Відмінності між версіями «Жураковський Анатолій Євгенович»

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
[перевірена версія][перевірена версія]
(Не показані 59 проміжних версій 2 користувачів)
Рядок 1: Рядок 1:
{{особа}}
{{особа}}
{{Однофамільці|Жураківський|Жураковський}}
{{Однофамільці|Жураківський|Жураковський}}
'''Анатолій Євгенович Жураковський''' ({{нар}} {{ДН|17|03|1897|4}}, [[Москва]], [[Російська імперія]] — {{пом}} [[3 грудня]] [[1937]], урочище [[Сандармох]], [[Медвеж'єгорський район]], [[Карельська Автономна Радянська Соціалістична Республіка|Карельська АРСР]], [[Російська Радянська Федеративна Соціалістична Республіка|Російська РФСР]], [[Союз Радянських Соціалістичних Республік|СРСР]]) — священик [[Російська православна церква|Російської православної церкви]], духовний письменник, громадський діяч та ідеолог [[Справжнє православ'я|Істинно-Православної Церкви]] у Києві.
'''Анатолій Євгенович Жураковський''' ({{нар}} {{ДН|17|03|1897|4}}, [[Москва]], [[Російська імперія]] — {{пом}} [[3 грудня]] [[1937]], урочище [[Сандармох]], [[Медвеж'єгорський район]], [[Карельська Автономна Радянська Соціалістична Республіка|Карельська АРСР]], [[Російська Радянська Федеративна Соціалістична Республіка|Російська РФСР]], [[Союз Радянських Соціалістичних Республік|СРСР]]) — священник [[Російська православна церква|Російської православної церкви]], духовний письменник, громадський діяч та ідеолог [[Справжнє православ'я|Істинно-Православної Церкви]] у Києві.


Походив із російських дворян, народився у [[Москва|Москві]]. Втім, більшу частину свого життя провів саме в [[Київ|Києві]]. Ще в гімназійні роки відвідував [[Київське релігійно-філософське товариство]]. Старший брат [[Жураковський Геннадій Євгенович|Геннадій]] став радянським педагогом, членом-кореспондентом Академії педагогічних наук Російської РФСР. Навчався на історико-філологічному факультеті [[Київський національний університет імені Тараса Шевченка|Київського університету Святого Володимира]]. Співпрацював 1918 року з українським національно-демократичним урядом [[Українська Держава|Гетьмана]] [[Скоропадський Павло Петрович|Павла Скоропадського]]. Сан священника отримав, як раз у той час, як почалися великі соціальні катаклізми, зміни держав та початок гоніння радянської влади проти Церкви. З 1927 року став одним з головних прихильників [[Іосиф (Петрових)|«йосифлянського» руху]] в Києві. Розстріляний 3 грудня 1937 року на станції [[Ведмежа гора (станція)|Ведмежа гора]] ([[Сандармох]]).
Уродженець російської столиці та представник «срібного віку» російської культури більшу частину свого життя провів саме в Києві. Сан священника отримав, як раз у той час, як почалися великі соціальні катаклізми, зміни держав та початок гоніння радянської влади проти Церкви. Втім панотець Анатолій вірно служив Богу та ніс цей хрест серед віруючих людей.


== Біографія ==
== Біографія ==


=== Дитинство і юність ===
=== Дитинство і юність ===
Народився Анатолій Жураковський 17 (за старим стилем 4) березня 1897 року в Москві в родині [[Інтелігенція|інтелігентів]]: його батько, [[Жураковський Євген Петрович|Євген Петрович Жураковський-Луговськой]], походив із російських дворян. Був педагогом, викладав російську мову в деяких московських гімназіях. Мати, Ольга Василівна Жураковська, брала участь у радикальному русі «шістдесятників», а старший брат [[Жураковський Геннадій Євгенович|Геннадій]] був радянським педагогом, член–кореспондентом Академії педагогічних наук Російської РФСР. 1899 року у родині народився Аркадій, а ще через два роки донька Євгенія<ref name="Жураковский. Материалы">[https://lib.pravmir.ru/library/readbook/2428 Анатолий Жураковский. Материалы к житию]</ref><ref name="Мы должны всё претерпеть">[https://azbyka.ru/otechnik/6/my-dolzhny-vse-preterpet-radi-hrista/ Священник Анатолий Жураковский «Мы должны всё претерпеть ради Христа…»]</ref>.
Народився Анатолій Жураковський 17 (за старим стилем 4) березня 1897 року в Москві. Його батько, [[Жураковський Євген Дмитрович|Євген Дмитрович Жураковський-Луговськой]] (1871-?) походив із російських дворян [[Смоленська губернія|Смоленської губернії]]. Його і батько, і дідусь були офіцерами. Сам батько став педагогом. Він викладав російську мову і літературу та естетику в різних московських гімназіях (іноді декількох одночасно). Дідусь - генерал [[Жураковський Дмитро Андрійович|Дмитро Андрійович Жураковський]] (1822-?) був начальником інженерного корпусу [[Московський військовий округ|Московського військового округу]]<ref>{{Книга: Проценко: Жураковский, 2017|16}}</ref>. Мати, Ольга Василівна Жураковська, що до заміжжя також працювала вчителькою гімназій, підтримуючи [[Народництво|народництво]], мала радикальні погляди на суспільні процеси з метою справедливого соціального механізму. Тому, вони з батьком, незабаром занепокоїлися церковними настроями сина Анатолія. Старший брат [[Жураковський Геннадій Євгенович|Геннадій]] (1894-1955) став радянським педагогом, членом-кореспондентом Академії педагогічних наук Російської РФСР. 1899 року в родині народився ще один син&nbsp;— Аркадій (1899-1905), а ще через два роки донька Євгенія (1901-?)<ref>{{Книга: Проценко: Жураковский, 2017|13}}</ref><ref name="Жураковский. Материалы">[https://lib.pravmir.ru/library/readbook/2428 Анатолий Жураковский. Материалы к житию]</ref><ref name="Мы должны всё претерпеть">[https://azbyka.ru/otechnik/6/my-dolzhny-vse-preterpet-radi-hrista/ Священник Анатолий Жураковский «Мы должны всё претерпеть ради Христа…»]</ref>.


З дитячих років Анатолій часто відвідував храм і молився, незважаючи на негативне ставлення до цього батьків<ref name=iduh>Монахиня Магдалина (Глаголева-Пальян) [https://issuu.com/duh-i-litera/docs/zhurakovsky_extract Жураковский Анатолий, священник] {{Wayback|url=http://ru.duh-i-litera.com/zhurakovskiy-anatoliy-svyashhennik/ |date=20160820191759 }}</ref>. Багато в чому, на це його спонукала у 1905 році хвороба молодшого брата та відсутність батька у родині, який, аби не бачити страждання сина покинув на деякий час родину. Не дивлячись на старанне моління Анатолія, брат помер. Дитинство рано закінчилося: його вже не цікавили ні дитячі ігри, ні театр, в який раніше він любив ходити. Він вирішив віддати все своє життя служінню Церкви<ref name="Жураковский. Материалы">[https://lib.pravmir.ru/library/readbook/2428 Анатолий Жураковский. Материалы к житию]</ref>.
З дитячих років Анатолій часто відвідував сусідній храм і молився на колінях, не зважаючи на негативне ставлення до цього батьків<ref name=iduh>Монахиня Магдалина (Глаголева-Пальян) [https://issuu.com/duh-i-litera/docs/zhurakovsky_extract Жураковский Анатолий, священник] {{Wayback|url=http://ru.duh-i-litera.com/zhurakovskiy-anatoliy-svyashhennik/ |date=20160820191759 }}</ref>. Багато в чому на це його спонукала хвороба молодшого брата на початку 1900-х років на туберкульоз та відсутність батька в родині, який, аби не бачити страждання сина покинув, на декілька років, родину та винайняв іншу країну. Згодом, молодший брат помер. Дитинство для Анатолія рано закінчилося: його вже не цікавили ні дитячі ігри, ні театр, до якого раніше він любив ходити. Анатолій вирішив віддати все своє життя служінню Церкві<ref>{{Книга: Проценко: Жураковский, 2017|14}}</ref><ref name="Жураковский. Материалы">[https://lib.pravmir.ru/library/readbook/2428 Анатолий Жураковский. Материалы к житию]</ref>. У 4-му класі гімназії Анатолій вирішив, що стане священником<ref>{{Книга: Проценко: Жураковский, 2017|15}}</ref>.


Через хворобу матері на [[туберкульоз]] 1910 року родина переїхала на південь&nbsp;— до [[Тбілісі|Тифліса]]. Анатолій пішов на навчання до п'ятого класу [[Тбіліська гімназія|Тифліської гімназії]], де він організував православний гурток. Тут хлопчики займалися читанням [[Євангеліє]] і духовних книг та відвідували храми. Утім довго родина тут, не затримался. Стан здоров'я матері погіршився ще більше. У [[1911]] році родиною переїздить до Києва<ref name="Дух і літера">[https://duh-i-litera.com/zhurakovskij-anatolij ієрей Анатолій Жураковський]</ref> та оселяється на [[Дмитрівська вулиця (Київ, Шевченківський район)|вулиці Дмитрівській]]<ref name="Мы должны всё претерпеть""></ref>. У Києві батько працював у [[Національна музична академія України імені Петра Чайковського|Київській консерваторії]] (викладав історію мистецтва та естетику). У Києві, ще будучи гімназистом, Анатолій відвідував засідання Релігійно-філософського товариства, що заборонялося гімназійним статутом<ref name="Жураковский. Материалы"></ref>. Також він вивчав [[Християнське богослов'я|богослов'я]], читав [[Патристика|святе письмо]]. У цей період великий вплив на нього здійснили відомі київські вчені, що були знайомими батька. Це філософи і богослови [[Зеньківський Василь Васильович|Василь Васильович Зеньківський]] (читав курс російської філософії), [[Екземплярський Василь Ілліч|Василь Ілліч Екземплярський]] (курс морального богослов'я), [[Кудрявцев Петро Павлович|Петро Павлович Кудрявцев]] (курс історії філософії). Анатолій Жураковський їх слухав у [[Київське релігійно-філософське товариство|Київському релігійно-філософському товаристві]]<ref name=iduh/><ref name="Дух і літера"></ref><ref name="Мы должны всё претерпеть"></ref>.
Через хворобу матері на [[туберкульоз]] 1910 року родина переїхала на південь&nbsp;— до [[Тбілісі|Тифліса]]. Анатолій пішов на навчання до п'ятого класу [[Тбіліська гімназія|Тифліської гімназії]], де він організував православний гурток. Тут хлопчики займалися читанням [[Євангеліє]] і духовних книг та відвідували храми. Утім, довго родина тут, не затрималася. Стан здоров'я матері погіршився ще більше. [[1911]] року родина переїздить до Києва<ref name="Дух і літера">[https://duh-i-litera.com/zhurakovskij-anatolij ієрей Анатолій Жураковський]</ref> та оселяється на [[Дмитрівська вулиця (Київ, Шевченківський район)|вулиці Дмитрівській]]<ref name="Мы должны всё претерпеть""></ref>. У новому місті батько працював у [[Національна музична академія України імені Петра Чайковського|Київській консерваторії]], викладав історію мистецтва та естетику. Сам Анатолій, ще бувши гімназистом, відвідував засідання Релігійно-філософського товариства, що заборонялося гімназійним статутом<ref name="Жураковский. Материалы"></ref>. Також він вивчав [[Християнське богослов'я|богослов'я]], читав [[Патристика|святе письмо]]. У цей період великий вплив на нього здійснили відомі київські вчені, що були знайомими батька. Це філософи й богослови [[Зеньківський Василь Васильович|Василь Васильович Зеньківський]] (читав курс російської філософії), [[Екземплярський Василь Ілліч|Василь Ілліч Екземплярський]] (курс морального богослов'я), [[Кудрявцев Петро Павлович|Петро Павлович Кудрявцев]] (курс історії філософії). Анатолій Жураковський їх слухав у [[Київське релігійно-філософське товариство|Київському релігійно-філософському товаристві]] <ref name=iduh/><ref name="Дух і літера"></ref>. Тут він також знайомиться відомими представниками київського приходського духовенства: професором [[Київська духовна академія (1819—1918)|Київської духовної академії]] [[Глаголєв Олександр Олександрович|Олександром Глаголєвим]] та впливовим священником та громадським діячем {{не перекладено|Єдлинський Михайло Омелянович|Михайлом Єдлинським|ru|Назва статті в іншому розділі}}. Юний Анатолій Жураковський надихався ідеями товариства, діячі якого прагнули через моральні та культурні пошуки, досягти поліпшення взаємовідносин між соціальними колами тодішнього суспільства<ref name="Мы должны всё претерпеть"></ref>.


=== Студентські роки ===
=== Студентські роки ===
Закінчивши 7-му Київську гімназію [[1915]] року<ref>{{Cite web|title=«И ЮНОСТИ НЕЛОЖНЫЕ ОБЕТЫ ЗАПЕЧАТЛЕЛИСЬ ЯЗВАМИ КРЕСТА»
Після закінчення 7-мої Київської гімназії<ref>{{Cite web|title=«И ЮНОСТИ НЕЛОЖНЫЕ ОБЕТЫ ЗАПЕЧАТЛЕЛИСЬ ЯЗВАМИ КРЕСТА»
Памяти священника Анатолия Жураковского († 3 декабря 1937 г.)|url=https://pravoslavie.ru/126056.html|website=https://pravoslavie.ru/|accessdate=2021-07-14|accessdate=2019-12-03|language=ru}}</ref> Анатолій Жураковський вступив на історико-філологічний факультет [[Київський національний університет імені Тараса Шевченка|Київського університету Святого Володимира]]. Одночасно навчається на двох відділеннях: класичному та філософському. Активно співпрацює з українським філософом [[Зеньківський Василь Васильович|Василем Зеньківським]]. Анатолій Жураковський пише у нього роботу з філософії на здобуття золотої медалі: «''[[Жозеф де Местр і Костянтин Леонтьєв]]»''<ref name="Жураковский. Материалы"></ref>.
Памяти священника Анатолия Жураковского († 3 декабря 1937 г.)|url=https://pravoslavie.ru/126056.html|website=https://pravoslavie.ru/|accessdate=2021-07-14|accessdate=2019-12-03|language=ru}}</ref> Анатолій Жураковський [[1915]] року вступив на історико-філологічний факультет [[Київський національний університет імені Тараса Шевченка|Київського університету Святого Володимира]]. Він одночасно навчався на двох відділеннях: класичному та філософському. Активно співпрацював з українським філософом [[Зеньківський Василь Васильович|Василем Зеньківським]]. Анатолій Жураковський писав під його науковим керівництвом роботу з філософії на здобуття золотої медалі: «''Жозеф де Местр і Костянтин Леонтьєв»''<ref name="Жураковский. Материалы"></ref>.


З початком [[Перша світова війна|Першої світової війни]] університетське навчання переривається. Спочатку Жураковський працює в [[Земський союз|Земському союзі]]. А у 1916-му був мобілізований до армії до нестроєвої частини: викладав фізику і математику в організованій для солдатів школі при залізничному батальйоні. На фронті не полишав занять богослов'ям. Фронтовий побут призві до депресії. Про це він розповідав у листі дружині у вересні 1916 року: ''«... як я знервувався за цей час. Всі говоримо про якусь користь для нервової системи, про те, що тут відпочину розумом тощо. Ні, красно дякую за такий відпочинок. Це якесь катування, точно кожен нерв витягають поодинці... У мені немає і тіні тієї здорової цілісності, яка властива людині середньовіччя. У мене ж кожне почуття і думка постає, як рогатка, тая в собі антиномію, і цей [[Антиномізм|антиномізм]] розслабляє волю і породжує муку... Тим-то мені так і близький [[Франческо Петрарка|Петрарка]], ця «перша людина нового часу»... Так і в мені все двоїться»''<ref name="Мы должны всё претерпеть"></ref>.
З початком [[Перша світова війна|Першої світової війни]] університетське навчання довелось призупинити. В цей час, старший брат [[Жураковський Геннадій Євгенович|Геннадій Жураковський]] працював у [[Земський союз|Земському союзі]], тому (як перепуток) цей факт біографії приписується також і Анатолію. Втім, 1916 року він був мобілізований в армії до складу немуштрової частини. Він викладав фізику і математику в організованій для солдатів школі при залізничному батальйоні. На фронті не полишав занять богослов'ям. Фронтовий побут призвів до депресії. Про це він розповідав у листі дружині у вересні 1916 року: ''«…як я знервувався за цей час. Всі говоримо про якусь користь для нервової системи, про те, що тут відпочину розумом тощо. Ні, красно дякую за такий відпочинок. Це якесь катування, точно кожен нерв витягають поодинці… У мене ж кожне почуття і думка постає, як рогатка, тая в собі антиномію, і цей [[антиномізм]] розслабляє волю і породжує муку…''<ref name="Мы должны всё претерпеть"></ref>.


У 1916 році Анатолій Жураковський, ще більше занурюючись через [[Релігійна філософія|релігійну філософію]] у релігію, написав роботу «[[До питання про вічні муки]]», а в 1917 році&nbsp;— «[[Євхаристійний канон колись і тепер]]», «[[Таємниця любові та таїнство шлюбу]]», які були опубліковані у часописі «[[Християнська думка]]», який видавав [[Екземплярський Василь Ілліч|Василем Екзмеплярським]]<ref name=iduh/>.
1916 року Анатолій Жураковський, ще більше занурюючись через [[Релігійна філософія|релігійну філософію]] у віру, написав роботу „До питання про вічні муки“, а 1917 року&nbsp;— „Євхаристійний канон колись і тепер“, „Таємниця любові та таїнство шлюбу“, які були опубліковані в часописі „Християнська думка“, який видавав [[Екземплярський Василь Ілліч|Василем Екзмеплярським]]<ref name=iduh/>.


=== Вплив революційних подій ===
=== Вплив революційних подій ===
У травні 1917 року Анатолій Жураковський демобілізувався за станом здоров'я і продовжив навчання в Київському університеті<ref name=iduh/>. В цей час він одружився з Ніною Богословською, яка також навчалася на історико-філологічному факультеті [[Київський національний університет імені Тараса Шевченка|Київського університету Святого Володимира]]. У цей час в умовах [[Українська революція|Української революції]] та розгортання влади [[Центральна рада|Української Центральної Ради]], Анатолій Жураковський зустрічається та починає співпрацю не з українськими патріотами, а людьми релігійним, що орієнтувалися на колишню Російську православну церкву. Зокрема, таким товаришем та колегою Анатолія Жураковського влітку 1917 року стає колишній афонський ченець, що під час [[Перша світова війна|війни]] служив полковим священиком&nbsp;— Георгієм Степановичем Кисляковим. Останній наприкінці війни повернувся з фронту до Києва для співпраці з [[Екземплярський Василь Ілліч|Василем Екзмеплярським]]. Панотець Георгій згодом стане відомим православним місіонером та архімандритом [[Спиридон (Кисляков)|Спиридоном (Кисляковим)]]. Вони разом, починають служити вечірню, читали проповіді для ветеранів війни, що масово наводнили Київ. Якраз, на розі [[Дмитрівська вулиця (Київ, Шевченківський район)|Дмитрівської вулиці]] та Галицької площі (нині [[Площа Перемоги (Київ)|площа Перемоги]]) знаходився відомий на все місто «''босяцький магазин''», де вечорами влаштовувалася [[Кав'ярня|чайна]] та збиралися низи суспільства. саме тут панотці Спиридон та Анатолій служили та вели проповідь. На початку [[1918]] року вони разом братимуть участь у допомозі постраждалим від обстрілу Києва більшовицькими військами<ref name="Жураковский. Материалы"></ref>.
У травні 1917 року Анатолій Жураковський демобілізувався за станом здоров'я і продовжив навчання в Київському університеті<ref name=iduh/>. В цей час він одружився з Ніною Богословською, яка також навчалася на історико-філологічному факультеті [[Київський національний університет імені Тараса Шевченка|Київського університету Святого Володимира]]. В умовах [[Українська революція|Української революції]] та розгортання влади [[Українська Центральна Рада|Української Центральної Ради]], Анатолій Жураковський зустрічається та починає співпрацю не з українськими патріотами, а людьми релігійним, що орієнтувалися на колишню Російську православну церкву. Зокрема, таким товаришем та колегою Анатолія Жураковського влітку 1917 року стає колишній афонський ченець [[Спиридон (Кисляков)|Георгій Степанович Кисляков]]. Він під час [[Перша світова війна|війни]] служив полковим священником, а повернувся з фронту до Києва для співпраці з [[Екземплярський Василь Ілліч|Василем Екзмеплярським]]. Георгій згодом стане відомим православним місіонером та архімандритом [[Спиридон (Кисляков)|Спиридоном (Кисляковим)]]. Вони разом, служать вечірню, читають проповіді для ветеранів війни, що масово наводнили Київ. Якраз, на розі [[Дмитрівська вулиця (Київ, Шевченківський район)|Дмитрівської вулиці]] та Галицької площі (нині [[Площа Перемоги (Київ)|площа Перемоги]]) знаходився відомий на все місто ''босяцький магазин'', де вечорами влаштовувалася [[Кав'ярня|чайна]] та збиралися низи суспільства. Саме тут Георгій та Анатолій проводили службу та вели проповідь. На початку [[1918]] року вони разом брали участь у допомозі постраждалим від обстрілу Києва більшовицькими військами<ref name="Жураковский. Материалы"></ref>.


Після приходу до влади [[Гетьманат|Гетьмана]] [[Скоропадський Павло Петрович|Павла Скоропадського]] наприкінці квітня 1918 року Релігійно-філософське товариство, яке очолювали вчителя і друзі Жураковського, бере курс на активну співпрацю з українським національно-демократичним урядом. Керівник товариства Василь Зеньківський стає [[Міністерство сповідань|міністром сповідань]]. Професори Кудрявцев та Екземплярський входять в комісію з перекладу [[Святе Письмо|Святого Письма]] українською мовою. Анатолій Жураковський підтримує ідею Зеньківського про «двоєдину культуру», яка полягала в тому, що [[Українська державність 1917-1921|державність України]] повинна будуватися на основі століттями освяченої нероздільної "двоєдиної" українсько-російської культури. Він активно публікується російською мовою<ref>''Див.'' Жураковский А. Слово // Слово: Ежедневная церковно-общественная, политическая и литературная газета. Киев, 1918</ref> у незалежній двомовній церковній газеті «Слово», яку видає міністерство віросповідань. Втім, під час революційних подій 1919 року та [[Більшовицько-українська війна|більшовицької агресії]], всі ці досягнення разом з віковими устоями були порушені<ref name="Мы должны всё претерпеть"></ref>.
Після приходу до влади [[Українська Держава|Гетьмана]] [[Скоропадський Павло Петрович|Павла Скоропадського]] наприкінці квітня 1918 року, Релігійно-філософське товариство, яке очолювали вчителі й друзі Жураковського, бере курс на активну співпрацю з українським національно-демократичним урядом. Керівник товариства Василь Зеньківський став [[Міністерство сповідань|міністром сповідань]]. Професори Кудрявцев та Екземплярський увійшли до комісії з перекладу [[Святе Письмо|Святого Письма]] українською мовою. Анатолій Жураковський в цей час підтримав ідею Зеньківського про „двоєдину культуру“, яка полягала в тому, що [[Українська державність 1917-1921|державність України]] повинна будуватися на основі століттями освяченої нероздільної „двоєдиної“ українсько-російської культури. Жураковський в цей час активно публікується російською мовою<ref>''Див.'' Жураковский А. Слово // Слово: Ежедневная церковно-общественная, политическая и литературная газета. Киев, 1918</ref> у двомовній церковній газеті „Слово“, яку видає міністерство віросповідань [[Українська Держава|Української держави]]. Втім, під час революційних подій 1919 року та [[Радянсько-українська війна|більшовицької агресії]], всі ці досягнення разом з віковими підпорами були порушені<ref name="Мы должны всё претерпеть"></ref>.


[[1920]] року закінчив університет. В цей час Анатолій Жураковський, ослаблений недоїданням, захворів на [[туберкульоз]], успадкований від матері<ref name="Сахаровский центр">[https://www.sakharov-center.ru/asfcd/auth/?t=author&i=1058 Жураковский Анатолий Евгеньевич (1897—1939) священник]</ref>.
[[1920]] року Анатолій Жураковський закінчив [[Київський національний університет імені Тараса Шевченка|Київський університет]]. У цей час він, ослаблений недоїданням, захворів на [[туберкульоз]], успадкований від матері<ref name="Сахаровский центр">[https://www.sakharov-center.ru/asfcd/auth/?t=author&i=1058 Жураковский Анатолий Евгеньевич (1897—1939) священник]</ref>.


=== Служіння в РПЦ ===
=== Початок служіння Богу ===
[[Файл:Анатолий Жураковский.jpg|міні|250px]]
[[Файл:Анатолий Жураковский.jpg|міні|250px|Анатолій Жураковський на світлині кінця 1920-х років]]
[[18 серпня]] 1920 року в [[Успенський собор (Київ)|Успенському соборі]] [[Києво-Печерська лавра|Києво-Печерської лаври]] Анатолій Жураковський був висвячений в сан священика. Хворого та ослабленого недоїданням Анатолія спочатку взяли на прожиток селяни невеликого села [[Красногородка]] під Києвом (нині входить до [[Медвинська сільська громада|Медвинської сільської громади]] [[Білоцерківський район|Білоцерківського району]]). Тут він служив у місцевій церкві, переробленій із звичайного будинку, та в прилеглому селі [[Андріївка (Білоцерківський район)|Андріївка]]. На службу до панотця Анатолія приходили навіть люди з Києва. З осені 1921 року</ref><ref name="Мы должны всё претерпеть"></ref> чи [[1922]] року<ref name="Жураковский. Материалы"></ref> його перевели служити настоятелем до колишньої домової церкви дитячого притулку Святої [[Марія Магдалина|Марії Магдалини]] на розі [[Микільсько-Ботанічна вулиця|Микільсько-Ботанічної]] та [[Паньківська вулиця|Паньківської вулиць]] [[Київ|Києва]] неподалік університету<ref name="Дух і літера"></ref>. Починав служити в майже в порожньому храмі, куди приходило кілька бабусь і дівчаток з сусідських дворів. Талановитий проповідник і церковний письменник, учасник диспутів з атеїстами, створив православну громаду, до якої входили як літні люди, так й інтелігентна молодь, яка отримувала передові знання від професорів Екземплярського та Кудрявцева. Вже скоро організувався церковний хор та гуртки за інтересами. Панотець стає одним з найавторитетніших київських священнослужителів<ref name="Мы должны всё претерпеть"></ref>. Учасники громади займалися благодійністю, поширювали православну літературу, збирали матеріали про переслідування віруючих. Молодь вивчала богослужіння<ref name="Жураковский. Материалы"></ref>.
[[18 серпня]] 1920 року в [[Успенський собор (Київ)|Успенському соборі]] [[Києво-Печерська лавра|Києво-Печерської лаври]] Анатолій Жураковський був висвячений в сан священника. Хворого та ослабленого недоїданням та туберкульозом Анатолія спочатку взяли на прожиток селяни невеликого села Красногірка (нині входить до [[Макарівська селищна громада|Макарівської селищної громад]] [[Бучанський район|Бучанського району]]) неподалік містечка [[Бородянка]] (нині [[селище міського типу]] в [[Київська область|Київській області]], колишній адміністративний центр [[Бородянський район|Бородянського та Бучанського районів]]). Тут він служив у місцевій церкві, переробленій зі звичайного будинку, та в прилеглому селі [[Андріївка (Бучанський район)|Андріївка]] у ще присутній церкві Вознесіння Господнього. На службу до панотця Анатолія приходили навіть люди з Києва. З осені 1921 року<ref name="Мы должны всё претерпеть"></ref> (за іншими даними [[1922]] року<ref name="Жураковский. Материалы"></ref>) його перевели служити настоятелем до колишньої домової церкви дитячого притулку Святої [[Марія Магдалина|Марії Магдалини]] на розі [[Микільсько-Ботанічна вулиця|Микільсько-Ботанічної]] та [[Паньківська вулиця|Паньківської вулиць]] [[Київ|Києва]], що неподалік університету<ref name="Дух і літера"></ref>. Починав служити в майже порожньому храмі, куди приходило кілька бабусь і дівчаток з сусідських дворів. Талановитий проповідник і церковний письменник, учасник диспутів з атеїстами створив православну громаду, до якої входили, як літні люди, так й інтелігентна молодь. Зокрема, серед них був і український вчений та лікар [[Яновський Феофіл Гаврилович|Феофіл Яновський]]<ref name="TarchenkoDobrianskyi2018">{{cite journal|last1=Тарченко|first1=І.&nbsp;П.|last2=Добрянський|first2=Д.&nbsp;В.|last3=Гуменюк|first3=Г.&nbsp;Л.|last4=Дудка|first4=П.&nbsp;Ф.|last5=Ільницький|first5=Р.&nbsp;І.|last6=Кузьменко|first6=Н.&nbsp;М.|title=Ф.&nbsp;Г.&nbsp;Яновський&nbsp;— лікар, науковець, особистість|journal=Астма та алергія|issue=4|year=2018|pages=46–53|issn=23073373|doi=10.31655/2307-3373-2018-4-46-53|url=http://nbuv.gov.ua/UJRN/astm_2018_4_9}}</ref>. Крім самого Жураковського паства отримувала передові знання від професорів Екземплярського та Кудрявцева. Незабаром, при церкві організувався церковний хор та гуртки за інтересами від філософських і до гуртків з виготовлення іграшок, квітів тощо. Вироби, виготовлені гуртківцями продавали та збирали, таким чином, кошти на допомогу хворим, одиноким та малозабезпеченим. Щотижня вівторками Анатолій Жураковський проводив вечірні проповіді на які завжди приходило багато людей<ref name="Жураковский А. Е._2008">[https://azbyka.ru/otechnik/6/my-dolzhny-vse-preterpet-radi-hrista/ „Мы должны все претерпеть ради Христа…“: Проповеди, богословские эссе, письмо из ссылки к своей пастве] / Священник Анатолий Жураковский; Сост. П.&nbsp;Г.&nbsp;Проценко.&nbsp;— М. : ПСТГУ, 2008</ref>. Анатолій Жураковський став одним з найавторитетніших київських священнослужителів<ref name="Мы должны всё претерпеть"></ref>.


Учасники громади крім благодійності, займалися поширенням православної літератури, збирали матеріали про переслідування вірян. Молодь вивчала основи богослов'я. З дітьми велися заняття з вивчення [[Закон Божий|Закону Божого]]<ref name="Жураковский. Материалы"></ref><ref name="Жураковский А. Е._2008"></ref>.
Учасниця громади Валентина Яснопольська згадувала, що
{{Початок цитати}}
о. Анатолій був неабиякою, широко освіченою людиною, священиком з величезною особистою чарівністю і даром слова. Його вечірні проповіді по вівторках завжди привертали увагу багатьох людей. Молодь об'єднувалася в різні гуртки: від філософських і до гуртків з виготовлення іграшок, квітів і тому подібних виробів на продаж і для збору коштів на допомогу хворим, одиноким та малозабезпеченим. Ідеалом для його прихожан стали громади перших століть християнства. Але до кола їхніх інтересів також входили також [[Іммануїл Кант|Кант]], [[Соловйов Володимир Сергійович|Володимир Соловйов]], і [[Достоєвський Федір Михайлович|Достоєвський]], [[Іванов Всеволод В'ячеславович|Всеволод Іванов]]. Існувала і група з вивчення богослов'я. З дітьми велися заняття згідно із Законом Божим<ref>''Жураковский А. Е.'' [https://azbyka.ru/otechnik/6/my-dolzhny-vse-preterpet-radi-hrista/ «Мы должны все претерпеть ради Христа…»: Проповеди, богословские эссе, письмо из ссылки к своей пастве] / Священник Анатолий Жураковский; Сост. П.&nbsp;Г.&nbsp;Проценко.&nbsp;— М. : ПСТГУ, 2008.</ref>.
{{Кінець цитати | джерело =}}


У березні 1922 року о. Анатолій виступив на диспуті проти [[Теософія|теософів]], прочитавши доповідь «Христос і ми». У травні 1922 році він брав участь у грандіозному диспуті на тему «Наука і релігія», що проходив три дні (перший&nbsp;— в актовій залі університету, другий і третій&nbsp;— в приміщенні оперного театру). О. Анатолій дійшла висновку: «Вам належить сьогоднішній день… може бути, завтрашній… А нам належить Вічність»<ref name="Жураковский. Материалы"></ref>.
У березні 1922 року Анатолій Жураковський виступив на диспуті проти [[Теософія|теософів]], прочитавши публічну доповідь «Христос і ми». У травні 1922 року, вже у мовах гоніння більшовиків проти релігії та церкви, він брав участь у грандіозному диспуті на тему «Наука і релігія», що проходив три дні (перший&nbsp;— в актовій залі Київського університету, другий і третій&nbsp;— в приміщенні [[Національний академічний театр опери та балету України імені Тараса Шевченка|оперного театру]])<ref name="Жураковский. Материалы"></ref>.


=== Перший арешт та повернення ===
=== Перший арешт та повернення ===
Така діяльність не сподобалася владі. Менше ніж через два роки церкву закрили, а громаді надали приміщення колишнього домового храму в ім'я [[Іоанно-Златоустівська церква (Київ)|святого Іоанна Златоуста]] при Релігійно-просвітницькому товаристві. Вона розташовувалась по [[Велика Житомирська вулиця|вулиці Великій Житомирській]], №&nbsp;9. «Так тривожно, так неспокійно навколо,&nbsp;— описував ситуацію у березні 1923 року сам о. Анатолій.&nbsp;— Так загострилося становище за останні дні, що не дивлячись на всі перешкоди, Владика [[Алексій (Ґотовцев)]] (настоятель [[Михайлівський Золотоверхий монастир|Михайло-Архангельського Золотоверхого монастиря]]) розпорядився за будь яких умов здійснити сьогодні нічне моління Може бути, в останній раз будемо молитися разом",&nbsp;— говорив він. Отже, вночі будемо молитися"<ref name="Жураковский: Материалы к житию_71">[https://lib.pravmir.ru/library/readbook/2428 Священник Анатолий Жураковский: Материалы к житию] / [сост., вступ. ст. П.&nbsp;Г.&nbsp;Проценко].&nbsp;— Paris: YMCA-PRESS, 1984.&nbsp;— С. 71</ref>.
Така діяльність не сподобалася владі. Менше ніж через два роки церкву закрили, а громаді надали приміщення колишнього домового храму в ім'я [[Іоанно-Златоустівська церква (Київ)|святого Іоанна Златоуста]] при Релігійно-просвітницькому товаристві. Вона розташовувалась по [[Велика Житомирська вулиця|вулиці Великій Житомирській]], №&nbsp;9. «Так тривожно, так неспокійно навколо,&nbsp;— описував ситуацію в березні 1923 року сам Анатолій Жураковський.&nbsp;— Так загострилося становище за останні дні, що не дивлячись на всі перешкоди, Владика [[Алексій (Ґотовцев)]] (настоятель [[Михайлівський Золотоверхий монастир|Михайло-Архангельського Золотоверхого монастиря]]) розпорядився за будь-яких умов здійснити сьогодні нічне моління: «Може бути, востаннє будемо молитися разом»,&nbsp;— говорив він. Отже, вночі будемо молитися»<ref name="Жураковский: Материалы к житию_71">[https://lib.pravmir.ru/library/readbook/2428 Священник Анатолий Жураковский: Материалы к житию] / [сост., вступ. ст. П.&nbsp;Г.&nbsp;Проценко].&nbsp;— Paris: YMCA-PRESS, 1984.&nbsp;— С. 71</ref>.


Уночі з 3 на 4 квітня 1923 року з початком [[Великий четвер|Великого четверга]], в ході серії арештів у Києві, проведених 5-м відділенням секретно-оперативної частини (СОЧ) №&nbsp;19 [[Державне політичне управління|київського губернського відділу ҐПУ]] було заарештовано й о. Анатолія за адресою на Великій Підвальній, №&nbsp;36 (будинок [[Українське наукове товариство|Українського наукового товариства]]), пом. 9, де він тоді реально мешкав з дружиною. На Великодні свята священик перебував у [[Лук'янівська в'язниця|Лук'янівській в'язниц]], де продовжував релігійні служби<ref name="Білокінь, Сергій'' Розгром Київського"></ref>.
Дійсно, уночі з 3 на 4 квітня 1923 року з початком [[Великий четвер|Великого четверга]], в ході серії арештів у Києві, проведених 5-м відділенням секретно-оперативної частини (СОЧ) №&nbsp;19 [[Державне політичне управління|київського губернського відділу ҐПУ]] було заарештовано й Анатолія Жураковського за адресою: вулиця Велика Підвальна, будинок №&nbsp;36 (приміщення [[Українське наукове товариство|Українського наукового товариства]]), помешкання № 9, де він тоді реально мешкав з дружиною. На [[Великодні свята]] священник перебував у [[Лук'янівська в'язниця|Лук'янівській в'язниці]], де продовжував релігійні служби<ref name="Білокінь, Сергій'' Розгром Київського"></ref>.


Згодом, разом щ іншими ув'язненими так званої [[Київська операція (1923)|Київської операції]] Анатолій Жураковський був переміщений до [[Бутирська в'язниця|Бутирської в'язниці]] у Москві. Він перебував в одній камері разом з Екзархом України митрополитом [[Михайло (Єрмаков)|Михайлом (Єрмаковим)]]<ref name="Мы должны всё претерпеть"></ref>. Про той період він згадував у листі: «Густа решітка, розгублена усмішка, дещо схожа на судому нестерпної скорботи&nbsp;— слабкий кричущий голосок, потопаючий в крику інших голосів … Ось все, що мені залишилося від останньої зустрічі…»<ref name="Жураковский: Материалы к житию_72">[https://lib.pravmir.ru/library/readbook/2428 Священник Анатолий Жураковский: Материалы к житию] / [сост., вступ. ст. П.&nbsp;Г.&nbsp;Проценко].&nbsp;— Paris: YMCA-PRESS, 1984.&nbsp;— С. 72</ref>.
Згодом, разом з іншими ув'язненими так званої Київської операції [[Державне політичне управління|київського губернського відділу ҐПУ]] Анатолій Жураковський був переміщений до [[Бутирська в'язниця|Бутирської в'язниці]] у [[Москва|Москві]]. Саме тут 1905 року в будинку Лебедєвої по вулиці Долгоруковській, коли у родині помер молодший син Аркадій, і мешкала родина Жураковських. Третьокласник Московської гімназії Анатолій у той час частенько прогулювався околицями тодішньої Москви поблизу Бутирської застави<ref>{{Книга: Проценко: Жураковский, 2017|14}}</ref>. В ув'язненні Анатолій Жураковський перебував у одній камері з [[Український екзархат|Екзархом України]] митрополитом [[Михаїл (Єрмаков)|Михаїлом (Єрмаковим)]]<ref name="Мы должны всё претерпеть"></ref>. Про той період він згадував у листі: «Густа решітка, розгублена усмішка, дещо схожа на судому нестерпної скорботи&nbsp;— слабкий кричущий голосок, що потопає в крику інших голосів… Ось все, що мені залишилося від останньої зустрічі…»<ref name="Жураковский: Материалы к житию_72">[https://lib.pravmir.ru/library/readbook/2428 Священник Анатолий Жураковский: Материалы к житию] / [сост., вступ. ст. П.&nbsp;Г.&nbsp;Проценко].&nbsp;— Paris: YMCA-PRESS, 1984.&nbsp;— С. 72</ref>.


14 квітня 1923 року чекісткою Якимовою було прийнято рішення, що священник Жураковський А. Є. «агітував проти Радвлади шляхом проповідей», але сам він цього не визнав. На судовому засіданні колегії ҐПУ 20 квітня 1923 року справу №&nbsp;18079 за «звинуваченням Вербицького Максима Андрійовича, Богдашевського Дмитра Івановича та інших в антирадянській діяльності» було затверджено та передано на розгляд комісії НКВД з адміністративної висилки<ref name="Білокінь, Сергій'' Розгром Київського"></ref>.
14 квітня 1923 року чекісткою Якимовою було прийнято рішення, що священник Анатолій Жураковський «агітував проти Радвлади шляхом проповідей», але сам він цього не визнав. На судовому засіданні колегії ҐПУ 20 квітня 1923 року справу №&nbsp;18079 за «звинуваченням Вербицького Максима Андрійовича, Богдашевського Дмитра Івановича та інших в антирадянській діяльності» було затверджено та передано на розгляд комісії НКВС з адміністративної висилки<ref name="Білокінь, Сергій'' Розгром Київського"></ref>.


Панотець 14 травня у листі до Анни Карпеко так передав власні переживання та зміни у свідомості:
Панотець 14 травня в листі до Анни Карпеко так передав власні переживання та зміни у свідомості:
{{початок цитати}}
{{початок цитати}}
«Так багато, нескінченно багато хотілося б сказати або в крайньому випадку написати Вам, але напишу тільки кілька слів. Найкраще у Вашому листі Ваші слова про радість. […] Часто це почуття радості охоплює душу гострим болем, іноді розливається спокійним світлом в серці. Ніколи, впевненість у собі, і в праведності Його шляхів не була в душі такою життєвою, твердою. Своєю волі немає, немає своїх планів, фантазій і навіть немає своєї відповідальності. Є Його воля, Його мудрість. Його шлях, його добрість. Це почалося в ту ніч, коли вийшов в невідомість з дому, відірвавшись від старого життя, від минулого. І з тих пір це зростає і міцніє в мені та інших, що несуть той же хрест і тих, хто долучився до тієї ж радості. Бачу, як змінюються тут у цьому світлі, в горнилі цих випробувань, ростуть і просвітлюються ті, хто здавався буденним і маленьким там, в минулому, на волі. Кожен день дякую Богові за всю послану ним радість»<ref name="Жураковский: Материалы к житию_72">[https://lib.pravmir.ru/library/readbook/2428 Священник Анатолий Жураковский: Материалы к житию] / [сост., вступ. ст. П.&nbsp;Г.&nbsp;Проценко].&nbsp;— Paris: YMCA-PRESS, 1984.&nbsp;— С. 72</ref>.
«...Часто це почуття радості охоплює душу гострим болем, іноді розливається спокійним світлом у серці. Ніколи, впевненість у собі, і в праведності Його шляхів не була в душі такою життєвою, твердою. Своєю волі немає, немає своїх планів, фантазій і навіть немає своєї відповідальності. Є Його воля, Його мудрість. Його шлях, його добрість. Це почалося в ту ніч, коли вийшов у невідомість з дому, відірвавшись від старого життя, від минулого. […] Кожен день дякую Богові за всю послану ним радість»<ref name="Жураковский: Материалы к житию_72">[https://lib.pravmir.ru/library/readbook/2428 Священник Анатолий Жураковский: Материалы к житию] / [сост., вступ. ст. П.&nbsp;Г.&nbsp;Проценко].&nbsp;— Paris: YMCA-PRESS, 1984.&nbsp;— С. 72</ref>.
{{кінець цитати}}
{{кінець цитати}}


16 травня комісія НКВД ухвалила вислати Анатолія Жураковського на два роки до «Маробласті». Перед відправленням він пробув у Москві два дні, коли до нього з Києва приїжджали друзі на побачення. На заслання до Краснококшайська (нині [[Йошкар-Ола]]) панотець разом з дружиною поїхав 19 травня 1923 року кіньми в обозі. Разом з архимандритом Єрмогеном вони зняли нову хату, а незабаром о. Анатолій зняв з дружиною мезонін з однією кімнатою й передньою. Не дивлячись но регулярні нічні труси, коли шукали заборонену літературу та тексти, Анатолій Жураковський і надалі потаємно служив літургію за столиком, що виконував роль престолу<ref name="Білокінь, Сергій'' Розгром Київського"></ref>. Наприкінці 1923 року храм святителя Іоанна Златоуста був закритий<ref name="Білокінь, Сергій'' Розгром Київського">[http://www.catacomb.org.ua/modules.php?name=Pages&go=page&pid=607 ''Білокінь, Сергій'' Розгром Київського єпархіального управління 1923 року (Із книги «О. Анатолій Жураковський і київські йосифляни»)]</ref>. Його регулярно відвідували Свого духовного отця навідували С.&nbsp;М.&nbsp;Орлов, Д.Вердеревський, Ю.&nbsp;О.&nbsp;Косткевич, А.&nbsp;Д.&nbsp;Карпека та В.&nbsp;Е.&nbsp;Жижневська. Так панотець одержав антимінс, ікони, богослужбові й світські книжки. Під час заслання в Краснококшайську в 1923&nbsp;— [[1924]] рока служив літургію на дому, потім в місцевому храмі (за що був заарештований), написав есе «[[Іуда (есе)|Іуда]]». Був заарештований і звільнений після тримісячного тюремного ув'язнення. На прохання засланців соціалістів служив панахиду<ref name="Білокінь, Сергій'' Розгром Київського"></ref>.
16 травня цього ж року комісія НКВС ухвалила вислати Анатолія Жураковського на два роки до «Маробласті». Перед відправленням він пробув у Москві два дні, коли до нього з Києва навідалися друзі на побачення. На заслання до Краснококшайська (нині [[Йошкар-Ола]]) панотець разом з дружиною поїхав 19 травня 1923 року кіньми в обозі. Разом з архимандритом Єрмогеном вони спочатку винайняли нову хату, а незабаром Анатолій Жураковський разом з дружиною винайняв мезонін з однією кімнатою й передньою. Не дивлячись но регулярні нічні труси, коли шукали заборонену літературу та тексти, Анатолій Жураковський і надалі потаємно служив літургію за столиком, що виконував роль престолу<ref name="Білокінь, Сергій'' Розгром Київського"></ref>. Наприкінці 1923 року храм святителя Іоанна Златоуста у Києві був закритий<ref name="Білокінь, Сергій'' Розгром Київського">[http://www.catacomb.org.ua/modules.php?name=Pages&go=page&pid=607 ''Білокінь, Сергій'' Розгром Київського єпархіального управління 1923 року (Із книги «О. Анатолій Жураковський і київські йосифляни»)]</ref>. Чимало членів київської громади Анатолія Жураковського відвідували на засланні свого духовного наставника. Так панотець одержав [[антимінс]], ікони, богослужбові й світські книжки. Під час заслання в Краснококшайську в 1923&nbsp;— [[1924]] роках служив літургію вдома, потім у місцевому храмі (за що був заарештований), написав есей «[[Іуда (есе)|Іуда]]». Після тримісячного тюремного ув'язнення його звільнили. На прохання засланців соціалістів відправляв [[Панахида|панахиду]]<ref name="Білокінь, Сергій'' Розгром Київського"></ref>.


Обезглавлена київська громада продовжила своє існування, перейшовши до невеликої зимової церкви при [[Церква Миколи Доброго|храмі святителя Миколая Доброго]] на [[Покровська вулиця (Київ)|Покровській вулиці]] (Поділ) по нинішній вулиці Зелінського, 6. Настоятелем храму на той час був о. [[Глаголєв Олександр Олександрович|Олександр Ґлаґолєв]]. Туди занесли все церковне майно общини Св. Марії Магдалини та, частково, церкви Релігійно-просвітнього товариства. У цьому ж храмі після повернення, в листопаді 1924&nbsp;р. із заслання, служив і сам ієрей Анатолій Жураковський. Він служив у теплій зимовій церкві во ім'я великомучениці Варвари, влаштованій у другому ярусі дзвіниці<ref name="Білокінь, Сергій'' Розгром Київського"></ref>.
У цей час безголова київська громада продовжила своє існування, перейшовши до невеликої зимової церкви при [[Церква Миколи Доброго|храмі святителя Миколая Доброго]] на [[Покровська вулиця (Київ)|Покровській вулиці]] (по нинішній вулиці Зелінського, 6 на Подолі). Настоятелем храму на той час був священник [[Глаголєв Олександр Олександрович|Олександр Ґлаґолєв]]. До нового осередку парафіяни знесли все церковне майно громади Святої Марії Магдалини та, частково, церкви Релігійно-просвітнього товариства. У цьому ж храмі після повернення, в листопаді 1924&nbsp;року із заслання, служив і сам Анатолій Жураковський. Це була невеличка тепла зимова церква во ім'я великомучениці Варвари, влаштована у другому ярусі дзвіниці<ref name="Білокінь, Сергій'' Розгром Київського"></ref>.


=== Опозиція митрополиту Сергію ===
=== Опозиція митрополиту Сергію ===
Анатолій Жураківський негативно сприйняв Декларацію Заступника Патріаршого місцеблюстителя митрополита [[Сергій (патріарх Московський)|Сергія (Страгородського)]], опубліковану в 1927 році. Вона передбачала повну лояльність радянській владі. Так він став одним з головних прихильників [[Іосиф (Петрових)|«іосифлянського» руху]] в Києві<ref name="Жураковский: Материалы к житию_71"></ref>.
Анатолій Жураківський негативно сприйняв Декларацію Заступника Патріаршого намісника митрополита [[Сергій (патріарх Московський)|Сергія (Страгородського)]], опубліковану 1927 року. Вона передбачала повну лояльність радянській владі. Так він став одним з головних прихильників [[Іосиф (Петрових)|«йосифлянського» руху]] в Києві<ref name="Жураковский: Материалы к житию_71"></ref>.
1928 року він перейшов до [[Преображенська церква (Київ)|Преображенської церкви]] на [[Павлівська вулиця (Київ)|Павлівській вулиці]], настоятелем якої був архімандрит Спиридон (Кисляков). По вівторках після вечірньої служби о. Анатолій читав проповіді. Всі вони були законспектовані прихожанами та згодом практично всі опубліковані. Їх друкували під копірку на [[Друкарська машинка|друкарській машинці]] в Ірпені. Ймовірно, в цьому році Анатолій Жураківський написав есе «[[Ілля Ілля (есе)|Ілля Ілля]]»<ref name="Жураковский. Материалы"></ref>. Напевно, він же написав і широко відоме антисергіанську «Київську відозву»<ref name="Шкаровский,91">''Шкаровский, М. В''. [http://krotov.info/libr_min/25_sh/ka/shkarov_004.htm Иосифлянство: течение в Русской Православной Церкви]. — СПб.: Научно-информационный центр «Мемориал​», 1999. С. 91</ref>.
1928 року він перейшов до [[Преображенська церква (Київ)|Преображенської церкви]] на [[Павлівська вулиця (Київ)|Павлівській вулиці]], настоятелем якої був архімандрит Спиридон (Кисляков). Щовівторка після вечірньої служби Анатолій Жураковський читав проповіді. Всі вони були законспектовані парафіяни та згодом практично всі опубліковані. Їх друкували під копірку на [[Друкарська машинка|друкарській машинці]] в Ірпені. Ймовірно, цього ж року Анатолій Жураківський написав есей «Ілля Ілля»<ref name="Жураковский. Материалы"></ref>. Напевно, він же написав і широко відому антисергіанську «Київську відозву»<ref name="Шкаровский,91">''Шкаровский, М. В''. [http://krotov.info/libr_min/25_sh/ka/shkarov_004.htm Иосифлянство: течение в Русской Православной Церкви].&nbsp;— СПб.: Научно-информационный центр «Мемориал​», 1999. С. 91</ref>.


У жовтні [[1928]] року їздив до [[Ленінград]]а на зустріч з одним з видних «іосифлянських» пастирів протоієреєм [[Андрєєв Федір Костянтинович|Федором Андрєєвим]]. Панотець Анатолій на першому етапі очолив групу київських [[Справжнє православ'я|істинно-православних]]<ref name="Шкаровский,91">''Шкаровский, М. В''. [http://krotov.info/libr_min/25_sh/ka/shkarov_004.htm Иосифлянство: течение в Русской Православной Церкви]. — СПб.: Научно-информационный центр «Мемориал​», 1999. С. 91</ref>, а потім входив до Преображенської громади іосифлян - однієї з чотирьох у Києві<ref name="Шкаровский,93">''Шкаровский, М. В''. [http://krotov.info/libr_min/25_sh/ka/shkarov_004.htm Иосифлянство: течение в Русской Православной Церкви]. — СПб.: Научно-информационный центр «Мемориал​», 1999. С. 93</ref>.
У жовтні [[1928]] року Анатолій Жураківський відвідав [[Санкт-Петербург|Ленінград]], де зустрівся з одним з видних «йосифлянських» пастирів протоієреєм [[Андрєєв Федір Костянтинович|Федором Андрєєвим]]. Панотець Анатолій на першому етапі очолив групу київських [[Справжнє православ'я|істинно-православних]]<ref name="Шкаровский,91">''Шкаровский, М. В''. [http://krotov.info/libr_min/25_sh/ka/shkarov_004.htm Иосифлянство: течение в Русской Православной Церкви].&nbsp;— СПб.: Научно-информационный центр «Мемориал​», 1999. С. 91</ref>, а потім входив до Преображенської громади йосифлян&nbsp;— однієї з чотирьох у Києві<ref name="Шкаровский,93">''Шкаровский, М. В''. [http://krotov.info/libr_min/25_sh/ka/shkarov_004.htm Иосифлянство: течение в Русской Православной Церкви].&nbsp;— СПб.: Научно-информационный центр «Мемориал​», 1999. С. 93</ref>. Зокрема, [[21 жовтня]] 1928 року, в одній з проповідей Анатолій Жураківський звернув увагу, що в цей час, церква позбавлена ​​будь-якої свободи… На його думку, це сталось через зраду представниками церкви, «до обов'язку яких належала охорона вірності та чистоти Євангельської істини». Цих вищих представників він називає підлабузниками. Тому саме, їх «Церква є єдиною, спадкоємного, що отримала благодать від Святого Духа…»<ref name="Жураковский: Материалы к житию_71"></ref>


З весни 1929 року в Анатолія Жураковського почали виникати суперечності з іншими лідерами київських [[Справжнє православ'я|істинно-православних]] Леонідом Рохліцем та Борисом Квасницьким. У результаті їх поїздок до Ленінграда архієпископ Димитрій призначив своїм уповноваженим (благочинним) Димитрія Іванова. Для урегулювання конфлікту на деякий час було досягнуто компромісу&nbsp;— архієпископ Димитрій надав священникам Анатолію Жураковському, Андрію Бойчуку, Леоніду Рохліцу та Димитрію Іванову право приймати духовних осіб до йосифлянської орієнтації<ref name="Шкаровский,94-95">''Шкаровский, М. В''. [http://krotov.info/libr_min/25_sh/ka/shkarov_004.htm Иосифлянство: течение в Русской Православной Церкви].&nbsp;— СПб.: Научно-информационный центр «Мемориал​», 1999. С. 94-95</ref>.
[[21 жовтня]] 1928 року в одній з проповідей о. Анатолій говорив:
{{Початок цитати}}
Церква позбавлена ​​будь-якої свободи… Представники наші церковні, до обов'язку яких належала охорона вірності та чистоти Євангельської істини, грубо їй зрадили… Ми твердо можемо сказати, що ми в нашій нечисленній Церкві не самотні. Ми отримали благословення архіпастирське, і багато єпископів висловилися проти діяльності та підлабузництва вищих представників Церкви. Отже, наша Церква є єдиною, спадкоємного, що отримала благодать від Святого Духа… Бо всі станемо перед судом Єдиного Володаря, Повелителя, Архіпастиря нашого Ісуса Христа. Ми станемо перед Ним з єдиним лише виправданням, що ми не спотворили Його вчення, свої злочини і гріхи ми не покладали на Нього, ми не заляпали брудом Його вчення…<ref name="Жураковский: Материалы к житию_71"></ref>
{{Кінець цитати | джерело =}}


У жовтні 1929 року стосунки більшості київських йосифлян з групою Анатолія Жураковського та архимандрита Спиридона (Кислякова) знову загострилися. Колишні союзники критикували дії архімандрита, який упроваджував деякі нововведення літургійного характеру, засуджені [[Помісний Собор 1917-1918|Помісним Собором 1917—1918]]. Він також служив [[Російська мова|російською мовою]]. Крім того, вимагали тимчасово (протягом року) припинити служіння при відкритих [[Царські врата|Царських вратах]]. Анатолій Жураковський з цим не погодився і через деякий час звернувся до єпископа [[Павло (Кратіров)|Павла (Кратірова)]]. Після того, як у листопаді 1929 року арештували [[Архієпископ Димитрій|архієпископа Димитрія]] київські йосифляни з початку 1930 року оформлялися в [[Павло (єпископ)|єпископа Павла]]. Однак цей архієрей посідав нейтральну позицію і порекомендував виконати вимогу [[Іосиф (Петрових)|митрополита Іосифа (Петрових)]]. Архімандрит Спиридон вирішив поїхати для пояснень до місця заслання митрополита, але несподівано помер від серцевого нападу 11 вересня 1930 року. Скориставшись цим випадком радянська влада зачинила [[Преображенська церква (Київ)|Преображенську церкву]]<ref name="Шкаровский,95-96">''Шкаровский, М. В''. [http://krotov.info/libr_min/25_sh/ka/shkarov_004.htm Иосифлянство: течение в Русской Православной Церкви].&nbsp;— СПб.: Научно-информационный центр «Мемориал​», 1999. С. 95-96</ref>.
З весни 1929 року в панотця Анатолія почали виникати суперечності з панотцями Леонідом Рохліцаем та Борисом Квасницьким. В результаті їх поїздок до Ленінграда архієпископ Димитрій призначив своїм уповноваженим (благочинним) о. Димитрія Іванова. Для урегулювання конфлікту на деякий час було досягнуто компромісу - архієпископ Димитрій надав о. Анатолію Жураковському, о. Андрію Бойчуку, о. Леоніду Рохліца і о. Димитрію Іванову право приймати духовних осіб до іосифлянської орієнтації<ref name="Шкаровский,94-95">''Шкаровский, М. В''. [http://krotov.info/libr_min/25_sh/ka/shkarov_004.htm Иосифлянство: течение в Русской Православной Церкви]. — СПб.: Научно-информационный центр «Мемориал​», 1999. С. 94-95</ref>.

У жовтні 1929 року стосунки більшості київських іосифлян з групою панотця Анатолія Жураковського та архимандрита Спиридона (Кислякова) знову загострилися. Колишні союзники критикували дії архімандрита, який упроваджував деякі нововведення літургійного характеру, засуджені [[Помісний Собор 1917-1918|Помісним Собором 1917-1918]]. Він також служив [[Російська мова|російською мовою]]. Також вимагали тимчасово (протягом року) припинити служіння при відкритих [[Царські врата|Царських вратах]]. Анатолій Жураківський з цим не погодився і через деякий час звернувся до єпископа [[Павло (Кратіров)|Павла (Кратірова)]]. Після того, як у листопаді 1929 року арештували [[Архієпископ Димитрій|архієпископа Димитрія]] київські іосифляни з початку 1930 року окормлялися у [[Павло (єпископ)|єпископа Павла]]. Однак цей архієрей зайняв нейтральну позицію і порекомендував виконати вимогу [[Іосиф (Петрових)|митрополита Іосифа (Петрових)]]. Архімандрит Спиридон вирішив їхати для пояснень до місця заслання митрополита, але несподівано помер від серцевого нападу 11 вересня 1930 року. Скориставшись цим випадком влада зачинила [[Преображенська церква (Київ)|Преображенську церкву]]<ref name="Шкаровский,95-96">''Шкаровский, М. В''. [http://krotov.info/libr_min/25_sh/ka/shkarov_004.htm Иосифлянство: течение в Русской Православной Церкви]. — СПб.: Научно-информационный центр «Мемориал​», 1999. С. 95-96</ref>.


=== Другий та третій арешти ===
=== Другий та третій арешти ===
[[14 жовтня]] 1930 року па свято [[Покрова Пресвятої Богородиці|Покрови Пресвятої Богородиці]] Анатолія Жураківського було заарештовано, як «керівного» учасника «всеросійського церковно-монархічного контрреволюційного центру»<ref name="Мы должны всё претерпеть"></ref>. Влада подбала, щоб його особистий архів загинув. Лишився тільки рукопис медальної праці «Жозеф де Местр і Костянтин Леонтьєв»<ref>[https://www.s-bilokin.name/Church/AnatolijZhurakovskyj/Dzherela.html О.Анатолій Жураковський і київські йосифляни Джерела]</ref>. Він перебував у київській Лук'янівській в'язниці, потім переведений до Москви, де перебував [[Будівля органів держбезпеки на Луб'янці|на Луб'янці]] та в [[Бутирська в'язниця|Бутирській в'язниці]]. По цій справі з ним проходила і дружина, Ніна Сергіївна, заарештована 19 лютого 1931 року в Москві та поміщена до [[Бутирська в'язниця|Бутирської в'язниці]]. Вона відбувала покарання в Маріїнських таборах за [[Новосибірськ]]ом. Майже всі члени громади о. Анатолія також були заарештовані. [[3 вересня]] [[1931]] року Анатолія Жураковського колегія ОДПУ на своєму судовому засіданні засудила до розстрілу із заміною десятьма роками позбавлення волі у концтаборі. Покарання він відбував в ув'язненні у Свірських таборах, на [[Соловецькі острови|Соловках]], у [[Білбалтлаг|Біломорсько-Балтійському виправно-трудовому таборі]]. 1933 року із заслання повернулася Ніна Жураковська. Проживала в м. [[Рибинськ]]у, а потім переїхала до [[Москва|Москви]]<ref name="Сахаровский центр"></ref>.
[[14 жовтня]] 1930 року на свято [[Покрова Пресвятої Богородиці|Покрови Пресвятої Богородиці]] Анатолія Жураковського було заарештовано, як «керівного» учасника «всеросійського церковно-монархічного контрреволюційного центру»<ref name="Мы должны всё претерпеть"></ref>. Влада подбала, щоб його особистий архів загинув. Лишився тільки рукопис медальної праці «Жозеф де Местр і Костянтин Леонтьєв»<ref>[https://www.s-bilokin.name/Church/AnatolijZhurakovskyj/Dzherela.html О.Анатолій Жураковський і київські йосифляни Джерела]</ref>. Анатолія Жураковського помістили до київської [[Лук'янівська в'язниця|Лук'янівської в'язниці]], потім перевели до Москви, де він перебував [[Будівля органів держбезпеки на Луб'янці|на Луб'янці]] та в [[Бутирська в'язниця|Бутирській в'язниці]]. По цій справі вони проходили разом із дружиною, Ніною Сергіївною. Її заарештували 19 лютого 1931 року в Москві та помістили до [[Бутирська в'язниця|Бутирської в'язниці]]. Вона відбувала покарання в Маріїнських таборах за [[Новосибірськ]]ом. Майже всі члени громади Анатолія Жураковського також були заарештовані. [[3 вересня]] [[1931]] року Анатолія Жураковського колегія ОДПУ на своєму судовому засіданні засудила до розстрілу із заміною десятьма роками позбавлення волі у концтаборі. Покарання він відбував в ув'язненні у Свірських таборах, на [[Соловецькі острови|Соловках]], у [[Білбалтлаг|Біломорсько-Балтійському виправно-трудовому таборі]]. Дружина Ніна Жураковська із заслання повернулася 1933 року. Проживала в м. [[Рибинськ]]у, а згодом переїхала до [[Москва|Москви]]<ref name="Сахаровский центр"></ref>.


[[14 жовтня]] 1937 року о. Анатолія знову заарештували, коли він перебував на трудовому поселенні в Медвеж'єгорському районі [[Карельська Автономна Радянська Соціалістична Республіка|Карелії]]. Священика помістили до [[СІЗО-1 (Петрозаводськ)|в'язниці]] [[Петрозаводськ]]а, де [[20 листопада]] 1937 року 3-м відділом НКВС «Белбалткомбіната» за ст. 58-10-11 [[Кримінальний кодекс РОФСР|Кримінального кодексу РРФСР]] він був звинувачений в «шпигунстві на користь Польщі». Послідував новий термін&nbsp;— 10 років без права переписки з поміщенням до табору з посиленим режимом<ref name="Мы должны всё претерпеть"></ref>. Втім, «трійкою» при [[Народний комісаріат внутрішніх справ СРСР|НКВС]] Карельської АРСР був засуджений до розстрілу. О 1 годині 15 хвилин 3 грудня 1937 року Анатолія Жураківського було розстріляно на станції [[Ведмежа гора (станція)|Ведмежа гора]] ([[Сандармох]])<ref name="Сахаровский центр"></ref>.
[[14 жовтня]] 1937 року Анатолія Жураковського знову заарештували, коли він перебував на трудовому поселенні в Медвеж'єгорському районі [[Карельська Автономна Радянська Соціалістична Республіка|Карелії]]. Священника помістили до в'язниці [[Петрозаводськ]]а, де [[20 листопада]] 1937 року 3-м відділом НКВС «Белбалткомбіната» за статтею 58-10-11 {{не перекладено|Кримінальний кодекс РРФСР 1926 року|Кримінального кодексу РРФСР|ru|Уголовный кодекс РСФСР 1926 года}} він був звинувачений в «шпигунстві на користь Польщі». За новим покаранням, у вигляді позбавлення волі терміном на 10 років без права листування, його помістили до табору з посиленим режимом<ref name="Мы должны всё претерпеть"></ref>. Втім, «трійкою» при [[Народний комісаріат внутрішніх справ СРСР|НКВС]] [[Карельська Автономна Радянська Соціалістична Республіка|Карельської АРСР]] був засуджений до розстрілу. О 1 годині 15 хвилин 3 грудня 1937 року Анатолія Жураковського було розстріляно на станції [[Ведмежа гора (станція)|Ведмежа гора]] ([[Сандармох]])<ref name="Сахаровский центр"></ref>.


В [[1955]] року з Петрозаводської в'язниці прийшла відповідь, що він нібито помер [[10 жовтня]] [[1939]] року «від туберкульозу, ускладненого запаленням легенів»<ref name="Сахаровский центр"></ref>. Його тіло кинули до спільної ями з биркою на нозі<ref name="Жураковский. Материалы"></ref>.
[[1955]] року керівництво Петрозаводської в'язниці повідомило, що Анатолій Жураковський помер [[10 жовтня]] [[1939]] року «від туберкульозу, ускладненого запаленням легенів»<ref name="Сахаровский центр"></ref>. Його тіло кинули до спільної ями з биркою на нозі<ref name="Жураковский. Материалы"></ref>.


== Богословські погляди ==
== Богословські погляди ==
Анатолій Жураківський належав до числа православних богословів, які стверджували, що [[Апокатастасис|порятунок можливий для всіх]]. Наводячи приклад сходження [[апостол Павло|апостола Павла]] до третього неба ([[2-ге послання до Коринтян|Друге послання до Коринтян]]), у вічність, і повернення з неї, о. Анатолій писав<ref>Цит. за: ''[[Осипов, Алексей Ильич|Осипов А. И.]]'' [http://www.wco.ru/biblio/books/osip14/H54-T.htm Путь разума в поисках истины. §&nbsp;4. Антиномия геенны]</ref>:
Анатолій Жураківський належав до числа православних богословів, які стверджували, що [[Апокатастасис|порятунок можливий для всіх]]. Наводячи приклад сходження [[апостол Павло|апостола Павла]] до третього неба ([[2-ге послання до Коринтян|Друге послання до Коринтян]]), у вічність, і повернення з неї, о. Анатолій писав<ref>Цит. за: ''[[Осипов, Алексей Ильич|Осипов А. И.]]'' [http://www.wco.ru/biblio/books/osip14/H54-T.htm Путь разума в поисках истины. §&nbsp;4. Антиномия геенны]</ref>:
{{Початок цитати}}
{{Початок цитати}}
Чи не вносить це допущення особливої гармонії в розуміння Євангельського вчення, не малює воно нам Бога, як любов до кінця? Грішники увійдуть до вічної муки, впинаються її всією повнотою свого існування, але будуть мучитися не безкінечно. Настане час і вони вийдуть з мук, зі сфери небуття. Таким чином, вічна мука існує, але її існування не виключає можливості загального порятунку. Бо пекло має значення очисного, моменту, що наста в розвитку особистості<ref>Священник Анатолий Жураковский. К вопросу о вечных муках // «Христианская мысль». №&nbsp;7-9. 1916.</ref>.
Чи не вносить це допущення особливої гармонії в розуміння Євангельського вчення, не малює воно нам Бога, як любов до кінця? Грішники увійдуть до вічної муки, впинаються її всією повнотою свого існування, але будуть мучитися не безкінечно. Настане час і вони вийдуть з мук, зі сфери небуття. Таким чином, вічна мука існує, але її існування не виключає можливості загального порятунку. Бо пекло має значення очисного, моменту, що наста в розвитку особистості<ref>Священник Анатолий Жураковский. К вопросу о вечных муках // «Христианская мысль». №&nbsp;7-9. 1916</ref>.
{{Кінець цитати | джерело =}}
{{Кінець цитати | джерело =}}

=== Найважливіші грані сповідницького шляху панотця Анатолія: ===
* Любов до культури, як частини Священного Передання Церкви. Культура допомагає читати Євангеліє, свідчить про Бога і людину.
* Поглиблення в [[Аскеза|аскезу]], на якій заквашена культура.
* Безкомпромісне прагнення всюди і в усьому слідувати Правді<ref name="Жураковский. Материалы">[https://lib.pravmir.ru/library/readbook/2428 Анатолий Жураковский. Материалы к житию]</ref>.


== Родина ==
== Родина ==
Рядок 98: Рядок 85:
Дітей подружжя не мало<ref name="Білокінь, Сергій'' Розгром Київського"></ref>.
Дітей подружжя не мало<ref name="Білокінь, Сергій'' Розгром Київського"></ref>.


== Ушанування пам'яті ==
== Пам'ять ==


1981 року рішенням Архієрейського Собору Російської православної церкви закордоном Анатолія Жураковського канонізовано до лику [[Сповідник (святий)|сповідників]] (як «Анатолій, пресвітер Київський») в складі {{не перекладено|Собор святих новомучеників і сповідників Російських|Собору новомучеників і сповідників Російських|ru|Собор новомучеников и исповедников Церкви Русской}} без встановлення дня пам'яті<ref>[http://sinod.ruschurchabroad.org/Arh%20Sobor%201981%20spisok%20novomuchenikov.htm Список Новомучеников и Исповедников Российских (утвержден Архиерейским Собором РПЦЗ в 1981&nbsp;г.)]</ref>.
=== Канонізація ===
У 1981 році рішенням [[Архієрейський Собор Російської православної церкви закордоном (1981)|Архієрейського Собору Російської православної церкви закордоном]] Анатолія Жураківського канонізовано до лику [[сповідник]]ів (як «Анатолій, пресвітер Київський») в складі [[Собор святих новомучеників і сповідників Російських|Собору новомучеників і сповідників Російських]] без встановлення дня пам'яті<ref>[http://sinod.ruschurchabroad.org/Arh%20Sobor%201981%20spisok%20novomuchenikov.htm Список Новомучеников и Исповедников Российских (утвержден Архиерейским Собором РПЦЗ в 1981&nbsp;г.)]</ref>.


=== Реабілітація ===
30 листопада 1989 року реабілітований прокурором Карельської АРСР разом з іншими репресованими 1937 року<ref>[http://kuz1.pstbi.ccas.ru/bin/db.exe/cnt/ans/newmr/?HYZ9EJxGHoxITYZCF2JMTdG6Xbu4sy0UeeuWsOeceG0*fO1WfeiceG03ceCZfSmZceXb** Жураковский Анатолий Евгеньевич]</ref>.
30 листопада 1989 року реабілітований прокурором Карельської АРСР разом з іншими репресованими 1937 року<ref>[http://kuz1.pstbi.ccas.ru/bin/db.exe/cnt/ans/newmr/?HYZ9EJxGHoxITYZCF2JMTdG6Xbu4sy0UeeuWsOeceG0*fO1WfeiceG03ceCZfSmZceXb** Жураковский Анатолий Евгеньевич]</ref>.


У червні 2016 року на честь Анатолія Жураковського було перейменовано колишню київську вулицю Радянську в [[Солом'янський район|Солом'янському районі]] у селищі [[Жуляни]]). Вона отримала назву [[вулиця Отця Анатолія Жураковського]]<ref>[http://projects.kievcity.gov.ua/projects/view.php?P=165 Обговорення щодо перейменування вулиці Радянської у Солом'янському районі на вулицю Отця Анатолія Жураковського] // Офіційний сайт Київської міської державної адміністрації.&nbsp;— 2015.&nbsp;— 10 вересня&nbsp;— 10 листопада</ref>{{ркмда2|125}}.
=== Ушанування пам'яті ===

У червні 2016 року на честь о. Анатолія було перейменовано колишню вулицю Радянську в [[Солом'янський район|Солом'янському районі]] міста [[Київ|Києва]], селище [[Жуляни]]). Вона отримала назву [[вулиця Отця Анатолія Жураковського]]<ref>[http://projects.kievcity.gov.ua/projects/view.php?P=165 Обговорення щодо перейменування вулиці Радянської у Солом'янському районі на вулицю Отця Анатолія Жураковського] // Офіційний сайт Київської міської державної адміністрації.&nbsp;— 2015.&nbsp;— 10 вересня&nbsp;— 10 листопада.</ref>{{ркмда2|125}}.


== Праці ==
== Праці ==
Рядок 114: Рядок 97:
* [http://www.krotov.info/libr_min/07_zh/zhur/akovsky2.htm Литургический канон теперь и прежде.] М., 2005
* [http://www.krotov.info/libr_min/07_zh/zhur/akovsky2.htm Литургический канон теперь и прежде.] М., 2005
* «[https://azbyka.ru/otechnik/6/my-dolzhny-vse-preterpet-radi-hrista/ Мы должны все претерпеть ради Христа…»: Проповеди, богословские эссе, письмо из ссылки к своей пастве].&nbsp;— М.: ПСТГУ, 2008.&nbsp;— 348 с.
* «[https://azbyka.ru/otechnik/6/my-dolzhny-vse-preterpet-radi-hrista/ Мы должны все претерпеть ради Христа…»: Проповеди, богословские эссе, письмо из ссылки к своей пастве].&nbsp;— М.: ПСТГУ, 2008.&nbsp;— 348 с.
* [https://web.archive.org/web/20120507073624/http://ru.duh-i-litera.com/myi-spasaemsya-ego-zhiznyu/ Мы спасаемся Его жизнью. Проповеди 1921—1930 гг. Статьи.]&nbsp;— К.: Дух і літера, 2012.&nbsp;— 384 с.
* [https://web.archive.org/web/20120507073624/http://ru.duh-i-litera.com/myi-spasaemsya-ego-zhiznyu/ Мы спасаемся Его жизнью. Проповеди 1921—1930&nbsp;гг. Статьи.]&nbsp;— К.: Дух і літера, 2012.&nbsp;— 384 с.
* «Мне ничего не нужно, кроме Бога» (Стихи) / П.&nbsp;Г.&nbsp;Проценко. «К незакатному Свету». Анатолий Жураковский: пастырь, поэт, мученик.&nbsp;— М. : Православный Св.-Тихонов. гуманит. ун-т ; ЭКСМО. 2017. 784 с.
* «Мне ничего не нужно, кроме Бога» (Стихи) / П.&nbsp;Г.&nbsp;Проценко. «К незакатному Свету». Анатолий Жураковский: пастырь, поэт, мученик.&nbsp;— М. : Православный Св.-Тихонов. гуманит. ун-т ; ЭКСМО. 2017. 784 с.
* К вопросу о вечных муках // Христианская мысль. 1916. Июль-август. С. 78-93; Сентябрь. С. 52-69. ''Окремо'': Київ, 1916. 35 с.
* К вопросу о вечных муках // Христианская мысль. 1916. Июль-август. С. 78-93; Сентябрь. С. 52-69. ''Окремо'': Київ, 1916. 35 с.
Рядок 145: Рядок 128:
* Жураковский А. Солнце здесь не вечереющее. Оно не знает заката: Лагерные письма иерея А. Жураковского / публ., пред., коммент. П.&nbsp;Г.&nbsp;Проценко // Северные просторы.&nbsp;— 1992.&nbsp;— №&nbsp;1-2.&nbsp;— С. 28-31 ; №&nbsp;3-4.&nbsp;— С. 28-33.
* Жураковский А. Солнце здесь не вечереющее. Оно не знает заката: Лагерные письма иерея А. Жураковского / публ., пред., коммент. П.&nbsp;Г.&nbsp;Проценко // Северные просторы.&nbsp;— 1992.&nbsp;— №&nbsp;1-2.&nbsp;— С. 28-31 ; №&nbsp;3-4.&nbsp;— С. 28-33.
* Жураковский А.&nbsp;Е.&nbsp;Письма из лагеря, 1935—1937 // Бродский Ю.&nbsp;А.&nbsp;Соловки. Двадцать лет Особого Назначения.&nbsp;— М. : Рос. полит. энцикл. (РОССПЭН), 2002.&nbsp;— С. 468—471 : портр., ил.
* Жураковский А.&nbsp;Е.&nbsp;Письма из лагеря, 1935—1937 // Бродский Ю.&nbsp;А.&nbsp;Соловки. Двадцать лет Особого Назначения.&nbsp;— М. : Рос. полит. энцикл. (РОССПЭН), 2002.&nbsp;— С. 468—471 : портр., ил.
* Проценко П. Г. К незакатному Свету: Анатолий Жураковский: пастырь, поэт, мученик, 1897—1937.&nbsp;— М. : Правосл. Свято-Тихонов. гуманит. ун-т: Эксмо, 2017.&nbsp;— 784 с. : ил.
* Яснопольская В.&nbsp;Н.&nbsp;Счастливый случай: Воспоминания // Мироносицы в эпоху ГУЛАГа: сб. / сост. и коммент. П.&nbsp;Г.&nbsp;Проценко.&nbsp;— Н. Новгород, 2004.&nbsp;— С. 465—605.
* Яснопольская В.&nbsp;Н.&nbsp;Счастливый случай: Воспоминания // Мироносицы в эпоху ГУЛАГа: сб. / сост. и коммент. П.&nbsp;Г.&nbsp;Проценко.&nbsp;— Н. Новгород, 2004.&nbsp;— С. 465—605.


Рядок 162: Рядок 144:
* [https://pravoslavie.ru/126056.html «И ЮНОСТИ НЕЛОЖНЫЕ ОБЕТЫ ЗАПЕЧАТЛЕЛИСЬ ЯЗВАМИ КРЕСТА» Памяти священника Анатолия Жураковского († 3 декабря 1937 г.)]
* [https://pravoslavie.ru/126056.html «И ЮНОСТИ НЕЛОЖНЫЕ ОБЕТЫ ЗАПЕЧАТЛЕЛИСЬ ЯЗВАМИ КРЕСТА» Памяти священника Анатолия Жураковского († 3 декабря 1937 г.)]


{{Кандидат у добрі статті|}}
{{Нормативний контроль|}}
{{Нормативний контроль|}}



Версія за 10:12, 30 липня 2021

Жураковський Анатолій Євгенович
рос. Анатолий Евгеньевич Жураковский
Zhurakovsky sm.jpg
Народився 4 (16) березня 1897
Москва, Російська імперія
Помер 3 грудня 1937(1937-12-03) (40 років)
Сандармох, Повенецьке міське поселенняd, Медвеж'єгорський районd, Карельська АРСР, РРФСР, СРСР
Поховання Сандармох
Країна Flag of Russia.svg Російська імперія
Flag of the Soviet Union (1924–1955).svg СРСР
Діяльність богослов
Alma mater Імператорський університет Святого Володимира
Знання мов російська
Конфесія православна церква

Анатолій Євгенович Жураковський (нар. 4 (17) березня 1897(18970317), Москва, Російська імперія — пом. 3 грудня 1937, урочище Сандармох, Медвеж'єгорський район, Карельська АРСР, Російська РФСР, СРСР) — священник Російської православної церкви, духовний письменник, громадський діяч та ідеолог Істинно-Православної Церкви у Києві.

Походив із російських дворян, народився у Москві. Втім, більшу частину свого життя провів саме в Києві. Ще в гімназійні роки відвідував Київське релігійно-філософське товариство. Старший брат Геннадій став радянським педагогом, членом-кореспондентом Академії педагогічних наук Російської РФСР. Навчався на історико-філологічному факультеті Київського університету Святого Володимира. Співпрацював 1918 року з українським національно-демократичним урядом Гетьмана Павла Скоропадського. Сан священника отримав, як раз у той час, як почалися великі соціальні катаклізми, зміни держав та початок гоніння радянської влади проти Церкви. З 1927 року став одним з головних прихильників «йосифлянського» руху в Києві. Розстріляний 3 грудня 1937 року на станції Ведмежа гора (Сандармох).

Біографія

Дитинство і юність

Народився Анатолій Жураковський 17 (за старим стилем 4) березня 1897 року в Москві. Його батько, Євген Дмитрович Жураковський-Луговськой (1871-?) походив із російських дворян Смоленської губернії. Його і батько, і дідусь були офіцерами. Сам батько став педагогом. Він викладав російську мову і літературу та естетику в різних московських гімназіях (іноді декількох одночасно). Дідусь - генерал Дмитро Андрійович Жураковський (1822-?) був начальником інженерного корпусу Московського військового округу[1]. Мати, Ольга Василівна Жураковська, що до заміжжя також працювала вчителькою гімназій, підтримуючи народництво, мала радикальні погляди на суспільні процеси з метою справедливого соціального механізму. Тому, вони з батьком, незабаром занепокоїлися церковними настроями сина Анатолія. Старший брат Геннадій (1894-1955) став радянським педагогом, членом-кореспондентом Академії педагогічних наук Російської РФСР. 1899 року в родині народився ще один син — Аркадій (1899-1905), а ще через два роки донька Євгенія (1901-?)[2][3][4].

З дитячих років Анатолій часто відвідував сусідній храм і молився на колінях, не зважаючи на негативне ставлення до цього батьків[5]. Багато в чому на це його спонукала хвороба молодшого брата на початку 1900-х років на туберкульоз та відсутність батька в родині, який, аби не бачити страждання сина покинув, на декілька років, родину та винайняв іншу країну. Згодом, молодший брат помер. Дитинство для Анатолія рано закінчилося: його вже не цікавили ні дитячі ігри, ні театр, до якого раніше він любив ходити. Анатолій вирішив віддати все своє життя служінню Церкві[6][3]. У 4-му класі гімназії Анатолій вирішив, що стане священником[7].

Через хворобу матері на туберкульоз 1910 року родина переїхала на південь — до Тифліса. Анатолій пішов на навчання до п'ятого класу Тифліської гімназії, де він організував православний гурток. Тут хлопчики займалися читанням Євангеліє і духовних книг та відвідували храми. Утім, довго родина тут, не затрималася. Стан здоров'я матері погіршився ще більше. 1911 року родина переїздить до Києва[8] та оселяється на вулиці Дмитрівській[4]. У новому місті батько працював у Київській консерваторії, викладав історію мистецтва та естетику. Сам Анатолій, ще бувши гімназистом, відвідував засідання Релігійно-філософського товариства, що заборонялося гімназійним статутом[3]. Також він вивчав богослов'я, читав святе письмо. У цей період великий вплив на нього здійснили відомі київські вчені, що були знайомими батька. Це філософи й богослови Василь Васильович Зеньківський (читав курс російської філософії), Василь Ілліч Екземплярський (курс морального богослов'я), Петро Павлович Кудрявцев (курс історії філософії). Анатолій Жураковський їх слухав у Київському релігійно-філософському товаристві [5][8]. Тут він також знайомиться відомими представниками київського приходського духовенства: професором Київської духовної академії Олександром Глаголєвим та впливовим священником та громадським діячем Михайлом Єдлинським[ru]. Юний Анатолій Жураковський надихався ідеями товариства, діячі якого прагнули через моральні та культурні пошуки, досягти поліпшення взаємовідносин між соціальними колами тодішнього суспільства[4].

Студентські роки

Після закінчення 7-мої Київської гімназії[9] Анатолій Жураковський 1915 року вступив на історико-філологічний факультет Київського університету Святого Володимира. Він одночасно навчався на двох відділеннях: класичному та філософському. Активно співпрацював з українським філософом Василем Зеньківським. Анатолій Жураковський писав під його науковим керівництвом роботу з філософії на здобуття золотої медалі: «Жозеф де Местр і Костянтин Леонтьєв»[3].

З початком Першої світової війни університетське навчання довелось призупинити. В цей час, старший брат Геннадій Жураковський працював у Земському союзі, тому (як перепуток) цей факт біографії приписується також і Анатолію. Втім, 1916 року він був мобілізований в армії до складу немуштрової частини. Він викладав фізику і математику в організованій для солдатів школі при залізничному батальйоні. На фронті не полишав занять богослов'ям. Фронтовий побут призвів до депресії. Про це він розповідав у листі дружині у вересні 1916 року: «…як я знервувався за цей час. Всі говоримо про якусь користь для нервової системи, про те, що тут відпочину розумом тощо. Ні, красно дякую за такий відпочинок. Це якесь катування, точно кожен нерв витягають поодинці… У мене ж кожне почуття і думка постає, як рогатка, тая в собі антиномію, і цей антиномізм розслабляє волю і породжує муку…[4].

1916 року Анатолій Жураковський, ще більше занурюючись через релігійну філософію у віру, написав роботу „До питання про вічні муки“, а 1917 року — „Євхаристійний канон колись і тепер“, „Таємниця любові та таїнство шлюбу“, які були опубліковані в часописі „Християнська думка“, який видавав Василем Екзмеплярським[5].

Вплив революційних подій

У травні 1917 року Анатолій Жураковський демобілізувався за станом здоров'я і продовжив навчання в Київському університеті[5]. В цей час він одружився з Ніною Богословською, яка також навчалася на історико-філологічному факультеті Київського університету Святого Володимира. В умовах Української революції та розгортання влади Української Центральної Ради, Анатолій Жураковський зустрічається та починає співпрацю не з українськими патріотами, а людьми релігійним, що орієнтувалися на колишню Російську православну церкву. Зокрема, таким товаришем та колегою Анатолія Жураковського влітку 1917 року стає колишній афонський ченець Георгій Степанович Кисляков. Він під час війни служив полковим священником, а повернувся з фронту до Києва для співпраці з Василем Екзмеплярським. Георгій згодом стане відомим православним місіонером та архімандритом Спиридоном (Кисляковим). Вони разом, служать вечірню, читають проповіді для ветеранів війни, що масово наводнили Київ. Якраз, на розі Дмитрівської вулиці та Галицької площі (нині площа Перемоги) знаходився відомий на все місто „босяцький магазин“, де вечорами влаштовувалася чайна та збиралися низи суспільства. Саме тут Георгій та Анатолій проводили службу та вели проповідь. На початку 1918 року вони разом брали участь у допомозі постраждалим від обстрілу Києва більшовицькими військами[3].

Після приходу до влади Гетьмана Павла Скоропадського наприкінці квітня 1918 року, Релігійно-філософське товариство, яке очолювали вчителі й друзі Жураковського, бере курс на активну співпрацю з українським національно-демократичним урядом. Керівник товариства Василь Зеньківський став міністром сповідань. Професори Кудрявцев та Екземплярський увійшли до комісії з перекладу Святого Письма українською мовою. Анатолій Жураковський в цей час підтримав ідею Зеньківського про „двоєдину культуру“, яка полягала в тому, що державність України повинна будуватися на основі століттями освяченої нероздільної „двоєдиної“ українсько-російської культури. Жураковський в цей час активно публікується російською мовою[10] у двомовній церковній газеті „Слово“, яку видає міністерство віросповідань Української держави. Втім, під час революційних подій 1919 року та більшовицької агресії, всі ці досягнення разом з віковими підпорами були порушені[4].

1920 року Анатолій Жураковський закінчив Київський університет. У цей час він, ослаблений недоїданням, захворів на туберкульоз, успадкований від матері[11].

Служіння в РПЦ

Анатолій Жураковський на світлині кінця 1920-х років

18 серпня 1920 року в Успенському соборі Києво-Печерської лаври Анатолій Жураковський був висвячений в сан священника. Хворого та ослабленого недоїданням та туберкульозом Анатолія спочатку взяли на прожиток селяни невеликого села Красногірка (нині входить до Макарівської селищної громад Бучанського району) неподалік містечка Бородянка (нині селище міського типу в Київській області, колишній адміністративний центр Бородянського та Бучанського районів). Тут він служив у місцевій церкві, переробленій зі звичайного будинку, та в прилеглому селі Андріївка у ще присутній церкві Вознесіння Господнього. На службу до панотця Анатолія приходили навіть люди з Києва. З осені 1921 року[4] (за іншими даними 1922 року[3]) його перевели служити настоятелем до колишньої домової церкви дитячого притулку Святої Марії Магдалини на розі Микільсько-Ботанічної та Паньківської вулиць Києва, що неподалік університету[8]. Починав служити в майже порожньому храмі, куди приходило кілька бабусь і дівчаток з сусідських дворів. Талановитий проповідник і церковний письменник, учасник диспутів з атеїстами створив православну громаду, до якої входили, як літні люди, так й інтелігентна молодь. Зокрема, серед них був і український вчений та лікар Феофіл Яновський[12]. Крім самого Жураковського паства отримувала передові знання від професорів Екземплярського та Кудрявцева. Незабаром, при церкві організувався церковний хор та гуртки за інтересами — від філософських і до гуртків з виготовлення іграшок, квітів тощо. Вироби, виготовлені гуртківцями продавали та збирали, таким чином, кошти на допомогу хворим, одиноким та малозабезпеченим. Щотижня вівторками Анатолій Жураковський проводив вечірні проповіді на які завжди приходило багато людей[13]. Анатолій Жураковський став одним з найавторитетніших київських священнослужителів[4].

Учасники громади крім благодійності, займалися поширенням православної літератури, збирали матеріали про переслідування вірян. Молодь вивчала основи богослов'я. З дітьми велися заняття з вивчення Закону Божого[3][13].

У березні 1922 року Анатолій Жураковський виступив на диспуті проти теософів, прочитавши публічну доповідь «Христос і ми». У травні 1922 року, вже у мовах гоніння більшовиків проти релігії та церкви, він брав участь у грандіозному диспуті на тему «Наука і релігія», що проходив три дні (перший — в актовій залі Київського університету, другий і третій — в приміщенні оперного театру)[3].

Перший арешт та повернення

Така діяльність не сподобалася владі. Менше ніж через два роки церкву закрили, а громаді надали приміщення колишнього домового храму в ім'я святого Іоанна Златоуста при Релігійно-просвітницькому товаристві. Вона розташовувалась по вулиці Великій Житомирській, № 9. «Так тривожно, так неспокійно навколо, — описував ситуацію в березні 1923 року сам Анатолій Жураковський. — Так загострилося становище за останні дні, що не дивлячись на всі перешкоди, Владика Алексій (Ґотовцев) (настоятель Михайло-Архангельського Золотоверхого монастиря) розпорядився за будь-яких умов здійснити сьогодні нічне моління: «Може бути, востаннє будемо молитися разом», — говорив він. Отже, вночі будемо молитися»[14].

Дійсно, уночі з 3 на 4 квітня 1923 року з початком Великого четверга, в ході серії арештів у Києві, проведених 5-м відділенням секретно-оперативної частини (СОЧ) № 19 київського губернського відділу ҐПУ було заарештовано й Анатолія Жураковського за адресою: вулиця Велика Підвальна, будинок № 36 (приміщення Українського наукового товариства), помешкання № 9, де він тоді реально мешкав з дружиною. На Великодні свята священник перебував у Лук'янівській в'язниці, де продовжував релігійні служби[15].

Згодом, разом з іншими ув'язненими так званої Київської операції київського губернського відділу ҐПУ Анатолій Жураковський був переміщений до Бутирської в'язниці у Москві. Саме тут 1905 року в будинку Лебедєвої по вулиці Долгоруковській, коли у родині помер молодший син Аркадій, і мешкала родина Жураковських. Третьокласник Московської гімназії Анатолій у той час частенько прогулювався околицями тодішньої Москви поблизу Бутирської застави[16]. В ув'язненні Анатолій Жураковський перебував у одній камері з Екзархом України митрополитом Михаїлом (Єрмаковим)[4]. Про той період він згадував у листі: «Густа решітка, розгублена усмішка, дещо схожа на судому нестерпної скорботи — слабкий кричущий голосок, що потопає в крику інших голосів… Ось все, що мені залишилося від останньої зустрічі…»[17].

14 квітня 1923 року чекісткою Якимовою було прийнято рішення, що священник Анатолій Жураковський «агітував проти Радвлади шляхом проповідей», але сам він цього не визнав. На судовому засіданні колегії ҐПУ 20 квітня 1923 року справу № 18079 за «звинуваченням Вербицького Максима Андрійовича, Богдашевського Дмитра Івановича та інших в антирадянській діяльності» було затверджено та передано на розгляд комісії НКВС з адміністративної висилки[15].

Панотець 14 травня в листі до Анни Карпеко так передав власні переживання та зміни у свідомості:

«...Часто це почуття радості охоплює душу гострим болем, іноді розливається спокійним світлом у серці. Ніколи, впевненість у собі, і в праведності Його шляхів не була в душі такою життєвою, твердою. Своєю волі немає, немає своїх планів, фантазій і навіть немає своєї відповідальності. Є Його воля, Його мудрість. Його шлях, його добрість. Це почалося в ту ніч, коли вийшов у невідомість з дому, відірвавшись від старого життя, від минулого. […] Кожен день дякую Богові за всю послану ним радість»[17].

16 травня цього ж року комісія НКВС ухвалила вислати Анатолія Жураковського на два роки до «Маробласті». Перед відправленням він пробув у Москві два дні, коли до нього з Києва навідалися друзі на побачення. На заслання до Краснококшайська (нині Йошкар-Ола) панотець разом з дружиною поїхав 19 травня 1923 року кіньми в обозі. Разом з архимандритом Єрмогеном вони спочатку винайняли нову хату, а незабаром Анатолій Жураковський разом з дружиною винайняв мезонін з однією кімнатою й передньою. Не дивлячись но регулярні нічні труси, коли шукали заборонену літературу та тексти, Анатолій Жураковський і надалі потаємно служив літургію за столиком, що виконував роль престолу[15]. Наприкінці 1923 року храм святителя Іоанна Златоуста у Києві був закритий[15]. Чимало членів київської громади Анатолія Жураковського відвідували на засланні свого духовного наставника. Так панотець одержав антимінс, ікони, богослужбові й світські книжки. Під час заслання в Краснококшайську в 1923 — 1924 роках служив літургію вдома, потім у місцевому храмі (за що був заарештований), написав есей «Іуда». Після тримісячного тюремного ув'язнення його звільнили. На прохання засланців соціалістів відправляв панахиду[15].

У цей час безголова київська громада продовжила своє існування, перейшовши до невеликої зимової церкви при храмі святителя Миколая Доброго на Покровській вулиці (по нинішній вулиці Зелінського, № 6 на Подолі). Настоятелем храму на той час був священник Олександр Ґлаґолєв. До нового осередку парафіяни знесли все церковне майно громади Святої Марії Магдалини та, частково, церкви Релігійно-просвітнього товариства. У цьому ж храмі після повернення, в листопаді 1924 року із заслання, служив і сам Анатолій Жураковський. Це була невеличка тепла зимова церква во ім'я великомучениці Варвари, влаштована у другому ярусі дзвіниці[15].

Опозиція митрополиту Сергію

Анатолій Жураківський негативно сприйняв Декларацію Заступника Патріаршого намісника митрополита Сергія (Страгородського), опубліковану 1927 року. Вона передбачала повну лояльність радянській владі. Так він став одним з головних прихильників «йосифлянського» руху в Києві[14].

1928 року він перейшов до Преображенської церкви на Павлівській вулиці, настоятелем якої був архімандрит Спиридон (Кисляков). Щовівторка після вечірньої служби Анатолій Жураковський читав проповіді. Всі вони були законспектовані парафіяни та згодом практично всі опубліковані. Їх друкували під копірку на друкарській машинці в Ірпені. Ймовірно, цього ж року Анатолій Жураківський написав есей «Ілля Ілля»[3]. Напевно, він же написав і широко відому антисергіанську «Київську відозву»[18].

У жовтні 1928 року Анатолій Жураківський відвідав Ленінград, де зустрівся з одним з видних «йосифлянських» пастирів протоієреєм Федором Андрєєвим. Панотець Анатолій на першому етапі очолив групу київських істинно-православних[18], а потім входив до Преображенської громади йосифлян — однієї з чотирьох у Києві[19]. Зокрема, 21 жовтня 1928 року, в одній з проповідей Анатолій Жураківський звернув увагу, що в цей час, церква позбавлена ​​будь-якої свободи… На його думку, це сталось через зраду представниками церкви, «до обов'язку яких належала охорона вірності та чистоти Євангельської істини». Цих вищих представників він називає підлабузниками. Тому саме, їх «Церква є єдиною, спадкоємного, що отримала благодать від Святого Духа…»[14]

З весни 1929 року в Анатолія Жураковського почали виникати суперечності з іншими лідерами київських істинно-православних Леонідом Рохліцем та Борисом Квасницьким. У результаті їх поїздок до Ленінграда архієпископ Димитрій призначив своїм уповноваженим (благочинним) Димитрія Іванова. Для урегулювання конфлікту на деякий час було досягнуто компромісу — архієпископ Димитрій надав священникам Анатолію Жураковському, Андрію Бойчуку, Леоніду Рохліцу та Димитрію Іванову право приймати духовних осіб до йосифлянської орієнтації[20].

У жовтні 1929 року стосунки більшості київських йосифлян з групою Анатолія Жураковського та архимандрита Спиридона (Кислякова) знову загострилися. Колишні союзники критикували дії архімандрита, який упроваджував деякі нововведення літургійного характеру, засуджені Помісним Собором 1917—1918. Він також служив російською мовою. Крім того, вимагали тимчасово (протягом року) припинити служіння при відкритих Царських вратах. Анатолій Жураковський з цим не погодився і через деякий час звернувся до єпископа Павла (Кратірова). Після того, як у листопаді 1929 року арештували архієпископа Димитрія київські йосифляни з початку 1930 року оформлялися в єпископа Павла. Однак цей архієрей посідав нейтральну позицію і порекомендував виконати вимогу митрополита Іосифа (Петрових). Архімандрит Спиридон вирішив поїхати для пояснень до місця заслання митрополита, але несподівано помер від серцевого нападу 11 вересня 1930 року. Скориставшись цим випадком радянська влада зачинила Преображенську церкву[21].

Другий та третій арешти

14 жовтня 1930 року на свято Покрови Пресвятої Богородиці Анатолія Жураковського було заарештовано, як «керівного» учасника «всеросійського церковно-монархічного контрреволюційного центру»[4]. Влада подбала, щоб його особистий архів загинув. Лишився тільки рукопис медальної праці «Жозеф де Местр і Костянтин Леонтьєв»[22]. Анатолія Жураковського помістили до київської Лук'янівської в'язниці, потім перевели до Москви, де він перебував на Луб'янці та в Бутирській в'язниці. По цій справі вони проходили разом із дружиною, Ніною Сергіївною. Її заарештували 19 лютого 1931 року в Москві та помістили до Бутирської в'язниці. Вона відбувала покарання в Маріїнських таборах за Новосибірськом. Майже всі члени громади Анатолія Жураковського також були заарештовані. 3 вересня 1931 року Анатолія Жураковського колегія ОДПУ на своєму судовому засіданні засудила до розстрілу із заміною десятьма роками позбавлення волі у концтаборі. Покарання він відбував в ув'язненні у Свірських таборах, на Соловках, у Біломорсько-Балтійському виправно-трудовому таборі. Дружина Ніна Жураковська із заслання повернулася 1933 року. Проживала в м. Рибинську, а згодом переїхала до Москви[11].

14 жовтня 1937 року Анатолія Жураковського знову заарештували, коли він перебував на трудовому поселенні в Медвеж'єгорському районі Карелії. Священника помістили до в'язниці Петрозаводська, де 20 листопада 1937 року 3-м відділом НКВС «Белбалткомбіната» за статтею 58-10-11 Кримінального кодексу РРФСР[ru] він був звинувачений в «шпигунстві на користь Польщі». За новим покаранням, у вигляді позбавлення волі терміном на 10 років без права листування, його помістили до табору з посиленим режимом[4]. Втім, «трійкою» при НКВС Карельської АРСР був засуджений до розстрілу. О 1 годині 15 хвилин 3 грудня 1937 року Анатолія Жураковського було розстріляно на станції Ведмежа гора (Сандармох)[11].

1955 року керівництво Петрозаводської в'язниці повідомило, що Анатолій Жураковський помер 10 жовтня 1939 року «від туберкульозу, ускладненого запаленням легенів»[11]. Його тіло кинули до спільної ями з биркою на нозі[3].

Богословські погляди

Анатолій Жураківський належав до числа православних богословів, які стверджували, що порятунок можливий для всіх. Наводячи приклад сходження апостола Павла до третього неба (Друге послання до Коринтян), у вічність, і повернення з неї, о. Анатолій писав[23]:

Чи не вносить це допущення особливої гармонії в розуміння Євангельського вчення, не малює воно нам Бога, як любов до кінця? Грішники увійдуть до вічної муки, впинаються її всією повнотою свого існування, але будуть мучитися не безкінечно. Настане час і вони вийдуть з мук, зі сфери небуття. Таким чином, вічна мука існує, але її існування не виключає можливості загального порятунку. Бо пекло має значення очисного, моменту, що наста в розвитку особистості[24].

Родина

Дружина: Ніна Сергіївна Жураковська (дівоче прізвище Боґоявленська) (7 (19) грудня 1896(18961219) — 14 листопада 1975, Рибінськ). Арештована владою в лютому 1931 року, відбувала строк у Маріїнських таборах (Кузбас), звільнилася 1933 р.

Дітей подружжя не мало[15].

Ушанування пам'яті

1981 року рішенням Архієрейського Собору Російської православної церкви закордоном Анатолія Жураковського канонізовано до лику сповідників (як «Анатолій, пресвітер Київський») в складі Собору новомучеників і сповідників Російських[ru] без встановлення дня пам'яті[25].

30 листопада 1989 року реабілітований прокурором Карельської АРСР разом з іншими репресованими 1937 року[26].

У червні 2016 року на честь Анатолія Жураковського було перейменовано колишню київську вулицю Радянську в Солом'янському районі у селищі Жуляни). Вона отримала назву вулиця Отця Анатолія Жураковського[27][28].

Праці

Рукописи проповідей

Українським істориком Сергієм Білоконем систематизовано 69 проповідей Анатолія Жураковського за роками:

  • 1921: 1) без точнішої дати, 64) «Во время всенощного моления в церкви Св. Александра Невского», 23 листопада (церква Св. Алєксандра Нєвського [28]), 65) 25 грудня, 67) 26 грудня, 68) 27 грудня.
  • 1922: 4) 14 лютого, 7) 6 березня (Десятинна церква) [29], 44) Серпень (закриття храму Марії Магдалини [30]), 66) 25 грудня.
  • 1923: 2) 15 січня, 6) 2 березня, 12) 19 березня.
  • 1924: 16) 25 березня.
  • 1925: 3) 27 січня [31], 11) 18 березня, 19) 6 квітня, 22) «На посвящение в сестры М. Д.», 11 травня, 23) 13 травня, 25) 20 травня, 27) 26 травня, 33) 22 липня, 49) 14 вересня, 62) 13 листопада.
  • 1926: 15) 25 березня, 21) 17 квітня, 28) 26 травня ([Покровська?] церква на Солом'янці).
  • 1927: 10) «Слово при отпевании Павла Ивановича Морозова, заслуженного профессора оперативной хирургии, сказанное в Софийском соборе», 14 березня (Тепла Софія), 26) 23 травня, 50) 14 вересня, 51) 22 вересня (церква Св. Бориса й Гліба [32]), 52) 29 вересня, 54) 9 жовтня, 55) 10 жовтня, 56) «22 октября — день Иконы Казанской Божьей Матери», 22 жовтня, 57) 24 жовтня, 58) 25 жовтня, 59) без точнішої дати, 60) 5 листопада, 61) 12 листопада, 62) 14 листопада, 63) 21 листопада.
  • 1928: 5) 18 лютого, 17) 25 березня, 24) 16 травня, 29) 30 травня. 47) 5 вересня.
  • 1929: 8) 6 березня, 9) 9 березня, 13) 20 березня, 14) 22 березня, 18) 25 березня.
  • 1930: 20) 14 квітня, 30) 2 червня, 31) 9 червня, 32) 16 червня, 34) 22 липня, 35) 28 липня, 36) 1 серпня, 37) 4 серпня, 38) 6 серпня, 39) 11 серпня, 40) 15 серпня, 41) 16 серпня, 42) 25 серпня, 43) 29 серпня (церква Усікновіння глави Іоанна Хрестителя [33]), 45) «Над гробом о. Спиридона», 1 вересня, 46) 3 вересня, 48) 8 вересня.
  • Датовані недокладно: 53) 8 жовтня, 59) 1927? 69) «О вере и неверии», без дати[29].

Література

  • Шкаровский М. В. Жураковский // Православная энциклопедия. — М. : Церковно-научный центр «Православная энциклопедия», 2008. — Т. XIX. — С. 387—388. — 752 с. — 39 000 экз. — ISBN 978-5-89572-034-9.
  • Проценко П. Г. К незакатному Свету. Анатолий Жураковский: пастырь, поэт, мученик, 1897—1937. Москва–Киев–Беломорканал. — Москва: ЭКСМО; ПСТГУ, 2017. — 784, ил. с. — 2500 экз. — ISBN SBN 978-5-7429-0486-1;. — ISBN 978-5-7429-0494-6..
  • Афанасьева, О. В. Проповедь покаяния как часть миссии церкви в период с 1917 по 1943 г. (на примере общин свящ. Анатолия Жураковского и архим. Спиридона Кислякова). Религия и письменность как факторы формирования славянской культуры: сборник докладов XXIII международных Кирилло-Мефодиевских чтений / ГУО «Институт теологии имени святых Мефодия и Кирилла» БГУ: ред.-сост.: С. И. Шатравский, священник Святослав Рогальский. — Мн.: ООО «Позитив-центр», 2018. — С. 138—140.
  • Священник Анатолий Жураковский: Материалы к житию / [сост., вступ. ст. П. Г. Проценко]. — Paris: YMCA-PRESS, 1984. — 228 с. : портр.
  • Жураковский А. Е. «Мы должны все претерпеть ради Христа…»: Проповеди, богословские эссе, письмо из ссылки к своей пастве / Священник Анатолий Жураковский; Сост. П. Г. Проценко. — М. : ПСТГУ, 2008.
  • Жураковский А. Солнце здесь не вечереющее. Оно не знает заката: Лагерные письма иерея А. Жураковского / публ., пред., коммент. П. Г. Проценко // Северные просторы. — 1992. — № 1-2. — С. 28-31 ; № 3-4. — С. 28-33.
  • Жураковский А. Е. Письма из лагеря, 1935—1937 // Бродский Ю. А. Соловки. Двадцать лет Особого Назначения. — М. : Рос. полит. энцикл. (РОССПЭН), 2002. — С. 468—471 : портр., ил.
  • Яснопольская В. Н. Счастливый случай: Воспоминания // Мироносицы в эпоху ГУЛАГа: сб. / сост. и коммент. П. Г. Проценко. — Н. Новгород, 2004. — С. 465—605.

Примітки

  1. Проценко П. Г. К незакатному Свету. Анатолий Жураковский: пастырь, поэт, мученик, 1897—1937. Москва–Киев–Беломорканал. — Москва : ЭКСМО; ПСТГУ, 2017. — С. 16. — 2500 прим. — ISBN ISBN 978-5-7429-0494-6.
  2. Проценко П. Г. К незакатному Свету. Анатолий Жураковский: пастырь, поэт, мученик, 1897—1937. Москва–Киев–Беломорканал. — Москва : ЭКСМО; ПСТГУ, 2017. — С. 13. — 2500 прим. — ISBN ISBN 978-5-7429-0494-6.
  3. а б в г д е ж и к л Анатолий Жураковский. Материалы к житию
  4. а б в г д е ж и к л Священник Анатолий Жураковский «Мы должны всё претерпеть ради Христа…»
  5. а б в г Монахиня Магдалина (Глаголева-Пальян) Жураковский Анатолий, священник Архівовано серпень 20, 2016 на сайті Wayback Machine.
  6. Проценко П. Г. К незакатному Свету. Анатолий Жураковский: пастырь, поэт, мученик, 1897—1937. Москва–Киев–Беломорканал. — Москва : ЭКСМО; ПСТГУ, 2017. — С. 14. — 2500 прим. — ISBN ISBN 978-5-7429-0494-6.
  7. Проценко П. Г. К незакатному Свету. Анатолий Жураковский: пастырь, поэт, мученик, 1897—1937. Москва–Киев–Беломорканал. — Москва : ЭКСМО; ПСТГУ, 2017. — С. 15. — 2500 прим. — ISBN ISBN 978-5-7429-0494-6.
  8. а б в ієрей Анатолій Жураковський
  9. «И ЮНОСТИ НЕЛОЖНЫЕ ОБЕТЫ ЗАПЕЧАТЛЕЛИСЬ ЯЗВАМИ КРЕСТА» Памяти священника Анатолия Жураковского († 3 декабря 1937 г.). https://pravoslavie.ru/ (ru). Процитовано 2019-12-03. 
  10. Див. Жураковский А. Слово // Слово: Ежедневная церковно-общественная, политическая и литературная газета. Киев, 1918
  11. а б в г Жураковский Анатолий Евгеньевич (1897—1939) священник
  12. Тарченко, І. П.; Добрянський, Д. В.; Гуменюк, Г. Л.; Дудка, П. Ф.; Ільницький, Р. І.; Кузьменко, Н. М. (2018). Ф. Г. Яновський — лікар, науковець, особистість. Астма та алергія (4): 46–53. ISSN 23073373. doi:10.31655/2307-3373-2018-4-46-53. 
  13. а б „Мы должны все претерпеть ради Христа…“: Проповеди, богословские эссе, письмо из ссылки к своей пастве / Священник Анатолий Жураковский; Сост. П. Г. Проценко. — М. : ПСТГУ, 2008
  14. а б в Священник Анатолий Жураковский: Материалы к житию / [сост., вступ. ст. П. Г. Проценко]. — Paris: YMCA-PRESS, 1984. — С. 71
  15. а б в г д е ж Білокінь, Сергій Розгром Київського єпархіального управління 1923 року (Із книги «О. Анатолій Жураковський і київські йосифляни»)
  16. Проценко П. Г. К незакатному Свету. Анатолий Жураковский: пастырь, поэт, мученик, 1897—1937. Москва–Киев–Беломорканал. — Москва : ЭКСМО; ПСТГУ, 2017. — С. 14. — 2500 прим. — ISBN ISBN 978-5-7429-0494-6.
  17. а б Священник Анатолий Жураковский: Материалы к житию / [сост., вступ. ст. П. Г. Проценко]. — Paris: YMCA-PRESS, 1984. — С. 72
  18. а б Шкаровский, М. В. Иосифлянство: течение в Русской Православной Церкви. — СПб.: Научно-информационный центр «Мемориал​», 1999. С. 91
  19. Шкаровский, М. В. Иосифлянство: течение в Русской Православной Церкви. — СПб.: Научно-информационный центр «Мемориал​», 1999. С. 93
  20. Шкаровский, М. В. Иосифлянство: течение в Русской Православной Церкви. — СПб.: Научно-информационный центр «Мемориал​», 1999. С. 94-95
  21. Шкаровский, М. В. Иосифлянство: течение в Русской Православной Церкви. — СПб.: Научно-информационный центр «Мемориал​», 1999. С. 95-96
  22. О.Анатолій Жураковський і київські йосифляни Джерела
  23. Цит. за: Осипов А. И. Путь разума в поисках истины. § 4. Антиномия геенны
  24. Священник Анатолий Жураковский. К вопросу о вечных муках // «Христианская мысль». № 7-9. 1916
  25. Список Новомучеников и Исповедников Российских (утвержден Архиерейским Собором РПЦЗ в 1981 г.)
  26. Жураковский Анатолий Евгеньевич
  27. Обговорення щодо перейменування вулиці Радянської у Солом'янському районі на вулицю Отця Анатолія Жураковського // Офіційний сайт Київської міської державної адміністрації. — 2015. — 10 вересня — 10 листопада
  28. Розпорядження Київського міського голови від 19 лютого 2016 року № 125/1 «Про перейменування бульвару, вулиць, площі та провулків у місті Києві» // Хрещатик. — № 65 (4835). — 2016. — 17 червня. — С. 2–3. Архівовано з першоджерела 17 червня 2016.
  29. О.Анатолій Жураковський і київські йосифляни

Посилання