Бек Петро Вільгельмович: відмінності між версіями

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
[неперевірена версія][неперевірена версія]
(Не показано 48 проміжних версій цього користувача)
Рядок 3: Рядок 3:
|Оригінал імені = Петр Бек
|Оригінал імені = Петр Бек
|Дата народження = 1832
|Дата народження = 1832
|Дата смерті = 1902
|Дата смерті = 9.09.1902
|Місце смерті = [[Білокопитове]]
|Місце смерті = [[Білокопитове]]
|Громадянство = [[Російська імперія|Російської імперії]]
|Громадянство =
|резиденція = [[Заруцьке]]
|резиденція = [[Заруцьке]]
|Звання = [[Статський радник ]]
|Нагороди та премії = [[Статський радник ]],[[Орден Святої Анни|Орденом Святої Анни]] 3 ступеня, [[Орден Святого Станіслава|Орденом Святого Станіслава]] 3 ступеня, бронзовою медаллю в память війни 1853—1856 років, [[Орден Святого Володимира 4 ступеня|Орденом Святого Володимира 4 ступеня]]
|Нагороди та премії =
* [[Орден Святої Анни]] 3-го ступеня,
* [[Орден Святого Станіслава]] 3-го ступеня,
* бронзова медаль в пам'ять війни 1853—1856 років,
* [[Орден Святого Володимира 4 ступеня]]
}}
}}
{{Othernames|Бек}}
{{однофамільці|Бек (прізвище)}}
'''Бек Петро́ Вільге́льмович''' ([[1832]] — [[9 вересня]] [[1902]], [[Білокопитове]]) — головний керуючий всіх підприємств родини Терещенків, [[статський радник]], нагороджений [[Орден Святої Анни|Орденом Святої Анни]] 3-го ступеня, [[Орден Святого Станіслава|Орденом Святого Станіслава]] 3-го ступеня, бронзовою медаллю в пам'ять війни 1853—1856 років, [[Орден Святого Володимира 4 ступеня|Орденом Святого Володимира 4-го ступеня]]

'''Бек Петро́ Вільге́льмович''' (1832 — 9 вересня 1902, [[Білокопитове]]) — головний управляючий всіх підприємств родини Терещенко: [[Терещенко Іван Миколайович|Івана Миколайовича]], [[Терещенко Михайло Іванович|Михайла Івановича]] в [[Глухівський район|Глухівському районі]], керуючий цукрорафінадним заводом в [[Хутір-Михайлівський|Хутір-Михайлівському]], [[Терещенська|Терещенській]], паперовою фабрикою в с. [[Некрасове (Глухівський район)|Некрасове]], борошномельнею в хуторі Павлівка та винокурнею в Чуйковці, крейдяними заводами у [[Наумівка (Глухівський район)#.D0.9F.D0.B5.D1.80.D1.81.D0.BE.D0.BD.D0.B0.D0.BB.D1.96.D1.97|Наумівці]] [[статський радник]], нагороджений [[Орден Святої Анни|Орденом Святої Анни]] 3 ступеня, [[Орден Святого Станіслава|Орденом Святого Станіслава]] 3 ступеня, бронзовою медаллю в память війни 1853—1856 років, [[Орден Святого Володимира 4 ступеня|Орденом Святого Володимира 4 ступеня]]


[[Файл:Могили родини Бек.jpg|thumb|Могили Софії та Петра Бека на території Покровської церкви с. Білокопитове Глухівського району Сумської області]]
[[Файл:Могили родини Бек.jpg|thumb|Могили Софії та Петра Бека на території Покровської церкви с. Білокопитове Глухівського району Сумської області]]


== Життєпис ==
== Освіта і посади ==
П.Бек народився у 1832 році у родині [[Титулярний радник|титулярного радника]] Вільгельма Бека. Закінчив Горогорецький Землевпорядничий інститут і в 1854 році пішов на службу в департамент [[Сільське господарство|сільського господарства]]
Петро Бек народився у 1832 році у родині [[Титулярний радник|титулярного радника]] Вільгельма Бека. У 22-річному віці закінчив Горогорецький Землевпорядничий інститут і в 1854 році пішов на цивільну службу при департаменті [[Сільське господарство|сільського господарства]] і по відомству Державного кіннозаводства<ref name="Назарова_Беки_14_2">Назарова В. В. [http://nz-hlukhiv.com.ua/wp-content/uploads/files/sobormaidan04_2014.pdf Тропинками глуховских кладбищ. Беки] // Соборний майдан.&nbsp;— 2014.&nbsp;— №&nbsp;4&nbsp;(64).&nbsp;— С. 2.</ref>.
* В Заруцькому утвердив винокуренний та [[Будівельне|Заруцький вапновий завод]].
* У 1872 році П.Бек перейшов на службу по виборам в Глухівську [[Міська дума|міську думу]]. Також він став керуючим цукрорафінадним заводом в [[Хутір-Михайлівський|Хутір-Михайлівському]], [[Вороніж]]і, паперовою фабрикою в селі [[Некрасове (Глухівський район)]], борошномельнею в хуторі Павлівка, винокурнею в Чуйковці. Будівельні замовлення Бека та [[Родина Терещенків (срібна монета)|Родини Терещенків ]] підтримували роботу Заруцького вапняного заводу.
* Пізніше Бек став попечителем [[Глухів]]ського дитячого будинку, [[Лікарня святої Єфросинії|лікарні святої Єфросинії]], Глухівського міського трикласного училища.


6 травня 1866 року в Курській Палаті Цивільного Суду було складено купчий лист, за яким Петро Бек придбав у вічне та спадкове володіння маєток у хуторі [[Заруцьке|Заруцькому]] у Марії Михайлівни Бетхер за 4000 рублів сріблом. Крім маєтку у власності було 247 десятин лісової та сіножатної землі, залишки панського будинку з іншими садибними спорудами, огуменник, три шинки, млин на два постави, сукновальня, що приносила річного доходу 25 рублів сріблом, частка в крейдяній горі та половина власності в греблі, річці, що була при маєтку, криниці, а також городах і саду площею 5 десятин<ref>РГАДА, ф. 1350, оп. 1, ч. 2, спр. 5434. арк. 51-54</ref>.
=== Особисте життя ===
Одружився з Софією Іванівною. Проживали в селі [[Заруцьке]] сучасного Глухівського району [[Сумська область|Сумської області]]. На 25-у році життя дружина Петра Вільгельмовича померла при пологах.


Після придбання маєтку Заруцьке Бек не став відновлювати старий будинок, а збудував з іншого боку садиби (прилеглій до старовинного парку) новий, вписавши його в комплекс старих та нових садибних споруд. Одразу після придбання маєтку та частини у крейдяній горі Петро Бек разом із Миколою Григоровичем Радченком, якому фактично належала решта крейдової гори, заснували у Заруцькому [[Заруцький вапняний завод|вапняний завод]], який через деякий час став випалювати вапна до 25000 пудів на рік<ref name="Назарова_Белокоп_290">Назарова В. В. [http://dspace.nbuv.gov.ua/bitstream/handle/123456789/128744/65-Nazarova.pdf?sequence=1 Историческое, ландшафтное и экономическое описание имений Заруцкого, Белокопытово, Наумовка и усадебного комплекса «Заруцкое» Глуховского уезда Черниговской губернии] // Сіверщина в історії України. Наукове видання. Випуск 10.&nbsp;— Глухів-Київ: ПП «Лисенко М. М.», 2017.&nbsp;— С. 290</ref>.
У 1872 році одружився з племінницею [[Микола Терещенко|Миколи Терещенка]] Катериною Куксиною.
[[File:Памятник на могилі Софії Бек.jpg|thumb|Пам'ятник на могилі Софії Бек, дружини статського радника, управителя промисловості Терещенка в Глухівському уїзді, Петра Вільгельмовича Бека]]


З самого свого заснування завод знаходився в оренді в Ізраїля Абрамовича Янпольського, який справно платив Беку і Радченку за оренду заводу<ref>Журналы Глуховского уездного земского собрания 1875 года.&nbsp;— Глухов: Печатня А. Шумицкого, 1876 г.&nbsp;— С. 176</ref>. 1875 року Петро Бек заснував у Заруцькому винокурний Сергіївський завод №&nbsp;109<ref>Орлов П.&nbsp;А.&nbsp;Указатель фабрик и заводов европейской России и Царства Польского.&nbsp;— СПб: Типография Р. Голини, 1887 г.&nbsp;— С. 552.</ref>.
=== Нагороди ===

1872 року Петро Бек перейшов на службу з виборів Глухівської [[Міська дума|міської думи]] та обраний гласним глухівського земського зібрання, також став членом ревізійних комісій<ref>Журналы Глуховского уездного земского собрания 1872 года.&nbsp;— Глухов. 1873 г.&nbsp;— 116 с.</ref>. Цього ж року він одружився вдруге&nbsp;— з племінницею [[Терещенко Нікола Артемійович|Миколи Терещенка]] Катериною Куксіною (за першим чоловіком Аммосова)<ref>Ковалинский В.&nbsp;В.&nbsp;Семья Терещенок.&nbsp;— К.: Преса України, 2003.&nbsp;— С. 379</ref>. Незабаром Бек став головним управителем усіх маєтків та підприємств родини Терещенків у Глухівському повіті. До цієї промислової імперії входили заводи: цукрорафінадний&nbsp;— в [[Хутір-Михайлівський|Михайлівському хуторі]], бурякоцукровий&nbsp;— у містечку [[Вороніж]]і. Крім того, це&nbsp;— паперова фабрика в селі [[Некрасове (Глухівський район)]], борошномельне виробництво у в хуторі Павлівка та винокурня в [[Чуйківка (Ямпільський район)|Чуйковці]]<ref name="Назарова_Беки_14_2"></ref>.

Петро Бек, перебуваючи у Глухові у службових справах, займав частину великого двоповерхового будинку (біля бульвару), який збудував Микола Терещенко. Свій бізнес у Заруцькому Бек передав в оренду місцевому єврею, бо весь час та всі сили були віддані Товариству Терещенка. Проте Бек, користуючись своїм становищем та можливостями, постійно сприяв просуванню справ орендаря. Регулярні замовлення на крейду та вапно підприємств Терещенків підтримували роботу Заруцького вапнякового заводу. З часом у власності Петра Бека опинився водяний млин у хуторі Павлівка, пізніше в цьому ж хуторі Беком було відкрито ще й олійний завод<ref name="Назарова_Беки_14_2-3">Назарова В. В. [http://nz-hlukhiv.com.ua/wp-content/uploads/files/sobormaidan04_2014.pdf Тропинками глуховских кладбищ. Беки] // Соборний майдан.&nbsp;— 2014.&nbsp;— №&nbsp;4 (64).&nbsp;— С. 2-3.</ref>.

1875 року Глухівська дворянська опіка передасть в опікунство титулярному раднику Петру Беку майно та малолітніх дітей Катерини Аммосової. Петро Вільгельмович отримує в орендне управління маєток та землі покійного порутчика Михайла Дмитровича Аммосова в селі [[Кучерівка (Шосткинський район)|Кучерівка]]<ref>ДАСО, ф. 696, оп. 1, спр. 14, арк 1. «Копия указа глуховской дворянки Е.&nbsp;С.&nbsp;Бек Н.&nbsp;А.&nbsp;Терещенку»</ref>: 1300 десятин землі, господарські споруди, винокурню, сад з городом, млини та шинковий двір. Незважаючи на те, що Петро та Катерина вже одружилися, дворянська опіка накладала на Бека певні забов'язання. Гроші з орендаторів землі отримував Петро Вільгельмович, а рибу із кучерівського ставу можна використовувати тільки для власного харчування, вирубка дерев дозволялася лише в зазначених опікунською радою місцях, всі споруди Бек мав утримувати, логодити та страхувати за власний рахунок. Після закінченню терміну опіки 1 січня 1881 року, Петро Бек мав віддати все майно за описом в розпорядження опікунів. Також були передбачені умови подальшої оренди маєтку Аммосових. Річний дохід Кучерівського маєтку складав 3500 рублів.<ref>ДАСО, ф. 696, оп. 1, спр. 14, арк 2-7. «Копия указа глуховской дворянки Е.&nbsp;С.&nbsp;Бек Н.&nbsp;А.&nbsp;Терещенку»</ref>.

З часом дружні та ділові відносини з Терещенками настільки зміцніли, що Беком обрали співробітником піклування всіх закладів, що відкривалися Терещенками. З 1874 року титулярний радник Бек керував фінансовими справами [[Глухівська чоловіча гімназія|Глухівської чоловічої прогімназії]] та дитячого притулку, обраний членом повітової військової повинності по Глухову<ref>Журналы Глуховского уездного земского собрания 1874 года.&nbsp;— Глухов. 1876 г.&nbsp;— 128 с.</ref>. 1875 року він вже фінансовий розпорядник фірми «Торговий дім братів Терещенки», член комісії з переоцінки цукроварень Глухівського повіту<ref>Журналы Глуховского уездного земского собрания 1875 года.&nbsp;— Глухов. 1876 г.&nbsp;— 195 с.</ref>. Крім того, Петро Бек опікується проблемами сільських училищ та ветеринарної медицини у 1878 році<ref>Журналы Глуховского уездного земского собрания 1878 года.&nbsp;— Глухов. 1879 г.&nbsp;— 212 с.</ref>.

1884 року Петро Вільгельмович за кошти Ніколи Терещенка займається реорганізацією Глухівської чоловічої шестикласної прогімназії на класичну восьмикласну гімназію, є членом будівельної комісії зі спорудження Глухівської земської лікарні<ref>Журналы Глуховского уездного земского собрания 1884 года.&nbsp;— Глухов. 1885 г.&nbsp;— 145 с.</ref> У 1885 році він&nbsp;— колезький ассесор, член повітової медичної комісії<ref>Журналы Глуховского уездного земского собрания 1885 года.&nbsp;— Глухов. 1886 г.&nbsp;— 140 с.</ref>

1886 року надвірний радник Петро Бек був опікуном Кучерівської школи<ref>Журналы Глуховского уездного земского собрания 1886 года.&nbsp;— Глухов. 1887 г.&nbsp;— 169 с.</ref>. У 1887 році Бека знову обирають гласним Глухівського повітового земського зібрання<ref>Журналы Глуховского уездного земского собрания 1887 года.&nbsp;— Глухов. 1888 г.&nbsp;— 187 с.</ref> 1891 року він обраний членом повітової військової повинності<ref>Журналы Глуховского уездного земского собрания 1891 года.&nbsp;— Глухов. 1892 г.&nbsp;— 93 с.</ref> Він працював абсолютно безоплатно. Крім того, він входив до складу опікунської ради Глухівської жіночої гімназії<ref name="Назарова_Беки_14_3">Назарова В. В. [http://nz-hlukhiv.com.ua/wp-content/uploads/files/sobormaidan04_2014.pdf Тропинками глуховских кладбищ. Беки] // Соборний майдан.&nbsp;— 2014.&nbsp;— №&nbsp;4 (64).&nbsp;— С. 3</ref>.

Безпосереднім керівництвом та контролем за пристосуванням будівлі у другій половині 1880-х років опікувався саме Петро Бек. Без його досвідченості та енергії будівля навряд чи могла бути приведена в потрібний вигляд у такий короткий час. Понад асигнованим Терещенком грошей було витрачено на пристосування будівлі ще 356 руб. 83 коп., які Терещенко також доручив профінансувати за його рахунок<ref name="Черниговские ведомости_1889">Черниговские губернские ведомости. 1889.&nbsp;— №&nbsp;21.&nbsp;— 12 марта</ref>. Влітку 1889 року заклад освіти отримав статус класичної восьмикласної гімназії та зайняв всі приміщення двоповерхової будівлі. Директором залишався Михайло Лазаренко. Інспектором призначено викладача давніх мов Євгена Каллістова<ref>''Крижанівський В. М.'' [http://issp.gnpu.edu.ua/sites/default/files/doc/022krmal05.pdf Василь Андрійович Мальченко та його спогади про Глухів та глухівчан за 1870—1930&nbsp;рр.] // Історичні студії суспільного прогресу.&nbsp;— 2017.&nbsp;— Вип. 5.&nbsp;— С. 267</ref><ref name="Заїка_2013_47">''Заїка, В. В.'' Глухівський вчительський інститут в системі освітництва північно-східної України другої половини ХІХ&nbsp;— початку ХХ століть // Сумська старовина. 2013. № XLI-XLII. С. 47</ref>.. Урочисті святкування щодо відкриття у Глухові повної гімназії відбулися 16 серпня 1889 року і з вересня того ж року гімназія розпочала свою повноцінну роботу<ref name="Черниговские ведомости_1889"></ref>.

1892 року Петро Бек також входив до складу господарського комітету Глухівської гімназії задля забезпечення роботи [[Пансіон Глухівської чоловічої гімназії|пансіону]] у перший рік його існування<ref name="Мирошниченко">''Мирошниченко А.Н''. [http://dspace.nbuv.gov.ua/bitstream/handle/123456789/127313/60-Miroshnychenko.pdf?sequence=1 Из истории строительства Пансиона глуховской мужской гимназии] / А.&nbsp;Н.&nbsp;Мирошниченко // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр.&nbsp;— К.: Глухів, 2014.&nbsp;— Вип. 7.&nbsp;— С. 245—249</ref>.

У 1895 році за дачами села [[Наумівка (Глухівський район)|Наумівка]] пройшла вузькоколійна залізнична гілка Ворожба&nbsp;— Середина-Буда, що зв'язала Глухів із основними залізничними магістралями. У районі крейдової гори та вапнякового заводу було влаштовано станцію «Роз'їзд Заруцький», завдяки чому видобуток, виробництво та відвантаження крейди та вапна на Заруцькому заводі різко зросли. Станція займалася виключно відправкою вантажів, яких відпускалося до 125 пудів на рік<ref>Назарова В. В. «Глуховская» железная дорога.&nbsp;— Киев: Новий друк, 2016 г. С. 35</ref>.
На 1897 рік дворянин Петро Бек залишався головним керуючим маєтків Терещенків<ref>Журналы Глуховского уездного земского собрания 1897 года.&nbsp;— Глухов. 1899 г.&nbsp;— 222 с.</ref>

Петро Бек помер 9 вересня 1902 року і був похований біля [[Покровська церква (Білокопитове)|Покровської церкви]] села [[Білокопитове]] поруч із першою дружиною. Його частина дач села Клевень (Заруцьке) перейшла у володіння до його сина, Євгена Петровича Бека<ref name="Назарова_Беки_14_3"></ref><ref name="Назарова_Белокоп_291">Назарова В. В. [http://dspace.nbuv.gov.ua/bitstream/handle/123456789/128744/65-Nazarova.pdf?sequence=1 Историческое, ландшафтное и экономическое описание имений Заруцкого, Белокопытово, Наумовка и усадебного комплекса «Заруцкое» Глуховского уезда Черниговской губернии] // Сіверщина в історії України. Наукове видання. Випуск 10.&nbsp;— Глухів-Київ: ПП «Лисенко М. М.», 2017.&nbsp;— С. 291</ref>.

Після смерті Петра Бека у 1902 році, земська управа розглянула листи покійного про відкриття школи садівництва на хуторі Павлівка, що належав Беку<ref>Журналы Глуховского уездного земского собрания 1902 года.&nbsp;— Глухов. 1903 г.&nbsp;— 179 с.</ref>

== Родина ==
У середині 1850-х років одружився з Софією Іванівною. Спочатку молода сім'я проживала в [[Ямпіль (Сумська область)|Янполі]], а потім перебралася в маєток [[Заруцьке]], що належало Бекам. Це село колишнього [[Глухівський район|Глухівського]], а нині [[Шосткинський район|Шосткинського району]] [[Сумська область|Сумської області]]<ref name="Назарова_Беки_14_2"></ref>. Саме у цьому маєтку все своє життя, де був величезний будинок, «чудесне купання», ліс та парк із гойдалками, «гігантськими кроками» та крокетом, фактично проживала родина і діти. Тут проходили шикарні обіди з пишно накритими столами та присутністю багатьох гостей<ref name="Назарова_Беки_14_3"></ref>.

[[Файл:Памятник на могилі Софії Бек.jpg|thumb|Пам'ятник на могилі Софії Бек&nbsp;— першої дружини статського радника Петра Бека]]
У родині спочатку народилися три хлопчики: Сергій, Євген та Микола. З народженням довгоочікуваної дівчинки, яку назвали Марією, на сім'ю обрушилося велике лихо. У 1866 році на 25 році життя, так і не оговтавшись від пологів, померла Софія Бек. Тіло було поховано біля входу до Покровської церкви поблизу маєтку Беків у Заруцькому<ref name="Назарова_Беки_14_2"></ref>.

У 1872 році Петро Бек одружився вдруге. Його обраницею стала племінниця [[Терещенко Нікола Артемійович|Миколи Терещенка]] Катерина Семенівна Куксіна (за першим чоловіком Аммосова)<ref name="Назарова_Беки_14_2"></ref>. Померла 1920 року. Можливо, її поховали поруч із чоловіком біля Покровської церкви села Білокопитове<ref name="Назарова_Беки_14_3"></ref>.

;Діти:
* Син Сергій став цивільним інженером, проживав у Глухові, Києві, [[Єреван|Ерівані]], брав участь у будівництві різних споруд, у тому числі зводив деякі споруди у бактеріологічному інституті<ref name="Назарова_Беки_14_3"></ref>.
* Син Микола проживав у Санкт-Петербурзі<ref name="Назарова_Беки_14_3"></ref>.
* Син Євген (штабс-ротмістр) успадкував від батька маєток. Він закінчив Тверське кавалеристське училище, служив у 27-му Драгунському Київському полку<ref>РГВИА, ф. 400, оп. 17, спр. 2969. арк. 255</ref>. Пішовши у відставку штабс-ротмістром, влаштувався в Заруцькому, допомагав батьку. Деякий час представляв у Глухові «Санкт-Петербурзьке» страхове товариство, а з 1911 року&nbsp;— був Земським начальником 1-ї дільниці Глухівського повіту. Перед революцією 1917 року був гласним Глухівського повітового земського зборів. Був одружений з Ольгою Гнатівною (пом [[1946]], похована на грецькому православному цвинтарі в Олександрії)&nbsp;— донькою командира 19-го Костромського полку, що квартирувався в Глухові&nbsp;— Гната Михайловича Клейнгауза<ref name="Назарова_Беки_14_3"></ref>.

;Онуки:
** Його сини, Петро, Олександр та Євген, закінчили Глухівську чоловічу гімназію, навчалися в Університетах, а потім служили в Царській армії.
** Донька [[Накамулі Віра Євгенівна|Віра]] (1906—1971) здобувала освіту в Київському Інституті, але через більшовицький переворот припинила навчання<ref name="Назарова_Белокоп_291">Назарова В. В. [http://dspace.nbuv.gov.ua/bitstream/handle/123456789/128744/65-Nazarova.pdf?sequence=1 Историческое, ландшафтное и экономическое описание имений Заруцкого, Белокопытово, Наумовка и усадебного комплекса «Заруцкое» Глуховского уезда Черниговской губернии] // Сіверщина в історії України. Наукове видання. Випуск 10.&nbsp;— Глухів-Київ: ПП «Лисенко М. М.», 2017.&nbsp;— С. 291</ref>.

Наприкінці 1917 року вся родина переїхала до Глухова. Сюди ж, після розвалу армії повернулися онуки Петра Бека&nbsp;— Петро та Євген. На початку січня 1918 року їх на вулиці розстріляли червоноармійці<ref name="Назарова_Беки_14_3"></ref>.

У 1920 році онука Петра Вільгельмовича, Віра Бек, разом із матір'ю була евакуйована на пароплаві «Саратов» з Новоросійська до Єгипту, де вони прожили в таборах для біженців до 1921 року<ref name="Назарова_Белокоп_291">Назарова В. В. [http://dspace.nbuv.gov.ua/bitstream/handle/123456789/128744/65-Nazarova.pdf?sequence=1 Историческое, ландшафтное и экономическое описание имений Заруцкого, Белокопытово, Наумовка и усадебного комплекса «Заруцкое» Глуховского уезда Черниговской губернии] // Сіверщина в історії України. Наукове видання. Випуск 10.&nbsp;— Глухів-Київ: ПП «Лисенко М. М.», 2017.&nbsp;— С. 291</ref>. Згодом Віра Євгенівна почала працювати вихователькою в одному із найкращих закладів освіти Олександрії&nbsp;— Французькому ліцеї. Тут спілкуючись із професорами вона розширила великий талант до живопису. У 1928—1929 роках Віра Бек двічі відвідувала Париж, де проходила курси при Художній Академії «Жюліана». Картини Віри Євгенівни почали виставлятися на багатьох виставках Олександрії та Каїра. Після революції в Єгипті в 1956 році Віра зі своїм чоловіком, переїхала до Сполучених Штатів, де й надалі займалася творчістю<ref name="Назарова_Беки_14_3"></ref>.

== Нагороди ==
До 1900-х років став [[Статський радник|Статським радником]].
До 1900-х років став [[Статський радник|Статським радником]].


Нагороджений:
Нагороджений:
* [[Орден Святого Володимира 4 ступеня]],
* [[Орден Святого Володимира|Орден Святого Володимира 4 ступеня]],
* [[Орден Святої Анни]] 3 ступеня,
* [[Орден Святої Анни]] 3 ступеня,
* [[Орден Святого Станіслава]] 3 ступеня,
* [[Орден Святого Станіслава]] 3 ступеня,
* бронзова медаль в пам'ять війни 1853—1856 років.
* бронзова медаль в пам'ять війни 1853—1856 років<ref name="Назарова_Беки_14_3"></ref>.


== Смерть і поховання ==
== Смерть і поховання ==


Помер Петро Вільгельмович Бек 9 вересня 1902 року і похований поряд з першою дружиною на території Покровської церкви в селі [[Білокопитове]].
Помер Петро Бек 9 вересня 1902 року і був з почестями похований поряд з першою дружиною на території Покровської церкви в селі [[Білокопитове]]<ref name="Назарова_Беки_14_3"></ref>.
[[Файл:Памятник на могилі статського радника П.В.Бека.jpg|thumb|Пам'ятник на могилі статського радника П.&nbsp;В.&nbsp;Бека в с. Білокопитове Глухівського району Сумської області]]
[[Файл:Памятник на могилі статського радника П.В.Бека.jpg|thumb|Пам'ятник на могилі статського радника Петра Бека в с. Білокопитове (колишнього Глухівського району) Сумської області]]

== Примітки ==
{{reflist}}


== Джерела ==
== Джерела ==


* [https://web.archive.org/web/20161228203933/http://lvivposter.com/news/112-Cukrova-imperija-rodyny-Tereschenkiv «Цукрова імперія» родини Терещенків]
* [https://web.archive.org/web/20161228203933/http://lvivposter.com/news/112-Cukrova-imperija-rodyny-Tereschenkiv «Цукрова імперія» родини Терещенків]
* «Соборний майдан» №&nbsp;4(64) 2013&nbsp;— из цикла «Тропинками глуховских кладбищ» при [[Глухівський міський краєзнавчий музей]] «Родина Бек» Віра Назарова
* «Соборний майдан» №&nbsp;4(64) 2013&nbsp;— из цикла «Тропинками глуховских кладбищ» при [[Глухівський міський краєзнавчий музей]] «Родина Бек» Віра Назарова
* [http://Віра%20Назарова http://j-roots.info/forum/viewtopic.php?f=105&p=126039]{{Недоступне посилання|date=травень 2019 |bot=InternetArchiveBot }}
* https://www.youtube.com/watch?v=XMe5OStD_1Q&feature=youtu.
* https://www.youtube.com/watch?v=XMe5OStD_1Q&feature=youtu.


Рядок 53: Рядок 100:
* https://www.youtube.com/watch?v=XMe5OStD_1Q&feature=youtu.be
* https://www.youtube.com/watch?v=XMe5OStD_1Q&feature=youtu.be
* http://j-roots.info/index.php?option=com_content&view=article&id=83&Itemid=87
* http://j-roots.info/index.php?option=com_content&view=article&id=83&Itemid=87
{{Нормативний контроль|}}

[[Категорія:Уродженці Глухівського району]]
[[Категорія:Уродженці Глухівського району]]
[[Категорія:Статські радники]]
[[Категорія:Статські радники]]

Версія за 21:03, 3 січня 2022

Бек Петро Вільгельмович
Народження: 1832(1832)
  Глухівський район
Смерть: 9 вересня 1902(1902-09-09)
  Білокопитове
Громадянство: Flag of Russia.svg Російська імперія
Нагороди / премії

Бек Петро́ Вільге́льмович (1832 — 9 вересня 1902, Білокопитове) — головний керуючий всіх підприємств родини Терещенків, статський радник, нагороджений Орденом Святої Анни 3-го ступеня, Орденом Святого Станіслава 3-го ступеня, бронзовою медаллю в пам'ять війни 1853—1856 років, Орденом Святого Володимира 4-го ступеня

Могили Софії та Петра Бека на території Покровської церкви с. Білокопитове Глухівського району Сумської області

Життєпис

Петро Бек народився у 1832 році у родині титулярного радника Вільгельма Бека. У 22-річному віці закінчив Горогорецький Землевпорядничий інститут і в 1854 році пішов на цивільну службу при департаменті сільського господарства і по відомству Державного кіннозаводства[1].

6 травня 1866 року в Курській Палаті Цивільного Суду було складено купчий лист, за яким Петро Бек придбав у вічне та спадкове володіння маєток у хуторі Заруцькому у Марії Михайлівни Бетхер за 4000 рублів сріблом. Крім маєтку у власності було 247 десятин лісової та сіножатної землі, залишки панського будинку з іншими садибними спорудами, огуменник, три шинки, млин на два постави, сукновальня, що приносила річного доходу 25 рублів сріблом, частка в крейдяній горі та половина власності в греблі, річці, що була при маєтку, криниці, а також городах і саду площею 5 десятин[2].

Після придбання маєтку Заруцьке Бек не став відновлювати старий будинок, а збудував з іншого боку садиби (прилеглій до старовинного парку) новий, вписавши його в комплекс старих та нових садибних споруд. Одразу після придбання маєтку та частини у крейдяній горі Петро Бек разом із Миколою Григоровичем Радченком, якому фактично належала решта крейдової гори, заснували у Заруцькому вапняний завод, який через деякий час став випалювати вапна до 25000 пудів на рік[3].

З самого свого заснування завод знаходився в оренді в Ізраїля Абрамовича Янпольського, який справно платив Беку і Радченку за оренду заводу[4]. 1875 року Петро Бек заснував у Заруцькому винокурний Сергіївський завод № 109[5].

1872 року Петро Бек перейшов на службу з виборів Глухівської міської думи та обраний гласним глухівського земського зібрання, також став членом ревізійних комісій[6]. Цього ж року він одружився вдруге — з племінницею Миколи Терещенка Катериною Куксіною (за першим чоловіком Аммосова)[7]. Незабаром Бек став головним управителем усіх маєтків та підприємств родини Терещенків у Глухівському повіті. До цієї промислової імперії входили заводи: цукрорафінадний — в Михайлівському хуторі, бурякоцукровий — у містечку Вороніжі. Крім того, це — паперова фабрика в селі Некрасове (Глухівський район), борошномельне виробництво у в хуторі Павлівка та винокурня в Чуйковці[1].

Петро Бек, перебуваючи у Глухові у службових справах, займав частину великого двоповерхового будинку (біля бульвару), який збудував Микола Терещенко. Свій бізнес у Заруцькому Бек передав в оренду місцевому єврею, бо весь час та всі сили були віддані Товариству Терещенка. Проте Бек, користуючись своїм становищем та можливостями, постійно сприяв просуванню справ орендаря. Регулярні замовлення на крейду та вапно підприємств Терещенків підтримували роботу Заруцького вапнякового заводу. З часом у власності Петра Бека опинився водяний млин у хуторі Павлівка, пізніше в цьому ж хуторі Беком було відкрито ще й олійний завод[8].

1875 року Глухівська дворянська опіка передасть в опікунство титулярному раднику Петру Беку майно та малолітніх дітей Катерини Аммосової. Петро Вільгельмович отримує в орендне управління маєток та землі покійного порутчика Михайла Дмитровича Аммосова в селі Кучерівка[9]: 1300 десятин землі, господарські споруди, винокурню, сад з городом, млини та шинковий двір. Незважаючи на те, що Петро та Катерина вже одружилися, дворянська опіка накладала на Бека певні забов'язання. Гроші з орендаторів землі отримував Петро Вільгельмович, а рибу із кучерівського ставу можна використовувати тільки для власного харчування, вирубка дерев дозволялася лише в зазначених опікунською радою місцях, всі споруди Бек мав утримувати, логодити та страхувати за власний рахунок. Після закінченню терміну опіки 1 січня 1881 року, Петро Бек мав віддати все майно за описом в розпорядження опікунів. Також були передбачені умови подальшої оренди маєтку Аммосових. Річний дохід Кучерівського маєтку складав 3500 рублів.[10].

З часом дружні та ділові відносини з Терещенками настільки зміцніли, що Беком обрали співробітником піклування всіх закладів, що відкривалися Терещенками. З 1874 року титулярний радник Бек керував фінансовими справами Глухівської чоловічої прогімназії та дитячого притулку, обраний членом повітової військової повинності по Глухову[11]. 1875 року він вже фінансовий розпорядник фірми «Торговий дім братів Терещенки», член комісії з переоцінки цукроварень Глухівського повіту[12]. Крім того, Петро Бек опікується проблемами сільських училищ та ветеринарної медицини у 1878 році[13].

1884 року Петро Вільгельмович за кошти Ніколи Терещенка займається реорганізацією Глухівської чоловічої шестикласної прогімназії на класичну восьмикласну гімназію, є членом будівельної комісії зі спорудження Глухівської земської лікарні[14] У 1885 році він — колезький ассесор, член повітової медичної комісії[15]

1886 року надвірний радник Петро Бек був опікуном Кучерівської школи[16]. У 1887 році Бека знову обирають гласним Глухівського повітового земського зібрання[17] 1891 року він обраний членом повітової військової повинності[18] Він працював абсолютно безоплатно. Крім того, він входив до складу опікунської ради Глухівської жіночої гімназії[19].

Безпосереднім керівництвом та контролем за пристосуванням будівлі у другій половині 1880-х років опікувався саме Петро Бек. Без його досвідченості та енергії будівля навряд чи могла бути приведена в потрібний вигляд у такий короткий час. Понад асигнованим Терещенком грошей було витрачено на пристосування будівлі ще 356 руб. 83 коп., які Терещенко також доручив профінансувати за його рахунок[20]. Влітку 1889 року заклад освіти отримав статус класичної восьмикласної гімназії та зайняв всі приміщення двоповерхової будівлі. Директором залишався Михайло Лазаренко. Інспектором призначено викладача давніх мов Євгена Каллістова[21][22].. Урочисті святкування щодо відкриття у Глухові повної гімназії відбулися 16 серпня 1889 року і з вересня того ж року гімназія розпочала свою повноцінну роботу[20].

1892 року Петро Бек також входив до складу господарського комітету Глухівської гімназії задля забезпечення роботи пансіону у перший рік його існування[23].

У 1895 році за дачами села Наумівка пройшла вузькоколійна залізнична гілка Ворожба — Середина-Буда, що зв'язала Глухів із основними залізничними магістралями. У районі крейдової гори та вапнякового заводу було влаштовано станцію «Роз'їзд Заруцький», завдяки чому видобуток, виробництво та відвантаження крейди та вапна на Заруцькому заводі різко зросли. Станція займалася виключно відправкою вантажів, яких відпускалося до 125 пудів на рік[24]. На 1897 рік дворянин Петро Бек залишався головним керуючим маєтків Терещенків[25]

Петро Бек помер 9 вересня 1902 року і був похований біля Покровської церкви села Білокопитове поруч із першою дружиною. Його частина дач села Клевень (Заруцьке) перейшла у володіння до його сина, Євгена Петровича Бека[19][26].

Після смерті Петра Бека у 1902 році, земська управа розглянула листи покійного про відкриття школи садівництва на хуторі Павлівка, що належав Беку[27]

Родина

У середині 1850-х років одружився з Софією Іванівною. Спочатку молода сім'я проживала в Янполі, а потім перебралася в маєток Заруцьке, що належало Бекам. Це село колишнього Глухівського, а нині Шосткинського району Сумської області[1]. Саме у цьому маєтку все своє життя, де був величезний будинок, «чудесне купання», ліс та парк із гойдалками, «гігантськими кроками» та крокетом, фактично проживала родина і діти. Тут проходили шикарні обіди з пишно накритими столами та присутністю багатьох гостей[19].

Пам'ятник на могилі Софії Бек — першої дружини статського радника Петра Бека

У родині спочатку народилися три хлопчики: Сергій, Євген та Микола. З народженням довгоочікуваної дівчинки, яку назвали Марією, на сім'ю обрушилося велике лихо. У 1866 році на 25 році життя, так і не оговтавшись від пологів, померла Софія Бек. Тіло було поховано біля входу до Покровської церкви поблизу маєтку Беків у Заруцькому[1].

У 1872 році Петро Бек одружився вдруге. Його обраницею стала племінниця Миколи Терещенка Катерина Семенівна Куксіна (за першим чоловіком Аммосова)[1]. Померла 1920 року. Можливо, її поховали поруч із чоловіком біля Покровської церкви села Білокопитове[19].

Діти
  • Син Сергій став цивільним інженером, проживав у Глухові, Києві, Ерівані, брав участь у будівництві різних споруд, у тому числі зводив деякі споруди у бактеріологічному інституті[19].
  • Син Микола проживав у Санкт-Петербурзі[19].
  • Син Євген (штабс-ротмістр) успадкував від батька маєток. Він закінчив Тверське кавалеристське училище, служив у 27-му Драгунському Київському полку[28]. Пішовши у відставку штабс-ротмістром, влаштувався в Заруцькому, допомагав батьку. Деякий час представляв у Глухові «Санкт-Петербурзьке» страхове товариство, а з 1911 року — був Земським начальником 1-ї дільниці Глухівського повіту. Перед революцією 1917 року був гласним Глухівського повітового земського зборів. Був одружений з Ольгою Гнатівною (пом 1946, похована на грецькому православному цвинтарі в Олександрії) — донькою командира 19-го Костромського полку, що квартирувався в Глухові — Гната Михайловича Клейнгауза[19].
Онуки
    • Його сини, Петро, Олександр та Євген, закінчили Глухівську чоловічу гімназію, навчалися в Університетах, а потім служили в Царській армії.
    • Донька Віра (1906—1971) здобувала освіту в Київському Інституті, але через більшовицький переворот припинила навчання[26].

Наприкінці 1917 року вся родина переїхала до Глухова. Сюди ж, після розвалу армії повернулися онуки Петра Бека — Петро та Євген. На початку січня 1918 року їх на вулиці розстріляли червоноармійці[19].

У 1920 році онука Петра Вільгельмовича, Віра Бек, разом із матір'ю була евакуйована на пароплаві «Саратов» з Новоросійська до Єгипту, де вони прожили в таборах для біженців до 1921 року[26]. Згодом Віра Євгенівна почала працювати вихователькою в одному із найкращих закладів освіти Олександрії — Французькому ліцеї. Тут спілкуючись із професорами вона розширила великий талант до живопису. У 1928—1929 роках Віра Бек двічі відвідувала Париж, де проходила курси при Художній Академії «Жюліана». Картини Віри Євгенівни почали виставлятися на багатьох виставках Олександрії та Каїра. Після революції в Єгипті в 1956 році Віра зі своїм чоловіком, переїхала до Сполучених Штатів, де й надалі займалася творчістю[19].

Нагороди

До 1900-х років став Статським радником.

Нагороджений:

Смерть і поховання

Помер Петро Бек 9 вересня 1902 року і був з почестями похований поряд з першою дружиною на території Покровської церкви в селі Білокопитове[19].

Пам'ятник на могилі статського радника Петра Бека в с. Білокопитове (колишнього Глухівського району) Сумської області

Примітки

  1. а б в г д Назарова В. В. Тропинками глуховских кладбищ. Беки // Соборний майдан. — 2014. — № 4 (64). — С. 2.
  2. РГАДА, ф. 1350, оп. 1, ч. 2, спр. 5434. арк. 51-54
  3. Назарова В. В. Историческое, ландшафтное и экономическое описание имений Заруцкого, Белокопытово, Наумовка и усадебного комплекса «Заруцкое» Глуховского уезда Черниговской губернии // Сіверщина в історії України. Наукове видання. Випуск 10. — Глухів-Київ: ПП «Лисенко М. М.», 2017. — С. 290
  4. Журналы Глуховского уездного земского собрания 1875 года. — Глухов: Печатня А. Шумицкого, 1876 г. — С. 176
  5. Орлов П. А. Указатель фабрик и заводов европейской России и Царства Польского. — СПб: Типография Р. Голини, 1887 г. — С. 552.
  6. Журналы Глуховского уездного земского собрания 1872 года. — Глухов. 1873 г. — 116 с.
  7. Ковалинский В. В. Семья Терещенок. — К.: Преса України, 2003. — С. 379
  8. Назарова В. В. Тропинками глуховских кладбищ. Беки // Соборний майдан. — 2014. — № 4 (64). — С. 2-3.
  9. ДАСО, ф. 696, оп. 1, спр. 14, арк 1. «Копия указа глуховской дворянки Е. С. Бек Н. А. Терещенку»
  10. ДАСО, ф. 696, оп. 1, спр. 14, арк 2-7. «Копия указа глуховской дворянки Е. С. Бек Н. А. Терещенку»
  11. Журналы Глуховского уездного земского собрания 1874 года. — Глухов. 1876 г. — 128 с.
  12. Журналы Глуховского уездного земского собрания 1875 года. — Глухов. 1876 г. — 195 с.
  13. Журналы Глуховского уездного земского собрания 1878 года. — Глухов. 1879 г. — 212 с.
  14. Журналы Глуховского уездного земского собрания 1884 года. — Глухов. 1885 г. — 145 с.
  15. Журналы Глуховского уездного земского собрания 1885 года. — Глухов. 1886 г. — 140 с.
  16. Журналы Глуховского уездного земского собрания 1886 года. — Глухов. 1887 г. — 169 с.
  17. Журналы Глуховского уездного земского собрания 1887 года. — Глухов. 1888 г. — 187 с.
  18. Журналы Глуховского уездного земского собрания 1891 года. — Глухов. 1892 г. — 93 с.
  19. а б в г д е ж и к л м Назарова В. В. Тропинками глуховских кладбищ. Беки // Соборний майдан. — 2014. — № 4 (64). — С. 3
  20. а б Черниговские губернские ведомости. 1889. — № 21. — 12 марта
  21. Крижанівський В. М. Василь Андрійович Мальченко та його спогади про Глухів та глухівчан за 1870—1930 рр. // Історичні студії суспільного прогресу. — 2017. — Вип. 5. — С. 267
  22. Заїка, В. В. Глухівський вчительський інститут в системі освітництва північно-східної України другої половини ХІХ — початку ХХ століть // Сумська старовина. 2013. № XLI-XLII. С. 47
  23. Мирошниченко А.Н. Из истории строительства Пансиона глуховской мужской гимназии / А. Н. Мирошниченко // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2014. — Вип. 7. — С. 245—249
  24. Назарова В. В. «Глуховская» железная дорога. — Киев: Новий друк, 2016 г. С. 35
  25. Журналы Глуховского уездного земского собрания 1897 года. — Глухов. 1899 г. — 222 с.
  26. а б в Назарова В. В. Историческое, ландшафтное и экономическое описание имений Заруцкого, Белокопытово, Наумовка и усадебного комплекса «Заруцкое» Глуховского уезда Черниговской губернии // Сіверщина в історії України. Наукове видання. Випуск 10. — Глухів-Київ: ПП «Лисенко М. М.», 2017. — С. 291
  27. Журналы Глуховского уездного земского собрания 1902 года. — Глухов. 1903 г. — 179 с.
  28. РГВИА, ф. 400, оп. 17, спр. 2969. арк. 255

Джерела

Посилання