Фрикативні приголосні

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Версія від 19:02, 19 червня 2022, створена Ян Альбертович Дененберг (обговорення | внесок) ("Внаслідок" – це прийменник, що утворений із поєднання непохідного прийменника "в" та іменника "наслідок". Такі складні слова за правилами української мови маємо писати разом.)
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Фрикативні приголосні, також фрикативи (лат. fricativi, від fricō — «я труся»), спіранти (лат. spirantes, від spiro — «дихаю») або щілинні приголосні — протисні приголосні, що виникають тертям видихового струменя повітря в якомусь звуженні артикуляційних органів мови (губ, зубів, ясен, язика, поверхні гортані, голосових зв'язок).

В українській мові

В українській мові фрикативи утворюються такими артикуляційними органами, як губи (в), нижньою губою й верхніми передніми зубами (ф), кінцем язика й задньою стороною верхніх різців (с, з, с', з') чи ясен (ш, ж), задньою частиною язика й задньою стінкою верху гортані (х), між голосовими зв'язками (г). Серед спірантів характеристичні для української мови опозиційні пари дзвінкости-глухости (з: с; ж: ш; г: х), твердості-м'якості у сибілянтів (з: з'; с: с'). Губні спіранти м'якшаться лише позиційно перед і, а також у групах приголосний +в ('а); в останньому випадку є тенденція виділити палатальний елемент у й (по говірках в' може набувати чи втрачати м'якість). Губні спіранти мало стійкі: в після голосних виступає у варіанті ў, а ф по говірках переходить у х, хв (як і навпаки: група хв може там переходити в ф). Дзвінка пара до х (: х) з'являється лише як позиційний варіант фонеми х перед наступним дзвінким приголосним на межі слів (тих добрих братіў), а глуха пара до г — лише по говірках (також у формі 'нульової' фонеми; пор. західно-українське порí : порóга), внаслідок чого опозиція г: х також нестійка.

Фрикативи

Сибілянти

Несибілянти

Література

Посилання