Козичанка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Козичанка
Coats of arms of Kozychanka.jpg Kozychanka h.png
Герб Прапор
В'їзний знак у с. Козичанка
В'їзний знак у с. Козичанка
Країна Україна Україна
Область Київська область
Район/міськрада Макарівський
Рада/громада Козичанська сільська рада
Код КОАТУУ 3222782401
Основні дані
Засноване 1613
Населення 327
Площа 0,165 км²
Густота населення 1981,82 осіб/км²
Поштовий індекс 08053
Телефонний код +380 4578
Географічні дані
Географічні координати 50°15′09″ пн. ш. 29°46′40″ сх. д. / 50.25250° пн. ш. 29.77778° сх. д. / 50.25250; 29.77778Координати: 50°15′09″ пн. ш. 29°46′40″ сх. д. / 50.25250° пн. ш. 29.77778° сх. д. / 50.25250; 29.77778
Середня висота
над рівнем моря
165 м
Водойми р.Сивка
Місцева влада
Адреса ради 08035, Київська обл., Макарівський р-н, с.Козичанка, вул.Леніна,1 , тел. 2-42-42
Карта
Козичанка. Карта розташування: Україна
Козичанка
Козичанка
Козичанка. Карта розташування: Київська область
Козичанка
Козичанка

Козичанка у Вікісховищі?

Козича́нка — село Макарівського району Київської області.

Історія

  • IX-ХІІІ століття — Зі східного боку від сучасної Козичанки існувало давньоруське городище — укріплення при Четвертому Змієвому валу. Це підтверджують і археологічні розкопки. За легендами, городище називалося Відьманкою (можливо, від староруських «віедає», «віедома» — проводити, вести).
  • 1240 — Відьманка була зруйнована монголо-татарами. Легендарна дата заснування Козичанки при землянці старого пастуха Козія.
  • 20.04.1578 — Неподалік річки Козичанки піддані бишівські пограбували підданих брусилівських, які поверталися з Канева до Брусилова[1].
  • 10.08.1613 — Перша письмова згадка про село Козичанку, до неї втекли піддані з містечка Брусилова і с. Лазарівки пана Мартина Бутовича[1].
  • 1746 — Гайдамацький загін Гапона (уродженця містечка Рожева) розгромив садибу козичанського орендаря.
  • Вересень 1757 — З Козичанки втекли кріпаки шляхтича Харлінського.
  • 1 липня 1768 — Через Козичанку до Фастова на козацьку раду прямував ватажок Іван Бондаренко зі своїми козаками[2].
  • 1780 — Поміщик Харлінський побудував дерев'яну церкву в ім'я Різдва Христового та наділив її землею. До того жителі Козичанки були прихожанами грузецької церкви.
  • 7.02. 1843 — Село Козичанку разом із Пустою Вільшкою (нині — Вільне) та поміщицькою частиною села Соснівки купує з громадських торгів Гаврило Кржижанівський.
  • 1844 — Кржижанівський побудував у Козичанці винокурний завод.
  • 1845 — Згоріла церква.
  • 9 квітня 1847 — Козичанський винокурний завод був спалений. Винним у підпалі визнали мешканця села Андрія Форостовця.
  • 1849 — На місці старої була побудована нова церква, теж в ім'я Різдва Христового.
  • 1854—1855 — М. Стобинська вимагає від Франца Харлінського гроші, які вона позичала на козичанський маєток ще у 1823 році.
  • 1861 — При церкві Різдва Христового в Козичанці було відкрито однокласну приходську школу.
  • 1876 — Після смерті батька Казимир та Антон Кржижанівські Вільшку з маєтком та 666 десятинами землі при ній продали генерал-майору Павлу Івановичу Кашпему.
  • 1879 — Від козичанського маєтку була продана поміщича частина Соснівки. Її разом з 118 десятинами польової землі та 60 десятинами лісу придбав Павло Емілійович Ромер — дійсний статський радник.
  • 90-ті роки XIX століття — Виникають хутір Відьманка (На 1900 рік: 2 двори, 23 мешканці, 7,5 десятини орендованої землі) та хутір Майдан (На 1900 рік: 1 двір, 5 мешканців, 12 десятин землі). Там на своїй землі оселяються найзаможніші селяни.
  • 2.05. 1898 — Пожежа в Козичанці.
  • На 1900 рік у Козичанці було 111 дворів, у яких проживали 1319 осіб (629 чоловіків та 690 жінок). Землі було 2354 десятини, із яких поміщикам належало 889 десятин, церкві — 45, селянам — 1412, іншим мешканцям — 8 десятин. Господарство у поміщиків і селян велося за трипільною системою.

У селі на 1900 рік діяли: одна православна церква, одна приходська школа, два поміщицькі водяні млини з одним робітником у кожному та дві торгові лавки. Пожежній частині села Козичанки належали дві бочки та два багри (довга жердина з гаком), вона утримувалася за рахунок селянського товариства, яке витрачало на її потреби близько двох рублів на рік. Селянське товариство мало один хлібний магазин.

  • 1903 — Селянин П. Б. Рябчук був звинувачений у зберіганні та розповсюдженні прокламацій РУП.
  • 17-19 червня 1906 — Селянські заворушення в Козичанці.
  • 1906 — Антон Крижанівський, наляканий заворушеннями, продає 500 десятин землі поміщикові Йосипу Шептицькому, а решту швидко розпродає серед селян.
  • Початок XX століття — Виникають Юхименків Хутір, Козичанський Хутір, хуторяни оселяються в урочищі Пилипонському та інших.
  • 1908 — Шептицький продав маєток Антоніні Підгорській.
  • 25 квітня 1911 — В селі відкрилася нова школа. Це була земська чотирикласна школа, в якій навчались майже всі діти.
  • Осінь 1914 — А. Підгорська продає свою економію і землі. Їх купили заїжджі селяни: Семен Лініченко, Влас Карпович, Петро Барченко, брати Сергій та Євмен Куценки та Нестор Лукинчук, яких за те, що оселилися на горі називали Горовими.
  • Грудень 1917 — В Козичанці побували вільні козаки Центральної Ради.
  • Лютий 1918 — Новоутворений комітет незаможних селян на чолі з Пилипом Опанасовичем Купченком згідно з розпорядженням Бишівського волосного революційного комітету почав розподіл колишньої поміщицької землі. Родини Юхименків і Горових віддають тієї ж зими частину своїх земель селянському товариству.
  • Літо 1918 — Німці примусили жителів Козичанки платити контрибуцію — два мішки зерна з кожної хати.
  • 1919 — У селі побували денікінці та більшовики.
  • 1920 — У селі з'явилися білополяки. Ходили по хатах і забирали продукти, хатні речі, одяг, а також домашню худобу та птицю, мотивуючи тим, що нібито по правий берег Дніпра їхня земля. Цього ж року вони зі свого літака скинули бомби на Бишівський базар. Було багато вбитих і поранених, зокрема, жителів Козичанки.
  • 1921 — Більшовики розстріляли в селі 19-річного юнака Івана Саченка, який нібито був раніше в загонах денікінців.
  • 1921 — Радянська влада відновила комнезам, на чолі якого став Тимофій Андрійович Цируль. Розпочала свою роботу сільська рада, першим головою якої був Семен Овсіянович Кучер.
  • 1922 — Було створено кредитове товариство, споживче товариство та комітет взаємодопомоги селянам. З метою подолання неписьменності серед дорослого населення відкрито хату-читальню.

У приватному секторі діяли водяний і паровий млини, три вітряки, олійниця.

  • 1923 — Після адміністративно-територіальної реформи Весела Слобода на деякий час перейшла в підпорядкування Козичанської сільської ради.
  • 1924 — В Козичанці було створено комсомольську організацію.
  • 1925 — Відкриті перші дитячі ясла, які очолила Чудновська — медичний працівник Київського паровозоремонтного заводу, робітники якого у той час були шефами Козичанки. У яслах було багато дитячих іграшок, добре харчували дітей. Вихователями там працювали колишні робітниці.
  • 1926 — У селі почало діяти молочарське товариство, першим керівником якого був комсомолець Петро Кирилович Кращенко. Основною спеціалізацією товариства було виготовлення масла, яке експортували до країн Європи.
  • 1928 — Закриття церкви. В її приміщенні було відкрито клуб.
  • Грудень 1928 — Дев'ять селян об'єдналися у сільськогосподарську артіль «Праця».
  • 1930 — Артіль «Праця» переїхала на гору із садиби Федора Гоницького. Почалася колективізація. Її жертвами стали заможні селяни, які тяжкою працею попередніх років покращили своє життя. Микола Гнатович Мельник, одноосібник, засуджений у 1930 році до трьох років заслання. Був реабілітований у 1992 році посмертно. В селі зникає створений за часів непу промисловий потенціал.
  • 1931 — Було створено семирічну школу.
  • 1931 — 28 селянських господарств об'єдналися із сільськогосподарською артіллю «Праця» у колгосп імені 50-річчя Київських головних майстерень (КГМ).
  • 1932—1933 — Голодомор. У Козичанці вимерли, за різними даними, від 230 до 300 осіб. Були випадки людожерства.
  • 1933 — Керівництво Брусилівського району, до якого в той час належала Козичанка, ліквідувало цей маслозавод і перевезло обладнання до аналогічного підприємства у Брусилова.
  • 1934—1935 — Сільчани посадили на горі прекрасний сад загальною площею 12 гектарів.
  • 1936 — Вступає в силу указ про знесення хуторів. Протягом кількох років до села Козичанки переносять Відьманку, Майдан, Ятуб та інші дрібніші поселення.
  • 30-ті роки XX століття — В Козичанці працював цегельний завод, який виготовляв цеглу-сирець.
  • 1937 рік знову лишив в історії Козичанки чорну сторінку. Тоді, як і по всій Україні, у селі шукали «ворогів народу». Було заарештовано шість чоловік. П'ятеро отримали різні терміни покарання, а Яків Олексійович Круць, 1883 року народження, колгоспник, був засуджений до розстрілу в 1938 році. Реабілітований 1989 року посмертно.
  • 1937 — Безслідно зникла написана жителькою села Круць історія Козичанки «на давній лад» — перша праця на подібну тематику не тільки в селі, а й у всьому районі.
  • 1938 — Вчителька Ольга Дмитрівна Несходовська була нагороджена Орденом Леніна.
  • Перші дні війни — Понад 250 жителів села були мобілізовані до лав Червоної армії. Колгоспну худобу було терміново евакуйовано з Козичанки. Очолила піший перегін худоби аж за Волгу Тусина Михайлівна Купченко.
  • 8 липня 1941 — Село Козичанка опинилося під владою німецько-нацистських загарбників.

Під час окупації було зруйновано і пограбовано всі тваринницькі ферми, будинок дитячих ясел, сільмаг та приміщення молочного заводу. Окупантами із села вивезено 4,5 тисячі центнерів зерна, багато збіжжя та худоби. Село Козичанка було підпорядковане грузецькій комендатурі. У селі діяв осередок Організації Українських Націоналістів, які в перші дні війни дуже активно агітували за вільну Україну, з надією на звільнення рідної землі від радянського рабства за допомогою німців. Сергій Феодосійович Олексієнко на перших зборах селян, що були організовані представниками ОУН-Б і проходили на горі, заспівав «Ще не вмерла Україна», за що згодом, у 1945 році, був засуджений на 10 років тюремного ув'язнення. Реабілітований у 1992 році посмертно. Під час окупації було відновлено роботу церкви. Жителі села активно долучалися до партизанського руху.

  • 8 листопада 1943 — Частини 135-ї і 140-ї стрілецьких дивізій Першого Українського фронту визволили Козичанку від німецько-нацистської окупації.

У бою за визволення села, що тривав цілий день і закінчився о третій годині ночі, загинули 23 радянські воїни, які поховані у братській могилі, та п'ять німців, що теж були поховані у селі. Був також збитий радянський літак. 126 мешканців села загинули на фронтах Німецько-радянської війни. Багато жителів було нагороджено орденами й медалями за виявлений у боях героїзм. Вихідцями із села є три полковники, чотири майори, 23 офіцери.

  • 1944 — Після трирічної перерви, єдиної за весь час від заснування 1861 року, відновила роботу Козичанська семирічна школа.
  • 1944 — В Козичанці було відкрито медпункт. Його збудовано на місці колишньої попівської хати. Першим лікарем був Дмитро Галіус. Відновлено колективне господарство, яке назвали іменем Леніна.
  • Листопад 1944 — Церкву закрили і відновили в її приміщенні клуб.
  • 1946 — Козичанку, де відбувався міжрайонний семінар, відвідав письменник, депутат Верховної Ради СРСР Олександр Євдокимович Корнійчук. Він виступив перед делегатами семінару та громадськістю села.
  • Зима 1946—1947 — Від голоду в Козичанці померли кілька осіб.
  • 1949 — За наказом районного керівництва церковну будівлю розібрали.
  • 1954 — На місце розібраної церкви перенесли магазин, що знаходився до того в будівлі другого млина. Магазин діяв там до 1979 року, допоки не збудували нове приміщення на центральній площі.
  • 1954 — До Козичанки був направлений для керівництва колгоспом імені Леніна тридцятитисячник Юрій Миколайович Кун. До 1957 року було досягнуто значних результатів у вирощуванні зернових, льоноволокна, овочівництві, тваринництві.
  • 1956 — Відкрили сільський клуб на 250 місць, зведений з матеріалів розібраної церкви. Того ж року було обладнано дитячі ясла і збудовано приміщення контори колгоспу, яка до того розміщувалася у будинку пані Підгорської.
  • Кінець 50-х років XX століття — Антон Левкович Коновал спроектував козичанський колгоспний ставок і новий міст через річку Сивку. Будівництво їх завершилося у 1961 році.
  • 1957 — Електрифікація села.
  • 1958 — Встановлення пам'ятника В. І. Леніну в повний зріст.
  • 1966 — Було збудовано другий козичанський ставок разом із системою малого зрошення за ініціативою Петра Григоровича Марчука.
  • 60-ті роки XX століття — До Козичанки з Києва почали їздити автоперевізники. Прямі рейси до села відправлялись у вихідні дні з площі Перемоги.
  • 1969 — Зведено обеліск пам'яті за проектом місцевого вчителя, а пізніше голови сільської ради Григорія Миколайовича Паламаря.

В «Історії міст і сіл Української РСР» про Козичанку початку 1970-х було подано таку інформацію:

Козичанка - село, центр сільської Ради, розташоване на річці Сивці, за 31 км від районного центру та за 25 км від найближчої залізничної станції Фастів. Населення - 780 чоловік.

У Козичанці - центральна садиба колгоспу їм. Леніна, який має 1740 га сільськогосподарських угідь, в т. ч. 1568 га орної землі. Господарство спеціалізується на виробництві льону, картоплі, зерна. Розвинуто м'ясо-молочне тваринництво. Допоміжні галузі - птахівництво, бджільництво, рибальство. У селі є восьмирічна школа, клуб, бібліотека[3].

Книга Євгена Букета «Історія українського села. Козичанка»
  • Початок 70-х років XX століття — Силами колгоспу була вимощена каменем дорога Козичанка — Бишів, велика заслуга у спорудженні якої належить голові сільської ради Григорію Миколайовичу Паламарю. За проектом Г. М. Паламаря також було обладнано стадіон. Єдина у селі асфальтова дорога була збудована на початку 80-х років XX століття.
  • 1974 — За Державною програмою укрупнення господарств, колгосп імені Леніна був приєднаний до соснівського колгоспу «Авангард», основною спеціалізацією якого було тваринництво.
  • 1974 — Засновано хор-ланку козичанського клубу, який згодом дістав назву «Криниченька».
  • 28 серпня 1986 р. — Прийняли потерпілих від ЧАЕС, для них було побудовано 221 будинок — нове село Волинське (Нові Опачичі)
  • 1986 — Побудовано нову школу.
  • На початку 90-х рр. Юрієм Івановим був створений перший приватний музей предметів народного побуту, почалося відродження народних традицій.
  • Березень 2000 — Організовано ТОВ "Агрофірма «Промінь».

Козичанка є батьківщиною: Анатолія Петровича Марчука — заслуженого художника України; Івана Івановича Марчука — дипломата; Івана Власовича Карповича — агронома-селекціонера, лауреата Державної премії СРСР; Лариси Максимівни Паламар — доктора філологічних наук.

Примітки

  1. а б Букет Є. Історія кожного поселення — сягає коренями у глиб століть // Макарівські вісті. — 2012. — 3 лютого. — № 5 (10705). — С. 4-5.
  2. Букет Євген. Іван Бондаренко — останній полковник Коліївщини. Історичний нарис. — Київ: Видавництво «Стікс», 2014. — 320 с. ISBN 978-966-2401-09-7
  3. Історія міст і сіл Української РСР. — Київ : Головна редакція УРЕ АН УРСР.

Джерела

  • Л. І. Похилевич «Перекази про населені місцевості Київської губернії статистичні, історичні та церковні нотатки про всі хутори, села, городки та міста, що знаходяться в межах губернії» Вид. Києво-Печерської лаври 1864 рік.
  • Ащенко Н. В., Букет Є. В., Нетреба Д. С. та ін.; Упоряд. Букет Є. В. Нариси з історії Макарівського району: До 15-ї річниці Незалежності України. — Київ: «Логос», 2006. — С. 279—281.
  • Євген Букет. ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОГО СЕЛА. КОЗИЧАНКА. — К. «Логос», 2003.
  • Букет Є. Історія кожного поселення — сягає коренями у глиб століть // Макарівські вісті. — 2012. — 3 лютого. — № 5 (10705). — С. 4-5.PDF

Посилання