Міжнародна організація зі стандартизації

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Міжнародна організація зі стандартизації
Логотип ISO
Типи членів члени, члени-кореспонденти, члени-абоненти
Члени 164 країни
Заснована 23 лютого 1947
Офіційна/і мова/и англійська, французька, російська[1]
Штаб-квартира Швейцарія Швейцарія, Женева
Веб-сайт iso.org
Членство в ISO
Членство в ISO

Міжнародна організація зі стандартизації (англ. International Organization for Standardization, ISO) — міжнародна організація, метою діяльності котрої є ратифікація розроблених спільними зусиллями делегатів від різних країн стандартів.

Організація ISO була заснована 23 лютого 1947 двадцятьма п'ятьма національними організаціями зі стандартизації, як координуючий орган.

Завдання ISO

Відповідно до Статуту, ISO визначає завданням своєї діяльності як сприяння розвитку стандартизації і суміжних видів діяльності у світі з метою забезпечення міжнародного обміну товарами і послугами, а також розвиток співробітництва в інтелектуальній, науково-технічній і економічній галузях.

Доки ISO залишається неурядовою організацією, її можливості у розробці та ратифікації стандартів значно більші, ніж в інших подібних організацій. Це сприяло тому, що багато її стандартів стали державними у багатьох країнах, і дозволяє досить ефективно координувати дії багатьох національних організацій з стандартизації.

ISO тісно співпрацює з Міжнародною електротехнічною комісією (IEC), котра відповідає за область електротехніки й електроніки. Деякі види робіт виконуються спільними зусиллями ISO та ІЕС. Наприклад, питання інформаційних технологій, мікропроцесорної техніки тощо — це об'єкти спільних розробок ISO/ІЕС.

Міжнародні стандарти ISO на сучасному етапі охоплюють не лише галузі загального призначення, а й конкретні галузі економічної діяльності від стандартизації термінології, позначень, величин та одиниць, технічного креслення, форм документів до стандартизації, технічних вимог на продукцію, вимог відносно методів і засобів контролю, аналізу, випробувань.

Напрями діяльності ISO

Для досягнення поставленої мети ISO здійснює свою діяльність за такими напрямами:

  • розробка й публікація міжнародних стандартів;
  • розробка й поширення документів, що сприяють гармонізації стандартів різних національних систем стандартизації;
  • організація обміну інформацією про роботу центральних та технічних органів ISO, а також національних організацій з стандартизації країн-членів ISO;
  • співпраця з іншими міжнародними організаціями у суміжних із стандартизацією сферах діяльності.

Назва

Назва організації зазвичай пишеться, як «ISO». Великою і дуже частою помилкою є те, що це акронім, котрий розшифровується, як «International Standards Organization», чи щось подібне. ISO — не акронім; ця назва походить від грецького слова isos, що українською перекладається, як «рівний».

Найжорсткіші вимоги до якості містять міжнародні стандарти, розроблені Міжнародною організацією стандартизації — ISO, що їх використовують для сертифікації виробів, призначених для експорту в інші країни і реалізації на світовому ринку.

Склад ISO

Карта розташування країн-членів ISO (станом на 2011 рік)
Позначення:
   члени
   члени-кореспондети
   члени-абоненти
   країни з присвоєним кодом за ISO 3166-1, що не є членами ISO

На початок 2014 року до ISO входило 164 країни (117 членів, 41 член-кореспондент, 4 члени-абоненти) із 205 країн зі своїми національними організаціями зі стандартизації[2]. Загалом у складі ISO більше ніж 80 комітетів-членів. Крім комітетів-членів членство ISO можуть мати статус членів-кореспондентів, котрі є організаціями з стандартизації держав на стадії розвитку. Категорія член-абонент введена для країн, що розвиваються.

Україна

Україну в ISO до 2011 року представляв Державний комітет України з питань технічного регулювання та споживчої політики, поки не був ліквідований в ході адміністративної реформи Віктора Януковича у 2011 році. Станом на 2014 рік Україну в ISO представляло Міністерство економічного розвитку і торгівлі[3]. На поточний момент (квітень 2016 р.) представником України є ДП «УкрНДНЦ»[4].

Організаційна структура ISO

Організаційно в ISO входять керівні і виконавчі органи. Керівні органи: Генеральна асамблея (найвищий орган), Рада, Технічне керуюче бюро. Виконавчі органи — технічні комітети (ТК), підкомітети, технічні консультативні групи (ТКГ).

Генеральна асамблея

Генеральна асамблея — це зібрання керівних осіб і делегатів, призначених комітетами-членами. Кожний комітет-член має право представити не більше трьох делегатів, але їх можуть супроводжувати спостерігачі. Члени-кореспонденти і члени-абоненти беруть участь як спостерігачі.

Рада

Рада керує роботою ISO у перервах між сесіями Генеральної асамблеї. Рада має право, не скликаючи Генеральну асамблею, направити в комітети-члени опитування для консультації або доручити комітетам-членам їх вирішення. На засіданнях Ради рішення приймаються більшістю голосів присутніх на засіданні комітетів-членів Ради. У період між засіданнями і при необхідності Рада може приймати рішення шляхом переписки.

Раді ISO підпорядковується сім комітетів: PLACO (Технічне бюро), STACO (Комітет з вивчення наукових принципів стандартизації), CASCO (Комітет з оцінювання відповідності), INFCO (Комітет з науково-технічної інформації і послуг), DEVCO (Комітет з надання допомоги країнам, що розвиваються), COPOLCO (Комітет із захисту інтересів споживачів), REMCO (Комітет зі стандартних зразків).

Див. також

Примітки

  1. How to use the ISO Catalogue (англ.)
  2. Члени ISO
  3. ISO Member body: Ukraine (DTR). ISO (en). Архів оригіналу за 2014-07-16. 
  4. ISO Member body: Ukraine (DSTU). ISO (en). Процитовано 2016-04-06. 

Література

Посилання