Одоакр: відмінності між версіями

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
[перевірена версія][неперевірена версія]
Немає опису редагування
Немає опису редагування
(Не показані 47 проміжних версій 3 користувачів)
Рядок 1: Рядок 1:
{{Державний діяч
{{Правитель:Король
| ім'я = Одоакр
| ім'я = Одоакр
| титул = [[Король Італії]]
| титулатура = Rex Rhutenorum, Geppidi, Gothi, Ungari et Heruli
| попередник = засновано
| титул = [[Список королів Італії|Король Італії]]
| наступник = [[Теодоріх Великий]]
| зображення = [[Файл:Odovacar Ravenna 477.jpg|250px]]
| зображення = [[Файл:Odovacar Ravenna 477.jpg|250px]]
| зображення_підпис = ''Одоакр'' на монеті
| зображення_підпис = Одоакр на монеті
| правління = [[476]]-[[493]]
| пп = [[476]]
| пк = {{дата|493|3|15|1}}
| коронація = [[476]]
| дата народження = 433
| ім'я при народженні = Одонацер
| інші титули = [[Король]] рутенів, [[скіри|скірів]]
| хрещення = 444
| дата народження =
| місце народження =
| місце народження =
| дата смерті =
| дата смерті = 15.3.493
| місце смерті =
| місце смерті = [[Равенна]], Італія
| місце поховання = [[Рим]]
| місце поховання = [[Рим]]
| попередник = [[Ромул Август]]
| наступник = [[Теодоріх Великий]]
| дружина = Сванігільда
| дружина = Сванігільда
| діти = [[Теласій]], [[Юліан Авреолін]]
| діти = [[Теласій]], [[Юліан Авреолін]]
| династія = [[Оганіди]]
| батько = [[Едіка]]
| батько = [[Едіка]]
| мати = [[Малгирда]]
| мати = [[Малгирда]]
| герб =
}}
}}


'''Одоа́кр''' ({{lang-el|Ὀδόακρος}}, ''Odóakros''), або '''Одоа́кер''' ({{lang-la|Odoacer}}; {{ДН|||433}}&nbsp;— {{ДС|15|3|493}})&nbsp;— вождь [[германці]]в-[[федерати|федератів]] у [[Північна Італія|Північній Італії]]. Скинув останнього римського імператора [[Ромул Август|Ромула]] і проголосив себе [[король Італії|королем Італії]] (476–493). В історіографії традиційно вважається особою, яка [[Падіння Західної Римської імперії|поховала Західну Римську імперію]]. Перший правитель-[[варвари|варвар]], що керував Італією. Походив з теренів [[Гунська імперія|держави гунів]]. Представник германської спільноти: в різних джерелах постає як [[скіри|скір]], [[Руги|руг]], [[тюринги|тюринг]], або [[готи|гот]]. Брав участь у [[Битва на Каталаунських полях|битві на Каталунських полях]] на боці гунів ([[451]])<ref>Kim, H. ''The Huns, Rome, and the Birth of Europe''. Cambridge: Cambridge University Press, 2013. p. 82.</ref>. Згодом був командиром германців-федератів у [[римська армія|римській армії]] ([[470]]—[[476]]), клієнтом східноримського імператора [[Флавій Зенон|Зенона]], від якого отримав титул [[патрицій|патриція]]. Підняв повстання германців у Північній Італії, внаслідок якого було скинуто західноримського імператора Ромула ([[476]]). Проголосив себе королем. Розпочав війну проти Зенона ([[484]]), ругів ([[487]]–[[488]]) і готів короля [[Теодоріх Великий|Теодоріха]]. Підступно вбитий Теодоріхом на банкеті примирення в [[Равенна|Равенні]]. В середньовічній і ранньомодерній традиції помилково сприймався як «король ругів-[[рутени|рутенів]]», один із перших руських правителів. У козацькому «[[Літопис Величка|Літописі Величка]]» згадується як князь '''Одоа́цер'''.
'''Одоакр''' ({{lang-la|Odoacer}}, {{ДН|||433}}&nbsp;— {{ДС|15|3|493}})&nbsp;— король рутенів, полководець та [[Венеди|цар Венетський]] на римській службі. Після [[476]] року&nbsp;— правитель [[Італія|Італії]]. Походив із германського племені (деякі дослідники відносять до слов'янських племен) [[скіри|скірів]]; за іншими повідомленнями&nbsp;— [[Руги|ругів]].


== Життєпис ==
== Імена ==
* '''Одоа́кр''' ({{lang-el|Ὀδόακρος}}) — грецький варіант імені.
У [[476]] році Одоакр усунув останнього [[Падіння Західної Римської імперії|західно-римського імператора]] [[Ромул Август|Ромула Августула]] і проголосив себе [[король|королем]].
* '''Одоа́кер''', або '''Одоа́цер''' ({{lang-la|Odoacer}}) — латинський варіант імені.
* '''Одовакер''' ({{lang-la|Odovacer}}), або '''Одовакар''' ({{lang-la|Odovacar}}) — інші варіанти імені у джерелах.


== Біографія==
Плита з латинським написом, яку знайшли в [[катакомби|катакомбах]] перших [[християни|християн]] при костелі св. Петра під [[Зальцбург]]ом повідомляє: {{text|«Року Божого 477 Одоакер, король рутенів (“Odoacer Rex Rhutenorum” (Одоакер — Король Рутенів), а також [[Гепіди|гепідів]], [[Готи|готів]], [[Угорці|унгарів]] і [[Герули|герулів]], виступаючи проти церкви Божої, благочестивого Максима з його 50 учнями, що молилися з ним в цій печері, за сповідання віри жорстоко мучено та скинуто вниз, а провінцію [[Норик (країна)|Норикум]] мечем і вогнем спустошивши<ref>Літопис Готфріда Вінтерберського ХІІ ст. [240. 13–14].</ref> ».}}
=== Походження ===
Цей напис вигравіюваний на мармуровій плиті, встановленій у катакомбах «Монашої Гори» колишнього міста Ювавума&nbsp;— фортеці в провінції [[Норик (країна)|Норик]], яка за своє багатство і величні палаци була названа «Північним Римом» (нині [[Зальцбург]]).
Етнічна приналежність Одоакра невідома. Сучасні історики пов'язують його із [[германці|германцями]] — [[скіри|скірами]], [[готи|готами]] або [[тюринги|тюрингами]]. Існує також гіпотеза [[гуни|гунського походження]] Одоакра.

Історики античності і середньовіччя вважали Одоакра германцем. Зокрема, [[Йордан (історик)|Йордан]] в «[[Гетика|Гетиці]]» асоціював його зі східно-германськими племенами з середнього басейну [[Дунай|Дунаю]] — [[Скіри|скірами]], [[герули|герулами]] і [[ругії|ругіями]]. У деяких місцях того самого твору він називає Одоакра «королем туркілінгів» (Torcilingorum rex) — племені або роду, які не згадуються в інших джерелах. В книзі «Romana» Одоакр фігурує як нащадок ругів або єдиноплемінник якогось Рогуса (Odoacer genere Rogus). Відомо, що гунський правитель [[Аттіла]] мав дядька на ім'я Рогус, тому, можливо, Одоакр міг бути його родичем<ref>Reynolds & Lopez 1946, p. 44.</ref>.

[[Пріск Панійський]] описував Одоакра як представника скірів; мовляв він був сином Едеко і братом Гунуульфа. Цю думку повторює Іоанн Антіохійський. Ким був Едеко — невідомо: під таким іменем згадується гунський посол до Константинополя, а також ватажок скірів у праці Йордана, що були розбиті готами в 469 р.

[[Феофан Сповідник|Теофан Сповідник]] називає Одоакра готом, а [[Марцелін Коміт]] — королем готів.

В сучасній історіографії так само немає відповіді про етнічне походження Одоакра. Зокрема, італійський історик М. Фрасетто вважав Одоакра скіром<ref>Frassetto 2003, p. 275.</ref>. Дослідник Е. Дженсен припускав змішане походження: матір'ю Одоакра була готка, а батьком гун Едеко<ref>Jensen 2018, p. 16.</ref>. Б. Макбайн заперечував гуннську приналежність Одоакра, посилаючись на те, що джерела називають його ким завгодно — то «скіром», то «ругом», то навіть «готом» — але ніколи «гуном»<ref>Macbain 1983, p. 325.</ref>. П. Макджордж так само заперечувала гунську гіпотезу і наголошувала на змішаному походженні Одоакра: він був точно германцем, можливо напів-скіром, напів-[[тюринги|тюрингом]] (оскільки сприймала «туркілінгів» у праці Йордана за описку), і міг мати родинні зв'язки із іншими племенами<ref>MacGeorge 2002, p. 286.</ref>

=== Король ===
[[Файл:Roman-Empire_477ad-es.svg|міні|250px|Європа в 477 р.
{{легенда|#BCBDDC|Королівство Одоакра}}
{{легенда|#FC8D59|Східна Римська імперія}}
{{легенда|#91CF60|Сасаніди}}
]]
У [[476]] році Одоакр усунув останнього [[Падіння Західної Римської імперії|західно-римського імператора]] [[Ромул Август|Ромула Августула]] і проголосив себе [[король|королем]].


Саме тоді у [[Рим]]і відбувся черговий [[державний переворот]], коли імператор [[Юлій Непот]] був скинутий магістром армії [[Флавій Орест|Флавієм Орестом]], який проголосив імператором свого 15-річного сина [[Ромул Август|Ромула Августа]]. Флавій Орест почав проводити досить жорстку політику, спрямовану на наведення порядку в країні та обмеження впливу на неї варварських племен. Останнім це вкрай не сподобалося, вони висунули Оресту вимогу передати їм 1/3 італійських земель. Відмова Ореста привела до чергової війни варварів із [[Рим]]ом, на чолі яких вони, власне, і поставили князя ругів з Норику Отка, ім'я якого в латинській версії трансформувалося як Одоакр. 5 вересня [[476]]&nbsp;року він розбив Ореста біля [[Павія|Тицини]], а його сина Ромула відправив до в'язниці в один із замків [[Кампанія (Італія)|Кампанії]].
Саме тоді у [[Рим]]і відбувся черговий [[державний переворот]], коли імператор [[Юлій Непот]] був скинутий магістром армії [[Флавій Орест|Флавієм Орестом]], який проголосив імператором свого 15-річного сина [[Ромул Август|Ромула Августа]]. Флавій Орест почав проводити досить жорстку політику, спрямовану на наведення порядку в країні та обмеження впливу на неї варварських племен. Останнім це вкрай не сподобалося, вони висунули Оресту вимогу передати їм 1/3 італійських земель. Відмова Ореста привела до чергової війни варварів із [[Рим]]ом, на чолі яких вони, власне, і поставили князя ругів з Норику Отка, ім'я якого в латинській версії трансформувалося як Одоакр. 5 вересня [[476]]&nbsp;року він розбив Ореста біля [[Павія|Тицини]], а його сина Ромула відправив до в'язниці в один із замків [[Кампанія (Італія)|Кампанії]].


[[Файл:Odoacer Kingdom.jpg|ліворуч|200px]]
Практично уся подальша історія панування Одоакра була пов'язана з [[Далмація (римська провінція)|Далмацією]]. Так сталося, що першим його, як імператора, противником став скинутий ще [[475]] року [[Юлій Непот]], який втік до Далмації, заснував там свою державу і почав вимагати повернення йому римського трону. Явно не без допомоги Одоакра в Далмації була організована змова, в результаті якої Овід і Віатор вбили Непота, що дало привід імператору у [[480]] році рушити свої війська на Далмацію і після кількох битв у 481 році приєднати її до своїх володінь.
Практично уся подальша історія панування Одоакра була пов'язана з [[Далмація (римська провінція)|Далмацією]]. Так сталося, що першим його, як імператора, противником став скинутий ще [[475]] року [[Юлій Непот]], який втік до Далмації, заснував там свою державу і почав вимагати повернення йому римського трону. Явно не без допомоги Одоакра в Далмації була організована змова, в результаті якої Овід і Віатор вбили Непота, що дало привід імператору у [[480]] році рушити свої війська на Далмацію і після кількох битв у 481 році приєднати її до своїх володінь.


Рядок 45: Рядок 57:
Одоакр правив Італією близько 13-ти років; здійснив реформу, завдяки якій воїни-варвари отримали землю як звичайні [[федерати]]; призначав [[Консул (Стародавній Рим)|консулів]]; видавав закони як римський імператор. Але (за суттю своєю) правління його було подібним до правління в усіх германських державах на римській території, тому прихід до влади Одоакра вважається падінням [[Західна Римська імперія|Західної Римської імперії]].
Одоакр правив Італією близько 13-ти років; здійснив реформу, завдяки якій воїни-варвари отримали землю як звичайні [[федерати]]; призначав [[Консул (Стародавній Рим)|консулів]]; видавав закони як римський імператор. Але (за суттю своєю) правління його було подібним до правління в усіх германських державах на римській території, тому прихід до влади Одоакра вважається падінням [[Західна Римська імперія|Західної Римської імперії]].


== У культурі ==
== Одоакр і Україна ==
=== Середньовіччя ===
[[Файл:Odoacer 480ad.jpg|міні|ліворуч|200px|Держава Одоакра]]
[[Файл:Tabljicka-Odoacer.gif|міні|праворуч|270px|Згадка про Одоакра на таблиці з катакомб [[Зальцбург]]а]]
[[Файл:Tabljicka-Odoacer.gif|міні|праворуч|250px|Згадка про Одоакра на таблиці з катакомб Зальцбурга]]
* Одоакр вважався королем ругів, які помилково асоціювалися у середньовіччі з [[рутени|рутенами]] (русами), і називався у середньовічних джерелах «королем рутенів» ({{lang-la|Odoacer Rex Rhutenorum}}). Плита з латинським написом при церкві св. Петра під [[Зальцбург]]ом повідомляє:
* [[1648]] року гетьман [[Богдан Хмельницький]] з приводу війни України з Річчю Посполитою звернувся до українського народу у своєму «Білоцерківському універсалі»:
{{цитата|Навіть Стародавній Рим (що може називатися матір'ю всіх європейських міст), який володів багатьма державами й монархіями і пишався колись своїми шістьмастами сорока п'ятьма тисячами війська, в давні віки взяла й чотирнадцять літ тримала далеко менша проти згаданої збірна бойова сила русів із Ругії від Балтицького, або Німецького помор'я, на чолі яких стояв тоді князь Одонацер, — сталося це в році 470 після Різдва Господнього. Отож ми йдемо за прикладом наших давніх предків, отих старобутніх русів, і хто може заборонити нам бути воїнами і зменшити нашу лицарську відвагу!<ref name="v">''[[Величко Самійло Васильович|Величко С. В.]]'' [http://izbornyk.org.ua/velichko/vel05.htm Літопис. Т. 1. / Пер. з книжної української мови, вст. стаття, комент. В. О. Шевчука; Відп. ред. О. В. Мишанич.— К.: Дніпро, 1991. — 371 с.] — С. 140—141. </ref>}}


{{цитата|''Року Божого 477 Одоакер, король рутенів, а також [[Гепіди|гепідів]], [[Готи|готів]], [[Угорці|унгарів]] і [[Герули|герулів]], виступаючи проти церкви Божої, благочестивого Максима з його 50 учнями, що молилися з ним в цій печері, за сповідання віри жорстоко мучено та скинуто вниз, а провінцію [[Норик (країна)|Норикум]] мечем і вогнем спустошивши''<ref>Літопис Готфріда Вінтерберського ХІІ ст. [240. 13–14].</ref> ».}}
Ця традиція була тоді ще настільки сильною, що коли у 1657 гетьман помер, генеральний писар Запорізького війська [[Зорка Самійло|Самійло Зорка]], стоячи над його труною, виголосив промову, в якій зокрема були такі слова: ''«Милий вождю! Древній руський Одонацер!»''<ref name="v" />

Цей напис вигравіюваний на мармуровій плиті, встановленій у катакомбах «Монашої Гори» колишнього міста Ювавума&nbsp;— фортеці в провінції [[Норик (країна)|Норик]], яка за своє багатство і величні палаци була названа «Північним Римом» (нині [[Зальцбург]]).

=== Українська традиція ===
* Одоакр як «Одонацер» згадується у козацькому «[[Літопис Величка|Літописі Величка]]» під [[1648]] роком, коли гетьман [[Богдан Хмельницький]] звернувся до українського народу у своєму «Білоцерківському універсалі» з приводу війни з Річчю Посполитою:
{{цитата|''Навіть Стародавній Рим (що може називатися матір'ю всіх європейських міст), який володів багатьма державами й монархіями і пишався колись своїми шістьмастами сорока п'ятьма тисячами війська, в давні віки взяла й чотирнадцять літ тримала далеко менша проти згаданої збірна бойова сила русів із Ругії від Балтицького, або Німецького помор'я, на чолі яких стояв тоді князь Одонацер, — сталося це в році 470 після Різдва Господнього. Отож ми йдемо за прикладом наших давніх предків, отих старобутніх русів, і хто може заборонити нам бути воїнами і зменшити нашу лицарську відвагу!''<ref name="v">Величко С. [http://izbornyk.org.ua/velichko/vel05.htm Літопис. Т. 1. ] Київ, 1991. С. 140—141. </ref>}}

* Там само під 1657 роком генеральний писар Запорізького війська [[Зорка Самійло|Самійло Зорка]], стоячи над його труною Хмельницького, виголосив промову, в якій прирівняв гетьмана до Одоакра: ''«Милий вождю! Древній руський Одонацер!»''<ref name="v" />


== Примітки ==
== Примітки ==
{{reflist}}
{{reflist}}
== Бібліографія ==
== Посилання ==
=== Джерела ===
* {{УМЕ9|частина=Одоакер|сторінки=1191}}
* [[Йордан (історик)|Йордан]]. ''[[Гетика]]''.
* Величко С. В. [http://izbornyk.org.ua/velichko/vel.htm ''Літопис'']: в 2 т. / пер. і комент. В.О. Шевчука. Київ: Дніпро, 1991. Т. 1.


=== Монографії, статті ===
== Див. також ==
* Amory, P. ''People and Identity in Ostrogothic Italy, 489–554''. Cambridge; New York: Cambridge University Press, 1997.
* [[Бурштиновий шлях]]
* Frassetto, M. ''Encyclopedia of Barbarian Europe: Society in Transformation''. Santa Barbara, CA: ABC-CLIO, 2003.
* [[Юлій Непот]]
* Jensen, E. ''Barbarians in the Greek and Roman World''. Cambridge; Indianapolis: Hackett, 2018.
* Heather, P. ''The Goths''. Oxford: Blackwell, 1996.
* Heather, P. ''The Fall of the Roman Empire: A New History of Rome and the Barbarians''. Oxford and New York: Oxford University Press, 2005.
* Macbain, B. Odovacer the Hun? // ''Classical Philology''. 78 (1983) 1: 323–327.
* MacGeorge, P. ''Late Roman Warlords''. Oxford and New York: Oxford University Press, 2002.
* Martindale, J.R. Odoacer // ''The Prosopography of the Later Roman Empire''. Vol. 2 (A.D. 395–527). London; New York: Cambridge University Press, 1980.
* Reynolds, R.; Lopez, R. Odoacer: German or Hun? // ''The American Historical Review''. 52 (1946) 1: 36–53.
* Thompson, E.A. ''Romans and Barbarians: The Decline of the Western Empire''. Madison, WI: University of Wisconsin Press, 1982.
* Wolfram, H. ''The Roman Empire and its Germanic Peoples''. Berkeley, Los Angeles: University of California Press, 1997.


=== Довідники ===
{| style="clear:both; background-color: white; border-style: solid; border-color:red; border-width:2px; vertical-align:top; text-align:center; border-collapse: collapse;width:100%;margin-top:3px;" cellpadding="4" cellspacing"0"
* {{УМЕ9|частина=Одоакер|сторінки=1191}}
| width="25%" | Попередник<br/>[[Ромул Август]]
| width="10%" | [[Файл:Labarum.svg|50px]]
| width="20%" | '''[[Список королів Італії|Король Італії]]'''<br/>[[476]]-[[493]]
| width="10%" | [[Файл:Labarum.svg|50px]]
| width="25%" | Наступник<br/>[[Теодоріх Великий]]
|}

{{Бібліоінформація}}
{{ВП-Портали|Біографії|Італія}}


== Посилання ==
{{ci}}
{{ac}}
[[Категорія:Королі Італії]]
[[Категорія:Королі Італії]]
[[Категорія:Готи]]
[[Категорія:Скіри]]
[[Категорія:Скіри]]
[[Категорія:Руги]]
[[Категорія:Тюринги]]

Версія за 05:08, 13 травня 2020

Одоакр
лат. Odoacer
Odovacar Ravenna 477.jpg
Король Італії
476 — 15 березня 493
Попередник: засновано
Наступник: Теодоріх Великий
 
Народження: 433(0433)
Паннонія, Стародавній Рим
Смерть: 15 березня 493(0493-03-15)
Равенна, Італія
Поховання: Рим
Країна: Kingdom of Italyd
Релігія: Аріанство
Батько: Едіка
Мати: Малгирда
Шлюб: Сванігільда
Діти: Теласій, Юліан Авреолін

CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Одоа́кр (грец. Ὀδόακρος, Odóakros), або Одоа́кер (лат. Odoacer; 433(0433) — 15 березня 493) — вождь германців-федератів у Північній Італії. Скинув останнього римського імператора Ромула і проголосив себе королем Італії (476–493). В історіографії традиційно вважається особою, яка поховала Західну Римську імперію. Перший правитель-варвар, що керував Італією. Походив з теренів держави гунів. Представник германської спільноти: в різних джерелах постає як скір, руг, тюринг, або гот. Брав участь у битві на Каталунських полях на боці гунів (451)[1]. Згодом був командиром германців-федератів у римській армії (470476), клієнтом східноримського імператора Зенона, від якого отримав титул патриція. Підняв повстання германців у Північній Італії, внаслідок якого було скинуто західноримського імператора Ромула (476). Проголосив себе королем. Розпочав війну проти Зенона (484), ругів (487488) і готів короля Теодоріха. Підступно вбитий Теодоріхом на банкеті примирення в Равенні. В середньовічній і ранньомодерній традиції помилково сприймався як «король ругів-рутенів», один із перших руських правителів. У козацькому «Літописі Величка» згадується як князь Одоа́цер.

Імена

  • Одоа́кр (грец. Ὀδόακρος) — грецький варіант імені.
  • Одоа́кер, або Одоа́цер (лат. Odoacer) — латинський варіант імені.
  • Одовакер (лат. Odovacer), або Одовакар (лат. Odovacar) — інші варіанти імені у джерелах.

Біографія

Походження

Етнічна приналежність Одоакра невідома. Сучасні історики пов'язують його із германцямискірами, готами або тюрингами. Існує також гіпотеза гунського походження Одоакра.

Історики античності і середньовіччя вважали Одоакра германцем. Зокрема, Йордан в «Гетиці» асоціював його зі східно-германськими племенами з середнього басейну Дунаюскірами, герулами і ругіями. У деяких місцях того самого твору він називає Одоакра «королем туркілінгів» (Torcilingorum rex) — племені або роду, які не згадуються в інших джерелах. В книзі «Romana» Одоакр фігурує як нащадок ругів або єдиноплемінник якогось Рогуса (Odoacer genere Rogus). Відомо, що гунський правитель Аттіла мав дядька на ім'я Рогус, тому, можливо, Одоакр міг бути його родичем[2].

Пріск Панійський описував Одоакра як представника скірів; мовляв він був сином Едеко і братом Гунуульфа. Цю думку повторює Іоанн Антіохійський. Ким був Едеко — невідомо: під таким іменем згадується гунський посол до Константинополя, а також ватажок скірів у праці Йордана, що були розбиті готами в 469 р.

Теофан Сповідник називає Одоакра готом, а Марцелін Коміт — королем готів.

В сучасній історіографії так само немає відповіді про етнічне походження Одоакра. Зокрема, італійський історик М. Фрасетто вважав Одоакра скіром[3]. Дослідник Е. Дженсен припускав змішане походження: матір'ю Одоакра була готка, а батьком гун Едеко[4]. Б. Макбайн заперечував гуннську приналежність Одоакра, посилаючись на те, що джерела називають його ким завгодно — то «скіром», то «ругом», то навіть «готом» — але ніколи «гуном»[5]. П. Макджордж так само заперечувала гунську гіпотезу і наголошувала на змішаному походженні Одоакра: він був точно германцем, можливо напів-скіром, напів-тюрингом (оскільки сприймала «туркілінгів» у праці Йордана за описку), і міг мати родинні зв'язки із іншими племенами[6]

Король

Європа в 477 р.
   Королівство Одоакра
   Східна Римська імперія
   Сасаніди

У 476 році Одоакр усунув останнього західно-римського імператора Ромула Августула і проголосив себе королем.

Саме тоді у Римі відбувся черговий державний переворот, коли імператор Юлій Непот був скинутий магістром армії Флавієм Орестом, який проголосив імператором свого 15-річного сина Ромула Августа. Флавій Орест почав проводити досить жорстку політику, спрямовану на наведення порядку в країні та обмеження впливу на неї варварських племен. Останнім це вкрай не сподобалося, вони висунули Оресту вимогу передати їм 1/3 італійських земель. Відмова Ореста привела до чергової війни варварів із Римом, на чолі яких вони, власне, і поставили князя ругів з Норику Отка, ім'я якого в латинській версії трансформувалося як Одоакр. 5 вересня 476 року він розбив Ореста біля Тицини, а його сина Ромула відправив до в'язниці в один із замків Кампанії.

Практично уся подальша історія панування Одоакра була пов'язана з Далмацією. Так сталося, що першим його, як імператора, противником став скинутий ще 475 року Юлій Непот, який втік до Далмації, заснував там свою державу і почав вимагати повернення йому римського трону. Явно не без допомоги Одоакра в Далмації була організована змова, в результаті якої Овід і Віатор вбили Непота, що дало привід імператору у 480 році рушити свої війська на Далмацію і після кількох битв у 481 році приєднати її до своїх володінь.

Одоакр і Теодоріх

Незабаром після подій в Далмації у Візантії розпочалося повстання проти імператора Зенона, який вперто вважав себе сюзереном Одоакра. Переконливих доказів того, що це також була справа рук Одоакра, який вирішив діяти за вже випробуваною в Далмації схемою, немає, але диму без вогню не буває і не випадково після придушення цього заколоту Зенон вирішив за будь-яку ціну скинути свого римського колегу. З цією метою Зенон вступив у союз з королем остготів Теодоріхом, який сам прагнув заволодіти Італією, і з 488 року розпочалася ціла серія битв (над річкою Ізонцо, біля Верони, над річкою Адда), після чого у 493-го Одоакр вирішив укласти з Теодоріхом мир, поділити з ним Італію та спільно правити, перебуваючи у Равенні.

Однак готи не мали наміру дотримуватися умов миру: запросили Одоакра на урочисту учту — і 6 березня 493 року під час гостини підступно вбили. Винищили також всю родину князя, його дружину заморили голодом у в'язниці, сина відправили нібито на заслання до Галлії, але дорогою також підступно вбили[7].

Одоакр правив Італією близько 13-ти років; здійснив реформу, завдяки якій воїни-варвари отримали землю як звичайні федерати; призначав консулів; видавав закони як римський імператор. Але (за суттю своєю) правління його було подібним до правління в усіх германських державах на римській території, тому прихід до влади Одоакра вважається падінням Західної Римської імперії.

У культурі

Середньовіччя

Згадка про Одоакра на таблиці з катакомб Зальцбурга
  • Одоакр вважався королем ругів, які помилково асоціювалися у середньовіччі з рутенами (русами), і називався у середньовічних джерелах «королем рутенів» (лат. Odoacer Rex Rhutenorum). Плита з латинським написом при церкві св. Петра під Зальцбургом повідомляє:
« Року Божого 477 Одоакер, король рутенів, а також гепідів, готів, унгарів і герулів, виступаючи проти церкви Божої, благочестивого Максима з його 50 учнями, що молилися з ним в цій печері, за сповідання віри жорстоко мучено та скинуто вниз, а провінцію Норикум мечем і вогнем спустошивши[8] ». «

Цей напис вигравіюваний на мармуровій плиті, встановленій у катакомбах «Монашої Гори» колишнього міста Ювавума — фортеці в провінції Норик, яка за своє багатство і величні палаци була названа «Північним Римом» (нині Зальцбург).

Українська традиція

  • Одоакр як «Одонацер» згадується у козацькому «Літописі Величка» під 1648 роком, коли гетьман Богдан Хмельницький звернувся до українського народу у своєму «Білоцерківському універсалі» з приводу війни з Річчю Посполитою:
« Навіть Стародавній Рим (що може називатися матір'ю всіх європейських міст), який володів багатьма державами й монархіями і пишався колись своїми шістьмастами сорока п'ятьма тисячами війська, в давні віки взяла й чотирнадцять літ тримала далеко менша проти згаданої збірна бойова сила русів із Ругії від Балтицького, або Німецького помор'я, на чолі яких стояв тоді князь Одонацер, — сталося це в році 470 після Різдва Господнього. Отож ми йдемо за прикладом наших давніх предків, отих старобутніх русів, і хто може заборонити нам бути воїнами і зменшити нашу лицарську відвагу![9] «
  • Там само під 1657 роком генеральний писар Запорізького війська Самійло Зорка, стоячи над його труною Хмельницького, виголосив промову, в якій прирівняв гетьмана до Одоакра: «Милий вождю! Древній руський Одонацер!»[9]

Примітки

  1. Kim, H. The Huns, Rome, and the Birth of Europe. Cambridge: Cambridge University Press, 2013. p. 82.
  2. Reynolds & Lopez 1946, p. 44.
  3. Frassetto 2003, p. 275.
  4. Jensen 2018, p. 16.
  5. Macbain 1983, p. 325.
  6. MacGeorge 2002, p. 286.
  7. Орбіні С.… 90-91
  8. Літопис Готфріда Вінтерберського ХІІ ст. [240. 13–14].
  9. а б Величко С. Літопис. Т. 1. Київ, 1991. С. 140—141.

Бібліографія

Джерела

Монографії, статті

  • Amory, P. People and Identity in Ostrogothic Italy, 489–554. Cambridge; New York: Cambridge University Press, 1997.
  • Frassetto, M. Encyclopedia of Barbarian Europe: Society in Transformation. Santa Barbara, CA: ABC-CLIO, 2003.
  • Jensen, E. Barbarians in the Greek and Roman World. Cambridge; Indianapolis: Hackett, 2018.
  • Heather, P. The Goths. Oxford: Blackwell, 1996.
  • Heather, P. The Fall of the Roman Empire: A New History of Rome and the Barbarians. Oxford and New York: Oxford University Press, 2005.
  • Macbain, B. Odovacer the Hun? // Classical Philology. 78 (1983) 1: 323–327.
  • MacGeorge, P. Late Roman Warlords. Oxford and New York: Oxford University Press, 2002.
  • Martindale, J.R. Odoacer // The Prosopography of the Later Roman Empire. Vol. 2 (A.D. 395–527). London; New York: Cambridge University Press, 1980.
  • Reynolds, R.; Lopez, R. Odoacer: German or Hun? // The American Historical Review. 52 (1946) 1: 36–53.
  • Thompson, E.A. Romans and Barbarians: The Decline of the Western Empire. Madison, WI: University of Wisconsin Press, 1982.
  • Wolfram, H. The Roman Empire and its Germanic Peoples. Berkeley, Los Angeles: University of California Press, 1997.

Довідники

Посилання

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Одоакр