Ергативні мови

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Версія від 00:59, 30 листопада 2020, створена Dƶoxar (обговорення | внесок)
(різн.) ← Попередня версія | Поточна версія (різн.) | Новіша версія → (різн.)
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Ергативні мови (дав.-гр. ἐργάτης — дійова особа) — мови, в яких речення з перехідними і неперехідними дієсловами мають різну структуру: суб'єкт при неперехідному дієслові оформляється як об'єкт при перехідному, а суб'єкт при перехідному дієслові стоїть в особливому (ергативному) відмінку.

Особливість ергативних мов у тому, що дієслово-присудок має подвійний синтаксичний зв’язок з підметомдієслово не лише узгоджується з підметом, але й одночасно керує ним. Граматично це виражається у постановці підмета в особливому, так званому ергативному відмінку, чи відмінку діяча, якщо дієслово перехідне, та в абсолютному відмінку, якщо дієслово неперехідне.

Певне приблизне значення про ергативну конструкцію можуть дати речення типу «Твір написано початківцем» чи «Дівчинку врятовано пожежниками», де підмети стоять не у називному, а в непрямому відмінку, тобто приблизно так, як у мовах ергативної будови.

Джерела[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]