Дедуктивна логіка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Версія від 06:39, 23 травня 2018, створена Shynkar (обговорення | внесок) (→‎Література)
(різн.) ← Попередня версія | Поточна версія (різн.) | Новіша версія → (різн.)
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Дедуктивна логіка — розділ логіки, в якому вивчаються способи міркування, що гарантують істинність висновку при істинності посилок. Дедуктивна логіка іноді ототожнюється з формальною логікою. Поза межами дедуктивної логіки знаходяться так звані правдоподібні міркування та індуктивні методи. У ній досліджуються способи міркувань зі стандартними, типовими висловами, ці способи оформляються у вигляді логічних систем, або обчислень.

Сфера застосування дедукції[ред. | ред. код]

  • Всі форми діяльності, в яких використовуються правила, норми, канони тощо
  • Всі форми діяльності, в якій використовується математика і виробляються математичні розрахунки.
  • Всі форми діяльності, в яких проводяться вимірювання.

Однією з найбільш характерних сфер життя, в якій дедуктивна логіка діє по максимуму, є юриспруденція. Коли закон прийнятий, то його дотримання ґрунтується насамперед на дедукції.

Наприклад:

1 За таке — то злодійство за законом належить таке — то покарання.

2 Іванов скоїв це злодійське діяння.

3 Отже, йому належить таке — то покарання.

Умовні умовиводи[ред. | ред. код]

  • Контрапозиція Посилка: якщо A, то B. Висновок: отже, якщо не B, то не A. Наприклад, якщо тварина ссавець, то вона є хребетною. Отже, якщо яка-небудь тварина не є хребетною, то вона не є ссавцем.
  • Складна контрапозиція
  • Транзитивність

Див. також[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Івлєв Ю. В. Підручник логіки: Семестровий курс: Підручник. — М .: Справа, 2003. — 208 с — ISBN 5-7749-0317-6