Кадило

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Версія від 08:16, 25 березня 2022, створена InternetArchiveBot (обговорення | внесок) (Виправлено джерел: 4; позначено як недійсні: 0.) #IABot (v2.0.8.6)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Інкрустоване кадило, 1616 рік. Подарунок царя Михайла Федоровича Троїце-Сергієвій лаврі.

Кади́ло, кади́льниця — металева посудина на довгих ланцюжках із прорізною накривкою для обкурювання пахощами простору, предметів і людей під час відправи християнського богослужіння.

Кадіння символізує силу, що відганяє злих духів (Тов. 8:2-3), славу Божу (2 Хр. 5:14), а дим, що піднімається від кадила, — піднесення молитов до Бога (Пс. 140:2).

Історія

Початково в юдаїзмі це одна зі священних посудин скинії та храму, що використовувалася для кадіння фіміаму з особливо урочистих нагод. Спалення жертв перед Богом з'явилося у найдавніші часи — жертва праведного Авеля. Сам Господь у Старому Завіті наказав Мойсею зробити в скинії особливий жертовник для священного куріння ароматичних речовин (Вих. 30:1-9). Волхви, котрі прийшли поклонитися Христу, серед інших дарів принесли немовляті Ісусу ладан (Мт. 2:11). Євангеліст Іоанн Богослов описав видіння в Небесному храмі янгола, котрий приймає золоту кадильницю (Об. 8:3).

Найстаріший зразок кадила на ланцюжках датується 1405 роком. Кадило набуло форми храму, що інтерпретується як прообраз Небесного Єрусалима. В іконографії кадило є атрибутом святих дияконів Лаврентія та Стефана. З кадилом зображується також юдейський первосвященник Аарон. У світській семіотиці кадило є алегорією Азії[1].

Християнська традиція

У християнстві кадило також стало частиною церковного інвентарю, його використовують під час більшості релігійних заходів. Кадило розпалюють за допомогою розпеченого вугілля, на яке кладуть ладан — духмяну смолу східних дерев. Під час спалювання утворюється дим — фіміам. Існують церковні кадила (з ланцюжками, якими приєднуються до ручки) та келійні або домашні (з фіксованою ручкою збоку).

Богослужебне кадіння буває «повним», коли диякон чи священник з кадилом обходить весь храм, і «малим», коли кадять вівтар, іконостас і парафіян з амвону. Коли кадіння здійснюється перед священними предметами — іконами храму, воно призначене Богу, віддаючи йому належну почесть і хвалу. Коли ж кадіння звернене до людей, цим засвідчується, що Святий Дух сходить на християн, як таких, що «подібні до Бога». За східною традицією у відповідь на кадіння заведено кланятися.

Згідно з православною традицією, померлого диякона ховають з кадилом у руках.

Різновиди

Два різновиди кацеї

Каце́я (кація, кацья) — давній вид кадила у вигляді ковша з довгою ручкою. Такі кадила існували на сході й на Русі до появи кадил на ланцюжках у XVII столітті[2].

Нині кацею використовують, якщо служба здійснюється мирянським чином, без священника, особливо старообрядцями-безпопівцями.

У давнину на Русі був звичай кадити свої будинки. Деякі віруючі відроджують цю традицію. При цьому використовують не кадило, яким користуються священнослужителі, а саме кацею. Обходячи кімнати в будинку і здійснюючи кадилом хресне знамення, промовляють 90-й і 100-й псалми, а також молитву «Нехай воскресне Бог і розвіються вороги Його» (з вечірнього молитовного правила)[3].

Цікаві факти

  • Ботафумейро — найбільше у світі кадило, кріпиться канатами до стелі Компостельського собору в Галісії. Важить 80 кг та приводиться в дію шляхом розгойдування вісьмома служителями (tiraboleiros) в багряниці. Для наповнення цього кадила, яке під час руху розвиває швидкість до 60 км на годину, потрібно 40 кг вугілля й ладану.
  • Слово «кадило» часто плутають із панікадилом — церковною люстрою. Таких помилок припускалися навіть відомі письменники, наприклад, Іван Тургенєв у своєму творі писав: «Ледь живий дячок вийшов з кухні, з труднощами роздуваючи ладан у старому мідному панікадилі».
  • «Роздути кадило» в російській мові у переносному значенні означає розвернути якусь діяльність, розгорнутися[4].
  • Відомо, що козаки ніколи нічого не палили в хаті, бо вважалося, що це накликає всяку нечисть[джерело?].

Примітки

  1. Телицын, Вадим. Символы, знаки, эмблемы: Энциклопедия. Литмир - электронная библиотека. Архів оригіналу за 14 липня 2019. Процитовано 14 липня 2019. 
  2. Кацея + Словарь церковных терминов + Православный Церковный календарь. days.pravoslavie.ru. Архів оригіналу за 22 жовтня 2012. Процитовано 14 липня 2019. 
  3. (Гумеров), иеромонах Иов. Может ли мирянин совершать каждение своего дома?. Православие.Ru. Архів оригіналу за 15 вересня 2018. Процитовано 14 липня 2019. 
  4. Кадило - Толковый словарь Ожегова - Энциклопедии & Словари. enc-dic.com. 10 липня 2012. Процитовано 14 липня 2019. 

Література

Посилання