Депортація кримських татар: відмінності між версіями

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
[перевірена версія][перевірена версія]
Немає опису редагування
(Не показана 121 проміжна версія 8 користувачів)
Рядок 4: Рядок 4:
|Зображення = Deportation of the Crimean Tatars montage.jpg
|Зображення = Deportation of the Crimean Tatars montage.jpg
|Розмір зображення = 280 px
|Розмір зображення = 280 px
|Підпис = Зліва направо, зверху вниз: Меморіал депортації в Євпаторії; церемонія запалювання свічок в Києві; меморіальний мітинг в парку імені Тараса Шевченка в Києві; товарний вагон; карти, які порівнюють демографію Криму в 1939 і 2001 роках
|Підпис = Зліва направо, зверху вниз: Меморіал депортації в Євпаторії; церемонія запалювання свічок у Києві; меморіальний мітинг у парку імені Тараса Шевченка в Києві; товарний вагон; карти, які порівнюють демографію Криму 1939 і 2001 років
|Спосіб атаки = [[Депортація]]
|Спосіб атаки = [[Депортація]]
|Місце атаки = [[Крим]]
|Місце атаки = [[Крим]]
|Координати =
|Координати =
|Мета атаки = [[Етнічна чистка]], [[етноцид]]{{sfn|Дагджи|2008}}{{Sfn|Pohl|1999}}
|Мета атаки = [[Етнічна чистка]], [[етноцид]], [[геноцид]], [[русифікація Криму]]{{sfn|Дагджи|2008}}{{Sfn|Pohl|1999}}<ref name="Возгрін" />
|Дата = 18—21 травня [[1944 в Українській РСР|1944]] з Криму, 4 червня 1944 прибуття останніх вагонів до міст заслання{{Sfn|Pohl|1999|с=115}}.
|Дата = 18—21 травня [[1944 в Українській РСР|1944]] року з Криму, 4 червня 1944 року — прибуття останніх вагонів до міст заслання{{Sfn|Pohl|1999|с=115}}.
|Час =
|Час =
|Число заручників =
|Число заручників =
|Заручники =
|Заручники =
|Загиблі = '''Різні підрахунки'''<br/>а) 34,000<br/>б) 40,000–44,000{{sfn|Williams|2001|p=109}} <br/> в) 42,000{{sfn|Rywkin|1994|p=67}} <br/> г) 45,000{{sfn|Ukrainian Congress Committee of America|2004|pp=43–44}}<br/> д)110 000<ref name="ЭІУ">Кримські татари // Енциклопедія історії України: У 10 т. / Редкол.: В.&nbsp;А.&nbsp;Смолій (голова) та ін.&nbsp;— К. : Наук. думка, 2008.&nbsp;— ISBN 966-00-0632-2 Т. 5 : Кон.-Кю.&nbsp;— 2008.&nbsp;— 568 с. : іл.&nbsp;— ISBN 978-966-00-0855-4</ref><br/>е) 195 471{{sfn|Allworth|1998|p=6}}{{#tag:ref|З огляду на те, що згідно [[Кримськотатарський правозахисний рух|Національному руху кримських татар]], який займався збором інформації і проведенням самоперепису в 60-их і 70-их роках, всього з Криму було депортовано — 423 100 чоловік (89,2% жінки і діти){{sfn|Allworth|1998|p=6}}{{sfn|Османов Ю. Б.|2013|p=85}}|group=прим.}}<br/> (від 18-27&nbsp;% до 46,2&nbsp;% від усього народу{{sfn|Османов Ю. Б.|2013|p=85}}{{Sfn|Human Rights Watch|1991|с=34}})
|Загиблі = '''Різні підрахунки'''<br/>а) 40 000–44 000{{sfn|Williams|2001|p=109}} <br/> б) 42 000{{sfn|Rywkin|1994|p=67}} <br/> в) 45 000{{sfn|Ukrainian Congress Committee of America|2004|pp=43–44}}<br/> г) 110 000<ref name="ЭІУ">Кримські татари // Енциклопедія історії України: У 10 т. / Редкол.: В.&nbsp;А.&nbsp;Смолій (голова) та ін.&nbsp;— К. : Наук. думка, 2008.&nbsp;— ISBN 966-00-0632-2 Т. 5 : Кон.-Кю.&nbsp;— 2008.&nbsp;— 568 с. : іл.&nbsp;— ISBN 978-966-00-0855-4</ref><br/>д) 195 471{{sfn|Allworth|1988|p=6}}{{#tag:ref|З огляду на те, що згідно [[Кримськотатарський правозахисний рух|Національному руху кримських татар]], який займався збором інформації і проведенням самоперепису в 60-их і 70-их роках, всього з Криму було депортовано — 423 100 чоловік (89,2% жінки і діти){{sfn|Allworth|1988|p=6}}{{sfn|Османов Ю. Б.|2013|p=85}}|group=прим.}}<br/> (від 18-27&nbsp;% до 46,2&nbsp;% від усього народу{{sfn|Османов Ю. Б.|2013|p=85}}{{Sfn|Human Rights Watch|1991|с=34}})
|Поранені =
|Поранені =
|Число терористів =
|Число терористів =
Рядок 25: Рядок 25:
}}
}}
{{Кримські татари}}
{{Кримські татари}}
'''Депортація кримських татар''' ({{lang-crh|Qırımtatar halqınıñ sürgünligi}})&nbsp;— насильницьке виселення [[Кримські татари|кримськотатарського народу]] з його історичної батьківщини&nbsp;— з [[Крим]]у, здійснене упродовж [[18 травня|18]]-[[21 травня]] [[1944 в Українській РСР|1944]] року, а прибуття останніх вагонів 4 червня 1944; один із злочинів радянського тоталітарного режиму. [[Етнічна чистка|Етнічну чистку]] здійснено [[Народний комісаріат внутрішніх справ СРСР|відомством держбезпеки]] СРСР за наказом [[Сталін Йосип Віссаріонович|Йосипа Сталіна]] і постановою [[Державний комітет оборони|Державного комітету оборони СРСР]] від 11 травня 1944 року {{Перехід|#Депортація|1}}. Усього, згідно з офіційними даними, у віддалені регіони [[Союз Радянських Соціалістичних Республік|Радянського Союзу]]&nbsp;— від північного [[Передуралля]] до республік [[Середня Азія|Середньої Азії]]&nbsp;— було депортовано 191 044 [[Кримські татари|кримських татар]], а за даними самоперепису кримських татар, проведеного [[Османов Юрій Бекірович|Національним рухом кримських татар]],&nbsp;— 423 100 {{Перехід|#Реабілітація|1}}. В ході виселення і в перші роки після нього загинуло приблизно 46, 2&nbsp;% кримських татар, тобто майже кожен другий з народу {{Перехід|#Смертність та кількість жертв|1}}.
'''Депортація кримських татар''' ({{lang-crh|Qırımtatar halqınıñ sürgünligi}})&nbsp;— насильницьке виселення [[Кримські татари|кримськотатарського народу]] з його історичної батьківщини&nbsp;— з [[Крим]]у, здійснене упродовж [[18 травня|18]][[21 травня]] [[1944 в Українській РСР|1944]] року, а прибуття останніх вагонів 4 червня 1944-го; один зі злочинів радянського тоталітарного режиму. [[Етнічна чистка|Етнічну чистку]] здійснено [[Народний комісаріат внутрішніх справ СРСР|відомством держбезпеки]] СРСР за наказом [[Сталін Йосип Віссаріонович|Йосипа Сталіна]] і постановою [[Державний комітет оборони|Державного комітету оборони СРСР]] від 11 травня 1944 року {{Перехід|#Депортація|1}}. Усього, згідно з офіційними даними, у віддалені регіони [[Союз Радянських Соціалістичних Республік|Радянського Союзу]]&nbsp;— від північного [[Передуралля]] до республік [[Середня Азія|Середньої Азії]]&nbsp;— було депортовано 191 044 [[Кримські татари|кримських татар]], а за даними самоперепису кримських татар, проведеного [[Османов Юрій Бекірович|Національним рухом кримських татар]],&nbsp;— 423 100 {{Перехід|#Реабілітація|1}}. Під час виселення і в перші роки після нього загинуло, згідно з даними НКВС, 27 % кримських татар. За іншими підрахунками, однак, загиблих було набагато більше, складаючи 46,2 % або приблизно половину від народу {{Перехід|#Смертність та кількість жертв|1}}.


18 травня [[1944 в Українській РСР|1944]]&nbsp;— день початку депортації, коли жінок, дітей, інвалідів війни та людей похилого віку зігнали до товарних вагонів, та ущент заповнивши їх переселенцями, відправили за кілька тисяч кілометрів від рідної домівки,&nbsp;— нині є днем трауру в історії кримськотатарського народу і [[День пам'яті жертв геноциду кримськотатарського народу|днем пам'яті в Україні]]. Сталін прагнув знищити всі сліди присутності кримських татар, а в наступних переписах населення СРСР були заборонені будь-які згадки про кримських татар {{Перехід|#Депортація|1}}.
18 травня [[1944 в Українській РСР|1944]]&nbsp;року — день початку депортації, коли жінок, дітей, інвалідів війни та людей похилого віку зігнали до товарних вагонів та, ущент заповнивши їх переселенцями, відправили за кілька тисяч кілометрів від рідної домівки,&nbsp;— нині є днем трауру в історії кримськотатарського народу і [[День пам'яті жертв геноциду кримськотатарського народу|днем пам'яті в Україні]]. Сталін прагнув знищити всі сліди присутності кримських татар, а в наступних переписах населення СРСР були заборонені будь-які згадки про кримських татар {{Перехід|#Депортація|1}}.


Офіційною причиною депортації стало огульне звинувачення всього кримськотатарського народу в нібито масовому співробітництві з [[Третій Рейх|нацистською Німеччиною]] під час [[Друга світова війна|Другої світової війни]] {{Перехід|#Звинувачення в колабораціонізмі|1}}, тому дії сталінської влади щодо насильницького виселення кримських татар з Криму були цілком злочинними, адже жоден народ, за всіма міжнародно-правовими нормами, не може і не повинен бути відповідальним та підлягати покаранню за дії, скоєні окремими представниками цього народу {{Перехід|#Сучасні погляди і спадщина|1}}.
Офіційною причиною депортації стало огульне звинувачення всього кримськотатарського народу в нібито масовому співробітництві з [[Третій Рейх|нацистською Німеччиною]] під час [[Друга світова війна|Другої світової війни]] {{Перехід|#Звинувачення в колабораціонізмі|1}}, тому дії сталінської влади щодо насильницького виселення кримських татар із Криму були цілком злочинними, адже жоден народ, за всіма міжнародно-правовими нормами, не може і не повинен бути відповідальним та підлягати покаранню за дії, скоєні окремими представниками цього народу {{Перехід|#Сучасні погляди і спадщина|1}}.


Після депортації почалося перейменування кримськотатарських назв сіл, районів, міст: всього було перейменовано понад 1000 населених пунктів Криму (приблизно 90&nbsp;% від всіх топонімів). У 1945 році була скасована національно-територіальна автономія кримських татар&nbsp;— [[Кримська Автономна Радянська Соціалістична Республіка|Кримська АРСР]], а на її місці було утворено [[Кримська область|Кримську область]] {{Перехід|#Наслідки для Криму|1}}, куди почалося масове організоване переселення слов'янського населення (в основному, з РРФСР: [[Воронезька область|Воронезької]], [[Курська область|Курської]], [[Орловська область|Орловської]] і [[Бєлгородська область|Білгородської областей]]) {{Перехід|#Заселення Криму колгоспниками|1}}.
Після депортації почалося перейменування кримськотатарських назв сіл, районів, міст: всього було перейменовано понад 1000 населених пунктів Криму (приблизно 90&nbsp;% від усіх топонімів). 1945 року була скасована національно-територіальна автономія кримських татар&nbsp;— [[Кримська Автономна Радянська Соціалістична Республіка|Кримська АРСР]], а на її місці було утворено [[Кримська область|Кримську область]] {{Перехід|#Наслідки для Криму|1}}, куди почалося масове організоване переселення слов'янського населення (в основному з РРФСР: [[Воронезька область|Воронезької]], [[Курська область|Курської]], [[Орловська область|Орловської]] і [[Бєлгородська область|Білгородської областей]]) {{Перехід|#Заселення Криму колгоспниками|1}}.


Новий радянський керівник [[Хрущов Микита Сергійович|Микита Хрущов]] взяв курс на [[Десталінізація|десталінізацію]]. Однак вона не торкнулась кримських татар, оскільки директива, яка забороняла їхнє повернення, скасована не була. Кримські татари, на відміну від інших депортованих народів, були вимушені залишатися в [[Центральна Азія|Центральній Азії]] упродовж кількох десятиліть. Почався потужний [[Кримськотатарський правозахисний рух|національний рух кримських татар]] за повернення до Криму, підтриманий [[Дисидентський рух у СРСР|радянськими дисидентами]] і за кордоном, саме тому 1989 року [[Верховна рада Союзу Радянських Соціалістичних Республік|Верховна Рада СРСР]] засудила депортацію і визнала її незаконною та злочинною; 14 листопада того ж року регіональний парламент Криму прийняв аналогічне рішення {{Перехід|#Реабілітація|1}}.
Новий радянський керівник [[Хрущов Микита Сергійович|Микита Хрущов]] узяв курс на [[Десталінізація|десталінізацію]]. Однак вона не торкнулася кримських татар, оскільки директива, яка забороняла їхнє повернення, скасована не була. Кримські татари, на відміну від інших депортованих народів, були вимушені залишатися в [[Центральна Азія|Центральній Азії]] упродовж кількох десятиліть. Почався потужний [[Кримськотатарський правозахисний рух|національний рух кримських татар]] за повернення до Криму, підтриманий [[Дисидентський рух у СРСР|радянськими дисидентами]] і за кордоном, саме тому 1989 року [[Верховна рада Союзу Радянських Соціалістичних Республік|Верховна Рада СРСР]] засудила депортацію і визнала її незаконною та злочинною; 14 листопада того ж року регіональний парламент Криму прийняв аналогічне рішення {{Перехід|#Реабілітація|1}}.


З 1989 року почалось масове повернення кримських татар до батьківщини, при цьому радянська влада ніяк не допомагала їхньому поверненню, не давала компенсацій за землі, які вони втратили. [[Росія|Російська Федерація]]&nbsp;як&nbsp;[[Континуїтет|держава-правонаступник]] СРСР також не відшкодувала депортованим збитки&nbsp;за втрачене майно і не провела судових процесів над особами, відповідальними за насильницьке переселення або причетними до нього.
З 1989 року почалось масове повернення кримських татар до батьківщини, при цьому радянська влада ніяк не допомагала їхньому поверненню, не давала компенсацій за землі, які вони втратили. [[Росія|Російська Федерація]]&nbsp;як&nbsp;[[Континуїтет|державаправонаступник]] СРСР також не відшкодувала депортованим збитки&nbsp;за втрачене майно і не провела судових процесів над особами, відповідальними за насильницьке переселення або причетними до нього.


Закон [[Російська Радянська Федеративна Соціалістична Республіка|РРФСР]] від 26 квітня 1991 року «Про реабілітацію репресованих народів» визнав [[Депортація народів у СРСР|депортації народів у СРСР]] актом [[геноцид]]у. Стаття 4 цього закону проголосила, що агітація, перешкоджаюча реабілітації репресованих народів, що піддалися наклепницьким нападкам, не допускається, а особи, які вчиняють такі дії, повинні притягуватися до відповідальності. 12 листопада 2015 [[Верховна Рада України]] визнала депортацію [[геноцид]]ом і проголосила [[18 травня]] [[День пам'яті жертв геноциду кримськотатарського народу|Днем пам'яті жертв геноциду кримськотатарського народу]]. 9 травня 2019 року [[Латвія|Латвією]] і 6 червня 2019 року [[Литва|Литвою]] депортація кримських татар була визнана геноцидом {{Перехід|#Визнання країнами|1}}.
Закон [[Російська Радянська Федеративна Соціалістична Республіка|РРФСР]] від 26 квітня 1991 року «Про реабілітацію репресованих народів» визнав [[Депортація народів у СРСР|депортації народів у СРСР]] актом [[геноцид]]у. Стаття 4 цього закону проголосила, що агітація, перешкоджаюча реабілітації репресованих народів, які піддалися наклепницьким нападкам, не допускається, а осіб, які вчиняють такі дії, мають притягувати до відповідальності. 12 листопада 2015 року [[Верховна Рада України]] визнала депортацію [[геноцид]]ом і проголосила [[18 травня]] [[День пам'яті жертв геноциду кримськотатарського народу|Днем пам'яті жертв геноциду кримськотатарського народу]]. 9 травня 2019 року [[Латвія]], 6 червня 2019 року [[Литва]] і 10 червня 2019 року [[Канада]] визнали депортацію кримських татар геноцидом {{Перехід|#На державному рівні|1}}.


== Передісторія ==
== Передісторія ==
{{also|Русифікація Криму}}
[[Файл:Black_Sea_with_the_Crimea_highlighted.svg|міні|[[Крим]] виділений на мапі&nbsp;[[Чорне море|Чорного моря]]|260x260px]][[Кримські татари]] є корінним народом Кримського півострова<ref name="kassr" />{{sfn|Возгрін|1992|с=8}}. Упродовж 1441—1783 років на території останнього існувало [[Кримське ханство]], що постало як держава-уламок багатої і могутньої [[Золота Орда|Золотої орди]]. Жителі ханства, що були переважно тюркомовними, в [[XIV століття|XIV столітті]] прийняли [[іслам]]. Упродовж століть кримські татари вели війни проти сусідніх [[Річ Посполита|Речі Посполитої]] та [[Московське царство|Московського царства]]{{sfn|Кессельбреннер|1994}}, нерідко здійснюючи військові набіги на держави-[[данина|данники]] Криму<ref name="Faizov">{{статья|автор= Фаизов С.|заглавие = Поминки-<тыш> в контексте взаимоотношений Руси-России с Золотой Ордой и Крымским юртом (К вопросу о типологии связей)|ссылка = http://www.kirimtatar.com/Researches/pominky.html|издание = Отечественные архивы|год = 1994
[[Файл:Black_Sea_with_the_Crimea_highlighted.svg|міні|[[Крим]] виділений на мапі&nbsp;[[Чорне море|Чорного моря]]|260x260px]]
|номер = 3|archiveurl = https://web.archive.org/web/20100327040706/http://kirimtatar.com/Researches/pominky.html|archivedate = 2010-03-27}}</ref>{{sfn|Гусейнов|2016|сс.=37-39}}. 1783 року кримські татари [[Анексія Кримського ханства|втратили власну державність]] внаслідок військової кампанії [[Потьомкін Григорій Олександрович|Потьомкіна]], а ханство було [[анексія|анексоване]]<ref>{{книга|автор= |частина=1762–1796 |посилання частина= https://bigenc.ru/text/3249594#|заголовок= Большая российская энциклопедия|оригінал= |посилання= |відповідальний= Осипов Ю.С. (гл. ред.)|видання= |місце=М. |видавництво= |рік=2004 |том=Россия |сторінки=319 |сторінок= |серія= |isbn=5-85270-326-5 |тираж=|ref =}}&nbsp;— «'''Аннек­сия''' Кры­ма ста­ла при­чи­ной но­вой вой­ны с Ос­ман­ской им­пе­ри­ей <…> В дек. 1791 Рос­сия и Тур­ция под­пи­са­ли Яс­ский мир, по ко­то­ро­му Тур­ция при­зна­ла '''ан­нек­сию''' Кры­ма, а но­вая гра­ни­ца ме­ж­ду дву­мя стра­на­ми бы­ла оп­ре­де­ле­на по Дне­ст­ру»</ref> [[Російська імперія|Російською імперією]], на його місці була утворена [[Таврійська губернія]]. Для зміцнення свого панування царська влада розпочала систематичну колонізацію приєднаного краю російськими селянами та дворянами, що змушувало корінних мешканців продавати своє житло за безцінь та шукати кращого життя у різних регіонах [[Османська імперія|Туреччини]]<ref name="ReferenceA">[[#krimt|Александр Дубіна, 22 May 2014]]</ref><ref>{{Стаття|автор= Бикова, Т. Б.|посилання_на_автора= |назва= Створення Кримської АСРР (1917–1921 рр.)|посилання= http://shron1.chtyvo.org.ua/Bykova_T/Stvorennia_Krymskoi_ASRR_19171921_rr.pdf|відповідальний= Т.Б. Бикова|видання= |місце= Київ|тип= |рік= 2011|місяць= |том= |випуск= |номер= |сторінки= 27-28|issn= |bibcode= |doi= |pmid= |мова= }}</ref>. Така відверто колоніальна політика зумовила декілька хвиль еміграції кримських татар. За період між 1783 та 1804 роком Крим покинуло від 80 до 300 тисяч кримців, тоді як загальна чисельність всього кримськотатарського населення у той час складала не менш, ніж мільйон осіб{{sfn|Османов Ю. Б.|2013|p=72}}{{sfn|Кессельбреннер|1994}}.
[[Кримські татари]] є корінним народом Кримського півострова<ref name="kassr" />{{sfn|Возгрін|1992|с=8}}. З 1441 по 1783 роки, коли Крим був [[Анексія Кримського ханства|анексований Російською імперією]] як мета [[Російський іредентизм|російської експансії]], на його території існувало [[Кримське ханство]]. До XIV століття більша частина тюркомовного населення Криму прийняла [[іслам]]{{sfn|Spring|2015|p=228}}. Для зміцнення свого панування царська влада розпочала систематичну колонізацію приєднаного краю російськими селянами та дворянами, що змушувало корінних мешканців продавати своє житло за безцінь та шукати кращого життя у різних регіонах [[Османська імперія|Туреччини]]<ref name="ReferenceA">[[#krimt|Александр Дубіна, 22 May 2014]]</ref><ref name="kassr" />. Така відверто колоніальна політика зумовила декілька хвиль еміграції кримських татар. За період між 1783 та 1804 роком Крим покинуло від 80 до 300 тисяч кримців, тоді як загальна чисельність всього кримськотатарського населення у той час складала не менш ніж мільйон осіб{{sfn|Potichnyj|1975|pp=302–319}}.


[[Кримська війна]] спровокувала другу масову еміграцію кримських татар. За офіційними даними тільки за два роки (1860—1862), за паспортами і посвідченнями, переселилося 181 тисяча 177 душ обох статей, більшість селищ зовсім спорожніли<ref>«Памятная книжка Таврической губернии», 1889 год, Вернер, том IХ {{ref-ru}}</ref>. Серед наступних еміграцій найбільшого розмаху мав масовий вихід 1889, коли Крим покинуло до 200 тисяч кримських татар. Таким чином, за найскромнішими підрахунками, до початку 20 століття, Крим втратив 800—900 тисяч корінного населення<ref name="ReferenceA"/>. Російська імперія використовувала їх виселення, аби ще більше русифікувати так звану «[[Новоросія|Новоросію]]»{{Sfn|Fisher|1987|сторінки=356–371}}. Зрештою, кримські татари стали меншиною в Криму. Якщо станом на 1783 рік вони становили 98&nbsp;% населення{{Sfn|Tanner|2004|с=22}}, то станом на 1897 рік їх кількість зменшилася до 34.1&nbsp;%. У той час як кримські татари емігрували, російський уряд проводив&nbsp;[[Русифікація|русифікацію]]&nbsp;півострова, заселяючи його&nbsp;[[Росіяни|росіянами]], [[Українці|українцями]]&nbsp;та іншими народами, зокрема так званими «німецькими колоністами»{{#tag:ref|У Росії німцями називали не тільки етнічних [[німці]]в, а й інші народи [[Північна Європа|Північної Європи]]{{sfn|МЗС РФ|2001|p=48}}.|group=прим.}}{{sfn|Захарова|2018}}; русифікація продовжилась і в радянські часи{{Sfn|Vardy|Tooley|Vardy|2003|с=101}}.
[[Кримська війна]] спровокувала другу масову еміграцію кримських татар. За офіційними даними тільки за два роки (1860—1862), за паспортами і посвідченнями, переселилося 181 тисяча 177 душ обох статей, більшість селищ зовсім спорожніли<ref>«Памятная книжка Таврической губернии», 1889 год, Вернер, том IХ {{ref-ru}}</ref>. Серед наступних еміграцій найбільшого розмаху мав масовий вихід 1889 року, коли Крим покинуло до 200 тисяч кримських татар. Таким чином, за найскромнішими підрахунками, до початку XX століття Крим втратив 800—900 тисяч корінного населення<ref name="ReferenceA"/>. Російська імперія використовувала їх виселення, аби ще більше русифікувати так звану «[[Новоросія|Новоросію]]»{{Sfn|Fisher|1987|сторінки=356–371}}. Зрештою, кримські татари стали меншиною в Криму. Якщо станом на 1783 рік вони становили 98&nbsp;% населення{{Sfn|Tanner|2004|с=22}}, то станом на 1897 рік їхня кількість зменшилася до 34,1 %. У той час як кримські татари емігрували, російський уряд проводив&nbsp;[[Русифікація|русифікацію]]&nbsp;півострова, заселяючи його&nbsp;[[Росіяни|росіянами]], [[Українці|українцями]]&nbsp;та іншими народами, зокрема так званими «німецькими колоністами»{{#tag:ref|У Росії німцями називали не тільки етнічних [[німці]]в, а й інші народи [[Північна Європа|Північної Європи]]{{sfn|МЗС РФ|2001|p=48}}.|group=прим.}}{{sfn|Захарова|2018}}; русифікація продовжилась і в радянські часи{{Sfn|Vardy|Tooley|Vardy|2003|с=101}}.
{| class="wikitable floatright" style="margin-bottom: 10px; text-align:right"
{| class="wikitable floatright" style="margin-bottom: 10px; text-align:right"
|+ Кількість кримських татар у Криму{{Sfn|Drohobycky|1995|с=73}}{{Sfn|Tanner|2004|с=22}}
|+ Кількість кримських татар у Криму{{Sfn|Drohobycky|1995|с=73}}{{Sfn|Tanner|2004|с=22}}
Рядок 62: Рядок 63:
| scope="col" | '''1989''' || '''38 365''' || '''1,6'''
| scope="col" | '''1989''' || '''38 365''' || '''1,6'''
|}
|}
[[9 грудня]] [[1917]] року кримські татари скликали національний парламент&nbsp;— [[Курултай кримськотатарського народу|''курултай'']]&nbsp;— у Бахчисараї, на якому [[13 грудня]] проголосили першу незалежну демократичну республіку в мусульманському світі&nbsp;— [[Кримська Демократична Республіка|Кримську Народну Республіку]]<ref name="возгр">''Возгрин В. Е.'' [http://www.e-reading.by/bookreader.php/1013669/Vozgrin_Valeriy_-_Valeriy_Evgenevich_Vozgrin_ISTORIChESKIE_SUDBY_KRYMSKIH_TATAR.html Исторические судьбы крымских татар] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20190415173914/http://www.e-reading.by/bookreader.php/1013669/Vozgrin_Valeriy_-_Valeriy_Evgenevich_Vozgrin_ISTORIChESKIE_SUDBY_KRYMSKIH_TATAR.html |date=15 квітня 2019 }}</ref><ref name="Айвазов">''Айвазов А. С.'' [http://www.vatanym.ru/?an=vs305_mp1 История национального движения в Крыму] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20171012205230/http://www.vatanym.ru/?an=vs305_mp1 |date=12 жовтня 2017 }}</ref>. Держава проіснувала до 1918 року, коли в результаті військового зіткнення з силами Севастопольської більшовицької ради та більшовицько-анархістського терору в Криму припинила своє існування, а її голова&nbsp;[[Номан Челебіджіхан|Номан Челебіджихан]]&nbsp;— без суду і слідства був жорстоко вбитий і викинутий в [[Чорне море]]{{sfn|Зарубины|2008}}. 18 жовтня 1921 року кримські татари відновили свою державність у складі створеного [[Союз Радянських Соціалістичних Республік|СРСР]] і були визнані корінним населенням півострова<ref name="kassr">{{Cite web|url=http://history.org.ua/JournALL/pro/11/8.pdf|title=Створення Кримської АСРР (1921 р.)|last=Бикова|first=Т.|date=|website=|publisher=|language=українською|accessdate=13-05-2019|archiveurl=https://web.archive.org/web/20181222095858/http://history.org.ua/JournALL/pro/11/8.pdf|archivedate=22-12-2018|deadurl=no}}</ref>{{Sfn|Smele|2015|с=302}}. Втім, дані досягнення були затьмарені [[Колективізація|колективізацією]] 1920-х років, що призвела до сильного голоду і загибелі ще 120 000 кримських татар<ref name="ReferenceA"/>, оскільки їхній урожай вивозили в «більш важливі» регіони Радянського Союзу{{Sfn|Olson|Pappas|Pappas|1994|с=185}}. Становище кримців ще більше погіршилося після того, як до влади остаточно прийшов [[Сталін Йосип Віссаріонович|Йосип Сталін]]. Його політика супроводжувалася масовими репресіями, які призвели до загибелі не менше як 5,2&nbsp;млн радянських громадян у період між 1927 і 1938 роками{{Sfn|Rosefielde|1997|сторінки=321–331}}, а уся кримськотатарська інтелігенція була репресована у справі ''«націоналістичної партії „[[Національна партія|Міллі Фірка]]“»''<ref>{{Cite web|title=ДЕЛО ВЕЛИ ИБРАИМОВА И «МИЛЛИ ФИРКА» - Социум - zn.ua|url=https://webcache.googleusercontent.com/search?q=cache:CB2aW5iE83cJ:https://zn.ua/SOCIETY/delo_veli_ibraimova_i_milli_firka.html+&cd=5&hl=ru&ct=clnk&gl=ru|website=webcache.googleusercontent.com|accessdate=2019-05-10}}</ref>.
[[9 грудня]] [[1917]] року кримські татари скликали національний парламент&nbsp;— [[Курултай кримськотатарського народу|''курултай'']]&nbsp;— у [[Бахчисарай|Бахчисараї]], на якому [[13 грудня]] проголосили першу незалежну демократичну республіку в мусульманському світі&nbsp;— [[Кримська Демократична Республіка|Кримську Народну Республіку]]<ref name="возгр">''Возгрин В. Е.'' [http://www.e-reading.by/bookreader.php/1013669/Vozgrin_Valeriy_-_Valeriy_Evgenevich_Vozgrin_ISTORIChESKIE_SUDBY_KRYMSKIH_TATAR.html Исторические судьбы крымских татар] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20190415173914/http://www.e-reading.by/bookreader.php/1013669/Vozgrin_Valeriy_-_Valeriy_Evgenevich_Vozgrin_ISTORIChESKIE_SUDBY_KRYMSKIH_TATAR.html |date=15 квітня 2019 }}</ref><ref name="Айвазов">''Айвазов А. С.'' [http://www.vatanym.ru/?an=vs305_mp1 История национального движения в Крыму] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20171012205230/http://www.vatanym.ru/?an=vs305_mp1 |date=12 жовтня 2017 }}</ref>. Держава проіснувала до 1918 року, коли в результаті військового зіткнення з силами Севастопольської більшовицької ради та більшовицько-анархістського терору в Криму припинила своє існування, а її голова&nbsp;[[Номан Челебіджіхан|Номан Челебіджихан]] без суду і слідства був жорстоко вбитий і викинутий в [[Чорне море]]{{sfn|Зарубины|2008}}. 18 жовтня 1921 року кримські татари відновили свою державність у складі створеного [[Союз Радянських Соціалістичних Республік|СРСР]] і були визнані корінним населенням півострова<ref name="kassr" />{{Sfn|Smele|2015|с=302}}. Втім, ці досягнення були затьмарені [[Колективізація|колективізацією]] 1920-х років, яка призвела до сильного голоду і загибелі ще 120 000 кримських татар<ref name="ReferenceA"/>, оскільки їхній урожай вивозили в «більш важливі» регіони Радянського Союзу{{Sfn|Olson|Pappas|Pappas|1994|с=185}}. Становище кримців ще більше погіршилося після того, як до влади остаточно прийшов [[Сталін Йосип Віссаріонович|Йосип Сталін]]. Його політика супроводжувалася масовими репресіями, які призвели до загибелі не менше як 5,2&nbsp;млн радянських громадян у період між 1927 і 1938 роками{{Sfn|Rosefielde|1997|сторінки=321–331}}, а уся кримськотатарська інтелігенція була репресована у справі ''«націоналістичної партії „[[Національна партія|Міллі Фірка]]“»''<ref>{{Cite web|title=ДЕЛО ВЕЛИ ИБРАИМОВА И «МИЛЛИ ФИРКА» - Социум - zn.ua|url=https://webcache.googleusercontent.com/search?q=cache:CB2aW5iE83cJ:https://zn.ua/SOCIETY/delo_veli_ibraimova_i_milli_firka.html+&cd=5&hl=ru&ct=clnk&gl=ru|website=webcache.googleusercontent.com|accessdate=2019-05-10}}</ref>.


Станом на 1940 рік&nbsp;[[Кримська Автономна Радянська Соціалістична Республіка|Кримська АРСР]]&nbsp;мала приблизно 1 126 800 жителів, з яких 218 000 осіб, або близько 19,4&nbsp;% населення, становили кримські татари{{Sfn|Parrish|1996|с=104}}. У 1941 році [[Третій Рейх|нацистська Німеччина]] вторглася в [[Операція «Барбаросса»|СРСР]], окупувавши більшу частину західу Радянського Союзу. Приводом для майбутнього колективного покарання кримських татар якраз стало те, що вони нібито співпрацювали з [[Німецька окупація СРСР#Україна|окупаційними німецькими військами]] під час [[Друга світова війна|Другої світової війни]]<ref>[[#Banerji|Banerji, 23 October 2012]]</ref>. Радянські джерела кінця 1940-х років називають кримських татар «народом-зрадником». Ця думка була дуже поширена за радянських часів й побутує донині в Росії. Втім, сучасні історики категорично відкидають подібні твердження{{sfn|Williams|2001|p=374-375}}.
Станом на 1940 рік&nbsp;[[Кримська Автономна Радянська Соціалістична Республіка|Кримську АРСР]]&nbsp;населяли приблизно 1 126 800 жителів, з яких 218 000 осіб, або близько 19,4&nbsp;% населення, становили кримські татари{{Sfn|Parrish|1996|с=104}}. 1941 року [[Третій Рейх|нацистська Німеччина]] вторглася в [[Операція «Барбаросса»|СРСР]], окупувавши більшу частину заходу Радянського Союзу. Приводом для майбутнього колективного покарання кримських татар якраз стало те, що вони нібито співпрацювали з [[Німецька окупація СРСР#Україна|окупаційними німецькими військами]] під час [[Друга світова війна|Другої світової війни]]<ref>[[#Banerji|Banerji, 23 October 2012]]</ref>. Радянські джерела кінця 1940-х років називають кримських татар «народом-зрадником». Ця думка була дуже поширена за радянських часів і побутує донині в Росії. Втім, сучасні історики категорично відкидають подібні твердження{{sfn|Williams|2001|p=374-375}}.


Відповідно до радянських джерел, понад 20 000 кримських татар було мобілізовано і відправлено на боротьбу з німцями під час [[Операція «Барбаросса»|нападу Німеччини на Радянський Союз]]. Багато хто з захоплених кримських татар, що служили в [[Червона армія|Червоній армії]], потрапили в табори для військовополонених після того, як [[Румунія в Другій світовій війні|румуни]] і німці&nbsp;[[Оборона Криму (1941—1942)|зайняли]]&nbsp;основну частину Криму. З листопада 1941 року німецька влада дозволила кримським татарам створити мусульманські комітети в різних містах як символічне визнання деяких місцевих органів влади, хоча вони й не отримали якоїсь політичної ваги{{Sfn|Fisher|2014|с=157}}. У 1942 році німці стали набирати до своїх військових підрозділів радянських військовополонених. Таким чином, у німецькій армії було створено кілька різних допоміжних угрупувань{{sfn|Williams|2001|p=376}}.
Відповідно до радянських джерел, понад 20 000 кримських татар були мобілізовані і відправлені на боротьбу з німцями під час [[Операція «Барбаросса»|нападу Німеччини на Радянський Союз]]. Багато хто із захоплених кримських татар, що служили в [[Червона армія|Червоній армії]], потрапили в табори для військовополонених після того, як [[Румунія в Другій світовій війні|румуни]] і німці&nbsp;[[Оборона Криму (1941—1942)|зайняли]]&nbsp;основну частину Криму. З листопада 1941 року німецька влада дозволила кримським татарам створити мусульманські комітети в різних містах як символічне визнання деяких місцевих органів влади, хоча вони й не отримали якоїсь політичної ваги{{Sfn|Fisher|2014|с=157}}. 1942 року німці стали набирати до своїх військових підрозділів радянських військовополонених. Таким чином, у німецькій армії було створено кілька різних допоміжних угрупувань{{sfn|Williams|2001|p=376}}.


Деякі з кримських татар були також організовані в [[Шуцманшафт (Третій Рейх)|Шуцманшафт]] для захисту кримськотатарських сіл від «відвідувань» [[Радянські партизани|партизанами]]{{sfn|Williams|2001|p=379}}, які нерідко закінчувались мародерством<ref>{{Cite web|title=Партизанское движение в Крыму (1941-1944)|url=https://ru.krymr.com/a/26996626.html|website=Крым.Реалии|accessdate=2019-05-10|language=ru|archiveurl=https://web.archive.org/web/20190510110145/https://ru.krymr.com/a/26996626.html|archivedate=2019-05-10|deadurl=no}}</ref>. За даними німецьких та кримськотатарських свідчень німці змусили від 3 500<ref>[[#krimr|Сергій Громенко, 15 August 2016]]</ref>, згідно з радянськими свідченнями&nbsp;— 15 000{{sfn|Fisher|2014|p=155}}, кримських татар сформувати батальйони самооборони.
Деякі з кримських татар були також організовані в [[Шуцманшафт (Третій Рейх)|Шуцманшафт]] для захисту кримськотатарських сіл від «відвідувань» [[Радянські партизани|партизанами]]{{sfn|Williams|2001|p=379}}, які нерідко закінчувались мародерством<ref>{{Cite web|title=Партизанское движение в Крыму (1941-1944)|url=https://ru.krymr.com/a/26996626.html|website=Крым.Реалии|accessdate=2019-05-10|language=ru|archiveurl=https://web.archive.org/web/20190510110145/https://ru.krymr.com/a/26996626.html|archivedate=2019-05-10|deadurl=no}}</ref>. За даними німецьких і кримськотатарських свідчень, німці змусили від 3 500<ref>[[#krimr|Сергій Громенко, 15 August 2016]]</ref>, за радянськими даними&nbsp;— 15 000{{sfn|Fisher|2014|p=155}} кримських татар сформувати батальйони самооборони.


Вермахт і румунська армія евакуювали більшість [[гіві]]&nbsp;(помічників), їх родин та всіх, хто був пов'язаний з мусульманськими комітетами, в Німеччину та [[Угорщина в Другій світовій війні|Угорщину]] або [[Добруджа|Добруджу]], де вони приєдналися до Східної тюркської дивізії. Крім того, наявність мусульманських комітетів, організованих з Берліна [[Мустафа Едиге Киримал|Едиге Кирималом]] та іншими членами турецької і добручанської діаспори, особливо компрометували місцеве населення в очах Радянського уряду. Зв'язок кримських татар з Туреччиною через пантюркських націоналістів також посилював бажання радянського керівництва депортувати увесь народ із Криму{{sfn|Williams|2001|p=382}}.
Вермахт і румунська армія евакуювали більшість [[гіві]]&nbsp;(помічників), їхні родини та всіх, хто був пов'язаний із мусульманськими комітетами, в Німеччину та [[Угорщина в Другій світовій війні|Угорщину]] або [[Добруджа|Добруджу]], де вони приєдналися до Східної тюркської дивізії. Крім того, наявність мусульманських комітетів, організованих із Берліна [[Мустафа Едиге Киримал|Едиге Кирималом]] та іншими членами турецької і добручанської діаспори, особливо компрометували місцеве населення в очах радянського уряду. Зв'язок кримських татар із Туреччиною через пантюркських націоналістів також посилював бажання радянського керівництва депортувати увесь народ із Криму{{sfn|Williams|2001|p=382}}.
{{External media||align=right
{{External media||align=right
||video1= [https://www.youtube.com/watch?v=Ynis1dM-P5I ''Вкрадена весна''], фільм українського історика Олекси Гайворонського.
||video1= [https://www.youtube.com/watch?v=Ynis1dM-P5I ''Вкрадена весна''], фільм українського історика Олекси Гайворонського.
}}
}}
Однак більша частина кримських татар не прилучилися до співпраці; видатний політичний та державний діяч Криму [[Амет Озенбашли]], наприклад, був категорично проти окупації й підтримував таємні контакти з [[Радянські партизани|радянським рухом опору]], даючи їм цінну стратегічну та політичну інформацію{{Sfn|Fisher|2014|с=157}}. Майже половину радянського партизанського руху Криму складали етнічні кримські татари<ref>{{Cite web|title=Крымскотатарское движение за возвращение в Крым|url=http://old.memo.ru/history/diss/books/alexeewa/chapter8.htm|website=old.memo.ru|accessdate=2019-05-15|archiveurl=https://web.archive.org/web/20190322095603/http://old.memo.ru/history/diss/books/alexeewa/Chapter8.htm|archivedate=2019-03-22|deadurl=no}}</ref>. Відомий, наприклад, Тархановський рух кримських татар, який воював впродовж 1942 року, аж доки не був знищений окупантами{{Sfn|Fisher|2014|с=160}}. 25 033 кримських татар служили в [[Червона армія|Червоній армії]] під час Другої світової війни<ref name="buckley209">[[#Buckley|Buckley, Ruble & Hoffman (2008)]], p. 209</ref>. Більш того, тисячі кримських татар продовжували служити в Червоній Армії, коли вона брала Берлін{{sfn|Williams|2001|p=384}}. Депортацію також розглядають як насправді частину плану Сталіна встановити повний контроль над Кримом. Він [[Криза через Чорноморські протоки|прагнув отримати доступ]] до [[Дарданелли|Дарданелл]], що не вдавалося багатьом російським імператорам, і встановити контроль над територією [[Туреччина|Туреччини]], де кримські татари мали етнічних родичів, тому радянське керівництво розглядало їх як потенційно нелояльних у світлі цих імперіалістичних мрій Сталіна{{Sfn|Skutsch|2013|с=1188}}.
Однак більша частина кримських татар не прилучилася до співпраці; видатний політичний та державний діяч Криму [[Амет Озенбашли]], наприклад, був категорично проти окупації та підтримував таємні контакти з [[Радянські партизани|радянським рухом опору]], даючи їм цінну стратегічну та політичну інформацію{{Sfn|Fisher|2014|с=157}}. Майже половину радянського партизанського руху Криму складали етнічні кримські татари<ref>{{Cite web|title=Крымскотатарское движение за возвращение в Крым|url=http://old.memo.ru/history/diss/books/alexeewa/chapter8.htm|website=old.memo.ru|accessdate=2019-05-15|archiveurl=https://web.archive.org/web/20190322095603/http://old.memo.ru/history/diss/books/alexeewa/Chapter8.htm|archivedate=2019-03-22|deadurl=no}}</ref>. Наприклад, відомий Тархановський рух кримських татар, який воював упродовж 1942 року, аж доки не був знищений окупантами{{Sfn|Fisher|2014|с=160}}. 25 033 кримських татар служили в [[Червона армія|Червоній армії]] під час Другої світової війни<ref name="buckley209">[[#Buckley|Buckley, Ruble & Hoffman (2008)]], p. 209</ref>. Вісім кримських татар були відзначені званням [[Герой Радянського Союзу|Героя Радянського Союзу]], ще 12 були представлені до звання Героя СРСР за участь у партизанській війні, але, через депортацію, звання їм так і не присвоїли<ref>[https://www.youtube.com/watch?v=HGDNwfKTeI0 Кримські татари у Другу світову (відео кримськотатарського каналу на YouTube)]</ref>{{Sfn|Skutsch|2013|с=1188}}. 


Також проігноровано те, що більшість співробітників були евакуйовані з Криму відступаючими військами Вермахту. Згідно з Радянськими джерелами, під час відступу німці евакуювали кримських татар з-поміж співробітників. Таким чином, кримські татари, які залишилися на півострові, були всіма тими, хто воював на стороні СРСР. Багато представників інших народів теж співпрацювали з німцями, навіть численні росіяни, а це вказує на те, що деяких людей на окупованих територіях мобілізували насильно{{sfn|Williams|2001|с=382-384}}{{Sfn|Fisher|2014|с=155}}.
До 130 000 осіб загинуло під час окупації країнами Осі Криму{{Sfn|Fisher|2014|с=156}}. Нацисти здійснювали жорстокі репресії, знищивши за поміч партизанам 127 сіл, 105 з яких були кримськотатарськими<ref>{{Cite web|title=Подавляющее большинство сожженных немцами сел в Крыму были крымскотатарскими|url=https://avdet.org/ru/2018/01/21/podavlyayushee-bolshinstvo-sojjennih-nemcsmi-sel-v-krymu-bili-krymskotatarskimi/|website=avdet.org|accessdate=2019-05-09|language=ru-RU|archiveurl=https://web.archive.org/web/20190509133124/https://avdet.org/ru/2018/01/21/podavlyayushee-bolshinstvo-sojjennih-nemcsmi-sel-v-krymu-bili-krymskotatarskimi/|archivedate=2019-05-09|deadurl=no}}</ref>. Тисячі кримських татар були під наглядом [[гестапо]] насильно вивезені на роботу як [[остарбайтери]] на німецькі заводи, які були описані як «величезні рабські майстерні», і це знищило залишки лояльності кримських татар до німців{{sfn|Williams|2001|p=381}}{{Sfn|Fisher|2014|сторінки=151–152}}. У квітні 1944 року Червоній армії вдалося вибити [[Країни Осі|війська Осі]] з півострова під час [[Кримська операція (1944)|Кримської наступальної операції]]{{Sfn|Allworth|1998|с=177}}.


Більше того, тисячі кримських татар продовжували служити в Червоній армії, коли вона брала Берлін{{sfn|Williams|2001|p=384}}. Депортацію також розглядають як насправді частину плану Сталіна встановити повний контроль над Кримом. Він [[Криза через Чорноморські протоки|прагнув отримати доступ]] до [[Дарданелли|Дарданелл]], що не вдавалося багатьом російським імператорам, і встановити контроль над територією [[Туреччина|Туреччини]], де кримські татари мали етнічних родичів, тому радянське керівництво розглядало їх як потенційно нелояльних у світлі цих імперіалістичних мрій Сталіна{{Sfn|Skutsch|2013|с=1188}}.
== Приводи ==


До 130 000 осіб загинули під час окупації Криму [[Країни Осі|країнами Осі]]{{Sfn|Fisher|2014|с=156}}. Нацисти здійснювали жорстокі репресії, знищивши за допомогу партизанам 127 сіл, 105 з яких були кримськотатарськими<ref>{{Cite web|title=Подавляющее большинство сожженных немцами сел в Крыму были крымскотатарскими|url=https://avdet.org/ru/2018/01/21/podavlyayushee-bolshinstvo-sojjennih-nemcsmi-sel-v-krymu-bili-krymskotatarskimi/|website=avdet.org|accessdate=2019-05-09|language=ru-RU|archiveurl=https://web.archive.org/web/20190509133124/https://avdet.org/ru/2018/01/21/podavlyayushee-bolshinstvo-sojjennih-nemcsmi-sel-v-krymu-bili-krymskotatarskimi/|archivedate=2019-05-09|deadurl=no}}</ref>. Тисячі кримських татар були під наглядом [[гестапо]] насильно вивезені на роботу як [[остарбайтери]] на німецькі заводи, які були описані як «величезні рабські майстерні», і це знищило залишки лояльності кримських татар до німців{{sfn|Williams|2001|p=381}}{{Sfn|Fisher|2014|сторінки=151–152}}. У квітні 1944 року Червоній армії вдалося вибити війська Осі з півострова під час [[Кримська операція (1944)|Кримської наступальної операції]]{{Sfn|Allworth|1998|с=177}}.

== Приводи ==
Все назване нижче є лише приводами для депортації, які шукала радянська влада. Справжня та єдина мета цього&nbsp;— [[етноцид]] і [[етнічна чистка]] Криму{{sfn|Дагджи|2008}}{{#tag:ref|Про це додатково свідчать депортації майже всіх інших народів Криму: вірмен, греків, болгар, італійців, румунів, караїмів, курдів, чехів, угорців і хорватів{{Sfn|Sandole|Byrne|Sandole-Staroste|Senehi|2008|с=94}}{{Sfn|Bugay|1996|с=46}}|group=прим.}}, кульмінація багатовікової послідовної колоніальної політики Росії щодо кримських татар{{sfn|Алексєєва|1983}}. Російський вчений, доктор історичних наук [[Возгрін Валерій Євгенович|Валерій Возгрін]] також вважає, що ніяких об'єктивних причин депортації кримських татар не існувало. Як пише Возгрін, було вирішено раз і назавжди русифікувати, а точніше [[:en:De-Tatarization of Crimea|детатаризувати Крим]], повністю прибрати з нього корінне населення, щоб з успіхом в абсолютно новому суспільстві, що складалося з прибулих на півострів переселенців з усього СРСР і особливо з південної Росії, яких піддавали серйозній пропаганді{{sfn|Williams|2001|p=29}}, та створити модель «ідеального радянського суспільства», про яку мріяв Сталін. Кримські татари не підходили під ці мірки, у них, як пише Возгрін, було занадто багато культури, повністю пов'язаної з Кримом, тому вони заважали в реалізації цих планів<ref name="Возгрін" />.
=== Звинувачення в колабораціонізмі ===
=== Звинувачення в колабораціонізмі ===
Попри те, що представники кримськотатарського народу воювали в лавах [[Червона армія|Червоної армії]] і брали активну участь у [[Радянський партизанський рух на території України у часи Другої світової війни|партизанському русі]]<ref name="Музафаров">Рефик Музафаров. Крымскотатарская Энциклопедия. Симферополь, 1995</ref>, підставою для депортації стало звинувачення в співпраці з Третім Рейхом. У Постанові [[Державний комітет оборони|Державного комітету оборони СРСР]] № ГОКО-5859 від 11 травня 1944&nbsp;р. про виселення кримських татар було зазначено, що депортацію проводять тому, що<ref name="істправда-документи"/><ref name="cidct-постанова"/>:
Попри те, що представники кримськотатарського народу воювали в лавах [[Червона армія|Червоної армії]] і брали активну участь у [[Радянський партизанський рух на території України у часи Другої світової війни|партизанському русі]]<ref name="Музафаров">Рефик Музафаров. Крымскотатарская Энциклопедия. Симферополь, 1995</ref>, підставою для депортації стало звинувачення у співпраці з Третім Рейхом. У Постанові [[Державний комітет оборони|Державного комітету оборони СРСР]] № ГОКО-5859 від 11 травня 1944&nbsp;року про виселення кримських татар було зазначено, що депортацію проводять нібито тому, що<ref name="істправда-документи"/><ref name="cidct-постанова"/>:


В період Вітчизняної війни багато кримських татар зрадили Батьківщину, дезертирували з частин Червоної Армії, які обороняли Крим, і переходили на бік противника, вступаючи у сформовані німцями добровольчі татарські військові частини, які боролися проти Червоної Армії, в період окупації Криму німецько-фашистськими військами, беручи участь у німецьких каральних загонах, кримські татари особливо відзначилися своїми жорстокими розправами щодо радянських партизанів, а також допомагали німецьким окупантам у справі організації насильницького вивезення радянських громадян в німецьке рабство і масового винищення радянських людей».
{{Text|В період Вітчизняної війни багато кримських татар зрадили Батьківщину, дезертирували з частин Червоної Армії, які обороняли Крим, і переходили на бік противника, вступаючи у сформовані німцями добровольчі татарські військові частини, які боролися проти Червоної Армії, в період окупації Криму німецько-фашистськими військами, беручи участь у німецьких каральних загонах, кримські татари особливо відзначилися своїми жорстокими розправами щодо радянських партизанів, а також допомагали німецьким окупантам у справі організації насильницького вивезення радянських громадян в німецьке рабство і масового винищення радянських людей».}}


Звинувачення щодо депортованих народів СРСР були розвінчені самим [[Комітет державної безпеки СРСР|КДБ СРСР]] під час [[перебудова|перебудови]]{{Sfn|Едієв|2003|page=26-27}}.
Кримських татар, що воювали в частинах Червоної Армії, після демобілізації також було піддано депортації{{sfn|Дагджи|2008}}{{sfn|Бекирова|2008}}. Відомі винятки, коли окремих офіцерів з-поміж кримських татар не було вислано до місць депортації як спецпереселенців (наприклад, [[Амет-Хан Султан|Амет-Хана Султана]]), проте їм було заборонено жити в Криму. Усього за 1945—1946 роки в місця депортації було заслано 8995 кримських татар-ветеранів війни, зокрема 524 офіцерів і 1392 сержантів<ref>ГАРФ. Ф. Р.-9479 Оп. 1. Д. 436-33. л. 98-99. Опубликовано в кн. Бугай Н.&nbsp;Ф.&nbsp;Депортация народов Крыма. Москва, ИНСАН, 2002.</ref>. У 1952 році (після голоду 1945 року) тільки в Узбекистані налічувалося, за даними НКВС, 6057 учасників війни, багато з яких мали високі урядові нагороди<ref>ГАРФ. ф. 9479, оп. 1с, д. 579, л. 24. Опубликовано в кн. Гульнара Бекирова. Крымские татары. 1941—1991 (Опыт политической истории). Том 1. Симферополь 2008.</ref>.


Кримських татар, що воювали в частинах Червоної армії, після демобілізації також піддали депортації{{sfn|Дагджи|2008}}{{sfn|Бекирова|2008}}. Усього за 1945—1946 роки в місця депортації було заслано 8995 кримських татар&nbsp;— ветеранів війни, зокрема 524 офіцерів і 1392 сержантів<ref>ГАРФ. Ф. Р.-9479 Оп. 1. Д. 436-33. л. 98-99. Опубликовано в кн. Бугай Н.&nbsp;Ф.&nbsp;Депортация народов Крыма. Москва, ИНСАН, 2002.</ref>. 1952 року (після голоду 1945 року) тільки в Узбекистані налічувалося, за даними НКВС, 6057 учасників війни, багато з яких мали високі урядові нагороди<ref>ГАРФ. ф. 9479, оп. 1с, д. 579, л. 24. Опубликовано в кн. Гульнара Бекирова. Крымские татары. 1941—1991 (Опыт политической истории). Том 1. Симферополь 2008.</ref>.
Попри те, що вони не жили в окупації і не могли брати участь в колабораціоністських формуваннях, депортації було піддано також кримських татар, які евакуювалися з Криму до приходу німецьких військ і встигли повернутися з евакуації за квітень-травень 1944 року. Зокрема, було депортовано всіх евакуйованих кримських татар&nbsp;— керівників та працівників Кримського обкому ВКП (б) (на чолі з першим секретарем) і Раднаркому КАССР. Це було пояснено тим, що на новому місці потрібні керівні працівники (з партії їх не було виключено){{sfn|Дагджи|2008}}.


Попри те, що вони не жили в окупації і не могли брати участь у колабораціоністських формуваннях, депортації було піддано також кримських татар, які евакуювалися з Криму до приходу німецьких військ і встигли повернутися з евакуації за квітень-травень 1944 року. Зокрема, було депортовано всіх евакуйованих кримських татар&nbsp;— керівників та працівників Кримського обкому ВКП (б) (на чолі з першим секретарем) і Раднаркому КАССР. Це було пояснено тим, що на новому місці потрібні керівні працівники (з партії їх не було виключено){{sfn|Дагджи|2008}}.
==== Фальсифікації даних ====
Більшість сучасних джерел ставлять під сумнів вірогідність офіційних цифр, поданих НКВД на ім'я Сталіна, пов'язаних з депортацією кримських татар і її обґрунтуванням, оскільки вони різняться в різних документах різних організацій. Крім того, в цих документах відзначається тенденція «підганяти» цифри під заздалегідь заплановані результати{{Sfn|Козлов|2011|page=685}}. А НКВС у своїх документах навмисно спотворювало факти і вибивало визнання у злочинах з представників депортованих народів. Більш того, воно займалося підгонкою фактів вже напередодні і під час депортацій{{Sfn|Едієв|2003|page=28}}. Керівництво НКВС нерідко змінювалося за «заниження» числа бандитських угруповань. Новоприбуле начальство зазвичай швидко виправило статистику відповідно до побажань керівництва. Нові показники і ставали однією з підстав для депортацій{{Sfn|Едієв|2003|page=27}}.


==== Фальсифікація інформації в пропаганді ====
Російські історики та публіцисти ([[Романько Олег Валентинович|О.&nbsp;В.&nbsp;Романько]], Андрій Гончаров, Ігор Пихалов та інші) відомі своїм некритичним підходом до наявних даних, фальсифікацією документів, свідомо неправильними підходами до дослідження, озвучуванням пропагандистських тез і підтасуваннями<ref>{{Cite web|title=Черная легенда о «народе-предателе»|url=https://ru.krymr.com/a/27998421.html|website=Крым.Реалии|accessdate=2020-05-10|language=ru}}</ref>.
Внесок кримських татар в участь у війні на боці Радянського Союзу спеціально применшувався радянськими істориками, хоча кримські татари як приєднувалися до партизанських загонів, що билися в кримських лісах, так і воювали в лавах Червоної Армії на фронті. Згідно з офіційними джерелами, 20 тисяч кримських татар воювало в лавах Червоної Армії, а згідно з неофіційними кримськотатарськими,&nbsp;— понад 50 тисяч{{Sfn|Skutsch|2013|с=1188}}.


У радянських джерелах стверджується про нібито «поголовну» співпрацю кримських татар&nbsp;— 20 000 чоловік{{Sfn|Pohl|1999}}. Ці «дані» спростовуються аналізом змісту нагородних листів, який показує, що з 1941 по 1945 роки 21 військовослужбовець з числа кримських татар були 25 разів представлені до звання [[Герой Радянського Союзу]]. З них 4 людини були представлені по два рази. До звання двічі Героя Радянського Союзу був представлений і удостоєний один&nbsp;— кримськотатарський льотчик-ас [[Амет-Хан Султан]]. Серед мешканців Криму інших національностей два рази представлених до звання Герой Радянського Союзу немає, як і немає представлених і удостоєних цього звання. Підполковник [[Абілов Анатолій Абілович|Абілов Фетіслям]] і майор Джафер Осман Топчі під час войни по два рази представлялися до звання Герой Радянського Союзу, проте жодного разу не удостоїлися цього звання. Справедливість щодо Абілова Фетісляма була відновлена тільки 1990 року після визнання депортації кримських татар злочином, він був удостоєний звання Герой Радянського Союзу{{sfn|Куртсеїтов|2018|c=194-195}}.
[[Бугай Микола Федорович|М.&nbsp;Ф.&nbsp;Бугай]] і його учні (А.&nbsp;М.&nbsp;Гонов, А.&nbsp;С.&nbsp;Хунагов та інші) намагаються виправдати [[Депортація народів у СРСР|депортацію народів у СРСР]]. Оскільки вони не можуть скористатися звинуваченнями, які були розвінчані самим [[Комітет державної безпеки СРСР|КДБ СРСР]] у 1980-ті роки за часів перебудови, то вони використовують недомовки, туманні натяки, висновки, ніяк не пов'язані з посилками і просто фальсифікацію документів{{Sfn|Едієв|2003|page=26-27}}.


Слід також врахувати, що із загального числа призваних на фронт з [[Кримська Автономна Радянська Соціалістична Республіка|Кримської АРСР]], кримські татари становили лише 15&nbsp;%. З 25 документально підтверджених представлень кримських татар до звання Героя в 18 випадках (75&nbsp;%) вищу нагороду замінили орденом{{sfn|Куртсеїтов|2018|c=195}}.
Улюбленим прийомом М.&nbsp;Ф.&nbsp;Бугая та його учнів є виклад зведень [[Народний комісаріат внутрішніх справ СРСР|НКВС]] з цифрами про високий рівень бандитизму і дезертирства без зазначення національності бандитів і дезертирів, з метою підвести читача до думки, що ними були представники депортованого народу{{Sfn|Едієв|2003|page=27}}. Праці М.&nbsp;Ф.&nbsp;Бугая і його учнів викликають багато питань. Проте, його учень Тварин успішно захистив докторську дисертацію, а сам Бугай став начальником Департаменту у справах депортованих та репресованих народів у Міністерстві Росії у справах національностей та національної політики. Більш того, версія подій цієї групи істориків знайшла своє відображення в ряді підручників з історії Росії для ВНЗ Росії{{Sfn|Едієв|2003|page=29}}.


Російські історики та публіцисти ([[Романько Олег Валентинович|О.&nbsp;В.&nbsp;Романько]], Андрій Гончаров, Ігор Пихалов та інші) відомі своїм некритичним підходом до наявних даних, фальсифікацією документів, свідомо неправильними підходами до дослідження, озвучуванням пропагандистських тез і підтасуваннями<ref name="legend" />.
Радянські видання відверто фальсифікували інформацію про кримських татар в Червоній армії, ідучи так далеко, називаючи, наприклад, кримськотатарського [[Герой Радянського Союзу|Героя Радянського Союзу]] [[Абдураманов Узеїр Абдураманович|Узеїра Абдураманова]] [[Азербайджанці|азербайджанцем]], а не кримським татарином, на обкладинці випуску журналу «[[Огонёк|Огоньок]]» 1944 року, хоча його сім'я була депортована за те, що вона була кримськотатарською лише декількома місяцями раніше<ref>Журнал «Огонёк» №&nbsp;45&nbsp;— 46, 1944&nbsp;р.</ref><ref>{{Cite web|url=http://www.qirimbirligi.ru/news/uzeir-abduramanov-—-geroj-slavnyj-syn-krymskotatarskogo-naroda.html|title=Узеир Абдураманов — Герой, славный сын крымскотатарского народа|website=www.qirimbirligi.ru|access-date=2019-04-02}}</ref>. У книзі «У горах Таврії» неправдиво стверджувалось, що добровільний розвідник партизан Бекір Османов, батько кримськотатарського діяча&nbsp;— [[Османов Юрій Бекірович|Юрія Османова]], був «німецьким розстріляним шпигуном», хоча пізніше, після заявки ще живого Османова, Центральний комітет визнав, що він ніколи не служив німцям і пережив війну<ref>{{cite web|url=http://day.kyiv.ua/ru/article/istoriya-i-ya/k-synu-ot-otca-zakalyat-serdca|title=...К сыну от отца — закалять сердца|last=Kasyanenko|first=Nikita|date=14 April 2001|website=Газета «День»}}</ref>.


У Росії пропагандистські тези по відношенню до кримських татар озвучують навіть «професійні історики». Так, російський доктор історичних наук Андрій Гончаров в інтерв'ю для «Російського руху» заявив: «Слід зазначити гуманізм Радянської влади по відношенню до бандитів <...> у нашого командування було повне право розстріляти, звичайно, не весь народ, але все чоловіче населення ''так званих'' кримських татар за дезертирство і зраду!». Російський публіцист Ігор Пихалов в книзі «За що Сталін виселяв народи?» історію «зради» кримських татар веде з кінця Середньовіччя. У провину їм поставлені набіги на Русь, співпраця з англо-французькими військами за часів [[Кримська війна|Кримської війни]] і навіть національне будівництво в період революції 1917-1920 років. Олег Романько підтасовує дані щодо кримських татар, які співпрацювали з німцями. Наприклад, число в 4 тисячі чоловік «для боротьби з партизанами» він отримав зі слів представників «татарського комітету», а не з підрахунків німецькими вербувальниками, тобто це число не підтверджено документально. Романько також налічує 14 рот самооборони, в яких служило 1632 людини. З німецької довідки відомо, що ці 1632 людини були набрані з числа добровольців, тоді як Романько тенденційно рахує їх і добровольців окремо, не залежно один від одного. Тобто потрібно рахувати «самооборону» і добровольців («хіві») в рамках одного і того ж числа добровольців, а не окремо. Тим більше неприпустимо зараховувати до колабораціоністів 4 або навіть 9 тисяч кримських татар, нібито набраних «татарським комітетом», без документальних підтверджень проходження ними служби, як це робить Романько<ref name="legend" />.
=== Неблагонадійність ===
Серед можливих причин депортації називається, серед іншого, ''«недовіра національних меншин, що населяли прикордонні райони СРСР з Туреччиною (як Крим), Іраном тощо. Ті народи, яки жили у прикордонних районах Азербайджану, Вірменії і Грузії потрапили в розряд „неблагонадійних“, так як багато з них мали родичів за кордоном»''{{sfn|Калибєкова|2010}}.


Радянські видання відверто фальсифікували інформацію про кримських татар у Червоній армії, ідучи так далеко, що, наприклад, називали кримськотатарського [[Герой Радянського Союзу|Героя Радянського Союзу]] [[Абдураманов Узеїр Абдураманович|Узеїра Абдураманова]] [[Азербайджанці|азербайджанцем]], а не кримським татарином, на обкладинці випуску журналу «[[Огонёк|Огоньок]]» 1944 року, хоча його сім'я була депортована за те, що вона була кримськотатарською, лише декількома місяцями раніше<ref name="огонёк" /><ref name="birligi" />. У книзі «У горах Таврії» неправдиво стверджувалось, що добровільний розвідник партизан Бекір Османов, батько видатного кримськотатарського діяча [[Османов Юрій Бекірович|Юрія Османова]], був «німецьким розстріляним шпигуном», хоча пізніше, після заявки ще живого Османова, Центральний комітет визнав, що він ніколи не служив німцям і пережив війну<ref name="Касьяненко" />.
Уявлення про «неблагонадійних» народів сходять до робіт фахівців з військової статистики кінця XIX століття В.&nbsp;А.&nbsp;Золотарьова, А. Макшеєва і Н. Обручева. Згідно з їх уявленнями, благонадійним вважалося слов'янське населення країни, а неблагонадійним&nbsp;— народи окраїн Росії. Іноземне громадянство, національна чи релігійна близькість до країни, з якою Росія перебувала в стані війни, також вважалися ознаками неблагонадійності. Ще одним критерієм вважалися ймовірні перешкоди на шляху колонізації Росією нових земель{{sfn|Едієв|2003|pages=14-15}}.


[[Бугай Микола Федорович|М.&nbsp;Ф.&nbsp;Бугай]] та його учні (А.&nbsp;М.&nbsp;Гонов, А.&nbsp;С.&nbsp;Хунагов та інші) намагаються виправдати [[Депортація народів у СРСР|депортацію народів у СРСР]]. Оскільки вони не можуть скористатися звинуваченнями, які були розвінчані самим [[Комітет державної безпеки СРСР|КДБ СРСР]] у 1980-ті роки за часів [[Перебудова|Перебудови]], то вони використовують недомовки, туманні натяки, висновки, ніяк не пов'язані з посилками і просто фальсифікацію документів{{Sfn|Едієв|2003|page=26-27}}.
=== Перекладання вини за невдачі партизанів ===

Сучасні історики та дослідники, зокрема історик С.&nbsp;М.&nbsp;Червона, доктор історичних наук і професор [[Возгрін Валерій Євгенійович|В.&nbsp;Є.&nbsp;Возгрін]], кандидат політичних наук і російський та український історик [[Бекірова Гульнара Тасимівна|Г.&nbsp;Т.&nbsp;Бекірова]] та інші вважають, що причиною фальсифікацій даних про кримськотатарських колабораціоністів і подальшої депортації з навмисним перекручуванням дійсної картини подій була спроба радянського керівництва перекласти відповідальність за невдачі і явні прорахунки керівництва партизанського руху на кримських татар{{sfn|Червона|1999}}{{sfn|Возгрін|2004}}{{sfn|Бекірова|2005}}{{sfn|Музафаров|1993}}.
Сучасні історики та дослідники, зокрема історик С.&nbsp;М.&nbsp;Червона, доктор історичних наук і професор [[Возгрін Валерій Євгенович|В.&nbsp;Є.&nbsp;Возгрін]], кандидат наук і український історик [[Бекірова Гульнара Тасимівна|Г.&nbsp;Т.&nbsp;Бекірова]] та інші вважають, що причиною фальсифікацій даних про кримськотатарських колабораціоністів і подальшої депортації із навмисним перекручуванням дійсної картини подій була спроба радянського керівництва перекласти відповідальність за невдачі і явні прорахунки керівництва партизанського руху на кримських татар. Це, зокрема, підтверджується рішенням бюро Кримського обкому ВКП (б) «Про помилки, допущені в оцінці поведінки кримських татар по відношенню до партизанів. Про заходи щодо ліквідації цих помилок і посилення політичної роботи серед татарського населення», який залишився невідомим: в ньому визнавалася фальсифікація інформації про співпрацю кримських татар з німцями{{sfn|Червона|1999}}{{sfn|Возгрін|2004}}{{sfn|Бекірова|2005}}{{sfn|Музафаров|1993}}.

=== «Неблагонадійність» ===
Серед можливих приводів для депортації називається також «недовіра національних меншин, що населяли прикордонні райони СРСР з Туреччиною, Іраном тощо»{{sfn|Калибєкова|2010}}.

Уявлення про «неблагонадійні» народи сходять до робіт фахівців із військової статистики кінця XIX століття В.&nbsp;А.&nbsp;Золотарьова, А. Макшеєва і Н. Обручева. Згідно з їхніми уявленнями, благонадійним вважалося слов'янське населення країни, а неблагонадійним&nbsp;— народи окраїн Росії. Іноземне громадянство, національна чи релігійна близькість до країни, з якою Росія перебувала у стані війни, також вважалися ознаками неблагонадійності. Ще одним критерієм вважалися імовірні перешкоди на шляху колонізації Росією нових земель{{sfn|Едієв|2003|pages=14-15}}.


=== Політика НКВС ===
=== Політика НКВС ===
Дослідник [[Едієв Далхат Мурадинович|Д.&nbsp;М.&nbsp;Едієв]] пропонує свою версію причин. По-перше, у військово-політичному керівництві зміцнилися уявлення про неблагонадійність за національною ознакою. По-друге, був накопичений досвід етнічних чисток в ході проведення превентивних заходів зі зміцнення прикордонних і прифронтових районів. В ході перших депортацій був створений і укріплений прецедент у свідомості людей і політичному інструментарії радянської влади. Була створена державна машина депортацій і обкатаний сценарій її роботи. Під час [[Депортація радянських німців під час Другої світової війни|депортації німців]] в серпні 1941 року в структурі НКВС був створений відділ спецпоселень{{sfn|Едієв|2003|с=23-24}}.
Дослідник [[Едієв Далхат Мурадинович|Д.&nbsp;М.&nbsp;Едієв]] пропонує свою версію приводів. По-перше, у військово-політичному керівництві зміцнилися уявлення про неблагонадійність за національною ознакою. По-друге, був накопичений досвід етнічних чисток у ході проведення превентивних заходів зі зміцнення прикордонних і прифронтових районів. У ході перших депортацій був створений і укріплений прецедент у свідомості людей і політичному інструментарії радянської влади. Була створена державна машина депортацій і обкатаний сценарій її роботи. Під час [[Депортація радянських німців під час Другої світової війни|депортації німців]] у серпні 1941 року в структурі НКВС був створений відділ спецпоселень{{sfn|Едієв|2003|с=23-24}}.


Перші проведення депортацій ініціювалося військовими, а НКВС виступав у ролі виконавця цих акцій. У депортаціях же 1943—1944 років НКВС виступав в ролі ініціатора, виконавця і обвинувача, фабрикуючи «докази» провини репресованих народів{{sfn|Едієв|2003|с=23-24}}.
Перші проведення депортацій ініціювалися військовими, а НКВС виступав у ролі виконавця цих акцій. У депортаціях же 1943—1944 років НКВС виступав як ініціатор, виконавець і обвинувач, фабрикуючи «докази» провини репресованих народів{{sfn|Едієв|2003|с=23-24}}.


У другій половині війни за рахунок перемог на фронтах піднявся авторитет армії. Це не влаштовувало керівництво НКВС і самого [[Сталін Йосип Віссаріонович|Сталіна]], що видно з послідовних переміщень [[Жуков Георгій Костянтинович|Г.&nbsp;К.&nbsp;Жукова]]. В цих умовах було вирішено використовувати механізм депортацій для підняття рейтингу НКВС. За підсумками депортацій керівництво і співробітники НКВС були нагороджені бойовими, в тому числі полководницькими орденами. [[Берія Лаврентій Павлович|Л.&nbsp;П.&nbsp;Берія]], [[Кобулов Богдан Захарович|Б.&nbsp;З.&nbsp;Кобулов]], [[Круглов Сергій Никифорович|С.&nbsp;Н.&nbsp;Круглов]], [[Сєров Іван Олександрович|В.&nbsp;А.&nbsp;Сєров]] були нагороджені [[Орден Суворова|орденами Суворова]] I ступеня, якими, згідно зі [[Статут|статутом ордена]], нагороджуються командувачі фронтами і арміями, їх заступники, начальники штабів, оперативних управлінь і оперативних відділів, начальники родів військ фронтів і армій «за чудово організовану і проведену фронтову або армійську операцію з розгромом противника меншими силами». [[Аполлонов Аркадій Миколайович|А.&nbsp;Н.&nbsp;Аполлонов]], [[Меркулов Всеволод Миколайович|В.&nbsp;Н.&nbsp;Меркулов]] і [[П'яшев, Іван Іванович|І. І. П'яшев]] були нагороджені [[Орден Кутузова|орденами Кутузова]] I ступеня, яким повинні були нагороджуватися «командири Червоної Армії за добре розроблений і проведений план операції фронтового, армійського масштабу або окремого з'єднання в результаті чого противнику було завдано нищівної поразки, а наші війська зберегли свою боєздатність». Підпорядковані організатори депортацій отримали ордена нижчого рангу: орден Суворова II ступеня&nbsp;— 13 осіб, орден Кутузова II ступеня-17 осіб тощо{{sfn|Едієв|2003|с=24-25}}.
У другій половині війни за рахунок перемог на фронтах піднявся авторитет армії. Це не влаштовувало керівництво НКВС і самого [[Сталін Йосип Віссаріонович|Сталіна]], що видно з послідовних переміщень [[Жуков Георгій Костянтинович|Г.&nbsp;К.&nbsp;Жукова]]. У цих умовах було вирішено використовувати механізм депортацій для підняття рейтингу НКВС. За підсумками депортацій керівництво і співробітники НКВС були нагороджені бойовими, в тому числі полководницькими орденами. [[Берія Лаврентій Павлович|Л.&nbsp;П.&nbsp;Берія]], [[Кобулов Богдан Захарович|Б.&nbsp;З.&nbsp;Кобулов]], [[Круглов Сергій Никифорович|С.&nbsp;Н.&nbsp;Круглов]], [[Сєров Іван Олександрович|І. О.&nbsp;Сєров]] були нагороджені [[Орден Суворова|орденами Суворова]] I ступеня, якими, згідно зі [[Статут|статутом ордена]], нагороджують командувачів фронтами і арміями, їхніх заступників, начальників штабів, оперативних управлінь і оперативних відділів, начальників родів військ фронтів і армій «за чудово організовану і проведену фронтову або армійську операцію із розгромом противника меншими силами». [[Аполлонов Аркадій Миколайович|А.&nbsp;Н.&nbsp;Аполлонов]], [[Меркулов Всеволод Миколайович|В.&nbsp;М.&nbsp;Меркулов]] та [[П'яшев, Іван Іванович|І. І. П'яшев]] були нагороджені [[Орден Кутузова|орденами Кутузова]] I ступеня, яким повинні були нагороджувати «командирів Червоної армії за добре розроблений і проведений план операції фронтового, армійського масштабу або окремого з'єднання, в результаті чого противнику було завдано нищівної поразки, а наші війська зберегли свою боєздатність». Підпорядковані організатори депортацій отримали ордени нижчого рангу: орден Суворова II ступеня&nbsp;— 13 осіб, орден Кутузова II ступеня17 осіб тощо{{sfn|Едієв|2003|с=24-25}}.


Депортації починалися як акції зачистки від «чужих» інонаціональностей (західних і східних), а закінчилися переслідуванням «своїх» національних меншин в інтересах окремих людей і відомств{{sfn|Едієв|2003|с=25}}.
Депортації починалися як акції зачистки від «чужих» інонаціональностей (західних і східних), а закінчилися переслідуванням «своїх» національних меншин в інтересах окремих людей і відомств{{sfn|Едієв|2003|с=25}}.

''Фактично ж все назване вище є лише приводами для депортації, які шукав Сталін. Справжня та єдина мета цього&nbsp;— [[етноцид]] і [[етнічна чистка]] Криму{{sfn|Дагджи|2008}}, кульмінація багатовікової послідовної політики Росії щодо кримських татар.''


== Депортація ==
== Депортація ==
{| cellspacing="5" class="toccolours" style="float: right; margin-left: 1em; margin-right: 1em; font-size: 100%; color: black; width: 25em; max-width: 40%; margin-bottom: 10px; background: rgb(198, 219, 247);"
{| cellspacing="5" class="toccolours" style="float: right; margin-left: 1em; margin-right: 1em; font-size: 100%; color: black; width: 25em; max-width: 40%; margin-bottom: 10px; background: rgb(198, 219, 247);"
| style="text-align: left;" | «Нам сказали, що нас виселяють і дають нам 15 хвилин на збори. Нас помістили у вагони&nbsp;— було по 60 осіб у кожному, ніхто не знав куди нас везуть. Розстріляти? Повісити? Сльози і паніка охоплювали нас.»<ref>[[#Colborne|Colborne, 19 May 2016]]</ref>
| style="text-align: left;" | «Нам сказали, що нас виселяють і дають нам 15 хвилин на збори. Нас помістили у вагони&nbsp;— було по 60 осіб у кожному, ніхто не знав, куди нас везуть. Розстріляти? Повісити? Сльози і паніка охоплювали нас»<ref>[[#Colborne|Colborne, 19 May 2016]]</ref>.
|-
|-
| style="text-align: left;" | — Саїд, якого депортували разом з сім'єю з [[Євпаторія|Євпаторії]] коли йому було 10 років
| style="text-align: left;" | — Саїд, якого депортували разом із сім'єю з [[Євпаторія|Євпаторії]], коли йому було 10 років
|}
|}
Нібито через [[Колабораціонізм у Другій світовій війні|співпрацю з державами Осі під час Другої світової війни]] радянський уряд поклав колективну провину і покарання на десять національностей, серед яких кримські татари. Значна частина представників народів була депортована у віддалені райони [[Центральна Азія|Центральної Азії]] та [[Сибір]]у{{Sfn|Human Rights Watch|1991|с=3}}. Ще, згідно тільки з офіційними радянськими даними, десятки тисяч кримських татар були розкидані у різних регіонах [[РРФСР]]: [[Марійська АРСР]] (нині [[Республіка Марій Ел]], [[РФ]])&nbsp;— 8,3 тисячі осіб, Молотовська область (нині [[Пермський край]])&nbsp;— понад 10 тисяч, Горьковська область (нині [[Нижегородська область]])&nbsp;— 5,5 тисяч, [[Свердловська область]]&nbsp;— 3,8 тисяч, Іванівська область&nbsp;— 2,7 тисяч, [[Ярославська область]]&nbsp;— понад 1 тисячу осіб.
Нібито через [[Колабораціонізм у Другій світовій війні|співпрацю з державами Осі під час Другої світової війни]] радянський уряд поклав колективну провину і покарання на десять національностей, серед яких кримські татари. Значна частина представників народів була депортована у віддалені райони [[Центральна Азія|Центральної Азії]] та [[Сибір]]у{{Sfn|Human Rights Watch|1991|с=3}}. Ще, згідно тільки з офіційними радянськими даними, десятки тисяч кримських татар були розкидані у різних регіонах [[Російська Радянська Федеративна Соціалістична Республіка|РРФСР]]: [[Марійська Автономна Радянська Соціалістична Республіка|Марійська АРСР]] (нині [[Марій Ел|Республіка Марій Ел]], [[Росія|РФ]])&nbsp;— 8,3 тисячі осіб, Молотовська область (нині [[Пермський край]])&nbsp;— понад 10 тисяч, Горьковська область (нині [[Нижньогородська область]])&nbsp;— 5,5 тисячі, [[Свердловська область]]&nbsp;— 3,8 тисячі, Іванівська область&nbsp;— 2,7 тисячі, [[Ярославська область]]&nbsp;— понад 1 тисячу осіб.

10 травня 1944 року [[Берія Лаврентій Павлович|Лаврентій Берія]] рекомендував Сталіну депортувати кримських татар з прикордонних регіонів через їхні «зрадницькі дії»{{Sfn|Knight|1995|с=127}}. І це попри те, що 25 033 кримських татар воювали в складі [[Червона армія|Червоної армії]] під час Другої Світової Війни<ref name="buckley209"/>. Вісім кримських татар були відзначені званням [[Герой Радянського Союзу|Героя Радянського Союзу]], ще 12 були представлені до звання Героя СРСР за участь у партизанській війні, але, через депортацію, звання їм так і не присвоїли<ref>[https://www.youtube.com/watch?v=HGDNwfKTeI0 Кримські татари у Другу світову (відео кримськотатарського каналу на YouTube)]</ref>{{Sfn|Skutsch|2013|с=1188}}. Також проігноровано те, що більшість співробітників були евакуйовані з Криму відступаючими військами Вермахту. Згідно з Радянськими джерелами, під час відступу німці евакуювали кримських татар з-поміж співробітників. Таким чином, кримські татари, які залишилися на півострові, були всіма тими, хто воював на стороні СРСР. Хоча значно більше [[волзькі татари|волзьких татар]], ніж кримських, насправді брало участь у співробітництві з нацистами, 35-40 тисяч, вони уникли будь-якого роду колективного покарання{{Sfn|Fisher|2014|с=155}}. Багато представників інших народів теж співпрацювали з німцями, навіть численні росіяни, а це вказує на те, що деяких людей на окупованих територіях мобілізували насильно{{sfn|Williams|2001|с=382-384}}.


[[Файл:Депортація кримських татар із Криму.jpg|right|thumb|left|350px|Кримські татари по прибутті до міст вигнання]]
[[Файл:Депортація кримських татар із Криму.jpg|right|thumb|left|350px|Кримські татари по прибутті до міст вигнання]]
Сталін видав наказ ДКО №&nbsp;5859ss, який передбачав насильницьке виселення кримських татар<ref name="buckley231">[[#Buckley|Buckley, Ruble & Hoffman (2008)]], p. 231</ref>. Депортацію провели за три дні{{Sfn|Office of the United Nations High Commissioner for Human Rights|2016}}, 18-20 травня 1944 року, в ході яких агенти [[Народний комісаріат внутрішніх справ СРСР|НКВС]] ходили від хати до хати, збираючи кримських татар під дулами автоматів і змушуючи їх увійти в забиті{{Sfn|Weiner|2003|с=224}} вагони для перевезення худоби, які перевезуть їх майже за 3200 км{{Sfn|Tweddell|Kimball|1985|с=190}}, до віддалених місць [[Узбецька Радянська Соціалістична Республіка|Узбецької РСР]]. Кримським татарам дозволялося перевозити до 500&nbsp;кг свого майна на сім'ю{{Sfn|Pohl|1999|с=114}}. До 8:00 першого дня НКВС вже завантажило 90 000 кримських татар, розподіливши їх у 25 поїздів{{Sfn|Pohl|2000|с=3}}. Наступного дня ще 136 412 осіб посаджено у залізничні вагони{{Sfn|Pohl|2000|с=3}}. Вони їхали в переповнених вагонах протягом декількох тижнів і страждали від нестачі продовольства і води{{Sfn|Magocsi|2010|с=690}}. За підрахунками принаймні 228 392 людей депортовано з Криму, з яких принаймні 191 044 були кримськими татарами{{Sfn|Garrard|Healicon|1993|с=167}}, в складі 47 000 сімей{{Sfn|Merridale|2007|с=261}}. Оскільки 7 889 людей загинули під час тривалого перевезення в закритих вагонах, НКВС зареєстрував 183 155 кримських татар, які приїхали до місця призначення в Центральній Азії{{Sfn|Pohl|1999|с=5}}. Більшість осіб були зібрані з сільської місцевості. Тільки 18 983 засланців були вихідцями кримських міст{{Sfn|Williams|2015|p=106}}.
10 травня 1944 року [[Берія Лаврентій Павлович|Лаврентій Берія]] рекомендував Сталіну депортувати кримських татар із прикордонних регіонів через їхні «зрадницькі дії»{{Sfn|Knight|1995|с=127}}. Сталін видав наказ ДКО №&nbsp;5859-сс, який передбачав насильницьке виселення кримських татар<ref name="buckley231">[[#Buckley|Buckley, Ruble & Hoffman (2008)]], p. 231</ref>. Депортацію провели за три дні{{Sfn|Office of the United Nations High Commissioner for Human Rights|2016}}, 18—20 травня 1944 року, в ході яких агенти [[Народний комісаріат внутрішніх справ СРСР|НКВС]] ходили від хати до хати, збираючи кримських татар під дулами автоматів і змушуючи їх увійти в забиті{{Sfn|Weiner|2003|с=224}} вагони для перевезення худоби, які перевезуть їх майже за 3200 км{{Sfn|Tweddell|Kimball|1985|с=190}}, до віддалених місць [[Узбецька Радянська Соціалістична Республіка|Узбецької РСР]]. Кримським татарам дозволялося перевозити до 500&nbsp;кг свого майна на сім'ю{{Sfn|Pohl|1999|с=114}}. До 8:00 першого дня НКВС вже завантажило 90 000 кримських татар, розподіливши їх у 25 поїздів{{Sfn|Pohl|2000|с=3}}. Наступного дня ще 136 412 особи посаджено у залізничні вагони{{Sfn|Pohl|2000|с=3}}. Вони їхали у переповнених вагонах протягом декількох тижнів і страждали від нестачі продовольства і води{{Sfn|Magocsi|2010|с=690}}. За підрахунками якнайменше 228 392 людей депортовано з Криму, з яких принаймні 191 044 були кримськими татарами{{Sfn|Garrard|Healicon|1993|с=167}}, у складі 47 000 сімей{{Sfn|Merridale|2007|с=261}}. Оскільки 7 889 людей загинули під час тривалого перевезення у закритих вагонах, НКВС зареєстрував 183 155 кримських татар, які приїхали до місця призначення у Центральній Азії{{Sfn|Pohl|1999|с=5}}. Більшість осіб були зібрані з сільської місцевості. Тільки 18 983 засланців були вихідцями кримських міст{{Sfn|Williams|2015|p=106}}.


Операція з депортації почалася рано вранці [[18 травня]] [[1944]] року і закінчилася о 16:00 20 травня. Для її проведення було залучено війська [[НКВС]] кількістю понад 32 тисячі осіб. Депортованим відводили від декількох хвилин до півгодини на збори, після чого їх на вантажівках транспортували до залізничних станцій. Звідти ешелони з ними відправляли до місць заслання. За спогадами очевидців, тих, хто чинив опір або не міг іти, часто розстрілювали на місці<ref name="deport1"/><ref name="deport2"/>. У дорозі засланців годували рідко і часто солоною їжею, після якої хотілося пити. У деяких ешелонах засланці отримали їжу вперше і востаннє на другому тижні шляху{{sfn|Дагджи|2008}}. Померлих ховали нашвидкуруч поруч із залізничним полотном або залишали, не ховаючи{{sfn|Бекирова|2004}}{{sfn|Бекирова|2008}}{{sfn|Дагджи|2008}}.
Операція з депортації почалася рано-вранці [[18 травня]] [[1944]] року і закінчилася о 16:00 20 травня. Для її проведення було залучено війська НКВС кількістю понад 32 тисячі осіб. Депортованим відводили від декількох хвилин до півгодини на збори, після чого їх на вантажівках транспортували до залізничних станцій. Звідти ешелони з ними відправляли до місць заслання. За спогадами очевидців, тих, хто чинив опір або не міг іти, часто розстрілювали на місці<ref name="deport1"/><ref name="deport2"/>. У дорозі засланців годували рідко і часто солоною їжею, після якої хотілося пити. У деяких ешелонах засланці отримали їжу вперше і востаннє на другому тижні шляху{{sfn|Дагджи|2008}}. Померлих ховали нашвидкуруч поруч із залізничним полотном або залишали, не ховаючи{{sfn|Бекирова|2004}}{{sfn|Бекирова|2008}}{{sfn|Дагджи|2008}}.


[[Файл:Isxodiwozwr1.jpg|left|thumb|250px|Тип вагону-«теплушки», в якому везли кримських татар]]
[[Файл:Isxodiwozwr1.jpg|left|thumb|Тип вагону-«теплушки», в якому везли кримських татар]]
Зі спогадів тих, хто пережив депортацію<ref name="A1"/>:
Зі спогадів тих, хто пережив депортацію<ref name="A1"/>:
{{цитата|''Вранці замість привітання добірна лайка і запитання: трупи є? Люди за померлих чіпляються, плачуть, не віддають. Солдати тіла дорослих викидають у двері, дітей&nbsp;— у вікно...<br><br>Медичного обслуговування не було. Померлих виносили з вагона і залишали на станції, не даючи ховати.<br><br>Про медичне обслуговування й мови не могло бути. Люди пили воду з водойм і звідти ж брали про запас. Воду кип'ятити можливості не було. Люди почали хворіти дизентерією, черевним тифом, малярією, коростою, воші мучили всіх. Було спекотно, постійно мучила спрага. Померлих залишали на роз'їздах, ніхто їх не ховав.<br><br>Через кілька днів шляху з нашого вагона винесли померлих: стареньку і маленького хлопчика. Поїзд зупинявся на маленьких полустанках, щоб залишити померлих. ... Ховати не давали.''}}
{{цитата|''Вранці замість привітання добірна лайка і запитання: трупи є? Люди за померлих чіпляються, плачуть, не віддають. Солдати тіла дорослих викидають у двері, дітей&nbsp;— у вікно...<br><br>Медичного обслуговування не було. Померлих виносили з вагона і залишали на станції, не даючи ховати.<br><br>Про медичне обслуговування й мови не могло бути. Люди пили воду з водойм і звідти ж брали про запас. Воду кип'ятити можливості не було. Люди почали хворіти дизентерією, черевним тифом, малярією, коростою, воші мучили всіх. Було спекотно, постійно мучила спрага. Померлих залишали на роз'їздах, ніхто їх не ховав.<br><br>Через кілька днів шляху з нашого вагона винесли померлих: стареньку і маленького хлопчика. Поїзд зупинявся на маленьких полустанках, щоб залишити померлих. ... Ховати не давали.''}}


У телеграмі НКВС на ім'я [[Сталін Йосип Віссаріонович|Сталіна]] йшлося про те, що було виселено 183&nbsp;155 осіб (не враховуючи солдатів армії, яких було відправлено на спецпоселення після демобілізації 1945 року). За офіційними даними, в дорозі загинула 191 людина<ref>Телеграмма №&nbsp;1476 от 8 июня 1944 13 час.00 мин Л. Берия из Ташкента от Бабаджанова. ГАРФ, ф.9479, оп.1с, д.179, л.241</ref>. Останній поїзд було розвантажено 8 червня 1944. Більшу частину було депортовано до [[Узбекистан]]у (151&nbsp;136 осіб) та прилеглі райони [[Казахстан]]у (4&nbsp;286 осіб) і [[Таджикистан]]у, невеликі групи було відправлено в [[Марійська АРСР|Марійську АРСР]] (8&nbsp;597 осіб), на [[Південний Урал]] і в [[Костромська область|Костромську область]].
У телеграмі НКВС на ім'я [[Сталін Йосип Віссаріонович|Сталіна]] йшлося про те, що було виселено 183&nbsp;155 осіб (не враховуючи солдатів армії, яких було відправлено на спецпоселення після демобілізації 1945 року). За офіційними даними, у дорозі загинула 191 людина<ref>Телеграмма №&nbsp;1476 от 8 июня 1944 13 час.00 мин Л. Берия из Ташкента от Бабаджанова. ГАРФ, ф.9479, оп.1с, д.179, л.241</ref>. Останній поїзд було розвантажено 8 червня 1944 року. Більшу частину було депортовано до [[Узбекистан]]у (151&nbsp;136 осіб) та прилеглі райони [[Казахстан]]у (4&nbsp;286 осіб) і [[Таджикистан]]у, невеликі групи було відправлено в [[Марійська Автономна Радянська Соціалістична Республіка|Марійську АРСР]] (8&nbsp;597 осіб), на [[Південний Урал]] і в [[Костромська область|Костромську область]].


4 липня 1944 року НКВС офіційно поінформував Сталіна про те, що переселення завершено{{Sfn|Pohl|1999|с=115}}. Однак незабаром після цієї доповіді НКВС з'ясував, що один зі своїх підрозділів забув депортувати людей з [[Арабатська стрілка|Арабатської стрілки]]. Замість того, щоб готувати додатковий трансферт в поїздах, НКВС завантажив сотні кримських татар на старий човен, доправив його до середини [[Азовське море|Азовського моря]], потопив корабель, втопивши всіх людей в ньому 20 липня. Тих, хто не тонув, добито [[кулемет]]ами{{Sfn|Levene|2013|с=317}}.
4 липня 1944 року НКВС офіційно поінформував Сталіна про те, що переселення завершено{{Sfn|Pohl|1999|с=115}}. Однак незабаром після цієї доповіді НКВС з'ясував, що один зі своїх підрозділів забув депортувати людей з [[Арабатська стрілка|Арабатської стрілки]]. Замість того, щоб готувати додатковий трансферт у поїздах, НКВС завантажив сотні кримських татар на старий човен, доправив його до середини [[Азовське море|Азовського моря]] і потопив корабель, втопивши всіх людей в ньому 20 липня. Тих, хто не тонув, добито [[кулемет]]ами{{Sfn|Levene|2013|с=317}}.


[[Файл:Crimean Tatar child on a special settlement.jpg|праворуч|thumb|250px|Кримськотатарський хлопчик<!--або дівчина?--> в місці спецпоселення. 1944, [[Красновішерськ]], [[Пермський край|Молотовська область]].]]
[[Файл:Crimean Tatar child on a special settlement.jpg|праворуч|thumb|250px|Кримськотатарський хлопчик<!--або дівчина?--> в місці спецпоселення. 1944, [[Красновішерськ]], [[Пермський край|Молотовська область]].]]
Офіційно жодного Кримського татарина не залишилося в Криму. Депортація охопила кожну людину кримськотатарського походження, включаючи дітей, жінок, людей похилого віку, і навіть тих, хто були членами [[Комуністична партія|комуністичної партії]] або служив у [[Червона армія|Червоній армії]]. У березні 1949 року загалом 8 995 колишніх військовослужбовців Червоної Армії кримськотатарського походження були зареєстровані в {{нп|Спеціальні поселення|спеціальних поселеннях|en|Special settlements}} Серед цих ветеранів було 534 офіцери, 1392 сержанти і 7079 солдатів. Там були також 742 члени [[Комуністична партія Радянського Союзу|КПРС]] і 1225 членів [[Комсомол|ВЛКСМ]]{{Sfn|Pohl|2000|с=1}}. За словами одного з російських свідків депортації, деякі люди все ще воювали на Східному фронті, але їх чекала депортація наприкінці війни{{Sfn|Magocsi|2010|с=691}}. Це було особливо принизливо для героїв війни; Ільяс Аблаєв, наприклад, воював на різних фронтах під час війни і служив у Червоній Армії до травня 1947 року, тільки для того, щоб потім жити у вигнанні в регіоні [[Ташкент]]а{{Sfn|Studies on the Soviet Union|1970|с=87}}.
Офіційно жодного кримського татарина не залишилося в Криму. Депортація охопила кожну людину кримськотатарського походження, включаючи дітей, жінок, людей похилого віку і навіть тих, хто були членами [[Комуністична партія|комуністичної партії]] або служив у [[Червона армія|Червоній армії]]. У березні 1949 року загалом 8 995 колишніх військовослужбовців Червоної армії кримськотатарського походження були зареєстровані в {{нп|Спеціальні поселення|спеціальних поселеннях|en|Special settlements}} Серед цих ветеранів було 534 офіцери, 1392 сержанти і 7079 солдатів. Там були також 742 члени [[Комуністична партія Радянського Союзу|КПРС]] і 1225 членів [[Комсомол|ВЛКСМ]]{{Sfn|Pohl|2000|с=1}}. За словами одного з російських свідків депортації, деякі люди все ще воювали на Східному фронті, але їх чекала депортація наприкінці війни{{Sfn|Magocsi|2010|с=691}}. Це було особливо принизливо для героїв війни; Ільяс Аблаєв, наприклад, воював на різних фронтах під час війни і служив у Червоній армії до травня 1947 року тільки для того, щоб потім жити у вигнанні в регіоні [[Ташкент]]а{{Sfn|Studies on the Soviet Union|1970|с=87}}.


Під час цього масового виселення, радянська влада конфіскувала близько 80 000 будинків, 500 000 [[Корова|голів ВРХ]], 360 000 [[Акр|соток]] землі і 40 000 тонн сільськогосподарської продукції, які залишились після кримських татар{{Sfn|Sandole|Byrne|Sandole-Staroste|Senehi|2008|с=94}}. Крім того, всі кримські татари були звільнені з Червоної Армії. Крім 191 000 депортованих татар, радянська влада вигнала з півострова 9620 [[Вірмени|вірмен]], 12420 [[болгари|болгар]] і 15040 [[Греки|греків]]. Усіх їх колективно затаврували зрадниками і вважали за громадян другого сорту протягом багатьох десятиліть в СРСР{{Sfn|Sandole|Byrne|Sandole-Staroste|Senehi|2008|с=94}}. Серед депортованих були і 283 особи інших національностей: [[італійці]], [[румуни]], [[караїми]], [[курди]], [[чехи]], [[угорці]] і [[хорвати]], що також вказує на те, що у Криму була проведена етнічна чистка{{Sfn|Bugay|1996|с=46}}. У 1947 і 1948 роках місцеве МВС депортувало з Криму ще 2 012 ветеранів-репатріантів з кримських татар{{Sfn|Parrish|1996|с=104}}.
Під час цього масового виселення радянська влада конфіскувала близько 80 000 будинків, 500 000 [[Корова|голів корів]], 360 000 [[Акр|соток]] землі і 40 000 тонн сільськогосподарської продукції, які залишилися після кримських татар{{Sfn|Sandole|Byrne|Sandole-Staroste|Senehi|2008|с=94}}. Крім того, всі кримські татари були звільнені з Червоної армії. Крім 191 000 депортованих татар, радянська влада вигнала з півострова 9620 [[Вірмени|вірмен]], 12 420 [[болгари|болгар]] і 15 040 [[Греки|греків]]. Усіх їх колективно затаврували зрадниками і вважали за громадян другого сорту протягом багатьох десятиліть в СРСР{{Sfn|Sandole|Byrne|Sandole-Staroste|Senehi|2008|с=94}}. Серед депортованих були і 283 особи інших національностей: [[італійці]], [[румуни]], [[караїми]], [[курди]], [[чехи]], [[угорці]] і [[хорвати]], що також вказує на те, що у Криму була проведена етнічна чистка{{Sfn|Bugay|1996|с=46}}. 1947 і 1948 років місцеве МВС депортувало з Криму ще 2 012 ветеранів-репатріантів із кримських татар{{Sfn|Parrish|1996|с=104}}.

151 136 кримських татар були депортовані в Узбецьку РСР, 8 597 — у [[Марійська Автономна Радянська Соціалістична Республіка|Марійську АРСР]] і 4286 — до [[Казахська Радянська Соціалістична Республіка|Казахської РСР]]; а ще 29 846 направлені в різні віддалені регіони [[Російська Радянська Федеративна Соціалістична Республіка|РРФСР]]{{Sfn|Syed|Akhtar|Usmani|2011|с=298}}. Коли кримські татари прибули на місце призначення в Узбецькій РСР, їх зустріли ворожі місцеві жителі, які кидали в них каміння, навіть в їхніх дітей, оскільки чули, що кримські татари були «зрадниками» і «фашистськими пособниками»{{Sfn|Stronski|2010|сторінки=132–133}}. Узбеки не хотіли стати «смітником зрадницьких націй». У найближчі роки зареєстровано кілька нападів на кримських татар, деякі з яких були смертельними{{Sfn|Stronski|2010|сторінки=132–133}}.
[[Файл:Lavrenty_Beria.jpg|праворуч|міні|Лаврентій Берія, голова Радянського НКВС]]
[[Файл:Lavrenty_Beria.jpg|праворуч|міні|Лаврентій Берія, голова Радянського НКВС]]
Масову депортацію кримських татар організував Лаврентій Берія, шеф Радянської таємної поліції НКВС, і його підлеглі [[Кобулов Богдан Захарович|Богдан Кобулов]], [[Сєров Іван Олександрович|Іван Сєров]], [[Обручников Борис Павлович|Борис Обручников]], [[Свинелупов Михайло Георгійович|Михайло Свинелупов]], [[Аполлонов Аркідій Миколайович|Аркадій Аполлонов]]. Польові операції провели: заступник начальника [[ГУЛАГ]]у [[Добринін Георгій Прокопович|Георгій Добринін]], полковник держбезпеки [[Бежанов Григорій Акімович|Григорій Бежанов]], генерал-майор [[Піяшев Іван Іванович|Іван Піяшев]], комісар державної безпеки [[Кльопов Сергій Олексійович|Сергій Кльопов]], генерал-лейтенант [[Шередега Іван Самсонович|Іван Шередега]], підполковник державної безпеки [[Текаєв Борис Ілліч|Борис Текаєв]] і двоє місцевих лідерів — глава НКДБ Криму [[Фокін Петро Максимович|Петро Фокін]] і генерал-лейтенант [[Сергієнко Василь Тимофійович|Василь Сергієнко]]{{Sfn|Parrish|1996|с=104}}. Для виконання цієї депортації НКВС забезпечило 5000 озброєних агентів, і [[Міністерство державної безпеки СРСР|НКДБ]] виділив ще 20 000 озброєних осіб, разом із кількома тисячами солдатів регулярних військ. Дві сталінські директиви від травня 1944 року показують, що кожен аспект радянської влади, від фінансування до транзиту, був залучений у виконанні операції{{Sfn|Parrish|1996|с=104}}.
151 136 кримських татар було депортовано в Узбецьку РСР; 8 597 в [[Марійська Автономна Радянська Соціалістична Республіка|Марійську АРСР]] і 4286 до [[Казахська Радянська Соціалістична Республіка|Казахської РСР]]; а ще 29 846 направлено в різні віддалені регіони [[Російська Радянська Федеративна Соціалістична Республіка|РРФСР]]{{Sfn|Syed|Akhtar|Usmani|2011|с=298}}. Коли кримські татари прибули на місце призначення в Узбецькій РСР, їх зустріли ворожі місцеві жителі, які кидали в них каміння, навіть в їхніх дітей, оскільки чули, що кримські татари були «зрадниками» і «фашистськими пособниками»{{Sfn|Stronski|2010|сторінки=132–133}}. Узбеки не хотіли стати «смітником зрадницьких націй». У найближчі роки зареєстровано кілька нападів на кримських татар, деякі з яких були смертельними{{Sfn|Stronski|2010|сторінки=132–133}}.

Масову депортацію кримських татар організував Лаврентій Берія, шеф Радянської таємної поліції, НКВС, і його підлеглі [[Кобулов Богдан Захарович|Богдан Кобулов]], [[Сєров Іван Олександрович|Іван Сєров]], [[Обручников Борис Павлович|Борис Обручников]], [[Свинелупов Михайло Георгійович|Михайло Свинелупов]], [[Аполлонов Аркідій Миколайович|Аркадій Аполлонов]]. Польові операції провели: заступник начальника [[ГУЛАГ]]у [[Добринін Георгій Прокопович|Георгій Добринін]], полковник держбезпеки [[Бежанов Григорій Акімович|Григорій Бежанов]], генерал-майор [[Піяшев Іван Іванович|Іван Піяшев]], комісар державної безпеки [[Кльопов Сергій Олексійович|Сергій Кльопов]], генерал-лейтенант [[Шередега Іван Самсонович|Іван Шередега]], підполковник державної безпеки [[Текаєв Борис Ілліч|Борис Текаєв]], і двоє місцевих лідерів глава НКДБ Криму [[Фокін Петро Максимович|Петро Фокін]] і генерал-лейтенант [[Сергієнко Василь Тимофійович|Василь Сергієнко]]{{Sfn|Parrish|1996|с=104}}. Для виконання цієї депортації НКВС забезпечило 5000 озброєних агентів і [[НКДБ]] виділив ще 20 000 озброєних осіб, разом з кількома тисячами солдатів регулярних військ. Дві сталінські директиви від травня 1944 року показують, що кожен аспект Радянської влади, від фінансування до транзиту, був залучений у виконанні операції{{Sfn|Parrish|1996|с=104}}.


30 червня 1945 року [[Кримська Автономна Радянська Соціалістична Республіка|Кримську АРСР]] скасовано і приєднано до Російської РФСР<ref>[https://ru.wikisource.org/w/index.php?title=Указ_Президиума_ВС_СССР_от_30.06.1945_о_преобразовании_Крымской_АССР_в_Крымскую_область_в_составе_РСФСР&stable=0&redirect=no Указ Президії Верховної Ради СРСР від 30 червня 1945 року «Про перетворення Кримської АРСР в Кримську область у складі РРФСР»]</ref>.
30 червня 1945 року [[Кримська Автономна Радянська Соціалістична Республіка|Кримську АРСР]] скасовано і приєднано до Російської РФСР<ref>[https://ru.wikisource.org/w/index.php?title=Указ_Президиума_ВС_СССР_от_30.06.1945_о_преобразовании_Крымской_АССР_в_Крымскую_область_в_составе_РСФСР&stable=0&redirect=no Указ Президії Верховної Ради СРСР від 30 червня 1945 року «Про перетворення Кримської АРСР в Кримську область у складі РРФСР»]</ref>.


[[Радянська пропаганда]] намагалася приховати переміщення населення, стверджуючи, що кримські татари нібито «добровільно переселилися в Середню Азію»{{sfn|Williams|2001|p=401}}. По суті, Крим піддався [[Етнічна чистка|етнічним чисткам]]{{Sfn|Magocsi|2010|с=690}}. Після цього термін «кримські татари» був вилучений з російсько-радянського лексикону, і всі кримськотатарські [[Топоніміка|топоніми]] (назви міст, сіл і гір) у Криму були змінені на російські назви на всіх мапах. Мусульманські кладовища та релігійні об'єкти в Криму були зруйновані або перетворені на світські місця{{Sfn|Magocsi|2010|с=690}}. Під час сталінського правління, нікому не дозволялося згадувати, що цей етнос колись існував в СРСР. Це зайшло так далеко, що багатьом людям навіть заборонили називати себе кримськими татарами під час [[Перепис населення СРСР (1959)|радянських переписів 1959]], [[Перепис населення СРСР (1970)|1970]] і 1979 років. Вони могли тільки називати себе «татарами». Лише під час [[Перепис населення СРСР (1989)|Всесоюзного перепису 1989 року]] цю заборону знято<ref>[[#Buckley|Buckley, Ruble & Hoffman (2008)]], p. 238</ref>.
[[Радянська пропаганда]] намагалася приховати переміщення населення, стверджуючи, що кримські татари нібито «добровільно переселилися в Середню Азію»{{sfn|Williams|2001|p=401}}. По суті, Крим піддався [[Етнічна чистка|етнічним чисткам]]{{Sfn|Magocsi|2010|с=690}}. Після цього термін «кримські татари» був вилучений із російсько-радянського лексикону і всі кримськотатарські [[Топоніміка|топоніми]] (назви міст, сіл і гір) у Криму були змінені на російські назви на всіх мапах. Мусульманські кладовища та релігійні об'єкти в Криму були зруйновані або перетворені на світські місця{{Sfn|Magocsi|2010|с=690}}. Під час сталінського правління нікому не дозволялося згадувати, що цей народ колись існував у СРСР. Це зайшло так далеко, що багатьом людям навіть заборонили називати себе кримськими татарами під час [[Перепис населення СРСР (1959)|радянських переписів 1959]], [[Перепис населення СРСР (1970)|1970]] і 1979 років. Вони могли тільки називати себе «татарами». Лише під час [[Перепис населення СРСР (1989)|Всесоюзного перепису 1989 року]] цю заборону знято<ref>[[#Buckley|Buckley, Ruble & Hoffman (2008)]], p. 238</ref>.
{{hidden begin
|border = 1px solid silver;
|title = Фотографії кримських татар в місцях заслання в перші роки після депортації
|titlestyle = background:#87CEEB;
}}
<gallery mode="packed" caption="Фотографії">
Файл:Crimean Tatars elderly in exile.jpg|Бабуся Ісмі, мати 9 дітей, м. Красновишерськ, 1946.
Файл:Deported from Crimea.jpg|Депортовані Криму – жителі сіл Отузи та Шелен, м. Красновишерськ, Молотовська область, 1948.
Файл:Exiled Crimean Tatars near the river of Yazva.jpg|На лісосплаві біля річки Язва, Урал, 1948.
Файл:Crimean Tatars in exile.jpg|Кримські татари на лісоповалі після депортації з Криму. Молотовская область, 1952.
Файл:Crimean Tatars at the logging.jpg|Кримські татари на лісоповалі, 1952.
Файл:Crimean Tatar women at the construction site.jpg|Кримськотатарські жінки на будівництві, 1954.
</gallery>
{{hidden end}}


== Наслідки ==
== Наслідки ==
Рядок 173: Рядок 165:
=== Смертність та кількість жертв ===
=== Смертність та кількість жертв ===
{| class="wikitable" style="float: right;"
{| class="wikitable" style="float: right;"
|+ Смертність депортованих кримських татар згідно з документами НКВС{{sfn|Amnesty International|1973|pp=160–161}}
|+ Смертність депортованих кримських татар, згідно з документами НКВС{{sfn|Amnesty International|1973|pp=160–161}}
! Рік || Кількість померлих
! Рік || Кількість померлих
|-
|-
| '''Травень 1944&nbsp;— 1 січня 1945''' || '''13592'''
| '''Травень 1944 р.&nbsp;— 1 січня 1945 р.''' || '''13592'''
|-
|-
| '''1 січня 1945&nbsp;— 1 січня 1946''' || '''13183'''
| '''1 січня 1945 р.&nbsp;— 1 січня 1946 р.''' || '''13183'''
|}
|}
[[File:The Funeral.jpg|thumb|250px|Похорони. Кримські татари, 1944 рік, [[Молотовська область]], РРФСР.]]
[[File:The Funeral.jpg|thumb|left|250px|Похорони. Кримські татари, 1944 рік, [[Пермський край|Молотовська область]], РРФСР.]]
Загальна [[смертність]] внаслідок депортації кримських татар досі залишається предметом суперечок, почасти тому, що НКВС тримали неповні звіти про смертність серед переселених народів. Як і інші депортовані народи, кримських татар помістили під режим [[Спецпереселенці|спецпоселення]]. Багато депортованих повинні були виконувати [[Примусова праця|примусову працю]]: в їх завдання входила робота у [[Вугільна промисловість|вугільних шахтах]] і будівельних батальйонах, під наглядом НКВС. Дезертирство каралося стратою{{Sfn|Pohl|2000|сторінки=3–4}}. Спецпереселенцям часто доводилося працювати по одинадцять-дванадцять годин на добу, без вихідних{{Sfn|Viola|2007|с=99}}. Попри цю важку фізичну працю, кримським татарам видавали лише по 200{{Sfn|Kucherenko|2016|с=85}}&nbsp;— 400 грамів хліба на день{{Sfn|Reid|2015|с=204}}. Житлових приміщень було недостатньо; деякі з них були змушені жити в [[Хижа (житло)|землянках]], де «не було ні дверей, ні вікон, нічого, тільки очерет» на підлозі, щоб спати{{Sfn|Lillis|2014}}.
Загальна [[смертність]] унаслідок депортації кримських татар досі залишається предметом суперечок, почасти тому, що НКВС тримали неповні звіти про смертність серед переселених народів. Як і інші депортовані народи, кримських татар помістили під режим [[Спецпереселенці|спецпоселення]]. Багато депортованих повинні були виконувати [[Примусова праця|примусову працю]]: в їх завдання входила робота у [[Вугільна промисловість|вугільних шахтах]] і будівельних батальйонах під наглядом НКВС. Дезертирство каралося стратою{{Sfn|Pohl|2000|сторінки=3–4}}. Спецпереселенцям часто доводилося працювати по одинадцять-дванадцять годин на добу без вихідних{{Sfn|Viola|2007|с=99}}. Попри цю важку фізичну працю, кримським татарам видавали лише по 200{{Sfn|Kucherenko|2016|с=85}}—400 грамів хліба на день{{Sfn|Reid|2015|с=204}}. Житлових приміщень було недостатньо; деякі з депортованих були вимушені жити в [[Халабуда|землянках]], де «не було ні дверей, ні вікон, нічого, тільки очерет» на підлозі, щоб спати{{Sfn|Lillis|2014}}.


Єдиний транспорт до цих віддалених районів і трудових колоній був так само завантажений. НКВС завантажували 50 осіб у кожен вагон разом з їхнім майном. Була тільки одна дірка в підлозі вагона, яку використовували як туалет{{Sfn|Pohl|2000|с=4}}. Одна зі свідків стверджувала, що 133 людини були замкнені в її вагоні{{Sfn|Reid|2015}}. Умови в переповнених вагонах ускладнювалися відсутністю [[Гігієна|гігієни]], а це вело до [[Епідемічний висипний тиф|епідемії висипного тифу]]{{Sfn|Pohl|2000|с=4}}. Оскільки поїзди тільки в рідкісних випадках зупинялися, щоб відчинити двері вагонів під час поїздки, хворі неминуче заражали інших, хто був у вагонах{{Sfn|Pohl|2000|с=4}}. Лише після прибуття на місце призначення до Узбецької РСР кримські татари були звільнені з закритих вагонів{{Sfn|Pohl|2000|с=4}}. Перші депортовані почали прибувати в Узбецьку РСР 29 травня 1944 року, і більшість з них прибули до 8 червня 1944 року{{Sfn|Kamenetsky|1977|с=244}}. Втім, деякі були перенаправлені на інші напрями в Центральній Азії і повинні були продовжити свою подорож. Деякі свідки стверджували, що вони подорожували в закритих вантажних вагонах протягом 24 днів поспіль{{Sfn|Human Rights Watch|1991|с=33}}. Увесь цей час їм давали дуже мало їжі або води{{Sfn|Magocsi|2010|с=690}}. Там не було свіжого повітря, оскільки двері і вікна були зачинені. У [[Казахська Радянська Соціалістична Республіка|Казахській РСР]] транспортні охоронці відчиняли двері тільки щоб викинути трупи вздовж залізниці. Тож кримські татари назвали ці автомотриси «[[Кремація|крематоріями]] на колесах»{{Sfn|Allworth|1998|с=155}}. Звіти показують, що принаймні 7889 кримських татар загинуло під час цієї довгої подорожі, що становить близько 4&nbsp;% від загальної чисельності народу{{Sfn|Garrard|Healicon|1993|с=168}}.
Єдиний транспорт до цих віддалених районів і трудових колоній був так само завантажений. НКВС завантажували 50 осіб у кожен вагон разом із їхнім майном. Була тільки одна дірка в підлозі вагона, яку використовували як туалет{{Sfn|Pohl|2000|с=4}}. Одна зі свідків стверджувала, що 133 людини були замкнені в її вагоні{{Sfn|Reid|2015}}. Умови в переповнених вагонах ускладнювалися відсутністю [[Гігієна|гігієни]], а це вело до [[Епідемічний висипний тиф|епідемії висипного тифу]]{{Sfn|Pohl|2000|с=4}}. Оскільки поїзди тільки в рідкісних випадках зупинялися, щоб відчинити двері вагонів під час поїздки, хворі неминуче заражали інших, хто був у вагонах{{Sfn|Pohl|2000|с=4}}. Лише після прибуття на місце призначення до Узбецької РСР кримські татари були звільнені з закритих вагонів{{Sfn|Pohl|2000|с=4}}. Перші депортовані почали прибувати в Узбецьку РСР 29 травня 1944 року, і більшість із них прибули до 8 червня 1944 року{{Sfn|Kamenetsky|1977|с=244}}. Втім, деякі були перенаправлені на інші напрями в Центральній Азії і мали продовжити свою подорож. Деякі свідки стверджували, що вони подорожували в закритих вантажних вагонах протягом 24 днів поспіль{{Sfn|Human Rights Watch|1991|с=33}}. Увесь цей час їм давали дуже мало їжі або води{{Sfn|Magocsi|2010|с=690}}. Там не було свіжого повітря, оскільки двері і вікна були зачинені. У [[Казахська Радянська Соціалістична Республіка|Казахській РСР]] транспортні охоронці відчиняли двері, тільки щоб викинути трупи вздовж залізниці. Тож кримські татари назвали ці автомотриси «[[Кремація|крематоріями]] на колесах»{{Sfn|Allworth|1998|с=155}}. Звіти показують, що принаймні 7889 кримських татар загинули під час цієї довгої подорожі, що становить близько 4&nbsp;% від загальної чисельності народу{{Sfn|Garrard|Healicon|1993|с=168}}.


{| cellspacing="5" class="toccolours" style="float: right; margin-left: 1em; margin-right: 1em; font-size: 100%; color: black; width: 25em; max-width: 40%; margin-bottom: 10px; background: rgb(198, 219, 247);"
{| cellspacing="5" class="toccolours" style="float: right; margin-left: 1em; margin-right: 1em; font-size: 100%; color: black; width: 25em; max-width: 40%; margin-bottom: 10px; background: rgb(198, 219, 247);"
Рядок 191: Рядок 183:
|}
|}


Висока смертність тривала протягом кількох років у вигнанні через [[недоїдання]], [[Примусова праця|трудову експлуатацію]], хвороби, відсутності медичної допомоги і впливу суворого пустельного клімату Узбекистану{{Sfn|Pohl|2000|с=7}}. Засланців часто направляли на найважчі будівельні майданчики. Узбецькі медичні установи були переповнені кримськими татарами, які були схильні до місцевих азійських захворювань, яких не було на Кримському півострові, де вода була чистішою, зокрема [[Жовта гарячка|жовтої лихоманки]], [[Дистрофія|дистрофії]], [[Малярія|малярії]] та кишкових хвороб{{Sfn|Williams|2015|с=106}}. [[Рівень смертності]] був найвищим упродовж перших п'яти років. У 1949 році радянська влада порахувала населення депортованих етнічних груп, які жили в спеціальних поселеннях. Згідно з їхніми даними, було 44 887 [[Заміщення смертності|надлишкових смертей]] за ці п'ять років, 19,6&nbsp;% від загальної чисельності<ref name="buckley207">[[#Buckley|Buckley, Ruble & Hofmann (2008)]], p. 207</ref>. Інші джерела дають цифру 44125 смертей за цей час{{Sfn|Human Rights Watch|1991|с=9}}. Тоді як третє джерело, використовуючи альтернативні архіви НКВС, дає цифру 32107 смертей{{Sfn|Ukrainian Congress Committee of America|2004|сторінки=43–44}}. Ці звіти включили всіх людей, переселених з Криму (зокрема вірмен, болгар і греків), але кримські татари сформували більшість у цій групі. Знадобилося п'ять років, поки кількість народжень серед депортованих людей почала перевершувати число смертей{{Sfn|Pohl|2000|с=7}}. Радянські архіви свідчать, що в період між травнем 1944 року і січнем 1945 року загалом 13592 кримських татар загинули у вигнанні, близько 7&nbsp;% від усього населення{{Sfn|Amnesty International|1973|сторінки=160–161}}. Майже половину всіх смертей (6096) становили діти віком до 16 років; інші 4525 дорослі жінки і 2562 становили дорослі чоловіки. Упродовж 1945 року померло ще 13183 особи{{Sfn|Amnesty International|1973|сторінки=160–161}}. Таким чином, до кінця грудня 1945 року щонайменше 27 000 кримських татар уже померли у вигнанні{{Sfn|Moss|2008|с=17}}. Одна кримська татарка, що жила неподалік від Ташкента, згадувала так про події 1944 року{{sfn|Dadabaev|2015|p=56}}:
Висока смертність тривала протягом кількох років у вигнанні через [[недоїдання]], [[Примусова праця|трудову експлуатацію]], хвороби, відсутність медичної допомоги і впливу суворого пустельного клімату Узбекистану{{Sfn|Pohl|2000|с=7}}. Засланців часто направляли на найважчі будівельні майданчики. Узбецькі медичні установи були переповнені кримськими татарами, які були схильні до місцевих азійських захворювань, відсутніх на Кримському півострові, де вода була чистішою, зокрема до [[Жовта гарячка|жовтої лихоманки]], [[Дистрофія|дистрофії]], [[Малярія|малярії]] та кишкових хвороб{{Sfn|Williams|2015|с=106}}. [[Смертність|Рівень смертності]] був найвищим упродовж перших п'яти років. 1949 року радянська влада порахувала населення депортованих етнічних груп, які жили в спеціальних поселеннях. Згідно з їхніми даними, було 44 887 [[Заміщення смертності|надлишкових смертей]] за ці п'ять років, 19,6&nbsp;% від загальної чисельності<ref name="buckley207">[[#Buckley|Buckley, Ruble & Hofmann (2008)]], p. 207</ref>. Інші джерела дають цифру 44 125 смертей за цей час{{Sfn|Human Rights Watch|1991|с=9}}. Тоді як третє джерело, використовуючи альтернативні архіви НКВС, дає цифру 32 107 смертей{{Sfn|Ukrainian Congress Committee of America|2004|сторінки=43–44}}. Ці звіти врахували всіх людей, переселених із Криму (зокрема вірмен, болгар і греків), але кримські татари сформували більшість у цій групі. Знадобилося п'ять років, щоби кількість народжень серед депортованих людей почала перевершувати число смертей{{Sfn|Pohl|2000|с=7}}. Радянські архіви свідчать, що в період між травнем 1944 року і січнем 1945 року загалом 13 592 кримських татар загинули у вигнанні, близько 7&nbsp;% від усього населення{{Sfn|Amnesty International|1973|сторінки=160–161}}. Майже половину всіх смертей (6096) становили діти віком до 16 років; інші 4525 дорослі жінки і 2562 дорослі чоловіки. Упродовж 1945 року померло ще 13 183 особи{{Sfn|Amnesty International|1973|сторінки=160–161}}. Таким чином, до кінця грудня 1945 року щонайменше 27 000 кримських татар уже померли у вигнанні{{Sfn|Moss|2008|с=17}}. Одна кримська татарка, що жила неподалік від Ташкента, згадувала так про події 1944 року{{sfn|Dadabaev|2015|p=56}}:


{{початок цитати}}Мої батьки були депортовані з Криму в Узбекистан у травні 1944 року. У моїх батьків були сестри і брати, але до того часу, коли вони прибули до Узбекистану, тільки вони залишилися в живих. Сестри моїх батьків, а також брати і батьки, всі померли внаслідок грипу та інших хвороб … Моя мама залишилася зовсім одна, і її перша робота полягала в різанні дерев.{{кінець цитати}}
{{початок цитати}}Мої батьки були депортовані з Криму в Узбекистан у травні 1944 року. У моїх батьків були сестри і брати, але до того часу, коли вони прибули до Узбекистану, тільки вони залишилися в живих. Сестри моїх батьків, а також брати і батьки, всі померли внаслідок грипу та інших хвороб … Моя мама залишилася зовсім одна, і її перша робота полягала в різанні дерев.{{кінець цитати}}


[[Файл:Brezhnev-color.jpg|thumb|150px|right|[[Брежнєв Леонід Ілліч|Леонід Брежнєв]]]]
[[Файл:Brezhnev-color.jpg|thumb|150px|right|[[Брежнєв Леонід Ілліч|Леонід Брежнєв]]]]
За оцінками кримських татар показники смертності були значно вищими і становили 46&nbsp;% від населення, що жило у вигнанні{{Sfn|Human Rights Watch|1991|с=34}}. У 1968 році, коли [[Брежнєв Леонід Ілліч|Леонід Брежнєв]] очолював СРСР, кримськотатарських активістів переслідували за апелювання до цих високих цифр під приводом, що це «наклеп на СРСР». Для того, щоб показати, що кримські татари перебільшують, КДБ опублікував цифри, які свідчать про те, що лише 22&nbsp;% цього етносу померло{{Sfn|Human Rights Watch|1991|с=34}}. За оцінками Ганнібала Тревіса загалом 40000-80000 кримських татар померли у вигнанні{{Sfn|Travis|2010|с=334}}. Дж. Отто Поль наводить дані Майкла Рівкіна щодо не менш як 42000 кримських татар, які загинули між 1944 і 1951 роком, а це означає, що близько 20&nbsp;% населення загинуло як наслідок цієї політики. Поль описав це як «один з найгірших випадків етнічно мотивованих масових вбивств 20-го століття»{{Sfn|Pohl|2000|с=10}}. Кримський Державний комітет підрахував, що 45000 кримських татар загинуло в період між 1944 і 1948 роками. Офіційний звіт НКВС підрахував, що 27&nbsp;% народу померли{{Sfn|Ukrainian Congress Committee of America|2004|сторінки=43–44}}.
За оцінками кримських татар, показники смертності були значно вищими і становили 46&nbsp;% від населення, що жило у вигнанні{{Sfn|Human Rights Watch|1991|с=34}}. У 1968 році, коли [[Брежнєв Леонід Ілліч|Леонід Брежнєв]] очолював СРСР, кримськотатарських активістів переслідували за апелювання до цих високих цифр під приводом, що це «наклеп на СРСР». Для того щоб показати, що кримські татари перебільшують, КДБ опублікував цифри, які свідчать про те, що лише 22&nbsp;% цього народу померло{{Sfn|Human Rights Watch|1991|с=34}}. За оцінками Ганнібала Тревіса загалом 40 000—80 000 кримських татар померли у вигнанні{{Sfn|Travis|2010|с=334}}. Дж. Отто Поль наводить дані Майкла Рівкіна щодо не менш як 42 000 кримських татар, які загинули між 1944 і 1951 роками, а це означає, що близько 20&nbsp;% населення загинуло внаслідок радянської політики. Поль описав це як «один із найгірших випадків етнічно мотивованих масових вбивств XX століття»{{Sfn|Pohl|2000|с=10}}. Кримський Державний комітет підрахував, що 45 000 кримських татар загинули в період між 1944 і 1948 роками. Офіційний звіт НКВС підрахував, що 27&nbsp;% народу померли{{Sfn|Ukrainian Congress Committee of America|2004|сторінки=43–44}}.

Значна кількість переселенців, виснажених{{sfn|Бекирова|2004}}{{sfn|Бекирова|2008}} трьома роками життя в німецькій окупації, загинула в місцях висилки від голоду і хвороб у 1944—1945 роках. Оцінки кількості загиблих в цей період дуже різняться: від 15—25&nbsp;%, за оцінками різних радянських офіційних органів, до 46&nbsp;%, за оцінками активістів кримськотатарського руху, які збирали відомості про загиблих в 1960-ті роки{{sfn|Бекирова|2004}}{{sfn|Бекирова|2008}}. Таким чином, за даними ОСП УзРСР, лише «за 6 місяців 1944, тобто з моменту прибуття в УзРСР і до кінця року померло 16 052 осіб (10,6&nbsp;%)»<ref>ГАРФ ф. 9479, оп. 1с, д. 248, л. 12. Опубликовано в кн. Опубликовано в кн. Гульнара Бекирова. Крымские татары. 1941—1991 (Опыт политической истории). Том 1. Симферополь 2008.</ref>. Протягом 12 років до 1956 року кримські татари мали статус [[спецпереселенці]]в, що означав різні обмеження в правах, зокрема заборону на самовільний (без письмового дозволу спецкомендатури) перетин кордону спецпоселення і кримінальне покарання за його порушення. Відомі численні випадки, коли людей засуджували до багаторічних (до 25 років) термінів таборів за те, що відвідували родичів у сусідніх селищах, територія яких належала до іншого спецпоселення{{sfn|Бекирова|2004}}{{sfn|Бекирова|2008}}{{sfn|Дагджи|2008}}.


Значна кількість переселенців, виснажених{{sfn|Бекирова|2004}}{{sfn|Бекирова|2008}} трьома роками життя в німецькій окупації, загинула в місцях висилки від голоду і хвороб у 1944—1945 роках. Оцінки кількості загиблих у цей період дуже різняться: від 15—25&nbsp;% за оцінками різних радянських офіційних органів, до 46&nbsp;% за оцінками активістів кримськотатарського руху, які збирали відомості про загиблих у 1960-ті роки{{sfn|Бекирова|2004}}{{sfn|Бекирова|2008}}. Таким чином, за даними ОСП УзРСР, лише «за 6 місяців 1944 року, тобто з моменту прибуття в УзРСР і до кінця року, померло 16 052 особи (10,6&nbsp;%)»<ref>ГАРФ ф. 9479, оп. 1с, д. 248, л. 12. Опубликовано в кн. Опубликовано в кн. Гульнара Бекирова. Крымские татары. 1941—1991 (Опыт политической истории). Том 1. Симферополь 2008.</ref>. Протягом 12 років до 1956 року кримські татари мали статус [[спецпереселенці]]в, що означав різні обмеження в правах, зокрема заборону на самовільний (без письмового дозволу спецкомендатури) перетин кордону спецпоселення і кримінальне покарання за його порушення. Відомі численні випадки, коли людей засуджували до багаторічних (до 25 років) термінів таборів за те, що вони відвідували родичів у сусідніх селищах, територія яких належала до іншого спецпоселення{{sfn|Бекирова|2004}}{{sfn|Бекирова|2008}}{{sfn|Дагджи|2008}}.
{{hidden begin
|border = 1px solid silver;
|title = Кримські татари в місцях заслання в перші роки після депортації
|titlestyle = background:#87CEEB;
}}
<gallery mode="packed" heights="200" caption="Фотографії">
Файл:Crimean Tatars elderly in exile.jpg|Бабуся Ісмі, мати 9 дітей, м. Красновишерськ, 1946.
Файл:Deported from Crimea.jpg|Депортовані Криму – жителі сіл Отузи та Шелен, м. Красновишерськ, Молотовська область, 1948.
Файл:Exiled Crimean Tatars near the river of Yazva.jpg|На лісосплаві біля річки Язва, Урал, 1948.
Файл:Crimean Tatars in exile.jpg|Кримські татари на лісоповалі після депортації з Криму. Молотовская область, 1952.
Файл:Crimean Tatars at the logging.jpg|Кримські татари на лісоповалі, 1952.
Файл:Crimean Tatar women at the construction site.jpg|Кримськотатарські жінки на будівництві, 1954.
</gallery>
{{hidden end}}
<small>'''Різні оцінки смертності кримських татар:'''</small>
<small>'''Різні оцінки смертності кримських татар:'''</small>
{| width="100%" style="margin-bottom: 10px;"
{| width="100%" style="margin-bottom: 10px;"
Рядок 223: Рядок 228:
|}
|}


На відміну від деяких інших депортованих народів, що повернулися на батьківщину наприкінці 1950-х років, кримських татар було позбавлено цього права формально до 1974 року, фактично ж&nbsp;— до 1989. Масове повернення народу до Криму почалося лише наприкінці «[[Перебудова|перебудови]]» 1989 року.
На відміну від деяких інших депортованих народів, що повернулися на батьківщину наприкінці 1950-х років, кримських татар було позбавлено цього права формально до 1974 року, фактично ж&nbsp;— до 1989-го. Масове повернення народу до Криму почалося лише наприкінці [[Перебудова|Перебудови]] 1989 року.


Внаслідок депортації кримські татари на півсторіччя були позбавлені етносоціального та етнокультурного середовища проживання, яке створювалося віками, а також їхньої державності{{sfn|Овчаренко|2004}}.
Внаслідок депортації кримські татари на півсторіччя були позбавлені етносоціального та етнокультурного середовища проживання, яке створювалося віками, а також їхньої державності{{sfn|Овчаренко|2004}}.
Рядок 230: Рядок 235:


==== Знелюдення півострова ====
==== Знелюдення півострова ====
{{multiple image
{{multiple image|image1=Crimean Tatar 1939-num.png|width1=200|image2=CrimeanTatar2001.png|width2=180|footer=Ліворуч відсоток кримських татар по регіонах Криму 1939 року; праворуч — 2001 року}}
|image1=Ethnic_map_of_the_Crimea.jpg
[[Файл:Agitation flyer crimea russians resettlement.jpg|thumb|right|250|Після вигнання кримських татар росіяни спокушалися переселитися у Крим такими оголошеннями]]
|width1=97
|image2=Crimean Tatar 1939-num.png
|width2=200
|image3=CrimeanTatar2001.png
|width3=180
|footer=Етнічна карта Криму 1930 року за даними Малої Радянської енциклопедії; відсоток кримських татар по регіонах Криму за даними сталінського перепису населення 1939 року; відсоток за даними 2001 року}}
Якийсь час після депортації кримських татар серед решти населення Криму були поширені панічні настрої. Багато хто боявся, що незабаром депортують і всіх інших. Особливо посилилися ці настрої після депортації в червні 1944 року кримських вірмен, болгар і греків. З протоколу пленуму Кримського обкому ВКП (б) 14 червня 1944
Якийсь час після депортації кримських татар серед решти населення Криму були поширені панічні настрої. Багато хто боявся, що незабаром депортують і всіх інших. Особливо посилилися ці настрої після депортації в червні 1944 року кримських вірмен, болгар і греків. З протоколу пленуму Кримського обкому ВКП (б) 14 червня 1944
{{cquote|Багато таких розмов: «Ось татар вивезли і нас будуть вивозити.» І навіть сухарі сушать...<ref>РГАСПИ, ф.17, оп.44, д.758, л.36об.</ref>}}
{{cquote|Багато таких розмов: «Ось татар вивезли і нас будуть вивозити.» І навіть сухарі сушать...<ref>РГАСПИ, ф.17, оп.44, д.758, л.36об.</ref>}}
Рядок 237: Рядок 248:
Деякі райони (гори і Південний берег Криму, населені до того переважно кримськими татарами) залишилися практично без населення. За повідомленням відповідального організатора ЦК ВКП (б) у Кримській області до ЦК ВКП (б), «після виселення татар, в деяких районах, особливо південних, населення майже не залишилося. У Куйбишевському районі залишилося всього населення 672 чол., Алуштинському&nbsp;— 2637, Судацькому&nbsp;— 3380, Балаклавському&nbsp;— 2233. Аналогічне становище з населенням в Карасубазарському, Бахчисарайському, Ялтинському районах»<ref>РГАСПИ, ф.17, оп.88, д.309, л.18.</ref>.
Деякі райони (гори і Південний берег Криму, населені до того переважно кримськими татарами) залишилися практично без населення. За повідомленням відповідального організатора ЦК ВКП (б) у Кримській області до ЦК ВКП (б), «після виселення татар, в деяких районах, особливо південних, населення майже не залишилося. У Куйбишевському районі залишилося всього населення 672 чол., Алуштинському&nbsp;— 2637, Судацькому&nbsp;— 3380, Балаклавському&nbsp;— 2233. Аналогічне становище з населенням в Карасубазарському, Бахчисарайському, Ялтинському районах»<ref>РГАСПИ, ф.17, оп.88, д.309, л.18.</ref>.


==== Зміна топонімики ====
==== Зміна назв населених пунктів ====
Після депортації кримських татар в Криму трьома указами від 1944, 1945 і 1948 років було перейменовано всі (за винятком [[Бахчисарай|Бахчисарая]], [[Джанкой|Джанкоя]], [[Ішунь (село)|Ішуні]], [[Саки (місто)|Саків]] та [[Судак (місто)|Судака]]) поселення, назви яких мали кримськотатарське походження (більш ніж 1000 топонімів або понад 90&nbsp;% від загальної чисельності поселень Криму)<ref>{{Cite web |url=http://www.artiks.ru/consultant_text.php?id=13140 |title=Указ Президії Верховної Ради РРФСР N 621/6 «Про перейменування районів і районних центрів Кримської АРСР» від 14.12.1944 - Документи - Артикс |accessdate=09.05.2019 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20190509131529/https://www.artiks.ru/consultant_text.php?id=13140 |archivedate=09.05.2019 |deadurl=no }}</ref><ref>{{Cite web |url=https://ru.wikisource.org/wiki/Указ_Президиума_ВС_РСФСР_от_21.08.1945_%E2%84%96_619/3 |title=Указ Президії Верховної Ради РРФСР від 21 серпня 1945 року № 619/3 «Про перейменування сільських Рад і населених пунктів Кримської області» |accessdate=12.05.2019 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20190429000105/https://ru.wikisource.org/wiki/Указ_Президиума_ВС_РСФСР_от_21.08.1945_%E2%84%96_619/3 |archivedate=29.04.2019 |deadurl=no }}</ref><ref>
Після депортації кримських татар в Криму трьома указами від 1944, 1945 і 1948 років було перейменовано всі (за винятком [[Бахчисарай|Бахчисарая]], [[Джанкой|Джанкоя]], [[Ішунь (село)|Ішуні]], [[Саки (місто)|Саків]] та [[Судак (місто)|Судака]]) поселення, назви яких мали кримськотатарське походження (більш ніж 1000 топонімів або понад 90&nbsp;% від загальної чисельності поселень Криму)<ref>{{Cite web |url=http://www.artiks.ru/consultant_text.php?id=13140 |title=Указ Президії Верховної Ради РРФСР N 621/6 «Про перейменування районів і районних центрів Кримської АРСР» від 14.12.1944 - Документи - Артикс |accessdate=09.05.2019 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20190509131529/https://www.artiks.ru/consultant_text.php?id=13140 |archivedate=09.05.2019 |deadurl=no }}</ref><ref>{{Cite web |url=https://ru.wikisource.org/wiki/Указ_Президиума_ВС_РСФСР_от_21.08.1945_%E2%84%96_619/3 |title=Указ Президії Верховної Ради РРФСР від 21 серпня 1945 року № 619/3 «Про перейменування сільських Рад і населених пунктів Кримської області» |accessdate=12.05.2019 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20190429000105/https://ru.wikisource.org/wiki/Указ_Президиума_ВС_РСФСР_от_21.08.1945_%E2%84%96_619/3 |archivedate=29.04.2019 |deadurl=no }}</ref><ref>
{{Cite web |url=https://ru.wikisource.org/wiki/Указ_Президиума_ВС_РСФСР_от_18.05.1948_о_переименовании_населённых_пунктов_Крымской_области |title=Указ Президії Верховної Ради РРФСР від 18.05.1948 про перейменування населених пунктів Кримської області |accessdate=12.05.2019 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20170819213338/https://ru.wikisource.org/wiki/Указ_Президиума_ВС_РСФСР_от_18.05.1948_о_переименовании_населённых_пунктов_Крымской_области |archivedate=19.08.2017 |deadurl=no }}</ref>.
{{Cite web |url=https://ru.wikisource.org/wiki/Указ_Президиума_ВС_РСФСР_от_18.05.1948_о_переименовании_населённых_пунктов_Крымской_области |title=Указ Президії Верховної Ради РРФСР від 18.05.1948 про перейменування населених пунктів Кримської області |accessdate=12.05.2019 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20170819213338/https://ru.wikisource.org/wiki/Указ_Президиума_ВС_РСФСР_от_18.05.1948_о_переименовании_населённых_пунктов_Крымской_области |archivedate=19.08.2017 |deadurl=no }}</ref>.


==== Заселення Криму колгоспниками ====
==== Заселення Криму колгоспниками ====
{{multiple image
|image1=Agitation flyer crimea russians resettlement.jpg
|width1=109
|image2=Переселення колгоспників-овочівників до Криму.jpeg
|width2=200
|footer=Після вигнання кримських татар росіяни спокушалися переселитися у Крим такими оголошеннями; колгоспники-овочівники, переселені з [[Бєлгородська область|Бєлгородської області]] в Крим}}
Рішенням від 18 серпня 1944 року з метою «якнайшвидшого освоєння родючих земель, садів і виноградників» ДКО визнав за необхідне переселити в Крим з різних областей РРФСР і Української РСР «сумлінних і працьовитих колгоспників&nbsp;— всього 51 000 чоловік». Землі колишніх кримськотатарських колгоспів, звідки були «зроблені спецпереселения в 1944 році, з наявними посівами і насадженнями» передавалися знову організовуваним колгоспам переселенців з областей Росії та України і закріплювалися за цими колгоспами в «вічне користування». Вже до 1 грудня 1944&nbsp;р. до Криму прибуло 64 тисяч переселенців. Переселення в Крим було добровільним і потенційно доступно для всіх громадян СРСР по заповненню спеціальної анкети, які потім затверджувалися Обкомами КПСС<ref>{{Cite web|url=https://www.belpressa.ru/news/news/dobrosovestnyh-i-trudolyubivyh09383/|title=Добросовестных и трудолюбивых. БелПресса|publisher=www.belpressa.ru|accessdate=2016-05-23|archiveurl=https://web.archive.org/web/20180120235902/https://www.belpressa.ru/news/news/dobrosovestnyh-i-trudolyubivyh09383/|archivedate=2018-01-20|deadurl=no}}</ref>.
Рішенням від 18 серпня 1944 року з метою «якнайшвидшого освоєння родючих земель, садів і виноградників» ДКО визнав за необхідне переселити в Крим з різних областей РРФСР і Української РСР «сумлінних і працьовитих колгоспників&nbsp;— всього 51 000 чоловік». Землі колишніх кримськотатарських колгоспів, звідки були «зроблені спецпереселения в 1944 році, з наявними посівами і насадженнями» передавалися знову організовуваним колгоспам переселенців з областей Росії та України і закріплювалися за цими колгоспами в «вічне користування». Вже до 1 грудня 1944&nbsp;р. до Криму прибуло 64 тисяч переселенців. Переселення в Крим було добровільним і потенційно доступно для всіх громадян СРСР по заповненню спеціальної анкети, які потім затверджувалися Обкомами КПСС<ref>{{Cite web|url=https://www.belpressa.ru/news/news/dobrosovestnyh-i-trudolyubivyh09383/|title=Добросовестных и трудолюбивых. БелПресса|publisher=www.belpressa.ru|accessdate=2016-05-23|archiveurl=https://web.archive.org/web/20180120235902/https://www.belpressa.ru/news/news/dobrosovestnyh-i-trudolyubivyh09383/|archivedate=2018-01-20|deadurl=no}}</ref>.


Наступний [[Населення Криму|перепис 1959 року]] показав, що населення відновилося до 1,2 мільйона осіб, але в кардинально іншому етнічному складі, ніж до війни: 71&nbsp;% росіян, 22&nbsp;% українців, 2&nbsp;% білорусів. Частка українців у Криму зросла з 13&nbsp;% до 22&nbsp;%, росіян&nbsp;— з 48&nbsp;% до 72&nbsp;%. Частка білорусів зросла з 1&nbsp;% до 2&nbsp;%. З Криму повністю зникли кримські татари<ref>{{Cite web|title=Демоскоп Weekly - Приложение. Справочник статистических показателей.|url=http://www.demoscope.ru/weekly/ssp/resp_nac_59.php?reg=9|website=www.demoscope.ru|accessdate=2019-05-16|archiveurl=https://web.archive.org/web/20170906085357/http://demoscope.ru/weekly/ssp/resp_nac_59.php?reg=9|archivedate=2017-09-06|deadurl=no}}</ref><ref name="черв1-1">{{Cite web |url=http://old.iea.ras.ru/books/08_KRIM1/040220041211_1.htm |title=Крымскотатарское национальное движение. Том I. РАЗДЕЛ I. КРЫМСКОТАТАРСКОЕ НАЦИОНАЛЬНОЕ ДВИЖЕНИЕ. ИНФОРМАЦИОННАЯ БАЗА И ИСТОРИОГРАФИЯ. ГЛАВА 1. ИСТОЧНИКОВАЯ БАЗА ИЗУЧЕНИЯ КРЫМСКОТАТАРСКОГО ДВИЖЕНИЯ / Ред. М. Н. Губогло, С. М. Червонная, Серия: «Национальные движения в СССР», ЦИМО — М. 1992 |accessdate=16 травня 2019 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20171108214611/http://old.iea.ras.ru/books/08_KRIM1/040220041211_1.htm |archivedate=8 листопада 2017 |deadurl=no }}</ref>.
Наступний [[Населення Криму|перепис 1959 року]] показав, що населення відновилося до 1,2 мільйона осіб, але в кардинально іншому етнічному складі, ніж до війни: 71&nbsp;% росіян, 22&nbsp;% українців, 2&nbsp;% білорусів. Частка українців у Криму зросла з 13&nbsp;% до 22&nbsp;%, росіян&nbsp;— з 48&nbsp;% до 72&nbsp;%. Частка білорусів зросла з 1&nbsp;% до 2&nbsp;%. З Криму повністю зникли кримські татари<ref>{{Cite web|title=Демоскоп Weekly - Приложение. Справочник статистических показателей.|url=http://www.demoscope.ru/weekly/ssp/resp_nac_59.php?reg=9|website=www.demoscope.ru|accessdate=2019-05-16|archiveurl=https://web.archive.org/web/20170906085357/http://demoscope.ru/weekly/ssp/resp_nac_59.php?reg=9|archivedate=2017-09-06|deadurl=no}}</ref><ref name="черв1-1">{{Cite web |url=http://old.iea.ras.ru/books/08_KRIM1/040220041211_1.htm |title=Крымскотатарское национальное движение. Том I. РАЗДЕЛ I. КРЫМСКОТАТАРСКОЕ НАЦИОНАЛЬНОЕ ДВИЖЕНИЕ. ИНФОРМАЦИОННАЯ БАЗА И ИСТОРИОГРАФИЯ. ГЛАВА 1. ИСТОЧНИКОВАЯ БАЗА ИЗУЧЕНИЯ КРЫМСКОТАТАРСКОГО ДВИЖЕНИЯ / Ред. М. Н. Губогло, С. М. Червонная, Серия: «Национальные движения в СССР», ЦИМО — М. 1992 |accessdate=16 травня 2019 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20171108214611/http://old.iea.ras.ru/books/08_KRIM1/040220041211_1.htm |archivedate=8 листопада 2017 |deadurl=no }}</ref>.

==== Спотворення історії Криму ====
Відразу ж після депортації кримських татар був розгорнутий процес по спотворенню [[Історія Криму|історії Криму]]. Основні радянські історики, які були включені в процес переписування історії Криму, — Надинський, Павленко, [[Шульц Павло Миколайович|Шульц]], [[Веймарн Євгеній Володимирович|Веймарн]] і ще декілька. [[ВКП (б)|Партія]], яка бажала виправдати не тільки депортацію 1944 року, а й [[Анексія Кримського ханства|анексію 1783]] вимагала проводити всі дослідження з історії Криму «в нерозривній єдності з історією всіх радянських народів, перш за все [[Росіяни|великого російського народу]]»<ref name="лисенківщина" />. Іншими словами, кожен історик в будь-якому дослідженні повинен був доводити, що Крим є «історичною батьківщиною» російського народу. А оскільки матеріальних доказів цьому практично не було, вченим доводилося всіляко винаходити «докази»{{sfn|Громенко|2019}}.
{| cellspacing="5" class="toccolours" style="float: right; margin-left: 1em; margin-right: 1em; font-size: 100%; color: black; width: 25em; max-width: 35%; margin-bottom: 10px; background: rgb(198, 219, 247);"
| style="text-align: left;" | Радянським історикам, які вивчають минуле Криму і Причорномор'я, необхідно переглянути свої погляди і методи роботи під кутом зору сталінських праць.
|-
| style="text-align: left;" | — [[Рибаков Борис Олександрович|Борис Рибаков]], 1952<ref name="Nikolaenko" />.
|}
Цілі життя окремих вчених були присвяченні тому, щоб знайти що-небудь слов'янське і затвердити, наприклад, [[Генуезька фортеця (Судак)|Генуезьку фортецю]] за росіянами. Інші історики заперечували навіть вплив росіян на культуру Криму в період Середньовіччя, аргументуючи відсутністю матеріальних слідів. Вже тоді було помітно, що докази «російськості» Судака не наукові, а ідеологічні, оскільки нічого переконливо слов'янського викопати археологам не вдавалося, і в хід йшли «черепки» невідомого походження{{sfn|Громенко|2019}}<ref name="лисенківщина" />.

1952 року відбулася сесія відділень [[Інститут історії АН СРСР|історії та філософії АН СРСР]] і Кримської філії академії, на якій, як і на [[Серпнева сесія ВАСГНІЛ (1948)|серпневій сесії]] 1948 року, де вчені через ідеологічний диктат не змогли відстояти генетику, і перемогли [[Лисенко Трохим Денисович|Лисенко]] і [[Мічурін Іван Володимирович|Мічурін]], очистити історію Криму від тенденційних уявлень про Крим як місце перебування росіян з незапам'ятних історичних часів не вдалося{{sfn|Громенко|2019}}<ref name="лисенківщина" />.

На сесії було рекомендовано «глибоко вивчити історію проникнення слов'ян до Криму». Особливо рекомендувалося звертати увагу на історію [[Тмутороканське князівство|Тмутараканського князівства]], оскільки помилково вважалося, що це було відділення Русі, що розташовувалося в Криму<ref name="лисенківщина" />. Було вирішено «боротися» проти «ідеалізації» тюркських народів Криму — [[Хозари|хозар]], [[Половці|половців]], [[Печеніги|печенігів]], що фактично означало заборону на об'єктивне вивчення їх історії{{sfn|Громенко|2019}}<ref name="qtv" />.

Після «сесії» про те, якою має бути історія Криму, радянським вченим розповів академік [[Рибаков Борис Олександрович|Борис Рибаков]]. Він написав роботу під назвою «''Про помилки у вивченні історії Криму і про завдання подальших досліджень''». А в газеті «[[Известия]]» вийшла стаття академіка [[Греков Борис Дмитрович|Бориса Грекова]] «''Про деякі питання історії Криму''». Пізніше її варіант був опублікований у співавторстві з Радянським етнографом [[Бромлєй Юліан Володимирович|Юліаном Бромлєєм]] у «Віснику» Академії наук. Ці документи стали керівними для істориків, що займалися Кримом, аж до кінця 1980-х років. Згідно з ними, всі народи, що залишили свій слід в історії півострова, стали оцінюватися позитивно або негативно{{sfn|Громенко|2019}}. Роль [[Стародавня Греція|стародавніх греків]], наприклад, історики почали всіляко звеличували, а роль кримських татар – було наказано принижувати і навіть приписувати їм усілякий негатив. Такий підхід до історії Криму домінує і донині{{sfn|Громенко|2019}}<ref name="qtv" /><ref name="лисенківщина" />.

Згадки про кримських татар як окремий народ були взагалі заборонені, а з [[Велика радянська енциклопедія|Великої радянської енциклопедії]] (ВРЕ) була вилучена стаття про кримських татар<ref name="bbc news" />.


== Реабілітація ==
== Реабілітація ==
Рядок 282: Рядок 316:
Між 1989 і 1994 роками близько чверті мільйона кримських татар емігрували з Центральної Азії в Крим&nbsp;— це сприймалося як символічна перемога в їхніх зусиллях з повернення на рідну землю{{Sfn|Williams|2002|сторінки=323–347}}. Вони повернулися після 45 років вигнання{{sfn|Williams|2001|p=439}}.
Між 1989 і 1994 роками близько чверті мільйона кримських татар емігрували з Центральної Азії в Крим&nbsp;— це сприймалося як символічна перемога в їхніх зусиллях з повернення на рідну землю{{Sfn|Williams|2002|сторінки=323–347}}. Вони повернулися після 45 років вигнання{{sfn|Williams|2001|p=439}}.


Жодна з десяти національностей, депортованих за часів Сталіна, не отримала будь-якої компенсації{{Sfn|Human Rights Watch|1991|с=3}}. Деякі кримськотатарські групи й активісти закликали міжнародну спільноту чинити тиск на РФ, [[Континуїтет|спадкоємицю]] СРСР, щоб та фінансувала реабілітацію цього етносу і забезпечила {{нп|Фінансова компенсація|фінансову компенсацію|en|Financial compensation}} за примусове переселення{{Sfn|Allworth|1998|с=356}}.
Жодна з десяти національностей, депортованих за часів Сталіна, не отримала будь-якої компенсації{{Sfn|Human Rights Watch|1991|с=3}}. Деякі кримськотатарські групи й активісти закликали міжнародну спільноту чинити тиск на РФ, [[Континуїтет|спадкоємицю]] СРСР, щоб та фінансувала реабілітацію цього народу і забезпечила {{нп|Фінансова компенсація|фінансову компенсацію|en|Financial compensation}} за примусове переселення{{Sfn|Allworth|1998|с=356}}.


Науковець {{нп|Вальтер Коларц||en|Walter Kolarz}} стверджує, що депортація та ліквідація кримських татар як етносу в 1944 році була лише кінцевим актом багатовікового процесу російської колонізації Криму, який розпочався в 1783 році{{Sfn|Potichnyj|1975|сторінки=302–319}}. Григорій Дюфо розглядає радянські звинувачення проти кримських татар як зручний привід для їхнього примусового переміщення, завдяки якому Москва отримала унікальний доступ до геостратегічної південної частини [[Чорне море|Чорного моря]] з одного боку і усунула гіпотетично непокірні народи&nbsp;— з іншого{{Sfn|Dufaud|2007|сторінки=151–162}}. Професор {{нп|Браян Глін Вільямс||en|Brian Glyn Williams}} стверджує, що депортація [[Турки-месхетинці|турків-месхетинців]], попри їхню віддаленість від місць бойових дій і відсутність звинувачень у злочинах, беззаперечно доводить, що депортація кримчан і кавказців була пов'язана з радянською зовнішньою політикою, а не справжніми «універсальними масовими злочинами»{{sfn|Williams|2001|p=386}}.
Науковець {{нп|Вальтер Коларц||en|Walter Kolarz}} стверджує, що депортація та ліквідація кримських татар як етносу в 1944 році була лише кінцевим актом багатовікового процесу російської колонізації Криму, який розпочався в 1783 році{{Sfn|Potichnyj|1975|сторінки=302–319}}. Григорій Дюфо розглядає радянські звинувачення проти кримських татар як зручний привід для їхнього примусового переміщення, завдяки якому Москва отримала унікальний доступ до геостратегічної південної частини [[Чорне море|Чорного моря]] з одного боку і усунула гіпотетично непокірні народи&nbsp;— з іншого{{Sfn|Dufaud|2007|сторінки=151–162}}. Професор {{нп|Браян Глін Вільямс||en|Brian Glyn Williams}} стверджує, що депортація [[Турки-месхетинці|турків-месхетинців]], попри їхню віддаленість від місць бойових дій і відсутність звинувачень у злочинах, беззаперечно доводить, що депортація кримчан і кавказців була пов'язана з радянською зовнішньою політикою, а не справжніми «універсальними масовими злочинами»{{sfn|Williams|2001|p=386}}.
Рядок 292: Рядок 326:
Сучасні інтерпретації науковців та істориків іноді класифікують цю масову депортацію цивільних осіб як [[злочин проти людства]]{{Sfn|Wezel|2016|с=225}}, [[Етнічна чистка|етнічну чистку]]{{Sfn|Requejo|Nagel|2016|с=180}}{{Sfn|Williams|2002|сторінки=323–347}}{{Sfn|Magocsi|2010|с=690}}, [[Депопуляція|депопуляцію]]{{Sfn|Polian|2004|с=318}}, акт [[сталінізм]]у{{Sfn|Lee|2006|с=27}} або «[[етноцид]]у», тобто навмисного стирання ідентичності і культури нації{{sfn|Williams|2001|p=357-373}}{{Sfn|Dufaud|2007|сторінки=151–162}}. Кримські татари називають цю подію «вигнання» ({{lang-crh|Sürgünlik}}){{Sfn|Zeghidour|2014|с=83–91}}.
Сучасні інтерпретації науковців та істориків іноді класифікують цю масову депортацію цивільних осіб як [[злочин проти людства]]{{Sfn|Wezel|2016|с=225}}, [[Етнічна чистка|етнічну чистку]]{{Sfn|Requejo|Nagel|2016|с=180}}{{Sfn|Williams|2002|сторінки=323–347}}{{Sfn|Magocsi|2010|с=690}}, [[Депопуляція|депопуляцію]]{{Sfn|Polian|2004|с=318}}, акт [[сталінізм]]у{{Sfn|Lee|2006|с=27}} або «[[етноцид]]у», тобто навмисного стирання ідентичності і культури нації{{sfn|Williams|2001|p=357-373}}{{Sfn|Dufaud|2007|сторінки=151–162}}. Кримські татари називають цю подію «вигнання» ({{lang-crh|Sürgünlik}}){{Sfn|Zeghidour|2014|с=83–91}}.


Історик Овчаренко вважає, що дії сталінської влади щодо насильницького виселення кримських татар з Криму були цілком злочинними, адже жоден народ за всіма міжнародно-правовими та раданьскими нормами не може і не повинен бути відповідальним та підлягати покаранню за дії, скоєні окремими представниками цього народу{{sfn|Овчаренко|2004|c=688}}.
Історик Овчаренко вважає, що дії сталінської влади щодо насильницького виселення кримських татар з Криму були цілком злочинними, адже жоден народ за всіма міжнародно-правовими та радянськими нормами не може і не повинен бути відповідальним та підлягати покаранню за дії, скоєні окремими представниками цього народу{{sfn|Овчаренко|2004|c=688}}.


Деякі активісти, політики та історики вважають цю депортацію злочином [[геноцид]]у{{Sfn|Tatz|Higgins|2016|с=28}}. Радянські дисиденти Ілля Габай{{Sfn|Fisher|2014|с=150}} і [[Григоренко Петро Григорович|Петро Григоренко]]{{Sfn|Allworth|1998|с=216}} обидва класифікували цю подію як геноцид. 12 грудня 2015 року [[Верховна Рада України]] прийняла постанову, якою визнала цю подію геноцидом і запровадила 18 травня «День пам'яті жертв кримськотатарського геноциду»<ref>[[#Radio Free Europe|Radio Free Europe, 21 January 2016]]</ref>. Деякі науковці не згодні з класифікацією депортації як геноциду, професор Олександр Статієв стверджує, що сталінська адміністрація не мала свідомого наміру вчинити геноцид і винищити різні депортовані народи, але що радянська «політична культура, непродуманість, поспішність, і перебої постачання у воєнний час були відповідальними за геноцидальну [[смертність]] серед них.» Він швидше розглядає ці депортації як приклад радянської [[Асиміляція (культурна)|культурної асиміляції]] «небажаних народів»{{Sfn|Statiev|2010|сторінки=243–264}}. На думку професора Аміра Вайнера, «…режим прагнув викорінити їхню територіальну ідентичність, а фізичне існування чи навіть їхню окрему [[Етнос|етнічну ідентичність]]»{{Sfn|Weiner|2002|сторінки=44–53}}. На думку професора Франсіни Гірш, «хоча радянська влада практикувала політику [[Дискримінація|дискримінації]] і [[Соціальне відторгнення|відторгнення]], це не та практика, яку сучасники вважали ''[[Сегрегація (суспільство)|расовою політикою]]''.» За її словами, ці масові депортації ґрунтувались на концепції, що національності це «соціоісторичні групи зі спільною свідомістю, а не расово-біологічні групи»{{Sfn|Hirsch|2002|сторінки=30–43}}.
Деякі активісти, політики та історики вважають цю депортацію злочином [[геноцид]]у{{Sfn|Tatz|Higgins|2016|с=28}}. Радянські дисиденти Ілля Габай{{Sfn|Fisher|2014|с=150}} і [[Григоренко Петро Григорович|Петро Григоренко]]{{Sfn|Allworth|1998|с=216}} обидва класифікували цю подію як геноцид. 12 грудня 2015 року [[Верховна Рада України]] прийняла постанову, якою визнала цю подію геноцидом і запровадила 18 травня «День пам'яті жертв кримськотатарського геноциду»<ref>[[#Radio Free Europe|Radio Free Europe, 21 January 2016]]</ref>. Деякі науковці не згодні з класифікацією депортації як геноциду, професор Олександр Статієв стверджує, що сталінська адміністрація не мала свідомого наміру вчинити геноцид і винищити різні депортовані народи, але що радянська «політична культура, непродуманість, поспішність, і перебої постачання у воєнний час були відповідальними за геноцидальну [[смертність]] серед них.» Він швидше розглядає ці депортації як приклад радянської [[Асиміляція (культурна)|культурної асиміляції]] «небажаних народів»{{Sfn|Statiev|2010|сторінки=243–264}}. На думку професора Аміра Вайнера, «…режим прагнув викорінити їхню територіальну ідентичність, а фізичне існування чи навіть їхню окрему [[Етнос|етнічну ідентичність]]»{{Sfn|Weiner|2002|сторінки=44–53}}. На думку професора Франсіни Гірш, «хоча радянська влада практикувала політику [[Дискримінація|дискримінації]] і [[Соціальне відторгнення|відторгнення]], це не та практика, яку сучасники вважали ''[[Сегрегація (суспільство)|расовою політикою]]''.» За її словами, ці масові депортації ґрунтувались на концепції, що національності це «соціоісторичні групи зі спільною свідомістю, а не расово-біологічні групи»{{Sfn|Hirsch|2002|сторінки=30–43}}.


== Вшанування ==
== Вшанування ==
[[Файл:Deportation of the Crimean Tatars symbol 71.jpg|міні|праворуч|Символ 71-х роковин депортації кримських татар]]
[[Файл:Deportation of the Crimean Tatars ua.svg|міні|праворуч|Символ роковин депортації кримських татар]]
[[File:The projection mapping on the Ukrainian Government Building for the Day of Remembrance for the victims of the Crimean Tatar genocide.webm|thumb|Проєкція на будівлю уряду в 2020 році]]
;Україна
;Україна
Щороку 18 травня у світі відзначають пам'ять жертв депортації кримських татар. В Україні з 2014 року цього дня офіційно відзначають [[День боротьби за права кримськотатарського народу]], а з 2016 року&nbsp;— [[День пам'яті жертв геноциду кримськотатарського народу]]<ref name="postanova">{{Cite web |url=http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/792-19 |title=Постановa про визнання геноциду кримськотатарського народу |accessdate=12 March 2016 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20160316002713/http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/792-19 |archivedate=16 March 2016 |deadurl=no }}</ref>.
Щороку 18 травня у світі відзначають пам'ять жертв депортації кримських татар. В Україні з 2014 року цього дня офіційно відзначають [[День боротьби за права кримськотатарського народу]], а з 2016 року&nbsp;— [[День пам'яті жертв геноциду кримськотатарського народу]]<ref name="postanova">{{Cite web |url=http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/792-19 |title=Постановa про визнання геноциду кримськотатарського народу |accessdate=12 March 2016 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20160316002713/http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/792-19 |archivedate=16 March 2016 |deadurl=no }}</ref>.


У [[Крим]]у, який наразі є територією, анексованою [[Росія|Росією]], щорічно 18 травня відзначається День пам'яті жертв депортації народів Криму<ref>{{Cite web|title=День памяти жертв депортации народов Крыма|url=https://www.calend.ru/holidays/0/0/3298/|website=Calend.ru|accessdate=2019-05-08|archiveurl=https://web.archive.org/web/20190118235916/http://www.calend.ru/holidays/0/0/3298/|archivedate=2019-01-18|deadurl=no}}</ref>. Цього дня проводяться різні акції присвячені вшануванню пам'яті депортації кримських татар. Наприклад, в центрі [[Сімферополь|Сімферополя]] щороку проводиться акція «Запали вогонь у своєму серці», але інші траурні заходи, крім офіційних, заборонені, а спроби їх проведення присікаються<ref>{{Cite web|title=В Симферополе прошла акция «Зажги огонь в своем сердце» памяти жертв депортации|url=https://the-1.ru/news/society/23982-v-simferopole-proshla-akciya-zazhgi-ogon-v-svoem-serdce-pamyati-zhertv-deportacii.html|website=Первый Крымский. ИА Русская версия|accessdate=2019-05-08|language=ru|archiveurl=https://web.archive.org/web/20190508222827/https://the-1.ru/news/society/23982-v-simferopole-proshla-akciya-zazhgi-ogon-v-svoem-serdce-pamyati-zhertv-deportacii.html|archivedate=2019-05-08|deadurl=yes}}</ref><ref>{{Cite web|title=В Украине и мире чтят память жертв депортации крымскотатарского народа из Крыма|url=https://ru.krymr.com/a/news/29233106.html|website=[[Крим.Реалії]]|accessdate=2019-05-08|language=ru|archiveurl=https://web.archive.org/web/20190508225455/https://ru.krymr.com/a/news/29233106.html|archivedate=2019-05-08|deadurl=no}}</ref>.
У [[Крим]]у, який наразі є територією, анексованою [[Росія|Росією]], щорічно 18 травня відзначається День пам'яті жертв депортації народів Криму<ref>{{Cite web|title=День памяти жертв депортации народов Крыма|url=https://www.calend.ru/holidays/0/0/3298/|website=Calend.ru|accessdate=2019-05-08|archiveurl=https://web.archive.org/web/20190118235916/http://www.calend.ru/holidays/0/0/3298/|archivedate=2019-01-18|deadurl=no}}</ref>. Цього дня проводяться різні акції присвячені вшануванню пам'яті депортації кримських татар. Наприклад, в центрі [[Сімферополь|Сімферополя]] щороку проводиться акція «Запали вогонь у своєму серці», але інші траурні заходи, крім офіційних, заборонені, а спроби їх проведення присікаються<ref>{{Cite web|title=В Симферополе прошла акция «Зажги огонь в своем сердце» памяти жертв депортации|url=https://the-1.ru/news/society/23982-v-simferopole-proshla-akciya-zazhgi-ogon-v-svoem-serdce-pamyati-zhertv-deportacii.html|website=Первый Крымский. ИА Русская версия|accessdate=2019-05-08|language=ru|archiveurl=https://web.archive.org/web/20190508222827/https://the-1.ru/news/society/23982-v-simferopole-proshla-akciya-zazhgi-ogon-v-svoem-serdce-pamyati-zhertv-deportacii.html|archivedate=2019-05-08|deadurl=yes}}</ref><ref>{{Cite web|title=В Украине и мире чтят память жертв депортации крымскотатарского народа из Крыма|url=https://ru.krymr.com/a/news/29233106.html|website=[[Крим.Реалії]]|accessdate=2019-05-08|language=ru|archiveurl=https://web.archive.org/web/20190508225455/https://ru.krymr.com/a/news/29233106.html|archivedate=2019-05-08|deadurl=no}}</ref>.

;Туреччина
Кожного року 18 травня в [[Туреччина|Туреччині]], де проживає велика діаспора кримських татар, турецька кримськотатарська спільнота організовує пам'ятні мітинги в [[Стамбул]]і, [[Ескішехір]]і та інших турецьких містах; в заходах беруть участь губернатори та інші високопоставлені чиновники<ref name ="krimr">{{Cite web|title=На мітингу в Стамбулі засудили депортацію кримських татар і анексію Криму Росією (+ фото, відео)|url=https://ru.krymr.com/a/news/29237483.html|website=krymr.com|publisher=[[Крим.Реалії]]|accessdate=2019-05-08|language=ru|archiveurl=https://web.archive.org/web/20190508225019/https://ru.krymr.com/a/news/29237483.html|archivedate=2019-05-08|deadurl=no}}</ref><ref>{{Cite web|title=Мітинг кримських татар в Стамбулі. 70 років після депортації |publisher=ГолосИслама.RU|url=https://golosislama.com/news.php?id=23587|website=golosislama.com|accessdate=2019-05-08}}</ref><ref>
{{Cite web|title=74-ту річницю депортації кримських татар вшанували програмою «Мевлід-і шериф»|url=https://inosmi.ru/social/20180511/242202746.html|website=ИноСМИ.Ru|date=2018-05-11|accessdate=2019-05-08|language=ru|first=|last=|publisher=Сетевое издание — Интернет-проект ИноСМИ|archiveurl=https://web.archive.org/web/20190508225017/https://inosmi.ru/social/20180511/242202746.html|archivedate=2019-05-08|deadurl=no}}
</ref>.

;Росія
В Росії також щорічно вшановують пам'ять загиблих під час депортації. Наприклад, кожного року 18 травня у [[Казань|Казані]] татарськими активістами із організації «Азатлик» (''«Свобода»'') організовуються мітинги, на яких зокрема висуваються вимоги визнання депортації геноцидом кримськотатарського народу, відновлення державності тощо<ref>{{Cite web|title=В Казани прошла акция, посвященная дню депортации крымских татар|url=https://www.business-gazeta.ru/news/382727|website=БИЗНЕС Online|accessdate=2019-05-13|language=ru|first=БИЗНЕС|last=Online|archiveurl=https://web.archive.org/web/20190513211934/https://www.business-gazeta.ru/news/382727|archivedate=2019-05-13|deadurl=no}}</ref>. Мітинги 18 травня біля станції метро «[[Вулиця 1905 року (станція метро)|Уліца 1905 ґода]]» проходять у [[Москва|Москві]]; організацією мітингів, присвячених депортації кримських татар, займається російська ліберальна партія [[Яблуко (партія)|«Яблуко»]], на них теж висовуються вимоги про кримських татар до російської влади, проте на останньому мітингу у столиці Росії заборонили приносити [[кримськотатарський прапор|кримськотатарські прапори]]<ref>{{Citation|title=Митинг в защиту крымских татар|url=https://www.svoboda.org/a/25389430.html|accessdate=2019-05-13|language=ru|archiveurl=https://web.archive.org/web/20190514032606/https://www.svoboda.org/a/25389430.html|archivedate=2019-05-14|deadurl=no}}</ref>.

;Інші країни
У європейських та північноамериканських країнах, зокрема в [[Німеччина|Німеччині]], [[Чехія|Чехії]], [[Польща|Польщі]], [[Сполучені Штати Америки|США]], [[Канада|Канаді]] та інших проводяться численні, різного рівня траурні заходи, участь в яких беруть представники тамтешніх кримськотатарських діаспор, а також інше населення<ref>{{Cite web|title=В Украине и мире чтят память жертв депортации крымскотатарского народа из Крыма|url=https://ru.krymr.com/a/news/29233106.html|website=Крым.Реалии|accessdate=2019-05-13|language=ru|archiveurl=https://web.archive.org/web/20190508225455/https://ru.krymr.com/a/news/29233106.html|archivedate=2019-05-08|deadurl=no}}</ref><ref>{{Cite news|url=https://ura-inform.com/ru/society/2018/05/18/segodnja-v-ukraine-i-mire-chtjat-pamjat-zhertv-deportatsii-krymskotatarskogo"|title=Сегодня в Украине и мире чтят память жертв депортации крымскотатарского народа из Крыма|last=|first=|date=18-05-2018|language={{ref-ru}}|work=URA-inform|accessdate=13-05-2019}}{{Недоступне посилання|date=серпень 2019 |bot=InternetArchiveBot }}</ref>. В 2019 році до 75 річниці депортації кримських татар в Українському музеї в [[Нью-Йорк]]у (США) відкрилася виставка «Депортація в особах кримських татар 75 років по тому» з фотографіями свідків трагічних подій 1944 року<ref>{{Cite web|title=У США відкрилася виставка в пам'ять про жертв депортації кримських татар|url=https://ru.krymr.com/a/news-v-amerike-vystavka-v-pamyat-o-zhertvah-deportatsyi-krymskih-tatar/29922287.html|website=Крым.Реалии|accessdate=2019-05-08|language=ru|archiveurl=https://web.archive.org/web/20190508230302/https://ru.krymr.com/a/news-v-amerike-vystavka-v-pamyat-o-zhertvah-deportatsyi-krymskih-tatar/29922287.html|archivedate=2019-05-08|deadurl=no}}</ref>.


<div class="NavFrame collapsed">
<div class="NavFrame collapsed">
Рядок 314: Рядок 360:
</gallery>
</gallery>
</div></div>
</div></div>

;Туреччина
Кожного року 18 травня в [[Туреччина|Туреччині]], де проживає велика діаспора кримських татар, турецька кримськотатарська спільнота організовує пам'ятні мітинги в [[Стамбул]]і, [[Ескішехір]]і та інших турецьких містах; в заходах беруть участь губернатори та інші високопоставлені чиновники<ref name ="krimr">{{Cite web|title=На мітингу в Стамбулі засудили депортацію кримських татар і анексію Криму Росією (+ фото, відео)|url=https://ru.krymr.com/a/news/29237483.html|website=krymr.com|publisher=[[Крим.Реалії]]|accessdate=2019-05-08|language=ru|archiveurl=https://web.archive.org/web/20190508225019/https://ru.krymr.com/a/news/29237483.html|archivedate=2019-05-08|deadurl=no}}</ref><ref>{{Cite web|title=Мітинг кримських татар в Стамбулі. 70 років після депортації |publisher=ГолосИслама.RU|url=https://golosislama.com/news.php?id=23587|website=golosislama.com|accessdate=2019-05-08}}</ref><ref>
{{Cite web|title=74-ту річницю депортації кримських татар вшанували програмою «Мевлід-і шериф»|url=https://inosmi.ru/social/20180511/242202746.html|website=ИноСМИ.Ru|date=2018-05-11|accessdate=2019-05-08|language=ru|first=|last=|publisher=Сетевое издание — Интернет-проект ИноСМИ|archiveurl=https://web.archive.org/web/20190508225017/https://inosmi.ru/social/20180511/242202746.html|archivedate=2019-05-08|deadurl=no}}
</ref>.

;Росія
В Росії також щорічно вшановують пам'ять загиблих під час депортації. Наприклад, кожного року 18 травня у [[Казань|Казані]] татарськими активістами із організації «Азатлик» (''«Свобода»'') організовуються мітинги, на яких зокрема висуваються вимоги визнання депортації геноцидом кримськотатарського народу, відновлення державності тощо<ref>{{Cite web|title=В Казани прошла акция, посвященная дню депортации крымских татар|url=https://www.business-gazeta.ru/news/382727|website=БИЗНЕС Online|accessdate=2019-05-13|language=ru|first=БИЗНЕС|last=Online|archiveurl=https://web.archive.org/web/20190513211934/https://www.business-gazeta.ru/news/382727|archivedate=2019-05-13|deadurl=no}}</ref>. Мітинги 18 травня біля станції метро «[[Вулиця 1905 року (станція метро)|Уліца 1905 ґода]]» проходять у [[Москва|Москві]]; організацією мітингів, присвячених депортації кримських татар, займається російська ліберальна партія [[Яблуко (партія)|«Яблуко»]], на них теж висовуються вимоги про кримських татар до російської влади, проте на останньому мітингу у столиці Росії заборонили приносити [[кримськотатарський прапор|кримськотатарські прапори]]<ref>{{Citation|title=Митинг в защиту крымских татар|url=https://www.svoboda.org/a/25389430.html|accessdate=2019-05-13|language=ru|archiveurl=https://web.archive.org/web/20190514032606/https://www.svoboda.org/a/25389430.html|archivedate=2019-05-14|deadurl=no}}</ref>.

;Інші країни
У європейських та північноамериканських країнах, зокрема в [[Німеччина|Німеччині]], [[Чехія|Чехії]], [[Польща|Польщі]], [[Сполучені Штати Америки|США]], [[Канада|Канаді]] та інших проводяться численні, різного рівня траурні заходи, участь в яких беруть представники тамтешніх кримськотатарських діаспор, а також інше населення<ref>{{Cite web|title=В Украине и мире чтят память жертв депортации крымскотатарского народа из Крыма|url=https://ru.krymr.com/a/news/29233106.html|website=Крым.Реалии|accessdate=2019-05-13|language=ru|archiveurl=https://web.archive.org/web/20190508225455/https://ru.krymr.com/a/news/29233106.html|archivedate=2019-05-08|deadurl=no}}</ref><ref>{{Cite news|url=https://ura-inform.com/ru/society/2018/05/18/segodnja-v-ukraine-i-mire-chtjat-pamjat-zhertv-deportatsii-krymskotatarskogo"|title=Сегодня в Украине и мире чтят память жертв депортации крымскотатарского народа из Крыма|last=|first=|date=18-05-2018|language={{ref-ru}}|work=URA-inform|accessdate=13-05-2019}}{{Недоступне посилання|date=серпень 2019 |bot=InternetArchiveBot }}</ref>. В 2019 році до 75 річниці депортації кримських татар в Українському музеї в [[Нью-Йорк]]у (США) відкрилася виставка «Депортація в особах кримських татар 75 років по тому» з фотографіями свідків трагічних подій 1944 року<ref>{{Cite web|title=У США відкрилася виставка в пам'ять про жертв депортації кримських татар|url=https://ru.krymr.com/a/news-v-amerike-vystavka-v-pamyat-o-zhertvah-deportatsyi-krymskih-tatar/29922287.html|website=Крым.Реалии|accessdate=2019-05-08|language=ru|archiveurl=https://web.archive.org/web/20190508230302/https://ru.krymr.com/a/news-v-amerike-vystavka-v-pamyat-o-zhertvah-deportatsyi-krymskih-tatar/29922287.html|archivedate=2019-05-08|deadurl=no}}</ref>.


== Визнання ==
== Визнання ==
Рядок 345: Рядок 380:
| {{LTU}}
| {{LTU}}
|6 червня 2019<ref name="Литва">{{Cite web|url=https://www.eurointegration.com.ua/news/2019/06/6/7097015/|website=www.eurointegration.com.ua|accessdate=2019-06-06|title=Сейм Литви визнав депортацію кримських татар геноцидом|last=|first=|date=2019-06-06|publisher=Європейська правда|language=українською|archiveurl=https://web.archive.org/web/20190606134740/https://www.eurointegration.com.ua/news/2019/06/6/7097015/|archivedate=2019-06-06|deadurl=no}}</ref>
|6 червня 2019<ref name="Литва">{{Cite web|url=https://www.eurointegration.com.ua/news/2019/06/6/7097015/|website=www.eurointegration.com.ua|accessdate=2019-06-06|title=Сейм Литви визнав депортацію кримських татар геноцидом|last=|first=|date=2019-06-06|publisher=Європейська правда|language=українською|archiveurl=https://web.archive.org/web/20190606134740/https://www.eurointegration.com.ua/news/2019/06/6/7097015/|archivedate=2019-06-06|deadurl=no}}</ref>
|-
| {{CAN}}
|10 червня 2019<ref name="Канада">{{Cite web | url=http://www.ukrweekly.com/uwwp/foreign-affairs-committee-passes-motion-by-wrzesnewskyj-on-crimean-tatar-genocide/ |title = Foreign Affairs Committee passes motion by Wrzesnewskyj on Crimean Tatar genocide}}</ref><ref name="can">{{Cite web | url=https://www.facebook.com/BorysWrz/posts/earlier-today-delivering-the-good-news-to-iconic-crimean-tatar-leader-mustafa-dz/10156820037778558/ |title = Borys Wrzesnewskyj}}</ref>
|-
|-
|}
|}
Рядок 350: Рядок 388:
=== У культурі ===
=== У культурі ===
[[Файл:ESC2016_winner's_press_conference_01.jpg|праворуч|міні|[[Джамала]] присвятила свою пісню «[[1944 (пісня)|1944]]» депортованим кримським татарам]]
[[Файл:ESC2016_winner's_press_conference_01.jpg|праворуч|міні|[[Джамала]] присвятила свою пісню «[[1944 (пісня)|1944]]» депортованим кримським татарам]]
У 2008 році британська журналістка [[Лілі Гайд]], що живе в Україні, опублікувала роман під назвою «Дрімленд», який обертається навколо кримськотатарських сімей, які повертаються на батьківщину в 1990-х роках. Історія розповідається через погляд 12-річної дівчинки, яка переїжджає в зруйноване село з батьками, братом, і дідусем з Узбекистану. Дідусь розповідає їй історію про героїв і жертв серед кримських татар<ref>[[#O'Neil|O'Neil, 1 August 2014]]</ref>.
У 2008 році британська журналістка [[Лілі Гайд]], що живе в Україні, опублікувала роман під назвою «Дрімленд», дійові особи якого кримськотатарські сім'ї, що повертаються на батьківщину в 1990-х роках. Історія розповідається через погляд 12-річної дівчинки, яка переїжджає в зруйноване село з батьками, братом, і дідусем з Узбекистану. Дідусь розповідає їй історію про героїв і жертв серед кримських татар<ref>[[#O'Neil|O'Neil, 1 August 2014]]</ref>.


Кримськотатарський фільм 2013 року «[[Хайтарма (фільм)|Хайтарма]]», відзнятий телеканалом [[ATR (телеканал)|ATR]] [[кримськотатарська мова|кримськотатарською мовою]], зображує кримськотатарського {{нп|Льотчик-випробувач|льотчика-випробувача|en|Test pilot}} та двічі [[Герой Радянського Союзу|Героя Радянського Союзу]] [[Амет-Хан Султан|Амета-Хана Султана]] на тлі депортації 1944 року<ref>{{Cite web|title=«Хайтарма» - перша кримськотатарська кіноластівка високого польоту|url=http://ukrainianvancouver.com/%d1%85%d0%b0%d0%b9%d1%82%d0%b0%d1%80%d0%bc%d0%b0-%d0%bf%d0%b5%d1%80%d1%88%d0%b0-%d0%ba%d1%80%d0%b8%d0%bc%d1%81%d1%8c%d0%ba%d0%be%d1%82%d0%b0%d1%82%d0%b0%d1%80%d1%81%d1%8c%d0%ba%d0%b0/|website=Ukrainian Vancouver|date=2013-05-17|accessdate=2019-05-08|language=en-US|last=ukrvancouver}}</ref>.
Кримськотатарський фільм 2013 року «[[Хайтарма (фільм)|Хайтарма]]», відзнятий телеканалом [[ATR (телеканал)|ATR]] [[кримськотатарська мова|кримськотатарською мовою]], зображує кримськотатарського {{нп|Льотчик-випробувач|льотчика-випробувача|en|Test pilot}} та двічі [[Герой Радянського Союзу|Героя Радянського Союзу]] [[Амет-Хан Султан|Амета-Хана Султана]] на тлі депортації 1944 року<ref>{{Cite web|title=«Хайтарма» - перша кримськотатарська кіноластівка високого польоту|url=http://ukrainianvancouver.com/%d1%85%d0%b0%d0%b9%d1%82%d0%b0%d1%80%d0%bc%d0%b0-%d0%bf%d0%b5%d1%80%d1%88%d0%b0-%d0%ba%d1%80%d0%b8%d0%bc%d1%81%d1%8c%d0%ba%d0%be%d1%82%d0%b0%d1%82%d0%b0%d1%80%d1%81%d1%8c%d0%ba%d0%b0/|website=Ukrainian Vancouver|date=2013-05-17|accessdate=2019-05-08|language=en-US|last=ukrvancouver}}</ref>.
Рядок 358: Рядок 396:
Пісня «[[1944 (пісня)|1944]]» кримськотатарської співачки [[Джамала|Джамали]] здобула перше місце для України на конкурсі [[Пісенний конкурс Євробачення 2016|Євробачення 2016]]. Пісня присвячена трагічним подіям депортації кримськотатарського народу. Джамала, яка сама народилася в засланні в [[Киргизстан]]і, присвятила пісню своїй депортованій прабабусі. Вона стала першою кримською татаркою, яка виступила на Євробаченні, і перемогла на ньому, представляючи Україну<ref>{{Cite web|title=Джамала виграла Євробачення 2016|url=https://www.bbc.com/ukrainian/society/2016/05/160514_eurovision_final_ms|website=BBC News Україна|accessdate=2019-05-08|language=uk|archiveurl=https://web.archive.org/web/20190508224403/https://www.bbc.com/ukrainian/society/2016/05/160514_eurovision_final_ms|archivedate=2019-05-08|deadurl=no}}</ref>.
Пісня «[[1944 (пісня)|1944]]» кримськотатарської співачки [[Джамала|Джамали]] здобула перше місце для України на конкурсі [[Пісенний конкурс Євробачення 2016|Євробачення 2016]]. Пісня присвячена трагічним подіям депортації кримськотатарського народу. Джамала, яка сама народилася в засланні в [[Киргизстан]]і, присвятила пісню своїй депортованій прабабусі. Вона стала першою кримською татаркою, яка виступила на Євробаченні, і перемогла на ньому, представляючи Україну<ref>{{Cite web|title=Джамала виграла Євробачення 2016|url=https://www.bbc.com/ukrainian/society/2016/05/160514_eurovision_final_ms|website=BBC News Україна|accessdate=2019-05-08|language=uk|archiveurl=https://web.archive.org/web/20190508224403/https://www.bbc.com/ukrainian/society/2016/05/160514_eurovision_final_ms|archivedate=2019-05-08|deadurl=no}}</ref>.


2017 року [[Сеітаблаєв Ахтем Шевкетович|Ахтем Сеітаблаєв]] зняв фільм [[Чужа молитва]] про кримську татарку [[Саїде Аріфова|Саїде Аріфову]], яка під час війни врятувала 88 єврейських вихованців дитячого будинку від нацистів, але 1944-ого після зайняття Криму радянськими війсками разом з усіма кримськими татарами була депортована до Середньої Азії<ref name="zaxid1">{{cite web|url=http://zaxid.net/news/showNews.do?rozpochalis_zyomki_filmu_ahtema_seitablayeva_yiyi_sertse&objectId=1392033|title=Розпочались зйомки фільму Ахтема Сеітаблаєва «Її серце»|author=Катерина Сліпченко|date=17 травня 2016|accessdate=19 травня 2016|language=|archiveurl=https://web.archive.org/web/20160519074934/http://zaxid.net/news/showNews.do?rozpochalis_zyomki_filmu_ahtema_seitablayeva_yiyi_sertse&objectId=1392033|archivedate=19 травня 2016|мертвий-url=no|publisher=''[[Zaxid.net]]''}}</ref>.
2017 року [[Сеітаблаєв Ахтем Шевкетович|Ахтем Сеітаблаєв]] зняв фільм [[Чужа молитва]] про кримську татарку [[Саїде Аріфова|Саїде Аріфову]], яка під час війни врятувала 88 єврейських вихованців дитячого будинку від нацистів, назвавши їх татарами, а тоді ще раз від комуністів, назвавши дітей євреями, а не татарами; а сама 1944-ого після зайняття Криму радянськими військами разом з усіма кримськими татарами була депортована до Середньої Азії<ref name="zaxid1">{{cite web|url=http://zaxid.net/news/showNews.do?rozpochalis_zyomki_filmu_ahtema_seitablayeva_yiyi_sertse&objectId=1392033|title=Розпочались зйомки фільму Ахтема Сеітаблаєва «Її серце»|author=Катерина Сліпченко|date=17 травня 2016|accessdate=19 травня 2016|language=|archiveurl=https://web.archive.org/web/20160519074934/http://zaxid.net/news/showNews.do?rozpochalis_zyomki_filmu_ahtema_seitablayeva_yiyi_sertse&objectId=1392033|archivedate=19 травня 2016|мертвий-url=no|publisher=''[[Zaxid.net]]''}}</ref>.


2018 року учасниця цих подій [[Нуріє Біязова]] видала автобіографічну книгу під назвою «Відображення» про депортацію кримськотатарського народу у 1944 році<ref>{{Cite web |url=https://nv.ua/ukr/ukraine/events/90-richna-nurije-bijazova-vidala-knihu-pro-deportatsiju-krimskikh-tatar-2467333.html |title=90-річна Нуріє Біязова видала книгу про депортацію кримських татар |accessdate=21 May 2018 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20180521021458/https://nv.ua/ukr/ukraine/events/90-richna-nurije-bijazova-vidala-knihu-pro-deportatsiju-krimskikh-tatar-2467333.html |archivedate=21 May 2018 |deadurl=no }}</ref><ref>{{Cite web |url=https://www.obozrevatel.com/ukr/society/pomerla-geroinya-krimskotarskogo-narodu-ukraina-sumue.htm |title=Померла героїня кримскотарського народу: Україна сумує |accessdate=21 May 2018 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20180521021325/https://www.obozrevatel.com/ukr/society/pomerla-geroinya-krimskotarskogo-narodu-ukraina-sumue.htm |archivedate=21 May 2018 |deadurl=no }}</ref>.
2018 року учасниця цих подій [[Нуріє Біязова]] видала автобіографічну книгу під назвою «Відображення» про депортацію кримськотатарського народу у 1944 році<ref>{{Cite web |url=https://nv.ua/ukr/ukraine/events/90-richna-nurije-bijazova-vidala-knihu-pro-deportatsiju-krimskikh-tatar-2467333.html |title=90-річна Нуріє Біязова видала книгу про депортацію кримських татар |accessdate=21 May 2018 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20180521021458/https://nv.ua/ukr/ukraine/events/90-richna-nurije-bijazova-vidala-knihu-pro-deportatsiju-krimskikh-tatar-2467333.html |archivedate=21 May 2018 |deadurl=no }}</ref><ref>{{Cite web |url=https://www.obozrevatel.com/ukr/society/pomerla-geroinya-krimskotarskogo-narodu-ukraina-sumue.htm |title=Померла героїня кримськотатарського народу: Україна сумує |accessdate=21 May 2018 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20180521021325/https://www.obozrevatel.com/ukr/society/pomerla-geroinya-krimskotarskogo-narodu-ukraina-sumue.htm |archivedate=21 May 2018 |deadurl=no }}</ref>.


У 2019 році режисери Фатіма Осман та Юнус Паша зняли документальний фільм «[[1944 (фільм, 2019)|1944]]», присвячений депортації кримських татар із Криму. В фільмі історію депортації розповідають люди, які її пережили: вони діляться своїми спогадами про депортацію та перші роки заслання, коли люди гинули десятками тисяч від хвороб та жахливих умов<ref>{{Cite web|title=В Киеве запланирована премьера фильма «1944» о депортации крымских татар|url=https://ru.krymr.com/a/news-premiera-filma-1944-o-deportatsii-krymskikh-tatar/29929158.html|website=Крым.Реалии|accessdate=2019-05-09|language=ru|archiveurl=https://web.archive.org/web/20190509164358/https://ru.krymr.com/a/news-premiera-filma-1944-o-deportatsii-krymskikh-tatar/29929158.html|archivedate=2019-05-09|deadurl=no}}</ref>.
У 2019 році режисери Фатіма Осман та Юнус Паша зняли документальний фільм «[[1944 (фільм, 2019)|1944]]», присвячений депортації кримських татар із Криму. В фільмі історію депортації розповідають люди, які її пережили: вони діляться своїми спогадами про депортацію та перші роки заслання, коли люди гинули десятками тисяч від хвороб та жахливих умов<ref>{{Cite web|title=В Киеве запланирована премьера фильма «1944» о депортации крымских татар|url=https://ru.krymr.com/a/news-premiera-filma-1944-o-deportatsii-krymskikh-tatar/29929158.html|website=Крым.Реалии|accessdate=2019-05-09|language=ru|archiveurl=https://web.archive.org/web/20190509164358/https://ru.krymr.com/a/news-premiera-filma-1944-o-deportatsii-krymskikh-tatar/29929158.html|archivedate=2019-05-09|deadurl=no}}</ref>.


== Примітки та коментарі ==
== Примітки та коментарі ==
;Коментарі
=== Коментарі ===
{{reflist|group=прим.}}
{{reflist|group=прим.}}


;Примітки
=== Примітки ===
{{reflist|2|refs=
{{reflist|2|refs=
<ref name="deport1">{{cite web|title=Депортація кримських татар – як це було? Частина I|author=|date=|url=http://cidct.org.ua/uk/deportatsiya-kryimskih-tatar-kak-eto-byilo-chast-i/|publisher=Інформаційний центр кримських татар|accessdate=18 May 2015|archiveurl=https://web.archive.org/web/20160305065341/http://cidct.org.ua/uk/deportatsiya-kryimskih-tatar-kak-eto-byilo-chast-i/|archivedate=5 March 2016|deadurl=no}}</ref>
<ref name="deport1">{{cite web|title=Депортація кримських татар – як це було? Частина I|author=|date=|url=http://cidct.org.ua/uk/deportatsiya-kryimskih-tatar-kak-eto-byilo-chast-i/|publisher=Інформаційний центр кримських татар|accessdate=18 May 2015|archiveurl=https://web.archive.org/web/20160305065341/http://cidct.org.ua/uk/deportatsiya-kryimskih-tatar-kak-eto-byilo-chast-i/|archivedate=5 March 2016|deadurl=no}}</ref>
Рядок 379: Рядок 417:


<ref name="A1">{{Cite web |url=http://www.cidct.org.ua/ru/publications/Deportation1/2.html |title=Центр информации и документаци крымских татар. |accessdate=20 June 2011 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20100903031023/http://www.cidct.org.ua/ru/publications/Deportation1/2.html |archivedate=3 вересень 2010 |deadurl=yes }}</ref>
<ref name="A1">{{Cite web |url=http://www.cidct.org.ua/ru/publications/Deportation1/2.html |title=Центр информации и документаци крымских татар. |accessdate=20 June 2011 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20100903031023/http://www.cidct.org.ua/ru/publications/Deportation1/2.html |archivedate=3 вересень 2010 |deadurl=yes }}</ref>

<ref name="kassr">{{Cite web|url=http://history.org.ua/JournALL/pro/11/8.pdf|title=Створення Кримської АСРР (1921 р.)|last=Бикова|first=Т.|date=|website=|publisher=|language=українською|accessdate=13-05-2019|archiveurl=https://web.archive.org/web/20181222095858/http://history.org.ua/JournALL/pro/11/8.pdf|archivedate=22-12-2018|deadurl=no}}</ref>

<ref name="лисенківщина">{{Cite web|url=https://ru.krymr.com/a/kak-pobedit-lysenkovsjcjinu-v-istorii-kryma/30515922.html|title=Сергей Громенко против «лысенковщины» в истории Крыма|last=Семена|first=Микола|date=|website=|publisher=[[Крим.Реалії]]|language=російською|accessdate=19-05-2020|archiveurl=|archivedate=|deadurl=no}}</ref>

<ref name="qtv">{{Cite web|url=https://www.crimeantatars.club/life/society/7-maloizvestnyh-faktov-o-deportatsii-krymskih-tatar|title=7 маловідомих фактів про депортацію кримських татар|last=Абдулла|first=Арзи|date=18.05.2017|website=|publisher=|language=російською|accessdate=19-05-2020|archiveurl=|archivedate=|deadurl=no}}</ref>

<ref name="bbc news">{{cite web|title=Депортация крымских татар в вопросах и ответах|author=|date=18 May 2016|url=https://www.bbc.com/russian/international/2016/05/160518_qa_crimea_tatars_deportation|publisher=[[BBC]]|accessdate=19 May 2020|language=російською|archiveurl=|archivedate=|deadurl=no}}</ref>

<ref name="Nikolaenko">{{cite web|title=Формирование крымского мифа в СССР|author=Дмитро Ніколаєнко|date=28.05.2003|url=http://kirimtatar.com/index.php?option=com_content&task=view&id=127|publisher=www.nikolaenko.ru|accessdate=19 May 2020|language=російською|archiveurl=|archivedate=|deadurl=no}}</ref>

<ref name="legend">{{Cite web|title=Черная легенда о «народе-предателе»|url=https://ru.krymr.com/a/27998421.html|website=Крым.Реалии|last=Громенко|first=Сергій|accessdate=2020-05-10|language=ru}}</ref>

<ref name="огонёк">Журнал «Огонёк» №&nbsp;45&nbsp;— 46, 1944&nbsp;р.</ref>

<ref name ="birligi">{{Cite web|url=http://www.qirimbirligi.ru/news/uzeir-abduramanov-—-geroj-slavnyj-syn-krymskotatarskogo-naroda.html|title=Узеир Абдураманов — Герой, славный сын крымскотатарского народа|website=www.qirimbirligi.ru|access-date=2019-04-02}}</ref>

<ref name ="Касьяненко">{{cite web|url=http://day.kyiv.ua/ru/article/istoriya-i-ya/k-synu-ot-otca-zakalyat-serdca|title=...К сыну от отца — закалять сердца|last=Kasyanenko|first=Nikita|date=14 April 2001|website=Газета «День»}}</ref>

<ref name ="Возгрін">{{cite web|url=https://golosislama.com/news.php?id=25329|title=Возгрин: История крымских татар искажалась и фальсифицировалась, а мне хотелось это исправить|last=Возгрін|first=Валерій|date=11.11.2014|website=[[Авдет (газета)|Газета Авдет]]}}</ref>
}}
}}


== Джерела ==
== Джерела ==
;Книги
=== Книги ===
{{refbegin|2}}
{{refbegin|2}}
* {{cite book|last=Allworth|year=1998|title=The Tatars of Crimea: Return to the Homeland: Studies and Documents|first=Edward|publisher=Duke University Press|location=Durham|isbn=9780822319948 |oclc=610947243|lccn=97019110|ref=harv}}
* {{cite book|last=Allworth|year=1998|title=The Tatars of Crimea: Return to the Homeland: Studies and Documents|first=Edward|publisher=Duke University Press|location=Durham|isbn=9780822319948 |oclc=610947243|lccn=97019110|ref=harv}}
Рядок 426: Рядок 484:
* {{cite book|last=Viola|first=Lynne|year=2007|title=The Unknown Gulag: The Lost World of Stalin's Special Settlements|publisher=Oxford University Press|location=Oxford|isbn=9780195187694|oclc=456302666|lccn=2006051397|ref=harv|author-link= Lynne Viola}}
* {{cite book|last=Viola|first=Lynne|year=2007|title=The Unknown Gulag: The Lost World of Stalin's Special Settlements|publisher=Oxford University Press|location=Oxford|isbn=9780195187694|oclc=456302666|lccn=2006051397|ref=harv|author-link= Lynne Viola}}
* {{cite book|last=Weiner|title=Landscaping the Human Garden: Twentieth-century Population Management in a Comparative Framework|first=Amir |publisher=Stanford University Press|year= 2003|isbn=9780804746304|oclc=50203946| location=Stanford, California| lccn=2002010784 |ref=harv}}
* {{cite book|last=Weiner|title=Landscaping the Human Garden: Twentieth-century Population Management in a Comparative Framework|first=Amir |publisher=Stanford University Press|year= 2003|isbn=9780804746304|oclc=50203946| location=Stanford, California| lccn=2002010784 |ref=harv}}
* {{ref-de}}{{cite book|last=Wezel|first=Katja |title=Geschichte als Politikum: Lettland und die Aufarbeitung nach der Diktatur|publisher=BWV Verlag|location=Berlin|year= 2016|isbn= 9783830534259 |oclc=951013191|ref=harv}}
* {{cite book|last=Wezel|first=Katja |title=Geschichte als Politikum: Lettland und die Aufarbeitung nach der Diktatur|publisher=BWV Verlag|location=Berlin|year= 2016|isbn= 9783830534259 |oclc=951013191|ref=harv}} {{ref-de}}
* {{cite book|title=The Crimean Tatars: The Diaspora Experience and the Forging of a Nation |first=Brian Glyn |ref=harv|last=Williams| publisher=BRILL|year=2001|oclc=46835306|isbn=9789004121225 |lccn=2001035369 |location=Boston }}
* {{cite book|title=The Crimean Tatars: The Diaspora Experience and the Forging of a Nation |first=Brian Glyn |ref=harv|last=Williams| publisher=BRILL|year=2001|oclc=46835306|isbn=9789004121225 |lccn=2001035369 |location=Boston }}
* {{cite book|last=Williams|first=Brian Glyn|title=The Crimean Tatars: From Soviet Genocide to Putin's Conquest |publisher=Oxford University Press| location=London, New York | lccn=2015033355 |year= 2015|isbn=9780190494728 |oclc=910504522| ref=harv}}
* {{cite book|last=Williams|first=Brian Glyn|title=The Crimean Tatars: From Soviet Genocide to Putin's Conquest |publisher=Oxford University Press| location=London, New York | lccn=2015033355 |year= 2015|isbn=9780190494728 |oclc=910504522| ref=harv}} {{ref-ru}}
* {{ref-ru}} {{книга |автор =Бугай Н. |частина =Депортація народів |посилання частина =http://scepsis.ru/library/id_1237.html |заголовок =Війна та суспільство. 1941—1945 |посилання = |том=Книга друга |відповідальний = |місце = {{comment|М.|Москва}} |видавництво =Наука |рік = 2004 |сторінок = |сторінки = |серія = |тираж = |isbn= |ref =Бугай Н. }}
* {{книга |автор =Бугай Н. |частина =Депортація народів |посилання частина =http://scepsis.ru/library/id_1237.html |заголовок =Війна та суспільство. 1941—1945 |посилання = |том=Книга друга |відповідальний = |місце = {{comment|М.|Москва}} |видавництво =Наука |рік = 2004 |сторінок = |сторінки = |серія = |тираж = |isbn= |ref =Бугай Н. }} {{ref-ru}}
* {{ref-ru}}{{cite web
* {{cite web
|url = http://articlekz.com/article/5559
|url = http://articlekz.com/article/5559
|title = Некоторые аспекты причины выселения и депортации народов
|title = Некоторые аспекты причины выселения и депортации народов
Рядок 439: Рядок 497:
|accessdate = 2016-01-06
|accessdate = 2016-01-06
|ref = harv
|ref = harv
}} {{ref-ru}}
}}
* {{ref-ru}}{{cite book|last=Османов Ю. Б.|first=Yuri Bekirovich|title=Исторические справки : Сборник исторических статей|publisher=[[Національний рух кримських татар|НРКТ]]| location=[[Сімферополь]] | lccn=|url=https://twirpx.com/file/2582670/|year= 2013|isbn= |oclc=| ref=harv}}
* {{cite book|last=Османов Ю. Б.|first=Yuri Bekirovich|title=Исторические справки : Сборник исторических статей|publisher=[[Національний рух кримських татар|НРКТ]]| location=[[Сімферополь]] | lccn=|url=https://twirpx.com/file/2582670/|year= 2013|isbn= |oclc=| ref=harv}} {{ref-ru}}
* {{ref-ru}}{{cite book|last = Едієв|first = D. М.|title=Демографические потери народов СССР|location = [[Ставрополь]]|publisher = СтГАУ "Аргус"|year = 2003|isbn = 595960020X|ref = harv}}
* {{cite book|last = Едієв|first = D. М.|title=Демографические потери народов СССР|location = [[Ставрополь]]|publisher = СтГАУ "Аргус"|year = 2003|isbn = 595960020X|ref = harv}} {{ref-ru}}
* {{ref-ru}}{{cite book|last = Пихалов|first=І. В.|title = За что Сталин выселял народы?|location = {{comment|М.|Москва}}|publisher= Яуза-Пресс|year = 2008|isbn = 978-5-9955-0017-9|ref = harv}}
* {{cite book|last = Пихалов|first=І. В.|title = За что Сталин выселял народы?|location = {{comment|М.|Москва}}|publisher= Яуза-Пресс|year = 2008|isbn = 978-5-9955-0017-9|ref = harv}} {{ref-ru}}
* {{ref-ru}}{{cite book|last = Козлов|first = В. А.|title = Вайнахи и имперская власть: проблема Чечни и Ингушетии во внутренней политике Росии и СССР|location = {{comment|М.|Москва}}|publisher = РОСПЕН|year = 2011|isbn = 978-5-8243-1443-4|ref = harv}}
* {{cite book|last = Козлов|first = В. А.|title = Вайнахи и имперская власть: проблема Чечни и Ингушетии во внутренней политике Росии и СССР|location = {{comment|М.|Москва}}|publisher = РОСПЕН|year = 2011|isbn = 978-5-8243-1443-4|ref = harv}} {{ref-ru}}
* {{ref-ru}}{{cite book|last =Бугаєв|first=Абдулла|title =Почему Сталин выселял народы? (постановка проблемы)
* {{cite book|last =Бугаєв|first=Абдулла|title =Почему Сталин выселял народы? (постановка проблемы)
|location = [[Москва]]|publisher= Известия вузов. Северо-Кавказский регион|year = 2009|isbn = 978-5-9955-0017-9|ref = harv}}
|location = [[Москва]]|publisher= Известия вузов. Северо-Кавказский регион|year = 2009|isbn = 978-5-9955-0017-9|ref = harv}} {{ref-ru}}
* {{cite book
* {{ref-ru}}{{cite book|last = Акаєв|first= В. Х.|title = Сталинско-бериевская депортация чеченцев: факты, идеологемы, интерпретации. Национальная политика Советского государства: репрессии против народов и проблемы их возрождения : материалы международной научной конференции|url = http://kk.convdocs.org/docs/index-136226.html|year = 2003
|ref = harv
}}
* {{ref-ru}}{{cite book
|url = http://articlekz.com/article/5559
|url = http://articlekz.com/article/5559
|title = Некоторые аспекты причины выселения и депортации народов
|title = Некоторые аспекты причины выселения и депортации народов
Рядок 456: Рядок 511:
|year = 2010
|year = 2010
|ref = harv
|ref = harv
}} {{ref-ru}}
}}
* {{ref-ru}}{{cite book|last = Музафаров|first= Р.|title = Кримськотатарська енциклопедія|location = [[Сімферополь]]|year = 1993|ref = harv}}
* {{cite book|last = Музафаров|first= Р.|title = Кримськотатарська енциклопедія|location = [[Сімферополь]]|year = 1993|ref = harv}} {{ref-ru}}
* {{ref-ru}}{{cite book|last = Червона|first= С.|title =Татарський Крим в вогні другої світової війни (Доповідь на Міжнародній науковій конференції «Африканці і азіати в європейських війнах до 1945 року» в центрі досліджень сучасного Сходу в Берліні|location = [[Берлін]]|year = 1999|isbn = |ref = harv}}
* {{cite book|last = Червона|first= С.|title =Татарський Крим в вогні другої світової війни (Доповідь на Міжнародній науковій конференції «Африканці і азіати в європейських війнах до 1945 року» в центрі досліджень сучасного Сходу в Берліні|location = [[Берлін]]|year = 1999|isbn = |ref = harv}} {{ref-ru}}
* {{ref-ru}}{{cite book|last = Возгрін|first= В.|title = Мокроусовці проти народу, або як кримських татар вбивали «свої»|location = {{comment|М.|Москва}}|year = 2004|isbn =|ref = harv}}
* {{cite book|last = Возгрін|first= В.|title = Мокроусовці проти народу, або як кримських татар вбивали «свої»|location = {{comment|М.|Москва}}|year = 2004|isbn =|ref = harv}} {{ref-ru}}
* {{ref-ru}}{{cite book|last = Бекірова|first= Г.|title = Крим і кримські татари у ХIХ—XX cс.|location = {{comment|М.|Москва}}|year = 2005|isbn = |ref = harv}}
* {{cite book|last = Бекірова|first= Г.|title = Крим і кримські татари у ХIХ—XX cс.|location = {{comment|М.|Москва}}|year = 2005|isbn = |ref = harv}} {{ref-ru}}
* {{книга |автор =Овчаренко П.Д. |частина =ДЕПОРТАЦІЯ КРИМСЬКОТАТАРСЬКОГО НАРОДУ 1944|посилання частина =http://resource.history.org.ua/cgi-bin/eiu/history.exe?&I21DBN=EIU&P21DBN=EIU&S21STN=1&S21REF=10&S21FMT=eiu_all&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=TRN=&S21COLORTERMS=0&S21STR=Deportaciya_krymskykh_tatar|заголовок =Депортація кримських татар|посилання =|том=2 |відповідальний = В. А. Смолій (голова) та ін. [[НАН України]]. [[Інститут історії України]]|місце = [[Київ]] |видавництво ="Наукова думка"|рік = 2004 |сторінок = |сторінки = 688|серія = |тираж = |isbn= |ref =Овчаренко}}
* {{книга |автор =Овчаренко П.Д. |частина =ДЕПОРТАЦІЯ КРИМСЬКОТАТАРСЬКОГО НАРОДУ 1944|посилання частина =http://resource.history.org.ua/cgi-bin/eiu/history.exe?&I21DBN=EIU&P21DBN=EIU&S21STN=1&S21REF=10&S21FMT=eiu_all&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=TRN=&S21COLORTERMS=0&S21STR=Deportaciya_krymskykh_tatar|заголовок =Депортація кримських татар|посилання =|том=2 |відповідальний = В. А. Смолій (голова) та ін. [[НАН України]]. [[Інститут історії України]]|місце = [[Київ]] |видавництво ="Наукова думка"|рік = 2004 |сторінок = |сторінки = 688|серія = |тираж = |isbn= |ref =Овчаренко}}
* {{ref-ru}}{{книга |автор =Гусейнов Ю. М.|частина =|посилання частина =https://cyberleninka.ru/article/n/krymskoe-hanstvo-v-xv-xvi-vv-ohlazhdenie-i-razryv-otnosheniy-s-rossiey-i-harakter-vzaimootnosheniy-s-polsko-litovskim-gosudarstvom|заголовок =Кримськое ханство в XV—XVI сторіччях: охолодження та разрив відноси з Росією, та характер взаємовідносин з польсько-литовською державою|посилання =|том=1|відповідальний =|місце = [[Брянськ]] |видавництво ="Вестник Брянского госуниверситета"|рік = 2016|сторінок = |сторінки = 39-37|серія = |тираж = |isbn= |ref=Гусейнов}}
* {{книга |автор =Гусейнов Ю. М.|частина =|посилання частина =https://cyberleninka.ru/article/n/krymskoe-hanstvo-v-xv-xvi-vv-ohlazhdenie-i-razryv-otnosheniy-s-rossiey-i-harakter-vzaimootnosheniy-s-polsko-litovskim-gosudarstvom|заголовок =Кримськое ханство в XV—XVI сторіччях: охолодження та разрив відноси з Росією, та характер взаємовідносин з польсько-литовською державою|посилання =|том=1|відповідальний =|місце = [[Брянськ]] |видавництво ="Вестник Брянского госуниверситета"|рік = 2016|сторінок = |сторінки = 39-37|серія = |тираж = |isbn= |ref=Гусейнов}} {{ref-ru}}
* {{cite book|last1=Allworth|title=Tatars of the Crimea: Their Struggle for Survival : Original Studies from North America, Unofficial and Official Documents from Czarist and Soviet Sources|first=Edward|location=Michigan|publisher=Columbia University. Center for the Study of Central Asia|year= 1998| isbn=0822307588|oclc=|ref=harv}}
* {{cite book|last1=Allworth|title=Tatars of the Crimea: Their Struggle for Survival : Original Studies from North America, Unofficial and Official Documents from Czarist and Soviet Sources|first=Edward|location=Michigan|publisher=Columbia University. Center for the Study of Central Asia|year= 1988| isbn=0822307588|oclc=|ref=harv}}
* {{cite book|last1=Куртієв|title=Депортація кримських татар 18 травня 1944 року. Як це було (спогади депортованих)|first=Рефат|location=[[Сімферополь]]|publisher=Ocaq|year=2004|ISBN=966-8535-14-6|oclc=|ref=harv}}
* {{cite book|last1=Куртієв|title=Депортація кримських татар 18 травня 1944 року. Як це було (спогади депортованих)|first=Рефат|location=[[Сімферополь]]|publisher=Ocaq|year=2004|ISBN=966-8535-14-6|oclc=|ref=harv}}
* {{cite book|last1=Куртієв|title=Депортація кримських татар 18 травня 1944 року. Як це було (спогади депортованих). Частина друга|first=Рефат|location=[[Сімферополь]]|publisher=Ocaq|year=2005|ISBN=966-8535-29-4|oclc=|ref=harv}}
* {{cite book|last1=Куртієв|title=Депортація кримських татар 18 травня 1944 року. Як це було (спогади депортованих). Частина друга|first=Рефат|location=[[Сімферополь]]|publisher=Ocaq|year=2005|ISBN=966-8535-29-4|oclc=|ref=harv}}
* {{ref-ru}}{{cite book|last1=Кессельбреннер|title=Крим: сторінки історії|first=Г. Л.|location={{comment|М.|Москва}}|publisher=SvR-Аргус|url=https://mgimo.ru/about/news/main/249710/|year=1994|ISBN=5-86949-003-0|oclc=|ref=harv}}
* {{cite book|last1=Кессельбреннер|title=Крим: сторінки історії|first=Г. Л.|location={{comment|М.|Москва}}|publisher=SvR-Аргус|url=https://mgimo.ru/about/news/main/249710/|year=1994|ISBN=5-86949-003-0|oclc=|ref=harv}} {{ref-ru}}
* {{ref-ru}}{{cite book|last1=Дагджи|title=Сталинский геноцид и этноцид крымскотатарского народа. Документы, факты, комментарии.|first=Т. Ш.|location=[[Сімферополь]]|publisher=Ocaq|url=http://www.hks.re/wiki/krymskie_tatary|year=2008|ISBN=978-966-2913-67-5|oclc=|ref=harv|accessdate=14 липень 2013|archiveurl=https://web.archive.org/web/20140415042901/http://www.hks.re/wiki/krymskie_tatary|archivedate=15 квітень 2014|deadurl=yes}}
* {{cite book|last1=Дагджи|title=Сталинский геноцид и этноцид крымскотатарского народа. Документы, факты, комментарии.|first=Т. Ш.|location=[[Сімферополь]]|publisher=Ocaq|url=http://www.hks.re/wiki/krymskie_tatary|year=2008|ISBN=978-966-2913-67-5|oclc=|ref=harv|accessdate=14 липень 2013|archiveurl=https://web.archive.org/web/20140415042901/http://www.hks.re/wiki/krymskie_tatary|archivedate=15 квітень 2014|deadurl=yes}} {{ref-ru}}
* {{ref-ru}}{{cite book|last1=Бекирова|title=Крымские татары. 1941—1991 (Опыт политической истории). Том 1.|first=Гульнара|location=[[Сімферополь]]|publisher=Ocaq|url=|year=2008|ISBN=978-966-470-011-2|oclc=|ref=harv}}
* {{cite book|last1=Бекирова|title=Крымские татары. 1941—1991 (Опыт политической истории). Том 1.|first=Гульнара|location=[[Сімферополь]]|publisher=Ocaq|url=|year=2008|ISBN=978-966-470-011-2|oclc=|ref=harv}} {{ref-ru}}
* {{ref-ru}}{{cite book|last1=Бекирова|title=Крымскотатарская проблема в СССР (1944—1991)|first=Гульнара|location=[[Сімферополь]]|publisher=Ocaq|url=|year=2004|ISBN=966-8535-06-5|oclc=|ref=harv}}
* {{cite book|last1=Бекирова|title=Крымскотатарская проблема в СССР (1944—1991)|first=Гульнара|location=[[Сімферополь]]|publisher=Ocaq|url=|year=2004|ISBN=966-8535-06-5|oclc=|ref=harv}} {{ref-ru}}
* {{ref-ru}}{{книга-ру|автор= Зарубин, А. Г., Зарубин, В. Г.|часть= |ссылка часть= |заглавие= Без победителей. Из истории Гражданской войны в Крыму|оригинал= |ссылка= |викитека= |ответственный= |издание= 1-е|место= Симферополь|издательство= Антиква|год= 2008|том= |страниц= 728|серия= |isbn= 978-966-2930-47-4|тираж=800|ref= Зарубины}}
* {{книга-ру|автор= Зарубин, А. Г., Зарубин, В. Г.|часть= |ссылка часть= |заглавие= Без победителей. Из истории Гражданской войны в Крыму|оригинал= |ссылка= |викитека= |ответственный= |издание= 1-е|место= Симферополь|издательство= Антиква|год= 2008|том= |страниц= 728|серия= |isbn= 978-966-2930-47-4|тираж=800|ref= Зарубины}} {{ref-ru}}
* {{книга|автор = [[Мікоян Анастас Іванович|Мікоян А. І.]]|частина = |заголовок = Так было|посилання = https://biography.wikireading.ru/106588|видання = |відповідальний = |місце = М.|видавництво = Вагриус|рік = 1999|том = 1|сторінки = |сторінок = 612|isbn = 5-264-00032-8|ref = Мікоян}} {{ref-ru}}
* {{ref-ru}}{{книга
* {{книга |автор =[[Возгрін Валерій Євгенович|Возгрін В. Є.]]|заголовок =Исторические судьбы крымских татар|посилання =http://194.44.152.155/elib/local/sk803789.pdf|відповідальний = |місце = {{М.}} |видавництво =Мысль|рік = 1992|сторінок = 446|сторінки = 8|серія = |тираж = |isbn= 5-244-00641-X |ref =Возгрін}} {{ref-ru}}
|автор = [[Мікоян Анастас Іванович|Мікоян А. І.]]
* {{книга |автор =[[Алексєєва Людмила Михайлівна|Алексєєва Л. М.]]|заголовок = История инакомыслия в СССР. Крымскотатарское движение за вовзращение в Крым|посилання =http://old.memo.ru/history/diss/books/alexeewa/chapter8.htm|відповідальний = |місце = {{М.}}|рік = 1983|ref =Алексєєва}} {{ref-ru}}
|частина =
* {{книга |автор =[[Громенко Сергій Вікторович|Громенко С. В.]]|заголовок = 250 років фальші. Російські міфи історії Криму|ISBN = 978-966-03-8713-3, 978-966-03-8514-6
|заголовок = Так было
|видавництво = ''Folio''|місце = [[Київ]]|рік = 2019|сторінок = 256|ref =Громенко}}
|посилання = https://biography.wikireading.ru/106588
* {{книга |автор =Куртсеїтов Р. Д.|заголовок = Крымские татары — Герои Советского Союза: хронология представлений, награждений и замены высшей награды орденами СССР|посилання = https://cyberleninka.ru/article/n/krymskie-tatary-geroi-sovetskogo-soyuza-hronologiya-predstavleniy-nagrazhdeniy-i-zameny-vysshey-nagrady-ordenami-sssr/viewer|видавництво = |місце = Сімферополь|рік = 2018|сторінки = 181-196|ref =Куртсеїтов}} {{ref-ru}}
|видання =
|відповідальний =
|місце = М.
|видавництво = Вагриус
|рік = 1999
|том = 1
|сторінки =
|сторінок = 612
|isbn = 5-264-00032-8
|ref = Мікоян
}}
* {{книга |автор =[[Возгрін Валерій Євгенович|Возгрін В. Є.]]|заголовок =Исторические судьбы крымских татар|посилання =http://194.44.152.155/elib/local/sk803789.pdf|відповідальний = |місце = {{М.}} |видавництво =Мысль|рік = 1992|сторінок = 446|сторінки = 8|серія = |тираж = |isbn= 5-244-00641-X |ref =Возгрін}}
{{refend}}
{{refend}}


;Інтернет-новини
=== Інтернет-новини ===
{{refbegin|2}}
{{refbegin|2}}
* {{cite web| last= Banerji|first=Robin| url=https://www.bbc.co.uk/news/magazine-19815852| title=Crimea's Tatars: A fragile revival| publisher=[[Бі-бі-сі|BBC News]] |date=23 October 2012| accessdate=4 August 2017 | ref=Banerji }}
* {{cite web| last= Banerji|first=Robin| url=https://www.bbc.co.uk/news/magazine-19815852| title=Crimea's Tatars: A fragile revival| publisher=[[Бі-бі-сі|BBC News]] |date=23 October 2012| accessdate=4 August 2017 | ref=Banerji }}
Рядок 513: Рядок 557:
{{refend}}
{{refend}}


;Наукові статті
=== Наукові статті ===
{{refbegin|2}}
{{refbegin|2}}
* {{cite journal|last=Blank|first=Stephen|year=2015|title=A Double Dispossession: The Crimean Tatars After Russia’s Ukrainian War|volume= 9|issue= 1|journal=Genocide Studies and Prevention|p=18–32|url=http://scholarcommons.usf.edu/gsp/vol9/iss1/5/|doi=10.5038/1911-9933.9.1.1271|ref=harv}}
* {{cite journal|last=Blank|first=Stephen|year=2015|title=A Double Dispossession: The Crimean Tatars After Russia’s Ukrainian War|volume= 9|issue= 1|journal=Genocide Studies and Prevention|p=18–32|url=http://scholarcommons.usf.edu/gsp/vol9/iss1/5/|doi=10.5038/1911-9933.9.1.1271|ref=harv}}
Рядок 533: Рядок 577:
{{refend}}
{{refend}}


;Міжнародні та неурядові джерела
=== Міжнародні та неурядові джерела ===
{{refbegin|2}}
{{refbegin|2}}
* {{cite web|last=Prokopchuk|first=Natasha|editor=Vivian Tan| publisher=UNHCR| date=8 June 2005| accessdate=5 September 2017 |url=http://www.unhcr.org/news/latest/2005/6/42a710bf2/helping-crimean-tatars-feel-home.html|title=Helping Crimean Tatars feel at home again|ref=Prokopchuk }}
* {{cite web|last=Prokopchuk|first=Natasha|editor=Vivian Tan| publisher=UNHCR| date=8 June 2005| accessdate=5 September 2017 |url=http://www.unhcr.org/news/latest/2005/6/42a710bf2/helping-crimean-tatars-feel-home.html|title=Helping Crimean Tatars feel at home again|ref=Prokopchuk }}
Рядок 554: Рядок 598:
* [http://analitica.kiev.ua/invest/extra/7469-yak-ne-hotli-porushuvati-krimnalnu-spravu-schodo-genocidu-krimskotatarskogo-narodu-chastina-3.html Як не хотіли порушувати кримінальну справу щодо геноциду кримськотатарського народу. Частина 3]
* [http://analitica.kiev.ua/invest/extra/7469-yak-ne-hotli-porushuvati-krimnalnu-spravu-schodo-genocidu-krimskotatarskogo-narodu-chastina-3.html Як не хотіли порушувати кримінальну справу щодо геноциду кримськотатарського народу. Частина 3]
* {{YouTube|Ynis1dM-P5I|Украденная весна. Фильм к 70 летию трагедии крымских татар|logo=1}}
* {{YouTube|Ynis1dM-P5I|Украденная весна. Фильм к 70 летию трагедии крымских татар|logo=1}}
* [https://www.pravda.com.ua/articles/2020/05/18/7252002/ О. Подрабінек. Кримські татари. Історія повернення] // Українська правда, 18 травня 2020

{{геноцид}}
{{геноцид}}
{{Злочини комуністичного режиму}}
{{Злочини комуністичного режиму}}

Версія за 21:56, 21 травня 2020

Депортація кримських татар
крим. Qırımtatar halqınıñ sürgünligi
Частина Депортації народів у СРСР і Друга світова війна
Deportation of the Crimean Tatars montage.jpg
Зліва направо, зверху вниз: Меморіал депортації в Євпаторії; церемонія запалювання свічок у Києві; меморіальний мітинг у парку імені Тараса Шевченка в Києві; товарний вагон; карти, які порівнюють демографію Криму 1939 і 2001 років
Місце атаки Крим
Мета атаки Етнічна чистка, етноцид, геноцид, русифікація Криму[1][2][3]
Дата 18—21 травня 1944 року з Криму, 4 червня 1944 року — прибуття останніх вагонів до міст заслання[4].
Спосіб атаки Депортація
Загиблі Різні підрахунки
а) 40 000–44 000[5]
б) 42 000[6]
в) 45 000[7]
г) 110 000[8]
д) 195 471[9][прим. 1]
(від 18-27 % до 46,2 % від усього народу[10][11])
Організатори НКВС, СМЕРШ
Частина серії статей на тему:
Кримські татари
Кримські татари і мулла.jpg
Кримські татари, 1862
Категорія КатегоріяEmblem of Crimea.svg Портал

Депортація кримських татар (крим. Qırımtatar halqınıñ sürgünligi) — насильницьке виселення кримськотатарського народу з його історичної батьківщини — з Криму, здійснене упродовж 1821 травня 1944 року, а прибуття останніх вагонів 4 червня 1944-го; один зі злочинів радянського тоталітарного режиму. Етнічну чистку здійснено відомством держбезпеки СРСР за наказом Йосипа Сталіна і постановою Державного комітету оборони СРСР від 11 травня 1944 року . Усього, згідно з офіційними даними, у віддалені регіони Радянського Союзу — від північного Передуралля до республік Середньої Азії — було депортовано 191 044 кримських татар, а за даними самоперепису кримських татар, проведеного Національним рухом кримських татар, — 423 100 . Під час виселення і в перші роки після нього загинуло, згідно з даними НКВС, 27 % кримських татар. За іншими підрахунками, однак, загиблих було набагато більше, складаючи 46,2 % або приблизно половину від народу .

18 травня 1944 року — день початку депортації, коли жінок, дітей, інвалідів війни та людей похилого віку зігнали до товарних вагонів та, ущент заповнивши їх переселенцями, відправили за кілька тисяч кілометрів від рідної домівки, — нині є днем трауру в історії кримськотатарського народу і днем пам'яті в Україні. Сталін прагнув знищити всі сліди присутності кримських татар, а в наступних переписах населення СРСР були заборонені будь-які згадки про кримських татар .

Офіційною причиною депортації стало огульне звинувачення всього кримськотатарського народу в нібито масовому співробітництві з нацистською Німеччиною під час Другої світової війни , тому дії сталінської влади щодо насильницького виселення кримських татар із Криму були цілком злочинними, адже жоден народ, за всіма міжнародно-правовими нормами, не може і не повинен бути відповідальним та підлягати покаранню за дії, скоєні окремими представниками цього народу .

Після депортації почалося перейменування кримськотатарських назв сіл, районів, міст: всього було перейменовано понад 1000 населених пунктів Криму (приблизно 90 % від усіх топонімів). 1945 року була скасована національно-територіальна автономія кримських татар — Кримська АРСР, а на її місці було утворено Кримську область , куди почалося масове організоване переселення слов'янського населення (в основному з РРФСР: Воронезької, Курської, Орловської і Білгородської областей) .

Новий радянський керівник Микита Хрущов узяв курс на десталінізацію. Однак вона не торкнулася кримських татар, оскільки директива, яка забороняла їхнє повернення, скасована не була. Кримські татари, на відміну від інших депортованих народів, були вимушені залишатися в Центральній Азії упродовж кількох десятиліть. Почався потужний національний рух кримських татар за повернення до Криму, підтриманий радянськими дисидентами і за кордоном, саме тому 1989 року Верховна Рада СРСР засудила депортацію і визнала її незаконною та злочинною; 14 листопада того ж року регіональний парламент Криму прийняв аналогічне рішення .

З 1989 року почалось масове повернення кримських татар до батьківщини, при цьому радянська влада ніяк не допомагала їхньому поверненню, не давала компенсацій за землі, які вони втратили. Російська Федерація як держава — правонаступник СРСР також не відшкодувала депортованим збитки за втрачене майно і не провела судових процесів над особами, відповідальними за насильницьке переселення або причетними до нього.

Закон РРФСР від 26 квітня 1991 року «Про реабілітацію репресованих народів» визнав депортації народів у СРСР актом геноциду. Стаття 4 цього закону проголосила, що агітація, перешкоджаюча реабілітації репресованих народів, які піддалися наклепницьким нападкам, не допускається, а осіб, які вчиняють такі дії, мають притягувати до відповідальності. 12 листопада 2015 року Верховна Рада України визнала депортацію геноцидом і проголосила 18 травня Днем пам'яті жертв геноциду кримськотатарського народу. 9 травня 2019 року Латвія, 6 червня 2019 року Литва і 10 червня 2019 року Канада визнали депортацію кримських татар геноцидом .

Передісторія

Крим виділений на мапі Чорного моря

Кримські татари є корінним народом Кримського півострова[12][13]. З 1441 по 1783 роки, коли Крим був анексований Російською імперією як мета російської експансії, на його території існувало Кримське ханство. До XIV століття більша частина тюркомовного населення Криму прийняла іслам[14]. Для зміцнення свого панування царська влада розпочала систематичну колонізацію приєднаного краю російськими селянами та дворянами, що змушувало корінних мешканців продавати своє житло за безцінь та шукати кращого життя у різних регіонах Туреччини[15][12]. Така відверто колоніальна політика зумовила декілька хвиль еміграції кримських татар. За період між 1783 та 1804 роком Крим покинуло від 80 до 300 тисяч кримців, тоді як загальна чисельність всього кримськотатарського населення у той час складала не менш ніж мільйон осіб[16].

Кримська війна спровокувала другу масову еміграцію кримських татар. За офіційними даними тільки за два роки (1860—1862), за паспортами і посвідченнями, переселилося 181 тисяча 177 душ обох статей, більшість селищ зовсім спорожніли[17]. Серед наступних еміграцій найбільшого розмаху мав масовий вихід 1889 року, коли Крим покинуло до 200 тисяч кримських татар. Таким чином, за найскромнішими підрахунками, до початку XX століття Крим втратив 800—900 тисяч корінного населення[15]. Російська імперія використовувала їх виселення, аби ще більше русифікувати так звану «Новоросію»[18]. Зрештою, кримські татари стали меншиною в Криму. Якщо станом на 1783 рік вони становили 98 % населення[19], то станом на 1897 рік їхня кількість зменшилася до 34,1 %. У той час як кримські татари емігрували, російський уряд проводив русифікацію півострова, заселяючи його росіянами, українцями та іншими народами, зокрема так званими «німецькими колоністами»[прим. 2][21]; русифікація продовжилась і в радянські часи[22].

Кількість кримських татар у Криму[23][19]
Рік Кількість Відсоток (%)
1783 500 000 98,0
1897 186 212 34,1
1939 218 879 19,4
1959
1979 5 422 0,3
1989 38 365 1,6

9 грудня 1917 року кримські татари скликали національний парламент — курултай — у Бахчисараї, на якому 13 грудня проголосили першу незалежну демократичну республіку в мусульманському світі — Кримську Народну Республіку[24][25]. Держава проіснувала до 1918 року, коли в результаті військового зіткнення з силами Севастопольської більшовицької ради та більшовицько-анархістського терору в Криму припинила своє існування, а її голова Номан Челебіджихан без суду і слідства був жорстоко вбитий і викинутий в Чорне море[26]. 18 жовтня 1921 року кримські татари відновили свою державність у складі створеного СРСР і були визнані корінним населенням півострова[12][27]. Втім, ці досягнення були затьмарені колективізацією 1920-х років, яка призвела до сильного голоду і загибелі ще 120 000 кримських татар[15], оскільки їхній урожай вивозили в «більш важливі» регіони Радянського Союзу[28]. Становище кримців ще більше погіршилося після того, як до влади остаточно прийшов Йосип Сталін. Його політика супроводжувалася масовими репресіями, які призвели до загибелі не менше як 5,2 млн радянських громадян у період між 1927 і 1938 роками[29], а уся кримськотатарська інтелігенція була репресована у справі «націоналістичної партії „Міллі Фірка“»[30].

Станом на 1940 рік Кримську АРСР населяли приблизно 1 126 800 жителів, з яких 218 000 осіб, або близько 19,4 % населення, становили кримські татари[31]. 1941 року нацистська Німеччина вторглася в СРСР, окупувавши більшу частину заходу Радянського Союзу. Приводом для майбутнього колективного покарання кримських татар якраз стало те, що вони нібито співпрацювали з окупаційними німецькими військами під час Другої світової війни[32]. Радянські джерела кінця 1940-х років називають кримських татар «народом-зрадником». Ця думка була дуже поширена за радянських часів і побутує донині в Росії. Втім, сучасні історики категорично відкидають подібні твердження[33].

Відповідно до радянських джерел, понад 20 000 кримських татар були мобілізовані і відправлені на боротьбу з німцями під час нападу Німеччини на Радянський Союз. Багато хто із захоплених кримських татар, що служили в Червоній армії, потрапили в табори для військовополонених після того, як румуни і німці зайняли основну частину Криму. З листопада 1941 року німецька влада дозволила кримським татарам створити мусульманські комітети в різних містах як символічне визнання деяких місцевих органів влади, хоча вони й не отримали якоїсь політичної ваги[34]. 1942 року німці стали набирати до своїх військових підрозділів радянських військовополонених. Таким чином, у німецькій армії було створено кілька різних допоміжних угрупувань[35].

Деякі з кримських татар були також організовані в Шуцманшафт для захисту кримськотатарських сіл від «відвідувань» партизанами[36], які нерідко закінчувались мародерством[37]. За даними німецьких і кримськотатарських свідчень, німці змусили від 3 500[38], за радянськими даними — 15 000[39] кримських татар сформувати батальйони самооборони.

Вермахт і румунська армія евакуювали більшість гіві (помічників), їхні родини та всіх, хто був пов'язаний із мусульманськими комітетами, в Німеччину та Угорщину або Добруджу, де вони приєдналися до Східної тюркської дивізії. Крім того, наявність мусульманських комітетів, організованих із Берліна Едиге Кирималом та іншими членами турецької і добручанської діаспори, особливо компрометували місцеве населення в очах радянського уряду. Зв'язок кримських татар із Туреччиною через пантюркських націоналістів також посилював бажання радянського керівництва депортувати увесь народ із Криму[40].

Nuvola apps kaboodle.svg Зовнішні відеофайли
Nuvola apps kaboodle.svg Вкрадена весна, фільм українського історика Олекси Гайворонського.

Однак більша частина кримських татар не прилучилася до співпраці; видатний політичний та державний діяч Криму Амет Озенбашли, наприклад, був категорично проти окупації та підтримував таємні контакти з радянським рухом опору, даючи їм цінну стратегічну та політичну інформацію[34]. Майже половину радянського партизанського руху Криму складали етнічні кримські татари[41]. Наприклад, відомий Тархановський рух кримських татар, який воював упродовж 1942 року, аж доки не був знищений окупантами[42]. 25 033 кримських татар служили в Червоній армії під час Другої світової війни[43]. Вісім кримських татар були відзначені званням Героя Радянського Союзу, ще 12 були представлені до звання Героя СРСР за участь у партизанській війні, але, через депортацію, звання їм так і не присвоїли[44][45]

Також проігноровано те, що більшість співробітників були евакуйовані з Криму відступаючими військами Вермахту. Згідно з Радянськими джерелами, під час відступу німці евакуювали кримських татар з-поміж співробітників. Таким чином, кримські татари, які залишилися на півострові, були всіма тими, хто воював на стороні СРСР. Багато представників інших народів теж співпрацювали з німцями, навіть численні росіяни, а це вказує на те, що деяких людей на окупованих територіях мобілізували насильно[46][39].

Більше того, тисячі кримських татар продовжували служити в Червоній армії, коли вона брала Берлін[47]. Депортацію також розглядають як насправді частину плану Сталіна встановити повний контроль над Кримом. Він прагнув отримати доступ до Дарданелл, що не вдавалося багатьом російським імператорам, і встановити контроль над територією Туреччини, де кримські татари мали етнічних родичів, тому радянське керівництво розглядало їх як потенційно нелояльних у світлі цих імперіалістичних мрій Сталіна[45].

До 130 000 осіб загинули під час окупації Криму країнами Осі[48]. Нацисти здійснювали жорстокі репресії, знищивши за допомогу партизанам 127 сіл, 105 з яких були кримськотатарськими[49]. Тисячі кримських татар були під наглядом гестапо насильно вивезені на роботу як остарбайтери на німецькі заводи, які були описані як «величезні рабські майстерні», і це знищило залишки лояльності кримських татар до німців[50][51]. У квітні 1944 року Червоній армії вдалося вибити війська Осі з півострова під час Кримської наступальної операції[52].

Приводи

Все назване нижче є лише приводами для депортації, які шукала радянська влада. Справжня та єдина мета цього — етноцид і етнічна чистка Криму[1][прим. 3], кульмінація багатовікової послідовної колоніальної політики Росії щодо кримських татар[55]. Російський вчений, доктор історичних наук Валерій Возгрін також вважає, що ніяких об'єктивних причин депортації кримських татар не існувало. Як пише Возгрін, було вирішено раз і назавжди русифікувати, а точніше детатаризувати Крим, повністю прибрати з нього корінне населення, щоб з успіхом в абсолютно новому суспільстві, що складалося з прибулих на півострів переселенців з усього СРСР і особливо з південної Росії, яких піддавали серйозній пропаганді[56], та створити модель «ідеального радянського суспільства», про яку мріяв Сталін. Кримські татари не підходили під ці мірки, у них, як пише Возгрін, було занадто багато культури, повністю пов'язаної з Кримом, тому вони заважали в реалізації цих планів[3].

Звинувачення в колабораціонізмі

Попри те, що представники кримськотатарського народу воювали в лавах Червоної армії і брали активну участь у партизанському русі[57], підставою для депортації стало звинувачення у співпраці з Третім Рейхом. У Постанові Державного комітету оборони СРСР № ГОКО-5859 від 11 травня 1944 року про виселення кримських татар було зазначено, що депортацію проводять нібито тому, що[58][59]:

В період Вітчизняної війни багато кримських татар зрадили Батьківщину, дезертирували з частин Червоної Армії, які обороняли Крим, і переходили на бік противника, вступаючи у сформовані німцями добровольчі татарські військові частини, які боролися проти Червоної Армії, в період окупації Криму німецько-фашистськими військами, беручи участь у німецьких каральних загонах, кримські татари особливо відзначилися своїми жорстокими розправами щодо радянських партизанів, а також допомагали німецьким окупантам у справі організації насильницького вивезення радянських громадян в німецьке рабство і масового винищення радянських людей».

Звинувачення щодо депортованих народів СРСР були розвінчені самим КДБ СРСР під час перебудови[60].

Кримських татар, що воювали в частинах Червоної армії, після демобілізації також піддали депортації[1][61]. Усього за 1945—1946 роки в місця депортації було заслано 8995 кримських татар — ветеранів війни, зокрема 524 офіцерів і 1392 сержантів[62]. 1952 року (після голоду 1945 року) тільки в Узбекистані налічувалося, за даними НКВС, 6057 учасників війни, багато з яких мали високі урядові нагороди[63].

Попри те, що вони не жили в окупації і не могли брати участь у колабораціоністських формуваннях, депортації було піддано також кримських татар, які евакуювалися з Криму до приходу німецьких військ і встигли повернутися з евакуації за квітень-травень 1944 року. Зокрема, було депортовано всіх евакуйованих кримських татар — керівників та працівників Кримського обкому ВКП (б) (на чолі з першим секретарем) і Раднаркому КАССР. Це було пояснено тим, що на новому місці потрібні керівні працівники (з партії їх не було виключено)[1].

Фальсифікація інформації в пропаганді

Внесок кримських татар в участь у війні на боці Радянського Союзу спеціально применшувався радянськими істориками, хоча кримські татари як приєднувалися до партизанських загонів, що билися в кримських лісах, так і воювали в лавах Червоної Армії на фронті. Згідно з офіційними джерелами, 20 тисяч кримських татар воювало в лавах Червоної Армії, а згідно з неофіційними кримськотатарськими, — понад 50 тисяч[45].

У радянських джерелах стверджується про нібито «поголовну» співпрацю кримських татар — 20 000 чоловік[2]. Ці «дані» спростовуються аналізом змісту нагородних листів, який показує, що з 1941 по 1945 роки 21 військовослужбовець з числа кримських татар були 25 разів представлені до звання Герой Радянського Союзу. З них 4 людини були представлені по два рази. До звання двічі Героя Радянського Союзу був представлений і удостоєний один — кримськотатарський льотчик-ас Амет-Хан Султан. Серед мешканців Криму інших національностей два рази представлених до звання Герой Радянського Союзу немає, як і немає представлених і удостоєних цього звання. Підполковник Абілов Фетіслям і майор Джафер Осман Топчі під час войни по два рази представлялися до звання Герой Радянського Союзу, проте жодного разу не удостоїлися цього звання. Справедливість щодо Абілова Фетісляма була відновлена тільки 1990 року після визнання депортації кримських татар злочином, він був удостоєний звання Герой Радянського Союзу[64].

Слід також врахувати, що із загального числа призваних на фронт з Кримської АРСР, кримські татари становили лише 15 %. З 25 документально підтверджених представлень кримських татар до звання Героя в 18 випадках (75 %) вищу нагороду замінили орденом[65].

Російські історики та публіцисти (О. В. Романько, Андрій Гончаров, Ігор Пихалов та інші) відомі своїм некритичним підходом до наявних даних, фальсифікацією документів, свідомо неправильними підходами до дослідження, озвучуванням пропагандистських тез і підтасуваннями[66].

У Росії пропагандистські тези по відношенню до кримських татар озвучують навіть «професійні історики». Так, російський доктор історичних наук Андрій Гончаров в інтерв'ю для «Російського руху» заявив: «Слід зазначити гуманізм Радянської влади по відношенню до бандитів <...> у нашого командування було повне право розстріляти, звичайно, не весь народ, але все чоловіче населення так званих кримських татар за дезертирство і зраду!». Російський публіцист Ігор Пихалов в книзі «За що Сталін виселяв народи?» історію «зради» кримських татар веде з кінця Середньовіччя. У провину їм поставлені набіги на Русь, співпраця з англо-французькими військами за часів Кримської війни і навіть національне будівництво в період революції 1917-1920 років. Олег Романько підтасовує дані щодо кримських татар, які співпрацювали з німцями. Наприклад, число в 4 тисячі чоловік «для боротьби з партизанами» він отримав зі слів представників «татарського комітету», а не з підрахунків німецькими вербувальниками, тобто це число не підтверджено документально. Романько також налічує 14 рот самооборони, в яких служило 1632 людини. З німецької довідки відомо, що ці 1632 людини були набрані з числа добровольців, тоді як Романько тенденційно рахує їх і добровольців окремо, не залежно один від одного. Тобто потрібно рахувати «самооборону» і добровольців («хіві») в рамках одного і того ж числа добровольців, а не окремо. Тим більше неприпустимо зараховувати до колабораціоністів 4 або навіть 9 тисяч кримських татар, нібито набраних «татарським комітетом», без документальних підтверджень проходження ними служби, як це робить Романько[66].

Радянські видання відверто фальсифікували інформацію про кримських татар у Червоній армії, ідучи так далеко, що, наприклад, називали кримськотатарського Героя Радянського Союзу Узеїра Абдураманова азербайджанцем, а не кримським татарином, на обкладинці випуску журналу «Огоньок» 1944 року, хоча його сім'я була депортована за те, що вона була кримськотатарською, лише декількома місяцями раніше[67][68]. У книзі «У горах Таврії» неправдиво стверджувалось, що добровільний розвідник партизан Бекір Османов, батько видатного кримськотатарського діяча Юрія Османова, був «німецьким розстріляним шпигуном», хоча пізніше, після заявки ще живого Османова, Центральний комітет визнав, що він ніколи не служив німцям і пережив війну[69].

М. Ф. Бугай та його учні (А. М. Гонов, А. С. Хунагов та інші) намагаються виправдати депортацію народів у СРСР. Оскільки вони не можуть скористатися звинуваченнями, які були розвінчані самим КДБ СРСР у 1980-ті роки за часів Перебудови, то вони використовують недомовки, туманні натяки, висновки, ніяк не пов'язані з посилками і просто фальсифікацію документів[60].

Сучасні історики та дослідники, зокрема історик С. М. Червона, доктор історичних наук і професор В. Є. Возгрін, кандидат наук і український історик Г. Т. Бекірова та інші вважають, що причиною фальсифікацій даних про кримськотатарських колабораціоністів і подальшої депортації із навмисним перекручуванням дійсної картини подій була спроба радянського керівництва перекласти відповідальність за невдачі і явні прорахунки керівництва партизанського руху на кримських татар. Це, зокрема, підтверджується рішенням бюро Кримського обкому ВКП (б) «Про помилки, допущені в оцінці поведінки кримських татар по відношенню до партизанів. Про заходи щодо ліквідації цих помилок і посилення політичної роботи серед татарського населення», який залишився невідомим: в ньому визнавалася фальсифікація інформації про співпрацю кримських татар з німцями[70][71][72][73].

«Неблагонадійність»

Серед можливих приводів для депортації називається також «недовіра національних меншин, що населяли прикордонні райони СРСР з Туреччиною, Іраном тощо»[74].

Уявлення про «неблагонадійні» народи сходять до робіт фахівців із військової статистики кінця XIX століття В. А. Золотарьова, А. Макшеєва і Н. Обручева. Згідно з їхніми уявленнями, благонадійним вважалося слов'янське населення країни, а неблагонадійним — народи окраїн Росії. Іноземне громадянство, національна чи релігійна близькість до країни, з якою Росія перебувала у стані війни, також вважалися ознаками неблагонадійності. Ще одним критерієм вважалися імовірні перешкоди на шляху колонізації Росією нових земель[75].

Політика НКВС

Дослідник Д. М. Едієв пропонує свою версію приводів. По-перше, у військово-політичному керівництві зміцнилися уявлення про неблагонадійність за національною ознакою. По-друге, був накопичений досвід етнічних чисток у ході проведення превентивних заходів зі зміцнення прикордонних і прифронтових районів. У ході перших депортацій був створений і укріплений прецедент у свідомості людей і політичному інструментарії радянської влади. Була створена державна машина депортацій і обкатаний сценарій її роботи. Під час депортації німців у серпні 1941 року в структурі НКВС був створений відділ спецпоселень[76].

Перші проведення депортацій ініціювалися військовими, а НКВС виступав у ролі виконавця цих акцій. У депортаціях же 1943—1944 років НКВС виступав як ініціатор, виконавець і обвинувач, фабрикуючи «докази» провини репресованих народів[76].

У другій половині війни за рахунок перемог на фронтах піднявся авторитет армії. Це не влаштовувало керівництво НКВС і самого Сталіна, що видно з послідовних переміщень Г. К. Жукова. У цих умовах було вирішено використовувати механізм депортацій для підняття рейтингу НКВС. За підсумками депортацій керівництво і співробітники НКВС були нагороджені бойовими, в тому числі полководницькими орденами. Л. П. Берія, Б. З. Кобулов, С. Н. Круглов, І. О. Сєров були нагороджені орденами Суворова I ступеня, якими, згідно зі статутом ордена, нагороджують командувачів фронтами і арміями, їхніх заступників, начальників штабів, оперативних управлінь і оперативних відділів, начальників родів військ фронтів і армій «за чудово організовану і проведену фронтову або армійську операцію із розгромом противника меншими силами». А. Н. Аполлонов, В. М. Меркулов та І. І. П'яшев були нагороджені орденами Кутузова I ступеня, яким повинні були нагороджувати «командирів Червоної армії за добре розроблений і проведений план операції фронтового, армійського масштабу або окремого з'єднання, в результаті чого противнику було завдано нищівної поразки, а наші війська зберегли свою боєздатність». Підпорядковані організатори депортацій отримали ордени нижчого рангу: орден Суворова II ступеня — 13 осіб, орден Кутузова II ступеня — 17 осіб тощо[77].

Депортації починалися як акції зачистки від «чужих» інонаціональностей (західних і східних), а закінчилися переслідуванням «своїх» національних меншин в інтересах окремих людей і відомств[78].

Депортація

«Нам сказали, що нас виселяють і дають нам 15 хвилин на збори. Нас помістили у вагони — було по 60 осіб у кожному, ніхто не знав, куди нас везуть. Розстріляти? Повісити? Сльози і паніка охоплювали нас»[79].
— Саїд, якого депортували разом із сім'єю з Євпаторії, коли йому було 10 років

Нібито через співпрацю з державами Осі під час Другої світової війни радянський уряд поклав колективну провину і покарання на десять національностей, серед яких кримські татари. Значна частина представників народів була депортована у віддалені райони Центральної Азії та Сибіру[80]. Ще, згідно тільки з офіційними радянськими даними, десятки тисяч кримських татар були розкидані у різних регіонах РРФСР: Марійська АРСР (нині Республіка Марій Ел, РФ) — 8,3 тисячі осіб, Молотовська область (нині Пермський край) — понад 10 тисяч, Горьковська область (нині Нижньогородська область) — 5,5 тисячі, Свердловська область — 3,8 тисячі, Іванівська область — 2,7 тисячі, Ярославська область — понад 1 тисячу осіб.

Кримські татари по прибутті до міст вигнання

10 травня 1944 року Лаврентій Берія рекомендував Сталіну депортувати кримських татар із прикордонних регіонів через їхні «зрадницькі дії»[81]. Сталін видав наказ ДКО № 5859-сс, який передбачав насильницьке виселення кримських татар[82]. Депортацію провели за три дні[83], 18—20 травня 1944 року, в ході яких агенти НКВС ходили від хати до хати, збираючи кримських татар під дулами автоматів і змушуючи їх увійти в забиті[84] вагони для перевезення худоби, які перевезуть їх майже за 3200 км[85], до віддалених місць Узбецької РСР. Кримським татарам дозволялося перевозити до 500 кг свого майна на сім'ю[86]. До 8:00 першого дня НКВС вже завантажило 90 000 кримських татар, розподіливши їх у 25 поїздів[87]. Наступного дня ще 136 412 особи посаджено у залізничні вагони[87]. Вони їхали у переповнених вагонах протягом декількох тижнів і страждали від нестачі продовольства і води[88]. За підрахунками якнайменше 228 392 людей депортовано з Криму, з яких принаймні 191 044 були кримськими татарами[89], у складі 47 000 сімей[90]. Оскільки 7 889 людей загинули під час тривалого перевезення у закритих вагонах, НКВС зареєстрував 183 155 кримських татар, які приїхали до місця призначення у Центральній Азії[91]. Більшість осіб були зібрані з сільської місцевості. Тільки 18 983 засланців були вихідцями кримських міст[92].

Операція з депортації почалася рано-вранці 18 травня 1944 року і закінчилася о 16:00 20 травня. Для її проведення було залучено війська НКВС кількістю понад 32 тисячі осіб. Депортованим відводили від декількох хвилин до півгодини на збори, після чого їх на вантажівках транспортували до залізничних станцій. Звідти ешелони з ними відправляли до місць заслання. За спогадами очевидців, тих, хто чинив опір або не міг іти, часто розстрілювали на місці[93][94]. У дорозі засланців годували рідко і часто солоною їжею, після якої хотілося пити. У деяких ешелонах засланці отримали їжу вперше і востаннє на другому тижні шляху[1]. Померлих ховали нашвидкуруч поруч із залізничним полотном або залишали, не ховаючи[95][61][1].

Тип вагону-«теплушки», в якому везли кримських татар

Зі спогадів тих, хто пережив депортацію[96]:

« Вранці замість привітання добірна лайка і запитання: трупи є? Люди за померлих чіпляються, плачуть, не віддають. Солдати тіла дорослих викидають у двері, дітей — у вікно...

Медичного обслуговування не було. Померлих виносили з вагона і залишали на станції, не даючи ховати.

Про медичне обслуговування й мови не могло бути. Люди пили воду з водойм і звідти ж брали про запас. Воду кип'ятити можливості не було. Люди почали хворіти дизентерією, черевним тифом, малярією, коростою, воші мучили всіх. Було спекотно, постійно мучила спрага. Померлих залишали на роз'їздах, ніхто їх не ховав.

Через кілька днів шляху з нашого вагона винесли померлих: стареньку і маленького хлопчика. Поїзд зупинявся на маленьких полустанках, щоб залишити померлих. ... Ховати не давали.
«

У телеграмі НКВС на ім'я Сталіна йшлося про те, що було виселено 183 155 осіб (не враховуючи солдатів армії, яких було відправлено на спецпоселення після демобілізації 1945 року). За офіційними даними, у дорозі загинула 191 людина[97]. Останній поїзд було розвантажено 8 червня 1944 року. Більшу частину було депортовано до Узбекистану (151 136 осіб) та прилеглі райони Казахстану (4 286 осіб) і Таджикистану, невеликі групи було відправлено в Марійську АРСР (8 597 осіб), на Південний Урал і в Костромську область.

4 липня 1944 року НКВС офіційно поінформував Сталіна про те, що переселення завершено[4]. Однак незабаром після цієї доповіді НКВС з'ясував, що один зі своїх підрозділів забув депортувати людей з Арабатської стрілки. Замість того, щоб готувати додатковий трансферт у поїздах, НКВС завантажив сотні кримських татар на старий човен, доправив його до середини Азовського моря і потопив корабель, втопивши всіх людей в ньому 20 липня. Тих, хто не тонув, добито кулеметами[98].

Кримськотатарський хлопчик в місці спецпоселення. 1944, Красновішерськ, Молотовська область.

Офіційно жодного кримського татарина не залишилося в Криму. Депортація охопила кожну людину кримськотатарського походження, включаючи дітей, жінок, людей похилого віку і навіть тих, хто були членами комуністичної партії або служив у Червоній армії. У березні 1949 року загалом 8 995 колишніх військовослужбовців Червоної армії кримськотатарського походження були зареєстровані в спеціальних поселеннях[en] Серед цих ветеранів було 534 офіцери, 1392 сержанти і 7079 солдатів. Там були також 742 члени КПРС і 1225 членів ВЛКСМ[99]. За словами одного з російських свідків депортації, деякі люди все ще воювали на Східному фронті, але їх чекала депортація наприкінці війни[100]. Це було особливо принизливо для героїв війни; Ільяс Аблаєв, наприклад, воював на різних фронтах під час війни і служив у Червоній армії до травня 1947 року — тільки для того, щоб потім жити у вигнанні в регіоні Ташкента[101].

Під час цього масового виселення радянська влада конфіскувала близько 80 000 будинків, 500 000 голів корів, 360 000 соток землі і 40 000 тонн сільськогосподарської продукції, які залишилися після кримських татар[53]. Крім того, всі кримські татари були звільнені з Червоної армії. Крім 191 000 депортованих татар, радянська влада вигнала з півострова 9620 вірмен, 12 420 болгар і 15 040 греків. Усіх їх колективно затаврували зрадниками і вважали за громадян другого сорту протягом багатьох десятиліть в СРСР[53]. Серед депортованих були і 283 особи інших національностей: італійці, румуни, караїми, курди, чехи, угорці і хорвати, що також вказує на те, що у Криму була проведена етнічна чистка[54]. 1947 і 1948 років місцеве МВС депортувало з Криму ще 2 012 ветеранів-репатріантів із кримських татар[31].

151 136 кримських татар були депортовані в Узбецьку РСР, 8 597 — у Марійську АРСР і 4286 — до Казахської РСР; а ще 29 846 направлені в різні віддалені регіони РРФСР[102]. Коли кримські татари прибули на місце призначення в Узбецькій РСР, їх зустріли ворожі місцеві жителі, які кидали в них каміння, навіть в їхніх дітей, оскільки чули, що кримські татари були «зрадниками» і «фашистськими пособниками»[103]. Узбеки не хотіли стати «смітником зрадницьких націй». У найближчі роки зареєстровано кілька нападів на кримських татар, деякі з яких були смертельними[103].

Лаврентій Берія, голова Радянського НКВС

Масову депортацію кримських татар організував Лаврентій Берія, шеф Радянської таємної поліції НКВС, і його підлеглі Богдан Кобулов, Іван Сєров, Борис Обручников, Михайло Свинелупов, Аркадій Аполлонов. Польові операції провели: заступник начальника ГУЛАГу Георгій Добринін, полковник держбезпеки Григорій Бежанов, генерал-майор Іван Піяшев, комісар державної безпеки Сергій Кльопов, генерал-лейтенант Іван Шередега, підполковник державної безпеки Борис Текаєв і двоє місцевих лідерів — глава НКДБ Криму Петро Фокін і генерал-лейтенант Василь Сергієнко[31]. Для виконання цієї депортації НКВС забезпечило 5000 озброєних агентів, і НКДБ виділив ще 20 000 озброєних осіб, разом із кількома тисячами солдатів регулярних військ. Дві сталінські директиви від травня 1944 року показують, що кожен аспект радянської влади, від фінансування до транзиту, був залучений у виконанні операції[31].

30 червня 1945 року Кримську АРСР скасовано і приєднано до Російської РФСР[104].

Радянська пропаганда намагалася приховати переміщення населення, стверджуючи, що кримські татари нібито «добровільно переселилися в Середню Азію»[105]. По суті, Крим піддався етнічним чисткам[88]. Після цього термін «кримські татари» був вилучений із російсько-радянського лексикону і всі кримськотатарські топоніми (назви міст, сіл і гір) у Криму були змінені на російські назви на всіх мапах. Мусульманські кладовища та релігійні об'єкти в Криму були зруйновані або перетворені на світські місця[88]. Під час сталінського правління нікому не дозволялося згадувати, що цей народ колись існував у СРСР. Це зайшло так далеко, що багатьом людям навіть заборонили називати себе кримськими татарами під час радянських переписів 1959, 1970 і 1979 років. Вони могли тільки називати себе «татарами». Лише під час Всесоюзного перепису 1989 року цю заборону знято[106].

Наслідки

Смертність та кількість жертв

Смертність депортованих кримських татар, згідно з документами НКВС[107]
Рік Кількість померлих
Травень 1944 р. — 1 січня 1945 р. 13592
1 січня 1945 р. — 1 січня 1946 р. 13183
Похорони. Кримські татари, 1944 рік, Молотовська область, РРФСР.

Загальна смертність унаслідок депортації кримських татар досі залишається предметом суперечок, почасти тому, що НКВС тримали неповні звіти про смертність серед переселених народів. Як і інші депортовані народи, кримських татар помістили під режим спецпоселення. Багато депортованих повинні були виконувати примусову працю: в їх завдання входила робота у вугільних шахтах і будівельних батальйонах під наглядом НКВС. Дезертирство каралося стратою[108]. Спецпереселенцям часто доводилося працювати по одинадцять-дванадцять годин на добу без вихідних[109]. Попри цю важку фізичну працю, кримським татарам видавали лише по 200[110]—400 грамів хліба на день[111]. Житлових приміщень було недостатньо; деякі з депортованих були вимушені жити в землянках, де «не було ні дверей, ні вікон, нічого, тільки очерет» на підлозі, щоб спати[112].

Єдиний транспорт до цих віддалених районів і трудових колоній був так само завантажений. НКВС завантажували 50 осіб у кожен вагон разом із їхнім майном. Була тільки одна дірка в підлозі вагона, яку використовували як туалет[113]. Одна зі свідків стверджувала, що 133 людини були замкнені в її вагоні[114]. Умови в переповнених вагонах ускладнювалися відсутністю гігієни, а це вело до епідемії висипного тифу[113]. Оскільки поїзди тільки в рідкісних випадках зупинялися, щоб відчинити двері вагонів під час поїздки, хворі неминуче заражали інших, хто був у вагонах[113]. Лише після прибуття на місце призначення до Узбецької РСР кримські татари були звільнені з закритих вагонів[113]. Перші депортовані почали прибувати в Узбецьку РСР 29 травня 1944 року, і більшість із них прибули до 8 червня 1944 року[115]. Втім, деякі були перенаправлені на інші напрями в Центральній Азії і мали продовжити свою подорож. Деякі свідки стверджували, що вони подорожували в закритих вантажних вагонах протягом 24 днів поспіль[116]. Увесь цей час їм давали дуже мало їжі або води[88]. Там не було свіжого повітря, оскільки двері і вікна були зачинені. У Казахській РСР транспортні охоронці відчиняли двері, тільки щоб викинути трупи вздовж залізниці. Тож кримські татари назвали ці автомотриси «крематоріями на колесах»[117]. Звіти показують, що принаймні 7889 кримських татар загинули під час цієї довгої подорожі, що становить близько 4 % від загальної чисельності народу[118].

Нас змушували лагодити на власні особисті укриття. Ми працювали і голодували. Деякі були настільки знесилені від голоду, що не могли стояти на ногах…. Наші чоловіки були на фронті й не було кому ховати мерців. Часом тіла лежали серед нас упродовж кількох днів…. Деякі кримськотатарські діти викопували малі могили і хоронили нещасних малих[119].
— Кримськотатарська жінка описує умови в місцях депортації

Висока смертність тривала протягом кількох років у вигнанні через недоїдання, трудову експлуатацію, хвороби, відсутність медичної допомоги і впливу суворого пустельного клімату Узбекистану[120]. Засланців часто направляли на найважчі будівельні майданчики. Узбецькі медичні установи були переповнені кримськими татарами, які були схильні до місцевих азійських захворювань, відсутніх на Кримському півострові, де вода була чистішою, зокрема до жовтої лихоманки, дистрофії, малярії та кишкових хвороб[92]. Рівень смертності був найвищим упродовж перших п'яти років. 1949 року радянська влада порахувала населення депортованих етнічних груп, які жили в спеціальних поселеннях. Згідно з їхніми даними, було 44 887 надлишкових смертей за ці п'ять років, 19,6 % від загальної чисельності[121]. Інші джерела дають цифру 44 125 смертей за цей час[122]. Тоді як третє джерело, використовуючи альтернативні архіви НКВС, дає цифру 32 107 смертей[7]. Ці звіти врахували всіх людей, переселених із Криму (зокрема вірмен, болгар і греків), але кримські татари сформували більшість у цій групі. Знадобилося п'ять років, щоби кількість народжень серед депортованих людей почала перевершувати число смертей[120]. Радянські архіви свідчать, що в період між травнем 1944 року і січнем 1945 року загалом 13 592 кримських татар загинули у вигнанні, близько 7 % від усього населення[107]. Майже половину всіх смертей (6096) становили діти віком до 16 років; інші 4525 — дорослі жінки і 2562 — дорослі чоловіки. Упродовж 1945 року померло ще 13 183 особи[107]. Таким чином, до кінця грудня 1945 року щонайменше 27 000 кримських татар уже померли у вигнанні[123]. Одна кримська татарка, що жила неподалік від Ташкента, згадувала так про події 1944 року[124]:

Мої батьки були депортовані з Криму в Узбекистан у травні 1944 року. У моїх батьків були сестри і брати, але до того часу, коли вони прибули до Узбекистану, тільки вони залишилися в живих. Сестри моїх батьків, а також брати і батьки, всі померли внаслідок грипу та інших хвороб … Моя мама залишилася зовсім одна, і її перша робота полягала в різанні дерев.

За оцінками кримських татар, показники смертності були значно вищими і становили 46 % від населення, що жило у вигнанні[11]. У 1968 році, коли Леонід Брежнєв очолював СРСР, кримськотатарських активістів переслідували за апелювання до цих високих цифр під приводом, що це «наклеп на СРСР». Для того щоб показати, що кримські татари перебільшують, КДБ опублікував цифри, які свідчать про те, що лише 22 % цього народу померло[11]. За оцінками Ганнібала Тревіса загалом 40 000—80 000 кримських татар померли у вигнанні[125]. Дж. Отто Поль наводить дані Майкла Рівкіна щодо не менш як 42 000 кримських татар, які загинули між 1944 і 1951 роками, а це означає, що близько 20 % населення загинуло внаслідок радянської політики. Поль описав це як «один із найгірших випадків етнічно мотивованих масових вбивств XX століття»[126]. Кримський Державний комітет підрахував, що 45 000 кримських татар загинули в період між 1944 і 1948 роками. Офіційний звіт НКВС підрахував, що 27 % народу померли[7].

Значна кількість переселенців, виснажених[95][61] трьома роками життя в німецькій окупації, загинула в місцях висилки від голоду і хвороб у 1944—1945 роках. Оцінки кількості загиблих у цей період дуже різняться: від 15—25 % за оцінками різних радянських офіційних органів, до 46 % за оцінками активістів кримськотатарського руху, які збирали відомості про загиблих у 1960-ті роки[95][61]. Таким чином, за даними ОСП УзРСР, лише «за 6 місяців 1944 року, тобто з моменту прибуття в УзРСР і до кінця року, померло 16 052 особи (10,6 %)»[127]. Протягом 12 років до 1956 року кримські татари мали статус спецпереселенців, що означав різні обмеження в правах, зокрема заборону на самовільний (без письмового дозволу спецкомендатури) перетин кордону спецпоселення і кримінальне покарання за його порушення. Відомі численні випадки, коли людей засуджували до багаторічних (до 25 років) термінів таборів за те, що вони відвідували родичів у сусідніх селищах, територія яких належала до іншого спецпоселення[95][61][1].

Кримські татари в місцях заслання в перші роки після депортації

Різні оцінки смертності кримських татар:

20 %[126]
80 %
Померли у перші роки вигнання
Вижили у перші роки вигнання
27 %[7]
73 %
Померли у перші роки вигнання
Вижили у перші роки вигнання
46 %[11]
54 %
Померли у перші роки вигнання
Вижили у перші роки вигнання

На відміну від деяких інших депортованих народів, що повернулися на батьківщину наприкінці 1950-х років, кримських татар було позбавлено цього права формально до 1974 року, фактично ж — до 1989-го. Масове повернення народу до Криму почалося лише наприкінці Перебудови 1989 року.

Внаслідок депортації кримські татари на півсторіччя були позбавлені етносоціального та етнокультурного середовища проживання, яке створювалося віками, а також їхньої державності[128].

Наслідки для Криму

Знелюдення півострова

Етнічна карта Криму 1930 року за даними Малої Радянської енциклопедії; відсоток кримських татар по регіонах Криму за даними сталінського перепису населення 1939 року; відсоток за даними 2001 року

Якийсь час після депортації кримських татар серед решти населення Криму були поширені панічні настрої. Багато хто боявся, що незабаром депортують і всіх інших. Особливо посилилися ці настрої після депортації в червні 1944 року кримських вірмен, болгар і греків. З протоколу пленуму Кримського обкому ВКП (б) 14 червня 1944

Ліві лапки Багато таких розмов: «Ось татар вивезли і нас будуть вивозити.» І навіть сухарі сушать...[129] Праві лапки

Деякі райони (гори і Південний берег Криму, населені до того переважно кримськими татарами) залишилися практично без населення. За повідомленням відповідального організатора ЦК ВКП (б) у Кримській області до ЦК ВКП (б), «після виселення татар, в деяких районах, особливо південних, населення майже не залишилося. У Куйбишевському районі залишилося всього населення 672 чол., Алуштинському — 2637, Судацькому — 3380, Балаклавському — 2233. Аналогічне становище з населенням в Карасубазарському, Бахчисарайському, Ялтинському районах»[130].

Зміна назв населених пунктів

Після депортації кримських татар в Криму трьома указами від 1944, 1945 і 1948 років було перейменовано всі (за винятком Бахчисарая, Джанкоя, Ішуні, Саків та Судака) поселення, назви яких мали кримськотатарське походження (більш ніж 1000 топонімів або понад 90 % від загальної чисельності поселень Криму)[131][132][133].

Заселення Криму колгоспниками

Після вигнання кримських татар росіяни спокушалися переселитися у Крим такими оголошеннями; колгоспники-овочівники, переселені з Бєлгородської області в Крим

Рішенням від 18 серпня 1944 року з метою «якнайшвидшого освоєння родючих земель, садів і виноградників» ДКО визнав за необхідне переселити в Крим з різних областей РРФСР і Української РСР «сумлінних і працьовитих колгоспників — всього 51 000 чоловік». Землі колишніх кримськотатарських колгоспів, звідки були «зроблені спецпереселения в 1944 році, з наявними посівами і насадженнями» передавалися знову організовуваним колгоспам переселенців з областей Росії та України і закріплювалися за цими колгоспами в «вічне користування». Вже до 1 грудня 1944 р. до Криму прибуло 64 тисяч переселенців. Переселення в Крим було добровільним і потенційно доступно для всіх громадян СРСР по заповненню спеціальної анкети, які потім затверджувалися Обкомами КПСС[134].

Наступний перепис 1959 року показав, що населення відновилося до 1,2 мільйона осіб, але в кардинально іншому етнічному складі, ніж до війни: 71 % росіян, 22 % українців, 2 % білорусів. Частка українців у Криму зросла з 13 % до 22 %, росіян — з 48 % до 72 %. Частка білорусів зросла з 1 % до 2 %. З Криму повністю зникли кримські татари[135][136].

Спотворення історії Криму

Відразу ж після депортації кримських татар був розгорнутий процес по спотворенню історії Криму. Основні радянські історики, які були включені в процес переписування історії Криму, — Надинський, Павленко, Шульц, Веймарн і ще декілька. Партія, яка бажала виправдати не тільки депортацію 1944 року, а й анексію 1783 вимагала проводити всі дослідження з історії Криму «в нерозривній єдності з історією всіх радянських народів, перш за все великого російського народу»[137]. Іншими словами, кожен історик в будь-якому дослідженні повинен був доводити, що Крим є «історичною батьківщиною» російського народу. А оскільки матеріальних доказів цьому практично не було, вченим доводилося всіляко винаходити «докази»[138].

Радянським історикам, які вивчають минуле Криму і Причорномор'я, необхідно переглянути свої погляди і методи роботи під кутом зору сталінських праць.
Борис Рибаков, 1952[139].

Цілі життя окремих вчених були присвяченні тому, щоб знайти що-небудь слов'янське і затвердити, наприклад, Генуезьку фортецю за росіянами. Інші історики заперечували навіть вплив росіян на культуру Криму в період Середньовіччя, аргументуючи відсутністю матеріальних слідів. Вже тоді було помітно, що докази «російськості» Судака не наукові, а ідеологічні, оскільки нічого переконливо слов'янського викопати археологам не вдавалося, і в хід йшли «черепки» невідомого походження[138][137].

1952 року відбулася сесія відділень історії та філософії АН СРСР і Кримської філії академії, на якій, як і на серпневій сесії 1948 року, де вчені через ідеологічний диктат не змогли відстояти генетику, і перемогли Лисенко і Мічурін, очистити історію Криму від тенденційних уявлень про Крим як місце перебування росіян з незапам'ятних історичних часів не вдалося[138][137].

На сесії було рекомендовано «глибоко вивчити історію проникнення слов'ян до Криму». Особливо рекомендувалося звертати увагу на історію Тмутараканського князівства, оскільки помилково вважалося, що це було відділення Русі, що розташовувалося в Криму[137]. Було вирішено «боротися» проти «ідеалізації» тюркських народів Криму — хозар, половців, печенігів, що фактично означало заборону на об'єктивне вивчення їх історії[138][140].

Після «сесії» про те, якою має бути історія Криму, радянським вченим розповів академік Борис Рибаков. Він написав роботу під назвою «Про помилки у вивченні історії Криму і про завдання подальших досліджень». А в газеті «Известия» вийшла стаття академіка Бориса Грекова «Про деякі питання історії Криму». Пізніше її варіант був опублікований у співавторстві з Радянським етнографом Юліаном Бромлєєм у «Віснику» Академії наук. Ці документи стали керівними для істориків, що займалися Кримом, аж до кінця 1980-х років. Згідно з ними, всі народи, що залишили свій слід в історії півострова, стали оцінюватися позитивно або негативно[138]. Роль стародавніх греків, наприклад, історики почали всіляко звеличували, а роль кримських татар – було наказано принижувати і навіть приписувати їм усілякий негатив. Такий підхід до історії Криму домінує і донині[138][140][137].

Згадки про кримських татар як окремий народ були взагалі заборонені, а з Великої радянської енциклопедії (ВРЕ) була вилучена стаття про кримських татар[141].

Реабілітація

Маніфестація кримських татар за часів перебудови. «Демократія та гласність — і для кримських татар»
Хронологія етнічного складу Криму. Різке падіння кількості кримських татар видно вже після депортації.
   Кримські татари

Сталінська влада відмовляла кримським татарам у праві на освіту чи друкування творів рідною мовою. Хоча вони повинні були навчатися російською або узбецькою мовою, але все одно зберегли свою культурну ідентичність недоторканою[142]. У 1956 році новий Радянський лідер Микита Хрущов виступив з промовою, у якій він засудив політику Сталіна, зокрема масову депортацію різних національностей. Проте, хоча багатьом народам було дозволено повернутися до себе на батьківщину, три групи були змушені залишатися у вигнанні: російські німці, турки-месхетинці і кримські татари[143]. 1954 року Хрущов дозволив Криму увійти до складу Української РСР, оскільки Крим пов'язаний сушею з Україною, а не з Російської РФСР[144]. 28 квітня 1956 року вийшла директива «Про зняття обмежень на спеціальні поселення кримських татар… переміщених в роки Великої Вітчизняної війни», яка передбачала де-реєстрацію депортованих осіб та їх звільнення від адміністративного нагляду. Проте, залишилося багато інших обмежень і кримським татарам не дозволили повернутися в Крим. Крім того, того ж року Рада Міністрів України заборонила засланим татарам, грекам, німцям, вірменам, болгарам переїжджати навіть у Херсонську, Запорізьку, Миколаївську та Одеську області в складі УРСР[145]. Кримські татари не отримали жодної компенсації за втрачене майно[143].

У 1950-х роках кримські татари почали активно відстоювати своє право на повернення. У 1957 році вони зібрали 6000 підписів у петицію, яку відправили у Верховну Раду СРСР, у якій вимагали своєї політичної реабілітації та повернення в Крим[119]. У 1961 році 25 000 підписів зібрали в клопотанні, яке надіслали в Кремль[143].

Мустафа Джемілєв, кримськотатарський активіст, провів багато років у в'язниці за свою діяльність

Мустафа Джемілєв, якому було всього шість місяців, коли його сім'я була депортована з Криму, виріс в Узбекистані і став активістом боротьби за право кримських татар на повернення. У 1966 році він був арештований і провів у цілому 17 років у в'язниці за радянської влади. Це принесло йому прізвисько «кримськотатарського Мандели»[146]. У 1984 році його засудили вшосте за «антирадянську діяльність», але його морально підтримав радянський дисидент Андрій Сахаров, який слідкував за четвертим судом Джемілєва в 1976 році[147]. Коли літніх дисидентів заарештовували їм на зміну приходило молоде покоління[143].

21 липня 1967 року представники кримських татар, на чолі з дисиденткою Айше Сеїтмуратовою, отримали дозвіл зустрітися з високопоставленими радянськими чиновниками в Москві, зокрема і Юрієм Андроповим. У ході зустрічі кримські татари вимагали виправлення всіх несправедливостей, що СРСР заподіяв для їхнього народу. У вересні 1967 року Верховна Рада СРСР видала указ, яким амністувала кримських татар щодо їх звинувачень у масовій зраді під час Другої світової війни, а також дала їм більше прав в СРСР. Проте, кримські татари не отримали того, чого хотіли найбільше: права на повернення в Крим. У ретельно зваженій постанові зазначено, що «громадяни татарської національності, які раніше жили в Криму […] прижилися в Узбецькій РСР»[148]. 1968 року об'єднані в групи особи поверталися в Крим самостійно, без державного дозволу — тільки для того, щоб радянська влада депортувала 6000 з них удруге[149]. Найбільш яскравим прикладом такого опору був кримський татарин Муса Мамут, якого депортували, коли йому було 12 років і який повернувся в Крим, бо знову хотів бачити домівку. Коли міліція повідомила йому, що його черговий раз депортують, він облився бензином і підпалив себе. Попри це, 577 сімей змогли отримати державний дозвіл на проживання в Криму[150].

Муса Мамут, кримськотатарський активіст, який спалив себе, намагаючись добитися повернення кримських татар до батьківщини

У 1968 році спалахнули заворушення серед кримськотатарського народу в узбецькому місті Чирчик[151]. У жовтні 1973 року єврейський поет і професор Ілля Габай наклав на себе руки, зістрибнувши з будівлі в Москві. Він був одним із найбільш значних єврейських дисидентів у СРСР, які боролися за права пригноблених народів, зокрема кримських татар. Габай був заарештований і відправлений у трудовий табір, але все ж наполягав на своєму, оскільки був переконаний, що ставлення до кримських татар у СРСР можна порівняти з геноцидом[152]. Того ж року його заарештували[153].

Юрій Османов, кримськотатарський активіст, разом з батьком провів самоперепис кримськотатарського народу

У 1973—1974 роках кримські татари на чолі з Юрієм Османовим та його батьком Бекіром організували і провели самоперепис кримськотатарського народу, який показав реальну кількість загиблих під час депортації — 46, 2 % від всього народу, на підставі цього перепису Юрій Османов зробив власний висновок про загальну чисельність кримських татар, депортованих з Криму, − 423 100 осіб, що більш ніж удвічі перевищує офіційні дані. Згідно з самопереписом він склав сім актів завданих народові депортацією збитків, склав позов кримськотатарського народу до Радянського Союзу, який направив до ООН та вищих органів влади СРСР[154].

Попри процес десталінізації, лише під час перебудови після приходу Михайла Горбачова до влади наприкінці 1980-х років ситуація почала змінюватися. 1987 року кримськотатарські активісти організували акцію протесту в центрі Москви, неподалік від Кремля[119]. Це змусило Горбачова створити комісію, щоб розібратися в цьому питанні. Перший висновок комісії, очолюваної безкомпромісним Андрієм Громиком, було те, що не було «жодних підстав оновлювати автономію та надавати кримським татарам право на повернення», але Горбачов замовив другу комісію, яка рекомендувала оновити автономію для кримських татар[155]. 14 листопада 1989 року заборони на повернення депортованих національностей офіційно визнано недійсними, а Верховна Рада Криму оприлюднила заяву про те, що попередні депортації народів були злочинною діяльністю[53][156][157]. Це проклало шлях для 260 000 кримських татар повернутися на батьківщину. Того самого року Джемілєв повернувся в Крим і 1 січня 1992 року принаймні 166,000 інших кримських татар зробили те ж саме[158]. Російський закон 1991 року «Про реабілітацію репресованих народів[en]» був спрямований на реабілітацію всіх національностей, репресованих у СРСР. Він прийняв заходи, які включали «скасування всіх колишніх законів РРФСР, пов'язаних з незаконною примусовою депортацією» і закликав до «відновлення та повернення культурних та духовних цінностей та архівів, які являють собою спадщину репресованих народів»[159]. Стаття 4 цього закону проголосила, що агітація, що перешкоджає реабілітації репресованих народів, що піддалися наклепницьким нападкам, не допускається, а особи, які вчиняють такі дії, повинні притягуватися до відповідальності[160].

До 2004 року кримські татари становили 12 % від населення Криму[161]. Попри це, повернення кримських татар не було простим процесом — у 1989 році, коли вони почали масово повертатись, різні російські націоналісти влаштували акції протесту в Криму під гаслом: «татарські зрадники — геть з Криму!» Кілька сутичок між місцевими жителями і кримськими татарами були зареєстровані 1990 року поблизу Ялти, що змусило армію втрутитися, щоб заспокоїти ситуацію. Місцева радянська влада неохоче йшла на допомогу кримськотатарським репатріантам знайти роботу або місце проживання[162]. Поверненці знайшли 517 покинутих кримськотатарських сіл, але бюрократія стояла на зваді їхнім прагненням їх повернути[119]. У 1991 році не менш як 117 кримськотатарських сімей жили в наметах на двох луках поблизу Сімферополя, чекаючи коли влада надасть їм постійне місце проживання[163]. Після розпаду СРСР Крим опинився в складі України, але Київ надав лише обмежену підтримку кримськотатарським поселенцям. Близько 150 000 поверненців отримали громадянство автоматично відповідно до українського закону Про громадянство 1991 року, але 100 000 тих, хто повернувся після того, як країна проголосила незалежність, зіткнулася з низкою перешкод, зокрема дорогим бюрократичним процесом[164]. Оскільки вигнання тривало впродовж майже 50 років, деякі кримські татари вирішили залишитися в Узбекистані, а це призвело до поділу сімей, які вирішили повернутися в Крим[165]. До 2000 року зареєстровано 46,603 звернення біженців, які вимагали шматок землі. Більшість з цих заявок були відхилені. Навколо великих міст, таких як Севастополь, кримським татарам у середньому давали тільки 0,04 гектара землі, яка була поганої якості або непридатна для землеробства[166].

У грудні 2015 року було відкрито кримінальне провадження проти Йосипа Сталіна і Лаврентії Берії в насильницькому переселенні в 1944 році кримськотатарського народу та представників інших національних груп з території Кримської АРСР. Були направлені запити в Росію на отримання копій відповідних архівних документів щодо депортації кримськотатарського народу та представників інших національностей, але Росія відповіла відмовою. Зокрема, у відповіді з Росії зазначено, що надання такої інформації суперечить інтересам національної безпеки Росії[167].

Сучасні погляди і спадщина

Співробітники КДБ СРСР скаженіють, що ми збираємо статистичні свідчення про кримських татар, які згинули у вигнанні і збираємо матеріали проти садистських комендантів, як глумилися з людей за часів Сталіна і яких, згідно з приписами Нюрнберзького трибуналу, потрібно судити за злочини проти людства. Як наслідок злочину 1944 року я втратив тисячі і тисячі братів і сестер. І про це потрібно пам'ятати![168]
— Мустафа Джемілєв, 1966

Українсько-канадський історик Пітер Дж. Потічний приходить до висновку, що невдоволення кримських татар своїм життям у вигнанні віддзеркалює ширшу перспективу неросійських етносів СРСР, які почали публічно висловлювати свій гнів щодо несправедливості, яку чинили ідеологи Великої Росії[16]. 1985 року есе українського журналіста Василя Сокола під назвою Ніщо не забуто, ніхто не забутий опубліковано в російському емігрантському журналі «Континент». Часто в саркастичній манері, він накреслив вибірково забутих радянських громадян і етноси, які постраждали під час Другої світової війни, але чий досвід підривав офіційну радянську версію про героїчну перемогу:

« Багато хто переніс тортури гітлерівських концтаборів тільки щоб їх запроторили до сибірського ГУЛАГу. […] Що ж, насправді, потрібно людині? Не багато. Просто щоб її визнали людиною. Не твариною. «

Сокіл навів кримських татар як приклад національностей, яким відмовили у такому визнанні[169].

Між 1989 і 1994 роками близько чверті мільйона кримських татар емігрували з Центральної Азії в Крим — це сприймалося як символічна перемога в їхніх зусиллях з повернення на рідну землю[170]. Вони повернулися після 45 років вигнання[171].

Жодна з десяти національностей, депортованих за часів Сталіна, не отримала будь-якої компенсації[80]. Деякі кримськотатарські групи й активісти закликали міжнародну спільноту чинити тиск на РФ, спадкоємицю СРСР, щоб та фінансувала реабілітацію цього народу і забезпечила фінансову компенсацію[en] за примусове переселення[172].

Науковець Вальтер Коларц[en] стверджує, що депортація та ліквідація кримських татар як етносу в 1944 році була лише кінцевим актом багатовікового процесу російської колонізації Криму, який розпочався в 1783 році[16]. Григорій Дюфо розглядає радянські звинувачення проти кримських татар як зручний привід для їхнього примусового переміщення, завдяки якому Москва отримала унікальний доступ до геостратегічної південної частини Чорного моря з одного боку і усунула гіпотетично непокірні народи — з іншого[173]. Професор Браян Глін Вільямс[en] стверджує, що депортація турків-месхетинців, попри їхню віддаленість від місць бойових дій і відсутність звинувачень у злочинах, беззаперечно доводить, що депортація кримчан і кавказців була пов'язана з радянською зовнішньою політикою, а не справжніми «універсальними масовими злочинами»[174].

У березні 2014 року Росія анексувала Крим. Ці її дії визнано незаконними Генеральною Асамблеєю ООН (Резолюція Генеральної Асамблеї ООН про територіальну цілісність України). Анексія Криму призвела до подальшого погіршення прав кримських татар. Хоча Росія видала указ № 268 «Про заходи з реабілітації вірменського, болгарського, грецького, кримськотатарського та німецького народів та державної підтримки їхнього відродження і розвитку» 21 квітня 2014 року[175], на практиці щодо кримських татар це робилося з набагато меншою ретельністю. При цьому, на відміну від Указу Президії ВР СРСР від 1989 року, в указі Путіна депортація була названа лише «незаконною», але не «злочинною»[176]. Управління Верховного комісара ООН з прав людини опублікувало попередження проти Кремля в 2016 році, тому що той «залякував, гнобив і садив до в'язниці кримськотатарських представників, найчастіше за сумнівними звинуваченнями»[83], крім того заборонив Меджліс, їхній представницький орган[177].

Захід у пам'ять про жертви сталінської депортації кримських татар у Києві в 2016 році

ООН повідомила, що понад 10 000 осіб покинули Крим після анексії 2014 року, переважно кримські татари[178], що викликало подальше послаблення їхньої крихкої спільноти. Кримські татари назвали кілька причин свого відбуття, серед яких невпевненість, страх і залякування з боку нової російської влади[179]. У своєму звіті за 2015 рік Управління Верховного комісара ООН з прав людини попередило, що різні порушення прав людини зафіксовано в Криму, зокрема перешкоджання їм відзначити 71-у річницю депортації[180]. Джемілєву, який перебував у Туреччині під час анексії, російська влада заборонила в'їзд до Криму на п'ять років, тим самим позначивши його друге виселення з рідної землі[181].

Сучасні інтерпретації науковців та істориків іноді класифікують цю масову депортацію цивільних осіб як злочин проти людства[182], етнічну чистку[183][170][88], депопуляцію[184], акт сталінізму[185] або «етноциду», тобто навмисного стирання ідентичності і культури нації[186][173]. Кримські татари називають цю подію «вигнання» (крим. Sürgünlik)[187].

Історик Овчаренко вважає, що дії сталінської влади щодо насильницького виселення кримських татар з Криму були цілком злочинними, адже жоден народ за всіма міжнародно-правовими та радянськими нормами не може і не повинен бути відповідальним та підлягати покаранню за дії, скоєні окремими представниками цього народу[188].

Деякі активісти, політики та історики вважають цю депортацію злочином геноциду[189]. Радянські дисиденти Ілля Габай[152] і Петро Григоренко[190] обидва класифікували цю подію як геноцид. 12 грудня 2015 року Верховна Рада України прийняла постанову, якою визнала цю подію геноцидом і запровадила 18 травня «День пам'яті жертв кримськотатарського геноциду»[191]. Деякі науковці не згодні з класифікацією депортації як геноциду, професор Олександр Статієв стверджує, що сталінська адміністрація не мала свідомого наміру вчинити геноцид і винищити різні депортовані народи, але що радянська «політична культура, непродуманість, поспішність, і перебої постачання у воєнний час були відповідальними за геноцидальну смертність серед них.» Він швидше розглядає ці депортації як приклад радянської культурної асиміляції «небажаних народів»[192]. На думку професора Аміра Вайнера, «…режим прагнув викорінити їхню територіальну ідентичність, а фізичне існування чи навіть їхню окрему етнічну ідентичність»[193]. На думку професора Франсіни Гірш, «хоча радянська влада практикувала політику дискримінації і відторгнення, це не та практика, яку сучасники вважали расовою політикою.» За її словами, ці масові депортації ґрунтувались на концепції, що національності це «соціоісторичні групи зі спільною свідомістю, а не расово-біологічні групи»[194].

Вшанування

Символ роковин депортації кримських татар
Проєкція на будівлю уряду в 2020 році
Україна

Щороку 18 травня у світі відзначають пам'ять жертв депортації кримських татар. В Україні з 2014 року цього дня офіційно відзначають День боротьби за права кримськотатарського народу, а з 2016 року — День пам'яті жертв геноциду кримськотатарського народу[195].

У Криму, який наразі є територією, анексованою Росією, щорічно 18 травня відзначається День пам'яті жертв депортації народів Криму[196]. Цього дня проводяться різні акції присвячені вшануванню пам'яті депортації кримських татар. Наприклад, в центрі Сімферополя щороку проводиться акція «Запали вогонь у своєму серці», але інші траурні заходи, крім офіційних, заборонені, а спроби їх проведення присікаються[197][198].

Туреччина

Кожного року 18 травня в Туреччині, де проживає велика діаспора кримських татар, турецька кримськотатарська спільнота організовує пам'ятні мітинги в Стамбулі, Ескішехірі та інших турецьких містах; в заходах беруть участь губернатори та інші високопоставлені чиновники[199][200][201].

Росія

В Росії також щорічно вшановують пам'ять загиблих під час депортації. Наприклад, кожного року 18 травня у Казані татарськими активістами із організації «Азатлик» («Свобода») організовуються мітинги, на яких зокрема висуваються вимоги визнання депортації геноцидом кримськотатарського народу, відновлення державності тощо[202]. Мітинги 18 травня біля станції метро «Уліца 1905 ґода» проходять у Москві; організацією мітингів, присвячених депортації кримських татар, займається російська ліберальна партія «Яблуко», на них теж висовуються вимоги про кримських татар до російської влади, проте на останньому мітингу у столиці Росії заборонили приносити кримськотатарські прапори[203].

Інші країни

У європейських та північноамериканських країнах, зокрема в Німеччині, Чехії, Польщі, США, Канаді та інших проводяться численні, різного рівня траурні заходи, участь в яких беруть представники тамтешніх кримськотатарських діаспор, а також інше населення[204][205]. В 2019 році до 75 річниці депортації кримських татар в Українському музеї в Нью-Йорку (США) відкрилася виставка «Депортація в особах кримських татар 75 років по тому» з фотографіями свідків трагічних подій 1944 року[206].

Визнання

На державному рівні

Країна Дата визнання геноцидом
Flag of the Russian Soviet Federative Socialist Republic (1954–1991).svg РРФСР 26 квітня 1991[207][208]
Україна Україна 12 листопада 2015
Латвія Латвія 9 травня 2019[209]
Литва Литва 6 червня 2019[210]
Канада Канада 10 червня 2019[211][212]

У культурі

Джамала присвятила свою пісню «1944» депортованим кримським татарам

У 2008 році британська журналістка Лілі Гайд, що живе в Україні, опублікувала роман під назвою «Дрімленд», дійові особи якого — кримськотатарські сім'ї, що повертаються на батьківщину в 1990-х роках. Історія розповідається через погляд 12-річної дівчинки, яка переїжджає в зруйноване село з батьками, братом, і дідусем з Узбекистану. Дідусь розповідає їй історію про героїв і жертв серед кримських татар[213].

Кримськотатарський фільм 2013 року «Хайтарма», відзнятий телеканалом ATR кримськотатарською мовою, зображує кримськотатарського льотчика-випробувача та двічі Героя Радянського Союзу Амета-Хана Султана на тлі депортації 1944 року[214].

У 2015 році Крістіна Пашин випустила документальний фільм «Боротьба за Батьківщину: кримські татари» в рамках українсько-катарського спільного виробництва. Вона зображує історію кримських татар з 1783 до 2014 року, з особливим акцентом на масовій депортації 1944 року[215][216].

Пісня «1944» кримськотатарської співачки Джамали здобула перше місце для України на конкурсі Євробачення 2016. Пісня присвячена трагічним подіям депортації кримськотатарського народу. Джамала, яка сама народилася в засланні в Киргизстані, присвятила пісню своїй депортованій прабабусі. Вона стала першою кримською татаркою, яка виступила на Євробаченні, і перемогла на ньому, представляючи Україну[217].

2017 року Ахтем Сеітаблаєв зняв фільм Чужа молитва про кримську татарку Саїде Аріфову, яка під час війни врятувала 88 єврейських вихованців дитячого будинку від нацистів, назвавши їх татарами, а тоді ще раз від комуністів, назвавши дітей євреями, а не татарами; а сама 1944-ого після зайняття Криму радянськими військами разом з усіма кримськими татарами була депортована до Середньої Азії[218].

2018 року учасниця цих подій Нуріє Біязова видала автобіографічну книгу під назвою «Відображення» про депортацію кримськотатарського народу у 1944 році[219][220].

У 2019 році режисери Фатіма Осман та Юнус Паша зняли документальний фільм «1944», присвячений депортації кримських татар із Криму. В фільмі історію депортації розповідають люди, які її пережили: вони діляться своїми спогадами про депортацію та перші роки заслання, коли люди гинули десятками тисяч від хвороб та жахливих умов[221].

Примітки та коментарі

Коментарі

  1. З огляду на те, що згідно Національному руху кримських татар, який займався збором інформації і проведенням самоперепису в 60-их і 70-их роках, всього з Криму було депортовано — 423 100 чоловік (89,2% жінки і діти)[9][10]
  2. У Росії німцями називали не тільки етнічних німців, а й інші народи Північної Європи[20].
  3. Про це додатково свідчать депортації майже всіх інших народів Криму: вірмен, греків, болгар, італійців, румунів, караїмів, курдів, чехів, угорців і хорватів[53][54]

Примітки

  1. а б в г д е ж Дагджи, 2008.
  2. а б Pohl, 1999.
  3. а б Возгрін, Валерій (11.11.2014). Возгрин: История крымских татар искажалась и фальсифицировалась, а мне хотелось это исправить. Газета Авдет. 
  4. а б Pohl, 1999, с. 115.
  5. Williams, 2001, с. 109.
  6. Rywkin, 1994, с. 67.
  7. а б в г Ukrainian Congress Committee of America, 2004, с. 43–44.
  8. Кримські татари // Енциклопедія історії України: У 10 т. / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. — К. : Наук. думка, 2008. — ISBN 966-00-0632-2 Т. 5 : Кон.-Кю. — 2008. — 568 с. : іл. — ISBN 978-966-00-0855-4
  9. а б Allworth, 1988, с. 6.
  10. а б Османов Ю. Б., 2013, с. 85.
  11. а б в г Human Rights Watch, 1991, с. 34.
  12. а б в Бикова, Т. Створення Кримської АСРР (1921 р.) (українською). Архів оригіналу за 22-12-2018. Процитовано 13-05-2019. 
  13. Возгрін, 1992, с. 8.
  14. Spring, 2015, с. 228.
  15. а б в Александр Дубіна, 22 May 2014
  16. а б в Potichnyj, 1975, с. 302–319.
  17. «Памятная книжка Таврической губернии», 1889 год, Вернер, том IХ (рос.)
  18. Fisher, 1987, с. 356–371.
  19. а б Tanner, 2004, с. 22.
  20. МЗС РФ, 2001, с. 48.
  21. Захарова, 2018.
  22. Vardy, Tooley та Vardy, 2003, с. 101.
  23. Drohobycky, 1995, с. 73.
  24. Возгрин В. Е. Исторические судьбы крымских татар [Архівовано 15 квітня 2019 у Wayback Machine.]
  25. Айвазов А. С. История национального движения в Крыму [Архівовано 12 жовтня 2017 у Wayback Machine.]
  26. Зарубины, 2008.
  27. Smele, 2015, с. 302.
  28. Olson, Pappas та Pappas, 1994, с. 185.
  29. Rosefielde, 1997, с. 321–331.
  30. ДЕЛО ВЕЛИ ИБРАИМОВА И «МИЛЛИ ФИРКА» - Социум - zn.ua. webcache.googleusercontent.com. Процитовано 10 травня 2019. 
  31. а б в г Parrish, 1996, с. 104.
  32. Banerji, 23 October 2012
  33. Williams, 2001, с. 374-375.
  34. а б Fisher, 2014, с. 157.
  35. Williams, 2001, с. 376.
  36. Williams, 2001, с. 379.
  37. Партизанское движение в Крыму (1941-1944). Крым.Реалии (рос.). Архів оригіналу за 10 травня 2019. Процитовано 10 травня 2019. 
  38. Сергій Громенко, 15 August 2016
  39. а б Fisher, 2014, с. 155.
  40. Williams, 2001, с. 382.
  41. Крымскотатарское движение за возвращение в Крым. old.memo.ru. Архів оригіналу за 22 березня 2019. Процитовано 15 травня 2019. 
  42. Fisher, 2014, с. 160.
  43. Buckley, Ruble & Hoffman (2008), p. 209
  44. Кримські татари у Другу світову (відео кримськотатарського каналу на YouTube)
  45. а б в Skutsch, 2013, с. 1188.
  46. Williams, 2001, с. 382-384.
  47. Williams, 2001, с. 384.
  48. Fisher, 2014, с. 156.
  49. Подавляющее большинство сожженных немцами сел в Крыму были крымскотатарскими. avdet.org (ru-RU). Архів оригіналу за 9 травня 2019. Процитовано 9 травня 2019. 
  50. Williams, 2001, с. 381.
  51. Fisher, 2014, с. 151–152.
  52. Allworth, 1998, с. 177.
  53. а б в г Sandole та ін., 2008, с. 94.
  54. а б Bugay, 1996, с. 46.
  55. Алексєєва, 1983.
  56. Williams, 2001, с. 29.
  57. Рефик Музафаров. Крымскотатарская Энциклопедия. Симферополь, 1995
  58. Постанова про депортацію татар і перетворення Криму на область. Історична правда. 17.05.2012. Архів оригіналу за 27.04.2015. Процитовано 18.05.2015. 
  59. Постановление ГКО СССР № ГОКО-5859 от 11 мая 1944 г. за подписью И. В. Сталина. Центр інформації та документації кримських татар. Архів оригіналу за 02.12.2010. Процитовано 20.06.2011. 
  60. а б Едієв, 2003, с. 26-27.
  61. а б в г д Бекирова, 2008.
  62. ГАРФ. Ф. Р.-9479 Оп. 1. Д. 436-33. л. 98-99. Опубликовано в кн. Бугай Н. Ф. Депортация народов Крыма. Москва, ИНСАН, 2002.
  63. ГАРФ. ф. 9479, оп. 1с, д. 579, л. 24. Опубликовано в кн. Гульнара Бекирова. Крымские татары. 1941—1991 (Опыт политической истории). Том 1. Симферополь 2008.
  64. Куртсеїтов, 2018, с. 194-195.
  65. Куртсеїтов, 2018, с. 195.
  66. а б Громенко, Сергій. Черная легенда о «народе-предателе». Крым.Реалии (рос.). Процитовано 10 травня 2020. 
  67. Журнал «Огонёк» № 45 — 46, 1944 р.
  68. Узеир Абдураманов — Герой, славный сын крымскотатарского народа. www.qirimbirligi.ru. Процитовано 2 квітня 2019. 
  69. Kasyanenko, Nikita (14 квітня 2001). ...К сыну от отца — закалять сердца. Газета «День». 
  70. Червона, 1999.
  71. Возгрін, 2004.
  72. Бекірова, 2005.
  73. Музафаров, 1993.
  74. Калибєкова, 2010.
  75. Едієв, 2003, с. 14-15.
  76. а б Едієв, 2003, с. 23-24.
  77. Едієв, 2003, с. 24-25.
  78. Едієв, 2003, с. 25.
  79. Colborne, 19 May 2016
  80. а б Human Rights Watch, 1991, с. 3.
  81. Knight, 1995, с. 127.
  82. Buckley, Ruble & Hoffman (2008), p. 231
  83. а б Office of the United Nations High Commissioner for Human Rights, 2016.
  84. Weiner, 2003, с. 224.
  85. Tweddell та Kimball, 1985, с. 190.
  86. Pohl, 1999, с. 114.
  87. а б Pohl, 2000, с. 3.
  88. а б в г д Magocsi, 2010, с. 690.
  89. Garrard та Healicon, 1993, с. 167.
  90. Merridale, 2007, с. 261.
  91. Pohl, 1999, с. 5.
  92. а б Williams, 2015, с. 106.
  93. Депортація кримських татар – як це було? Частина I. Інформаційний центр кримських татар. Архів оригіналу за 5 March 2016. Процитовано 18 травня 2015. 
  94. Депортація кримських татар – як це було? Частина II. Інформаційний центр кримських татар. Архів оригіналу за 5 March 2016. Процитовано 18 травня 2015. 
  95. а б в г Бекирова, 2004.
  96. Центр информации и документаци крымских татар. Архів оригіналу за 3 вересень 2010. Процитовано 20 червня 2011. 
  97. Телеграмма № 1476 от 8 июня 1944 13 час.00 мин Л. Берия из Ташкента от Бабаджанова. ГАРФ, ф.9479, оп.1с, д.179, л.241
  98. Levene, 2013, с. 317.
  99. Pohl, 2000, с. 1.
  100. Magocsi, 2010, с. 691.
  101. Studies on the Soviet Union, 1970, с. 87.
  102. Syed, Akhtar та Usmani, 2011, с. 298.
  103. а б Stronski, 2010, с. 132–133.
  104. Указ Президії Верховної Ради СРСР від 30 червня 1945 року «Про перетворення Кримської АРСР в Кримську область у складі РРФСР»
  105. Williams, 2001, с. 401.
  106. Buckley, Ruble & Hoffman (2008), p. 238
  107. а б в Amnesty International, 1973, с. 160–161.
  108. Pohl, 2000, с. 3–4.
  109. Viola, 2007, с. 99.
  110. Kucherenko, 2016, с. 85.
  111. Reid, 2015, с. 204.
  112. Lillis, 2014.
  113. а б в г Pohl, 2000, с. 4.
  114. Reid, 2015.
  115. Kamenetsky, 1977, с. 244.
  116. Human Rights Watch, 1991, с. 33.
  117. Allworth, 1998, с. 155.
  118. Garrard та Healicon, 1993, с. 168.
  119. а б в г Human Rights Watch, 1991, с. 37.
  120. а б Pohl, 2000, с. 7.
  121. Buckley, Ruble & Hofmann (2008), p. 207
  122. Human Rights Watch, 1991, с. 9.
  123. Moss, 2008, с. 17.
  124. Dadabaev, 2015, с. 56.
  125. Travis, 2010, с. 334.
  126. а б Pohl, 2000, с. 10.
  127. ГАРФ ф. 9479, оп. 1с, д. 248, л. 12. Опубликовано в кн. Опубликовано в кн. Гульнара Бекирова. Крымские татары. 1941—1991 (Опыт политической истории). Том 1. Симферополь 2008.
  128. Овчаренко, 2004.
  129. РГАСПИ, ф.17, оп.44, д.758, л.36об.
  130. РГАСПИ, ф.17, оп.88, д.309, л.18.
  131. Указ Президії Верховної Ради РРФСР N 621/6 «Про перейменування районів і районних центрів Кримської АРСР» від 14.12.1944 - Документи - Артикс. Архів оригіналу за 09.05.2019. Процитовано 09.05.2019. 
  132. Указ Президії Верховної Ради РРФСР від 21 серпня 1945 року № 619/3 «Про перейменування сільських Рад і населених пунктів Кримської області». Архів оригіналу за 29.04.2019. Процитовано 12.05.2019. 
  133. Указ Президії Верховної Ради РРФСР від 18.05.1948 про перейменування населених пунктів Кримської області. Архів оригіналу за 19.08.2017. Процитовано 12.05.2019. 
  134. Добросовестных и трудолюбивых. БелПресса. www.belpressa.ru. Архів оригіналу за 20 січня 2018. Процитовано 23 травня 2016. 
  135. Демоскоп Weekly - Приложение. Справочник статистических показателей.. www.demoscope.ru. Архів оригіналу за 6 вересня 2017. Процитовано 16 травня 2019. 
  136. Крымскотатарское национальное движение. Том I. РАЗДЕЛ I. КРЫМСКОТАТАРСКОЕ НАЦИОНАЛЬНОЕ ДВИЖЕНИЕ. ИНФОРМАЦИОННАЯ БАЗА И ИСТОРИОГРАФИЯ. ГЛАВА 1. ИСТОЧНИКОВАЯ БАЗА ИЗУЧЕНИЯ КРЫМСКОТАТАРСКОГО ДВИЖЕНИЯ / Ред. М. Н. Губогло, С. М. Червонная, Серия: «Национальные движения в СССР», ЦИМО — М. 1992. Архів оригіналу за 8 листопада 2017. Процитовано 16 травня 2019. 
  137. а б в г д Семена, Микола. Сергей Громенко против «лысенковщины» в истории Крыма (російською). Крим.Реалії. Процитовано 19-05-2020. 
  138. а б в г д е Громенко, 2019.
  139. Дмитро Ніколаєнко (28.05.2003). Формирование крымского мифа в СССР (російською). www.nikolaenko.ru. Процитовано 19 травня 2020. 
  140. а б Абдулла, Арзи (18.05.2017). 7 маловідомих фактів про депортацію кримських татар (російською). Процитовано 19-05-2020. 
  141. Депортация крымских татар в вопросах и ответах (російською). BBC. 18 травня 2016. Процитовано 19 травня 2020. 
  142. Pohl, 2000, с. 5.
  143. а б в г Tanner, 2004, с. 31.
  144. Requejo та Nagel, 2016, с. 179.
  145. Bazhan, 2015, с. 182.
  146. Vardy, Tooley та Vardy, 2003, с. 554.
  147. Shabad, 11 March 1984
  148. Williams, 2015, с. 165.
  149. Williams, 2001, с. 425.
  150. Tanner, 2004, с. 32.
  151. Williams, 2015, с. 127.
  152. а б Fisher, 2014, с. 150.
  153. Williams, 2015, с. 129.
  154. Ю. Б. Османов
  155. Human Rights Watch, 1991, с. 38.
  156. «... Не можна не відзначити, що значна частина татарського населення висловлює бажання повернутися в Крим». До 35-річчя Указу Президії Верховної Ради СРСР «Про громадян татарської національності, які проживали в Криму»(рос.). Архів оригіналу за 4 листопада 2014. Процитовано 6 лютого 2016. 
  157. Декларація Верховної Ради СРСР «Про визнання незаконними і злочинними репресивних актів проти народів, що піддалися насильницькому переселенню, і забезпечення їхніх прав» (рос.). Архів оригіналу за 24 лютого 2019. Процитовано 8 May 2019. 
  158. Kamm, 8 February 1992
  159. Bugay, 1996, с. 213.
  160. (рос.) Закон РСФСР от 26 апреля 1991 г. N 1107-I «О реабилитации репрессированных народов» (с изменениями и дополнениями). Архів оригіналу за 27 березня 2019. Процитовано 2 червня 2019. 
  161. BBC News, 18 May 2004
  162. Garrard та Healicon, 1993, с. 173.
  163. Human Rights Watch, 1991, с. 44.
  164. Prokopchuk, 8 June 2005
  165. Uehling, 2002, с. 388–408.
  166. Buckley, Ruble & Hoffman (2008), p. 237
  167. У Росії колишній слідчий вимагає завести справу проти Сталіна. Архів оригіналу за 8 серпня 2019. Процитовано 8 серпня 2019. 
  168. Allworth, 1998, с. 214.
  169. Finnin, 2011, с. 1091–1124.
  170. а б Williams, 2002, с. 323–347.
  171. Williams, 2001, с. 439.
  172. Allworth, 1998, с. 356.
  173. а б Dufaud, 2007, с. 151–162.
  174. Williams, 2001, с. 386.
  175. Office of the United Nations High Commissioner for Human Rights, 2014, с. 15.
  176. Указ Президента Російської Федерації від 21.04.2014 р. № 268 «О мерах по реабилитации армянского, болгарского, греческого, крымско-татарского и немецкого народов и государственной поддержке их возрождения и развития». Kremlin.ru. 21 апреля 2014. Архів оригіналу за 15.02.2016. Процитовано 20 січня 2016. 
  177. Nechepurenko, 26 April 2016
  178. UN News Centre, 20 May 2014
  179. Office of the United Nations High Commissioner for Human Rights, 2014, с. 13.
  180. Office of the United Nations High Commissioner for Human Rights, 2015, с. 40–41.
  181. Reuters, 22 April 2014
  182. Wezel, 2016, с. 225.
  183. Requejo та Nagel, 2016, с. 180.
  184. Polian, 2004, с. 318.
  185. Lee, 2006, с. 27.
  186. Williams, 2001, с. 357-373.
  187. Zeghidour, 2014, с. 83–91.
  188. Овчаренко, 2004, с. 688.
  189. Tatz та Higgins, 2016, с. 28.
  190. Allworth, 1998, с. 216.
  191. Radio Free Europe, 21 January 2016
  192. Statiev, 2010, с. 243–264.
  193. Weiner, 2002, с. 44–53.
  194. Hirsch, 2002, с. 30–43.
  195. Постановa про визнання геноциду кримськотатарського народу. Архів оригіналу за 16 березня 2016. Процитовано 12 березня 2016. 
  196. День памяти жертв депортации народов Крыма. Calend.ru. Архів оригіналу за 18 січня 2019. Процитовано 8 травня 2019. 
  197. В Симферополе прошла акция «Зажги огонь в своем сердце» памяти жертв депортации. Первый Крымский. ИА Русская версия (рос.). Архів оригіналу за 8 травня 2019. Процитовано 8 травня 2019. 
  198. В Украине и мире чтят память жертв депортации крымскотатарского народа из Крыма. Крим.Реалії (рос.). Архів оригіналу за 8 травня 2019. Процитовано 8 травня 2019. 
  199. На мітингу в Стамбулі засудили депортацію кримських татар і анексію Криму Росією (+ фото, відео). krymr.com (рос.). Крим.Реалії. Архів оригіналу за 8 травня 2019. Процитовано 8 травня 2019. 
  200. Мітинг кримських татар в Стамбулі. 70 років після депортації. golosislama.com. ГолосИслама.RU. Процитовано 8 травня 2019. 
  201. 74-ту річницю депортації кримських татар вшанували програмою «Мевлід-і шериф». ИноСМИ.Ru (рос.). Сетевое издание — Интернет-проект ИноСМИ. 11 травня 2018. Архів оригіналу за 8 травня 2019. Процитовано 8 травня 2019. 
  202. Online, БИЗНЕС. В Казани прошла акция, посвященная дню депортации крымских татар. БИЗНЕС Online (рос.). Архів оригіналу за 13 травня 2019. Процитовано 13 травня 2019. 
  203. Митинг в защиту крымских татар (рос.). Архів оригіналу за 14 травня 2019. Процитовано 13 травня 2019. 
  204. В Украине и мире чтят память жертв депортации крымскотатарского народа из Крыма. Крым.Реалии (рос.). Архів оригіналу за 8 травня 2019. Процитовано 13 травня 2019. 
  205. " Сегодня в Украине и мире чтят память жертв депортации крымскотатарского народа из Крыма. URA-inform ((рос.)). 18-05-2018. Процитовано 13-05-2019. [недоступне посилання з серпня 2019]
  206. У США відкрилася виставка в пам'ять про жертв депортації кримських татар. Крым.Реалии (рос.). Архів оригіналу за 8 травня 2019. Процитовано 8 травня 2019. 
  207. Закон РСФСР от 26 апреля 1991 г. N 1107-I «О реабилитации репрессированных народов» (с изменениями и дополнениями)
  208. Закон «О реабилитации репрессированных народов» (1991) // РИА — 26.04.2016
  209. Сейм Латвії визнав депортацію кримських татар - геноцидом. Архів оригіналу за 10 травня 2019. Процитовано 10 травня 2019. 
  210. Сейм Литви визнав депортацію кримських татар геноцидом. www.eurointegration.com.ua (українською). Європейська правда. 6 червня 2019. Архів оригіналу за 6 червня 2019. Процитовано 6 червня 2019. 
  211. Foreign Affairs Committee passes motion by Wrzesnewskyj on Crimean Tatar genocide. 
  212. Borys Wrzesnewskyj. 
  213. O'Neil, 1 August 2014
  214. ukrvancouver (17 травня 2013). «Хайтарма» - перша кримськотатарська кіноластівка високого польоту. Ukrainian Vancouver (амер.). Процитовано 8 травня 2019. 
  215. International Documentary Film Festival Amsterdam, 2016
  216. Фільм «Боротьба за Батьківщину: кримські татари» представлять на міжнародних кінофестивалях. Іслам в Україні (укр.). Архів оригіналу за 8 травня 2019. Процитовано 8 травня 2019. 
  217. Джамала виграла Євробачення 2016. BBC News Україна (укр.). Архів оригіналу за 8 травня 2019. Процитовано 8 травня 2019. 
  218. Катерина Сліпченко (17 травня 2016). Розпочались зйомки фільму Ахтема Сеітаблаєва «Її серце». Zaxid.net. Архів оригіналу за 19 травня 2016. Процитовано 19 травня 2016. 
  219. 90-річна Нуріє Біязова видала книгу про депортацію кримських татар. Архів оригіналу за 21 травня 2018. Процитовано 21 травня 2018. 
  220. Померла героїня кримськотатарського народу: Україна сумує. Архів оригіналу за 21 травня 2018. Процитовано 21 травня 2018. 
  221. В Киеве запланирована премьера фильма «1944» о депортации крымских татар. Крым.Реалии (рос.). Архів оригіналу за 9 травня 2019. Процитовано 9 травня 2019. 

Джерела

Книги

  • Cynthia J. Buckley and Blair A. Ruble, with Erin Trouth Hofmann, eds, Migration, Homeland, and Belonging in Eurasia. Washington, DC: Woodrow Wilson Center Press / Baltimore, MD: Johns Hopkins University Press[en], 2008, 362 pp.

Інтернет-новини