Відмінності між версіями «Абецадло»

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
[неперевірена версія][неперевірена версія]
м
(Не показані 58 проміжних версій 4 користувачів)
Рядок 1: Рядок 1:
'''Абеца́дло Лозинського''' (від {{lang-pl|abecadło}} — абетка) — різновид [[українська латинка|латинської абетки]], яку розробив на основі [[польська абетка|польського алфавіту]] і опублікував у Галичині 1834 року [[Лозинський Йосип Іванович|Йосип Лозинський]]. Лозинський пропонував прийняти цю абетку замість церковнослов'янської кирилиці. Ідея зазнала краху через критику з боку української галицької інтелігенції, зокрема представників [[Руська трійця|Руської трійці]].
'''Абеца́дло Лозинського''' (від {{lang-pl|abecadło}} — абетка) — проект [[українська латинка|української (руської) латинської абетки]] 1834 року. Розроблений українським греко-католицьким священиком [[Лозинський Йосип Іванович|Йосипом Лозинським]] на основі [[польська абетка|польського алфавіту (абецадла)]]. Вперше опублікований у Львові 1834 року. На думку автора мусилив (1) замінити церковнослов'янську кирилицю і [[Гражданський шрифт|гражданку]], поєднавши українську літературу з європейською; (2) перетворити [[українська мова|українську (руську) мову]] на [[літературна мова|літературну]]; (3) усунити недоліки граматики і правопису. Проект зазнав критики з боку української галицької інтелігенції, зокрема [[Левицький Йосип Іванович|Йосипа Левицького]] і [[Шашкевич Маркіян Семенович|Маркіяна Шашкевича]].


== Історія ==
== Історія ==
{{main|Азбучна війна|Українська латинка}}
{{main|Азбучна війна|Українська латинка}}
[[Файл:Ruskoje wesile Lozińskoho (1835).jpg|thumb|200px|Праця «Ruskoje wesile» Лозинського, що стала презентацією його проєкту на практиці.]]
[[Файл:Ruskoje wesile Lozińskoho (1835).jpg|thumb|200px|Праця «Ruskoje wesile» Лозинського, що стала презентацією його проєкту на практиці.]]
[[1834 в Україні|1834]] року [[Лозинський Йосип Іванович|Йосип Лозинський]] виступив із пропозицією повного переведення руської (української) мови на латинську абетку, написавши статтю ''Про впровадження польської абетки до руської писемності'' ''(O wprowadzeniu abecadła polskiego do piśmiennictwa ruskiego)'' та опрацювавши (в рукописі) граматику руської (української) мови та видавши книгу «Ruskoje wesile» (1835).<ref name=":0">''J. Lozinskiy.'' [http://toloka.hurtom.com/viewtopic.php?t=25305 Ruskoje wesile.] W Peremyszły, w Typografii Władycznój gr. kat. 1835 [PDF]</ref> В основу своєї абетки він поклав [[польська абетка|польський правопис]]. Лозинський був не першим, хто висловив таку ідею: ще на початку 19 ст. подібне пропонували Шлецер у своїй праці про [[Нестор-літописець|Нестора-літописця]], Й. Фольтіґ у ''Словнику ілірийської, італійської та німецької мов'', а кількома роками згодом [[Єрней Копітар]] та А. Пахмаєр.
[[1834 в Україні|1834]] року греко-католицький священик [[Лозинський Йосип Іванович|Йосип Лозинський]] виступив із пропозицією повного переведення руської (української) мови на латинську абетку, написавши польською статтю «Про впровадження польської абетки до руської писемності»<ref>Łozynśkyj, 1834.</ref>. Він також опрацював (в рукописі) граматику руської (української) мови і видав книгу «Ruskoje wesile» (1835).<ref name=":0">''J. Lozinskiy.'' [http://toloka.hurtom.com/viewtopic.php?t=25305 Ruskoje wesile.] W Peremyszły, w Typografii Władycznój gr. kat. 1835 [PDF]</ref> В основу своєї абетки Лозинський поклав [[польська абетка|польський правопис]]. На початку ХІХ ст. подібний проект пропонували Шлецер у своїй праці про [[Нестор-літописець|Нестора-літописця]], Й. Фольтіґ у ''Словнику ілірийської, італійської та німецької мов'', а кількома роками згодом [[Єрней Копітар]] та А. Пахмаєр.


Граматику Лозинського схвалив Єрней Копітар, втім ані перша її редакція, ані друга не вийшли друком. Причиною цього при першій спробі видання стало те, що Лозинський узявся за нові дослідження, натомість другу редакцію забракував львівський цензор Венедикт Левицький. Граматика Лозинського була спробою розв'язати проблему непристосованості [[староцерковнослов'янська мова|церковнослов'янської]] кирилиці для нової літературної української мови, що почала розвиватися на початку 19 ст. на базі народної мови. Попри те, що деякі українські діячі підтримали цю ідею (наприклад, [[Іван Головацький]], брат [[Головацький Яків Федорович|Якова Головацького]]), загалом вона не здобула широкого визнання. Зокрема протестували проти цього українські культурні діячі<ref>''Ігор Райківський.'' [http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/Us/2007-2008_8-9/31Ukrstud89_Rajkivskyj.pdf Розвиток українського народознавства в Галичині у першій третині XIX&nbsp;ст.] УДК: 94 (477.83/.86). ББК: 63.3 (4 Укр) 51</ref>&nbsp;— Руська трійця (зокрема [[Шашкевич Маркіян Семенович|Маркіян Шашкевич]] у статті «Азбука і абецадло»<ref>''Маркіян Шашкевич.'' Статті. [http://izbornyk.org.ua/zahpysm/zah06.htm Азбука і абецадло]</ref>), [[Левицький Йосип Іванович|Йосип Левицький]] (стаття ''Odpowiedź na zdanie o zaprowadzeniu abecadła polskiego do piśmiennictwa ruskiego'') та [[Зубрицький Денис Іванович|Денис Зубрицький]] (стаття ''O zaprowadzeniu abecadła polskiego zamiast cirylicy do ruskiej pisowni'').
Граматику Лозинського схвалив Єрней Копітар, втім ані перша її редакція, ані друга не вийшли друком. Причиною цього при першій спробі видання стало те, що Лозинський узявся за нові дослідження, натомість другу редакцію забракував львівський цензор Венедикт Левицький. Граматика Лозинського була спробою розв'язати проблему непристосованості [[староцерковнослов'янська мова|церковнослов'янської]] кирилиці для нової літературної української мови, що почала розвиватися на початку 19 ст. на базі народної мови. Попри те, що деякі українські діячі підтримали цю ідею (наприклад, [[Іван Головацький]], брат [[Головацький Яків Федорович|Якова Головацького]]), загалом вона не здобула широкого визнання. Зокрема протестували проти цього українські культурні діячі<ref>''Ігор Райківський.'' [http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/Us/2007-2008_8-9/31Ukrstud89_Rajkivskyj.pdf Розвиток українського народознавства в Галичині у першій третині XIX&nbsp;ст.] УДК: 94 (477.83/.86). ББК: 63.3 (4 Укр) 51</ref> [[Левицький Йосип Іванович|Йосип Левицький]] (1834)<ref name="Левицький"/>, [[Шашкевич Маркіян Семенович|Маркіян Шашкевич]] (1836)<ref name="Шашкевич"/>, [[Зубрицький Денис Іванович|Денис Зубрицький]] (стаття ''O zaprowadzeniu abecadła polskiego zamiast cirylicy do ruskiej pisowni'').


Зацікавленими у прийнятті латинської абетки до руської писемності були також польські діячі. 1836 року з'явилася стаття Луціяна Семенського «Крайова література» ''(Literatura krajowa)'', в якій автор став на захист ідеї Лозинського.
Зацікавленими у прийнятті латинської абетки до руської писемності були також польські діячі. 1836 року з'явилася стаття Луціяна Семенського «Крайова література» ''(Literatura krajowa)'', в якій автор став на захист ідеї Лозинського.


Проєкт Лозинського отримав назву «[[абецадло]]» (від польського ''abecadło''&nbsp;— абетка), а суперечки навколо питання впровадження української латинки&nbsp;— «[[азбучна війна]]». Попри невдачу в ідеї загального прийняття абетки для української мови, її продовжували іноді вживати для друкування книг українською мовою&nbsp;— як у Австрії, так і згодом у міжвоєнній [[Польська Республіка (1918—1939)|Польщі]], і навіть під час [[Друга світова війна|Другої світової війни]]. Крім того 1852 року австрійський імператор [[Франц Йосиф I]] наказав відповідати на звернення українців українською мовою в латинській абетці Лозинського.<ref name="chornovol">''Ігор Чорновол.'' [http://www.ji.lviv.ua/n23texts/chornovol.htm Латинка в українському правописі: ретроспектива і perspektyva]. «Незалежний культурологічний часопис „Ї“». 2001. 23.</ref>
Проєкт Лозинського отримав назву «[[абецадло]]» (від польського ''abecadło''&nbsp;— абетка), а суперечки навколо питання впровадження української латинки&nbsp;— «[[азбучна війна]]». Попри невдачу в ідеї загального прийняття абетки для української мови, її продовжували іноді вживати для друкування книг українською мовою&nbsp;— як у Австрії, так і згодом у міжвоєнній [[Польська Республіка (1918—1939)|Польщі]], і навіть під час [[Друга світова війна|Другої світової війни]]. Крім того 1852 року австрійський імператор [[Франц Йосиф I]] наказав відповідати на звернення українців українською мовою в латинській абетці Лозинського.<ref name="chornovol">''Ігор Чорновол.'' [http://www.ji.lviv.ua/n23texts/chornovol.htm Латинка в українському правописі: ретроспектива і perspektyva]. «Незалежний культурологічний часопис „Ї“». 2001. 23.</ref>

== Мотивація ==
Необхідність переходу на латинку Лозинський пов'язував із наступними чинниками:

''...з прийняттям польського абецадла випли­вають великі користі для руського язика. Всі поляки, що живуть із русинами, розуміють а навіть говорять добре по-руськи, але мало хто захоче вчитися кирильської азбу­ки, аби читати руські книжки. Надто латинське письмо розширене по всім світі, так що польська азбука послу­жила би для розповсюдження рущини між іншими слов'ян­ськими племенами і влегшила би науку руської мови іншоязичним народам. Уживаючи кирилиці ми, мов егоїсти, за­микаємо себе в черепашиній шкаралющі перед чужими на­родами. Надто в способі писання живих язиків ожив би та виробив би ся найскорше також руський язик, а в скелеті мертвого язика, кирилиці, коли не замре, то щонайменше не так легко і не так скоро здужає виробитися...''

''...Руські букварі, друковані латинськими буквами, швидше й легше навчили би дітей читання як кирильські, а навіть улегшили би їм науку польського язика. Кирилиця повинна лишитися в сільських школах як предмет надпорядковий, обов'язковий лише для тих, яким доконче потрібна знайомість церковнослов'янського язика, пр., для таких, що намїрені йти на священиків, учителів сільських шкіл, дяків і т, і. На сих увагах опи­раю своє твердження, що ми, русини, в писанні повинні вживати польської, а не кирильської азбуки. Візьмемо собі за взірець поляків і чехів, що зовсім покинули давні готицькі письмена, а вподобали собі латинське письмо.''<ref>Rozmaitosci, №. 29, С. 228 — 230.</ref>


== Правопис ==
== Правопис ==
Рядок 32: Рядок 39:
В основу своєї абетки Лозинський поклав [[польська абетка|польський алфавіт («абецадло»)]] та кілька чеських і словацьких літер на позначення непом'якшуваних у польській мові приголосних: '''Ďď, R'r', Ťť'''.
В основу своєї абетки Лозинський поклав [[польська абетка|польський алфавіт («абецадло»)]] та кілька чеських і словацьких літер на позначення непом'якшуваних у польській мові приголосних: '''Ďď, R'r', Ťť'''.


{| class="wikitable"
{| style="font-family:Microsoft Sans Serif; font-size:1.4em; border-color:#000000; border-width:1px; border-style:solid; border-collapse:collapse; background-color:#F8F8EF"
| style="width:3em; text-align:center; padding: 3px;" | Aa
| style="width:3em; text-align:center; padding: 3px;" | Bb
| style="width:3em; text-align:center; padding: 3px;" | Cc
| style="width:3em; text-align:center; padding: 3px;" | Ćć
| style="width:3em; text-align:center; padding: 3px;" | Czcz
| style="width:3em; text-align:center; padding: 3px;" | Dd
| style="width:3em; text-align:center; padding: 3px;" | Ďď
| style="width:3em; text-align:center; padding: 3px;" | Ee
|Éé
|-
|-
! Літера || Кирилиця || Приклад
| style="width:3em; text-align:center; padding: 3px;" | Ff
| style="width:3em; text-align:center; padding: 3px;" | Gg
| style="width:3em; text-align:center; padding: 3px;" | Hh
| style="width:3em; text-align:center; padding: 3px;" | Ii
| style="width:3em; text-align:center; padding: 3px;" | Jj
| style="width:3em; text-align:center; padding: 3px;" | Kk
| style="width:3em; text-align:center; padding: 3px;" | Ll
| style="width:3em; text-align:center; padding: 3px;" | Łł
|Mm
|-
|-
! A a
| style="width:3em; text-align:center; padding: 3px;" | Nn
| а
| style="width:3em; text-align:center; padding: 3px;" | Ńń
| style="width:3em; text-align:center; padding: 3px;" | Oo
| style="width:3em; text-align:center; padding: 3px;" | Óó
| style="width:3em; text-align:center; padding: 3px;" | Pp
| style="width:3em; text-align:center; padding: 3px;" | Rr
| style="width:3em; text-align:center; padding: 3px;" | R'r'
| style="width:3em; text-align:center; padding: 3px;" | Ss
|Śś
|-
|-
! B b
| style="width:3em; text-align:center; padding: 3px;" | Szsz
| б || '''''B'''óh'' — Біг ([[Бог]])
| style="width:3em; text-align:center; padding: 3px;" | Tt
|-
| style="width:3em; text-align:center; padding: 3px;" | Ťť
! C c
| style="width:3em; text-align:center; padding: 3px;" | Uu
| ц
| style="width:3em; text-align:center; padding: 3px;" | Ww
|-
| style="width:3em; text-align:center; padding: 3px;" | Yy
! Ć ć
| style="width:3em; text-align:center; padding: 3px;" | Zz
| ць
| style="width:3em; text-align:center; padding: 3px;" | Źź
|-
|Żż
! Ch ch
| х
|-
! Cz cz
| ч
|-
! Dd
| д || ''mé'''d''''' — мід ([[мед]])
|-
! Ďď
| дь
|-
! Dz dz
| дз
|-
! Dź dź
| дзь
|-
! Dż dż
| дж
|-
! Ee
| е
|-
! Éé
| і (на місці етимологічного е) || ''m'''é'''d'' — мід ([[мед]]), ''n'''é'''s'' — ніс, ''r'''é'''k'' — рік (мовив)
|-
! F f
| ф
|-
! G g
| ґ
|-
! H h
| г || '''''h'''oriłka'' — горілка, ''Bó'''h''''' — Біг ([[Бог]])
|-
! I i
| і / ї (після голосних) || twoi — твої, swoi — свої
|-
! J j
| й
|-
! Ja ja
| я
|-
! Je je
| є
|-
! Ji ji
| ї (на початку слова)
|-
! Ju ju
| ю
|-
! K k
| к
|-
! L l
| ль
|-
! Ł ł
| л / в (на місці етимологічного л) || był — бив, łapał — лапав, dół — діл, horiłka — горілка, opysał — описав, perekonał — переконав
|-
! M m
| м
| ''mé'''d''''' — мід ([[мед]])
|-
! N n
| н
|-
! Ń ń
| нь
|-
! O o
| о
|-
! Ó ó
| і (на місці етимологічного о) || ''B'''ó'''h'' — Біг ([[Бог]]), kóń — кінь, zlóśť — злість, ''wón'' — він, stół — стіл, sposób — спосіб, póznaty — пізнати
|-
! P p
| п
|-
! R r
| р
|-
! R' r'
| рь
|-
! [[S (латиниця)|S s]]
| с
|-
! [[Ś|Ś ś]]
| сь
|-
! Sz sz
| ш
|-
! T t
| т
|-
! Ť ť
| ть || ''zlóś'''ť''''' — злість
|-
! U u
| у
|-
! W w
| в || '''''w'''ón'' — він
|-
! Y y
| и
|-
! Z z
| з || '''''z'''lóśť'' — злість
|-
! Ź ź
| зь
|-
! Ż ż
| ж
|}
|}


== Критика ==

{{main|Азбучна війна}}
'''Диграфи'''
1834 року [[Левицький Йосип Іванович|Йосип Левицький]]<ref name="Левицький">Lewicki, 1834.</ref> і 1836 року [[Шашкевич Маркіян Семенович|Маркіян Шашкевич]]<ref name="Шашкевич">Szaszkiewicz, 1836.</ref> виступили із критикою проекту Лозинського, навівши такі аргументи:
* я, є, ю, ї = ''ja, je, ju, ji''
* Латиниця немає історичного підґрунтя: найдавніші українські тексти, написані латинкою, сягають лише XVII—XVIII ст<ref name="Шашкевич"/>. Натомість, кирилицею написана практично вся українська література від ХІ ст<ref name="Шашкевич"/>.
* x = ''ch'', так само, як у [[Польська мова|польській]].
* Латиниця принесе чужу лексику і синтаксис, що стане на заваді просвіти українського народу<ref name="Шашкевич"/>.
* dz, dź, dż.
* Латиниця немає узгодженого правопису: кожен народ читатиме українську латинку на свій лад і творитиме з українських слів нісенітниці<ref name="Шашкевич"/>.

* Латиниця недосконала: кирилиця краще передає слов'янські звуки (''ж, ш, ч, ц'')<ref name="Шашкевич"/>.
== Див. також ==
* [[Азбучна війна]]
* [[Українська латинка]]


== Примітки ==
== Примітки ==
{{reflist}}
{{reflist}}


== Бібліографія ==
== Посилання ==
=== Джерела ===
* [http://izbornyk.org.ua/zahpysm/zah06.htm Маркіян Шашкевич. Статті. Азбука і абецадло]
* Lewicki, J. Odpowiedź na zdanie o zaprowadzenie abecadła polskiego do piśmiennictwa ruskiego [Відповідь на пропозицію про запровадження польського абецадла до українського письменства] // ''Rozmaitości'', 1 pazdziernika 1834.
* Łozynśkyj, Josyp. O wprowadzeniu abecadła polskiego do piśmiennictwa ruskiego [Про впровадження польського абецадла до українського письменства] // ''Rozmaitości'', Lwow, 1834, № 29, ст. 228—230.
* Szaszkiewicz, M. ''Азбука i abecadło. Uwagi nad rozprawą o wprowadzeniu Abecadła polskiego do pismieńnictwa ruskiego, napisaną przez M. Lozińskiego, umieszczoną w Rozmaitościach Lwowskich z roku 1834''. Przemyśl: W drukarni Biskupiej, 1836. [http://irbis-nbuv.gov.ua/dlib/item/0001058] (переклад: Шашкевич, М. Азбука і абецадло // ''Письменники Західної України 30-50-х років XIX ст''. Київ, 1965, с. 113—120 [http://litopys.org.ua/zahpysm/zah06.htm][http://izbornyk.org.ua/zahpysm/zah06.htm]).
* Франко І. Азбучна війна в Галичині 1859 р. // Франко І. ''Збірка творів'', т. 47. Київ, 1986. [https://lib.if.ua/franko/1308830856.html] (наведено переклади текстів Лозинського і його опонентів — Левицького і Шашкевича)

=== Література ===
* Dwornik, Kamil. Stanowisko ks. Josyfa Łewyćkiego (1801-1860) w sporze o alfabet języka ruskiego (ukraińskiego) w Galicji w latach 30. i 40. XIX wieku // ''Acta Polono-Ruthenica''. 2016, № 21, s. 17—26 [https://depot.ceon.pl/bitstream/handle/123456789/16722/Dwornik_Stanowisko_ks._Josyfa_Lewyckiego.pdf?sequence=1&isAllowed=y].
* Худаш, М. Л. Алфавітно-правописні принципи Й. Лозинського // Лозинський Й. І. ''Українське весілля''. Київ, 1992.


{{Український рух в Австрійській імперії}}
{{Український рух в Австрійській імперії}}

Версія за 18:38, 16 вересня 2021

Абеца́дло Лозинського (від пол. abecadło — абетка) — проект української (руської) латинської абетки 1834 року. Розроблений українським греко-католицьким священиком Йосипом Лозинським на основі польського алфавіту (абецадла). Вперше опублікований у Львові 1834 року. На думку автора мусилив (1) замінити церковнослов'янську кирилицю і гражданку, поєднавши українську літературу з європейською; (2) перетворити українську (руську) мову на літературну; (3) усунити недоліки граматики і правопису. Проект зазнав критики з боку української галицької інтелігенції, зокрема Йосипа Левицького і Маркіяна Шашкевича.

Історія

Праця «Ruskoje wesile» Лозинського, що стала презентацією його проєкту на практиці.

1834 року греко-католицький священик Йосип Лозинський виступив із пропозицією повного переведення руської (української) мови на латинську абетку, написавши польською статтю «Про впровадження польської абетки до руської писемності»[1]. Він також опрацював (в рукописі) граматику руської (української) мови і видав книгу «Ruskoje wesile» (1835).[2] В основу своєї абетки Лозинський поклав польський правопис. На початку ХІХ ст. подібний проект пропонували Шлецер у своїй праці про Нестора-літописця, Й. Фольтіґ у Словнику ілірийської, італійської та німецької мов, а кількома роками згодом Єрней Копітар та А. Пахмаєр.

Граматику Лозинського схвалив Єрней Копітар, втім ані перша її редакція, ані друга не вийшли друком. Причиною цього при першій спробі видання стало те, що Лозинський узявся за нові дослідження, натомість другу редакцію забракував львівський цензор Венедикт Левицький. Граматика Лозинського була спробою розв'язати проблему непристосованості церковнослов'янської кирилиці для нової літературної української мови, що почала розвиватися на початку 19 ст. на базі народної мови. Попри те, що деякі українські діячі підтримали цю ідею (наприклад, Іван Головацький, брат Якова Головацького), загалом вона не здобула широкого визнання. Зокрема протестували проти цього українські культурні діячі[3] Йосип Левицький (1834)[4], Маркіян Шашкевич (1836)[5], Денис Зубрицький (стаття O zaprowadzeniu abecadła polskiego zamiast cirylicy do ruskiej pisowni).

Зацікавленими у прийнятті латинської абетки до руської писемності були також польські діячі. 1836 року з'явилася стаття Луціяна Семенського «Крайова література» (Literatura krajowa), в якій автор став на захист ідеї Лозинського.

Проєкт Лозинського отримав назву «абецадло» (від польського abecadło — абетка), а суперечки навколо питання впровадження української латинки — «азбучна війна». Попри невдачу в ідеї загального прийняття абетки для української мови, її продовжували іноді вживати для друкування книг українською мовою — як у Австрії, так і згодом у міжвоєнній Польщі, і навіть під час Другої світової війни. Крім того 1852 року австрійський імператор Франц Йосиф I наказав відповідати на звернення українців українською мовою в латинській абетці Лозинського.[6]

Мотивація

Необхідність переходу на латинку Лозинський пов'язував із наступними чинниками:

...з прийняттям польського абецадла випли­вають великі користі для руського язика. Всі поляки, що живуть із русинами, розуміють а навіть говорять добре по-руськи, але мало хто захоче вчитися кирильської азбу­ки, аби читати руські книжки. Надто латинське письмо розширене по всім світі, так що польська азбука послу­жила би для розповсюдження рущини між іншими слов'ян­ськими племенами і влегшила би науку руської мови іншоязичним народам. Уживаючи кирилиці ми, мов егоїсти, за­микаємо себе в черепашиній шкаралющі перед чужими на­родами. Надто в способі писання живих язиків ожив би та виробив би ся найскорше також руський язик, а в скелеті мертвого язика, кирилиці, коли не замре, то щонайменше не так легко і не так скоро здужає виробитися...

...Руські букварі, друковані латинськими буквами, швидше й легше навчили би дітей читання як кирильські, а навіть улегшили би їм науку польського язика. Кирилиця повинна лишитися в сільських школах як предмет надпорядковий, обов'язковий лише для тих, яким доконче потрібна знайомість церковнослов'янського язика, пр., для таких, що намїрені йти на священиків, учителів сільських шкіл, дяків і т, і. На сих увагах опи­раю своє твердження, що ми, русини, в писанні повинні вживати польської, а не кирильської азбуки. Візьмемо собі за взірець поляків і чехів, що зовсім покинули давні готицькі письмена, а вподобали собі латинське письмо.[7]

Правопис

Проєкт Лозинського базувався, в основному, на фонетичному принципі орфографії. Однак, він також мав ряд особливостей етимологічного характеру.

Найперші з них вказано на початку книги «Ruskoje wesile»[2] в «Uwahach dla czytajuczych»:

1. Вживається літера «е́», що вимовляється як «і» (méd, nés, rék чит. mid, nis, rik);

2. Вживається літера «о́», що вимовляється як «і» (Bóh, kóń, zlóśť, wón, stół, sposób, póznaty чит. Bih, kiń, złyśť, win, stił, sposib, piznaty);

3. Літера «ł» позначає не тільки тверде «l», але й «w» (był, łapał, dół, horiłka, opysał, perekonał чит. byw, łapaw, dyw, horiwka, opysaw, perekonaw).

Наступні риси окреслюються вже з перших речень тексту:

4. Позначення зм'якшення через асиміляцію: zlóśť, świt, świdok, świato, śpiwaje, widomóśť.

5. Після голосних «ji» не пишеться, лише «i»: twoi, swoi, moim, Ukraina, naródnyi, uroczystyi, kotryi.

Абетка

В основу своєї абетки Лозинський поклав польський алфавіт («абецадло») та кілька чеських і словацьких літер на позначення непом'якшуваних у польській мові приголосних: Ďď, R'r', Ťť.

Літера Кирилиця Приклад
A a а
B b б Bóh — Біг (Бог)
C c ц
Ć ć ць
Ch ch х
Cz cz ч
Dd д d — мід (мед)
Ďď дь
Dz dz дз
Dź dź дзь
Dż dż дж
Ee е
Éé і (на місці етимологічного е) méd — мід (мед), nés — ніс, rék — рік (мовив)
F f ф
G g ґ
H h г horiłka — горілка, h — Біг (Бог)
I i і / ї (після голосних) twoi — твої, swoi — свої
J j й
Ja ja я
Je je є
Ji ji ї (на початку слова)
Ju ju ю
K k к
L l ль
Ł ł л / в (на місці етимологічного л) był — бив, łapał — лапав, dół — діл, horiłka — горілка, opysał — описав, perekonał — переконав
M m м d — мід (мед)
N n н
Ń ń нь
O o о
Ó ó і (на місці етимологічного о) Bóh — Біг (Бог), kóń — кінь, zlóśť — злість, wón — він, stół — стіл, sposób — спосіб, póznaty — пізнати
P p п
R r р
R' r' рь
S s с
Ś ś сь
Sz sz ш
T t т
Ť ť ть zlóśť — злість
U u у
W w в wón — він
Y y и
Z z з zlóśť — злість
Ź ź зь
Ż ż ж

Критика

Докладніше: Азбучна війна

1834 року Йосип Левицький[4] і 1836 року Маркіян Шашкевич[5] виступили із критикою проекту Лозинського, навівши такі аргументи:

  • Латиниця немає історичного підґрунтя: найдавніші українські тексти, написані латинкою, сягають лише XVII—XVIII ст[5]. Натомість, кирилицею написана практично вся українська література від ХІ ст[5].
  • Латиниця принесе чужу лексику і синтаксис, що стане на заваді просвіти українського народу[5].
  • Латиниця немає узгодженого правопису: кожен народ читатиме українську латинку на свій лад і творитиме з українських слів нісенітниці[5].
  • Латиниця недосконала: кирилиця краще передає слов'янські звуки (ж, ш, ч, ц)[5].

Примітки

  1. Łozynśkyj, 1834.
  2. а б J. Lozinskiy. Ruskoje wesile. W Peremyszły, w Typografii Władycznój gr. kat. 1835 [PDF]
  3. Ігор Райківський. Розвиток українського народознавства в Галичині у першій третині XIX ст. УДК: 94 (477.83/.86). ББК: 63.3 (4 Укр) 51
  4. а б Lewicki, 1834.
  5. а б в г д е ж Szaszkiewicz, 1836.
  6. Ігор Чорновол. Латинка в українському правописі: ретроспектива і perspektyva. «Незалежний культурологічний часопис „Ї“». 2001. 23.
  7. Rozmaitosci, №. 29, С. 228 — 230.

Бібліографія

Джерела

  • Lewicki, J. Odpowiedź na zdanie o zaprowadzenie abecadła polskiego do piśmiennictwa ruskiego [Відповідь на пропозицію про запровадження польського абецадла до українського письменства] // Rozmaitości, 1 pazdziernika 1834.
  • Łozynśkyj, Josyp. O wprowadzeniu abecadła polskiego do piśmiennictwa ruskiego [Про впровадження польського абецадла до українського письменства] // Rozmaitości, Lwow, 1834, № 29, ст. 228—230.
  • Szaszkiewicz, M. Азбука i abecadło. Uwagi nad rozprawą o wprowadzeniu Abecadła polskiego do pismieńnictwa ruskiego, napisaną przez M. Lozińskiego, umieszczoną w Rozmaitościach Lwowskich z roku 1834. Przemyśl: W drukarni Biskupiej, 1836. [1] (переклад: Шашкевич, М. Азбука і абецадло // Письменники Західної України 30-50-х років XIX ст. Київ, 1965, с. 113—120 [2][3]).
  • Франко І. Азбучна війна в Галичині 1859 р. // Франко І. Збірка творів, т. 47. Київ, 1986. [4] (наведено переклади текстів Лозинського і його опонентів — Левицького і Шашкевича)

Література

  • Dwornik, Kamil. Stanowisko ks. Josyfa Łewyćkiego (1801-1860) w sporze o alfabet języka ruskiego (ukraińskiego) w Galicji w latach 30. i 40. XIX wieku // Acta Polono-Ruthenica. 2016, № 21, s. 17—26 [5].
  • Худаш, М. Л. Алфавітно-правописні принципи Й. Лозинського // Лозинський Й. І. Українське весілля. Київ, 1992.