Йоган-Бернгард фон Вейсбах

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Версія від 18:00, 24 березня 2022, створена InternetArchiveBot (обговорення | внесок) (Виправлено джерел: 1; позначено як недійсні: 0.) #IABot (v2.0.8.6)
(різн.) ← Попередня версія | Поточна версія (різн.) | Новіша версія → (різн.)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Йоган-Бернгард фон Вейсбах
нім. Johann Bernhard Graf Weißbach
Народження 1665
Богемія, Священна Римська імперія
Смерть 24 серпня 1735(1735-08-24)
Полтава
Поховання Полтава
Рід військ кавалерія
Роки служби 1707-1735
Звання генерал від кавалерії, генерал-аншеф
Нагороди
орден Андрія Первозванного Орден Святого Олександра Невського

Йоган-Бернгард фон Вейсбах (166524 серпня/4 вересня 1735) — граф, російський воєначальник і дипломат німецького походження, генерал від кавалерії, генерал-аншеф, київський генерал-губернатор (1731-1735).

Біографія[ред. | ред. код]

Народився у Чехії (Богемія), служив у австрійському війську. 1707 року за пропозицією російського міністра при Віденському дворі барона Генріха фон Гюйсена перейшов на російську військову службу полковником Бєлозерського драгунського полку. Відзначився виведенням гарнізону без втрат і руйнуванням укріплень Тикочина, взяттям у полон шведського генерал-ад'ютанта Каніфера у сутичці під Смолянами, чим звернув на себе увагу Петра I. Отримав звання бригадира. Відзначився при взітті Ромен, в лютому 1709 в бою біля Рашівки разом з генерал-майором Бемом змусив здатися в полон увесь шведський загін.

15 червня 1709 року Вейсбах під командуванням генерала Ренне брав участь у нападі на шведські війська, що йшли на Полтаву. Під час Полтавської битви 27 червня 1709 року Вейсбах командував російською кавалерією правого флангу, потім брав участь у переслідуванні шведського війська до Переволочни, де сталася капітуляція. 9 вересня 1709 року отримав чин генерал-майора.

1711 року брав участь у прутському поході проти Туреччини. Після поразки та Прутської угоди, Вейсбах командував захистом України від набігів кримських татар. 1713 року завдав сильної поразки татарам під Боходуховом. В 1716—17 роках брав участь в діях проти Сандомирської конфедерації на территорії Польщі. 8 лютого 1718 року отримав чин генерал-поручника і командування над Українським корпусом.

1719 року Вейсбах виконував димломатичне доручення Петра І у Відні. 1720 року був призначений командиром військ у Малоросії (Гетьманщині). З 1723 року — член Військової колегії, 21 травня 1725 року з нагоди шлюбу герцога Голштинського і Анни Петрівни нова імператриця Катерина I нагородила його чином генерала від кавалерії (пізніше став генерал-аншефом). В 1726 році знову очолив Український корпус.

З вступом на російський трон Анни Іванівни (1730) деякий час командував Низовим корпусом. 1730 року австрійський імператор Карл VI надав йому графський титул. 30 серпня 1730 року нагороджений орденом Святого Олександра Невського. Восени 1730 року Вейсбах як російський міністр брав участь у Гродненському сеймі.

В листопаді 1731 року став київським генерал-губернатором. Вейсбах був автором проекта Української лінії між Дніпром і Сіверським Дінцем, що була спроруджена у 1731—1733 роках. Під час війни за польську спадщину командував частиною російських військ в Польщі. В 1733 році нагороджений орденом Святого Андрія Первозванного.

1735 року Вейсбах був направлений з 25-тисячним корпусом у похід на Крим, але помер й похований 24 серпня у Полтаві.

Посилання[ред. | ред. код]