Мельник Андрій Атанасович: відмінності між версіями

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
[неперевірена версія][перевірена версія]
(участь у міжпартійній нараді у Львові)
(Меморандум Адольфу Гітлеру.)
(Не показано 43 проміжні версії 2 користувачів)
Рядок 61: Рядок 61:
| Rodovid =
| Rodovid =
}}
}}
'''Андрі́й Атанасович Ме́льник''' ([[12 грудня]] [[1890]], [[Воля Якубова]], [[Дрогобицький повіт]], [[Королівство Галичини та Володимирії]], [[Австро-Угорщина]]&nbsp;— [[1 листопада]] [[1964]], [[Кельн]], [[ФРН]])<ref>{{Cite book|url=http://worldcat.org/oclc/499306420|title=Encyclopedia of Ukraine.|last=1940-1999.|first=Struk, Danylo Husar,|date=1993|publisher=University of Toronto Press Inc|isbn=0802039936|oclc=499306420}}</ref>— полковник армії [[Українська Народна Республіка|Української Народної Республіки]], військовий і [[політичний діяч]], один з найближчих соратників [[Коновалець Євген|Євгена Коновальця]]. Організатор формації [[Січові стрільці|Січових Стрільців]] у Києві, один з організаторів [[УВО|Української військової організації]]. З [[1938]]&nbsp;— голова Проводу [[ОУН]]; в'язень німецьких [[концтабір|концтаборів]]. З [[1945]]&nbsp;— в еміграції. [[Борець за незалежність України у ХХ сторіччі]]<ref>http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/314-19</ref>.
'''Андрі́й Атанасович Ме́льник''' ([[12 грудня]] [[1890]], [[Воля Якубова]], [[Дрогобицький повіт]], [[Королівство Галичини та Володимирії]], [[Австро-Угорщина]]&nbsp;— [[1 листопада]] [[1964]], [[Кельн]], [[ФРН]])<ref>{{Cite book|url=http://worldcat.org/oclc/499306420|title=Encyclopedia of Ukraine.|last=1940-1999.|first=Struk, Danylo Husar,|date=1993|publisher=University of Toronto Press Inc|isbn=0802039936|oclc=499306420}}</ref>— полковник армії [[Українська Народна Республіка|Української Народної Республіки]], організатор формації [[Січові стрільці|Січових Стрільців]] у Києві, один з організаторів [[УВО|Української військової організації]]. З [[1938]]&nbsp;— голова Проводу [[ОУН]]; в'язень німецьких [[концтабір|концтаборів]]. З [[1945]]&nbsp;— в еміграції. [[Борець за незалежність України у ХХ сторіччі]]<ref>http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/314-19</ref>.


== Життєпис ==
== Життєпис ==
Рядок 71: Рядок 71:
З 1897 по 1900 роки навчався в народній школі в Самборі і Дрогобичі, а з 1900 по 1905 роки в гімназії в Дрогобичі, а згодом у гімназії в Стрию, яку закінчив у 1910 році. У 1910-1912 роках важко хворів, двічі оперований у Львові і Дрогобичі.
З 1897 по 1900 роки навчався в народній школі в Самборі і Дрогобичі, а з 1900 по 1905 роки в гімназії в Дрогобичі, а згодом у гімназії в Стрию, яку закінчив у 1910 році. У 1910-1912 роках важко хворів, двічі оперований у Львові і Дрогобичі.


З 1912 по 1914 роки навчався у студії у Високої Школи Земельної Управи у Відні<ref name=":0">{{Cite book|url=http://www.archiveoun.info/andrii-melnyk-1890-1964-spohady-dokumenty-lystuvannia/|title=«Андрій Мельник. 1890-1964. Спогади. Документи. Листування»|last=Упорядники О. Кучерук, Ю. Черченко.|first=|year=2011|publisher=Видавництво імені Олени Теліги|location=Київ|pages=231,232,303, 322,310,311|language=українська|isbn=978-966-355-061-9}}</ref>
З 1912 по 1914 роки навчався у студії у Високої Школи Земельної Управи у Відні<ref name=":0">{{Cite book|url=http://www.archiveoun.info/andrii-melnyk-1890-1964-spohady-dokumenty-lystuvannia/|title=«Андрій Мельник. 1890-1964. Спогади. Документи. Листування»|last=Упорядники О. Кучерук, Ю. Черченко.|first=|year=2011|publisher=Видавництво імені Олени Теліги|location=Київ|pages=231,232,303, 322, 310, 311, 324, 325, 326, 327, 241, 242,175,176,178,184,108,422,425,119,120|language=українська|isbn=978-966-355-061-9}}</ref>


=== У лавах Легіону Українських Січових Стрільців ===
=== У лавах Легіону Українських Січових Стрільців ===
У 1914 році у Львові добровольцем вступив до лав [[Легіон УСС|Легіону Українських Січових Стрільців]]. Пізніше переїхав до Ґоронди на Закарпатті (у 1914 році в цьому селі діяв пункт вишколу Легіону УСС). В тому ж році, пізньою осінню відправився на фронт в Карпатах. З 1914 по 1916 роки воював на австрійсько-російському фронті. Брав участь у Карпатських боях Легіону УСС (Пікуй, [[Маківка (гора)|Маківці]]) і в поході з Карпат на Поділля на Золоту Липу, під [[Завалів|Заваловом]] і [[Стрипа|Стрипою]], Галич, Соснів, Ішків, Лисоня в степені (званні) четаря і поручника(сучасна відповідність - старший лейтенант) По свідченню очевидців, був хоробрим старшиною та особисто очолював наступ. В боях на горі Лисоня під Бережанами, разом зі своїми побратимами, потрапив у московський полон.<ref name=":0" />
У 1914 році у Львові добровольцем вступив до лав [[Легіон УСС|Легіону Українських Січових Стрільців]]. Пізніше переїхав до Ґоронди на Закарпатті (у 1914 році в цьому селі діяв пункт вишколу Легіону УСС). В тому ж році, пізньою осінню відправився на фронт в Карпатах. З 1914 по 1916 роки воював на австрійсько-російському фронті. Брав участь у Карпатських боях Легіону УСС (Пікуй, [[Маківка (гора)|Маківці]]) і в поході з Карпат на Поділля на Золоту Липу, під [[Завалів|Заваловом]] і [[Стрипа|Стрипою]], Галич, Соснів, Ішків, Лисоня в степені (званні) четаря і поручника(сучасна відповідність - старший лейтенант) По свідченню очевидців, був хоробрим старшиною та особисто очолював наступ. В боях на горі Лисоня під Бережанами, разом зі своїми побратимами, потрапив у московський полон.<ref name=":0" />


Пізньою осінню 1916 року після кількамісячної мандрівки, з [[Матчак Михайло|Михайлом Матчаком]], [[Кучабський Василь|Василем Кучабським]], [[Андрух Іван|Іваном Андрухом]] та іншими полоненими галичанами, були відправлені у табір для військовополонених у Царицені (сучасний Волгоград) над Волгою. Там вперше зустрівся, з старшиною Легіону УСС Євгеном Коновальцем, який потрапив у московський полон у 1915 році<ref name=":0" />.
Пізньою осінню 1916 року після кількамісячної мандрівки, з [[Матчак Михайло|Михайлом Матчаком]], [[Кучабський Василь|Василем Кучабським]], [[Андрух Іван|Іваном Андрухом]] та іншими полоненими галичанами, були відправлені у табір для військовополонених у Царицені (сучасний Волгоград) над Волгою. Там вперше зустрівся, з старшиною Легіону УСС [[Коновалець Євген Михайлович|Євгеном Коновальцем]], який потрапив у московський полон у 1915 році<ref name=":0" />.


Під весну 1917 року, Андрія Мельника разом з іншими полоненими з легіону УСС, з якими потрапив у полон, відправляють на 50 верств на північ до місцевості Дубовка. Там був розташований інший табір для військовополонених. З якого вони втекли<ref name=":0" />.
Під весну 1917 року, Андрія Мельника разом з іншими полоненими з легіону УСС, з якими потрапив у полон, відправляють на 50 верств на північ до місцевості Дубовка. Там був розташований інший табір для військовополонених. З якого вони втекли<ref name=":0" />.
Рядок 85: Рядок 85:
У березені — квітні 1918 займався формуванням 1 полку СС в Києві в ранзі сотника, а після сформування полку - начальник його штабу. Із серпня по листопад 1918 бере участь в формуванні Окремого Загону СС в Білій Церкві, в званні «військового старшини» як помічник командира загону<ref name=":0" />.
У березені — квітні 1918 займався формуванням 1 полку СС в Києві в ранзі сотника, а після сформування полку - начальник його штабу. Із серпня по листопад 1918 бере участь в формуванні Окремого Загону СС в Білій Церкві, в званні «військового старшини» як помічник командира загону<ref name=":0" />.


16 листопада 1918 бере участь в повстанні проти гетьманщини і в поході на Київ Осадного Корпусу СС. 18 листопада 1918, очолюючи штаб Окремого Загону Січових Стрільців, розробив план і брав участь у [[Битва під Мотовилівкою|Мотовилівському бою]]. Після здобуття Києва Директорією Української Народної Республіки присвоєно військове звання отамана військ УНР<ref name=":0" />.
16 листопада 1918 бере участь в повстанні проти гетьманщини і в поході на Київ Осадного Корпусу СС. 18 листопада 1918, очолюючи штаб Окремого Загону Січових Стрільців, розробив план і брав участь у [[Битва під Мотовилівкою|Мотовилівському бою]]. Після здобуття [[Київ|Києва]] [[Директорія Української Народної Республіки|Директорією Української Народної Республіки]] присвоєно військове звання отамана військ УНР<ref name=":0" />.


У січні 1919 року, Стрілецька Рада таємно запропонувала Симону Петлюрі запровадити військову диктатуру. Проте не бажаючи брати на себе повну відповідальність, він відмовився. Через це, був запропонований інший проєкт реформування державної влади під назвою "Тріумвірат" до якого повинні були увійти Симон Петлюра, Євген Коновалець, Андрій Мельник<ref name=":1">{{Cite book|url=http://history.org.ua/LiberUA/KonovaletsPrichinki_1928/KonovaletsPrichinki_1928.pdf|title=Причинки до історії української революції|last=Коновалець|first=Євген|year=1928|publisher=|location=Прага|pages=22,32,33,34,35|language=українською|isbn=}}</ref>.
У січні 1919 року Стрілецька Рада таємно запропонувала [[Петлюра Симон Васильович|Симону Петлюрі]] запровадити військову диктатуру. Проте не бажаючи брати на себе повну відповідальність, він відмовився. Через це, був запропонований інший проєкт реформування державної влади під назвою "Тріумвірат" до якого повинні були увійти [[Петлюра Симон Васильович|Симон Петлюра]], [[Коновалець Євген Михайлович|Євген Коновалець]], Андрій Мельник<ref name=":1">{{Cite book|url=http://history.org.ua/LiberUA/KonovaletsPrichinki_1928/KonovaletsPrichinki_1928.pdf|title=Причинки до історії української революції|last=Коновалець|first=Євген|year=1928|publisher=|location=Прага|pages=22,32,33,34,35|language=українською|isbn=}}</ref>.

13 січня 1919 року в якості тимчасово виконуючого обов'язки командира осадного корпусу видає "Наказ команди осадного Корпусу ч. 22", в якому наказує віддавати під військово-польовий суд всіх провокаторів, які поширюють чутки про можливість єврейських погромів або агітують за них, і розцінювати їх як злочинців які виступають супроти [[Українська Народна Республіка|УНР]]<ref name=":0" />.


16 січня 1919 року, так звана "державна нарада" в якій взяли участь члени Директорії, уряду, різних політичних партій, проєкт "Тріумвірату" був відкинутий. Після цього, Стрілецька Рада вирішила усунутись, від втручання у політичного життя, та відмовитись мати свого представника у Директорії УНР<ref name=":1" />.
16 січня 1919 року, так звана "державна нарада" в якій взяли участь члени Директорії, уряду, різних політичних партій, проєкт "Тріумвірату" був відкинутий. Після цього, Стрілецька Рада вирішила усунутись, від втручання у політичного життя, та відмовитись мати свого представника у Директорії УНР<ref name=":1" />.


Січень — липень 1919 призначається начальником штабу Дієвої Армії УНР. 23 липня 1919 бере участь в переможній Карабчиївській операції на і південь від Проскурова як помічник командира Корпусу СС<ref name=":0" />.
Січень — липень 1919 призначається начальником штабу [[Армія Української Народної Республіки|Дієвої Армії УНР]]. 23 липня 1919 бере участь в переможній Карабчиївській операції на і південь від Проскурова як помічник командира Корпусу СС<ref name=":0" />.


4 грудня 1919 року в місті Чорториї (сучасна - [[Нова Чортория]]) відбулась нарада всіх командирів окремих частин армії УНР в присутності Головного Отамана Симона Петлюри, та Прем'єр-міністра УНР Ісака Мазепи, було ухвалено рішення ліквідувати регулярне військо, і перейти до партизанщини. Всі старшини корпуса Січових Стрільців одноголосно вирішили здемобілізувати Корпус, і надати всім право вибору, або приєднатись до повстанської армії(Першого зимового походу) або повернутись додому <ref name=":1" />.
4 грудня 1919 року в місті Чорториї (сучасна - [[Нова Чортория]]) відбулась нарада всіх командирів окремих частин армії УНР в присутності Головного Отамана [[Петлюра Симон Васильович|Симона Петлюри]], та Прем'єр-міністра УНР [[Мазепа Ісаак Прохорович|Ісака Мазепи]], було ухвалено рішення ліквідувати регулярне військо, і перейти до партизанщини. Всі старшини корпуса [[Січові Стрільці|Січових Стрільців]] одноголосно вирішили здемобілізувати Корпус, і надати всім право вибору, або приєднатись до повстанської армії(Першого зимового походу) або повернутись додому <ref name=":1" />.


Грудень 1919 року, захворів на тиф, перевезений до шпиталю до Рівного, звідки після одужання виїжджає до Луцька. Там затриманий поляками, та відправлений до табору інтернованих, в якому був і Євген Коновалець<ref name=":0" />.
Грудень 1919 року, захворів на тиф, перевезений до шпиталю до Рівного, звідки після одужання виїжджає до Луцька. Там затриманий поляками, та відправлений до табору інтернованих, в якому був і [[Коновалець Євген Михайлович|Євген Коновалець]]<ref name=":0" />.


Пізніше Євген Коновалець пише:<blockquote>''"У цей же час перебув Полковник Андрій Мельник найтяжчий рід синього плямистого тифу''<ref name=":1" />''"'' </blockquote>
Пізніше Євген Коновалець пише:<blockquote>''"У цей же час перебув Полковник Андрій Мельник найтяжчий рід синього плямистого тифу''<ref name=":1" />''"'' </blockquote>
Рядок 101: Рядок 103:
Весною 1920 року перебуває закордоном, разом із іншими членами Стрілецької Ради: <ref name=":1" />.
Весною 1920 року перебуває закордоном, разом із іншими членами Стрілецької Ради: <ref name=":1" />.


На початку квітня 1920 року, розпорядженням Головного Отамана Симона Петлюри українським військовим агентом у Чехословаччині з одночасним виконанням обов’язків ревізора військових місій УНР за кордоном було призначено Андрія Мельника<ref>http://dspace.nbuv.gov.ua/bitstream/handle/123456789/67205/02-Kovalchuk.pdf?sequence=1</ref>.
На початку квітня 1920 року, розпорядженням Головного Отамана [[Петлюра Симон Васильович|Симона Петлюри]] українським військовим агентом у Чехословаччині з одночасним виконанням обов’язків ревізора військових місій УНР за кордоном було призначено Андрія Мельника<ref>http://dspace.nbuv.gov.ua/bitstream/handle/123456789/67205/02-Kovalchuk.pdf?sequence=1</ref>.


У [[1920]]–[[1921]]&nbsp;— інспектор військових місій [[УНР]] у [[Прага|Празі.]]
У [[1920]]–[[1921]]&nbsp;— інспектор військових місій [[УНР]] у [[Прага|Празі.]]
Рядок 113: Рядок 115:


З 1929 до 1938 легально працював як інспектор лісів греко-католицької митрополії у Львові<ref name=":0" />. З 1932 по 1938 обіймав посаду члена правління видавничої спілки «Діло».
З 1929 до 1938 легально працював як інспектор лісів греко-католицької митрополії у Львові<ref name=":0" />. З 1932 по 1938 обіймав посаду члена правління видавничої спілки «Діло».

Кінець вересня 1930 року, зібрав та надав кошти на прохання [[Стахів Матвій Миколайович|Матвія Стахіва]], для розгортання акції закордоном проти політики [[Пацифікація у Галичині 1930|Пацифікації Галичини]]. Най той момент [[Провід українських націоналістів|ПУН]] та [[Українська військова організація|УВО]] вже проводила відповідні акці<ref name=":0" />ї.


[[1933]]–[[1938]] року,&nbsp; голова Головної Ради [[Католицька асоціація української молоді|Католицької Акції Української Молоді «Орли»]](націоналістична католицька організація)<ref name=":0" />.Входив до складу Товариства українських комбатантів «Молода Громада».
[[1933]]–[[1938]] року,&nbsp; голова Головної Ради [[Католицька асоціація української молоді|Католицької Акції Української Молоді «Орли»]](націоналістична католицька організація)<ref name=":0" />.Входив до складу Товариства українських комбатантів «Молода Громада».
Рядок 118: Рядок 122:
З 24 по 28 грудня 1934 року, брав участь у міжпартійній нараді у Львові, на якій було створено Підготовку Комісію для скликання Всеукраїнського Світового Конгресу<ref name=":0" />.
З 24 по 28 грудня 1934 року, брав участь у міжпартійній нараді у Львові, на якій було створено Підготовку Комісію для скликання Всеукраїнського Світового Конгресу<ref name=":0" />.


1934 — 1938 року, член сеньйорату УВО та голова Сенату ОУН<ref name=":0" />.
1934 — 1938 року, член сеньйорату [[Українська військова організація|УВО]] та голова Сенату [[Організація українських націоналістів|ОУН]]<ref name=":0" />.


У серпні 1937 року відбув закордон для особистої зустрічі з Полковником Євгеном Коновальцем, яка відбулась у Татрах на Щирбськім Озері. Отримав від нього пропозицію увійти до складу Проводу Українських Націоналістів та обійняти посаду його заступника. Оформлення цього мало б наступити на II ВЗУН в наступному(1938) році<ref name=":0" />.
У серпні 1937 року відбув закордон для особистої зустрічі з Полковником [[Коновалець Євген Михайлович|Євгеном Коновальцем]], яка відбулась у Татрах на Щирбськім Озері. Отримав від нього пропозицію увійти до складу [[Провід українських націоналістів|Проводу Українських Націоналістів]] та обійняти посаду його заступника. Оформлення цього мало б наступити на [[II Великий Збір ОУН|II ВЗУН]] в наступному(1938) році. На що він одразу погоджується : {{text|Я не зволікав з відповіддю і не просив часу до надуми, а відразу заявив: коли він уважає, що мені треба це зробити, що він пропонує, то я, свідомий ваги справи, піду назустріч його бажанню...<ref name=":0" />}}
Пише Полковник Андрій Мельник:<blockquote>''"Я не зволікав з відповіддю і не просив часу до надуми, а відразу заявив: коли він уважає, що мені треба це зробити, що він пропонує, то я, свідомий ваги справи, піду назустріч його бажанню і не сумніваюся, що моя дружина згодиться добровільно покинути край" ..... "Ми умовилися, що Євген Михайлович своєчасно мене в наступнім році повідомить, коли мав би я ліквідувати мої справи в Краю і готуватися до виїзду''<ref name=":0" />''"''</blockquote>


23 травня 1938 року в Роттердамі вбито Полковника Євгена Коновальця. 30 серпня 1938 року, виїзд за кордон покликаний "вужчим" ПУН обійняти посаду голови ПУН<ref name=":0" />.
23 травня 1938 року в Роттердамі вбито Полковника [[Коновалець Євген Михайлович|Євгена Коновальця]]. 30 серпня 1938 року, після благословення митрополита [[Андрей (Шептицький)|Андрея Шептицького]], виїжджає за кордон покликаний "вужчим" ПУН обійняти посаду голови ПУН<ref name=":0" />.


=== Голова ОУН ===
=== Голова ОУН ===
11 жовтня 1938 року вужчим проводом ПУН винесена постанова про призначення Андрія Мельника головою Проводу Українських Націоналістів. Підписанти постанови [[Сеник Омелян|Омелян Сеник-«Грибівський»]], [[Барановський Ярослав Володимирович|Ярослав Барановський-«Лімницький»]], [[Ріхард Ярий|Ріхард Ярий-«Карпат»]]. 12 жовтня 1938 року, обійняв обов'язки голови ПУН<ref name=":0" />.
Після вбивства Євгена Коновальця [[23 травня]] [[1938]] став головою [[Провід українських націоналістів|Проводу Українських Націоналістів]]. [[26 серпня]] [[1939]] року в Римі відбувся [[Великий Збір ОУН|ІІ Великий збір Українських націоналістів]], що ухвалив політичну програму Організації українських націоналістів, проголошено український націоналізм ідеологією ОУН, встановлено потребу розбудови устрою Української держави на засадах [[Націократія|націократії]], головою ОУН надалі обрано А. Мельника.

У жовтні того ж року, видав заклик до членів ОУН, щоб вони підтримали закарпатських українців у боротьбі за незалежність. [[15 березня]] [[1939]] року, оголошує відозву до українських націоналістів по подіях в [[Карпатська Україна|Карпатській Україні]]. 21 липня 1939 року, у Венеції в присутності Голови ПУН Полковника Андрія Мельника та Президента Карпатської України Августина Волошина, підписується Акт взаємовідносин і напрямних співпраці між [[Провід українських націоналістів|Проводом Українських Націоналістів]] і Урядом [[Карпатська Україна|Карпатської України]]. У акті зазначається: {{text|Виходячи з засади соборности української нації, обидві сторони твердо обстоюють становище невідривности Карпатської України від українських земель і заявляють, що принцип соборности українських земель не може бути нарушений''<ref name=":0" />}}

У травені 1939 року робив заходи, щоб перевести частину ПУН до нейтральної країни - Іспанії, а згодом Португалії.

У червні 1939 року, між ОУН та німецькою військовою розвідкою було укладено угоду про створення українського диверсійного підрозділу, який мав бути переправлений у Польщу з території Словаччини або повітряним шляхом через Східну Пруссію, і під час вибуху антипольського повстання у Східній Галичині мав посилити його учасників. Андрій Мельник зустрічався з головою [[Абвер|німецької військової розвідки (Абверу)]] [[Вільгельм Канаріс|Вільгельмом Канарісом]] <ref>[https://durdom.in.ua/uk/main/article_print/article_id/1615.phtml Українці восени 1939-го: третій бік фронту]</ref>. За спогадами [[Бойдуник Осип|Осипа Бойдуника]], відмовився від повстання на тилах польської армії у випадку війни, якщо не буде зайняте чітке становище щодо незалежності України.

[[26 серпня]] [[1939]] року в Римі відбувся [[Великий Збір ОУН|ІІ Великий збір Українських націоналістів]], що ухвалив політичну програму Організації українських націоналістів, проголошено український націоналізм ідеологією ОУН, встановлено потребу розбудови устрою Української держави на засадах [[Націократія|націократії]], головою ОУН надалі обрано А. Мельника.

У першій половині 1939 року ПУН висунув проєкт скликання всеукраїнського конгресу для створення української репрезентації «уряду». Конгрес повинен був відбутись у США, а репрезентації розташовуватись у Парижі.<ref name=":0" />.

У вересені - жовтні 1939 року надає відповідні директиви Українському Народному Союзі у Франції, щоб запобігти мобілізації українців до польської армії організованої [[Владислав Сікорський|Генералом Сікорським]]. Веде перемовини з французькими урядовими колами, про надання дозволу для формування Українського легіону<ref name=":0" />.

Із початком [[Радянсько-фінська війна (1939—1940)|радянсько-фінської війни]] підтримує ініціативи про допомогу українським полоненим у Фінляндії та створення з них українських частин, про що було передано лист [[Онацький Євген Дометійович|Євгеном Онацький]] у посольство Фінляндії в Римі<ref name=":0" />.

З січня по лютий 1940 року проводить через професора [[Онацький Євген Дометійович|Євген Онацького]] перемовини з [[Лівицький Андрій Миколайович|Андрієм Лівицьким]] та іншими політичними діячами [[Уряд Української Народної Республіки в екзилі|УНР]] щодо об'єднання зусиль в боротьбі за незалежність України.

На початку 1940 в організації відбувся конфлікт, переважно між старшими членами, які проживали у еміграції з однієї сторони та молодою генерацією , переважно колишніми [[Політичний в'язень|політичними в'язнями]] на чолі із [[Бандера Степан Андрійович|Степаном Бандерою]] з іншої<ref>[http://www.istpravda.com.ua/articles/2013/07/8/129316/ Як, де і коли виникла ОУН Степана Бандери?]</ref>).

У 1940 році Андрій Мельник зустрівся із [[Бандера Степан Андрійович|Степаном Бандерою]] та запропонував йому пост референта організаційних справ краю при Голові ПУН, та введення його в склад ПУН. [[Бандера Степан Андрійович|Степан Бандера]] відмовився від тих функцій, висунувши домагання персональних змін у складі ПУН<ref name=":2">{{Cite web|url=|title=|last=|first=|date=|website=http://knysh.national.org.ua/rozbrat/r04.html|publisher=|language=|accessdate=}}</ref>.

22 березня 1940 року отримав листи від представників «крайовиків» з вимогою провести судове розслідування по [[Барановський Ярослав Володимирович|Ярославу Барановському]] та [[Сеник Омелян|Омеляну Сенику,]] а також відсторонити їх від членства в ПУН на час судового розгляду. У зв'язку з цим, запросив Степана Бандеру на зустріч для пояснення цих вимог. 5 квітня 1940 року в Італії зустрічається зі Степаном Бандерою, який передав йому постанови "революційного ПУН"<ref name=":0" />. Переговори в Римі не привели до врегулювання розбіжностей. Конфлікт набрав гострих форм і призвів до розколу. Частина ОУНівців на чолі з Бандерою в лютому 1940 року у Кракові утворили «[[Революційний Провід ОУН]]» й обрали собі назву [[Організація українських націоналістів революційна|ОУН(б)]] (пізніше&nbsp;— ОУН(сд), ОУН(р)), а інша частина залишилась у ОУН на чолі з Андрієм Мельником.

У липні 1940 року, виїжджає з Італії до Німеччини, плануючи вернутися згодом назад, але німецькі політичні кола перешкодили отримання візу в Італійського уряду.

У вересені 1940 року, прибуває до Кракова, де відбувся Революційний Трибунал, який прийняв рішення виключити [[Бандера Степан Андрійович|Степана Бандеру]] та його прихильників із організації.<ref name=":3">{{Cite book|url=http://knysh.national.org.ua/rozbrat/index.html|title=Розбрат|last=Книш|first=Зиновій|year=1960|publisher=Срібна Сурма|location=Торонто|pages=309|language=українська|isbn=}}</ref>.

В першій половині 1941 року доручив організувати «<nowiki/>[[Похідні групи ОУН|похідні групи]]<nowiki/>» для відправлення на схід, і звелів деяким провідним діячам ОУН, таким як [[Олег Ольжич]], [[Сціборський Микола Орестович|Микола Сціборський]], [[Сеник Омелян]], [[Рогач Іван Андрійович|Іван Рогач]] і багатьом іншим відправитись в глиб українських земель і на місцях впливати на подальший розвиток подій<ref name=":0" />.

11 травня 1941 року отримує лист від професора [[Бич Лука Лаврентійович|Лука Бич]] в якому той висловлює свою думку в справі політичного положення Кубані й південно-східних кордонів Української Держави, зазначивши що переважна більшість населення Кубанського Краю складають українці, і що він повинен належати Українській Державі<ref name=":0" />.

29 червня 1941 року, виступив з ініціативою створити Генеральну Раду Комбатантів, та Воєнно-Історичну Раду. На чолі першої став генерал [[Омелянович-Павленко Михайло Володимирович|М. Омелянович-Павленко]] а секретарем був полковник [[Малець Віктор|Віктор Малець]], а на чолі другої - генерал [[Капустянський Микола Олександрович|Микола Капустянський]]<ref name=":0" />.

30 червня 1941 року, звертається до українців з закликом об'єднатись під одним прапором, під одним проводом заради виборення Самостійної Соборної Української Держави<ref name=":0" />: {{text|тільки один шлях стоїть перед нами, як перед Організацією Українських Націоналістів: стати на службу Української держави}}

6 липня 1941 року, звертається з заявою до українців, та закликає тих хто пішов проти ПУН, повернутись до організації. Зазначає про готовність забути все що було до цього, якщо виявлять вони добру волю, й щиру охоту завернути на правильний шлях і стати під одним Проводом<ref name=":0" />.

19 липня 1941 року, відправляє листа до митрополита [[Андрей (Шептицький)|Андрея Шептицького]], в якому повідомляє причини розбрату в ОУН, та про свої наміри відновити єдність організації задля здійснення історичних ідеалів яким служить [[Організація українських націоналістів|ОУН]]<ref name=":0" />.

Наприкінці липня 1941 року заарештований разом з дружиною за наказом голови гестапо [[Генріх Мюллер|Генріха Мюллера]] та примусово відправлений до [[Берлін|Берліну]]<ref name=":0" />. З кінця липня 1941 року по 26 січня 1944 року, перебуває під домашнім арештом у Берліні, під постійним наглядом [[гестапо]]<ref name=":0" />.

5 серпня 1941 року, між представниками [[Провід українських націоналістів|ПУН]] і командиром [[Українська народно-революційна армія|Поліської Січі]] — згодом УПА — отаманом [[Тарас Бульба-Боровець|Тарасом Бульбою-Боровцем]], досягнуто домовленість про співпрацю<ref name=":0" />.

19 серпня 1941 року, отримує листа від Генерал-поручника [[Кубанське козацьке військо|Кубанського Козачого Війська]] [[Шкуро Андрій Григорович|Андрія Шкуро]], в якому він зголошується стати під прапор [[Організація українських націоналістів|ОУН]], та оголошує про наміри про включення козацтва до складу українських самостійницьких формацій: {{text|Часи, що їх тепер переживаємо, покладають на всіх Українців обовязок скупчення всіх творчих сил під одним проводом у боротьбі з відвічним ворогом Української Нації для виборення її суверенного державного життя в усіх її етнографічних границях<ref name=":0" />.}}

5 вересня 1941 рок, звертається до членів [[Організація українських націоналістів|ОУН]] через вбивства членів [[Провід українських націоналістів|ПУН]] [[Сеник Омелян|Омеляна Сеника-Грибівського]] та [[Сціборський Микола Орестович|Миколи Сціборського]]. Називає убивць національними зрадниками, божевільними, які копають могилу Батьківщині<ref name=":0" />.

Кінець грудня 1941 року, отримавши звіт від Секретаря Української Національної Ради в Києві по подіях в Україні, проводить нараду з членами ПУН та провідним членами ОУН які в той час перебували у Берліні<ref name=":0" />.

15 січня 1942 року, висилає меморандум до [[Адольф Гітлер|Адольфа Гітлера]] з вимогами припинити нищівну німецьку політику в Україні. Меморандум підписали Голова [[Українська Національна Рада|УНРади]] в Києві професор Микола Величківський, Голова [[Українська Національна Рада|Національної Ради]] у Львові митрополит [[Андрей (Шептицький)|Андрій Шептицький]], Заступник Голови [[Директорія Української Народної Республіки|Директорії]] [[Українська Народна Республіка|УНР]] [[Лівицький Андрій Миколайович|Андрій Лівицький]], Голова Українських Комбатантських Організацій генерал [[Омелянович-Павленко Михайло Володимирович|Омелянович-Павленко]] і Голова [[Провід українських націоналістів|Проводу Українських Націоналістів]] — полковник Андрій Мельник. Фотокопії меморандуму також були передані іноземним посольствам та послам які були акредитованими у Берліні<ref name=":0" />.

У роки німецької окупації України Мельник послідовно відстоював ідею створення української незалежної держави, за що потрапив під арешт, з [[26 лютого]] [[1944]] був ув'язнений в [[концтабір|концтаборі]] [[Заксенгаузен]].

Після звільнення у [[1945]] жив у [[Німеччина|Німеччині]] та в місті [[Клерво (Люксембург)|Клерво]] в Люксембурзі.


У [[1947]] на [[Великий Збір ОУН|Третьому Великому Зборі]] Українських Націоналістів Мельник обраний довічним головою [[ПУН]].
На початку 1940, відколи в організації відбувся конфлікт між ветеранами [[Перша світова війна|I СВ]] і [[Українська революція|перших визвольних]] з однієї сторони та їх суперниками (цивільними, переважно колишніми [[Політичний в'язень|політичними в'язнями]]<ref>[http://www.istpravda.com.ua/articles/2013/07/8/129316/ Як, де і коли виникла ОУН Степана Бандери?]</ref>) з іншої, від ОУН відокремились ''«бандерівці»'': стався розкол котрий супроводжувався взаємним фізичним знищенням опонентів. Окремі дослідники вказували близько 4 тис. загиблих ''«мельниківців»'' та зо кілька тисяч вбитих членів [[ОУН (б)]] в часи цього протистояння<ref>[http://gazeta.ua/ru/articles/people-and-things-journal/_quotakbi-taki-buli-ukrayinci-to-ya-bi-persha-ukrayinizuvalasyaquot/364619?mobile=true В.Гінда Бандерівці знищили близько чотирьох тисяч мельниківців]</ref>. Опісля розколу канонічна ОУН отримала назву [[Організація українських націоналістів (мельниківці)|ОУН(м)]]. У роки німецької окупації України Мельник послідовно відстоював ідею створення української незалежної держави, за що потрапив під арешт, з [[26 лютого]] [[1944]] був ув'язнений в [[концтабір|концтаборі]] [[Заксенгаузен]]. Після звільнення у [[1945]] жив у [[Німеччина|Німеччині]] та в місті [[Клерво (Люксембург)|Клерво]] в Люксембурзі. У [[1947]] на [[Великий Збір ОУН|Третьому Великому Зборі]] Українських Націоналістів Мельник обраний довічним головою [[ПУН]].


=== Діяльність з об'єднання української еміграції ===
=== Діяльність з об'єднання української еміграції ===
Рядок 138: Рядок 195:


== Вшанування пам'яті ==
== Вшанування пам'яті ==
[[Файл:Andriy Melnyk grave.jpg|міні|200пкс|Могила Андрія Мельника на цвинтарі Боневуа в [[Люксембург (місто)|Люксембурзі]]]]<nowiki> </nowiki>''Докладніше:'' [[Вулиця Мельника]][[Файл:Пам'ятник Андрію Мельнику в Івано-Франківську.jpg|міні|200пкс|Пам'ятник Андрію Мельнику в Івано-Франківську, 2017|посилання=Special:FilePath/Пам'ятник_Андрію_Мельнику_в_Івано-Франківську.jpg]]
[[Файл:Andriy Melnyk grave.jpg|міні|300пкс|Могила Андрія Мельника на цвинтарі Боневуа в [[Люксембург (місто)|Люксембурзі]]]]<nowiki> </nowiki>''Докладніше:'' [[Вулиця Мельника]][[Файл:Пам'ятник Андрію Мельнику в Івано-Франківську.jpg|міні|200пкс|Пам'ятник Андрію Мельнику в Івано-Франківську, 2017|посилання=Special:FilePath/Пам'ятник_Андрію_Мельнику_в_Івано-Франківську.jpg]]


Іменем Андрія Мельника були названі вулиці у декількох містах України, зокрема у [[Дрогобич]]і, [[Івано-Франківськ]]у, [[Львів|Львові,]] [[Рівне|Рівному]], [[Біла Церква|Білій Церкві]] та [[Черкаси|Черкасах]].
Іменем Андрія Мельника були названі вулиці у декількох містах України, зокрема у [[Дрогобич]]і, [[Івано-Франківськ]]у, [[Львів|Львові,]] [[Рівне|Рівному]], [[Біла Церква|Білій Церкві]] та [[Черкаси|Черкасах]].

Версія за 16:22, 16 квітня 2020

Андрій Атанасович Мельник
Андрій Атанасович Мельник
Андрій Мельник
Organization of Ukrainian Nationalists-M.svg 2-й Голова ОУН Flag of OUN(640х480).jpg
23 травня 1938 — 1 листопада 1964
Попередник: Євген Коновалець
Наступник: Олег Штуль-Жданович
Organization of Ukrainian Nationalists-M.svg 3-й крайовий комендант УВО
1923 — 1924
Попередник: Петро Бакович
Наступник: Ярослав Індишевський
 
Народження: 12 грудня 1890(1890-12-12)
Воля Якубова, Дрогобицький повіт, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина
Смерть: 1 листопада 1964(1964-11-01) (73 роки)
Кельн, ФРН
Поховання:
Національність: українець
Країна: Австро-Угорщина і УНР
Релігія: УГКЦ
Партія: УВО (19201929)
ОУН (19291 листопада 1964)
Батько: Атанас Мельник
Мати: Марія Коваль
Шлюб: Софія Федак
 
Військова служба
Роки служби: 19181964
Приналежність: Армія УНР
Рід військ: Січові Стрільці
Звання: OF-1a USR Oberleutnant.svg Поручник (обер-лейтенант)
11 УНР 30-03-1920 Полковник.svg Полковник
Битви: Перша світова війна

Антигетьманське повстання

Радянсько-українська війна

Нагороди:
«Воєнний хрест» (УНР)

CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Wikiquote-logo.svg Висловлювання у Вікіцитатах

Андрі́й Атанасович Ме́льник (12 грудня 1890, Воля Якубова, Дрогобицький повіт, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина — 1 листопада 1964, Кельн, ФРН)[1]— полковник армії Української Народної Республіки, організатор формації Січових Стрільців у Києві, один з організаторів Української військової організації. З 1938 — голова Проводу ОУН; в'язень німецьких концтаборів. З 1945 — в еміграції. Борець за незалежність України у ХХ сторіччі[2].

Життєпис

Поручник УСС Андрій Мельник, 1914

Родина та початок життєвого шляху.

Батько, Атанас Мельник, був громадським діячем, дружив з родиною Івана Франка. Мати, Марія Коваль, рано померла від туберкульозу; батько оженився вдруге, і його нова дружина, Павлина Матчак, виховала Андрія після смерті його рідного батька[3].

З 1897 по 1900 роки навчався в народній школі в Самборі і Дрогобичі, а з 1900 по 1905 роки в гімназії в Дрогобичі, а згодом у гімназії в Стрию, яку закінчив у 1910 році. У 1910-1912 роках важко хворів, двічі оперований у Львові і Дрогобичі.

З 1912 по 1914 роки навчався у студії у Високої Школи Земельної Управи у Відні[4]

У лавах Легіону Українських Січових Стрільців

У 1914 році у Львові добровольцем вступив до лав Легіону Українських Січових Стрільців. Пізніше переїхав до Ґоронди на Закарпатті (у 1914 році в цьому селі діяв пункт вишколу Легіону УСС). В тому ж році, пізньою осінню відправився на фронт в Карпатах. З 1914 по 1916 роки воював на австрійсько-російському фронті. Брав участь у Карпатських боях Легіону УСС (Пікуй, Маківці) і в поході з Карпат на Поділля на Золоту Липу, під Заваловом і Стрипою, Галич, Соснів, Ішків, Лисоня в степені (званні) четаря і поручника(сучасна відповідність - старший лейтенант) По свідченню очевидців, був хоробрим старшиною та особисто очолював наступ. В боях на горі Лисоня під Бережанами, разом зі своїми побратимами, потрапив у московський полон.[4]

Пізньою осінню 1916 року після кількамісячної мандрівки, з Михайлом Матчаком, Василем Кучабським, Іваном Андрухом та іншими полоненими галичанами, були відправлені у табір для військовополонених у Царицені (сучасний Волгоград) над Волгою. Там вперше зустрівся, з старшиною Легіону УСС Євгеном Коновальцем, який потрапив у московський полон у 1915 році[4].

Під весну 1917 року, Андрія Мельника разом з іншими полоненими з легіону УСС, з якими потрапив у полон, відправляють на 50 верств на північ до місцевості Дубовка. Там був розташований інший табір для військовополонених. З якого вони втекли[4].

Участь у перших визвольних змаганнях

7 січня 1918 група українських старшин, серед яких Мельник, Михайло Матчак, Роман Сушко та інші організували втечу з полону, і через Орел, Брянськ і Гомель добралися до Києва, де приєдналися до Галицько-Буковинського Куреня, який став зародком формації Січових Стрільців. У січні 1918 року став одним з організаторів Куреня січових стрільців. З січня 1918 року був призначений начальником штабу куреня. Протягом січня — березня 1918 року брав участь в боях за Київ як командир куреня СС. 3 березня 1918 учасник звільнення Києва при співучасті куреня СС та організації військового параду на Софійській площі[4].

У березені — квітні 1918 займався формуванням 1 полку СС в Києві в ранзі сотника, а після сформування полку - начальник його штабу. Із серпня по листопад 1918 бере участь в формуванні Окремого Загону СС в Білій Церкві, в званні «військового старшини» як помічник командира загону[4].

16 листопада 1918 бере участь в повстанні проти гетьманщини і в поході на Київ Осадного Корпусу СС. 18 листопада 1918, очолюючи штаб Окремого Загону Січових Стрільців, розробив план і брав участь у Мотовилівському бою. Після здобуття Києва Директорією Української Народної Республіки присвоєно військове звання отамана військ УНР[4].

У січні 1919 року Стрілецька Рада таємно запропонувала Симону Петлюрі запровадити військову диктатуру. Проте не бажаючи брати на себе повну відповідальність, він відмовився. Через це, був запропонований інший проєкт реформування державної влади під назвою "Тріумвірат" до якого повинні були увійти Симон Петлюра, Євген Коновалець, Андрій Мельник[5].

13 січня 1919 року в якості тимчасово виконуючого обов'язки командира осадного корпусу видає "Наказ команди осадного Корпусу ч. 22", в якому наказує віддавати під військово-польовий суд всіх провокаторів, які поширюють чутки про можливість єврейських погромів або агітують за них, і розцінювати їх як злочинців які виступають супроти УНР[4].

16 січня 1919 року, так звана "державна нарада" в якій взяли участь члени Директорії, уряду, різних політичних партій, проєкт "Тріумвірату" був відкинутий. Після цього, Стрілецька Рада вирішила усунутись, від втручання у політичного життя, та відмовитись мати свого представника у Директорії УНР[5].

Січень — липень 1919 призначається начальником штабу Дієвої Армії УНР. 23 липня 1919 бере участь в переможній Карабчиївській операції на і південь від Проскурова як помічник командира Корпусу СС[4].

4 грудня 1919 року в місті Чорториї (сучасна - Нова Чортория) відбулась нарада всіх командирів окремих частин армії УНР в присутності Головного Отамана Симона Петлюри, та Прем'єр-міністра УНР Ісака Мазепи, було ухвалено рішення ліквідувати регулярне військо, і перейти до партизанщини. Всі старшини корпуса Січових Стрільців одноголосно вирішили здемобілізувати Корпус, і надати всім право вибору, або приєднатись до повстанської армії(Першого зимового походу) або повернутись додому [5].

Грудень 1919 року, захворів на тиф, перевезений до шпиталю до Рівного, звідки після одужання виїжджає до Луцька. Там затриманий поляками, та відправлений до табору інтернованих, в якому був і Євген Коновалець[4].

Пізніше Євген Коновалець пише:

"У цей же час перебув Полковник Андрій Мельник найтяжчий рід синього плямистого тифу[5]"

Весною 1920 року перебуває закордоном, разом із іншими членами Стрілецької Ради: [5].

На початку квітня 1920 року, розпорядженням Головного Отамана Симона Петлюри українським військовим агентом у Чехословаччині з одночасним виконанням обов’язків ревізора військових місій УНР за кордоном було призначено Андрія Мельника[6].

У 19201921 — інспектор військових місій УНР у Празі.

1922 року, Закінчує студію у Високій школі Земельної Управи у Відні, зі степенем інженера лісівництва, рівночасно сповняючи, функції представника УВО за кордоном[4].

Повернення до Галичини. Участь в УВО та громадсько-політичній діяльності

30 вересня 1922 року повертається до Галичини, через кілька днів його заарештовують, але швидко звільняють. У грудні цього ж року обійняв поста Краєвого Команданта УВО, по виїзді з краю полковника Євгена Коновальця, [4].

У червні 1923 року передав повноваження Крайового Команданта УВО Ярославову Індишевському. Протягом 1923-1924 - інженер лісництва в греко-католицькій митрополії в Перегінську; там і арештований поляками весною 1924 року. 1924-1928 - в'язень польських тюрем. Засуджений до 5 років в процесі Басарабової у Львові. Перебував у в'язницях Баторія і Бригідках у Львові [4].

З 1929 до 1938 легально працював як інспектор лісів греко-католицької митрополії у Львові[4]. З 1932 по 1938 обіймав посаду члена правління видавничої спілки «Діло».

Кінець вересня 1930 року, зібрав та надав кошти на прохання Матвія Стахіва, для розгортання акції закордоном проти політики Пацифікації Галичини. Най той момент ПУН та УВО вже проводила відповідні акці[4]ї.

19331938 року,  голова Головної Ради Католицької Акції Української Молоді «Орли»(націоналістична католицька організація)[4].Входив до складу Товариства українських комбатантів «Молода Громада».

З 24 по 28 грудня 1934 року, брав участь у міжпартійній нараді у Львові, на якій було створено Підготовку Комісію для скликання Всеукраїнського Світового Конгресу[4].

1934 — 1938 року, член сеньйорату УВО та голова Сенату ОУН[4].

У серпні 1937 року відбув закордон для особистої зустрічі з Полковником Євгеном Коновальцем, яка відбулась у Татрах на Щирбськім Озері. Отримав від нього пропозицію увійти до складу Проводу Українських Націоналістів та обійняти посаду його заступника. Оформлення цього мало б наступити на II ВЗУН в наступному(1938) році. На що він одразу погоджується :

Я не зволікав з відповіддю і не просив часу до надуми, а відразу заявив: коли він уважає, що мені треба це зробити, що він пропонує, то я, свідомий ваги справи, піду назустріч його бажанню...[4]

23 травня 1938 року в Роттердамі вбито Полковника Євгена Коновальця. 30 серпня 1938 року, після благословення митрополита Андрея Шептицького, виїжджає за кордон покликаний "вужчим" ПУН обійняти посаду голови ПУН[4].

Голова ОУН

11 жовтня 1938 року вужчим проводом ПУН винесена постанова про призначення Андрія Мельника головою Проводу Українських Націоналістів. Підписанти постанови Омелян Сеник-«Грибівський», Ярослав Барановський-«Лімницький», Ріхард Ярий-«Карпат». 12 жовтня 1938 року, обійняв обов'язки голови ПУН[4].

У жовтні того ж року, видав заклик до членів ОУН, щоб вони підтримали закарпатських українців у боротьбі за незалежність. 15 березня 1939 року, оголошує відозву до українських націоналістів по подіях в Карпатській Україні. 21 липня 1939 року, у Венеції в присутності Голови ПУН Полковника Андрія Мельника та Президента Карпатської України Августина Волошина, підписується Акт взаємовідносин і напрямних співпраці між Проводом Українських Націоналістів і Урядом Карпатської України. У акті зазначається:

Виходячи з засади соборности української нації, обидві сторони твердо обстоюють становище невідривности Карпатської України від українських земель і заявляють, що принцип соборности українських земель не може бути нарушений[4]

У травені 1939 року робив заходи, щоб перевести частину ПУН до нейтральної країни - Іспанії, а згодом Португалії.

У червні 1939 року, між ОУН та німецькою військовою розвідкою було укладено угоду про створення українського диверсійного підрозділу, який мав бути переправлений у Польщу з території Словаччини або повітряним шляхом через Східну Пруссію, і під час вибуху антипольського повстання у Східній Галичині мав посилити його учасників. Андрій Мельник зустрічався з головою німецької військової розвідки (Абверу) Вільгельмом Канарісом [7]. За спогадами Осипа Бойдуника, відмовився від повстання на тилах польської армії у випадку війни, якщо не буде зайняте чітке становище щодо незалежності України.

26 серпня 1939 року в Римі відбувся ІІ Великий збір Українських націоналістів, що ухвалив політичну програму Організації українських націоналістів, проголошено український націоналізм ідеологією ОУН, встановлено потребу розбудови устрою Української держави на засадах націократії, головою ОУН надалі обрано А. Мельника.

У першій половині 1939 року ПУН висунув проєкт скликання всеукраїнського конгресу для створення української репрезентації «уряду». Конгрес повинен був відбутись у США, а репрезентації розташовуватись у Парижі.[4].

У вересені - жовтні 1939 року надає відповідні директиви Українському Народному Союзі у Франції, щоб запобігти мобілізації українців до польської армії організованої Генералом Сікорським. Веде перемовини з французькими урядовими колами, про надання дозволу для формування Українського легіону[4].

Із початком радянсько-фінської війни підтримує ініціативи про допомогу українським полоненим у Фінляндії та створення з них українських частин, про що було передано лист Євгеном Онацький у посольство Фінляндії в Римі[4].

З січня по лютий 1940 року проводить через професора Євген Онацького перемовини з Андрієм Лівицьким та іншими політичними діячами УНР щодо об'єднання зусиль в боротьбі за незалежність України.

На початку 1940 в організації відбувся конфлікт, переважно між старшими членами, які проживали у еміграції з однієї сторони та молодою генерацією , переважно колишніми політичними в'язнями на чолі із Степаном Бандерою з іншої[8]).

У 1940 році Андрій Мельник зустрівся із Степаном Бандерою та запропонував йому пост референта організаційних справ краю при Голові ПУН, та введення його в склад ПУН. Степан Бандера відмовився від тих функцій, висунувши домагання персональних змін у складі ПУН[9].

22 березня 1940 року отримав листи від представників «крайовиків» з вимогою провести судове розслідування по Ярославу Барановському та Омеляну Сенику, а також відсторонити їх від членства в ПУН на час судового розгляду. У зв'язку з цим, запросив Степана Бандеру на зустріч для пояснення цих вимог. 5 квітня 1940 року в Італії зустрічається зі Степаном Бандерою, який передав йому постанови "революційного ПУН"[4]. Переговори в Римі не привели до врегулювання розбіжностей. Конфлікт набрав гострих форм і призвів до розколу. Частина ОУНівців на чолі з Бандерою в лютому 1940 року у Кракові утворили «Революційний Провід ОУН» й обрали собі назву ОУН(б) (пізніше — ОУН(сд), ОУН(р)), а інша частина залишилась у ОУН на чолі з Андрієм Мельником.

У липні 1940 року, виїжджає з Італії до Німеччини, плануючи вернутися згодом назад, але німецькі політичні кола перешкодили отримання візу в Італійського уряду.

У вересені 1940 року, прибуває до Кракова, де відбувся Революційний Трибунал, який прийняв рішення виключити Степана Бандеру та його прихильників із організації.[10].

В першій половині 1941 року доручив організувати «похідні групи» для відправлення на схід, і звелів деяким провідним діячам ОУН, таким як Олег Ольжич, Микола Сціборський, Сеник Омелян, Іван Рогач і багатьом іншим відправитись в глиб українських земель і на місцях впливати на подальший розвиток подій[4].

11 травня 1941 року отримує лист від професора Лука Бич в якому той висловлює свою думку в справі політичного положення Кубані й південно-східних кордонів Української Держави, зазначивши що переважна більшість населення Кубанського Краю складають українці, і що він повинен належати Українській Державі[4].

29 червня 1941 року, виступив з ініціативою створити Генеральну Раду Комбатантів, та Воєнно-Історичну Раду. На чолі першої став генерал М. Омелянович-Павленко а секретарем був полковник Віктор Малець, а на чолі другої - генерал Микола Капустянський[4].

30 червня 1941 року, звертається до українців з закликом об'єднатись під одним прапором, під одним проводом заради виборення Самостійної Соборної Української Держави[4]:

тільки один шлях стоїть перед нами, як перед Організацією Українських Націоналістів: стати на службу Української держави

6 липня 1941 року, звертається з заявою до українців, та закликає тих хто пішов проти ПУН, повернутись до організації. Зазначає про готовність забути все що було до цього, якщо виявлять вони добру волю, й щиру охоту завернути на правильний шлях і стати під одним Проводом[4].

19 липня 1941 року, відправляє листа до митрополита Андрея Шептицького, в якому повідомляє причини розбрату в ОУН, та про свої наміри відновити єдність організації задля здійснення історичних ідеалів яким служить ОУН[4].

Наприкінці липня 1941 року заарештований разом з дружиною за наказом голови гестапо Генріха Мюллера та примусово відправлений до Берліну[4]. З кінця липня 1941 року по 26 січня 1944 року, перебуває під домашнім арештом у Берліні, під постійним наглядом гестапо[4].

5 серпня 1941 року, між представниками ПУН і командиром Поліської Січі — згодом УПА — отаманом Тарасом Бульбою-Боровцем, досягнуто домовленість про співпрацю[4].

19 серпня 1941 року, отримує листа від Генерал-поручника Кубанського Козачого Війська Андрія Шкуро, в якому він зголошується стати під прапор ОУН, та оголошує про наміри про включення козацтва до складу українських самостійницьких формацій:

Часи, що їх тепер переживаємо, покладають на всіх Українців обовязок скупчення всіх творчих сил під одним проводом у боротьбі з відвічним ворогом Української Нації для виборення її суверенного державного життя в усіх її етнографічних границях[4].

5 вересня 1941 рок, звертається до членів ОУН через вбивства членів ПУН Омеляна Сеника-Грибівського та Миколи Сціборського. Називає убивць національними зрадниками, божевільними, які копають могилу Батьківщині[4].

Кінець грудня 1941 року, отримавши звіт від Секретаря Української Національної Ради в Києві по подіях в Україні, проводить нараду з членами ПУН та провідним членами ОУН які в той час перебували у Берліні[4].

15 січня 1942 року, висилає меморандум до Адольфа Гітлера з вимогами припинити нищівну німецьку політику в Україні. Меморандум підписали Голова УНРади в Києві професор Микола Величківський, Голова Національної Ради у Львові митрополит Андрій Шептицький, Заступник Голови Директорії УНР Андрій Лівицький, Голова Українських Комбатантських Організацій генерал Омелянович-Павленко і Голова Проводу Українських Націоналістів — полковник Андрій Мельник. Фотокопії меморандуму також були передані іноземним посольствам та послам які були акредитованими у Берліні[4].

У роки німецької окупації України Мельник послідовно відстоював ідею створення української незалежної держави, за що потрапив під арешт, з 26 лютого 1944 був ув'язнений в концтаборі Заксенгаузен.

Після звільнення у 1945 жив у Німеччині та в місті Клерво в Люксембурзі.

У 1947 на Третьому Великому Зборі Українських Націоналістів Мельник обраний довічним головою ПУН.

Діяльність з об'єднання української еміграції

Післявоєнний період свого життя присвятив боротьбі за консолідацію емігрантських сил. У 1957 висунув ідею скликати Світовий Конґрес Українців і створити Світовий Союз Українців[11]. Ініціативу А. Мельника об'єднати Світове Українство реалізовано в 1967 році.

25 вересня 1960 року нагороджений Воєнним хрестом.

Помер 1 листопада 1964 року в м. Кельні (Німеччина)[12][13] (інші джерела вказують на Клерво, Люксембурґ). Похований на міському цвинтарі Боневуа (фр. Bonnevoie) в Люксембурзі. 31 жовтня 1965 відкрито й освячено пам'ятник на могилі А. Мельника.

Вшанування пам'яті

Могила Андрія Мельника на цвинтарі Боневуа в Люксембурзі

Докладніше: Вулиця Мельника

Файл:Пам'ятник Андрію Мельнику в Івано-Франківську.jpg
Пам'ятник Андрію Мельнику в Івано-Франківську, 2017

Іменем Андрія Мельника були названі вулиці у декількох містах України, зокрема у Дрогобичі, Івано-Франківську, Львові, Рівному, Білій Церкві та Черкасах.

У відділі історії музею «Дрогобиччина» створено «Меморіальну кімнату Андрія Мельника», яка присвячена життю та діяльності Голови Проводу (від особистих речей до тематичної літератури).

У літературі

Андрій Мельник є одним з героїв роману «Країна Ірредента» Романа Іваничука.

Пам'ятники

Докладніше: Пам'ятники Андрію Мельнику

В Україні існують лише два пам'ятники Мельнику. З 23 липня 2006 р. у рідному селі Воля Якубова Дрогобицького району та від 17 грудня 2017 року у м. Івано-Франківськ.

Примітки

  1. 1940-1999., Struk, Danylo Husar, (1993). Encyclopedia of Ukraine.. University of Toronto Press Inc. ISBN 0802039936. OCLC 499306420. 
  2. http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/314-19
  3. Виповнилося 55 років від дня смерті військового і політичного діяча, лідера ОУН (М)
  4. а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц ш щ ю я аа аб ав аг ад ае аж аи ак ал ам ан ап ар ас Упорядники О. Кучерук, Ю. Черченко. (2011). «Андрій Мельник. 1890-1964. Спогади. Документи. Листування» (українська). Київ: Видавництво імені Олени Теліги. с. 231,232,303, 322, 310, 311, 324, 325, 326, 327, 241, 242,175,176,178,184,108,422,425,119,120. ISBN 978-966-355-061-9. 
  5. а б в г д Коновалець, Євген (1928). Причинки до історії української революції (українською). Прага. с. 22,32,33,34,35. 
  6. http://dspace.nbuv.gov.ua/bitstream/handle/123456789/67205/02-Kovalchuk.pdf?sequence=1
  7. Українці восени 1939-го: третій бік фронту
  8. Як, де і коли виникла ОУН Степана Бандери?
  9. http://knysh.national.org.ua/rozbrat/r04.html. 
  10. Книш, Зиновій (1960). Розбрат (українська). Торонто: Срібна Сурма. с. 309. 
  11. Diasporiana Електронна бібліотека | Андрій Мельник в першу річницю смерти 1964—1965. diasporiana.org.ua. Процитовано 12 грудня 2018. 
  12. Коломия ВЕБ Портал | До 120-річчя від дня народження Андрія Мельника: Шлях у безсмертя. kolomyya.org. Процитовано 12 грудня 2018. 
  13. Melnyk, Andrii. www.encyclopediaofukraine.com. Процитовано 12 грудня 2018. 

Джерела та література

Посилання

Попередник
Євген Коновалець
Organization of Ukrainian Nationalists-M.svg 2-й Голова ОУН
1938-1964
Organization of Ukrainian Nationalists-M.svg Наступник
Олег Штуль-Жданович
Попередник
Петро Бакович
Organization of Ukrainian Nationalists-M.svg 3-й Крайовий комендант УВО
1923-1924
Organization of Ukrainian Nationalists-M.svg Наступник
Ярослав Індишевський