Бензопила

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Версія від 22:38, 14 березня 2018, створена В.Галушко (обговорення | внесок) (прибрано рекламу)
(різн.) ← Попередня версія | Поточна версія (різн.) | Новіша версія → (різн.)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Бензопили
Електропилка

Бензопила — ручний пристрій, до складу якого входить багатолезовий ріжучий інструмент та бензиновий двигун, призначений для розрізання (розпилювання) матеріалів (в основному дерев'яних).

Історія створення[ред. | ред. код]

Бензопила в роботі
Ланцюг пилки
Пилка по бетону, шланг забезпечує підведення води

Ключові конструктивні елементи бензопили (ланцюгова пилка, шина, двигун внутрішнього згоряння) були створені в кінці 19-го століття. Практичне застосування «пильної гарнітури» йде з початку 20-го століття, при цьому використовувалися інші типи приводів: пневматичний, паровий, механічний і пр.

Достовірної інформації про першого виробника бензопил немає. Найбільш підтвердженим фактом є початок виробництва ручних ланцюгових пилок з бензиновим приводом Андреаса Штіля (Торгова марка Stihl) наприкінці 1920-х років. Всі ланцюгові пили того часу, що створювалися для валки лісу, представляли собою великогабаритні незграбні машини, якими керували як мінімум дві людини. Безліч разів проводилися спроби створення потужної ланцюгової пилки для вирубки дерев і в 1926 році німецький інженер-механік Андреас Штіль створив і запатентував першу ручну ланцюгову пилу з електромотором. Його ім'ям і був названий інструмент — Stihl. У 1927 році німецький підприємець Еміл Лерп представив світу свою нову розробку — Dolmar[1], модель А. Інструмент оснащувався двигуном об'ємом 245 см3 потужністю 8 к.с. і важив 58 кг. Це була перша в світі ланцюгова пила з бензиновим двигуном. Через два роки Андреас Штіль, продовжуючи розробки інструменту для валки дерев, випускає свою ланцюгову пилу з бензиновим двигуном.

Перші радянські електропилки були виготовлені в 1946 році на Іжевському мотозаводі. Розробником конструкції виступив ЦНДІ з механізації та енергетиці лісової промисловості. Вага такої електропилки становила 21 кг, вона мала безконсольну шину з ланцюгом пили та вимагала для обслуговування 2 працівників. В 1947 році НДІ створив конструкцію з двигуном підвищеної частоти (200 Гц), вагою 9,5 кг, потужністю електродвигуна 1,3 кВт. Вона мала консольну шину, що дозволяло спилювати дерева діаметром до 93 см. Обслуговував таку елетропилку 1 працівник. Випуск такої моделі був розпочатий в 1950 році на Іжевському машинобудівному заводі під кодом ЭПК-5. Застосування ЭПК-5 дозволило підвищити рівень механізації при вирубці лісу з 3,5 % в 1940 році до 38 % в 1950 році. Для живлення електропилки використовувались рухомі електростанції та перетворювачі частоти струму. В 1958 році на тому ж підприємстві було розпочато виробництво ЭПК-6 потужністю 1,7 кВт. Вона випускалась 12 років. На 1970 рік НДІ за участі заводських спеціалістів створив конструкцію високочастотної (400 Гц) електропилки, вагою 9,7 кг при потужності двигуна 3 кВт. Ця електропилка кодувалась ЭПЧ-3. З невеликими удосконаленнями вона випускалась протягом 23 років в об'ємі 30-35 тисяч штук за рік. За час серійного виробництва (1950-1993 роки) завод виготовив 1763294 штуки. З 1993 року у зв'язку з різким падінням попиту на обладнання випуск електропилок на підприємстві припинився.

Для роботи на присадибних ділянках замість бензопилок часто використовують електропилки, в яких бензиновий двигун замінений електричним. Такі пилки звичайно мають меншу вагу і створюють менший шум.

Види бензопил[ред. | ред. код]

Побутові — Бензопили для домашніх потреб, заготовити дрова на зиму, очищення саду, будівництво, та інших. Вони буду еффективною для жильців приватного сектору та дачників.

Полупрофесійні — Розраховані на не великі обєми праці. При цьому передбачається тривале або навіть щоденне її використання.

Професійні — ці бензопили розроблені для багатозмінної, безперервної роботу протягом декількох днів. В основному це роботи, пов'язані з лісозаготівлею, з проведенням рятувальних робіт і тощо.

Див. також[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  • Удмуртская республика: Энциклопедия / Гл. ред. В. В. Туганаев. — Ижевск: Удмуртия, 2000. — 800 с. — 20000 экз. — ISBN 5-7659-0732-6

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Dolmar — назва гори в Тюрингії, де пройшло перше випробування бензопили