ТЕЦ Поліце

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Версія від 19:06, 14 червня 2020, створена Uawikibot1 (обговорення | внесок) (вікіфікація)
(різн.) ← Попередня версія | Поточна версія (різн.) | Новіша версія → (різн.)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
ТЕЦ Поліце
53°34′27″ пн. ш. 14°31′59″ сх. д. / 53.57444400002777485° пн. ш. 14.53305600002777886° сх. д. / 53.57444400002777485; 14.53305600002777886Координати: 53°34′27″ пн. ш. 14°31′59″ сх. д. / 53.57444400002777485° пн. ш. 14.53305600002777886° сх. д. / 53.57444400002777485; 14.53305600002777886
Країна Flag of Poland.svg Польща
Розташування Польща Польща, Поліце
Введення в експлуатацію 1969 (ЕС-1), 1983 (ЕС-2)
Вид палива вугілля
Енергоблоки 2х32 (ЕС-2)
Котельні агрегати парові, 2 Rafako ОР-230 (ЕС-2)
Турбіни парові, 2 13UK32(ЕС-2)
Встановлена електрична
потужність
64 (ЕС-2)
Материнська компанія Grupa Azoty
ідентифікатори і посилання
ТЕЦ Поліце. Карта розташування: Польща
ТЕЦ Поліце
ТЕЦ Поліце

Координати: 53°34′28″ пн. ш. 14°31′59″ сх. д. / 53.57444° пн. ш. 14.53306° сх. д. / 53.57444; 14.53306{{#coordinates:}}: не можна мати більш ніж один первинний тег на сторінку

ТЕЦ Поліце — теплоелектроцентраль на північному заході Польщі, за півтора десятки кілометрів на північ від Щецина.

У 1937 році на сході Німеччини почали спорудження заводу з виробництва синтетичного пального, котрий, з огляду на стратегічну важливість, під час Другої світової війни піддавали численним бомбардуванням починаючи ще з 1940-го. На початку 1945-го він нарешті був зруйнований, а залишки обладнання вивезли до СРСР. Лише в 1969-му у Поліце (котре після війни передали Польщі) з'явилось нове хімічне підприємство Zakłady Chemiczne Police, зведене поряд зі зруйнованим німецьким заводом. Для забезпечення своїх енергетичних потреб воно отримало власну теплоелектроцентраль, перша черга якої (ЕС-1) мала чотири парові котли OR-32, які живили три турбіни — TUP-12, TUK-12, TUK-14 — з показниками 11,7 МВт, 12,1 МВт та 13,8 МВт відповідно. Крім того, тут змонтували два водогрійні котли типу WR-25. Ця черга проіснувала до середини 2010-х, коли парові котли розпродали на брухт, услід за чим те саме збирались зробити і з водогрійними.

У 1983-му запустили другу чергу (ЕС-2), котра мала два вугільні котли ОР-230 виробництва компанії Rafako (Рацибуж) та дві турбіни 13UK32 потужністю по 32 МВт. Для забезпечення відповідності цього обладнання сучасним вимогам, в 2016-му на ТЕЦ спорудили установку десульфуризації.

Для видалення продуктів згоряння використовують димар заввишки 200 метрів[1][2][3].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Raport Środowiskowy Grupy Azoty za 2012 rok. Issuu (англ.). Процитовано 20 травня 2020. 
  2. Elektrociepłownia Zakładów Chemicznych „POLICE” - RAFAKO - EPC, energetyka, branża ropy i gazu. www.rafako.com.pl. Процитовано 20 травня 2020. 
  3. Andrzej Chodyniecki: Pozostajemy przy węglu. www.kierunekchemia.pl (пол.). Процитовано 20 травня 2020.