Біологія і політична орієнтація

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Версія від 16:27, 2 квітня 2022, створена Holovinskyi N. (обговорення | внесок) (Створена сторінка: Розділ в політиці (нейрополітика, біополітика та генополітика), яка стверджує, що політична орієнтація індивіду залежить від його біології. == Дослідження == У 2005 році американський журнал American Political Science Rewiew опублікував...)
(різн.) ← Попередня версія | Поточна версія (різн.) | Новіша версія → (різн.)
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Розділ в політиці (нейрополітика, біополітика та генополітика), яка стверджує, що політична орієнтація індивіду залежить від його біології.

Дослідження

У 2005 році американський журнал American Political Science Rewiew опублікував дослідження, в якому виявилось, що гени 5-HTT та MAOA мають вплив на явку виборців. Саме цей експеримент поклав початок у дослідженні генополітики.[1]

Політичні погляди залежать від психологічних якостей індивіду. В середньому, майже всі психологічні особливості передаються генетикою з ймовірністю у 40-60%. Політична орієнтація не є виключенням.[2] До прикладу, такі напрями як лібералізм та консерватизм можуть мати під собою біологічну основу. Вибір ідеології не завжди є раціональним рішенням. Республіканська та Демократична партії США є чудовим прикладом того, що постійні суперечки між політиками та виборцями є також причиною того, що ці люди мають різне сприйняття однакових речей на біологічному рівні.[3]

Кореляція поведінки дітей та батьків у формуванні політичних поглядів є не лише наслідком батьківської соціалізації, а й має відношення до спадковості. Чим більший вік індивідів, тим вища ця кореляція.

Окситоцин, який допомагає будувати соціальні зв'язки, ще впливає на довіру до політичних лідерів.[4] Це також спричиняє недовіру до інших політиків.

Серотонін, або ж гормон щастя, також відповідає і за колективістські настрої. Дослідження у 29 країнах довели цей зв'язок.[5]

Примітки

  1. Fowler, James H.; Dawes, Christopher T. (2013-05). In Defense of Genopolitics. American Political Science Review (англ.) 107 (2). с. 362–374. ISSN 0003-0554. doi:10.1017/S0003055413000063. Процитовано 1 квітня 2022. 
  2. Power, R. A.; Pluess, M. (14 липня 2015). Heritability estimates of the Big Five personality traits based on common genetic variants. Translational Psychiatry 5. с. e604. ISSN 2158-3188. PMC 5068715. PMID 26171985. doi:10.1038/tp.2015.96. Процитовано 1 квітня 2022. 
  3. CILLIERS, Jacobus; Siddiqi, Bilal; Welch, Keesler; Fauerbach, Gregory (19 грудня 2016). Community Reconciliation in Sierra Leone. AEA Randomized Controlled Trials. Процитовано 2 квітня 2022. 
  4. Merolla, Jennifer L.; Burnett, Guy; Pyle, Kenneth V.; Ahmadi, Sheila; Zak, Paul J. (1 грудня 2013). Oxytocin and the Biological Basis for Interpersonal and Political Trust. Political Behavior (англ.) 35 (4). с. 753–776. ISSN 1573-6687. doi:10.1007/s11109-012-9219-8. Процитовано 2 квітня 2022. 
  5. Chiao, Joan Y.; Blizinsky, Katherine D. (22 лютого 2010). Culture–gene coevolution of individualism–collectivism and the serotonin transporter gene. Proceedings of the Royal Society B: Biological Sciences 277 (1681). с. 529–537. ISSN 0962-8452. PMC 2842692. PMID 19864286. doi:10.1098/rspb.2009.1650. Процитовано 2 квітня 2022.