Відмінності між версіями «Катеринівське городище (Пензенська область, Росія)»

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
[неперевірена версія][неперевірена версія]
(Не показано 48 проміжних версій цього користувача)
Рядок 1: Рядок 1:
{{не плутати|{{не перекладено|Катеринівське городище (Приморський край, Росія)|Катеринівське городище (Приморський край, Росія)|ru|Екатериновское городище}}}}
'''Катеринівське городище''' розташоване у села (Стара) Катеринівка у [[Лунінський район|Лунінському районі]] на правому березі річки [[Сура (притока Волги)|Сура]].
{{coord|53|31|22|N|45|12|32|E|display=title}}
{{ПозКарта+|Росія|width=350|float=right|caption= Розташування Катеринівського городища на мапі Росії|places=
{{ПозКарта~|Росія
| lat_deg = 53 || lat_min = 31 || lat_sec = 22
| lon_deg = 45 || lon_min = 12 || lon_sec = 32
|position=rigth|background= |label=}}
}}
[[Файл:East_europe_3-4cc.png|thumb|right|350px|Культури Східної Європи у ІІІ-IV&nbsp;ст. н.&nbsp;е.<br/>Ареал городецької культури позначений зеленим кольором крайнім праворуч]]
'''Катеринівське городище''' ({{lang-ru|Екатериновское городище}})&nbsp;— археологічна пам'ятка [[Городецька культура|городецької культури]] V—III&nbsp;ст. до н.&nbsp;е., що являє собою залишки укріпленого поселення на правому березі річки [[Сура (притока Волги)|Сура]] (притока [[Волга|Волги]]), біля села Катеринівка ({{lang-ru|Екатериновка}}) у [[Лунінський район|Лунінському районі]] [[Пензенська область|Пензенської області]] [[Росія|Росії]].


Вважається, що в укріпленні проживало [[Фіно-угорські народи|угро-фінське населення]]. Ймовірну причину занепаду городища російський археолог і доктор історичних наук {{не перекладено|Володимир В'ячеславович Ставицький|Володимир Ставицький|ru|Ставицкий, Владимир Вячеславович}} бачить у міграції на ці землі кочівників-[[сармати|сарматів]], чиї пам'ятки з'являються на території Пензенської області на зламі ІІІ-ІІ ст. до.н.&nbsp;е.<ref name="Stav"/><ref name="Stavytskiy"/>
Городище засноване угро-фінським населенням городецької культури приблизно у 5-3 сторіччях до Р. Х..


Катеринівське городище є найкраще дослідженою археологічною пам'яткою городецької культури на території сучасної Пензенської області.<ref name="Kat">{{Cite web|title = Катеринівське городище |url = https://amp.uk.autograndad.com/2894281/1/katerinivske-gorodishche.html#article |website = Free online encyclopedia |date = 2021-06-22 |accessdate = 2021-06-30 |language=uk}}</ref>
== Дослідження ==
Відкрито й обстежено в 1880-х роках [[Горожанський Микола Петрович|Миколою Горожанським]]. Досліджувалося в 1969-71 роках М.&nbsp;Р.&nbsp;Полєсських.


== Археологічні експедиції ==
Катеринівське городище є найдослідженішою пам'яткою [[Городецька культура|городецької культури]] на територіх сучасної Пензенської області.
Городище було відкрито і обстежено у 1880-х роках членом-кореспондентом [[Московське археологічне товариство|Московського археологічного товариства]] Миколою Горожанським ({{lang-ru|Николай Петрович Горожанский}}).<ref name="Kat"/>


У 1969-1971 пам'ятка розкопана і досліджена трьома археологічними експедиціями під керівництвом Михайла Полєсських ({{lang-ru|Михаил Романович Полесских}}). Підсумки розкопок були підведені у його книзі «''Древнее население Верхнего Посурья и Примокшанья''» (1977).<ref name="Stavytskiy">{{Cite web|title = Исследования М.Р. Полесских памятников городецкой культуры Пензенского края. №62-3, 31.03.2017. Ставицкий В.В. |url = https://novainfo.ru/article/12193 |website = Научный журнал NovaInfo |date = 2017-03-17 |accessdate = 2021-06-30 |language=ru}}</ref>
== Інвентар ==

Крім посуду, що характерний для населення городецької культури, було виявлено рибальські грузила, блокоподібні важки з глини. О залізоливарном виробництві свідчать залишки металургійних шлаків.
М. Полєсських зазначав, що під шаром укріплення ранньої залізної доби, який відноситься до Катеринівського городища, є невиразні сліди більш давнього поселення [[Бронзова доба#Пізня_бронзова_доба|пізньої бронзи]]. Однак, сипучий піщаний ґрунт не зберіг порядку в хронологічних нашаруваннях, що дуже ускладнює їх дослідження.<ref name="Stavytskiy"/>

== Розташування і розміри ==
Пам'ятка розташована на правому березі річки Сури, в 250&nbsp;м від с. Катеринівка Лунінського району, на високому відрогу давньої берегової тераси, що обтічна з двох сторін глибокими ярами. По дну південного яру тече потічок. Городище має овально-витягнуту форму площею приблизно 1200 м², або 0,12 га. Зі східного і західного боку помітні залишки валів. Східний вал має довжину 12&nbsp;м, його висота&nbsp;— 80&nbsp;см, ширина основи&nbsp;— близько 3&nbsp;м. Західний вал має довжину 17&nbsp;м, висота&nbsp;— близько 1&nbsp;м, ширина основи&nbsp;— 5&nbsp;м. Східний вал зруйнований осипом, що поглинула значну частину площі городища і зовнішній рів вала. Біля західного валу розташовувався невеликий зовнішній рів глибиною 1,5&nbsp;м і шириною 2,25&nbsp;м.<ref name="Stavytskiy"/>

== Дослідження культурного шару ==
Товщина культурного шару невелика, лише 10-15&nbsp;см.<ref name="Stav">{{Cite web|title = Ставицкий В.В. — У истоков этногенеза древней мордвы // Genesis: исторические исследования. – 2014. – № 4. – С. 1 - 13. |url = https://nbpublish.com/library_read_article.php?id=13161 |website = Издательство Нота Бене |date = 2014-11-01 |accessdate = 2021-06-30 |language=ru}}</ref> Крім залишків посуду(ліпної кераміки), що характерний для населення городецької культури, було виявлено рибальські грузила, точильні бруски, [[Прясельце|прясельці]], кістки тварин, кострища, залишки літнього житла, залізні шлаки, які свідчать про виготовлення заліза. Серед інших знахідок були викопані безліч важків з обпаленої глини, характерні важельці ({{lang-ru|грузики}}) блоковидної форми, на деякі з них нанесений [[орнамент]]. Вважається, що вони служили підвісками до ниток примітивного ткацького верстата.<ref name="Stavytskiy"/>

Особливий інтерес представляє знахідка скляної світло-синьої мозаїчної намистини, аналогічний екземпляр якої (тільки темно-синій) був знайдений в Софіївському селищі ({{lang-ru|Софьинское селище}}), яке розташоване південніше, у верхів'ях річки [[Хопер]]. Науковцям ці дві намистини, разом з деякими іншими знахідками, допомогли визначити час існування городища як V—III ст. до н. е. та змусили переглянути гіпотезу генетичної спадковості пам'яток городецької культури з [[Мордва|древньомордвинськими]].<ref name="Stav"/><ref name="Stavytskiy"/>

== Примітки ==
{{reflist}}


== Джерела ==
== Джерела ==
* Расторопов А. В.. Екатериновское городище / Пензенская энциклопедия. М.: Научное издательство «Большая Российская энциклопедия», 2001
* Расторопов А. В.. Екатериновское городище / Пензенская энциклопедия. М.: Научное издательство «Большая Российская энциклопедия», 2001


[[Категорія:Городецька культура]]
[[Категорія:Археологічні пам'ятки Росії]]
[[Категорія:Городища городецької культури Пензенської області]]
[[Категорія:Городища городецької культури Пензенської області]]
[[Категорія:Пам'ятки залізної доби Пензенської області]]
[[Категорія:Пам'ятки залізної доби Пензенської області]]

Версія за 07:56, 2 липня 2021

Координати: 53°31′22″ пн. ш. 45°12′32″ сх. д. / 53.52278° пн. ш. 45.20889° сх. д. / 53.52278; 45.20889

Катеринівське городище (Пензенська область, Росія). Карта розташування: Росія
Катеринівське городище (Пензенська область, Росія)
Розташування Катеринівського городища на мапі Росії
Культури Східної Європи у ІІІ-IV ст. н. е.
Ареал городецької культури позначений зеленим кольором крайнім праворуч

Катеринівське городище (рос. Екатериновское городище) — археологічна пам'ятка городецької культури V—III ст. до н. е., що являє собою залишки укріпленого поселення на правому березі річки Сура (притока Волги), біля села Катеринівка (рос. Екатериновка) у Лунінському районі Пензенської області Росії.

Вважається, що в укріпленні проживало угро-фінське населення. Ймовірну причину занепаду городища російський археолог і доктор історичних наук Володимир Ставицький[ru] бачить у міграції на ці землі кочівників-сарматів, чиї пам'ятки з'являються на території Пензенської області на зламі ІІІ-ІІ ст. до.н. е.[1][2]

Катеринівське городище є найкраще дослідженою археологічною пам'яткою городецької культури на території сучасної Пензенської області.[3]

Археологічні експедиції

Городище було відкрито і обстежено у 1880-х роках членом-кореспондентом Московського археологічного товариства Миколою Горожанським (рос. Николай Петрович Горожанский).[3]

У 1969-1971 пам'ятка розкопана і досліджена трьома археологічними експедиціями під керівництвом Михайла Полєсських (рос. Михаил Романович Полесских). Підсумки розкопок були підведені у його книзі «Древнее население Верхнего Посурья и Примокшанья» (1977).[2]

М. Полєсських зазначав, що під шаром укріплення ранньої залізної доби, який відноситься до Катеринівського городища, є невиразні сліди більш давнього поселення пізньої бронзи. Однак, сипучий піщаний ґрунт не зберіг порядку в хронологічних нашаруваннях, що дуже ускладнює їх дослідження.[2]

Розташування і розміри

Пам'ятка розташована на правому березі річки Сури, в 250 м від с. Катеринівка Лунінського району, на високому відрогу давньої берегової тераси, що обтічна з двох сторін глибокими ярами. По дну південного яру тече потічок. Городище має овально-витягнуту форму площею приблизно 1200 м², або 0,12 га. Зі східного і західного боку помітні залишки валів. Східний вал має довжину 12 м, його висота — 80 см, ширина основи — близько 3 м. Західний вал має довжину 17 м, висота — близько 1 м, ширина основи — 5 м. Східний вал зруйнований осипом, що поглинула значну частину площі городища і зовнішній рів вала. Біля західного валу розташовувався невеликий зовнішній рів глибиною 1,5 м і шириною 2,25 м.[2]

Дослідження культурного шару

Товщина культурного шару невелика, лише 10-15 см.[1] Крім залишків посуду(ліпної кераміки), що характерний для населення городецької культури, було виявлено рибальські грузила, точильні бруски, прясельці, кістки тварин, кострища, залишки літнього житла, залізні шлаки, які свідчать про виготовлення заліза. Серед інших знахідок були викопані безліч важків з обпаленої глини, характерні важельці (рос. грузики) блоковидної форми, на деякі з них нанесений орнамент. Вважається, що вони служили підвісками до ниток примітивного ткацького верстата.[2]

Особливий інтерес представляє знахідка скляної світло-синьої мозаїчної намистини, аналогічний екземпляр якої (тільки темно-синій) був знайдений в Софіївському селищі (рос. Софьинское селище), яке розташоване південніше, у верхів'ях річки Хопер. Науковцям ці дві намистини, разом з деякими іншими знахідками, допомогли визначити час існування городища як V—III ст. до н. е. та змусили переглянути гіпотезу генетичної спадковості пам'яток городецької культури з древньомордвинськими.[1][2]

Примітки

  1. а б в Ставицкий В.В. — У истоков этногенеза древней мордвы // Genesis: исторические исследования. – 2014. – № 4. – С. 1 - 13.. Издательство Нота Бене (ru). 2014-11-01. Процитовано 2021-06-30. 
  2. а б в г д е Исследования М.Р. Полесских памятников городецкой культуры Пензенского края. №62-3, 31.03.2017. Ставицкий В.В.. Научный журнал NovaInfo (ru). 2017-03-17. Процитовано 2021-06-30. 
  3. а б Катеринівське городище. Free online encyclopedia (uk). 2021-06-22. Процитовано 2021-06-30. 

Джерела

  • Расторопов А. В.. Екатериновское городище / Пензенская энциклопедия. М.: Научное издательство «Большая Российская энциклопедия», 2001