Ґундагар

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Версія від 19:15, 1 вересня 2017, створена Haida (обговореннявнесок) (Біографія)
(різн.) ← Попередня версія • Поточна версія (різн.) • Новіша версія → (різн.)
Перейти до: навігація, пошук
Ґундагар
лат. Gundahar
Gunnar Gjukeson.jpg
Король бургундів
не пізніше 406 — 436
Попередник: новоутворення
Спадкоємець: Ґундіог
 
Рід занять: політик
Народження: приб. 385
Смерть: 436(0436)
Вормс, Рейнланд-Пфальц
° змії[1]
Батько: Ґібіка
Діти: сини: Ґундіог, Гільперік I
донька: невідома на ім'я (дружина Ріцімера)

CMNS: Медіафайли на Вікісховищі

Ґундагар (лат. Gundahar; приб. 385 — 436) — король бургундів (не пізніше 406436; від 413 року — король Вормського королівства бургундів). Є прообразом Ґунтера, який фігурує в середньовічній епічній поемі «Пісня про Нібелунгів» та в інших легендарних переказах.

Біографія[ред.ред. код]

Свідчення про походження Ґундагара збереглися у вступі до складеної на початку VI століття Бургундської правди, а також у численних германських та скандинавських переказах, пов'язаних з героями епосу про Нібелунгів. Згідно з цими даними, батьком Ґундагара був король Ґібіка, можливо, перший правитель, який об'єднав під своєю владою розрізнених до цього бургундів. Припускають, що час його правління припадав на кінець IV століття, після чого трон бургундів послідовно посідали три його сини, Ґундомар, Ґізельгер та Ґундагар. Дата початку правління останнього з них невідома, але це відбулося ще до переходу бургундів через Майн 31 грудня 406 року[2].

Коли вандали, алани та свеви увійшли в Галлію, бургунди на чолі з Ґундагаром зайняли Майнц та прилеглу долину Рейну. Тут 411 року король бургундів разом з царем аланів Гоаром підняли повстання проти Гонорія. Союзники проголосили новим імператором галльського магната Йовіна, після чого бургунди здійснили похід у Нижньогерманську провінцію. Після загибелі Йовіна у війні з вестготами Атаульфа, 413 року бургунди були визнані Західною Римською імперією, федератами й отримали місця для поселення в районі Вормса, створивши тут своє нове королівство[3]. В той самий час бургунди приймають християнство, але питання залишається спірним — чи то у формі аріанства чи католицтва. В будь-якому випадкові, в їх пізніших поселення в Сабаудії[4] вони виступали як християни аріанського спрямування.

435 року Ґундагар напав на римську провінцію Белгіка, але західно-римський полководець Флавій Аецій з військом, яке складалося з гунів, герулів, франків та аланів, переміг його. Наступного року гунське військо (невідомо, чи з власної ініціативи, чи ж за дорученням Аеція, але, принаймні, з його згоди)[5] розгромили королівство бургундів на Рейні. В цій битві була знищена значна частина бургундського племені й було вбито короля Ґундагара з братами. Загибель бургундів, які населяли область Вормсу, стала основою створеної пізніше «Песні про Нібелунгів», де Ґундагара було названо королем Ґунтером.

Частина бургундів продовжувала жити в поселеннях на правому березі Рейну. 451 року вони мусили вирушити за королем гунів Аттілою в його поході в Галлію. Залишки бургундського племені, які уникли знищення 436 року, Аецій знову помістив 443 року як римських федератів у області Сабаудія.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Magnusson M. Chambers Biographical Dictionary W & R Chambers, 1990. — ISBN 978-0-550-16041-6
  2. Gundahar (нім.)
  3. Сиротенко В. Т. История международных отношений в Европе во второй половине IV — начале VI вв.. — Издательство Пермского госуниверситета, 1975. — С. 104—109.
  4. Область по обидві сторони кордону сучасних Швейцарії та Франції, від назви якої пішов топонім Савойя.
  5. Корсунский А. Р., Гюнтер Р. Упадок и гибель Западной Римской империи и возникновение германских королевств. — М.. — С. 113.

Література[ред.ред. код]

  • Григорий Турский. История франков = Historia Francorum. — М.: Наука, 1987. — 464 с.
  • Западная Европа. // Правители Мира. Хронологическо-генеалогические таблицы по всемирной истории в 4 тт. / Автор-составитель В.В. Эрлихман. — Т. 2.

Посилання[ред.ред. код]