Відмінності між версіями «1-ша танкова дивізія Лейбштандарте-СС «Адольф Гітлер»»

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
[перевірена версія][перевірена версія]
м (уточнення)
м (зображення)
(Не показано 49 проміжних версій цього користувача)
Рядок 12: Рядок 12:
| garrison = [[Ліхтерфельде]]
| garrison = [[Ліхтерфельде]]
| garrison_label=
| garrison_label=
| nickname = LSSAH
| nickname = ''LSSAH''
|battles = '''[[Друга світова війна]]'''
|battles = '''[[Друга світова війна]]'''
|patron = [[Адольф Гітлер]]
|patron = [[Адольф Гітлер]]
Рядок 33: Рядок 33:
|notable_commanders=
|notable_commanders=
<!-- Insignia -->
<!-- Insignia -->
|identification_symbol=
|identification_symbol = [[Файл:LSSAH (Vorderseite).jpg|45px]]
|identification_symbol_label=
|identification_symbol_label = Бойовий прапор дивізії
|identification_symbol_2=
|identification_symbol_2 =
|identification_symbol_2_label=
|identification_symbol_2_label=
|identification_symbol_3=
|identification_symbol_3 =
|identification_symbol_3_label=
|identification_symbol_3_label=
}}
}}
Рядок 73: Рядок 73:


У тому ж 1933 році було сформовано два навчальних підрозділи: [[10 травня]]&nbsp;— «СС-Зондеркоммандо Зоссен» та [[8 липня]]&nbsp;— другий підрозділ, що отримав звання «СС-Зондеркоммандо Ютербог»{{sfn|Cook|Bender|1994|p=11}}. На той час це були єдині підрозділи СС, які проходили військову підготовку. Більшість персоналу в навчальних підрозділах перейшли з лав армії [[рейхсвер]]у{{sfn|Cook|Bender|1994|p=11}}. 3 вересня 1933 року дві «Зондеркомандо» об'єдналися в «СС-Зондеркоммандо Берлін» ({{lang-de|SS-Sonderkommando Berlin}}) під командуванням Дітріха{{sfn|Cook|Bender|1994|p=13}}. Основними їхніми функціональними обов'язками було забезпечення зовнішньої безпеки Гітлера в його резиденціях, під час публічних виступів та охорона [[Рейхсканцелярія|рейхсканцелярії]]{{sfn|Hoffmann|2000|p=45}}.
У тому ж 1933 році було сформовано два навчальних підрозділи: [[10 травня]]&nbsp;— «СС-Зондеркоммандо Зоссен» та [[8 липня]]&nbsp;— другий підрозділ, що отримав звання «СС-Зондеркоммандо Ютербог»{{sfn|Cook|Bender|1994|p=11}}. На той час це були єдині підрозділи СС, які проходили військову підготовку. Більшість персоналу в навчальних підрозділах перейшли з лав армії [[рейхсвер]]у{{sfn|Cook|Bender|1994|p=11}}. 3 вересня 1933 року дві «Зондеркомандо» об'єдналися в «СС-Зондеркоммандо Берлін» ({{lang-de|SS-Sonderkommando Berlin}}) під командуванням Дітріха{{sfn|Cook|Bender|1994|p=13}}. Основними їхніми функціональними обов'язками було забезпечення зовнішньої безпеки Гітлера в його резиденціях, під час публічних виступів та охорона [[Рейхсканцелярія|рейхсканцелярії]]{{sfn|Hoffmann|2000|p=45}}.
[[Файл:LSSS AH.svg|thumb|ліворуч|200px|Штандарти Лейбштандарте-СС «Адольф Гітлер»]]
[[Файл:LSSS AH.svg|thumb|ліворуч|200px|Штандарти «Ляйбштандарт СС Адольф Гітлер»]]


=== Початок і становлення ===
=== Початок і становлення ===
Рядок 92: Рядок 92:


До 1939 року «Ляйбштандарт СС Адольф Гітлер» став повноцінним піхотним полком із трьома піхотними батальйонами, артилерійським дивізіоном та протитанковими, розвідувальними та інженерними підрозділами. Незабаром після участі в анексії Богемії та Моравії ''LSSAH'' перейменували на моторизований полк «Ляйбштандарт СС Адольф Гітлер»{{sfn|Reynolds|1997|p=4}}. Коли в середині 1939 року Гітлер наказав сформувати дивізію СС, «Ляйбштандарту» було визначено сформувати власний підрозділ, на відміну від інших «штандартен» [[Частини посилення СС|частин посилення СС]] ({{lang-de|SS-Verfügungstruppe (SS-VT}}){{sfn|Reynolds|1997|p=6}}. Кандидати до ''LSSAH'' проходили жорсткий відбір, зараховувалися лише військовослужбовці, що відповідали наступним вимогам: вік 23-30 років, зріст не менше 184&nbsp;см, відмінна фізична підготовка, німецьке громадянство, арійське походження, відсутність приводів до поліції, крім того, потрібно було підтвердити вірність націонал-соціалістичній державі і не бути членом будь-якої конфесії{{sfn|Уорвал |2010|p=25}}.
До 1939 року «Ляйбштандарт СС Адольф Гітлер» став повноцінним піхотним полком із трьома піхотними батальйонами, артилерійським дивізіоном та протитанковими, розвідувальними та інженерними підрозділами. Незабаром після участі в анексії Богемії та Моравії ''LSSAH'' перейменували на моторизований полк «Ляйбштандарт СС Адольф Гітлер»{{sfn|Reynolds|1997|p=4}}. Коли в середині 1939 року Гітлер наказав сформувати дивізію СС, «Ляйбштандарту» було визначено сформувати власний підрозділ, на відміну від інших «штандартен» [[Частини посилення СС|частин посилення СС]] ({{lang-de|SS-Verfügungstruppe (SS-VT}}){{sfn|Reynolds|1997|p=6}}. Кандидати до ''LSSAH'' проходили жорсткий відбір, зараховувалися лише військовослужбовці, що відповідали наступним вимогам: вік 23-30 років, зріст не менше 184&nbsp;см, відмінна фізична підготовка, німецьке громадянство, арійське походження, відсутність приводів до поліції, крім того, потрібно було підтвердити вірність націонал-соціалістичній державі і не бути членом будь-якої конфесії{{sfn|Уорвал |2010|p=25}}.
[[Файл:Bundesarchiv Bild 101III-Wisniewski-001-19, Berlin, Kaserne der LSSAH, Gebäude Recolored.png|thumb|ліворуч|200px|Казарми «Ляйбштандарт СС Адольф Гітлер»]]


[[Події перед Другою світовою війною в Європі|Ситуація навколо Польщі]] у серпні 1939 року вплинула на ці плани, і ''LSSAH'' було наказано увійти в підпорядкування командиру [[13-й армійський корпус (Третій Рейх)|XIII армійського корпусу]] генералу [[Максиміліан фон Вайкс|Максиміліану фон Вайксу]] [[Група армій «Південь»|групи армій «Південь»]], що готувався до вторгнення в Польщу.
[[Події перед Другою світовою війною в Європі|Ситуація навколо Польщі]] у серпні 1939 року вплинула на ці плани, і ''LSSAH'' було наказано увійти в підпорядкування командиру [[13-й армійський корпус (Третій Рейх)|XIII армійського корпусу]] генералу [[Максиміліан фон Вайкс|Максиміліану фон Вайксу]] [[Група армій «Південь»|групи армій «Південь»]], що готувався до вторгнення в Польщу.
Рядок 101: Рядок 102:
З початком [[Польська кампанія (1939)|вторгнення у Польщу]] «Ляйбштандарт СС Адольф Гітлер», що входив до складу [[17-та піхотна дивізія (Третій Рейх)|17-ї піхотної дивізії]] [[генерал-лейтенант]]а [[Герберт Лох|Герберта Лоха]]{{sfn|Butler|2001|p=23}}, мав завдання забезпечити захист південного флангу. [[Полк]] взяв участь у кількох битвах проти польських кавалерійських бригад, що намагалися вдарити у фланг німецького ударного угруповання.
З початком [[Польська кампанія (1939)|вторгнення у Польщу]] «Ляйбштандарт СС Адольф Гітлер», що входив до складу [[17-та піхотна дивізія (Третій Рейх)|17-ї піхотної дивізії]] [[генерал-лейтенант]]а [[Герберт Лох|Герберта Лоха]]{{sfn|Butler|2001|p=23}}, мав завдання забезпечити захист південного флангу. [[Полк]] взяв участь у кількох битвах проти польських кавалерійських бригад, що намагалися вдарити у фланг німецького ударного угруповання.


У містечку [[Паб'яниці]] поблизу Лодзі ''LSSAH'' зійшовся у безпосередньому бою з підрозділами польської [[28-ма піхотна дивізія (Польща)|28-ї піхотної дивізії]] та Волинської кавалерійської бригади{{sfn|McNab|2013|p=157}}. Після боїв під Паб'яниці ''LSSAH'' був відправлений у [[Оборона Варшави (1939)|район поблизу Варшави]] і включений до [[4-та танкова дивізія (Третій Рейх)|4-ї танкової дивізії]] під командуванням генерал-майора [[Георг-Ганс Райнгардт|Георга-Ганса Рейнгардта]]. Підрозділ вів активні дії, перешкоджаючи прориву оточених під столицею польських підрозділів, і відбив кілька спроб інших польських військ прорватися. Незважаючи на швидку військову перемогу над Польщею, керівництво армією висловило сумніви щодо ефективності бойового застосування підрозділів ''LSSAH'' та ''SS-VT'' через їхні великі втрати, що перевищували середньостатичні армійські{{sfn|Reynolds|1997|p=5}}.
У містечку [[Паб'яниці]] поблизу [[Лодзь|Лодзі]] ''LSSAH'' зійшовся у безпосередньому бою з підрозділами польської [[28-ма піхотна дивізія (Польща)|28-ї піхотної дивізії]] та Волинської кавалерійської бригади{{sfn|McNab|2013|p=157}}. Після боїв під Паб'яниці ''LSSAH'' був відправлений у [[Оборона Варшави (1939)|район поблизу Варшави]] і включений до [[4-та танкова дивізія (Третій Рейх)|4-ї танкової дивізії]] під командуванням генерал-майора [[Георг-Ганс Райнгардт|Георга-Ганса Рейнгардта]]. Підрозділ вів активні дії, перешкоджаючи прориву оточених під столицею польських підрозділів, і відбив кілька спроб інших польських військ прорватися.


Польську кампанію полк провів, зазнавши значних втрат&nbsp;— 108 загиблих, 292 поранених і 15 вбитих унаслідок нещасних випадків{{sfn|Залесский |2007|p=40—43}}. Рівень втрат був дещо вищим, ніж в аналогічних з'єднаннях вермахту, при тому що значну частину кампанії «Ляйбштандарт» активних наступальних дій не вів. Армійські генерали поспішили звинуватити частини СС в неефективності і відзначити низький рівень підготовки командного складу. Незважаючи на швидку військову перемогу над Польщею, керівництво [[Сухопутні війська Третього Рейху|сухопутними військами]] висловило сумніви щодо ефективності подальшого бойового застосування ''LSSAH'' та ''SS-VT'' через їхні великі втрати, що перевищували середньостатичні армійські{{sfn|Reynolds|1997|p=5}}.
Протягом усієї кампанії [[Механізований полк|моторизований полк]] СС сумно прославився тим, що спалював польські села{{sfn|Butler|2001|p=45}}. Крім того, члени ''LSSAH'' вчинили розправи у численних польських містах, зокрема вбили 50 євреїв у [[Блонє]] та влаштували різанину 200 мирних жителів, у тому числі дітей, яких есесівці у [[Злочев]]і розстріляли з кулеметів. Масові страти також відбувалися у Болеславці, [[Тоженець|Тоженці]], [[Ґоворово (Плонський повіт)|Ґоворові]], [[Млава|Млаві]] та [[Влоцлавек]]у{{sfn|Rossino|2003|pp=114, 159–161}}.

Разом з цим, у кампанії [[Механізований полк|моторизований полк СС]] сумно прославився тим, що спалював польські села{{sfn|Butler|2001|p=45}}. Крім того, члени ''LSSAH'' вчинили розправи у численних польських містах, зокрема вбили 50 євреїв у [[Блонє]] та влаштували різанину 200 мирних жителів, у тому числі дітей, яких есесівці у [[Злочев]]і розстріляли з кулеметів. Масові страти також відбувалися у Болеславці, [[Тоженець|Тоженці]], [[Ґоворово (Плонський повіт)|Ґоворові]], [[Млава|Млаві]] та [[Влоцлавек]]у{{sfn|Rossino|2003|pp=114, 159–161}}.


==== Французька кампанія ====
==== Французька кампанія ====
{{main|Французька кампанія (1940)|Голландська операція (1940)}}
{{main|Французька кампанія (1940)|Голландська операція (1940)}}
На початку 1940 року «Ляйбштандарт СС Адольф Гітлер» реформувався і досяг штатів повноцінного окремого моторизованого полку, до його складу включили батарею самохідних штурмових гармат [[Штурмгешуц|«Штурмгешуц»]]{{sfn|Reynolds|1997|p=6}}. Полк після нетривалого виконання окупаційних функцій у [[Протекторат Богемії та Моравії|Богемії та Моравії]] перед початком [[План «Гельб»|операції «Гельб»]] перевели на [[німецько-голландський кордон]], де він увійшов до [[10-й армійський корпус (Третій Рейх)|X армійського корпусу]] [[генерал артилерії|генерала артилерії]] [[Крістіан Гансен|Крістіана Гансена]]. Полк СС посилили {{Comment|IV./SS-Art. Rg|4-й дивізіон артилерійського полку СС}} та підпорядкували командиру [[227-ма піхотна дивізія (Третій Рейх)|227-ї піхотної дивізії]] вермахту<ref name="okh.it">[http://www.okh.it/units/4division/SSDiv/SSDLAH.htm Leibstandarte SS Adolf Hitler]</ref> [[генерал-лейтенант]]у [[Фрідріх-Карл фон Вахтер|Фрідріху фон Вахтеру]]. Ця дивізія входила до авангарду наземного ударного угруповання, що [[Голландська операція (1940)|вторгалося в Нідерланди]]. Есесівський полк Дітріха отримав завдання захопити стратегічно важливий міст через [[Ейссел]], прорвати основну лінію оборони противника на напрямку [[Ренен (Утрехт)|Греббебергу]] і з'єднатися з [[Повітрянодесантні війська Третього Рейху|десантниками]] [[7-ма повітряна дивізія (Третій Рейх)|7-ї]] та [[22-га планерна дивізія (Третій Рейх)|22-ї дивізій]] генерала [[Курт Штудент|Штудента]], що паралельно [[Голландська операція (1940)|висаджувалися повітряним десантом]] на важливі об'єкти [[Битва за Гаагу|поблизу Гаагі]].
На початку 1940 року «Ляйбштандарт СС Адольф Гітлер» реформувався і досяг штатів повноцінного окремого моторизованого полку, до його складу включили батарею самохідних штурмових гармат [[Штурмгешуц|«Штурмгешуц»]]{{sfn|Reynolds|1997|p=6}}. Полк після нетривалого виконання окупаційних функцій у [[Протекторат Богемії та Моравії|Богемії та Моравії]] перед початком [[План «Гельб»|операції «Гельб»]] перевели на [[німецько-голландський кордон]], де він увійшов до [[10-й армійський корпус (Третій Рейх)|X армійського корпусу]] [[генерал артилерії|генерала артилерії]] [[Крістіан Гансен|Крістіана Гансена]]. Полк СС посилили {{Comment|IV./SS-Art. Rg|4-й дивізіон артилерійського полку СС}} та підпорядкували командиру [[227-ма піхотна дивізія (Третій Рейх)|227-ї піхотної дивізії]] вермахту<ref name="okh.it">[http://www.okh.it/units/4division/SSDiv/SSDLAH.htm Leibstandarte SS Adolf Hitler]</ref> [[генерал-лейтенант]]у [[Фрідріх-Карл фон Вахтер|Фрідріху фон Вахтеру]]. Ця дивізія входила до авангарду наземного ударного угруповання, що [[Голландська операція (1940)|вторгалося в Нідерланди]]. Есесівський полк Дітріха отримав завдання захопити стратегічно важливий міст через [[Ейссел]], прорвати основну лінію оборони противника на напрямку [[Ренен (Утрехт)|Греббебергу]] і з'єднатися з [[Повітрянодесантні війська Третього Рейху|десантниками]] [[7-ма повітряна дивізія (Третій Рейх)|7-ї]] та [[22-га планерна дивізія (Третій Рейх)|22-ї дивізій]] генерала [[Курт Штудент|Штудента]], що паралельно [[Голландська операція (1940)|висаджувалися повітряним десантом]] на важливі об'єкти [[Битва за Гаагу|поблизу Гаагі]]{{sfn|Залесский |2007|p=50-51}}.


[[10 травня]] [[1940]] року розпочалося вторгнення до Франції та Нижніх країн за [[план «Гельб»|планом «Гельб»]]. Того дня ''LSSAH'' перетнув голландський кордон{{sfn|Reynolds|1997|p=6}}, подолавши понад 75 кілометрів, і забезпечив переправу через Ейссел поблизу [[Зютфен]] після того, як виявив, що їхня визначена ціль міст&nbsp;— зруйнований. Протягом наступних чотирьох днів ''LSSAH'' подолав понад 215 кілометрів, і на в'їзді до [[Роттердам]]а кілька есесівців випадково вистрілили та важко поранили генерала Штудента{{sfn|McNab|2013|p=158}}. Після капітуляції Роттердама «Ляйбштандарт» вирушив до Гааги, куди вони увірвалися 15 травня, захопивши при цьому 3500 голландських солдатів як військовополонених{{sfn|Flaherty|2004|p=154}}. [[15 травня]], після капітуляції Нідерландів, полк передислокували південніше на французький фронт{{sfn|Stein|1984|p=65}}.
[[10 травня]] [[1940]] року розпочалося вторгнення до Франції та Нижніх країн за [[план «Гельб»|планом «Гельб»]]. Того дня ''LSSAH'' перетнув голландський кордон{{sfn|Reynolds|1997|p=6}}, подолавши понад 75 кілометрів, і забезпечив переправу через Ейссел поблизу [[Зютфен]] після того, як виявив, що їхня визначена ціль міст&nbsp;— зруйнований. Протягом наступних чотирьох днів ''LSSAH'' подолав понад 215 кілометрів, і на в'їзді до [[Роттердам]]а кілька есесівців випадково вистрілили та важко поранили генерала Штудента{{sfn|McNab|2013|p=158}}. Після капітуляції Роттердама «Ляйбштандарт» вирушив до Гааги, куди вони увірвалися 15 травня, захопивши при цьому 3500 голландських солдатів як військовополонених{{sfn|Flaherty|2004|p=154}}{{sfn|Залесский |2007|p=52}}. [[15 травня]], після капітуляції Нідерландів, полк передислокували південніше на французький фронт{{sfn|Stein|1984|p=65}}.


Після відбиття британської [[Битва при Аррасі (1940)|контратаки в Аррасі]], ''LSSAH'', разом із дивізією [[2-га танкова дивізія СС «Дас Райх»|СС-Верфюгунгс]], були переведені на позиції по периметру навколо Дюнкерка. Їхнім завданням було активними діями зменшити розмір мішку, в якому опинилися [[Британський експедиційний корпус (Друга світова війна)|британські експедиційні сили]] та французькі війська{{sfn|Stein|1984|pp=65–69}}. Формування ''LSSAH'' зайняли позицію в 25&nbsp;км на південний захід від Дюнкерка вздовж лінії каналу Аа, фронтом до оборонної лінії союзників біля [[Ваттан]]а{{sfn|Flaherty|2004|p=154}}. Тієї ночі ОКВ наказав зупинити наступ, а британські експедиційні сили виявилися в пастці. Вночі ''LSSAH'' зупинилися на визначеному рубежі, однак наступного дня [[25 травня]], всупереч наказам Гітлера, Дітріх наказав своєму 3-му батальйону перетнути канал і захопити Ваттенбергські висоти, на яких облаштувалися британські [[Артилерійський спостерігач|артилерійські спостерігачі]], які координували вогонь союзної артилерії. Німці атакували висоти і вибили звідси ворожих спостерігачів. Дітріх, замість того, щоб бути покараним за акт непокори й пряме порушення наказу фюрера, був нагороджений [[Лицарський хрест Залізного хреста|Лицарським хрестом Залізного Хреста]]{{sfn|Flaherty|2004|pp=143, 154}}.
Після відбиття британської [[Битва при Аррасі (1940)|контратаки в Аррасі]], ''LSSAH'', разом із дивізією [[2-га танкова дивізія СС «Дас Райх»|СС-Верфюгунгс]], були переведені на позиції по периметру навколо Дюнкерка. Їхнім завданням було активними діями зменшити розмір мішку, в якому опинилися [[Британський експедиційний корпус (Друга світова війна)|британські експедиційні сили]] та французькі війська{{sfn|Stein|1984|pp=65–69}}. Формування ''LSSAH'' зайняли позицію в 25&nbsp;км на південний захід від Дюнкерка вздовж лінії каналу Аа, фронтом до оборонної лінії союзників біля [[Ваттан]]а{{sfn|Flaherty|2004|p=154}}. Тієї ночі ОКВ наказав зупинити наступ, а британські експедиційні сили виявилися в пастці. Вночі ''LSSAH'' зупинилися на визначеному рубежі, однак наступного дня [[25 травня]], всупереч наказам Гітлера, Дітріх наказав своєму 3-му батальйону перетнути канал і захопити Ваттенбергські висоти, на яких облаштувалися британські [[Артилерійський спостерігач|артилерійські спостерігачі]], які координували вогонь союзної артилерії. Німці атакували висоти і вибили звідси ворожих спостерігачів. Дітріх, замість того, щоб бути покараним за акт непокори й пряме порушення наказу фюрера, був нагороджений [[Лицарський хрест Залізного хреста|Лицарським хрестом Залізного Хреста]]{{sfn|Flaherty|2004|pp=143, 154}}.
Рядок 115: Рядок 118:
[[26 травня]] німецький [[Битва за Дюнкерк|наступ на Дюнкеркський плацдарм]] відновився. До [[28 травня]] ''LSSAH'' захопив село [[Ворму]], в 16&nbsp;км від [[Дюнкерк]]а{{sfn|Flaherty|2004|p=154}}. Союзні війська, зокрема 2-го батальйону Королівського Ворікширського полку разом із деякими іншими підрозділами (включаючи французьких солдатів), склали зброю та були зачинені в сараї у Ла-Плейн-о-Буа поблизу [[Ворму]] та [[Ескельбек]]а. Саме там 28 травня 2-й [[батальйон]] ''LSSAH'' під командуванням [[гауптштурмфюрер|СС-гауптштурмфюрера]] [[Вільгельм Монке|Вільгельма Монке]] вчинили {{не перекладено|Різанина у Ворму|різанину|en|Wormhoudt massacre}}, вбивши 80 [[Британські військовополонені Другої світової війни|британських]] та [[Французькі військовополонені Другої світової війни|французьких військовополонених]]{{sfn|Butler|2001|pp=81–83}}{{sfn|Weale|2012|pp=251–253}}.
[[26 травня]] німецький [[Битва за Дюнкерк|наступ на Дюнкеркський плацдарм]] відновився. До [[28 травня]] ''LSSAH'' захопив село [[Ворму]], в 16&nbsp;км від [[Дюнкерк]]а{{sfn|Flaherty|2004|p=154}}. Союзні війська, зокрема 2-го батальйону Королівського Ворікширського полку разом із деякими іншими підрозділами (включаючи французьких солдатів), склали зброю та були зачинені в сараї у Ла-Плейн-о-Буа поблизу [[Ворму]] та [[Ескельбек]]а. Саме там 28 травня 2-й [[батальйон]] ''LSSAH'' під командуванням [[гауптштурмфюрер|СС-гауптштурмфюрера]] [[Вільгельм Монке|Вільгельма Монке]] вчинили {{не перекладено|Різанина у Ворму|різанину|en|Wormhoudt massacre}}, вбивши 80 [[Британські військовополонені Другої світової війни|британських]] та [[Французькі військовополонені Другої світової війни|французьких військовополонених]]{{sfn|Butler|2001|pp=81–83}}{{sfn|Weale|2012|pp=251–253}}.


Після перегрупування німецьких військ полк передали до складу [[14-й моторизований корпус (Третій Рейх)|XIV моторизованого корпусу]] танкової групи Клейста<ref name="feldgrau.com">[https://www.feldgrau.com/ww2-german-1st-ss-panzer-division-leibstandarte-adolf-hitler/ LEIBSTANDARTE SS ADOLF HITLER HISTORY]</ref>. [[6 червня]] 1940 року розпочався другий етап наступу німецьких військ у Франції. Лінію фронту було прорвано, і вже [[14 червня]] 1940 року [[Париж]] капітулював, уся оборона французької армії розсипалася, темп наступу німецьких військ стримувала лише відстань, яку могли пройти моторизовані частини за день. [[24 червня]] 1940 року «Ляйбштандарт» захопив [[Сент-Етьєн]], що став найпівденнішою точкою німецького просування у Франції до переможного завершення усієї кампанії на Західному фронті. На той час уже було підписано [[Комп'єнське перемир'я (1940)|Комп'єнське перемир'я]], і 14-й моторизований корпус продовжував рух по французькому узбережжю до іспансько-французького кордону<ref name="feldgrau.com"/>.
Після перегрупування німецьких військ полк передали до складу [[14-й моторизований корпус (Третій Рейх)|XIV моторизованого корпусу]] танкової групи Клейста<ref name="feldgrau.com">[https://www.feldgrau.com/ww2-german-1st-ss-panzer-division-leibstandarte-adolf-hitler/ LEIBSTANDARTE SS ADOLF HITLER HISTORY]</ref>. [[6 червня]] 1940 року розпочався другий етап наступу німецьких військ у Франції. Лінію фронту було прорвано, і вже [[14 червня]] 1940 року [[Париж]] капітулював, уся оборона французької армії розсипалася, темп наступу німецьких військ стримувала лише відстань, яку могли пройти моторизовані частини за день. [[24 червня]] 1940 року «Ляйбштандарт» захопив [[Сент-Етьєн]], що став найпівденнішою точкою німецького просування у Франції до переможного завершення усієї кампанії на Західному фронті. На той час уже було підписано [[Комп'єнське перемир'я (1940)|Комп'єнське перемир'я]], і 14-й моторизований корпус продовжував рух по французькому узбережжю до іспансько-французького кордону<ref name="feldgrau.com"/>. Втрати «Ляйбштандарт» за Західну кампанію були доволі значними: 111 убитими і 390 пораненими{{sfn|Залесский |2007|p=55}}.


Протягом червня-липня 1940 року полк ''LSSAH'' виконував окупаційні функції на [[Демаркаційна лінія (Франція)|демаркаційній лінії]], а на початку серпня зосередився в [[Мец]]і, де переданий командиру [[45-те командування особливого призначення|XXXXV командування особливого призначення]] [[Генерал від інфантерії (Німеччина)|генералу від інфантерії]] [[Курт фон Грайфф|Курту фон Грайффу]]. Тут полк пройшов період відновлення та реформування, перетворившись на «посилений полк Ляйбштандарт СС Адольф Гітлер» ({{lang-de|verstärkte Leibstandarte SS-Adolf Hitler}})<ref name="okh.it"/>.
Протягом червня-липня 1940 року полк ''LSSAH'' виконував окупаційні функції на [[Демаркаційна лінія (Франція)|демаркаційній лінії]], а на початку серпня зосередився в [[Мец]]і, де переданий командиру [[45-те командування особливого призначення|XXXXV командування особливого призначення]] [[Генерал від інфантерії (Німеччина)|генералу від інфантерії]] [[Курт фон Грайфф|Курту фон Грайффу]]. Тут полк пройшов період відновлення та реформування, перетворившись на «посилений полк Ляйбштандарт СС Адольф Гітлер» ({{lang-de|verstärkte Leibstandarte SS-Adolf Hitler}})<ref name="okh.it"/>.
Рядок 124: Рядок 127:
{{main|Балканська кампанія (Друга світова війна)|Операція «Ауфмарш 25»|Операція «Маріта»}}
{{main|Балканська кампанія (Друга світова війна)|Операція «Ауфмарш 25»|Операція «Маріта»}}
Після невдачі Люфтваффе в битві за Британію та скасування запланованого вторгнення, у березні 1941 року «LSSAH» передислокували до Румунії, в рамках підготовки до операції «Маріта», яка була частиною запланованого вторгнення до Греції та Югославії{{sfn|Reynolds|1997|p=7}}. [[5 березня]] есесівці прибули до [[Ботень (комуна)|Ботень]], і до 22 березня зосередилися в районі болгарських міст [[Ботевград]]-[[Радомир (Болгарія)|Радомир]]-[[Кюстендил (місто)|Кюстендил]] поблизу югославського кордону<ref name="maparchive.ru">[http://www.maparchive.ru/nara-doc/Waffen-SS/1_SS_PANZER-DIVISION_LSSAH.pdf 1. SS PANZER-DIVISION «LSSAH»&nbsp;— UNIT HISTORY]</ref>. «Ляйбштандарт СС Адольф Гітлер» увійшов до сил [[40-й моторизований корпус (Третій Рейх)|XXXX моторизованого корпусу]] генерала [[Георг Штумме|Георга Штумме]] [[12-та армія (Третій Рейх)|12-ї армії]] генерал-фельдмаршала [[Вільгельм фон Ліст|Вільгельма Ліста]].
Після невдачі Люфтваффе в битві за Британію та скасування запланованого вторгнення, у березні 1941 року «LSSAH» передислокували до Румунії, в рамках підготовки до операції «Маріта», яка була частиною запланованого вторгнення до Греції та Югославії{{sfn|Reynolds|1997|p=7}}. [[5 березня]] есесівці прибули до [[Ботень (комуна)|Ботень]], і до 22 березня зосередилися в районі болгарських міст [[Ботевград]]-[[Радомир (Болгарія)|Радомир]]-[[Кюстендил (місто)|Кюстендил]] поблизу югославського кордону<ref name="maparchive.ru">[http://www.maparchive.ru/nara-doc/Waffen-SS/1_SS_PANZER-DIVISION_LSSAH.pdf 1. SS PANZER-DIVISION «LSSAH»&nbsp;— UNIT HISTORY]</ref>. «Ляйбштандарт СС Адольф Гітлер» увійшов до сил [[40-й моторизований корпус (Третій Рейх)|XXXX моторизованого корпусу]] генерала [[Георг Штумме|Георга Штумме]] [[12-та армія (Третій Рейх)|12-ї армії]] генерал-фельдмаршала [[Вільгельм фон Ліст|Вільгельма Ліста]].
[[Файл:Bundesarchiv Bild 101I-158-0094-33, Balkan, Spähpanzer der Leibstandarte Adolf Hitler.jpg|thumb|праворуч|200px|Колона [[Бронеавтомобіль|бронеавтомобілів]] [[Sd.Kfz. 231 (8-Rad)]] полку «Ляйбштандарт СС Адольф Гітлер» на [[Марш (пересування військ)|марші]]. Балкани. Квітень 1941]]


[[6 квітня]] 1941 року авіаційними ударами по об'єктах у Югославії, особливо [[Бомбардування Белграда в Другій світовій війні|по Белграду]] розпочалася [[операція «Ауфмарш 25»]] з вторгнення німецької армії до Королівства. У тісній взаємодії з [[9-та танкова дивізія (Третій Рейх)|9-ю танковою дивізією]] [[генерал-лейтенант]]а [[Альфред фон Губіцкі|Альфреда фон Губіцкі]] «Ляйбштандарт СС Адольф Гітлер» завдали удару через [[Скоп'є]] на Козані, та, перетнувши кордон поблизу [[Битола|Битоли]], увірвалися вглиб грецької території, де вщент розгромили бронебригаду зведеного австралійсько-британсько-новозеландсько-грецького корпусу, так званого «угруповання [[Айвен Маккей|Маккея]]». Підсилений [[розвідувальний батальйон]] [[штурмбанфюрер|СС-штурмбанфюрера]] [[Курт Меєр|Курта Меєра]] отримав бойовий наказ опанувати стратегічно важливий перевалі [[Клейсура]] в [[Пінд]]і, що з'єднує Північну Грецію з Центральною. Есесівці мали [[Бій за перевал Клейсура|збити оборонні позиції противника на перевалі]] та прорватися далі на південний захід від [[Веві]] до району [[Касторія]], щоб відрізати відступаючі сили Греції та Британської Співдружності у центр країни. Незважаючи [[Битва за Веві|на жорсткий опір]], підрозділ Меєра захопив перевал{{sfn|McNab|2013|p=159}}.
[[6 квітня]] 1941 року авіаційними ударами по об'єктах у Югославії, особливо [[Бомбардування Белграда в Другій світовій війні|по Белграду]] розпочалася [[операція «Ауфмарш 25»]] з вторгнення німецької армії до Королівства. У тісній взаємодії з [[9-та танкова дивізія (Третій Рейх)|9-ю танковою дивізією]] [[генерал-лейтенант]]а [[Альфред фон Губіцкі|Альфреда фон Губіцкі]] «Ляйбштандарт СС Адольф Гітлер» завдали удару через [[Скоп'є]] на Козані, та, перетнувши кордон поблизу [[Битола|Битоли]], увірвалися вглиб грецької території, де вщент розгромили бронебригаду зведеного австралійсько-британсько-новозеландсько-грецького корпусу, так званого «угруповання [[Айвен Маккей|Маккея]]». Підсилений [[розвідувальний батальйон]] [[штурмбанфюрер|СС-штурмбанфюрера]] [[Курт Меєр|Курта Меєра]] отримав бойовий наказ опанувати стратегічно важливий перевалі [[Клейсура]] в [[Пінд]]і, що з'єднує Північну Грецію з Центральною. Есесівці мали [[Бій за перевал Клейсура|збити оборонні позиції противника на перевалі]] та прорватися далі на південний захід від [[Веві]] до району [[Касторія]], щоб відрізати відступаючі сили Греції та Британської Співдружності у центр країни. Незважаючи [[Битва за Веві|на жорсткий опір]], підрозділ Меєра захопив перевал{{sfn|McNab|2013|p=159}}.
Рядок 142: Рядок 146:
[[1 серпня]] 1941 року дві радянські армії ([[6-та армія (СРСР)|6-та]] і [[12-та армія (СРСР)|12-та армії]]) були відрізані від основних сил. Командувач військами Південного фронту генерал [[Тюленєв Іван Володимирович|Тюленєв І. В.]] дав вказівку оточеному угрупованню пробиватися на схід через [[Новоархангельськ]], який утримували підрозділи «Ляйбштандарту». Радянські війська протягом п'яти днів штурмували есесівські позиції, але так і не змогли прорвати оборону. У [[Битва під Уманню|полон потрапили]] близько 100 тисяч чоловіків, зокрема і командувачі обома арміями генерали [[Музиченко Іван Миколайович|Музиченко І. М.]] і [[Понеделін Павло Григорович|Понеделін П. Г.]]<ref>Абашидзе Теймураз, Мощанский Илья. Трагедия под Уманью.&nbsp;— М.: БТВ, 2003.&nbsp;— С. 33—37.&nbsp;— (Военная летопись, №&nbsp;2).</ref> Після ліквідації уманського мішку ''LSSAH'' брав участь у наступі на [[Херсон]], який [[19 серпня]] 1941 року був захоплений формуваннями Ваффен-СС після триденних вуличних боїв.
[[1 серпня]] 1941 року дві радянські армії ([[6-та армія (СРСР)|6-та]] і [[12-та армія (СРСР)|12-та армії]]) були відрізані від основних сил. Командувач військами Південного фронту генерал [[Тюленєв Іван Володимирович|Тюленєв І. В.]] дав вказівку оточеному угрупованню пробиватися на схід через [[Новоархангельськ]], який утримували підрозділи «Ляйбштандарту». Радянські війська протягом п'яти днів штурмували есесівські позиції, але так і не змогли прорвати оборону. У [[Битва під Уманню|полон потрапили]] близько 100 тисяч чоловіків, зокрема і командувачі обома арміями генерали [[Музиченко Іван Миколайович|Музиченко І. М.]] і [[Понеделін Павло Григорович|Понеделін П. Г.]]<ref>Абашидзе Теймураз, Мощанский Илья. Трагедия под Уманью.&nbsp;— М.: БТВ, 2003.&nbsp;— С. 33—37.&nbsp;— (Военная летопись, №&nbsp;2).</ref> Після ліквідації уманського мішку ''LSSAH'' брав участь у наступі на [[Херсон]], який [[19 серпня]] 1941 року був захоплений формуваннями Ваффен-СС після триденних вуличних боїв.


Наприкінці серпня з'єднання передали [[48-й моторизований корпус (Третій Рейх)|48-му моторизованому корпусі]], але незабаром відвели з лінії фронту, давши короткий час на відпочинок та відновлення боєздатності.
Наприкінці серпня з'єднання передали [[48-й моторизований корпус (Третій Рейх)|XXXXVIII моторизованому корпусі]], але незабаром відвели з [[лінія фронту|лінії фронту]], давши короткий час на відпочинок та відновлення боєздатності.


[[3 вересня]] 1941 року ''LSSAH'' передали в розпорядження командувачу 11-ї армії, а 12 вересня моторизована бригада СС, підпорядкована 54-го армійському корпусу, взяла участь у важких боях за прорив оборонних позицій Червоної армії на Перекопі<ref name="okh.it"/>. Командувач армією [[Генерал від інфантерії (Німеччина)|генерал від інфантерії]] [[Еріх фон Манштейн]]{{#tag:ref|[[Генерал від інфантерії (Німеччина)|Генерал від інфантерії]] [[Еріх фон Манштейн]] [[13 вересня]] [[1941]] року був призначений командувачем [[11-та армія (Третій Рейх)|11-ї польової армії]] замість загиблого генерала [[Ойген Ріттер фон Шоберт|Ойгена фон Шоберта]], чий [[літак спостереження]] [[Fieseler Fi 156 Storch|Fi 156 «Шторьх»]] випадково сів на радянське [[мінне поле]], внаслідок чого командувач та пілот загинули на місці|group=Прим.}} планував використати своє єдине моторизоване формування для потужного удару на [[Севастополь]]. За його задумом бригада після прориву укріплених позицій радянських військ на [[Перекопський перешийок|Перекопському перешийку]] прориватися вперед, але ситуація кардинально змінилася, коли у [[фланг]] німецькій армії завдали контрудар радянські [[9-та армія (СРСР)|9-та]] та [[18-та армія (СРСР)|18-та армії]] Південного фронту. Тому [[29 вересня]] «Ляйбштандарт СС Адольф Гітлер» довелося терміново здійснити перекидання своїх підрозділів на схід Запорізької області для ліквідації прориву Червоної армії поблизу села [[Балки (Василівський район)|Балки]]<ref> Манштейн Э. Утерянные победы.&nbsp;— Ростов-на-Дону: Феникс, 1999.&nbsp;— С. 223—225, 229.&nbsp;— ISBN 5-222-00609-3.</ref>.
[[3 вересня]] 1941 року ''LSSAH'' передали в розпорядження командувачу 11-ї армії, а [[12 вересня]] моторизована бригада СС, підпорядкована LIV армійському корпусу, взяла участь у важких боях за прорив оборонних позицій Червоної армії на Перекопі<ref name="okh.it"/>. Командувач армією [[Генерал від інфантерії (Німеччина)|генерал від інфантерії]] [[Еріх фон Манштейн]]{{#tag:ref|[[Генерал від інфантерії (Німеччина)|Генерал від інфантерії]] [[Еріх фон Манштейн]] [[13 вересня]] [[1941]] року був призначений командувачем [[11-та армія (Третій Рейх)|11-ї польової армії]] замість загиблого генерала [[Ойген Ріттер фон Шоберт|Ойгена фон Шоберта]], чий [[літак спостереження]] [[Fieseler Fi 156 Storch|Fi 156 «Шторьх»]] випадково сів на радянське [[мінне поле]], внаслідок чого командувач та пілот загинули на місці|group=Прим.}} планував використати своє єдине моторизоване формування для потужного удару на [[Севастополь]]. За його задумом бригада після прориву укріплених позицій радянських військ на [[Перекопський перешийок|Перекопському перешийку]] прориватися вперед, але ситуація кардинально змінилася, коли у [[фланг]] німецькій армії завдали контрудар радянські [[9-та армія (СРСР)|9-та]] та [[18-та армія (СРСР)|18-та армії]] Південного фронту. Тому [[29 вересня]] «Ляйбштандарт СС Адольф Гітлер» довелося терміново здійснити перекидання своїх підрозділів на схід Запорізької області для ліквідації прориву Червоної армії поблизу села [[Балки (Василівський район)|Балки]]<ref> Манштейн Э. Утерянные победы.&nbsp;— Ростов-на-Дону: Феникс, 1999.&nbsp;— С. 223—225, 229.&nbsp;— ISBN 5-222-00609-3.</ref>.
[[Файл:Bundesarchiv Bild 101III-Roth-173-01, Russland, Raum Charkow, Jagdpanzer.jpg|thumb|праворуч|200px|Солдати дивізії СС «Адольф Гітлер» поряд із протитанковою САУ [[Marder III]]. Україна. Район Харкова. Лютий 1943]]
[[Файл:Bundesarchiv Bild 101III-Roth-173-01, Russland, Raum Charkow, Jagdpanzer.jpg|thumb|праворуч|200px|Солдати дивізії СС «Адольф Гітлер» поряд із протитанковою САУ [[Marder III]]. Україна. Район Харкова. Лютий 1943]]
[[Файл:Bundesarchiv Bild 183-J22454, Charkow, Schützenpanzerwagen der SS.jpg|thumb|праворуч|200px|Командир 1-го панцергренадерського полку СС [[штандартенфюрер|СС-штандартенфюрер]] [[Фріц Вітт]] під час вуличних боїв у Харкові. Березень 1943]]


Війська [[група армій «Південь»|групи армій «Південь»]], відбивши слабо організований контрудар у фланг, силами [[1-ша танкова армія (Третій Рейх)|1-ї танкової групи]] і частинами 11-ї армії успішно провели операцію по оточенню 18-ї армії Південного фронту. ''LSSAH'' наступала на [[Мелітополь]], далі просувалася на [[Якимівка (смт)|Якимівку]], вела бойові дії за [[Федорівка (Мелітопольський район)|Федорівку]] та [[Терпіння (село)|Терпіння]]. Потім моторизованій бригаді СС довелося атакувати на опанувати [[Маріуполь]] і пізніше битися з радянськими військами на просторі між Маріуполем та річкою [[Міус]]<ref name="okh.it"/>.
Війська [[група армій «Південь»|групи армій «Південь»]], відбивши слабо організований контрудар у фланг, силами [[1-ша танкова армія (Третій Рейх)|1-ї танкової групи]] і частинами 11-ї армії успішно провели операцію по оточенню 18-ї армії Південного фронту. ''LSSAH'' наступала на [[Мелітополь]], далі просувалася на [[Якимівка (смт)|Якимівку]], вела бойові дії за [[Федорівка (Мелітопольський район)|Федорівку]] та [[Терпіння (село)|Терпіння]]. Потім моторизованій бригаді СС довелося атакувати на опанувати [[Маріуполь]] і пізніше битися з радянськими військами на просторі між Маріуполем та річкою [[Міус]]<ref name="okh.it"/>.
Рядок 154: Рядок 159:


[[17 листопада]] радянські війська Південного фронту [[Ростовська наступальна операція (1941)|розпочали контрнаступальну операцію]], завдавши удар у [[фланг]] і тил ударного угруповання 1-ї танкової армії вермахту. Німецьке командування було змушене поспіхом зміцнювати оборону на рубежі річки [[Тузлів]], перекинувши танкові з'єднання з-під Ростова та [[Швидка дивізія|словацьку Швидку дивізію]] з північного узбережжя Азовського моря. [[27 листопада]] ударне угруповання Червоної армії завдало фронтального удару по Ростову, де оборону тримала моторизована бригада «Ляйбштандарт СС Адольф Гітлер» і німці, опинившись під загрозою [[оточення]], змушені були відвести свої війська з міста<ref>[http://militarymaps.narod.ru/oper_1941.html#29 Ростовская наступательная операция, 17 ноября&nbsp;— 2 декабря 1941 г.]</ref>. [[29 листопада]] радянські війська визволили Ростов-на-Дону від окупантів<ref>[https://w.histrf.ru/articles/article/show/rostovskaia_nastupatielnaia_opieratsiia РОСТОВСКАЯ НАСТУПАТЕЛЬНАЯ ОПЕРАЦИЯ]</ref> і відігнали їх, хоча німцям вдалося закріпитися і створити оборонний рубіж на річці Міус ([[Міус-фронт]]){{sfn|McNab|2013|p=159}}<ref name="okh.it"/>.
[[17 листопада]] радянські війська Південного фронту [[Ростовська наступальна операція (1941)|розпочали контрнаступальну операцію]], завдавши удар у [[фланг]] і тил ударного угруповання 1-ї танкової армії вермахту. Німецьке командування було змушене поспіхом зміцнювати оборону на рубежі річки [[Тузлів]], перекинувши танкові з'єднання з-під Ростова та [[Швидка дивізія|словацьку Швидку дивізію]] з північного узбережжя Азовського моря. [[27 листопада]] ударне угруповання Червоної армії завдало фронтального удару по Ростову, де оборону тримала моторизована бригада «Ляйбштандарт СС Адольф Гітлер» і німці, опинившись під загрозою [[оточення]], змушені були відвести свої війська з міста<ref>[http://militarymaps.narod.ru/oper_1941.html#29 Ростовская наступательная операция, 17 ноября&nbsp;— 2 декабря 1941 г.]</ref>. [[29 листопада]] радянські війська визволили Ростов-на-Дону від окупантів<ref>[https://w.histrf.ru/articles/article/show/rostovskaia_nastupatielnaia_opieratsiia РОСТОВСКАЯ НАСТУПАТЕЛЬНАЯ ОПЕРАЦИЯ]</ref> і відігнали їх, хоча німцям вдалося закріпитися і створити оборонний рубіж на річці Міус ([[Міус-фронт]]){{sfn|McNab|2013|p=159}}<ref name="okh.it"/>.

==== 1942 ====
До кінця 1941 і на початку 1942 року моторизована бригада «Ляйбштандарт СС Адольф Гітлер», що втратила близько 50&nbsp;% свого бойового складу, продовжувала перебувати в позиційній обороні на Міус-фронті. Основною функцією ослабленого з'єднання було забезпечення берегової оборони поблизу Маріуполя уздовж берегової лінії Азовського моря<ref name="maparchive.ru"/>. [[21 лютого]] [[1942]] року Гітлер особисто наказав відвести його улюбленців на [[військовий полігон]] Сенне ({{lang-de|Truppenübungsplatz Senne}}) біля [[Падерборн]]а на відновлення боєздатності та реорганізацію до повнокровної [[Танко-гренадерська дивізія|панцергренадерської дивізії]]<ref name="okh.it"/>. Однак, у зв'язку зі складністю обстановки на Східному фронті та браком резервів у вермахті бригада продовжувала перебувати на південному фланзі [[Східноєвропейський театр воєнних дій Другої світової війни|Східного фронту]] ще до липня<ref name="okh.it"/>. Лише один з батальйонів бригади у лютому на кілька місяців був перекинутий [[Блокада Ленінграда|під Ленінград]] і включений до складу [[група армій «Північ»|групи армій «Північ»]] [[Георг фон Кюхлер|Георга фон Кюхлера]].
[[Файл:Bundesarchiv Bild 101I-256-1231-37, Paris, Champs-Élysées, Wehrmachtsparade.jpg|thumb|праворуч|200px|75-мм протитанкова САУ [[Marder II]] бригади «Ляйбштандарт» на параді на [[Єлисейські Поля|Єлисейських Полях]]. [[Париж]]. Серпень 1942]]

Завдяки зусиллям рейхсфюрера-СС Генріха Гіммлера три бригади Ваффен-СС: «Ляйбштандарт СС Адольф Гітлер», [[2-га танкова дивізія СС «Дас Райх»|«Дас Райх»]] та [[3-тя танкова дивізія СС «Тотенкопф»|«Тотенкопф»]] на початку липня 1942 року відвели з лінії фронту та відправили до Франції, де розпочиналося формування [[2-й танковий корпус СС|танкового корпусу СС]] на чолі із СС-обергрупенфюрером [[Пауль Гауссер|Паулем Гауссером]]. [[26 липня]] 1942 року бригада «Ляйбштандарт СС Адольф Гітлер» прибула у [[Версаль]] поблизу [[Париж]]а, де розпочала процес повної реорганізації та приведення до штату панцергренадерської дивізії<ref name="maparchive.ru"/>. В новій дивізії формувався повноцінний танковий полк, а не лишень [[танковий батальйон]], як у панцергренадерських дивізіях за штатним розкладом. Це означало, що ці три дивізії СС фактично стали [[танкова дивізія|танковими дивізіями]] в повному складі, окрім назв. Дивізія також отримала дев'ять танків [[Panzer VI Tiger|«Тигр»]], у 13-тю (важку) [[танкова рота|танкову роту]] 1-го танкового полку СС{{sfn|Reynolds|1997|p=9}}. До кінця того ж року частини корпусу знаходилися на території окупованої Франції.

[[10 грудня]] [[1942]] року бригаду отримала нову назву&nbsp;— '''''панцергренадерська дивізія СС «Ляйбштандарт СС Адольф Гітлер»''''' ({{lang-de|SS-Panzergrenadier-Division Leibstandarte SS Adolf Hitler}}), а моторизовані полки, що з літа формувалися у складі дивізії стали панцергренадерськими. За штатом дивізія нараховувала вже 21 тисячу осіб.

==== 1943 ====
{{main|Німецька окупація Харкова|Третя битва за Харків}}
Тим часом на південному фланзі німецько-радянського фронту склалася катастрофічна ситуація. Після оточення [[6-та армія (Третій Рейх)|6-ї армії]] [[генерал-полковник]]а [[Фрідріх Паулюс|Фрідріха Паулюса]] [[Сталінградська битва|у Сталінграді]] та фактичного розвалу усього фронту на фоні потужного зимового контрнаступу Червоної армії [[Битва за Кавказ (1942—1943)|на Кавказі]], [[Північно-Кавказька операція (1943)|Дону та Кубані]] поставили під загрозу всю [[група армій «Дон»|групу армій «Дон»]] [[генерал-фельдмаршал]]а [[Еріх фон Манштейн|Еріха фон Манштейна]]. Радянські війська, завдавши нищівних втрат вермахту і особливо їхнім союзникам, італійцям, румунам, угорцям та словакам, повернули втрачені влітку 1942 року території і продовжували потужний наступ на захід. У цій ситуації Манштейн запросив посилення для протистояння радянській [[Воронезько-Харківська операція|загрозі захоплення Харкову]].

Наприкінці січня 1943 року ''LSSAH'' у складі корпусу прибула на Східний фронт і відразу вступила [[Третя битва за Харків|в бої за Харків]]. Підрозділи «Ляйбштандарту» зайняли оборону по рубежу річки [[Сіверський Донець]], намагаючись зупинити наступ основних сил [[3-тя танкова армія (СРСР)|3-ї танкової армії]] [[генерал-лейтенант]]а [[танкові війська|танкових військ]] [[Рибалко Павло Семенович|Рибалко П. С.]], котра завдавала удару з південно-східного напрямку. Після кількох днів боїв опір частин СС було зламано, водна перешкода форсована радянськими військами. Німецькі війська, що відступили до [[Харків|Харкова]], організували міцну оборону і почали завдавати контрудари. Основні сили дивізії «Ляйбштандарт СС Адольф Гітлер» стали ядром рухомої групи, яка зупинила прорив [[6-й гвардійський кавалерійський корпус (СРСР)|6-го гвардійського кавалерійського корпусу]]. Одночасно створеній на основі одного з батальйонів дивізії бойовій групі [[Йоахім Пайпер|Пайпера]] вдалося в ході рейду по радянських тилах деблокувати і вивести з оточення залишки [[320-та піхотна дивізія (Третій Рейх)|320-ї піхотної дивізії]] вермахту [[генерал-майор]]а [[Георг-Вільгельм Постель|Георга-Вільгельма Постеля]]{{sfn|Залесский |2007|p=110}}.

[[15 лютого]] [[1943]] року, під загрозою оточення, [[танковий корпус]] СС відступив з Харкова в район [[Красноград]]а, де почав зосередження для планованого німецьким командуванням контрнаступу.

У березні 1943 року дивізія взяла участь у відвоюванні Харкова{{sfn|Reynolds|1997|p=9}}. [[12 березня]] [[1943]] року ''LSSAH'', прорвавши радянську оборону в північних передмістях, просунулася до центру міста. До кінця дня дивізія дійшла до позиції всього за два квартали на північ від [[Майдан Свободи (Харків)|площі Дзержинського]]{{sfn|Margry|2001|p=27}}. 2-й батальйон 2-го панцергренадерського полку, попри значні втрати від радянських [[снайпер]]ів та інших захисників міста, до вечора зміг оточити площу. Після опанування цієї площі її було перейменовано на ''«Platz der Leibstandarte»''{{sfn|Margry|2001|p=30}}<ref>Герман Нидермайер; Йорн Вальтерс. Дивизия СС «Лейбштандарт Адольф Гитлер». Мемуары фронтовиков.&nbsp;— М.: Яуза-Пресс, 2009.&nbsp;— С. 178—180.</ref>. Незважаючи на заяву про те, що місто впало, бої тривали 15 і 16 березня, коли німецькі підрозділи очищали залишки радянського спротиву в комплексі будинків [[Харківський тракторний завод|Харківського тракторного заводу]] на південній околиці міста.

[[17 березня]] місто було остаточно опановано нацистами{{sfn|Margry|2001|p=39}}. [[Німецька окупація Харкова|Перебуваючи у Харкові]], есесівські війська брали участь у вбивствах поранених радянських солдатів, які знаходились у [[Військово-медичний клінічний центр Північного регіону|міському військовому госпіталі]]; кілька сотень було вбито. Крім того, полонених радянських офіцерів та комісарів регулярно страчували, в разі їх захоплення вояками дивізії СС{{sfn|Ripley|2000|p=73}}. Захоплений діями своєї лейб-гвардії Гітлер через два дня нагородив [[Йозеф Дітріх|Зеппа Дітріха]] Лицарським хрестом з дубовим листям і мечами{{sfn|Залесский |2007|p=75}}.

Після затятих боїв за Харків, де панцергренадерська дивізія СС «Ляйбштандарт СС Адольф Гітлер» зазнала втрату 4,5 тис. вояків, її відвели у тил на відновлення боєздатності та поповнення. [[обергрупенфюрер|СС-обергрупенфюрер]] та генерал Ваффен-СС [[Йозеф Дітріх]] почав формування у [[Ліхтерфельде]] нового танкового корпусу&nbsp;— [[1-й танковий корпус СС|1-го танкового корпусу СС «Ляйбштандарт Адольф Гітлер»]], і багато офіцерів LSSAH перейшли до нового штабу на вищі посади. Одночасно за рішенням Гітлера [[оберфюрер|СС-оберфюрер]] [[Фріц Вітт]] почав формування [[Список дивізій Ваффен-СС|нової дивізії СС]] із членів [[Гітлер'югенд]]у, і на посади командирів полків, батальйонів та більшості рот нового з'єднання перейшли бойові офіцери з ''LSSAH''. Незабаром ця дивізія стала [[12-та танкова дивізія СС «Гітлерюгенд»|12-ю танковою дивізією СС «Гітлерюгенд»]]{{sfn|Reynolds|1997|pp=10–11}}.

Під час боїв за [[Харків]] підрозділ під командуванням Йоахіма Пайпера отримав прізвисько ''«батальйон паяльної лампи»'', після того як жителі двох радянських сіл були розстріляні або спалені{{sfn|Bishop|Williams|2003|p=170}}{{sfn|Arnold|1990|p=51}}{{sfn|Mitcham|2006|p=33}}. За свідченням вцілілого свідка Івана Кисельова, якому на момент різанини було 14 років, [[17 лютого]] 1943 року есесівці влаштували масові вбивства мирян у селах [[Єфремівка (Первомайський район)|Єфремівка]] та [[Семенівка (Первомайський район)|Семенівка]]<ref>[https://web.archive.org/web/20100720234942/http://www.igsu.org.ua/Harkovskja.obl/Pervomajskij.rajon/Efremovka.html Ефремовка]</ref>. Приводом такої жорстокості стало поранення відступаючими радянськими військами двох офіцерів СС. Через п'ять днів на знак помсти військовики ''LSSAH'' вбили 872 чоловіка, жінки та дітей. Близько 240 з них були спалені живцем у церкві в Єфремівці{{sfn|Parker|2014|pp=356-357}}.
{{main|Битва на Курській дузі|Операція «Цитадель»}}
У ході зимового наступу Червоної армії і [[Третя битва за Харків|контрнаступу вермахту]], що послідував, на Східній Україні у центрі радянсько-німецького фронту утворився виступ завглибшки до 150 і шириною до 200 кілометрів, обернений у західну сторону (так звана [[Битва на Курській дузі|«Курська дуга»]]). Німецьке командування прийняло рішення провести стратегічну операцію на Курському виступі. Для цього була розроблена і у квітні 1943 року затверджена [[військова операція]] [[Операція «Цитадель»|під кодовою назвою «Цитадель»]]. Задумом операції планувалося завдати з районів Орла і Бєлгорода потужні удари, що сходяться східніше Курська, та в такий спосіб оточити і знищити радянську угруповання в «курському виступі». Терміни операції неодноразово переносилися, Гітлер вимагав забезпечити максимально масоване застосування нових важких танків PzKpfw V «Пантера», випуск яких постійно затягувався. Так, особовий склад 1-го танкового батальйону ''LSSAH'' повністю відбув до Німеччини для отримання «Пантер» і в Курській битві участі не брав. [[2-й танковий корпус СС|II танковому корпусу СС]] відводилася вирішальна роль у планах командування [[Група армій «Південь»|групи армій «Південь»]], і його з'єднання масово переозброювалися на нову військову техніку і являли собою потужну силу.

[[4 липня]] 1943 року [[оберфюрер|СС-оберфюрер]] [[Теодор Віш]] очолив командування панцергренадерської дивізії СС «Ляйбштандарт СС Адольф Гітлер». За станом на цей день перед початком операції «Цитадель» у дивізії налічувалося 12 танків [[PzKpfw VI Tiger (P)|PzKw VI «Тигр»]], 72 танки [[Panzer IV|PzKw IV]], 16&nbsp;— [[Panzer III|PzKw III]] і [[Panzer II|PzKw II]], а також 31 [[Штурмгешуц|самохідна штурмова гармата]] [[Sturmgeschütz III]]; більше, ніж у будь-якій [[танкова дивізія вермахту|танковій дивізії вермахту]] (за винятком [[Дивізія «Гроссдойчланд»|дивізії «Гроссдойчланд»]], що на той момент була найпотужнішим танковим з'єднанням Третього рейху). Причому всі 12 «Тигрів» перебували у недавно сформованій 13-ій роті важких танків 1-го танкового полку СС{{sfn|Залесский |2007|p=52}}.

Дивізія входила до складу [[2-й танковий корпус СС|II танкового корпусу СС]] СС-обергрупенфюрера Пауля Гауссера і за планом мала наступати на ділянку оборони [[52-га гвардійська стрілецька дивізія (СРСР)|52-ї гвардійської стрілецької дивізії]] (на ділянці [[Хутір|хутору]] Яхонтов<ref>[http://www.etomesto.ru/map-rkka_m-37-a/?x=36.435701&y=50.724872 Карта РККА M-37 (А)]</ref>){{sfn|Залесский |2007|p=77}}.

[[5 липня]] 1943 року вермахт перейшов [[Операція «Цитадель»|у наступ у районі «курського виступу»]]. Основний удар з південного напрямку курської дуги завдавався силами 4-ї танкової армії в напрямку [[Короча (місто)|Корочы]] і [[Обоянь|Обояні]]. Танковий корпус СС атакував у смузі оборони [[23-й гвардійський стрілецький корпус (СРСР)|23-го гвардійського стрілецького корпусу]] [[6-та гвардійська армія (СРСР)|6-ї гвардійської армії]] [[Воронезький фронт|Воронезького фронту]]. «Ляйбштандарт», діючи спільно з дивізією СС «Райх», до кінця першого дня наступу вклинилися в оборону 6-ї гвардійської армії на глибину 12-13&nbsp;км на ділянці Биківка&nbsp;— Козьмо-Дем'янівка. При цьому дивізії II танкового корпусу СС зуміли прорвати на всю глибину перший рубіж оборони радянських військ, відтіснивши частини 52 гв. сд, і підійшли безпосередньо до другого рубежу оборони, займаному 51 гв.сд, вступивши в бій з її передовими частинами.

[[6 липня]] дивізії СС «Ляйбштандарт СС Адольф Гітлер» (99 танків, 23 САУ) і «Райх» (121 танк, 21 САУ) мали завдання продовжувати якнайшвидший прорив другого рубежу оборони біля села [[Яковлєво (Бєлгородська область)|Яковлєво]] і вийти до лінії закруту річка [[Псел]]&nbsp;— с. [[Тетеревино]].

Близько 9:00 [[6 липня]] 1943 року після потужної артпідготовки за безпосередньої підтримки близько 150 літаків [[8-й повітряний корпус (Третій Рейх)|VIII авіакорпусу]] [[генерал авіації|генерала авіації]] [[Мартін Фібіг|Мартіна Фібіга]] дивізії II танкового корпусу СС перейшли в наступ, завдаючи головного удару на ділянці фронту, яку обороняли два стрілецькі полки. Наступ «Ляйбштандарта» на Обояньского напрямку в першій половині дня 6 липня розвивався не так вдало, як у «Райх», що було обумовлено більшою насиченістю радянської артилерією їхньої ділянки прориву. Також своєчасні контрудари двох танкових бригад [[3-й механізований корпус (СРСР)|3-го механізованого корпусу]] [[1-ша танкова армія (СРСР)|1-ї танкової армії]] генерала [[Катуков Михайло Юхимович|Катукова М. Ю.]], а також наявність в її смузі наступу добре укріпленого села Яковлєво, у вуличних боях в якому на деякий час загрузли головні сили дивізії, включаючи її [[танковий полк]], вплинули на результати прориву.

Командування Воронезького фронту вжило поспішних заходів по ліквідації прориву, що утворився в другому рубежі оборони фронту в результаті прориву есесівського танкового корпусу. Два танкових корпуси: [[5-й гвардійський танковий корпус|5 гв. Сталінградський]] і [[2-й гвардійський танковий корпус (СРСР)|2 гв. Тацинський танкові корпуси]] були перекинути на загрозливий напрямок для проведення контрудару під основу наступаючого клину противника, саме у фланг дивізії «Ляйбштандарт».

[[7 липня]] у смузі наступу ''LSSAH'' розгорнулися найбільш запеклі бої. Дивізія Віша вперто рвалася в напрямку [[Великі Маячки]], [[Малі Маячки]], [[Грязне (Бєлгородська область)|Грязне]], прагнучи вийти до закруті річки [[Псел]]. Тут йому протистояв [[31-й танковий корпус (СРСР)|31-й радянський танковий корпус]]. Відкинувши 100-ту танкову бригаду, есесівці увірвалися у Великі Маячки, а в другій половині дня взяли село Грязне. У цей день подальше просування «Лейбштандарт» було зупинено, хоча їй і вдалося вийти в район села [[Красний Октябр (Білгородська область)|Красний Октябр]]. Але, завдяки введенню в бій танкових резервів радянське командування створило такі умови, при яких, прорвавши другу смугу оборони, танковий корпус СС був повністю скутий боями на всіх напрямках{{sfn|Залесский |2007|p=100}}.

Протягом 8-10 липня ''LSSAH'', активно долаючи спротив радянських танкових угруповань, до кінця 10 липня зуміла зосередитися в районі Прохорівки, в готовності до прориву третьої (тилової) смуги оборони Червоної армії. Дивізія мала завдати головного удару про противнику, наступаючи у центрі бойового порядку II танкового корпусу СС. Дії підтримувалися III танковим корпусом вермахту. На даний напрямок зі складу Степового фронту радянське командування терміново перекинуло 5-ту гвардійську загальновійськову і 5-ту гвардійську танкову армії.
[[Файл:Prokhorovka, Battle of Kursk, night 11 July.png|міні|ліворуч|200пкс|Битва під Прохорівкою. Положення сторін на вечір 11 липня 1943]]
Наступного дня біля села Прохорівка частини II танкового корпусу СС (дивізії СС «Ляйбштандарт СС Адольф Гітлер» і «Райх») зійшлися у зустрічному бою з радянськими танками 5-ї гвардійської танкової армії генерала Ротмистрова (17, 29 і 2 гвардійський танкові корпуси), вважається, що це був один з найбільших танкових боїв Другої світової війни. Напередодні цього бою, за даними Військового архіву ФРН, «Ляйбштандарт» мав 67 танки (з них 7 командирських) і 10 штурмових гармат{{sfn|Залесский |2007|p=108}}.
{{main|Битва під Прохорівкою}}
[[12 липня]] 1943 року в смузі дії дивізії СС «Адольф Гітлер» наступали радянські 18-й і 29-й танкові корпуси, які мали близько 450 танків і САУ (з яких в бою брали участь близько 350). Радянські танки, підтримувані піхотою і артилерією, вели «лобову атаку» по частинах&nbsp;— хвилями, зі значними інтервалами між ними, на інженерно підготовлені позиції «Ляйбштандарт», яких підтримували артилерійські частини. Попри значну чисельну перевагу радянської сторони, дивізія СС не тільки відбила всі атаки, а й майже повністю втримала свою основну смугу оборони. Крім того, радянським танковим з'єднанням було завдано істотної шкоди. Дані про втрати в танковому бою під Прохорівкою сильно різняться. Російський дослідник Замулін вказував, що втрати 5-ї гвардійської танкової армії склали ''«340 танків і 19 САУ, з них безповоротно відповідно 193 і 14&nbsp;— всього 207 бронеодиниць. Загальні втрати 2 тк СС і 3 тк за 12 липня, ймовірно склали 193 танки і штурмових гармати, в тому числі 20&nbsp;— безповоротно»''. Західні ж джерела дають наступні цифри: 313 радянських і 49 німецьких танків, у тому числі 19 танків зі складу «Ляйбштандарт»{{sfn|Залесский |2007|p=109}}. Вже на наступний день основний тягар боїв перемістився у смугу дивізії СС «Мертва голова», а на ділянці «Ляйбштандарт» тривали бої місцевого значення.

16 липня 1943 року німецькі війська перейшли до оборони, більш того, командування групи армій «Південь» прийняло рішення негайно вивести головні сили з бою і відвести їх на вихідний рубіж, який вони займали до початку наступу. За даними штабу дивізії, за дев'ять днів операції «Цитадель» втрати склали понад 10&nbsp;% особового складу і 30&nbsp;% танків{{sfn|Залесский |2007|p=110}}.


== Командири дивізії ==
== Командири дивізії ==
Рядок 189: Рядок 242:
| content =
| content =
* [[Йозеф Дітріх]]&nbsp;— [[обергрупенфюрер|СС-обергрупенфюрер]] та генерал військ СС, командир мотопіхотного полку «Лейбштандарт СС Адольф Гітлер» (7 липня 1940)
* [[Йозеф Дітріх]]&nbsp;— [[обергрупенфюрер|СС-обергрупенфюрер]] та генерал військ СС, командир мотопіхотного полку «Лейбштандарт СС Адольф Гітлер» (7 липня 1940)
* [[Гергард Пляйсс]]&nbsp;— [[оберштурмфюрер|СС-оберштурмфюрер]], командир 1-ї роти мотопіхотної дивізії СС «Лейбштандарт СС Адольф Гітлер» (20 квітня 1941)
* [[Гергард Пляйсс]]&nbsp;— [[оберштурмфюрер|СС-оберштурмфюрер]], командир 1-ї роти панцергренадерської дивізії СС «Лейбштандарт СС Адольф Гітлер» (20 квітня 1941)
* [[Курт Меєр]]&nbsp;— [[штурмбанфюрер|СС-штурмбанфюрер]], командир розвідувального батальйону «Лейбштандарт СС Адольф Гітлер» (18 травня 1941)
* [[Курт Меєр]]&nbsp;— [[штурмбанфюрер|СС-штурмбанфюрер]], командир розвідувального батальйону «Лейбштандарт СС Адольф Гітлер» (18 травня 1941)
* [[Теодор Віш]]&nbsp;— [[штурмбанфюрер|СС-штурмбанфюрер]], командир 2-го батальйону «Лейбштандарт СС Адольф Гітлер» (15 вересня 1941)
* [[Теодор Віш]]&nbsp;— [[штурмбанфюрер|СС-штурмбанфюрер]], командир 2-го батальйону «Лейбштандарт СС Адольф Гітлер» (15 вересня 1941)
Рядок 197: Рядок 250:
* [[Макс Вюнше]]&nbsp;— [[штурмбанфюрер|СС-штурмбанфюрер]], командир 1-го батальйону 1-го танкового полку СС «Лейбштандарт СС Адольф Гітлер» (28 лютого 1943)
* [[Макс Вюнше]]&nbsp;— [[штурмбанфюрер|СС-штурмбанфюрер]], командир 1-го батальйону 1-го танкового полку СС «Лейбштандарт СС Адольф Гітлер» (28 лютого 1943)
* [[Герман Дальке|Герман Отто Адольф Дальке]]&nbsp;— [[обершарфюрер|СС-обершарфюрер]] резерву, командир частин 3-ї роти 1- го моторизованого полку СС «Лейбштандарт СС Адольф Гітлер» (3 березня 1943)
* [[Герман Дальке|Герман Отто Адольф Дальке]]&nbsp;— [[обершарфюрер|СС-обершарфюрер]] резерву, командир частин 3-ї роти 1- го моторизованого полку СС «Лейбштандарт СС Адольф Гітлер» (3 березня 1943)
* [[Альберт Фрей]]&nbsp;— СС-штурмбанфюрер, командир 1-го батальйону 1-го танкового полку СС «Лейбштандарт СС Адольф Гітлер» (3 березня 1943)
* [[Альберт Фрей]]&nbsp;— СС-штурмбанфюрер, [[командир]] 1-го батальйону 1-го танкового полку СС «Лейбштандарт СС Адольф Гітлер» (3 березня 1943)
* [[Альфред Гюнтер]]&nbsp;— СС-обершарфюрер, командир взводу 1-ї роти 1-го дивізіону штурмових гармат СС «Лейбштандарт СС Адольф Гітлер» (3 березня 1943)
* [[Альфред Гюнтер]]&nbsp;— СС-обершарфюрер, командир взводу 1-ї роти 1-го дивізіону штурмових гармат СС «Лейбштандарт СС Адольф Гітлер» (3 березня 1943)
* [[Йоахім Пайпер]]&nbsp;— СС-штурмбанфюрер, командир 3-го 9броньованого) батальйону 2-го моторизованого полку СС «Лейбштандарт СС Адольф Гітлер» (9 березня 1943)
* [[Йоахім Пайпер]]&nbsp;— СС-штурмбанфюрер, командир 3-го (броньованого) батальйону 2-го моторизованого полку СС «Лейбштандарт СС Адольф Гітлер» (9 березня 1943)
* [[Вільгельм Бек (офіцер)|Вільгельм Бек]]&nbsp;— СС-оберштурмфюрер резерву, командир 2-їроти 1-го танкового полку СС «Лейбштандарт СС Адольф Гітлер» (28 березня 1943)
* [[Вільгельм Бек (офіцер)|Вільгельм Бек]]&nbsp;— СС-оберштурмфюрер резерву, командир 2-ї роти 1-го танкового полку СС «Лейбштандарт СС Адольф Гітлер» (28 березня 1943)
* [[Ганс Беккер]]&nbsp;— СС-гауптштурмфюрер, командир 2-ї роти 2-го моторизованого полку СС «Лейбштандарт СС Адольф Гітлер» (28 березня 1943)
* [[Ганс Беккер]]&nbsp;— СС-гауптштурмфюрер, командир 2-ї роти 2-го моторизованого полку СС «Лейбштандарт СС Адольф Гітлер» (28 березня 1943)
* [[Герман Вайзер]]&nbsp;— СС-оберштурмфюрер, командир 2-ї роти 1-го розвідувального батальйону СС «Лейбштандарт СС Адольф Гітлер» (28 березня 1943)
* [[Герман Вайзер]]&nbsp;— СС-оберштурмфюрер, командир 2-ї роти 1-го розвідувального батальйону СС «Лейбштандарт СС Адольф Гітлер» (28 березня 1943)
Рядок 209: Рядок 262:
* [[Курт Заметрайтер]]&nbsp;— СС-обершарфюрер, [[командир взводу]] 3-ї (важкої) роти 1-го протитанкового дивізіону СС «Лейбштандарт СС Адольф Гітлер» (31 липня 1943)
* [[Курт Заметрайтер]]&nbsp;— СС-обершарфюрер, [[командир взводу]] 3-ї (важкої) роти 1-го протитанкового дивізіону СС «Лейбштандарт СС Адольф Гітлер» (31 липня 1943)
* [[Георг Карк]]&nbsp;— СС-оберштурмфюрер, командир 9-ї роти 2-го моторизованого полку СС «Лейбштандарт СС Адольф Гітлер» (3 серпня 1943)
* [[Георг Карк]]&nbsp;— СС-оберштурмфюрер, командир 9-ї роти 2-го моторизованого полку СС «Лейбштандарт СС Адольф Гітлер» (3 серпня 1943)
* [[Вернер Вольф]]&nbsp;— СС-унтерштурмфюрер, ад'ютант 3-го (броньованого) батальйону 1-го моторизованого полку СС «Лейбштандарт СС Адольф Гітлер» (7 серпня 1943)
* [[Вернер Вольф]]&nbsp;— СС-унтерштурмфюрер, [[ад'ютант]] 3-го (броньованого) батальйону 1-го моторизованого полку СС «Лейбштандарт СС Адольф Гітлер» (7 серпня 1943)
* [[Карл Реттлінгер]]&nbsp;— СС-гауптштурмфюрер, командир 3-ї роти 1-го дивізіону штурмових гармат СС «Лейбштандарт СС Адольф Гітлер» (20 грудня 1943)
* [[Карл Реттлінгер]]&nbsp;— СС-гауптштурмфюрер, командир 3-ї роти 1-го дивізіону штурмових гармат СС «Лейбштандарт СС Адольф Гітлер» (20 грудня 1943)
* [[Альфред Шнайдерайт]]&nbsp;— СС-роттенфюрер, командир відділення протитанкових рушниць 8-ї роти 1-го моторизованого полку СС «Лейбштандарт СС Адольф Гітлер» (20 грудня 1943)
* [[Альфред Шнайдерайт]]&nbsp;— СС-роттенфюрер, командир відділення протитанкових рушниць 8-ї роти 1-го моторизованого полку СС «Лейбштандарт СС Адольф Гітлер» (20 грудня 1943)
* [[Георг Шенбергер]]&nbsp;— СС-оберштурмбанфюрер, командир 1-го танкового полку СС «Лейбштандарт СС Адольф Гітлер» (20 грудня 1943; нагороджений посмертно)
* [[Георг Шенбергер]]&nbsp;— СС-оберштурмбанфюрер, командир 1-го танкового полку СС «Лейбштандарт СС Адольф Гітлер» (20 грудня 1943; нагороджений посмертно)
* [[Еміль Віземан|Еміль Готфрід Віземан]]&nbsp;— СС-гауптштурмфюрер, командир 2-ї роти 1-го дивізіону штурмових гармат СС «Лейбштандарт СС Адольф Гітлер» (20 грудня 1943; нагороджений посмертно)
* [[Еміль Віземан|Еміль Готфрід Віземан]]&nbsp;— СС-гауптштурмфюрер, командир 2-ї роти 1-го дивізіону штурмових гармат СС «Лейбштандарт СС Адольф Гітлер» (20 грудня 1943; нагороджений посмертно)
* [[Бальтазар Волль]]&nbsp;— [[Ротенфюрер|СС-ротенфюрер]], навідник гармати 13-ї (важкої) роти 1-го танкового полку СС «Лейбштандарт СС Адольф Гітлер» (16 січня 1944)
* [[Бальтазар Волль]]&nbsp;— [[Ротенфюрер|СС-ротенфюрер]], [[навідник]] гармати 13-ї (важкої) роти 1-го танкового полку СС «Лейбштандарт СС Адольф Гітлер» (16 січня 1944)
* [[Герхард Ребанше]]&nbsp;— [[гауптшарфюрер|СС-гауптшарфюрер]], командир взводу 3-ї роти 2-го моторизованого полку СС «Лейбштандарт СС Адольф Гітлер» (24 січня 1944)
* [[Герхард Ребанше]]&nbsp;— [[гауптшарфюрер|СС-гауптшарфюрер]], командир взводу 3-ї роти 2-го моторизованого полку СС «Лейбштандарт СС Адольф Гітлер» (24 січня 1944)
* [[Фріц Генке]]&nbsp;— СС-обершарфюрер, командир 3-ї роти 1-го дивізіону штурмових гармат СС (12 лютого 1944)
* [[Фріц Генке]]&nbsp;— СС-обершарфюрер, командир 3-ї роти 1-го дивізіону штурмових гармат СС (12 лютого 1944)
Рядок 293: Рядок 346:
* Weale, Adrian (2012). Army of Evil: A History of the SS. New York; Toronto: NAL Caliber (Penguin Group). ISBN 978-0-451-23791-0.
* Weale, Adrian (2012). Army of Evil: A History of the SS. New York; Toronto: NAL Caliber (Penguin Group). ISBN 978-0-451-23791-0.
* Залесский К.&nbsp;А.&nbsp;Войска СС.&nbsp;Военная элита Третьего Рейха.&nbsp;— М.: Яуза-пресс, 2009.&nbsp;— с.280-286. ISBN 978-5-9955-0081-0{{ref-ru}}
* Залесский К.&nbsp;А.&nbsp;Войска СС.&nbsp;Военная элита Третьего Рейха.&nbsp;— М.: Яуза-пресс, 2009.&nbsp;— с.280-286. ISBN 978-5-9955-0081-0{{ref-ru}}
* Залесский К.&nbsp;А.&nbsp;[https://fotomuseum-brd.io.ua/s2637651/zalesskiy_k._-_komandiry_leybshtandarta|Командиры «Лейбштандарта»].&nbsp;— М.: АСТ, 2007.&nbsp;— 320 с.&nbsp;— 3000 экз.&nbsp;— ISBN 5-271-15892-6{{ref-ru}}
* Уорвал Н. Войска СС: История и факты.&nbsp;— Ростов-на-Дону: Феникс, 2010.&nbsp;— 350 с.&nbsp;— (Псы войны).&nbsp;— 2500 экз.&nbsp;— ISBN 5-222-16978-2.{{ref-ru}}
* Уорвал Н. Войска СС: История и факты.&nbsp;— Ростов-на-Дону: Феникс, 2010.&nbsp;— 350 с.&nbsp;— (Псы войны).&nbsp;— 2500 экз.&nbsp;— ISBN 5-222-16978-2.{{ref-ru}}



Версія за 18:17, 8 березня 2021

1-ша танкова дивізія СС «Ляйбштандарт СС Адольф Гітлер»
1. SS-Panzer-Division Leibstandarte-SS Adolf Hitler.svg
Емблема дивізії СС «Лейбштандарт СС Адольф Гітлер»
На службі 9 листопада 1933 — 8 травня 1945
Країна Третій Рейх Третій Рейх
Належність Flag Schutzstaffel.svg СС
Вид Waffen-SS Ваффен-СС
Тип Танкові війська
Чисельність Танкова дивізія
Гарнізон/Штаб Ліхтерфельде
Прізвиська LSSAH
Оборонець Адольф Гітлер
Гасло Meine Ehre heißt Treue
(«Моя честь називається вірність»)
Війни/битви Друга світова війна
Знаки розрізнення
Бойовий прапор дивізії LSSAH (Vorderseite).jpg

Commons-logo.svg Медіафайли на Вікісховищі

1-ша танкова дивізія СС «Ляйбштандарт СС Адольф Гітлер» (нім. 1. SS-Panzerdivision "Leibstandarte SS Adolf Hitler"), також «Ляйбштандарт СС Адольф Гітлер» (нім. Leibstandarte SS Adolf Hitler, LSSAH) — військове з'єднання, елітна танкова дивізія Ваффен-СС, що брала участь у бойових діях на Східному та Західному фронтах під час Другої світової війни. Вела свою історію від заснування в 1923 році підрозділу особистої охорони Адольфа Гітлера, що відповідав за його персональну охорону, офісів та резиденцій фюрера. Спочатку мав розмір полку, LSSAH врешті-решт переріс у елітний підрозділ штатною чисельністю дивізії. З початком Другої світової війни «Ляйбштандарт СС Адольф Гітлер» взяв участь у вторгненні в Польщу. Згодом формування збільшилося за рахунок злиття з частинами посилення СС та бойовими підрозділами «Мертва голова».

Історія з'єднання

Попередники (1923—1933)

З початком активної діяльності нацистської партії (НСДАП) її керівництво зрозуміло, що для охорони лідерів потрібний спеціальний підрозділ, набраний із надійних людей. Ернст Рем сформував охоронний підрозділ з 19-ї гранатометної роти; з якого незабаром розпочалося утворення Штурмових загонів, або СА (нім. Sturmabteilung (SA). На початку 1923 року Адольф Гітлер наказав для своєї власної охорони сформувати невеликий окремий загін, безпосередньо підпорядкований йому, що не буде входитиме до цих штурмових загонів[1]. Спочатку підрозділ складався лише з восьми осіб, якими командували Юліус Шрек та Йозеф Берхтольд. Він отримав назву Stabswache (укр. Штабна охорона)[2]. Stabswache видали унікальні відзнаки, але на цей момент він все ще знаходився під контролем СА. Шрек воскресив використання «Тотенкопфа» («голови смерті») як пізнавального знаку загону — символу, який раніше використовували різні елітні сили, включаючи спеціалізовані штурмові війська Німецької імперії в Першій світовій війні, які застосовували тактику інфільтрації генерала Оскара фон Гут'єра[3].

У травні 1923 року підрозділ перейменували на «Штосструп-Гітлер» (нім. Stoßtrupp–Hitler)[4]. Тоді підрозділ налічував не більше 20 членів[5]. 9 листопада 1923 року «Штосструп» разом із СА та кількома іншими нацистськими воєнізованими підрозділами взяли участь у невдалому пивному путчі в Мюнхені. Після цього Гітлер був ув'язнений, а його партія та всі пов'язані з нею формування, включаючи Stoßtrupp, були розформовані[6].

Назва Час
SS-Stabswache Berlin березень 1933 — травень 1933
SS-Sonderkommando Zossen травень 1933 — вересень 1933
Leibstandarte SS Adolf Hitler вересень 1933 — грудень 1934
Leibstandarte SS Adolf Hitler (mot) грудень 1934 — липень 1942
SS-Division (mot) LSSAH липень 1942 — листопад 1942
SS-Panzergrenadier-Division LSSAH листопад 1942 — жовтень 1943
1. SS-Panzer-Division LSSAH жовтень 1943 — травень 1945
Адольф Гітлер приймає парад поблизу казарми «Ляйбштандарт Адольф Гітлер» (1935). У деяких офіцерів можна помітити почесні шпаги

У 1925 році Гітлер наказав сформувати новий підрозділ охоронців — «Шутцкоммандо» (нім. Schutzkommando)[7]. Потім підрозділ був перейменований у «Штурмштаффель» (нім. Sturmstaffel), а в листопаді перейменований на «Шутцштафель» (нім. Schutzstaffel), скорочено СС[8]. До 1933 року СС зросли з невеликого підрозділу охорони до формування, що налічувало понад 50 000 осіб. Було прийнято рішення про сформування нового підрозділу охорони, який знову отримав назву Stabswache, який в основному складався з чоловіків з 1-го СС-штандарту[9].

До 1933 року цей підрозділ підпорядковувався Зеппу Дітріху, який 17 березня 1933 року відібрав 117 кандидатів для формування «СС-Штабвахе Берлін» (нім. SS-Stabswache Berlin)[10], що незабаром замінив армійську охорону в рейхсканцелярії[10]. З цієї групи особистих охоронців Гітлера першого набору троє врешті-решт стали командирами дивізій, принаймні вісім командирами полків, п'ятнадцять — командирами батальйонів, а понад тридцять — командирами рот у Ваффен-СС[11]. Одинадцять чоловіків першого набору зі 117 чоловіків здобули Лицарський хрест, і сорок із них були нагороджені німецьким хрестом у золоті за хоробрість[12].

У тому ж 1933 році було сформовано два навчальних підрозділи: 10 травня — «СС-Зондеркоммандо Зоссен» та 8 липня — другий підрозділ, що отримав звання «СС-Зондеркоммандо Ютербог»[13]. На той час це були єдині підрозділи СС, які проходили військову підготовку. Більшість персоналу в навчальних підрозділах перейшли з лав армії рейхсверу[13]. 3 вересня 1933 року дві «Зондеркомандо» об'єдналися в «СС-Зондеркоммандо Берлін» (нім. SS-Sonderkommando Berlin) під командуванням Дітріха[14]. Основними їхніми функціональними обов'язками було забезпечення зовнішньої безпеки Гітлера в його резиденціях, під час публічних виступів та охорона рейхсканцелярії[2].

Штандарти «Ляйбштандарт СС Адольф Гітлер»

Початок і становлення

У листопаді 1933 року, до 10-ї річниці Пивного путчу, «Зондеркоммандо» взяли участь у мітингу та меморіальній службі за членами НСДАП, які були вбиті під час путчу. Під час церемонії члени «Зондеркомандо» присягнули Гітлеру на особисту вірність. На завершення підрозділ отримав нову назву «Ляйбштандарт Адольф Гітлер» (нім. Leibstandarte Adolf Hitler (LAH)[15][Прим. 1].

13 квітня 1934 року рейхсфюрер-СС Генріх Гіммлер перейменував «Ляйбштандарт Адольф Гітлер» (LAH) у «Ляйбштандарт СС Адольф Гітлер» (LSSAH). Гіммлер вставив у назву літери СС, щоб було зрозуміло, що підрозділ незалежний від СА або армії[15]. LSSAH вважався «націонал-соціалістичним» підрозділом, який із часом переріс у елітну танкову дивізію Ваффен-СС[16]. Хоча номінально Гіммлер вважався керівником цього підрозділу, вся повнота влади належала Зеппу Дітріху, який переймався повсякденним управлінням LSSAH[17].

Протягом 1934 року начальник штабу СА Ернст Рем продовжував демонструвати свій вплив на політичну арену Німеччини, використовуючи свої і без того потужні СА. Вбачаючи у Ремі серйозну для себе загрозу, Гітлер вирішив ліквідувати СА як незалежну політичну силу, і наказав LSSAH підготуватися до акції. Під керівництвом Юргена Вагнера та Отто Рейха LSSAH сформував дві роти, що 30 червня прибули до Мюнхена.

Гітлер наказав усім керівникам СА взяти участь у зустрічі в готелі «Ганзельбауер» у Бад-Вісзее, поблизу Мюнхена. Гітлер разом із Зеппом Дітріхом та підрозділом LSSAH вирушили до Бад-Вісзее, щоб особисто контролювати арешт Рема 30 червня. Пізніше, приблизно о 17:00, Дітріх отримав наказ від Гітлера на формування з відданих людей LSSAH «розстрільної команди» і вирушив до в'язниці Штадельгайм, де утримували певних лідерів СА[18]. Там, у дворі в'язниці, спеціальна група LSSAH розстріляла п'ятьох генералів та оберста СА[19]. Ще кілька потенційних «зрадників» були розстріляні в Берліні підрозділом «Ляйбштандарта»[20][Прим. 2].

1 липня Гітлер остаточно домовився з Герінгом та Гіммлером про те, що Рем повинен бути страчений[21]. У Ніч довгих ножів формування LSSAH разом із гестапо та підрозділами земельної поліції Герінга проводили акції на кшталт «загонів смерті». Щонайменше 85 німецьких високопосадовців СА, але, швидше за все, не менше ніж удвічі більше цієї кількості, були страчені без суду протягом наступних кількох днів[21][22].

Цією акцією Гітлеру вдалося ефективно обезголовити СА і усунути загрозу Рема для його керівництва. На знак визнання їхніх дій, як LSSAH, так і генерал земельної поліції Герінга були розширені до полкових розмірів та моторизовані. Крім цього, СС стала незалежною організацією, яка більше не входила до складу СА[23].

Генріх Гіммлер вітає вояків полку «Ляйбштандарт СС Адольф Гітлер». Мец. 1940
Командир полку «Ляйбштандарт СС Адольф Гітлер» группенфюрер СС Йозеф Дітріх зі своїми солдатами. Мец. 1940

LSSAH продовжували виконувати свої прямі обов'язки, зокрема забезпечуючи почесну варту на багатьох Нюрнберзьких з'їздах НСДАП. 1935 році елітний підрозділ брав участь в окупації Саарської області[24]. 6 червня 1935 року LSSAH офіційно перейшли на сіро-польову форму «фельдграу», щоб більше ідентифікувати себе з армією вермахту, шо носила подібну форму[25]. У березні 1938 року LSSAH були в авангарді походу на Австрію при проведенні аншлюсу, а в жовтні 1938 року підрозділ брав участь в окупації Судетської області[26].

До 1939 року «Ляйбштандарт СС Адольф Гітлер» став повноцінним піхотним полком із трьома піхотними батальйонами, артилерійським дивізіоном та протитанковими, розвідувальними та інженерними підрозділами. Незабаром після участі в анексії Богемії та Моравії LSSAH перейменували на моторизований полк «Ляйбштандарт СС Адольф Гітлер»[26]. Коли в середині 1939 року Гітлер наказав сформувати дивізію СС, «Ляйбштандарту» було визначено сформувати власний підрозділ, на відміну від інших «штандартен» частин посилення СС (нім. SS-Verfügungstruppe (SS-VT)[27]. Кандидати до LSSAH проходили жорсткий відбір, зараховувалися лише військовослужбовці, що відповідали наступним вимогам: вік 23-30 років, зріст не менше 184 см, відмінна фізична підготовка, німецьке громадянство, арійське походження, відсутність приводів до поліції, крім того, потрібно було підтвердити вірність націонал-соціалістичній державі і не бути членом будь-якої конфесії[28].

Казарми «Ляйбштандарт СС Адольф Гітлер»

Ситуація навколо Польщі у серпні 1939 року вплинула на ці плани, і LSSAH було наказано увійти в підпорядкування командиру XIII армійського корпусу генералу Максиміліану фон Вайксу групи армій «Південь», що готувався до вторгнення в Польщу.

Друга світова війна

Польська кампанія

З початком вторгнення у Польщу «Ляйбштандарт СС Адольф Гітлер», що входив до складу 17-ї піхотної дивізії генерал-лейтенанта Герберта Лоха[29], мав завдання забезпечити захист південного флангу. Полк взяв участь у кількох битвах проти польських кавалерійських бригад, що намагалися вдарити у фланг німецького ударного угруповання.

У містечку Паб'яниці поблизу Лодзі LSSAH зійшовся у безпосередньому бою з підрозділами польської 28-ї піхотної дивізії та Волинської кавалерійської бригади[30]. Після боїв під Паб'яниці LSSAH був відправлений у район поблизу Варшави і включений до 4-ї танкової дивізії під командуванням генерал-майора Георга-Ганса Рейнгардта. Підрозділ вів активні дії, перешкоджаючи прориву оточених під столицею польських підрозділів, і відбив кілька спроб інших польських військ прорватися.

Польську кампанію полк провів, зазнавши значних втрат — 108 загиблих, 292 поранених і 15 вбитих унаслідок нещасних випадків[31]. Рівень втрат був дещо вищим, ніж в аналогічних з'єднаннях вермахту, при тому що значну частину кампанії «Ляйбштандарт» активних наступальних дій не вів. Армійські генерали поспішили звинуватити частини СС в неефективності і відзначити низький рівень підготовки командного складу. Незважаючи на швидку військову перемогу над Польщею, керівництво сухопутними військами висловило сумніви щодо ефективності подальшого бойового застосування LSSAH та SS-VT через їхні великі втрати, що перевищували середньостатичні армійські[32].

Разом з цим, у кампанії моторизований полк СС сумно прославився тим, що спалював польські села[33]. Крім того, члени LSSAH вчинили розправи у численних польських містах, зокрема вбили 50 євреїв у Блонє та влаштували різанину 200 мирних жителів, у тому числі дітей, яких есесівці у Злочеві розстріляли з кулеметів. Масові страти також відбувалися у Болеславці, Тоженці, Ґоворові, Млаві та Влоцлавеку[34].

Французька кампанія

На початку 1940 року «Ляйбштандарт СС Адольф Гітлер» реформувався і досяг штатів повноцінного окремого моторизованого полку, до його складу включили батарею самохідних штурмових гармат «Штурмгешуц»[27]. Полк після нетривалого виконання окупаційних функцій у Богемії та Моравії перед початком операції «Гельб» перевели на німецько-голландський кордон, де він увійшов до X армійського корпусу генерала артилерії Крістіана Гансена. Полк СС посилили IV./SS-Art. Rg та підпорядкували командиру 227-ї піхотної дивізії вермахту[35] генерал-лейтенанту Фрідріху фон Вахтеру. Ця дивізія входила до авангарду наземного ударного угруповання, що вторгалося в Нідерланди. Есесівський полк Дітріха отримав завдання захопити стратегічно важливий міст через Ейссел, прорвати основну лінію оборони противника на напрямку Греббебергу і з'єднатися з десантниками 7-ї та 22-ї дивізій генерала Штудента, що паралельно висаджувалися повітряним десантом на важливі об'єкти поблизу Гаагі[36].

10 травня 1940 року розпочалося вторгнення до Франції та Нижніх країн за планом «Гельб». Того дня LSSAH перетнув голландський кордон[27], подолавши понад 75 кілометрів, і забезпечив переправу через Ейссел поблизу Зютфен після того, як виявив, що їхня визначена ціль міст — зруйнований. Протягом наступних чотирьох днів LSSAH подолав понад 215 кілометрів, і на в'їзді до Роттердама кілька есесівців випадково вистрілили та важко поранили генерала Штудента[37]. Після капітуляції Роттердама «Ляйбштандарт» вирушив до Гааги, куди вони увірвалися 15 травня, захопивши при цьому 3500 голландських солдатів як військовополонених[38][39]. 15 травня, після капітуляції Нідерландів, полк передислокували південніше на французький фронт[40].

Після відбиття британської контратаки в Аррасі, LSSAH, разом із дивізією СС-Верфюгунгс, були переведені на позиції по периметру навколо Дюнкерка. Їхнім завданням було активними діями зменшити розмір мішку, в якому опинилися британські експедиційні сили та французькі війська[41]. Формування LSSAH зайняли позицію в 25 км на південний захід від Дюнкерка вздовж лінії каналу Аа, фронтом до оборонної лінії союзників біля Ваттана[38]. Тієї ночі ОКВ наказав зупинити наступ, а британські експедиційні сили виявилися в пастці. Вночі LSSAH зупинилися на визначеному рубежі, однак наступного дня 25 травня, всупереч наказам Гітлера, Дітріх наказав своєму 3-му батальйону перетнути канал і захопити Ваттенбергські висоти, на яких облаштувалися британські артилерійські спостерігачі, які координували вогонь союзної артилерії. Німці атакували висоти і вибили звідси ворожих спостерігачів. Дітріх, замість того, щоб бути покараним за акт непокори й пряме порушення наказу фюрера, був нагороджений Лицарським хрестом Залізного Хреста[42].

26 травня німецький наступ на Дюнкеркський плацдарм відновився. До 28 травня LSSAH захопив село Ворму, в 16 км від Дюнкерка[38]. Союзні війська, зокрема 2-го батальйону Королівського Ворікширського полку разом із деякими іншими підрозділами (включаючи французьких солдатів), склали зброю та були зачинені в сараї у Ла-Плейн-о-Буа поблизу Ворму та Ескельбека. Саме там 28 травня 2-й батальйон LSSAH під командуванням СС-гауптштурмфюрера Вільгельма Монке вчинили різанину[en], вбивши 80 британських та французьких військовополонених[43][44].

Після перегрупування німецьких військ полк передали до складу XIV моторизованого корпусу танкової групи Клейста[45]. 6 червня 1940 року розпочався другий етап наступу німецьких військ у Франції. Лінію фронту було прорвано, і вже 14 червня 1940 року Париж капітулював, уся оборона французької армії розсипалася, темп наступу німецьких військ стримувала лише відстань, яку могли пройти моторизовані частини за день. 24 червня 1940 року «Ляйбштандарт» захопив Сент-Етьєн, що став найпівденнішою точкою німецького просування у Франції до переможного завершення усієї кампанії на Західному фронті. На той час уже було підписано Комп'єнське перемир'я, і 14-й моторизований корпус продовжував рух по французькому узбережжю до іспансько-французького кордону[45]. Втрати «Ляйбштандарт» за Західну кампанію були доволі значними: 111 убитими і 390 пораненими[46].

Протягом червня-липня 1940 року полк LSSAH виконував окупаційні функції на демаркаційній лінії, а на початку серпня зосередився в Меці, де переданий командиру XXXXV командування особливого призначення генералу від інфантерії Курту фон Грайффу. Тут полк пройшов період відновлення та реформування, перетворившись на «посилений полк Ляйбштандарт СС Адольф Гітлер» (нім. verstärkte Leibstandarte SS-Adolf Hitler)[35].

Спочатку LSSAH планувалося надати провідну роль у запланованому вторгненні до Британії. Щоб підготуватися до майбутнього вторгнення, есесівські підрозділи активно тренувалися у веденні десантних дій на річці Мозель. До кінця 1940 року «Ляйбштандарт СС Адольф Гітлер» збільшили до бригади з 8 батальйонами повного складу загальною чисельністю 6500 військовиків, хоча його назва не відображала цих змін. Серед підрозділів, уведений до штату LSSAH, були зенітний дивізіон та батарея StuG. У вересні 1940 року Генріхом Гіммлером був представлений новий прапор частини.

Балканська кампанія

Після невдачі Люфтваффе в битві за Британію та скасування запланованого вторгнення, у березні 1941 року «LSSAH» передислокували до Румунії, в рамках підготовки до операції «Маріта», яка була частиною запланованого вторгнення до Греції та Югославії[47]. 5 березня есесівці прибули до Ботень, і до 22 березня зосередилися в районі болгарських міст Ботевград-Радомир-Кюстендил поблизу югославського кордону[48]. «Ляйбштандарт СС Адольф Гітлер» увійшов до сил XXXX моторизованого корпусу генерала Георга Штумме 12-ї армії генерал-фельдмаршала Вільгельма Ліста.

Колона бронеавтомобілів Sd.Kfz. 231 (8-Rad) полку «Ляйбштандарт СС Адольф Гітлер» на марші. Балкани. Квітень 1941

6 квітня 1941 року авіаційними ударами по об'єктах у Югославії, особливо по Белграду розпочалася операція «Ауфмарш 25» з вторгнення німецької армії до Королівства. У тісній взаємодії з 9-ю танковою дивізією генерал-лейтенанта Альфреда фон Губіцкі «Ляйбштандарт СС Адольф Гітлер» завдали удару через Скоп'є на Козані, та, перетнувши кордон поблизу Битоли, увірвалися вглиб грецької території, де вщент розгромили бронебригаду зведеного австралійсько-британсько-новозеландсько-грецького корпусу, так званого «угруповання Маккея». Підсилений розвідувальний батальйон СС-штурмбанфюрера Курта Меєра отримав бойовий наказ опанувати стратегічно важливий перевалі Клейсура в Пінді, що з'єднує Північну Грецію з Центральною. Есесівці мали збити оборонні позиції противника на перевалі та прорватися далі на південний захід від Веві до району Касторія, щоб відрізати відступаючі сили Греції та Британської Співдружності у центр країни. Незважаючи на жорсткий опір, підрозділ Меєра захопив перевал[49].

З проривом позицій союзників на двох перевалах основна лінія оборони грецької Епірської армії була прорвана, і подальші бойові дії перетворилися на втечу союзних військ на південь і спробою німців запобігти цієї втечі ворога.

20 квітня, після генеральної битви за 1500-метровий перевал Мецово у горах Пінд, командувач грецької Епірської армії Георгіос Цолакоглу склав зброю перед силами Дітріха. Війська Британської Співдружності тепер були єдиними силами союзників, що залишилися в Греції, і вони стрімко відступали назад через Коринфський канал до Пелопоннесу. До 26 квітня LSSAH дійшов до затоки Патри, і, намагаючись зупинити відступаючі сили британців та їхніх союзників, Дітріх наказав своєму полку переправитися через затоку і захопити місто Патри на Пелопоннесі. Оскільки транспортних суден не було, підрозділи СС скористалися трофейними рибальськими човнами та успішно здійснили переправу, але змушені були залишити значну частину свого важкого спорядження. До 30 квітня останні війська Британської Співдружності були або захоплені в полон або врятувалися, встигнувши відступити та евакуюватися флотом на Крит. На параді перемоги, що пройшов в Афінах, LSSAH займали почесну позицію. Після операції «Маріта» LSSAH було наказано переміститися на північ у розпорядження групи армій «Південь», що готувалася до операції «Барбаросса»[50].

Операція «Барбаросса»

За результатами успішної участі «Ляйбштандарт СС Адольф Гітлер» в операції «Маріта» Гіммлер наказав розгорнути його до дивізії. Полку, який по-суті вже мав структуру посиленої бригади, слід було забезпечити моторизованим транспортом та перепрофілювати в моторизовану дивізію СС «Ляйбштандарт СС Адольф Гітлер». У середині травня частину перевезли до Чехословаччини для реорганізації[48], після чого передислокували до Польщі для участі в операції «Барбаросса». Часу на проведення повного реформування бракувало, не вистачало важкого озброєння до початку вторгнення в Радянський Союз, тому нова дивізія залишалася розміром із посилену бригаду, хоча її розгортання було під пильною увагою найвищих чинів нацистської Німеччини. 20 червня начальник Генерального штабу ОКГ генерал Франц Гальдер зазначив, що «Ляйбштандарт СС Адольф Гітлер» «не буде готова вчасно через нестачу озброєння та військової техніки»[51].

22 червня 1941 року нацистська Німеччина за підтримки держав-сателітів розпочала масоване вторгнення до Радянського Союзу на колосальному просторі від берегів Балтійського моря до румунського кордону. Моторизована бригада «Ляйбштандарт СС Адольф Гітлер», що напередодні операції перебувала в другому ешелоні 1-ї танкової групи, була зосереджена в районі Рудка-Островець. 27 червня, діючи у складі XIV моторизованого корпусу, бригада здійснила марш до Красника і 30 червня її підрозділи перетнули радянський кордон. Есесівці брали участь у танковій битві в районі Дубно — Луцьк — Броди, прикриваючи фланги танкових дивізій III моторизованого корпусу. З'єднання Південно-Західного фронту генерал-полковника Кирпоноса М. П., не зумівши зупинити німецькі війська, відходили до лінії укріплень вздовж старого радянського кордону.

Підрозділ LSSAH у наступі поблизу Таганрога. Жовтень 1941

5 липня 1941 німецькі моторизовані частини, зламавши опір радянських військ на підготовлених рубежах, прорвалися на оперативний простір. LSSAH передали на посилення 13-й танковій дивізії генерал-майора Вальтера Дюферта, що наступала на Житомир. Наприкінці липня з'єднання було перекинуто в район Умані, де взяло участь в операції по оточенню з'єднань Південного фронту.

1 серпня 1941 року дві радянські армії (6-та і 12-та армії) були відрізані від основних сил. Командувач військами Південного фронту генерал Тюленєв І. В. дав вказівку оточеному угрупованню пробиватися на схід через Новоархангельськ, який утримували підрозділи «Ляйбштандарту». Радянські війська протягом п'яти днів штурмували есесівські позиції, але так і не змогли прорвати оборону. У полон потрапили близько 100 тисяч чоловіків, зокрема і командувачі обома арміями генерали Музиченко І. М. і Понеделін П. Г.[52] Після ліквідації уманського мішку LSSAH брав участь у наступі на Херсон, який 19 серпня 1941 року був захоплений формуваннями Ваффен-СС після триденних вуличних боїв.

Наприкінці серпня з'єднання передали XXXXVIII моторизованому корпусі, але незабаром відвели з лінії фронту, давши короткий час на відпочинок та відновлення боєздатності.

3 вересня 1941 року LSSAH передали в розпорядження командувачу 11-ї армії, а 12 вересня моторизована бригада СС, підпорядкована LIV армійському корпусу, взяла участь у важких боях за прорив оборонних позицій Червоної армії на Перекопі[35]. Командувач армією генерал від інфантерії Еріх фон Манштейн[Прим. 3] планував використати своє єдине моторизоване формування для потужного удару на Севастополь. За його задумом бригада після прориву укріплених позицій радянських військ на Перекопському перешийку прориватися вперед, але ситуація кардинально змінилася, коли у фланг німецькій армії завдали контрудар радянські 9-та та 18-та армії Південного фронту. Тому 29 вересня «Ляйбштандарт СС Адольф Гітлер» довелося терміново здійснити перекидання своїх підрозділів на схід Запорізької області для ліквідації прориву Червоної армії поблизу села Балки[53].

Солдати дивізії СС «Адольф Гітлер» поряд із протитанковою САУ Marder III. Україна. Район Харкова. Лютий 1943
Командир 1-го панцергренадерського полку СС СС-штандартенфюрер Фріц Вітт під час вуличних боїв у Харкові. Березень 1943

Війська групи армій «Південь», відбивши слабо організований контрудар у фланг, силами 1-ї танкової групи і частинами 11-ї армії успішно провели операцію по оточенню 18-ї армії Південного фронту. LSSAH наступала на Мелітополь, далі просувалася на Якимівку, вела бойові дії за Федорівку та Терпіння. Потім моторизованій бригаді СС довелося атакувати на опанувати Маріуполь і пізніше битися з радянськими військами на просторі між Маріуполем та річкою Міус[35].

7 жовтня частини моторизованої бригади «Ляйбштандарт СС Адольф Гітлер», наступаючи вздовж узбережжя Азовського моря, біля села Осипенко з'єдналися з частинами 1-ї танкової групи фон Кляйста, що наступала з півночі, по тилах 18-ї армії. Оточені 18-та і 9-та армії Червоної армії виявилися притиснуті до моря і зазнали величезних втрат. Рештки радянських армій, кинувши важке озброєння, відступили на схід: 18-та армія — на Сталіно, 9-та — на Таганрог. У полон потрапило близько 100 тис. червоноармійців[54].

У жовтні LSSAH перевели на північ, включивши до складу III моторизованого корпусу генерала кавалерії Ебергарда фон Маккензена, щоб допомогти зміцнити лінію зіткнення сторін у смузі оборони 3-ї румунської армії, яку постійно атакували радянські сили. У жовтні-листопаді 1941 року вона взяла участь у важких боях за Ростов-на-Дону. Бригада діяла на вістрі головного удару, 17 жовтня підрозділи «Ляйбштандарт СС Адольф Гітлер» увірвалися в Таганрог, а через місяць, за підтримки танкового батальйону 13-ї танкової дивізії, в Ростов-на-Дону, де есесівці захопили понад 10 000 червоноармійців полоненими. Однак до кінця року німецький тиск сповільнився, оскільки радянський опір посилювався[49].

17 листопада радянські війська Південного фронту розпочали контрнаступальну операцію, завдавши удар у фланг і тил ударного угруповання 1-ї танкової армії вермахту. Німецьке командування було змушене поспіхом зміцнювати оборону на рубежі річки Тузлів, перекинувши танкові з'єднання з-під Ростова та словацьку Швидку дивізію з північного узбережжя Азовського моря. 27 листопада ударне угруповання Червоної армії завдало фронтального удару по Ростову, де оборону тримала моторизована бригада «Ляйбштандарт СС Адольф Гітлер» і німці, опинившись під загрозою оточення, змушені були відвести свої війська з міста[55]. 29 листопада радянські війська визволили Ростов-на-Дону від окупантів[56] і відігнали їх, хоча німцям вдалося закріпитися і створити оборонний рубіж на річці Міус (Міус-фронт)[49][35].

1942

До кінця 1941 і на початку 1942 року моторизована бригада «Ляйбштандарт СС Адольф Гітлер», що втратила близько 50 % свого бойового складу, продовжувала перебувати в позиційній обороні на Міус-фронті. Основною функцією ослабленого з'єднання було забезпечення берегової оборони поблизу Маріуполя уздовж берегової лінії Азовського моря[48]. 21 лютого 1942 року Гітлер особисто наказав відвести його улюбленців на військовий полігон Сенне (нім. Truppenübungsplatz Senne) біля Падерборна на відновлення боєздатності та реорганізацію до повнокровної панцергренадерської дивізії[35]. Однак, у зв'язку зі складністю обстановки на Східному фронті та браком резервів у вермахті бригада продовжувала перебувати на південному фланзі Східного фронту ще до липня[35]. Лише один з батальйонів бригади у лютому на кілька місяців був перекинутий під Ленінград і включений до складу групи армій «Північ» Георга фон Кюхлера.

75-мм протитанкова САУ Marder II бригади «Ляйбштандарт» на параді на Єлисейських Полях. Париж. Серпень 1942

Завдяки зусиллям рейхсфюрера-СС Генріха Гіммлера три бригади Ваффен-СС: «Ляйбштандарт СС Адольф Гітлер», «Дас Райх» та «Тотенкопф» на початку липня 1942 року відвели з лінії фронту та відправили до Франції, де розпочиналося формування танкового корпусу СС на чолі із СС-обергрупенфюрером Паулем Гауссером. 26 липня 1942 року бригада «Ляйбштандарт СС Адольф Гітлер» прибула у Версаль поблизу Парижа, де розпочала процес повної реорганізації та приведення до штату панцергренадерської дивізії[48]. В новій дивізії формувався повноцінний танковий полк, а не лишень танковий батальйон, як у панцергренадерських дивізіях за штатним розкладом. Це означало, що ці три дивізії СС фактично стали танковими дивізіями в повному складі, окрім назв. Дивізія також отримала дев'ять танків «Тигр», у 13-тю (важку) танкову роту 1-го танкового полку СС[57]. До кінця того ж року частини корпусу знаходилися на території окупованої Франції.

10 грудня 1942 року бригаду отримала нову назву — панцергренадерська дивізія СС «Ляйбштандарт СС Адольф Гітлер» (нім. SS-Panzergrenadier-Division Leibstandarte SS Adolf Hitler), а моторизовані полки, що з літа формувалися у складі дивізії стали панцергренадерськими. За штатом дивізія нараховувала вже 21 тисячу осіб.

1943

Тим часом на південному фланзі німецько-радянського фронту склалася катастрофічна ситуація. Після оточення 6-ї армії генерал-полковника Фрідріха Паулюса у Сталінграді та фактичного розвалу усього фронту на фоні потужного зимового контрнаступу Червоної армії на Кавказі, Дону та Кубані поставили під загрозу всю групу армій «Дон» генерал-фельдмаршала Еріха фон Манштейна. Радянські війська, завдавши нищівних втрат вермахту і особливо їхнім союзникам, італійцям, румунам, угорцям та словакам, повернули втрачені влітку 1942 року території і продовжували потужний наступ на захід. У цій ситуації Манштейн запросив посилення для протистояння радянській загрозі захоплення Харкову.

Наприкінці січня 1943 року LSSAH у складі корпусу прибула на Східний фронт і відразу вступила в бої за Харків. Підрозділи «Ляйбштандарту» зайняли оборону по рубежу річки Сіверський Донець, намагаючись зупинити наступ основних сил 3-ї танкової армії генерал-лейтенанта танкових військ Рибалко П. С., котра завдавала удару з південно-східного напрямку. Після кількох днів боїв опір частин СС було зламано, водна перешкода форсована радянськими військами. Німецькі війська, що відступили до Харкова, організували міцну оборону і почали завдавати контрудари. Основні сили дивізії «Ляйбштандарт СС Адольф Гітлер» стали ядром рухомої групи, яка зупинила прорив 6-го гвардійського кавалерійського корпусу. Одночасно створеній на основі одного з батальйонів дивізії бойовій групі Пайпера вдалося в ході рейду по радянських тилах деблокувати і вивести з оточення залишки 320-ї піхотної дивізії вермахту генерал-майора Георга-Вільгельма Постеля[58].

15 лютого 1943 року, під загрозою оточення, танковий корпус СС відступив з Харкова в район Краснограда, де почав зосередження для планованого німецьким командуванням контрнаступу.

У березні 1943 року дивізія взяла участь у відвоюванні Харкова[57]. 12 березня 1943 року LSSAH, прорвавши радянську оборону в північних передмістях, просунулася до центру міста. До кінця дня дивізія дійшла до позиції всього за два квартали на північ від площі Дзержинського[59]. 2-й батальйон 2-го панцергренадерського полку, попри значні втрати від радянських снайперів та інших захисників міста, до вечора зміг оточити площу. Після опанування цієї площі її було перейменовано на «Platz der Leibstandarte»[60][61]. Незважаючи на заяву про те, що місто впало, бої тривали 15 і 16 березня, коли німецькі підрозділи очищали залишки радянського спротиву в комплексі будинків Харківського тракторного заводу на південній околиці міста.

17 березня місто було остаточно опановано нацистами[62]. Перебуваючи у Харкові, есесівські війська брали участь у вбивствах поранених радянських солдатів, які знаходились у міському військовому госпіталі; кілька сотень було вбито. Крім того, полонених радянських офіцерів та комісарів регулярно страчували, в разі їх захоплення вояками дивізії СС[63]. Захоплений діями своєї лейб-гвардії Гітлер через два дня нагородив Зеппа Дітріха Лицарським хрестом з дубовим листям і мечами[64].

Після затятих боїв за Харків, де панцергренадерська дивізія СС «Ляйбштандарт СС Адольф Гітлер» зазнала втрату 4,5 тис. вояків, її відвели у тил на відновлення боєздатності та поповнення. СС-обергрупенфюрер та генерал Ваффен-СС Йозеф Дітріх почав формування у Ліхтерфельде нового танкового корпусу — 1-го танкового корпусу СС «Ляйбштандарт Адольф Гітлер», і багато офіцерів LSSAH перейшли до нового штабу на вищі посади. Одночасно за рішенням Гітлера СС-оберфюрер Фріц Вітт почав формування нової дивізії СС із членів Гітлер'югенду, і на посади командирів полків, батальйонів та більшості рот нового з'єднання перейшли бойові офіцери з LSSAH. Незабаром ця дивізія стала 12-ю танковою дивізією СС «Гітлерюгенд»[65].

Під час боїв за Харків підрозділ під командуванням Йоахіма Пайпера отримав прізвисько «батальйон паяльної лампи», після того як жителі двох радянських сіл були розстріляні або спалені[66][67][68]. За свідченням вцілілого свідка Івана Кисельова, якому на момент різанини було 14 років, 17 лютого 1943 року есесівці влаштували масові вбивства мирян у селах Єфремівка та Семенівка[69]. Приводом такої жорстокості стало поранення відступаючими радянськими військами двох офіцерів СС. Через п'ять днів на знак помсти військовики LSSAH вбили 872 чоловіка, жінки та дітей. Близько 240 з них були спалені живцем у церкві в Єфремівці[70].

У ході зимового наступу Червоної армії і контрнаступу вермахту, що послідував, на Східній Україні у центрі радянсько-німецького фронту утворився виступ завглибшки до 150 і шириною до 200 кілометрів, обернений у західну сторону (так звана «Курська дуга»). Німецьке командування прийняло рішення провести стратегічну операцію на Курському виступі. Для цього була розроблена і у квітні 1943 року затверджена військова операція під кодовою назвою «Цитадель». Задумом операції планувалося завдати з районів Орла і Бєлгорода потужні удари, що сходяться східніше Курська, та в такий спосіб оточити і знищити радянську угруповання в «курському виступі». Терміни операції неодноразово переносилися, Гітлер вимагав забезпечити максимально масоване застосування нових важких танків PzKpfw V «Пантера», випуск яких постійно затягувався. Так, особовий склад 1-го танкового батальйону LSSAH повністю відбув до Німеччини для отримання «Пантер» і в Курській битві участі не брав. II танковому корпусу СС відводилася вирішальна роль у планах командування групи армій «Південь», і його з'єднання масово переозброювалися на нову військову техніку і являли собою потужну силу.

4 липня 1943 року СС-оберфюрер Теодор Віш очолив командування панцергренадерської дивізії СС «Ляйбштандарт СС Адольф Гітлер». За станом на цей день перед початком операції «Цитадель» у дивізії налічувалося 12 танків PzKw VI «Тигр», 72 танки PzKw IV, 16 — PzKw III і PzKw II, а також 31 самохідна штурмова гармата Sturmgeschütz III; більше, ніж у будь-якій танковій дивізії вермахту (за винятком дивізії «Гроссдойчланд», що на той момент була найпотужнішим танковим з'єднанням Третього рейху). Причому всі 12 «Тигрів» перебували у недавно сформованій 13-ій роті важких танків 1-го танкового полку СС[39].

Дивізія входила до складу II танкового корпусу СС СС-обергрупенфюрера Пауля Гауссера і за планом мала наступати на ділянку оборони 52-ї гвардійської стрілецької дивізії (на ділянці хутору Яхонтов[71])[72].

5 липня 1943 року вермахт перейшов у наступ у районі «курського виступу». Основний удар з південного напрямку курської дуги завдавався силами 4-ї танкової армії в напрямку Корочы і Обояні. Танковий корпус СС атакував у смузі оборони 23-го гвардійського стрілецького корпусу 6-ї гвардійської армії Воронезького фронту. «Ляйбштандарт», діючи спільно з дивізією СС «Райх», до кінця першого дня наступу вклинилися в оборону 6-ї гвардійської армії на глибину 12-13 км на ділянці Биківка — Козьмо-Дем'янівка. При цьому дивізії II танкового корпусу СС зуміли прорвати на всю глибину перший рубіж оборони радянських військ, відтіснивши частини 52 гв. сд, і підійшли безпосередньо до другого рубежу оборони, займаному 51 гв.сд, вступивши в бій з її передовими частинами.

6 липня дивізії СС «Ляйбштандарт СС Адольф Гітлер» (99 танків, 23 САУ) і «Райх» (121 танк, 21 САУ) мали завдання продовжувати якнайшвидший прорив другого рубежу оборони біля села Яковлєво і вийти до лінії закруту річка Псел — с. Тетеревино.

Близько 9:00 6 липня 1943 року після потужної артпідготовки за безпосередньої підтримки близько 150 літаків VIII авіакорпусу генерала авіації Мартіна Фібіга дивізії II танкового корпусу СС перейшли в наступ, завдаючи головного удару на ділянці фронту, яку обороняли два стрілецькі полки. Наступ «Ляйбштандарта» на Обояньского напрямку в першій половині дня 6 липня розвивався не так вдало, як у «Райх», що було обумовлено більшою насиченістю радянської артилерією їхньої ділянки прориву. Також своєчасні контрудари двох танкових бригад 3-го механізованого корпусу 1-ї танкової армії генерала Катукова М. Ю., а також наявність в її смузі наступу добре укріпленого села Яковлєво, у вуличних боях в якому на деякий час загрузли головні сили дивізії, включаючи її танковий полк, вплинули на результати прориву.

Командування Воронезького фронту вжило поспішних заходів по ліквідації прориву, що утворився в другому рубежі оборони фронту в результаті прориву есесівського танкового корпусу. Два танкових корпуси: 5 гв. Сталінградський і 2 гв. Тацинський танкові корпуси були перекинути на загрозливий напрямок для проведення контрудару під основу наступаючого клину противника, саме у фланг дивізії «Ляйбштандарт».

7 липня у смузі наступу LSSAH розгорнулися найбільш запеклі бої. Дивізія Віша вперто рвалася в напрямку Великі Маячки, Малі Маячки, Грязне, прагнучи вийти до закруті річки Псел. Тут йому протистояв 31-й радянський танковий корпус. Відкинувши 100-ту танкову бригаду, есесівці увірвалися у Великі Маячки, а в другій половині дня взяли село Грязне. У цей день подальше просування «Лейбштандарт» було зупинено, хоча їй і вдалося вийти в район села Красний Октябр. Але, завдяки введенню в бій танкових резервів радянське командування створило такі умови, при яких, прорвавши другу смугу оборони, танковий корпус СС був повністю скутий боями на всіх напрямках[73].

Протягом 8-10 липня LSSAH, активно долаючи спротив радянських танкових угруповань, до кінця 10 липня зуміла зосередитися в районі Прохорівки, в готовності до прориву третьої (тилової) смуги оборони Червоної армії. Дивізія мала завдати головного удару про противнику, наступаючи у центрі бойового порядку II танкового корпусу СС. Дії підтримувалися III танковим корпусом вермахту. На даний напрямок зі складу Степового фронту радянське командування терміново перекинуло 5-ту гвардійську загальновійськову і 5-ту гвардійську танкову армії.

Битва під Прохорівкою. Положення сторін на вечір 11 липня 1943

Наступного дня біля села Прохорівка частини II танкового корпусу СС (дивізії СС «Ляйбштандарт СС Адольф Гітлер» і «Райх») зійшлися у зустрічному бою з радянськими танками 5-ї гвардійської танкової армії генерала Ротмистрова (17, 29 і 2 гвардійський танкові корпуси), вважається, що це був один з найбільших танкових боїв Другої світової війни. Напередодні цього бою, за даними Військового архіву ФРН, «Ляйбштандарт» мав 67 танки (з них 7 командирських) і 10 штурмових гармат[74].

12 липня 1943 року в смузі дії дивізії СС «Адольф Гітлер» наступали радянські 18-й і 29-й танкові корпуси, які мали близько 450 танків і САУ (з яких в бою брали участь близько 350). Радянські танки, підтримувані піхотою і артилерією, вели «лобову атаку» по частинах — хвилями, зі значними інтервалами між ними, на інженерно підготовлені позиції «Ляйбштандарт», яких підтримували артилерійські частини. Попри значну чисельну перевагу радянської сторони, дивізія СС не тільки відбила всі атаки, а й майже повністю втримала свою основну смугу оборони. Крім того, радянським танковим з'єднанням було завдано істотної шкоди. Дані про втрати в танковому бою під Прохорівкою сильно різняться. Російський дослідник Замулін вказував, що втрати 5-ї гвардійської танкової армії склали «340 танків і 19 САУ, з них безповоротно відповідно 193 і 14 — всього 207 бронеодиниць. Загальні втрати 2 тк СС і 3 тк за 12 липня, ймовірно склали 193 танки і штурмових гармати, в тому числі 20 — безповоротно». Західні ж джерела дають наступні цифри: 313 радянських і 49 німецьких танків, у тому числі 19 танків зі складу «Ляйбштандарт»[75]. Вже на наступний день основний тягар боїв перемістився у смугу дивізії СС «Мертва голова», а на ділянці «Ляйбштандарт» тривали бої місцевого значення.

16 липня 1943 року німецькі війська перейшли до оборони, більш того, командування групи армій «Південь» прийняло рішення негайно вивести головні сили з бою і відвести їх на вихідний рубіж, який вони займали до початку наступу. За даними штабу дивізії, за дев'ять днів операції «Цитадель» втрати склали понад 10 % особового складу і 30 % танків[58].

Командири дивізії

  • Лицарський хрест Залізного хреста з дубовим листям, мечами і діамантами Обергруппенфюрер СС та генерал Ваффен-СС Йозеф Дітріх (15 серпня 1938 — 7 квітня 1943)
  • Лицарський хрест Залізного хреста з дубовим листям і мечами Бригадефюрер СС та генерал-майор Ваффен-СС Теодор Віш (7 квітня 1943 — 20 серпня 1944)
  • Лицарський хрест Залізного хреста Бригадефюрер СС та генерал-майор Ваффен-СС Вільгельм Монке (20 серпня 1944 — 6 лютого 1945)
  • Лицарський хрест Залізного хреста з дубовим листям і мечами Бригадефюрер СС та генерал-майор Ваффен-СС Отто Кумм (6 лютого — 8 травня 1945)

Склад дивізії

Нагороджені Лицарським хрестом Залізного хреста

За час існування дивізії 53 особи її особового складу були нагороджені Лицарським хрестом Залізного хреста. «Лейбштандарт» займає друге місце (після 2-ї танкової дивізії СС «Дас Райх») за кількістю кавалерів Лицарського хреста.

Список нагороджених Лицарським хрестом Залізного хреста

Лицарський хрест Залізного хреста (53)
  • Йозеф Дітріх — СС-обергрупенфюрер та генерал військ СС, командир мотопіхотного полку «Лейбштандарт СС Адольф Гітлер» (7 липня 1940)
  • Гергард Пляйсс — СС-оберштурмфюрер, командир 1-ї роти панцергренадерської дивізії СС «Лейбштандарт СС Адольф Гітлер» (20 квітня 1941)
  • Курт Меєр — СС-штурмбанфюрер, командир розвідувального батальйону «Лейбштандарт СС Адольф Гітлер» (18 травня 1941)
  • Теодор Віш — СС-штурмбанфюрер, командир 2-го батальйону «Лейбштандарт СС Адольф Гітлер» (15 вересня 1941)
  • Гергард Бремер — СС-оберштурмфюрер командир 1-ї (мотоциклетної) роти розвідувального батальйону «Лейбштандарт СС Адольф Гітлер» (30 жовтня 1941)
  • Генріх Шпрінгер — СС-гауптштурмфюрер, командир 3-ї роти мотопіхотного полку ССС «Лейбштандарт СС Адольф Гітлер» (12 січня 1942)
  • Ганс Реймлінг — СС-обершарфюрер, командир взводу 2-ї роти 1-го танкового полку СС «Лейбштандарт СС Адольф Гітлер» (28 лютого 1943)
  • Макс Вюнше — СС-штурмбанфюрер, командир 1-го батальйону 1-го танкового полку СС «Лейбштандарт СС Адольф Гітлер» (28 лютого 1943)
  • Герман Отто Адольф Дальке — СС-обершарфюрер резерву, командир частин 3-ї роти 1- го моторизованого полку СС «Лейбштандарт СС Адольф Гітлер» (3 березня 1943)
  • Альберт Фрей — СС-штурмбанфюрер, командир 1-го батальйону 1-го танкового полку СС «Лейбштандарт СС Адольф Гітлер» (3 березня 1943)
  • Альфред Гюнтер — СС-обершарфюрер, командир взводу 1-ї роти 1-го дивізіону штурмових гармат СС «Лейбштандарт СС Адольф Гітлер» (3 березня 1943)
  • Йоахім Пайпер — СС-штурмбанфюрер, командир 3-го (броньованого) батальйону 2-го моторизованого полку СС «Лейбштандарт СС Адольф Гітлер» (9 березня 1943)
  • Вільгельм Бек — СС-оберштурмфюрер резерву, командир 2-ї роти 1-го танкового полку СС «Лейбштандарт СС Адольф Гітлер» (28 березня 1943)
  • Ганс Беккер — СС-гауптштурмфюрер, командир 2-ї роти 2-го моторизованого полку СС «Лейбштандарт СС Адольф Гітлер» (28 березня 1943)
  • Герман Вайзер — СС-оберштурмфюрер, командир 2-ї роти 1-го розвідувального батальйону СС «Лейбштандарт СС Адольф Гітлер» (28 березня 1943)
  • Рудольф Зандіг — СС-штурмбанфюрер, командир 2-го батальйону 2-го моторизованого полку СС «Лейбштандарт СС Адольф Гітлер» (5 квітня 1943)
  • Франц Шнаудеггер — СС-унтершарфюрер, командир танку 13-ї (важкої) роти 1-го танкового полку СС «Лейбштандарт СС Адольф Гітлер» (10 липня 1943)
  • Рудольф фон Ріббентроп — СС-оберштурмфюрер, командир 6-ї роти 1-го танкового полку СС «Лейбштандарт СС Адольф Гітлер» (15 липня 1943)
  • Мартін Гросс — СС-штурмбанфюрер, командир 2-го батальйону 1-го танкового полку СС «Лейбштандарт СС Адольф Гітлер» (22 липня 1943)
  • Курт Заметрайтер — СС-обершарфюрер, командир взводу 3-ї (важкої) роти 1-го протитанкового дивізіону СС «Лейбштандарт СС Адольф Гітлер» (31 липня 1943)
  • Георг Карк — СС-оберштурмфюрер, командир 9-ї роти 2-го моторизованого полку СС «Лейбштандарт СС Адольф Гітлер» (3 серпня 1943)
  • Вернер Вольф — СС-унтерштурмфюрер, ад'ютант 3-го (броньованого) батальйону 1-го моторизованого полку СС «Лейбштандарт СС Адольф Гітлер» (7 серпня 1943)
  • Карл Реттлінгер — СС-гауптштурмфюрер, командир 3-ї роти 1-го дивізіону штурмових гармат СС «Лейбштандарт СС Адольф Гітлер» (20 грудня 1943)
  • Альфред Шнайдерайт — СС-роттенфюрер, командир відділення протитанкових рушниць 8-ї роти 1-го моторизованого полку СС «Лейбштандарт СС Адольф Гітлер» (20 грудня 1943)
  • Георг Шенбергер — СС-оберштурмбанфюрер, командир 1-го танкового полку СС «Лейбштандарт СС Адольф Гітлер» (20 грудня 1943; нагороджений посмертно)
  • Еміль Готфрід Віземан — СС-гауптштурмфюрер, командир 2-ї роти 1-го дивізіону штурмових гармат СС «Лейбштандарт СС Адольф Гітлер» (20 грудня 1943; нагороджений посмертно)
  • Бальтазар Волль — СС-ротенфюрер, навідник гармати 13-ї (важкої) роти 1-го танкового полку СС «Лейбштандарт СС Адольф Гітлер» (16 січня 1944)
  • Герхард Ребанше — СС-гауптшарфюрер, командир взводу 3-ї роти 2-го моторизованого полку СС «Лейбштандарт СС Адольф Гітлер» (24 січня 1944)
  • Фріц Генке — СС-обершарфюрер, командир 3-ї роти 1-го дивізіону штурмових гармат СС (12 лютого 1944)
  • Гельмут Вендорф — СС-унтерштурмфюрер, командир 13-ї (важкої) роти 1-го танкового полку СС «Лейбштандарт СС Адольф Гітлер» (12 лютого 1944)
  • Герберт Кюльман — СС-штурмбанфюрер, командир 1-го батальйону 1-го танкового полку СС «Лейбштандарт СС Адольф Гітлер» (13 лютого 1944)
  • Генріх Клінг — СС-гауптштурмфюрер, командир 13-ї (важкої) роти 1-го танкового полку СС «Лейбштандарт СС Адольф Гітлер» (23 лютого 1944)
  • Генріх Гайман — СС-гауптштурмфюрер, командир 1-го дивізіону штурмових гармат СС «Лейбштандарт СС Адольф Гітлер» (23 лютого 1944)
  • Рудольф Леман — СС-оберштурмбанфюрер, начальник штабу 1-ї танкової дивізії СС «Лейбштандарт СС Адольф Гітлер» (23 лютого 1944)
  • Макс Гансен — СС-штурмбанфюрер, командир 1-го моторизованого полку СС «Лейбштандарт СС Адольф Гітлер» (28 березня 1944)
  • Гуго Краас — СС-штурмбанфюрер, командир 1-го батальйону 2-го моторизованого полку СС «Лейбштандарт СС Адольф Гітлер» (28 березня 1944)
  • Еріх Грец — СС-гауптштурмфюрер, командир 13-ї (важкої) роти 1-го моторизованого полку СС «Лейбштандарт СС Адольф Гітлер» (14 травня 1944)
  • Гайнц Новотнік — СС-унтерштурмфюрер, командир 18-ї (протитанкової) роти 1-го моторизованого полку СС «Лейбштандарт СС Адольф Гітлер» (14 травня 1944)
  • Ганс Даузер — СС-обершарфюрер, командир взводу 2-ї роти або 1-го батальйону 1-го танкового полку СС «Лейбштандарт СС Адольф Гітлер» (4 червня 1944)
  • Пауль Гуль — СС-гауптштурмфюрер, командир 3-го (броньованого) батальйону 2-го моторизованого полку СС «Лейбштандарт СС Адольф Гітлер» (4 червня 1944)
  • Густав Кніттель — СС-штурмбанфюрер, командир 1-го розвідувального батальйону СС (4 червня 1944)
  • Вернер Пьочке — СС-гауптштурмфюрер, командир 1-ї роти 1-го танкового полку СС «Лейбштандарт СС Адольф Гітлер» (4 червня 1945)
  • Ганс Малькомес — СС-оберштурмфюрер, командир 2-ї роти 1-го танкового полку СС «Лейбштандарт СС Адольф Гітлер» (30 жовтня 1944)
  • Еріх Гетль — панцергренадер СС, 1-й номер кулеметного розрахунку 6-ї роти 1-го моторизованого полку СС «Лейбштандарт СС Адольф Гітлер» (31 жовтня 1944)
  • Йозеф Армбергер — СС-оберштурмфюрер, командир 8-ї роти 1-го танкового полку СС «Лейбштандарт СС Адольф Гітлер» (31 жовтня 1944; нагороджений посмертно)
  • Йозеф Діфенталь — СС-гауптштурмфюрер, командир 3-го (броньованого) батальйону 2-го моторизованого полку СС «Лейбштандарт СС Адольф Гітлер» (5 лютого 1945)
  • Георг Пройсс — СС-оберштурмфюрер, командир 10-ї (броньованої) роти 2-го моторизованого полку СС «Лейбштандарт СС Адольф Гітлер» (5 лютого 1945)
  • Конрад Гойбек — СС-унтерштурмфюрер, командир 1-ї роти 1-го танкового полку СС «Лейбштандарт СС Адольф Гітлер» (17 квітня 1945)
  • Бернгард Зібкен — СС-оберштурмбанфюрер, командир 2-го моторизованого полку СС «Лейбштандарт СС Адольф Гітлер» (17 квітня 1945)
  • Фрідріх Блонд — СС-унтерштурмфюрер, командир 12-ї роти 1-го моторизованого навчального і запасного батальйону СС «Лейбштандарт СС Адольф Гітлер» (28 квітня 1945)
  • Вальтер Піч — СС-гауптшарфюрер, командир 4-ї батареї 1-го зенітного дивізіону СС «Лейбштандарт СС Адольф Гітлер» (6 травня 1945)
Лицарський хрест Залізного хреста з Дубовим листям (10)
  • Йозеф Дітріх — СС-обергрупенфюрер та генерал військ СС, командир моторизованої дивізії СС «Лейбштандарт СС Адольф Гітлер» (31 грудня 1941)
  • Курт Меєр — СС-оберштурмбанфюрер, командир розвідувального батальйону СС «Лейбштандарт СС Адольф Гітлер» (23 лютого 1943)
  • Фріц Вітт — СС-штандартенфюрер, командир 1-го панцергренадерського полку СС «Лейбштандарт СС Адольф Гітлер» (1 березня 1943)
  • Альберт Фрей — СС-оберштурмбаннфюрер, командир 1-го панцергренадерського полку СС «Лейбштандарт СС Адольф Гітлер» (20 грудня 1943)
  • Гуго Краас — СС-оберштурмбанфюрер, командир 2-го панцергренадерського полку СС «Лейбштандарт СС Адольф Гітлер» (24 січня 1944)
  • Йоахім Пайпер — СС-штурмбаннфюрер, командир 1-го танкового полку СС «Лейбштандарт СС Адольф Гітлер» (27 січня 1944)
  • Міхаель Віттман — СС-унтерштурмфюрер, командир взводу у 13-й роті 1-го танкового полку СС «Лейбштандарт СС Адольф Гітлер» (30 січня 1944)
  • Теодор Віш — СС-бригадефюрер та генерал-майор Ваффен-СС, командир 1-ї танкової дивізії СС «Лейбштандарт СС Адольф Гітлер» (12 лютого 1944)
  • Вернер Пьочке — СС-штурмбаннфюрер, командир 1-го батальйону 1-го панцергренадерського полку СС «Лейбштандарт СС Адольф Гітлер» (15 березня 1945)
  • Макс Гансен — СС-штандартенфюрер, командир 1-го панцергренадерського полку СС «Лейбштандарт СС Адольф Гітлер» (17 квітня 1945)
Лицарський хрест Залізного хреста з дубовим листям і мечами (3)

Див. також

Примітки

Виноски
  1. Термін «Ляйбштандарт» частково походить від слова Leibgarde — історичного німецького перекладу «гвардії тіла» або особистого охоронця полководця («Leib» = буквально «тіло, тулуб» — і «Standarte»: у СС (нім. Schutzstaffel (SS) або СА (нім. Sturmabteilung (SA) — підрозділ, що умовно еквівалентний розміру полку, також німецьке слово для певного типу геральдичного прапора (нім. Standard)
  2. Серед жертв розправи у ніч довгих ножів також були високопосадовці та відомі німецькі діячі: Курт фон Шляйхер, Ґустав фон Кар, Фріц Герліх, Грегор Штрассер, Едгар Юліус Юнг, Герберт фон Бозе, Август Шнайдгубер, Карл Ернст, Едмунд Гайнес, Петер фон Гайдебрек, Фердинанд фон Бредов та інші
  3. Генерал від інфантерії Еріх фон Манштейн 13 вересня 1941 року був призначений командувачем 11-ї польової армії замість загиблого генерала Ойгена фон Шоберта, чий літак спостереження Fi 156 «Шторьх» випадково сів на радянське мінне поле, внаслідок чого командувач та пілот загинули на місці
Джерела
  1. McNab, 2009, с. 14, 16.
  2. а б Hoffmann, 2000, с. 45.
  3. McNab, 2009, с. 16.
  4. Weale, 2012, с. 16.
  5. McNab, 2009, с. 10, 16.
  6. Wegner, 1990, с. 62.
  7. Weale, 2012, с. 26.
  8. Weale, 2012, с. 26–29.
  9. Reynolds, 1997, с. 3.
  10. а б Cook та Bender, 1994, с. 9.
  11. Reynolds, 1997, с. 1.
  12. Johnson, 1999, с. 15.
  13. а б Cook та Bender, 1994, с. 11.
  14. Cook та Bender, 1994, с. 13.
  15. а б Cook та Bender, 1994, с. 17, 19.
  16. Stein, 1984, с. xxv, 12, 18, 58, 202, 203, 285.
  17. Cook та Bender, 1994, с. 19, 33.
  18. Cook та Bender, 1994, с. 22, 23.
  19. Cook та Bender, 1994, с. 23.
  20. Cook та Bender, 1994, с. 24.
  21. а б Kershaw, 2008, с. 309–314.
  22. Evans, 2005, с. 39.
  23. Kershaw, 2008, с. 316.
  24. Reynolds, 1997, с. 2.
  25. Cook та Bender, 1994, с. 44.
  26. а б Reynolds, 1997, с. 4.
  27. а б в Reynolds, 1997, с. 6.
  28. Уорвал, 2010, с. 25.
  29. Butler, 2001, с. 23.
  30. McNab, 2013, с. 157.
  31. Залесский, 2007, с. 40—43.
  32. Reynolds, 1997, с. 5.
  33. Butler, 2001, с. 45.
  34. Rossino, 2003, с. 114, 159–161.
  35. а б в г д е ж Leibstandarte SS Adolf Hitler
  36. Залесский, 2007, с. 50-51.
  37. McNab, 2013, с. 158.
  38. а б в Flaherty, 2004, с. 154.
  39. а б Залесский, 2007, с. 52.
  40. Stein, 1984, с. 65.
  41. Stein, 1984, с. 65–69.
  42. Flaherty, 2004, с. 143, 154.
  43. Butler, 2001, с. 81–83.
  44. Weale, 2012, с. 251–253.
  45. а б LEIBSTANDARTE SS ADOLF HITLER HISTORY
  46. Залесский, 2007, с. 55.
  47. Reynolds, 1997, с. 7.
  48. а б в г 1. SS PANZER-DIVISION «LSSAH» — UNIT HISTORY
  49. а б в McNab, 2013, с. 159.
  50. Reynolds, 1997, с. 8.
  51. Halder, Franz (21 February 1941 – 31 July 1943). War Diaries Vol 6. с. 157–158. 
  52. Абашидзе Теймураз, Мощанский Илья. Трагедия под Уманью. — М.: БТВ, 2003. — С. 33—37. — (Военная летопись, № 2).
  53. Манштейн Э. Утерянные победы. — Ростов-на-Дону: Феникс, 1999. — С. 223—225, 229. — ISBN 5-222-00609-3.
  54. Исаев А. Котлы 41-го. История ВОВ, которую мы не знали. — М.: Яуза; Эксмо, 2005.
  55. Ростовская наступательная операция, 17 ноября — 2 декабря 1941 г.
  56. РОСТОВСКАЯ НАСТУПАТЕЛЬНАЯ ОПЕРАЦИЯ
  57. а б Reynolds, 1997, с. 9.
  58. а б Залесский, 2007, с. 110.
  59. Margry, 2001, с. 27.
  60. Margry, 2001, с. 30.
  61. Герман Нидермайер; Йорн Вальтерс. Дивизия СС «Лейбштандарт Адольф Гитлер». Мемуары фронтовиков. — М.: Яуза-Пресс, 2009. — С. 178—180.
  62. Margry, 2001, с. 39.
  63. Ripley, 2000, с. 73.
  64. Залесский, 2007, с. 75.
  65. Reynolds, 1997, с. 10–11.
  66. Bishop та Williams, 2003, с. 170.
  67. Arnold, 1990, с. 51.
  68. Mitcham, 2006, с. 33.
  69. Ефремовка
  70. Parker, 2014, с. 356-357.
  71. Карта РККА M-37 (А)
  72. Залесский, 2007, с. 77.
  73. Залесский, 2007, с. 100.
  74. Залесский, 2007, с. 108.
  75. Залесский, 2007, с. 109.

Література

  • Butler, Rupert (2001). SS-Leibstandarte: The History of the First SS Division, 1934–45. Staplehurst: Spellmount. ISBN 978-1-86227-117-3.
  • Cook, Stan; Bender, Roger James (1994). Leibstandarte SS Adolf Hitler: Uniforms, Organization, & History. San Jose, CA: James Bender Publishing. ISBN 978-0-912138-55-8.
  • Flaherty, T. H. (2004) [1988]. The Third Reich: The SS. Time-Life. ISBN 1-84447-073-3.
  • Glantz, David M.; House, Jonathan M. (1995). When Titans Clashed: How the Red Army Stopped Hitler. ISBN 978-0-7006-0717-4.
  • Herbert Walther: Die 1. SS-Panzer-Division Leibstandarte Adolf Hitler. Eine Dokumentation in Wort und Bild., Dörfler-Verlag, Oktober 2001(нім.)
  • Hoffmann, Peter (2000). Hitler's Personal Security: Protecting the Führer 1921—1945. New York: Da Capo. ISBN 978-0-306-80947-7.
  • McNab, Chris (2009). The SS: 1923—1945. Amber Books Ltd. ISBN 978-1-906626-49-5.
  • Reynolds, Michael Frank (1997). Steel inferno: I SS Panzer Corps in Normandy: The Story of the 1st and 12th SS Panzer Divisions in the 1944 Normandy Campaign. Steelhurst: Spellmount. ISBN 1-873376-90-1.
  • Stein, George H. (1984). The Waffen SS: Hitler's Elite Guard at War, 1939—1945. Ithaca, NY: Cornell University Press. ISBN 0-8014-9275-0.
  • Weale, Adrian (2012). Army of Evil: A History of the SS. New York; Toronto: NAL Caliber (Penguin Group). ISBN 978-0-451-23791-0.
  • Залесский К. А. Войска СС. Военная элита Третьего Рейха. — М.: Яуза-пресс, 2009. — с.280-286. ISBN 978-5-9955-0081-0(рос.)
  • Залесский К. А. «Лейбштандарта». — М.: АСТ, 2007. — 320 с. — 3000 экз. — ISBN 5-271-15892-6(рос.)
  • Уорвал Н. Войска СС: История и факты. — Ростов-на-Дону: Феникс, 2010. — 350 с. — (Псы войны). — 2500 экз. — ISBN 5-222-16978-2.(рос.)

Посилання