Роберт Тріффін: відмінності між версіями

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
[неперевірена версія][перевірена версія]
(Створена сторінка: {{редагую}} {{Вчений |Науковий керівник = Чемберлін, Едвард і василь Леонтьєв |ім'я = Роберт...)
 
(вікіфікація)
(Не показані 87 проміжних версій 3 користувачів)
Рядок 1: Рядок 1:
{{редагую}}
{{Вчений
{{Вчений
|Науковий керівник = Чемберлін, Едвард і василь Леонтьєв
|Науковий керівник = Чемберлін, Едвард і василь Леонтьєв
Рядок 19: Рядок 18:
}}
}}


'''Роберт Тріффін''' ([[англ.]] Robert Triffin; [[5 жовтня]] [[1911]], [[Флобек]] [[23 лютого]] [[1993]], [[Остенде]]) — амереканський економіст бельгійського походження. Викладав в Єльському університеті. Критик теорії монополітичної конкуренції Едварда Чемберліна. Лауреат премії Френка Сейдмана (1988). Захистив докторську дисертацію в [[Гарвардському університеті]] (Harvard University) в 1938-му, де і викладав в період з 1939-го по 1942.
'''Роберт Тріффін''' ({{lang-en|Robert Triffin}}, {{ДН|5|10|1911}}, м. Флобек {{ДС|23|2|1993}}, м. [[Остенде]]) — американський економіст бельгійського походження. Викладав в [[Єльський університет|Єльському університеті]]. Критик теорії монополітичної конкуренції [[Едвард Чемберлін|Едварда Чемберліна]]. Лауреат премії Френка Сейдмана (1988). Захистив докторську [[Дисертація|дисертацію]] в [[Гарвардський університет|Гарвардському університеті]] в 1938 р., де і викладав в період з 1939 по 1942 рік.


== '''Біографія''' ==
== Біографія ==
Роберт Тріффін займав різні посади у Федеральній резервній системі США (US Federal Reserve System) з 1942-го по 1946-й, в [[Міжнародний валютний фонд|Федеральна сис]] (International Monetary Fund) з 1946-го по 1948-й і Організації європейського економічного співробітництва (нині OECD) з 1948 го по 1951-й. У 1951-му Триффін став професором економіки в [[Єльському університеті]] (Yale University).
Роберт Тріффін займав різні посади у [[Федеральна резервна система|Федеральній резервній системі]] США ({{lang-en|US Federal Reserve System}}) з 1942 по 1946 рік. З 1946 по 1948 рік він працював У [[Міжнародний валютний фонд|Міжнародному валютному фонді]] ({{lang-en|International Monetary Fund}}), а з 1948 по 1951 рік — в [[Організація економічного співробітництва та розвитку|Організації економічного співробітництва та розвитку]] (нині OECD). У 1951 році Тріффін став професором економіки в [[Єльський університет|Єльському університеті]].


Роберт став громадянином США в 1942-му. Однак в 1977-му Триффін відновив своє бельгійське громадянство і повернувся на проживання в Європу. Там він залишався переконаним прихильником європейської інтеграції і сприяв розвитку Європейської валютної системи (EMS), а також підтримував концепцію центрального банку, яка вилилася в становлення [[Європейського центрального банку]] (European Central Bank).
У 1942 році Роберт Тріффін отримав громадянство США. Однак в 1977-му він відновив своє бельгійське громадянство і повернувся на проживання в Європу. Там він залишався переконаним прихильником європейської інтеграції і сприяв розвитку [[Європейська валютна система|Європейської валютної системи]] (EMS), а також підтримував концепцію центрального банку, яка вилилася в становлення [[Європейський центральний банк|Європейського центрального банку]] ({{lang-en|European Central Bank}}).
У 1960-му Триффін свідчив перед [[Конгресом США]], попереджаючи про серйозні вади Бреттон-Вудської системи. Його теорія була заснована на спостереженні перенасичення долара, або накопиченні долара США за межами США. За умовами Бреттон-Вудської угоди [[Сполучені Штати Америки]] зобов'язалися конвертувати долари в золото, проте система функціонувала тільки до тих пір, поки золоті запаси США могли забезпечувати конверсію. У підсумку, золоті запаси США швидко вичерпалися - і крах долара був неминучий. Конверсія зарубіжних доларів була зведена на офіційний рівень і здійснювалася виключно в [[Казначействі США]]. І все ж за період з 1949-го по 1970 золоті запаси США скоротилися більш ніж в два рази.
У 1960-му Тріффін виступав перед [[Конгрес США|Конгресом США]], попереджаючи про серйозні вади [[Бреттон-Вудська система|Бреттон-Вудської системи]]. Його теорія була заснована на спостереженні процесу перенасичення долара і накопичення його за межами США. За умовами Бреттон-Вудської угоди [[Сполучені Штати Америки]] зобов'язалися конвертувати долари в золото, проте система функціонувала тільки до тих пір, поки золоті запаси США могли забезпечувати конверсію. У підсумку, золоті запаси США швидко вичерпалися — і крах долара був неминучий. Конверсія зарубіжних доларів була виведена на офіційний рівень і здійснювалася виключно в [[Казначейство США|Казначействі США]]. І все ж за період з 1949 по 1970 рік золоті запаси США скоротилися більш, ніж в два рази.


Триффін попереджав, що формування національних валютних резервів можливо в США при дефіциті платіжного балансу. При такій ситуації був зумовлений підрив довіри до долара і зниження його цінності як резервний актив. Однак попередження економіста ігнорувалися практично повністю аж до 1971-го, поки його гіпотеза не обернулася суворою реальністю, яка змусила президента США Річарда Ніксона (Richard Nixon) тимчасово зупинити конвертованість долара США в золото. Фактично ця подія поклала кінець Бреттон-Вудської системи.
Тріффін попереджав, що формування національних валютних резервів можливо в США при дефіциті платіжного балансу. Така ситуація зумовила підрив довіри до долара і зниження його цінності як міжнародного резервного активу. Однак попередження економіста ігнорувалися практично повністю аж до 1971 року, поки його гіпотеза не обернулася суворою реальністю, яка змусила президента США [[Річард Ніксон|Річарда Ніксона]] тимчасово зупинити конвертованість долара США в золото. Фактично ця подія поклала кінець Бреттон-Вудської системи.


== '''Парадокс Тріффіна''' ==
== Парадокс Тріффіна ==
На початку 1960-х років Роберт Триффін вказав на протиріччя, яке виникає, якщо для міжнародних розрахунків і національних валютних резервів використовується валюта тільки однієї держави. Його можна сформулювати так: «Для того, щоб забезпечити центральні банки інших країн необхідною кількістю доларів для формування національних валютних резервів, необхідно, щоб в США постійно спостерігався [[Дефіцит платіжного балансу]]. Проте дефіцит платіжного балансу підриває довіру до долара і знижує його цінність як резервний актив, саме тому для зміцнення довіри потрібний профіцит платіжного балансу.»
На початку 1960-х років Роберт Тріффін вказав на протиріччя, яке виникає, якщо для міжнародних розрахунків і національних валютних резервів використовується валюта тільки однієї держави. Його можна сформулювати так:
{{Цитата|Для того, щоб забезпечити центральні банки інших країн необхідною кількістю доларів для формування національних валютних резервів, необхідно, щоб в США постійно спостерігався [[дефіцит платіжного балансу]]. Проте дефіцит платіжного балансу підриває довіру до долара і знижує його цінність як резервного активу, саме тому для зміцнення довіри потрібний [[профіцит]] платіжного балансу}}


Згодом це протиріччя отримало назву [[Дилеми]] Триффіна (англ. Triffin Dilemma).
Згодом це протиріччя отримало назву [[Парадокс Тріффіна|Дилеми Тріффіна]] ({{lang-en|Triffin Dilemma}}).


Парадокс Триффіна зазвичай пов'язують з кризою [[Бреттон-Вудської системи]].
Парадокс Тріффіна зазвичай пов'язують з кризою Бреттон-Вудської системи.


Для вирішення цієї суперечності Триффін запропонував створити спеціальну міжнародну валюту, яка не буде прив'язана до золота або якоїсь національної валюти. У 1969 році [[Міжнародний валютний фонд]] почав імітувати штучний платіжний засіб - «Спеціальні права запозичення».
Для вирішення цієї суперечності Тріффін запропонував створити спеціальну міжнародну валюту, яка не буде прив'язана до золота або якоїсь національної валюти. У 1969 році [[Міжнародний валютний фонд]] почав застосовувати штучний платіжний засіб — «[[Спеціальні права запозичення]]».


== Парадокс Тріффіна на міжнародному рівні ==
== Основні твори ==
Причиною проведення зустрічі представників провідних держав світу в кінці шістдесятих років стало порушення в міжнародній валютній системі. Головними особами були керівники [[Центробанк]]ів. Під час цієї зустрічі було ухвалено два рішення:
«Монополітична конкуренція та теорія загальної рівноваги» (Monopolistic Competition and General Equilibrium Theory, 1940);
* Скорочення продажу золота на відкритих ринках;
* Впровадження дворівневої системи;


Державним банкам дозволялося здійснювати продаж золота на своєму рівні, але не можна було торгувати на приватних ринках, так як на останніх ціна на золото коливалася. Це допомогло підтримувати стабільний обсяг золота в світі.
«Наша міжнародна грошова система: вчора, сьогодні і завтра» (Our International Monetary System: Yesterday, today and tomorrow, 1968).


Розв'язати першу частину парадоксу дозволили зміни в системі світового валютного обігу. Валютні потреби міжнародної торгівлі не були забезпечені через зростання як обсягів «купівлі-продажу», так і обсягів залученої грошової маси, які вже не покривалися відповідним запасом золотого фонду. Згодом було прийнято рішення про відмову жорсткої прив'язки курсу валют до наявного обсягу золота.
• Європа і грошова каламута , 1957.


Перехід до [[Ямайська валютна система|Ямайської валютної системи]] допоміг зберегти парадокс Тріффіна. Тепер країна з сильною валютною системою повинна забезпечувати загальносвітовий оборот грошових коштів, що призведе до збільшення споживання імпорту самою країною. У підсумку це негативним чином позначиться на [[Національна валюта|національній валюті]], а отже, знизить довіру до неї. Така ситуація є неприйнятною для провідної світової валюти. Суть парадоксу в тому, що [[Резервна валюта|резервна валюта]] може належати тільки країні із сильною та стабільною економікою. При цьому статус «резервної валюти» послаблює позиції самої валюти.
Статистика джерел та використання фінансів 1948-1958 рр. , Стювел та ін., 1960.


Для того, щоб розв'язати цей парадокс використовується активний вивіз капіталу країни резервної валюти, який здатний перевищити надходження іноземних інвестицій. Такий підхід дозволяє стримувати інфляційне зростання. Однак, даний процес не може бути нескінченним, тобто «резервна валюта» з плином часу все одно буде ослаблена.
• "Integration Economique europeene et politique monetaire", 1960, Revue Econ Politique


== Основні твори ==
• Еволюція міжнародної валютної системи . 1964 рік.
* «Монополітична конкуренція та теорія загальної рівноваги» ({{lang-en|Monopolistic Competition and General Equilibrium Theory}}, 1940);

* «Наша міжнародна грошова система: вчора, сьогодні і завтра» ({{lang-en|Our International Monetary System: Yesterday, today and tomorrow}}, 1968);
Світовий лабіринт грошей: національні валюти в міжнародних платежах , 1966 рік.
* «Європа і грошова плутанина» ({{lang-en|Europe and the Money Muddle}}, 1957);

* «Статистика джерел та використання фінансів» ({{lang-en|Statistics of Sources and Uses of Finance}}, 1960);
«Потяг історії в міжнародній валютній реформі», 1969 р., Закордонні справи
* «Європейська економічна інтеграція та грошово-кредитна політика» ({{lang-fr|Intégration économique européenne et politique monetaire}}, 1960);

* «Еволюція міжнародної валютної системи: історична оцінка та перспективи на майбутнє» ({{lang-en|The Evolution of the International Monetary System: historical appraisal and future perspectives}}, 1964);
• «Lettres au General de Gaulle», 1973, Еспоар
* «Світовий лабіринт грошей: національні валюти в міжнародних платежах» ({{lang-en|The World Money Maze: National currencies in international payments}}, 1966);
* «Потяг історії в міжнародній валютній реформі» ({{lang-en|The Thrust of History in International Monetary Reform}}, 1969);
* «Листи до генерала де Голля» ({{lang-fr|Lettres au General de Gaulle}}, 1973);
* «Майбутнє Європейської валютної системи та екю» ({{lang-en|The future of the European Monetary System and the ECU}}, 1984).


== Література ==
== Література ==
[[Блауг Марк]] Триффін, Роберт // [[100 великих економістів після Кейнса]] = Great Economists since Keynes: An introduction to the lives & works of one hundred great economists of the past. — СПб.: Економікус, 2009. — С. 301-303. — 384 с. — (Бібліотека «Экономической школы», ). — 1 500 экз. — [[ISBN]] 978-5-903816-03-3.
* [[Блауг Марк]] Тріффін, Роберт // [[100 великих економістів після Кейнса]] = Great Economists since Keynes: An introduction to the lives & works of one hundred great economists of the past. — СПб.: Економікус, 2009. — С. 301—303. — 384 с. — (Бібліотека «Экономической школы»,). — 1 500 экз. — [[ISBN]] 978-5-903816-03-3.
* Robert Triffin — стаття з Encyclopedia Britannica Online.

Robert Triffin ([[англ.]]). — стаття з Encyclopædia Britannica Online.


== Посилання ==
== Посилання ==
* [http://www.pbc.gov.cn/publish/english/956/2009/20091229104425550619706/20091229104425550619706_.html «Reform the International Monetary System»] // Zhou Xiaochuan. [[Народний банк Китаю|People’s Bank of China]]
* [http://www.pbc.gov.cn/publish/english/956/2009/20091229104425550619706/20091229104425550619706_.html «Reform the International Monetary System»] // Zhou Xiaochuan. [[Народний банк Китаю|People's Bank of China]]
* [https://web.archive.org/web/20060212200722/http://cepa.newschool.edu/het/profiles/triffin.htm Біографія і бібліографі Р. Триффіна]

{{Бібліоінформація}}
* [https://web.archive.org/web/20060212200722/http://cepa.newschool.edu/het/profiles/triffin.htm Біографія і бібліографиі Р. Триффиіна]
{{ВП-портали|Біографії|Економіка|Наука|США|Бельгія}}

[[Категорія:Золотий стандарт]]

[[Категорія: Золотий стандарт]]

Версія за 19:37, 30 березня 2020

Роберт Тріффін
Robert Triffin
Народився 5 жовтня 1911
Флобек
Помер 23 лютого 1993 (81)
Остенде
Країна
Діяльність економіст
Alma mater Гарвардський університет
Галузь Економіка
Заклад
Науковий керівник Едвард Чемберлін і Леонтьєв Василь Васильович
Аспіранти, докторанти Robert Z. Aliberd, Béla Balassad і Lewis Charles Millerd[1]
Членство Американська академія мистецтв і наук

Роберт Тріффін (англ. Robert Triffin, 5 жовтня 1911(19111005), м. Флобек — 23 лютого 1993, м. Остенде) — американський економіст бельгійського походження. Викладав в Єльському університеті. Критик теорії монополітичної конкуренції Едварда Чемберліна. Лауреат премії Френка Сейдмана (1988). Захистив докторську дисертацію в Гарвардському університеті в 1938 р., де і викладав в період з 1939 по 1942 рік.

Біографія

Роберт Тріффін займав різні посади у Федеральній резервній системі США (англ. US Federal Reserve System) з 1942 по 1946 рік. З 1946 по 1948 рік він працював У Міжнародному валютному фонді (англ. International Monetary Fund), а з 1948 по 1951 рік — в Організації економічного співробітництва та розвитку (нині OECD). У 1951 році Тріффін став професором економіки в Єльському університеті.

У 1942 році Роберт Тріффін отримав громадянство США. Однак в 1977-му він відновив своє бельгійське громадянство і повернувся на проживання в Європу. Там він залишався переконаним прихильником європейської інтеграції і сприяв розвитку Європейської валютної системи (EMS), а також підтримував концепцію центрального банку, яка вилилася в становлення Європейського центрального банку (англ. European Central Bank). У 1960-му Тріффін виступав перед Конгресом США, попереджаючи про серйозні вади Бреттон-Вудської системи. Його теорія була заснована на спостереженні процесу перенасичення долара і накопичення його за межами США. За умовами Бреттон-Вудської угоди Сполучені Штати Америки зобов'язалися конвертувати долари в золото, проте система функціонувала тільки до тих пір, поки золоті запаси США могли забезпечувати конверсію. У підсумку, золоті запаси США швидко вичерпалися — і крах долара був неминучий. Конверсія зарубіжних доларів була виведена на офіційний рівень і здійснювалася виключно в Казначействі США. І все ж за період з 1949 по 1970 рік золоті запаси США скоротилися більш, ніж в два рази.

Тріффін попереджав, що формування національних валютних резервів можливо в США при дефіциті платіжного балансу. Така ситуація зумовила підрив довіри до долара і зниження його цінності як міжнародного резервного активу. Однак попередження економіста ігнорувалися практично повністю аж до 1971 року, поки його гіпотеза не обернулася суворою реальністю, яка змусила президента США Річарда Ніксона тимчасово зупинити конвертованість долара США в золото. Фактично ця подія поклала кінець Бреттон-Вудської системи.

Парадокс Тріффіна

На початку 1960-х років Роберт Тріффін вказав на протиріччя, яке виникає, якщо для міжнародних розрахунків і національних валютних резервів використовується валюта тільки однієї держави. Його можна сформулювати так:

« Для того, щоб забезпечити центральні банки інших країн необхідною кількістю доларів для формування національних валютних резервів, необхідно, щоб в США постійно спостерігався дефіцит платіжного балансу. Проте дефіцит платіжного балансу підриває довіру до долара і знижує його цінність як резервного активу, саме тому для зміцнення довіри потрібний профіцит платіжного балансу «

Згодом це протиріччя отримало назву Дилеми Тріффіна (англ. Triffin Dilemma).

Парадокс Тріффіна зазвичай пов'язують з кризою Бреттон-Вудської системи.

Для вирішення цієї суперечності Тріффін запропонував створити спеціальну міжнародну валюту, яка не буде прив'язана до золота або якоїсь національної валюти. У 1969 році Міжнародний валютний фонд почав застосовувати штучний платіжний засіб — «Спеціальні права запозичення».

Парадокс Тріффіна на міжнародному рівні

Причиною проведення зустрічі представників провідних держав світу в кінці шістдесятих років стало порушення в міжнародній валютній системі. Головними особами були керівники Центробанків. Під час цієї зустрічі було ухвалено два рішення:

  • Скорочення продажу золота на відкритих ринках;
  • Впровадження дворівневої системи;

Державним банкам дозволялося здійснювати продаж золота на своєму рівні, але не можна було торгувати на приватних ринках, так як на останніх ціна на золото коливалася. Це допомогло підтримувати стабільний обсяг золота в світі.

Розв'язати першу частину парадоксу дозволили зміни в системі світового валютного обігу. Валютні потреби міжнародної торгівлі не були забезпечені через зростання як обсягів «купівлі-продажу», так і обсягів залученої грошової маси, які вже не покривалися відповідним запасом золотого фонду. Згодом було прийнято рішення про відмову жорсткої прив'язки курсу валют до наявного обсягу золота.

Перехід до Ямайської валютної системи допоміг зберегти парадокс Тріффіна. Тепер країна з сильною валютною системою повинна забезпечувати загальносвітовий оборот грошових коштів, що призведе до збільшення споживання імпорту самою країною. У підсумку це негативним чином позначиться на національній валюті, а отже, знизить довіру до неї. Така ситуація є неприйнятною для провідної світової валюти. Суть парадоксу в тому, що резервна валюта може належати тільки країні із сильною та стабільною економікою. При цьому статус «резервної валюти» послаблює позиції самої валюти.

Для того, щоб розв'язати цей парадокс використовується активний вивіз капіталу країни резервної валюти, який здатний перевищити надходження іноземних інвестицій. Такий підхід дозволяє стримувати інфляційне зростання. Однак, даний процес не може бути нескінченним, тобто «резервна валюта» з плином часу все одно буде ослаблена.

Основні твори

  • «Монополітична конкуренція та теорія загальної рівноваги» (англ. Monopolistic Competition and General Equilibrium Theory, 1940);
  • «Наша міжнародна грошова система: вчора, сьогодні і завтра» (англ. Our International Monetary System: Yesterday, today and tomorrow, 1968);
  • «Європа і грошова плутанина» (англ. Europe and the Money Muddle, 1957);
  • «Статистика джерел та використання фінансів» (англ. Statistics of Sources and Uses of Finance, 1960);
  • «Європейська економічна інтеграція та грошово-кредитна політика» (фр. Intégration économique européenne et politique monetaire, 1960);
  • «Еволюція міжнародної валютної системи: історична оцінка та перспективи на майбутнє» (англ. The Evolution of the International Monetary System: historical appraisal and future perspectives, 1964);
  • «Світовий лабіринт грошей: національні валюти в міжнародних платежах» (англ. The World Money Maze: National currencies in international payments, 1966);
  • «Потяг історії в міжнародній валютній реформі» (англ. The Thrust of History in International Monetary Reform, 1969);
  • «Листи до генерала де Голля» (фр. Lettres au General de Gaulle, 1973);
  • «Майбутнє Європейської валютної системи та екю» (англ. The future of the European Monetary System and the ECU, 1984).

Література

  • Блауг Марк Тріффін, Роберт // 100 великих економістів після Кейнса = Great Economists since Keynes: An introduction to the lives & works of one hundred great economists of the past. — СПб.: Економікус, 2009. — С. 301—303. — 384 с. — (Бібліотека «Экономической школы»,). — 1 500 экз. — ISBN 978-5-903816-03-3.
  • Robert Triffin — стаття з Encyclopedia Britannica Online.

Посилання

  1. Математичний генеалогічний проєкт — 1997.