Рибак Натан Самійлович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Версія від 19:07, 5 квітня 2018, створена G.Tuono (обговорення | внесок)
(різн.) ← Попередня версія | Поточна версія (різн.) | Новіша версія → (різн.)
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Натан Самійлович Рибак
Народження 21 грудня 1912 (3 січня 1913)(1913-01-03)
  Іванівка
Смерть 11 вересня 1978(1978-09-11) (65 років)
  Київ
Поховання
Громадянство
(підданство)
Flag of the Soviet Union.svg СРСР
Мова творів українська, російська
Рід діяльності письменник
Роки активності: 1930-1978
Жанр історичний роман
Magnum opus: «Переяславська рада»
Член Спілка письменників СРСР
Член політичної партії Комуністична партія Радянського Союзу
Нагороди та премії
Сталінська премія Медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» Орден Червоної Зірки Орден Жовтневої Революції Орден Вітчизняної війни I ступеня Орден Вітчизняної війни II ступеня Орден Трудового Червоного Прапора

Натан Самійлович Рибак у Вікісховищі?
Надгробок Натана Рибака на Байковому кладовищі в Києві.

Ната́н Самі́йлович Риба́к (*21 грудня 1912 (3 січня 1913)(19130103), Іванівка —† 11 вересня 1978, Київ) — український письменник єврейського походження.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився в родині панського управителя.

Рятуючись від єврейських погромів у Іванівці, родина 1921 року ненадовго переїхала до Петроострова. Звідти родина виїхала вже на постійне мешкання в містечко Шепетівка.

У Шепетівці минають дитячі та юнацькі роки Натана Рибака. Тут він навчавсь у школі, а закінчивши її — у фабрично-заводському технікумі. Завершивши навчання, працював робітником на місцевому цукровому заводі.

Перший нарис опублікував у місцевій газеті.

У 1930 році в київській газеті «Пролетарська правда» надруковано перше оповідання молодого письменника. Це була новела «Дорогами змагань».

Невдовзі він вступив до Київського хіміко-технологічного інституту, але навчаючись, зробив вибір між промисловістю та літературою на користь другої.

Потрапив 1941 року в евакуацію разом зі Спілкою письменників в Уфу.

Вступив до лав чинної армії 1943 року.

Працював військовим кореспондентом.

У 1950 році отримав Сталінську премію.

Мешкав у будинку письменників Роліт, де йому встановлено пам'ятну дошку.

Похований на Байковому цвинтарі.

Творчість[ред. | ред. код]

Видав кілька збірок поезій:

  • «Країна роботи» (1932),
  • «Похід колон» (1933),
  • «Робочий день» (1934), але спеціалізувався головно на прозі, видавши кілька збірок героїко-революційних оповідань і новел:
  • «Дорогами змагань» (1931, перша збірка),
  • «Історія одного кулемета» (1933),
  • «Мужність» (1934),
  • «Останній маршал» (1935), потім перейшов до жанру великої прози.

Найвідоміші його історичні романи («Дніпро», 1939; «Зброя з нами»; «Переяславська Рада», 19481953 й ін.) та твори історично-біографічного жанру (збірка «Історичні новелі», 1938; роман «Помилка Оноре де Бальзака», 1940).

Темам сучасності присвячено романи «Час сподівань і звершень» (1960) і «Солдати без мундирів» (1966).

Негативно позначилось на Рибаковій творчості (особливо на такій політично актуальній, як «Переяславська Рада») соціальне замовлення й припасованість до соціалістично-реалістичної методи.

Повне видання: «Твори в 5 томах» (1964).

Вшанування[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]