Критерій абсолютної стійкості В.М.Попова

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Версія від 18:42, 25 травня 2020, створена Білецький В.С. (обговорення | внесок)
(різн.) ← Попередня версія | Поточна версія (різн.) | Новіша версія → (різн.)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Критерій абсолютної стійкості В. М. Попова. Випадок стійкої системи.
Критерій абсолютної стійкості В. М. Попова. а — до визначення коефіцієнта k, б — система на грані стійкості, в, г — нестійкі системи.

Критерій абсолютної стійкості В. М. Попова — для встановлення абсолютної стійкості нелінійної системи досить підібрати таку пряму на комплексній площині W*(jω), що проходить через точку (1/k, j0), щоб вся крива W*(jω) лежала праворуч від цієї прямої — тобто щоб пряма проведена через точку (1/k, j0) не перетинала годограф амплідудно-фазової частотної характеристики (АФЧХ). Умови виконання теореми показані на рис.

Якщо таку пряму провести не можна, то це означає, що абсолютна стійкість для даної системи неможлива. Обрис нелінійності може бути невідомим. Критерій доцільно застосовувати у випадках, коли нелінійність може в процесі роботи САУ змінюватися, або її математичний опис невідомо.

Див. також[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Іванов А. О. Теорія автоматичного керування: Підручник. — Дніпропетровськ: Національний гірничий університет. — 2003. — 250 с.
  • Енциклопедія кібернетики. тт. 1, 2. — К.: Головна редакція УРЕ, 1973. — 584 с.

Посилання[ред. | ред. код]