Степанюк Борислав Павлович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Версія від 12:41, 20 січня 2018, створена 134.249.72.154 (обговорення)
(різн.) ← Попередня версія | Поточна версія (різн.) | Новіша версія → (різн.)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Борислав Павлович Степанюк
Б. Стапанюк в 1954 році.jpg
Борислав Стапанюк в 1954 році
Народився 16 липня 1923(1923-07-16)
с. Канівщина Чернігівської області
Помер 12 травня 2007(2007-05-12) (83 роки)
Київ
Громадянство Україна Україна
Національність українець
Діяльність письменник
Мова творів українська
Жанр вірш, поема, сонет, балада

Борисла́в Па́влович Степаню́к (народився 16 липня 1923, село Канівщина Чернігівської області —† 12 травня 2007, Київ) — український поет, перекладач з литовської та чуваської літератури, журналіст. Функціонер комуністичних органів СРСР в Україні.

Література[ред. | ред. код]

Народився у родині селянина. Учасник війни. Був бійцем-диверсантом, воював на Ленінградському і Волховському фронтах у сталінській армії. В одному з боїв тяжко поранений. Перебуваючи на лікуванні в Киргизстані, навчався в Киргизькому педінституті, друкуватися у газеті «Иссык-кульская правда».

Нагороджений російськими орденами Отечественная война 1-го та 2-го ст., медалями.

1944 повертається на Україну і працює секретарем Яблунівського райкому ЛКСМУ (Чернігівщина). Потім продовжує навчання в Київському університеті.

Після закінчення університету довгий час працював у видавництві «Радянський письменник» (1947—1986): завідуючий редакцією поезії, заступником головного редактора видавництва «Радянський письменник», редактором щоквартальника «Поезія».

Творча діяльність[ред. | ред. код]

Друкуватися почав з 1943 у газеті «Иссык-кульская правда» (Киргизстан). Починаючи з 1945 друкують у московській пресі — в газетах, журналах, а також у молодіжних альманахах.

Член СП СРСР з 1948 року.

Автор багатьох збірок лірики та поем.

Твори[ред. | ред. код]

Поетичні збірки

  • «Назустріч веснам» (1948)
  • «Б'ють куранти» (1950)
  • «Ровесниці» (1951)
  • «З відкритим чолом» (1952)
  • «Батьківське вогнище» (1955)
  • «Ясна далечінь» (1956)
  • «Чекаючи весілля» (1960)
  • «Крізь сльози любові» (1962)
  • «В польовому вінку» (1963)
  • «Іменем сонця» (1966)
  • «Доземний уклін» (1967)
  • «Коса до пояса» (1968)
  • «Журавлики-веселики» (1969)
  • «Баладний лад» (1972)
  • «Синьоокий мій липень» (1973)
  • «П'ять пелюсток вогню» (1980)
  • «Поетичний триптих» (1980)
  • «Вибрані твори» у 2-х томах (1983)
  • «Поезії» (1993)
  • «Там, за Удаєм-рікою» (1993)
  • «На грані часу» (1994)
  • «Поеми вогню і болю» (1999)
  • «Обпалена всіма вітрами» (2000)
  • «В перебігу літ і доль»
  • «На хвилях Дажбог-ріки»
  • «І час воскрес» (2002)
  • «Струни комузу». (Переклади, 2003)

Плідно працював і в галузі поетичного перекладу з російської, киргизької, чуваської. Переклав книжки Ю. Марцінкявічюса, А. Токомбаєва, Т. Сатилганова, М. Абилкасимової, А. Веяна, А. Велюгіна, М. Міршакара, X. Берулави, С. Єралієва, Т. Уметалієва, С. Джусуєва та ін.).

Нагороди та пошанування[ред. | ред. код]

За плідну поетичну та перекладацьку роботу нагороджений Почесними Грамотами Президій Верховної Ради України, Киргизької РСР та Чуваської АРСР. Заслужений працівник культури УРСР, Киргизької РСР, Чуваської АРСР. Борислав Степанюк є лауреатом премій імені В. Сосюри та М. Коцюбинського.

За поему «Діалог Сеспеля з Україною», твори з книги «Уклін тобі, Киргизіє» та «Синьоокий мій липень», а також за популяризацію творів братніх літератур у перекладах удостоєний премії ім. Павла Тичини «Чуття єдиної родини» (1974) та М. Рильського (2004) "за високохудожні переклади найкращих зразків киргизької поезії, що увійшли до книги «Струни комуза» (Комуздун кылдары).

Одна з вулиць його рідного села носить ім'я Б. Степанюка.

Джерела[ред. | ред. код]