Глибочиця (Житомирський район)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Версія від 18:25, 23 грудня 2017, створена Lusion (обговорення | внесок)
(різн.) ← Попередня версія | Поточна версія (різн.) | Новіша версія → (різн.)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Глибочиця
Hlybochytsya zh gerb.png Hlybochytsya zh prapor.png
Герб Прапор
Країна Україна Україна
Область Житомирська область
Район/міськрада Житомирський район
Громада Глибочицька сільська громада
Рада/громада Глибочицька сільська рада
Код КОАТУУ 1822082001
Основні дані
Засноване 24 лютого 1616
Населення 2817
Площа 430,8 га км²
Густота населення 855,89 осіб/км²
Поштовий індекс 12403
Телефонний код +380 412
Географічні дані
Географічні координати 50°16′45″ пн. ш. 28°46′36″ сх. д. / 50.27917° пн. ш. 28.77667° сх. д. / 50.27917; 28.77667Координати: 50°16′45″ пн. ш. 28°46′36″ сх. д. / 50.27917° пн. ш. 28.77667° сх. д. / 50.27917; 28.77667
Середня висота
над рівнем моря
221 м
Місцева влада
Адреса ради 12403, Житомирська обл., Житомирський р-н, с. Глибочиця, вул. М. Грушевського, 4, тел. 40-60-09
Карта
Глибочиця. Карта розташування: Україна
Глибочиця
Глибочиця
Глибочиця. Карта розташування: Житомирська область
Глибочиця
Глибочиця

Глибо́чиця [1]село в Україні, центр Глибочицької сільської громади, Житомирського району, Житомирської області.

До 1946 — Вацків. Населення 2817 осіб.

День села — Різдво Пресвятої Богородиці (Друга Пречиста), 21 вересня.

Під час геноциду українського народу 1932—1933, село піддано комуністичному терору шляхом занесення на так звану чорну дошку.

Географія[ред. | ред. код]

Село Глибочиця центр сільської ради. Розташоване на східній околиці міста Житомир на автотрасі державного значення М06 Київ-Чоп за 7 км від районного та обласного центру й залізничної станції Житомир.

Історія[2][ред. | ред. код]

Стара назва с. Вацьків (Вацков[3], пол. Waćków), можливо, походить від того, що першим поселенцем тут був селянин Вацько (єврей чи поляк невідомо), який мав свою корчму в районі старого шляху на Київ і був добре відомим правителям Житомирського Замку. Документів, які б засвідчили про це, нема, але можна зробити висновок за аналогією з тим, що назви сіл Смоківка і Корбутівка походять від того, що там були корчми Смока і Корбута. Тепер ці села ввійшли в склад міста Житомир.

Щодо нинішньої назви Глибочиця, яку село отримало в 1946 році, то невідомо ким було запропоновано перейменувати село, але ця назва співзвучна назві річки Глибочиця (м. Київ), яка впадала в притоку Дніпра Почайну.

Перша письмова згадка про село — 24 лютого 1616 року в описі Житомирського староства. Тут написано: "Це село на землі Житомирській виникло недавно, осілих - трьох.". І закономірно, що село тоді називалься Waczkow sloboda. Приставка sloboda означає нове, вільне поселення. При цьому, доступними є Люстрація Житомирського замку 1615 року, де Вацькова немає.

Населення було невеликим. На 20 березня 1845 року в селі проживало всього 43 жителі (8-10 хат). Землі (1855) — 998,03 десятини. Селянам і шляхті належало тільки 99,95 десятин; казенному маєтку Житомирського земського старостаті — 58,15 десятин (з них під лісом 29,13 десятин).

У селі не було ні церкви, ні інших суспільних закладів, окрім корчми. Навіть покійників хоронили в с. Калинівка, де на той час була церква. Серед інших подій того часу — стихійні лиха: пошесті, пожежі тощо.

У пореформенний період (1861 рік) Вацьків -це близько трьох десятків дворищ, декілька хутірців. В середині XIX століття населення Глибочиці збільшилося за рахунок переселенців. Селянський банк взяв у казни намічену для заселення землю і віддав на виплату селянам. На ці землі переселилися сім'ї з села Тригір'я, Ушомирської та Пулинської волостей. Приблизно в той же час, одержав наділ в 160 десятин і поселився під лісом на північній стороні нового шляху на Київ статський радник (рівний генералові) Іван Вікторович Судзіловський.

Наприкінці XVIII століття царський уряд розпочав будувати новий шлях на Київ. Селяни брали активну участь у будівництві: підвозили возами землю та каміння до дороги, гатили низинні місця, насипали вручну насипи, дробили велике каміння на щебінь, будували в селі Березина перекладну поштову станцію.

З появою важливого шляху сполучення, через наявність казенної землі і близькість до міста, село розросталось. Найбільше в кінці XIX століття і особливо на початку ХХ ст..

Наприкінці XIX століття громада села за свої власні кошти відкриває школу та будує дерев'яну церкву, яку було викуплено в Житомирі на Подолі, перевезено і зведено біля сільського кладовища. Церква проіснувала до 1941 року і була спалена німецькими військами (у ній сталінські диверсанти переховували зброю і боєприпаси).

На початку XX століття, майже до першої світової війни, опановувалися різноманітні ремесла (столярство, ковальство, швацтво, кравецтво і т. д.) і цілий ряд виробництв, які забезпечували зростання попиту міського населення Житомира. Окремі господарі в селі Вацьків займалися ними одночасно із сільським господарством.

Поряд з традиційними сільськогосподарськими культурами, в 19071910 роках, після столипінської реформи, почали вирощувати хміль. В Житомирі (1903 рік) організовується Волинське товариство хмелярства, за сприяння якого 1914 Волинське Губернське Земство закладає на території Ґадзинсько-Вацьківської Земської дачі (нині територія Глибочиці і м. Житомир біля Обласної насіннєвої станції та Інституту сільського господарства Полісся) перший український дослідний хмільник «…з метою постачання населенню, що займалося вирощуванням хмелю, посадкового матеріалу, перевірки в умовах Волині технічної і економічної доцільності культивування нових сортів хмелю та пристосування найкращих сортів, поширення культури й всіх потрібних для цього знань серед населення…».

Цей захід став основою розвитку хмелярської науки на теренах Житомирщини, пізніше на базі дослідного хмільника відкрита Українська науково-дослідна станція хмелярства, затим Науково-дослідний і проектно-технологічний інститут хмелярства.

У складі УНР[ред. | ред. код]

Після лютневої революції 1917 р. у Вацькові влітку та восени 1917 року селяни самовільно розорювали поміщицьку землю, ділили майно.

Уряд Центральної Ради не зміг втримати владу на Волині і після відступу від Житомира основних загонів, вірних Центральній Раді, село було окуповано військами Червоної Армії. З 1918 по 1921 чотирнадцять разів село то звільняли від комуністів, але воно знову було захоплено комуністами.

Перший період радянської окупації[ред. | ред. код]

7 червня 1920 року червоні загони під орудою Семена Будьонного захопила Житомир та околиці, остаточно встановивши більшовицький режим. 12 липня 1920 у Вацькові відбулося загальне зібрання селян, на якому виступили представники Волинського партійного комітету більшовиків і була проголошена влада Рад. Незабаром в селі був створений комітет незаможних селян, сільревком та земельна комісія, яка розпочала провокувати масові конфлікти на майновому ґрунті.

З березня 1921 року село входило до Житомирського повіту Волинської губернії. За постановою ВУЦВК від 7 березня 1923 року Вацьків було віднесено до Левківського району Житомирської округи Волинської губернії. Внаслідок чергового етапу адміністративної реформи в Україні (червень 1925 року), було ліквідовано губернії, а село було віднесено до Іванківського району Житомирської округи. 15 вересня 1930 року поділ на округи в Україні скасовувався, натомість встановлено було нові межі адміністративних районів та міст. За цим розподілом Вацьків було приєднано до Житомирського міського району. 22 вересня 1937 року було створено Житомирську область. Село було віднесено до новоствореного Житомирського району.

В 1924 році було створено Комітет незаможних селян, в 1928 році створено партійний осередок ВКП(б) та Вацьківське машино-тракторне товариство. Для розповсюдження ідеї партії про об'єднання селян в колгоспи в жовтні 1928 року в селі Вацьків було проведено свято «День Врожаю». 25 селян членів КНС і Дослідна станція Хмелярства принесли свої експонати на виставку городини і рільництва. Треба сказати, що велика частина передових селян-незаможників у той час тісно співпрацювала з Дослідною станцією хмільництва, зокрема, надавали свої хмільники для проведення наукових досліджень, впроваджували у своїх господарствах наукові розробки, нові сорти хмелю.

22 жовтня 1930 організований колгосп «День Урожаю», а 19 серпня 1931 року в західній частині села ще один колгосп «Незаможник». До колгоспів відійшла пограбована земля хуторів, жителів яких насильно депортували до села.

Терор голодом[ред. | ред. код]

У вересні 1933 року село було занесено на так звану «чорну дошку» — ніби «за злочинний зрив планів осінньої сівби». За неповними та розрізненими даними сільради, у 19321933 роках загинуло 93 особи.

Експлуатація села[ред. | ред. код]

1934 побудовано ще один будинок під школу і в 19341935 роках відкрито семирічну школу. З 1935 року в селі відкрито медичний пункт. За «досягнуті успіхи» в розвитку сільського господарства колгосп «День Урожаю» був у 1939 році учасником Всесоюзної сільськогосподарської виставки в Москві. Провідне місце в економіці села належало сільському господарству, головними галузями якого були зерново-бурякове рослинництво та м'ясо-молочне скотарство. Значне місце посідала також культура хмелю. Село славилося своїми хмільниками, які давали високі врожаї й приносили значні прибутки окупаційній владі.

Німецько-радянська війна[ред. | ред. код]

В січні-березні 1942 року за ініціативою Г. П. Міщенка та Плотницького В. П. було створено Житомирський підпільний райком комсомолу.

На голів призначено жителів села Вацьків В. П. Плотницького, другим — І. І. Шинальського. З допомогою агентів з інших сіл району та міста Житомир, вацьківчанами налагоджений зв'язок з невеликим партизанським загоном Федора Кокарєва (Великі Кошарища), а потім з загоном Адама Цендровського (діяв в районі Левкова, Буймира, Івниці). Пізніше підпільні організації діяли разом із загонами С. Ф. Маликова й А. Н. Сабурова.

Село було звільнено від німецької окупації 30 грудня 1943 року.

На території села споруджено пам'ятник-обеліск односельчанам- жертвам німецько-радянської війни. На сільському кладовищі, де заховані 117 радянських воїнів, встановлено монумент «Скорботна мати».

Другий період радянської окупації[ред. | ред. код]

В 1959 році було об'єднано чотири села (Березина, Глибочиця, Гадзинка, Нова Вигода) в одну сільську раду, а колгоспи об'єднали в колгосп «Будівник комунізму». Підприємство мало 3810,5 га землі і спеціалізувалося на вирощуванні зернових культур, картоплі, хмелю, городини, цукрового буряку, м'ясо-молочному тваринництві. Найбільших успіхів колгосп досягав під головуванням Бугайчука О. І. та Ткачука В. І.

Символіка[ред. | ред. код]

Герб[ред. | ред. код]

Щит перетятий і розтятий ламано вліво срібними нитками. На першому червоному полі золотий дуб із зеленою кроною. На другому лазуровому полі золотий уширений хрест. На третьому золотому полі лазуровий щиток, на якому срібна трибаштова мурована стіна з відкритими золотими воротами. Щиток супроводжується в главі срібним ключем в пояс, вушком вправо. На четвертому зеленому полі чорний обеліск із срібним колом, у який вписана червона п'ятикутна зірка, поверх обеліска срібні шабля вістрям донизу і стріла вістрям догори, в косий хрест. Щит облямований вінком із золотих колосків, зелених дубових листків з жолудями, листків і шишок хмелю, перевитих синьо-жовтою стрічкою. Над щитом на синьо-жовтій стрчці, увінчаній золотою сільською короною, напис «Глибочиця», під щитом на декоративній стрічці напис «1616».

Прапор[ред. | ред. код]

Прямокутне полотнище із співвідношенням 2:3 розділене тонкими синіми і жовтими смугами (1/48 довжини прапора) на чотири рівні частини, верхні зелені, нижні червоні. На перетині знаходиться великий герб. Уздовж древка йде біла вертикальна смужка в 1/10 довжини прапора з синім декоративним візерунком.

Сучасність[ред. | ред. код]

У селі розміщена загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів, яка побудована в 1983 році. Директор Сергійчук П. М. Силами громади в 1991—1996 роках побудовано Храм Різдва Богородиці Української православної церкви Житомирської єпархії. Настоятель храму — отець Миколай (Рибачок).

У селі працюють: Будинок культури та сільська бібліотека, дитячий дошкільний заклад, поштове відділення, амбулаторія загальної практики сімейних лікарів, пункт ветеринарної медицини, два магазини «Укркоопспілки», 9 приватних магазинів, ТОВ «Житомирнасінтрави», 8 приватних підприємств та АЗС.

Відновлено стадіон, який названо ім. Міщенка В. І.

Персоналії[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Адміністративно-територіальний устрій Житомирщини 1795– 2006. 
  2. Штанько, Ігор (2011). Літопис землі Глибочицької. Історико-художній краєзнавчий нарис про села Глибочицької сільської ради (Глибочиця, Гадзинка, Березина, Нова Вигода) Житомирського району Житомирської області. (укр.). Житомир: ФОП Євенок О.О. с. 314. 
  3. Мапа Волинської губернії Шуберта Ф.Ф. 

Посилання[ред. | ред. код]

Waćków // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. — Warszawa : Filip Sulimierski i Władysław Walewski, 1892. — T. XII : Szlurpkiszki — Warłynka. (пол.)