Бібліографія в Україні
Історія[ред. | ред. код]
Витоки української бібліографії, яка вже сформувалася як наука, сягають 1850-х рр., адже саме в цей час з'являються персональні покажчики творів українських письменників. Бібліографія стає складовою літературознавчої науки.
Перші зразки бібліографічних оглядів спостерігаємо у М. Костомарова, М. Максимовича, І. Франка. У становленні української бібліографії важливу роль відігравали альманах «Рада», журнали «Житє і слово», «Основа» та інші.
Після 1917 починається період радянського бібліографознавства. Саме в цей час бібліографія утверджується остаточно як наука, створюються державні організації, інститути й установи, що працюють у цьому напрямку.
Від утворення Центральної Ради у 1917 починається новий етап бібліографії. У вересні починає виходити фаховий журнал «Книгар», який містив поточну бібліографію, а також елементи з бібліографознавства. У січні 1918 р. голова Ради народних міністрів В. Винниченко підписав закон про утворення Головної книжкової палати в Києві. Ця установа створювалася за зразком міжнародного бібліографічного інституту в Брюселі. Завданням Головної книжкової палати (ГКП) було створення повної реєстрації всієї поточної бібліографії в Україні (головою став Ю. Меженко). Меженко визначив її головні засади і структуру. За його проектом ГКП ставала центром книжкового життя, зосереджувала і повністю керувала комплектуванням, розподілом, охороною книжкових багатств.
В ГПК утворювалися відділи:
- Регістратури та книжкової літописі (для реєстрації поточного друку).
- Бібліографічний інститут (готувати бібліографічні щорічники з різних галузей науки).
- Книжковий фонд (збирати книжковий запас).
У 1920—1930-ті рр. плідно працюють такі відомі бібліографи: М. Баб'як, М. Вальо, Л. Ільницька, Ю. Меженко та інші.
До останнього часу не існувало ані повного репертуару української книги, ані національної бібліографії в повному її значенні, хоча концепції національної бібліографії розвивалися українськими бібліографами. Лише наприкінці 1980-х років була відновлена теоретична розробка та розпочалося практичне створення національної бібліографії, репертуару української книги та документальної україніки. Серйозна активізація роботи розгорнулася у двох провідних українських академічних бібліотеках: у НБ ім. В. І. Вернадського та ЛНБ ім. В. Стефаника, де проводилися спеціальні ради й робочі наради, відкрилися Меженковські читання. Ініціатором створення українського бібліографічного репертуару виступила Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського (НБУВ).
Сучасний стан[ред. | ред. код]
Зі здобуттям Україною незалежності починається ще один етап розвитку бібліографії. Формуються нові стандарти, створюються нові інститути в цій галузі. Нині бібліографічну діяльність проводить Книжкова палата України, яка в 2001 році видала двотомник «Універсальна десяткова класифікація» (УДК). Головними функціями Книжкової палати є державна реєстрація та централізована каталогізація усіх без винятку видів видань України; комплектування і зберігання повного і недоторканого фонду Державного архіву друку — головного сховища всіх видів видань України; наукові дослідження в галузі бібліографії, книгознавства, соціології книги та читання, консервації та реставрації документів тощо. Ці основні функції Книжкової палати визначає Стаття 27 Закону України «Про видавничу справу», прийнятого Верховною Радою України 5 червня 1997 р. № 318/972.
Українські бібліографи[ред. | ред. код]
Серед провідних бібліографів нашого часу відомі такі науковці, як І. Вовченко, М. Глушко, О. Мелещенко, В. Патока, Б. Черняков.
Джерела[ред. | ред. код]
- Голобуцький П. В., Жлудько Е. М. Бібліографія [Архівовано 21 січня 2022 у Wayback Machine.] // ЕСУ
- Статті щодо бібліографії [Архівовано 28 червня 2020 у Wayback Machine.] в Українській бібліотечній енциклопедії
- Ю. Я. Касяненко, M. П. Зяблюк. Юридична бібліографія [Архівовано 13 травня 2021 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія
- Інформація та документація. Бібліотечно-інформаційна діяльність. Терміни та визначення понять [Архівовано 13 липня 2019 у Wayback Machine.] : ДСТУ 7448:2013. – Введ. 2014–07–01. – Київ : Мінекономрозвитку України, 2014. – III, 41 с. – (Національний стандарт України) – Зі скасуванням в Україні ГОСТ 7.26–80.
Література[ред. | ред. код]
- Бойко М. Українська бібліографія за кордоном: 1922–1982. - Нью-Йорк, 1985.
- Василишин Д. В. Рекомендації зі складання й оформлення списку використаних джерел і літератури / Д. В. Василишин, О. М. Василишин. — Львів : Укр. акад. друкарства, 2008. — 168 с. — ISBN 978-966-322-125-0
- Гуменюк М. П. Українські бібліографи XIX — початку XX століття: Нариси про життя та діяльність. — Х.: Ред.-вид. відділ Кн. палати УРСР, 1969. — 182 с.: іл.
- Загальне бібліографознавство. Бібліографічні ресурси України : навч. посіб. / Г. М. Швецова-Водка ; М-во освіти і науки України, Рівнен. держ. гуманітар. ун-т. – Київ : Кондор, 2017. – 219 с.
- Ісаєвич Я. Українське книгознавство: етапи розвитку // Вісник Львівського університету. Серія книгознавство…, 2006. Вип. 1, С. 7-19.
- Історія бібліотечної справи та бібліографії в Україні: ретроспект. бібліогр. покажч. публікацій сер. XVIII – поч. ХХ ст. – у 2 т. / М-во культури України, Нац. парлам. б-ка України ; авт.-уклад. С. Л. Зворський. – К., 2013. – Т. 1. – 256 с.; Т. 2. – 240 с.
- Корнєйчик І. І. Історія української бібліографії. Дожовтневий період: Нариси. - Х., 1971.
Ресурси світової мережі[ред. | ред. код]
- М. І. Жарких. Бібліографія старої України 1240—1800 рр.[недоступне посилання з червня 2019]
- Про проект веббібліографії старої України [Архівовано 6 жовтня 2008 у Wayback Machine.]
![]() | Ця стаття потребує додаткових посилань на джерела для поліпшення її перевірності. (грудень 2017) |
На цю статтю не посилаються інші статті Вікіпедії. Будь ласка, скористайтеся підказкою та розставте посилання відповідно до прийнятих рекомендацій. |