінок=208 |сторінки=48 |isbn=|ref =}}</ref><ref>{{ЕСУМ4}}</ref>, де другий ''*ę'' [[дисиміляція (мовознавство)|дисимілював]] перший.
 
{{Див. також|Монофтонгізація дифтонгів у праслов'янській мові}}
 
{{Див. також|Монофтонгізація дифтонгів у праслов'янській мові}}
   
Рядок 47: Рядок 47:
 
{{Див. також|Метатеза плавних у слов'янських мовах}}
 
{{Див. також|Метатеза плавних у слов'янських мовах}}
   
Питання про те, як же звучав ять у праслов'янській мові, досі остаточно не розв'язане. Головною проблемою є широкий діапазон звуків, у які перейшов у різних слов'янських мовах&nbsp;— від [æ] до [i]. Засновник слов'янського порівняльного мовознавства [[Востоков Олександр Христофорович|О.&nbsp;Х.&nbsp;Востоков]] утруднявся дати точне визначення вимови; [[Буслаєв Федір Іванович|Ф.&nbsp;І.&nbsp;Буслаєв]] вважав його простим довгим [e] (тобто ''ē''), але небагато науковців поділяли його погляди; [[Фортунатов Пилип Федорович|Ф.&nbsp;П.&nbsp;Фортунатов]] убачав у ньому дифтонг [ie], [[Хольгер Педерсен|Х. Педерсен]]&nbsp;— широкий монофтонг [æ], тоді як інші лінгвісти&nbsp;— відкритий дифтонг типу [ia]. Нарешті, існує думка, що праслов'янський ять вимовлявся по-різному в різних праслов'янських діалектах і навіть у межах одного діалекту&nbsp;— наприклад, могла розрізнюватися вимова ''ě'' на місці праіндоєвропейського ''ē'' і ''ě'' з дифтонгів ''oi̯, ai̯''. На користь вимови як [æ] зазначають, що {{lang-la|rapa}} («ріпа») було запозичене до праслов'янської як ''*rěpa''. У низці найдавніших фінських запозичень зі східнослов'янських діалектів слова з ятем передаються через ''ӓ, ӓӓ'' (втім, це може бути особливістю [[давньоновгородський діалект|давньоновгородського діалекту]]). Проте, припускають, що на території [[східнослов'янські мови|східнослов'янського мовного ареалу]] ''ě'' стали вимовляти закрито&nbsp;— [ẹ] або [ie], внаслідок чого він збігся з часом з [e] > [je] (білоруська й російська мови), або [i] (українська мова, деякі північноросійські діалекти)<ref>[[Філін Федір Петрович|Ф.&nbsp;П.&nbsp;Филин]] Происхождение русского, украинского и белорусского языков. М.: КомКнига, 2006, стр. 163 слл.</ref>. Підтвердженням цієї версії є передавання {{lang-de|Wien}} через ять ({{lang-uk|Відень}} < {{lang-cu2|Вѣдень}}, {{lang-ru|Вена}} < {{lang-cu2|Вѣна}}, {{lang-pl|Wiedeń}}, {{lang-cs|Vídeň}}); а також передавання {{lang-ru|совет, совѣтъ}} як «soviet» (ять транслітерувався як «ie» і після того, як збігся з «е»).
+
Питання про те, як же звучав ять у праслов'янській мові, досі остаточно не розв'язане. Головною проблемою є широкий діапазон звуків, у які перейшов у різних слов'янських мовах&nbsp;— від [æ] до [i]. Засновник слов'янського порівняльного мовознавства [[Востоков Олександр Христофорович|О.&nbsp;Х.&nbsp;Востоков]] утруднявся дати точне визначення вимови; [[Буслаєв Федір Іванович|Ф.&nbsp;І.&nbsp;Буслаєв]] вважав його простим довгим [e] (тобто ''ē''), але небагато науковців поділяли його погляди; [[Фортунатов Пилип Федорович|Ф.&nbsp;П.&nbsp;Фортунатов]] убачав у ньому дифтонг [ie], [[Хольгер Педерсен|Х. Педерсен]]&nbsp;— широкий монофтонг [æ], тоді як інші лінгвісти&nbsp;— відкритий дифтонг типу [ia]. Нарешті, існує думка, що праслов'янський ять вимовлявся по-різному в різних праслов'янських діалектах і навіть у межах одного діалекту&nbsp;— наприклад, могла розрізнюватися вимова ''ě'' на місці праіндоєвропейського ''*ē'' і ''*ě'' з дифтонгів ''*oi̯, *ai̯''. На користь вимови як [æ] зазначають, що {{lang-la|rapa}} («ріпа») було запозичене до праслов'янської як ''*rěpa''. У низці найдавніших фінських запозичень зі східнослов'янських діалектів слова з ятем передаються через ''ӓ, ӓӓ'' (втім, це може бути особливістю [[давньоновгородський діалект|давньоновгородського діалекту]]). Проте, припускають, що на території [[східнослов'янські мови|східнослов'янського мовного ареалу]] ''ě'' стали вимовляти закрито&nbsp;— [ẹ] або [ie], внаслідок чого він збігся з часом з [e] > [je] (білоруська й російська мови), або [i] (українська мова, деякі північноросійські діалекти)<ref>[[Філін Федір Петрович|Ф.&nbsp;П.&nbsp;Филин]] Происхождение русского, украинского и белорусского языков. М.: КомКнига, 2006, стр. 163 слл.</ref>. Підтвердженням цієї версії є передавання {{lang-de|Wien}} через ять ({{lang-uk|Відень}} < {{lang-cu2|Вѣдень}}, {{lang-ru|Вена}} < {{lang-cu2|Вѣна}}, {{lang-pl|Wiedeń}}, {{lang-cs|Vídeň}}); а також передавання {{lang-ru|совет, совѣтъ}} як ''soviet'' (ять транслітерувався як '''ie''' і після того, як збігся з '''е''').
   
Звук був успадкований з праслов'янської всіми давніми слов'янськими мовами, але його вимова стала різнитися від праслов'янської. У [[староцерковнослов'янська мова|староцерковнослов'янській мові]] (що виникла на основі солунського говору давньоболгарської мови) звук ''ě'', очевидно, вимовляли як [[Ненапружений неогублений голосний переднього ряду низького підняття|[æ]]], близьке до [ja]. Це підтверджується тим, що у [[глаголиця|глаголиці]] кириличним літерам [[Файл:Early Cyrillic letter Yati.png|25px]] і [[Файл:Early Cyrillic letter Ya.png|25px]] відповідав єдиний символ [[Файл:Глаголиця. Буква ять. Glagolitic letter Yati.png|Глаголиця. Буква ять. Glagolitic letter Yati|20px]]. За допомогою цієї букви передавали як ''ě'', так і ''*ja''. Це може свідчити про те, що для укладача глаголиці звуки ''ě'' і ''*ja'' були настільки близькі за артикуляцією, що він навіть не створив окремих символів для кожного з них. Навіть у пам'ятках, написаних кирилицею (що вже містила окремі літери для цих звуків), спостерігають як вживання [[Файл:Early Cyrillic letter Yati.png|25px]] замість [[Файл:Early Cyrillic letter Ya.png|25px]], так і змішування цих букв<ref>Т.&nbsp;А.&nbsp;Иванова. Старославянский язык. Учебник. С.-П.: Авалон, Азбука-классика, 2005.&nbsp;— С. 71</ref>.
+
Звук був успадкований з праслов'янської всіми давніми слов'янськими мовами, але його вимова стала різнитися від праслов'янської. У [[староцерковнослов'янська мова|староцерковнослов'янській мові]] (що виникла на основі солунського говору давньоболгарської мови) звук ''ě'', очевидно, вимовляли як [[Ненапружений неогублений голосний переднього ряду низького підняття|[æ]]], близьке до [ja]. Це підтверджується тим, що у [[глаголиця|глаголиці]] кириличним літерам [[Файл:Early Cyrillic letter Yati.png|25px]] і [[Файл:Early Cyrillic letter Ya.png|25px]] відповідав єдиний символ [[Файл:Глаголиця. Буква ять. Glagolitic letter Yati.png|Глаголиця. Буква ять. Glagolitic letter Yati|20px]]. За допомогою цієї букви передавали як ''ě'', так і ''ja''. Це може свідчити про те, що для укладача глаголиці звуки ''ě'' і ''ja'' були настільки близькі за артикуляцією, що він навіть не створив окремих символів для кожного з них. Навіть у пам'ятках, написаних кирилицею (що вже містила окремі літери для цих звуків), спостерігають як вживання [[Файл:Early Cyrillic letter Yati.png|25px]] замість [[Файл:Early Cyrillic letter Ya.png|25px]], так і змішування цих букв<ref>Т.&nbsp;А.&nbsp;Иванова. Старославянский язык. Учебник. С.-П.: Авалон, Азбука-классика, 2005.&nbsp;— С. 71</ref>.
   
 
У східному ареалі праслов'янської мови ''ě'' вимовлялася як [ẹ] або як дифтонг [ie]. Історія цієї фонеми була неоднаковою у різних східнослов'янських [[діалект]]ах<ref>Иванова&nbsp;Т.&nbsp;А. ''Старославянский язык''.&nbsp;— Москва: Высшая школа, 1997.&nbsp;— с.&nbsp;56.</ref>.
 
У східному ареалі праслов'янської мови ''ě'' вимовлялася як [ẹ] або як дифтонг [ie]. Історія цієї фонеми була неоднаковою у різних східнослов'янських [[діалект]]ах<ref>Иванова&nbsp;Т.&nbsp;А. ''Старославянский язык''.&nbsp;— Москва: Высшая школа, 1997.&nbsp;— с.&nbsp;56.</ref>.
Рядок 55: Рядок 55:
 
=== Вплив на вимову приголосних ===
 
=== Вплив на вимову приголосних ===
   
* «Ять» з праіндоєвропейських дифтонгів ''oi̯'' і ''ai̯'' викликав під час [[друга палаталізація|другої палаталізації]] пом'якшення попередніх приголосних [g], [k], [x] і їхній перехід у звуки [d͡z] > [z], [c] і [s].
+
* «Ять» з праіндоєвропейських дифтонгів ''*oi̯'' і ''*ai̯'' викликав під час [[друга палаталізація|другої палаталізації]] пом'якшення попередніх приголосних [g], [k], [x] і їхній перехід у звуки [d͡z] > [z], [c] і [s].
* Праіндоєвропейський ''ē'' (з якого надалі теж розвинувся «ять»), спричинив під час [[перша палаталізація|першої палаталізації]] пом'якшення попередніх приголосних [g], [k], [x] і їхній перехід у [ž], [č] і [š]. При цьому ''ē'' після палаталізованих задньоязикових приголосних перейшов не в «ять», як в інших позиціях, а в [a]: ''*vidēti'' («бачити», «видіти») > ''*viděti'', але ''*krikēti'' («кричати») > ''*kričati/*kričeti'', а також слово з різними рефлексами того ж звука ''*bēgēti'' («бігти») > ''běžati'' («бігти», «біжати»)<ref>Т.&nbsp;А.&nbsp;Иванова. Старославянский язык. Учебник. С.-П.: Авалон, Азбука-классика, 2005.&nbsp;— С. 92</ref>.
+
* Праіндоєвропейський ''*ē'' (з якого надалі теж розвинувся «ять»), спричинив під час [[перша палаталізація|першої палаталізації]] пом'якшення попередніх приголосних [g], [k], [x] і їхній перехід у [ž], [č] і [š]. При цьому ''*ē'' після палаталізованих задньоязикових приголосних перейшов не в «ять», як в інших позиціях, а в [a]: ''*vidēti'' («бачити», «видіти») > ''*viděti'', але ''*krikēti'' («кричати») > ''*kričati/*kričeti'', а також слово з різними рефлексами того ж звука ''*bēgēti'' («бігти») > ''běžati'' («бігти», «біжати»)<ref>Т.&nbsp;А.&nbsp;Иванова. Старославянский язык. Учебник. С.-П.: Авалон, Азбука-классика, 2005.&nbsp;— С. 92</ref>.
   
 
=== Подальший розвиток у слов'янських мовах ===
 
=== Подальший розвиток у слов'янських мовах ===
   
У білоруській мові у більшості випадків ять збігся з [[Неогублений голосний переднього ряду низько-середнього підняття|[ɛ]]] (праслов. ''*e'') і перейшов у [je] («є»), що позначається на письмі літерою «[[е]]». Рідше спостерігають перехід ятя в [ja] (''святло'').
+
У [[білоруська мова|білоруській мові]] у більшості випадків ять збігся з [[Неогублений голосний переднього ряду низько-середнього підняття|[ɛ]]] (праслов. ''*e'') і перейшов у [je] («є»), що позначається на письмі літерою '''[[е]]'''. Рідше спостерігають перехід ятя в [ja] (''святло'').
 
 
У російській мові звук перетворився на [je] («є»). У московському говорі, що ліг в основу російської літературної мови, ять вимовляли як [ie:]. Надалі ять збігся з [[Неогублений голосний переднього ряду низько-середнього підняття|[ɛ]]] (праслов. ''*e'') і перейшов у [je] («є»). Колишня відміність між звуками тривалий час зберігалася в орфографії: слова, де колись звучав ''ě'', писали через «ѣ», де звучав ''e''&nbsp;— через «е». Втім, правило правопису було непослідовним, тому іноді «ѣ» писали на місці праслов'янського ''e'' (рѣдька) і навпаки.
+
У російській мові звук перетворився на [je] («є»). У московському говорі, що ліг в основу російської літературної мови, ять вимовляли як [ie:]. Надалі ять збігся з [[Неогублений голосний переднього ряду низько-середнього підняття|[ɛ]]] (праслов. ''*e'') і перейшов у [je] («є»). Колишня відміність між звуками тривалий час зберігалася в орфографії: слова, де колись звучав ''ě'', писали через '''ѣ''', де звучав ''e''&nbsp;— через '''е'''. Втім, правило правопису було непослідовним, тому іноді '''ѣ''' писали на місці праслов'янського ''*e'' (рѣдька) і навпаки.
   
У польській мові ''ě'' перед приголосними ''t, d, n, s, z, ł, r'' перейшов у [ja], де передається буквосполученням ''ia'' (''biały, wiara''), а після м'яких приголосних&nbsp;— літерою ''a'' (''las''). В інших випадках ''ě'' збігся у вимові з [je], і передається на письмі літерою ''e'' (''na ręce, na nodze, chleb'') або буквосполученням ''ie'' (''Wiedeń'').
+
У польській мові ''ě'' перед приголосними ''t, d, n, s, z, ł, r'' перейшов у [ja], де передається буквосполученням '''ia''' (''biały, wiara''), а після м'яких приголосних&nbsp;— літерою '''a''' (''las''). В інших випадках ''ě'' збігся у вимові з [je], і передається на письмі літерою '''e''' (''na ręce, na nodze, chleb'') або буквосполученням ''ie'' (''Wiedeń'').
   
У чеській мові ''ě'' став вимовлятися як [[Неогублений голосний переднього ряду низько-середнього підняття|[ɛ]]], [jɛ] (на письмі&nbsp;— [[ě]]), або [[неогублений голосний переднього ряду високого підняття|[iː]]] (на письмі&nbsp;— [[í]]).
+
У чеській мові ''ě'' став вимовлятися як [[Неогублений голосний переднього ряду низько-середнього підняття|[ɛ]]], [jɛ] (на письмі&nbsp;— [[ě]]), або [[неогублений голосний переднього ряду високого підняття|[iː]]] (на письмі&nbsp;— '''[[í]]''').
   
У словацькій мові ''ě'', очевидно, перейшов у [jɛ], і позначається на письмі як ''ie'' (''biely, viera'') або ''e'' (''les'').
+
У словацькій мові ''ě'', очевидно, перейшов у [jɛ], і позначається на письмі як '''ie''' (''biely, viera'') або '''e''' (''les'').
   
У [[лужицькі мови|лужицьких мовах]] ''ě'', очевидно, перейшов у [[Неогублений голосний переднього ряду високо-середнього підняття|[e]]], і позначається на письмі як ''ě''.
+
У [[лужицькі мови|лужицьких мовах]] ''ě'', очевидно, перейшов у [[Неогублений голосний переднього ряду високо-середнього підняття|[e]]], і позначається на письмі як '''ě'''.
   
 
У [[болгарська мова|болгарській літературній мові]] вимова ''ě'' схожа із староцерковнослов'янською, і близька до [ja], ['a] перед твердим приголосним (''хляб, бял, вяра''), і [е]&nbsp;— перед м'яким (''бѐли''). У діалектах вимова може сильно різнитися. У зв'язку з тим виділяють два діалектних ареали, розділених [[ізоглоса|ізоглосою]]&nbsp;— так званою «[[Ятова границя|ятовою границею]]». У заходноболгарських і македонських говорах на місці ''ě'' вимовляють [е] (''бел, бѐла, бѐло, бѐли''), у східноболгарських&nbsp;— на місці ''ě'' перед твердим приголосним вимовляють [а], перед мя'ким&nbsp;— [е] (''б'ал, б’àла, б’àло'', але ''бѐли''), у низці східноболгарських говорів [а] звучить у всіх позиціях (''б'ал, б’àла, б’àло, б’àли''). Літературна фонетична норма бере основу з східноболгарської вимови<ref name="Българска диалектология">{{cite web|url=http://www.promacedonia.org/jchorb/st/st_2_b4.htm#1.|title=Българска диалектология. II. Териториални диалекти. Б. Географско разпределение на българските диалекти. 4. Класификация на българските диалекти. Класификация по ятовия изговор|author= Стойков С.|authorlink=Стойко Стойков|date=2002|editor=|format=|work=|pages=|location=София|publisher=Книги за Македония|accessdate=|lang=bg|description=|ref=|archiveurl=|archivedate=}}</ref>.
 
У [[болгарська мова|болгарській літературній мові]] вимова ''ě'' схожа із староцерковнослов'янською, і близька до [ja], ['a] перед твердим приголосним (''хляб, бял, вяра''), і [е]&nbsp;— перед м'яким (''бѐли''). У діалектах вимова може сильно різнитися. У зв'язку з тим виділяють два діалектних ареали, розділених [[ізоглоса|ізоглосою]]&nbsp;— так званою «[[Ятова границя|ятовою границею]]». У заходноболгарських і македонських говорах на місці ''ě'' вимовляють [е] (''бел, бѐла, бѐло, бѐли''), у східноболгарських&nbsp;— на місці ''ě'' перед твердим приголосним вимовляють [а], перед мя'ким&nbsp;— [е] (''б'ал, б’àла, б’àло'', але ''бѐли''), у низці східноболгарських говорів [а] звучить у всіх позиціях (''б'ал, б’àла, б’àло, б’àли''). Літературна фонетична норма бере основу з східноболгарської вимови<ref name="Българска диалектология">{{cite web|url=http://www.promacedonia.org/jchorb/st/st_2_b4.htm#1.|title=Българска диалектология. II. Териториални диалекти. Б. Географско разпределение на българските диалекти. 4. Класификация на българските диалекти. Класификация по ятовия изговор|author= Стойков С.|authorlink=Стойко Стойков|date=2002|editor=|format=|work=|pages=|location=София|publisher=Книги за Македония|accessdate=|lang=bg|description=|ref=|archiveurl=|archivedate=}}</ref>.
Рядок 81: Рядок 81:
 
* [[Ікавський вимова|Ікавський тип]]&nbsp;— [i]
 
* [[Ікавський вимова|Ікавський тип]]&nbsp;— [i]
   
У хорватській ''ě'' став вимовлятися як [je].
+
У [[хорватська мова|хорватській]] ''ě'' став вимовлятися як [je].
   
У словенській мові ''ě'' перетворився на [e].
+
У [[словенська мова|словенській мові]] ''ě'' перетворився на [e].
   
 
=== В українській мові ===
 
=== В українській мові ===

Версія за 10:08, 22 червня 2018

Літера кирилиці Ѣ
Cyrillic letter Yat.png
Unicode (hex)
велика: U+0462
мала: U+0463
Кирилиця
А Б В Г Ґ Д Ѓ
Ђ Е Ѐ Є Ё Ж З
Ѕ И Ѝ І Ї Й Ј
К Л Љ М Н Њ О
П Р С Т Ћ Ќ У
Ў Ф Х Ц Ч Џ Ш
Щ Ъ Ы Ь Э Ю Я
Неслов'янські літери
Ӑ А̄ А̊ Ӓ Ӓ̄ Ә Ә́
Ә̃ Ӛ Ӕ Ғ Г̧ Г̑ Г̄
Ӻ Ӷ Ԁ Ԃ
Ԫ Ԭ Ӗ Е̄ Е̃ Ё̄ Є̈
Ӂ Җ Ӝ Ԅ Ҙ Ӟ
Ԑ Ԑ̈ Ӡ Ԇ Ӣ И̃ Ҋ
Ӥ Қ Ӄ Ҡ Ҟ Ҝ Ԟ
Ԛ Ӆ Ԯ Ԓ Ԡ Ԉ Ԕ
Ӎ Ӊ Ң Ԩ Ӈ Ҥ Ԣ
Ԋ О̆ О̃ О̄ Ӧ Ө Ө̄
Ӫ Ҩ Ԥ Ҧ Р̌ Ҏ Ԗ
Ҫ Ԍ Ҭ Ԏ
У̃ Ӯ Ӱ Ӱ́ Ӳ Ү Ү́
Ұ Х̑ Ҳ Ӽ Ӿ Һ Һ̈
Ԧ Ӽ Ҵ Ҷ Ӵ
Ӌ Ҹ Ҽ Ҿ
Ы̆ Ы̄ Ӹ Ҍ Э̆ Э̄ Э̇
Ӭ Ӭ́ Ӭ̄ Ю̆ Ю̈ Ю̈́ Ю̄
Я̆ Я̄ Я̈ Ԙ Ԝ Ӏ  
Застарілі літери
Ѕ Џ Ҁ Ѻ
Ѹ Ѡ Ѽ Ѿ
Ѣ ІЯ Ѥ Юси
Ѧ Ѫ Ѩ Ѭ Ѯ
Ѱ Ѳ Ѵ Ѷ
           
Літери кирилиці

Ѣ, ѣ («ять» — чоловічого роду) — літера кирилиці та глаголиці. На теперішній час відсутня в усіх цивільних варіантах кирилиці, використовується лише у церковнослов'янській мові. В українському письмі вживалася до кінця XIX ст, у російському — до початку XX ст., довше за все протрималася у Болгарії та Закарпатті — до 1945 року. У сучасній українській мові у словах на місці «ѣ» ([ě]) вимовляється у більшості випадків голосний [і] («і»)[1].

Історія

У староцерковнослов'янській кирилиці мала накреслення Early Cyrillic letter Yati.png, числового значення не мала.

У глаголиці мала вигляд Глаголиця. Буква ять. Glagolitic letter Yati і також не мала числового значення.

Український правопис

Тривалий час зберігалася в українському правописі — починаючи з давньоруських пам'яток. У XVI і особливо XVII ст. ять широко використовувався для позначення звука [і] в іншомовних словах (мѣнута, фѣґура тощо), бо літери и/і були позначали сучасне українське [ɪ] («и»). В українських етимологічних правописах кінця XVIII — 1-ї половини XIX ст. вона позначала звук [і] та звукосполучення [ji]. Символ ѣ використовували не тільки ярижка (у ранній ярижці — етимологічно, у пізніх її варіантах — для позначення звука ['e], [je], який зараз позначають літерою є), але й правопис Русалки Дністрової, кулішівка, максимовичівка. У правописі Павловського (1818) літера вживалася як у пізній ярижці (для позначення звука [е] після м'яких приголосних). З української абетки ять уперше вилучено в 1857 році — у правописі Гатцука. У желехівці, драгоманівці, правописі Грінченка літера також відсутня. Отже, ять перестав використовуватися в українській графіці в середині (у Галичині — в кінці) XIX ст. На Закарпатті він використовувався в етимологічних правописах аж до 1945.

У графічних системах інших мов

Болгарська мова
У болгарському правописі ять уперше скасовано під час реформи 1921 року. Проте, два роки по тому літеру відновлено й остаточно вилучено лише у 1945 році. Після 1989 року з'явилися пропозиції відновити його в абетці. У сучасній Болгарії спостерігається використовування літери в торгівельних знаках, візитках тощо, іноді її помилково вживають на місці ъ у старому правописі.

Російська мова
З російської цивільної абетки ять вилучено під час реформи 1918 року — із заміною його на е. На хвилі інтересу до всього, що стосується дореволюційного минулого, у сучасній Росії теж спостерігають випадки його неофіційного вжитку — у назвах комерційних підприємств, рекламі, причому нерідко з помилками. Окрім того, ять пропонували як знак рубля.[2]

Сербська мова
У сербській абетці не вживається з першої половини XIX ст. — після переходу на вуковицю.

У білоруських абетках ніколи не використовувався.

Звук ѣ

Походження

У фонетичній реконструкції праслов'янської мови звук [ѣ] умовно відновлюють як [æ] — звук, середній між [a] і [ɛ].

У транскрипції він позначається символом ě, взятим з чеської абетки, де літера ě передає звук на місці праслов'янського ятя. Рідше для цієї мети вживають символ ä («а-умлаут»), котрий використовують у німецькому правописі для позначення звука [æ].

Походження праслов'янського може бути різним, це підтверджується як морфологічним аналізом деяких слов'янських слів, так і шляхом порівняння слов'янських мов з іншими індоєвропейськими:

  1. ě — від праіндоєвропейського (довгого е): прасл. *viděti («видіти», «бачити») — лат. vīdēre; прасл. *sěděti («сидіти») — лит. sēdēti і лат. sīdēre; прасл. *zvěrь («звір») — лит. žvėrìs і грец. θήρ. Короткий варіант праіндоєвропейського започаткував іншу праслов'янську фонему — *e.
  2. ě — від праіндоєвропейського дифтонга *oi̯ у закритому складі при висхідній інтонації: пор. *věmь (раніша форма *vědmь) — грец. οίδα («знаю»); для прасл. *cěna («ціна») відновлюють ранішу форму *koi̯na — пор. лит. kaina (звук *c виник пізніше з *k унаслідок другої палаталізації). Походження ě від *oi̯ підтверджують і дані внутрішньої реконструкції: праслов. *pěti («співати», «пі́ти») походить від ранішої форми *poi̯ti — пор. форма першої особи однини *pojǫ < *poi̯ǫ («співаю», «пію»); дієслово *děliti («ділити») походить з ранішої форми *doi̯liti — пор. іменник *dolja («доля»)[3].
  3. ě — від праіндоєвропейського дифтонга *ai̯: пор. праслов. *sněgъ («сніг») — гот. snaiws.

Окрім того, міг виникати з носового : прасл. pěnędzь («пінязь») < давн.в-нім. pfenning («пфеніг»)[4][5], де другий дисимілював перший.

Під час метатези плавних у південнослов'янських мовах відбувалося подовження праслов'янських *e та *o. Відповідно до законів слов'янської фонетики ē (подовжений праслов'янський *e) перейшов у , а ō — в *a. Цим пояснюється відповідання східнослов'янських -е-, -о- і південнослов'янських -ѣ-, -а-: давньорус. полонъ, шеломъ, веремѧ, городъ, ворота — стцерк.-слов. плѣнъ, шлѣмъ, врѣмѧ, градъ, врата.

Питання про те, як же звучав ять у праслов'янській мові, досі остаточно не розв'язане. Головною проблемою є широкий діапазон звуків, у які перейшов у різних слов'янських мовах — від [æ] до [i]. Засновник слов'янського порівняльного мовознавства О. Х. Востоков утруднявся дати точне визначення вимови; Ф. І. Буслаєв вважав його простим довгим [e] (тобто ē), але небагато науковців поділяли його погляди; Ф. П. Фортунатов убачав у ньому дифтонг [ie], Х. Педерсен — широкий монофтонг [æ], тоді як інші лінгвісти — відкритий дифтонг типу [ia]. Нарешті, існує думка, що праслов'янський ять вимовлявся по-різному в різних праслов'янських діалектах і навіть у межах одного діалекту — наприклад, могла розрізнюватися вимова ě на місці праіндоєвропейського і з дифтонгів *oi̯, *ai̯. На користь вимови як [æ] зазначають, що лат. rapa («ріпа») було запозичене до праслов'янської як *rěpa. У низці найдавніших фінських запозичень зі східнослов'янських діалектів слова з ятем передаються через ӓ, ӓӓ (втім, це може бути особливістю давньоновгородського діалекту). Проте, припускають, що на території східнослов'янського мовного ареалу ě стали вимовляти закрито — [ẹ] або [ie], внаслідок чого він збігся з часом з [e] > [je] (білоруська й російська мови), або [i] (українська мова, деякі північноросійські діалекти)[6]. Підтвердженням цієї версії є передавання нім. Wien через ять (укр. Відень < Вѣдень, рос. Вена < Вѣна, пол. Wiedeń, чеськ. Vídeň); а також передавання рос. совет, совѣтъ як soviet (ять транслітерувався як ie і після того, як збігся з е).

Звук був успадкований з праслов'янської всіми давніми слов'янськими мовами, але його вимова стала різнитися від праслов'янської. У староцерковнослов'янській мові (що виникла на основі солунського говору давньоболгарської мови) звук ě, очевидно, вимовляли як [æ], близьке до [ja]. Це підтверджується тим, що у глаголиці кириличним літерам Early Cyrillic letter Yati.png і Early Cyrillic letter Ya.png відповідав єдиний символ Глаголиця. Буква ять. Glagolitic letter Yati. За допомогою цієї букви передавали як ě, так і ja. Це може свідчити про те, що для укладача глаголиці звуки ě і ja були настільки близькі за артикуляцією, що він навіть не створив окремих символів для кожного з них. Навіть у пам'ятках, написаних кирилицею (що вже містила окремі літери для цих звуків), спостерігають як вживання Early Cyrillic letter Yati.png замість Early Cyrillic letter Ya.png, так і змішування цих букв[7].

У східному ареалі праслов'янської мови ě вимовлялася як [ẹ] або як дифтонг [ie]. Історія цієї фонеми була неоднаковою у різних східнослов'янських діалектах[8].

Вплив на вимову приголосних

  • «Ять» з праіндоєвропейських дифтонгів *oi̯ і *ai̯ викликав під час другої палаталізації пом'якшення попередніх приголосних [g], [k], [x] і їхній перехід у звуки [d͡z] > [z], [c] і [s].
  • Праіндоєвропейський (з якого надалі теж розвинувся «ять»), спричинив під час першої палаталізації пом'якшення попередніх приголосних [g], [k], [x] і їхній перехід у [ž], [č] і [š]. При цьому після палаталізованих задньоязикових приголосних перейшов не в «ять», як в інших позиціях, а в [a]: *vidēti («бачити», «видіти») > *viděti, але *krikēti («кричати») > *kričati/*kričeti, а також слово з різними рефлексами того ж звука *bēgēti («бігти») > běžati («бігти», «біжати»)[9].

Подальший розвиток у слов'янських мовах

У білоруській мові у більшості випадків ять збігся з [ɛ] (праслов. *e) і перейшов у [je] («є»), що позначається на письмі літерою е. Рідше спостерігають перехід ятя в [ja] (святло).

У російській мові звук перетворився на [je] («є»). У московському говорі, що ліг в основу російської літературної мови, ять вимовляли як [ie:]. Надалі ять збігся з [ɛ] (праслов. *e) і перейшов у [je] («є»). Колишня відміність між звуками тривалий час зберігалася в орфографії: слова, де колись звучав ě, писали через ѣ, де звучав e — через е. Втім, правило правопису було непослідовним, тому іноді ѣ писали на місці праслов'янського *e (рѣдька) і навпаки.

У польській мові ě перед приголосними t, d, n, s, z, ł, r перейшов у [ja], де передається буквосполученням ia (biały, wiara), а після м'яких приголосних — літерою a (las). В інших випадках ě збігся у вимові з [je], і передається на письмі літерою e (na ręce, na nodze, chleb) або буквосполученням ie (Wiedeń).

У чеській мові ě став вимовлятися як [ɛ], [jɛ] (на письмі — ě), або [iː] (на письмі — í).

У словацькій мові ě, очевидно, перейшов у [jɛ], і позначається на письмі як ie (biely, viera) або e (les).

У лужицьких мовах ě, очевидно, перейшов у [e], і позначається на письмі як ě.

У болгарській літературній мові вимова ě схожа із староцерковнослов'янською, і близька до [ja], ['a] перед твердим приголосним (хляб, бял, вяра), і [е] — перед м'яким (бѐли). У діалектах вимова може сильно різнитися. У зв'язку з тим виділяють два діалектних ареали, розділених ізоглосою — так званою «ятовою границею». У заходноболгарських і македонських говорах на місці ě вимовляють [е] (бел, бѐла, бѐло, бѐли), у східноболгарських — на місці ě перед твердим приголосним вимовляють [а], перед мя'ким — [е] (б'ал, б’àла, б’àло, але бѐли), у низці східноболгарських говорів [а] звучить у всіх позиціях (б'ал, б’àла, б’àло, б’àли). Літературна фонетична норма бере основу з східноболгарської вимови[10].

У македонській мові на місці ě вимовляють [е] — як у західноболгарських говорах. Фонетична норма македонської мови основуєть ся на фонетиці македонських діалектів[10].

У літературній сербській мові ě перейшов у [je]. У діалектах рефлекси давнього ятя можуть різнитися залежно від типу вимови:

У хорватській ě став вимовлятися як [je].

У словенській мові ě перетворився на [e].

В українській мові

Літера «ять» у прямому шрифті, курсиві та півуставі.
Рукописна літера «ять»

У сучасній українській мові у словах на місці «ѣ» ([ě]) трапляється голосний [і][11]. Очевидно, що перехід [ě] у [і] відбувся вже після злиття звуків [і] і [ɨ] — інакше б [ě] збігся у вимові з новим звуком [ɪ][12].

У руських пам'ятках взаємозаміна літер ѣ/и стає поширеною з XIII ст. У південноукраїнських говорах звук перейшов у закритий [e] (é) у першій половині XI ст., який звузився до і в Галичині й на Буковині на кінець XIII ст., а на Волині не пізніше 1434 р. У північноукраїнських говорах дифтонгічна вимова ятя утрималася під наголосом, а в ненаголошених складах відбулася монофтонгізація в [e] або [ɪ] не пізніше початку XV ст.

Голосний [і] на місці [ě] зустрічається у південно-західних та південно-східних говірках і становить норму сучасної української літературної мови (літо, ріка). У північних (поліських) говірках у наголошеній позиції найчастіше вживається дифтонг [ie], а в частині говорів — монофтонги [ɪ], [e], [ê]. У ненаголошеній позиції трапляються [e] або [ɪ] з твердим попереднім приголосним, порівняймо: діед — дедóк, дидóк.

Перехід ятя в «и»

У деяких словах ě у ненаголошеному складі з наступним наголошеним перейшов в [і], а надалі — в [ɪ] (на письмі — «и»): дитина, сидіти, а також діал. мизинець (прасл. *dětina, *sěděti, *mězinecь). У наголошеному стані й у випадках, коли склад з ятем був закритим, переходу ě > і > ɪ не відбувалося — пор. діти, сідниці[13][14].

«Новий ять»

Докладніше: Новий ять

Руські пам'ятки, починаючи з XII ст., засвідчують так званий «новий ять», який позначав подовжений (або «звужений» за Ю. В. Шевельовим) голосний [ē], що постав з [e] в новозакритих складах після занепаду редукованих (камѣнь, матѣрь — з раніших камень, матерь). У сучасних українських говорах ареали рефлексів голосного [e] в новозакритих складах у цілому збігаються з ареалами рефлексів [ě][15]. Термін «новий ять» уперше запропонований російським мовознавцем О. І. Соболевським[16].

Цікаві факти

  • Згідно з літописними джерелами, ім'я «Володимир» 1000 років тому писалося не через «и», а через «ять» — Володимѣръ.
  • Фразеологізм «притча во язиціх» академічний «Словник української мови в 11 томах» подає як «притча во язицех»[17][18] — незважаючи на те, що оригінальне церковнослов'янське написання цього вислову з біблійної книги «Повторення закону» є во языцѣхъ, а ѣ згідно з українською вимовою правильно передавати не як «е», а як «і». Варіант «во язицех», певно, запозичений з церковнослов'янської через посередництво російської мови.
  • В «Енциклопедії історії України» (2003—2013) назва стародавньої монети пінязь (стцерк.-слов. пѣнѧsь) передана як «пенязь» — з транлітерацією «ятя» сучасною українською «е». Примітно, що старі словники завжди подають це слово через «і» (пінязь, піняз)[19].

Примітки

  1. Глущенко В. А. Ять // Українська мова. Енциклопедія. — Київ, 2002.
  2. http://index.ru/event/actions/ruble/froma/index.html
    http://www.directdesign.ru/rubl/people/S_Dobrydnev.html
  3. Етимологічний словник української мови : у 7 т. : т. 2 : Д — Копці / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР ; укл.: Н. С. Родзевич та ін ; редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1985. — 572 с.
  4. Л. П. Павленко. Історична граматика української мови: навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл / Лариса Петрівна Павленко. — Луцьк : Волин. нац. ун-т ім. Лесі Українки, 2010. — С. 48.
  5. Етимологічний словник української мови : у 7 т. : т. 4 : Н — П / укл.: Р. В. Болдирєв та ін. ; ред. тому: В. Т. Коломієць, В. Г. Скляренко ; редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1989. — 656 с. — ISBN 966-00-0590-3.
  6. Ф. П. Филин Происхождение русского, украинского и белорусского языков. М.: КомКнига, 2006, стр. 163 слл.
  7. Т. А. Иванова. Старославянский язык. Учебник. С.-П.: Авалон, Азбука-классика, 2005. — С. 71
  8. Иванова Т. А. Старославянский язык. — Москва: Высшая школа, 1997. — с. 56.
  9. Т. А. Иванова. Старославянский язык. Учебник. С.-П.: Авалон, Азбука-классика, 2005. — С. 92
  10. а б Стойков С. (2002). Българска диалектология. II. Териториални диалекти. Б. Географско разпределение на българските диалекти. 4. Класификация на българските диалекти. Класификация по ятовия изговор (bg). София: Книги за Македония. 
  11. Глущенко В. А. Ять // Українська мова. Енциклопедія. — Київ, 2002.
  12. Юрій Шевельов. Історична фонологія української мови. Харків: «Акта», 2002. — С. 543
  13. Юрій Шевельов. Історична фонологія української мови. Харків: «Акта», 2002. — С. 552
  14. Етимологічний словник української мови : у 7 т. : т. 5 : Р — Т / укл.: Р. В. Болдирєв та ін ; редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 2006. — 704 с. — ISBN 966-00-0785-X.
  15. Юрій Шевельов. Історична фонологія української мови. Харків: «Акта», 2002.
  16. Л. П. Павленко. Історична граматика української мови: навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл / Лариса Петрівна Павленко. — Луцьк : Волин. нац. ун-т ім. Лесі Українки, 2010. — С. 68-87.
  17. Притча // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  18. Язик // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  19. Піняз // Словарь української мови : в 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.

Джерела

  • Глущенко В. А. Ять // Українська мова. Енциклопедія. — Київ, 2002.