Відмінності між версіями «Eurofighter Typhoon»

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
[неперевірена версія][неперевірена версія]
м (→‎Зниження радіолокаційної помітності: replaced: складає приблизно → становить приблизно)
Рядок 162: Рядок 162:
 
Бортова РЛС Captor, встановлена на винищувачі «Тайфун», відносно легко, порівняно з досконалішими РЛС, виявляється за власним випромінюванням. Для зменшення електромагнітних випромінювань РЛС на винищувачі встановлена автоматизована система управління випромінюванням EMCON.<ref>[http://eurofighter.airpower.at/sensorik-captor.htm Das «Captor» Radar]</ref> Набагато менше випромінювання буде давати РЛС з АФАР CAPTOR-E, яка буде встановлюватись на серійні літаки з 2015 року.<ref>[http://www.defencetalk.com/eurofighter-and-euroradar-to-develop-latest-generation-aesa-radar-27605/ «Eurofighter and Euroradar to develop latest generation AESA radar.»] ''www.defencetalk.com'', 21 July 2010.</ref><ref>[http://www.asdnews.com/news/29271/Eurofighter_and_Euroradar_to_develop_latest_generation_AESA_Radar.htm «Eurofighter and Euroradar to develop latest generation AESA radar.»] ''www.asdnews.com'', 21 July 2010.</ref> Зниженню помітності «Тайфуна» сприяє використання ним пасивних засобів пошуку цілей, як інфрачервона система виявлення та супроводження цілей PIRATE, яка не створює ніякого випромінення. Перші літаки були оснащені такою системою в серпні 2007 року.<ref>[http://www.air-attack.com/news/news_article/2615/1st-Eurofighter-with-PIRATE-IRST-Radar-Delivered-to-Italian-Air-Force.html «1st Eurofighter with PIRATE-IRST Radar delivered to Italian Air Force.»] ''Air-attack.com''</ref>
 
Бортова РЛС Captor, встановлена на винищувачі «Тайфун», відносно легко, порівняно з досконалішими РЛС, виявляється за власним випромінюванням. Для зменшення електромагнітних випромінювань РЛС на винищувачі встановлена автоматизована система управління випромінюванням EMCON.<ref>[http://eurofighter.airpower.at/sensorik-captor.htm Das «Captor» Radar]</ref> Набагато менше випромінювання буде давати РЛС з АФАР CAPTOR-E, яка буде встановлюватись на серійні літаки з 2015 року.<ref>[http://www.defencetalk.com/eurofighter-and-euroradar-to-develop-latest-generation-aesa-radar-27605/ «Eurofighter and Euroradar to develop latest generation AESA radar.»] ''www.defencetalk.com'', 21 July 2010.</ref><ref>[http://www.asdnews.com/news/29271/Eurofighter_and_Euroradar_to_develop_latest_generation_AESA_Radar.htm «Eurofighter and Euroradar to develop latest generation AESA radar.»] ''www.asdnews.com'', 21 July 2010.</ref> Зниженню помітності «Тайфуна» сприяє використання ним пасивних засобів пошуку цілей, як інфрачервона система виявлення та супроводження цілей PIRATE, яка не створює ніякого випромінення. Перші літаки були оснащені такою системою в серпні 2007 року.<ref>[http://www.air-attack.com/news/news_article/2615/1st-Eurofighter-with-PIRATE-IRST-Radar-Delivered-to-Italian-Air-Force.html «1st Eurofighter with PIRATE-IRST Radar delivered to Italian Air Force.»] ''Air-attack.com''</ref>
   
Компанія [[BAE Systems]] стверджує що їй вдалося виконати вимоги замовника щодо зниження радіолокаційної помітності літака, і ЕПР «Тайфуна» складає приблизно четверту частину від відповідного значення винищувача-бомбардувальника «Торнадо».<ref>[http://www.eurofighter.com/the-aircraft#airframe «Eurofighter Design Features.»] eurofighter-typhoon.co.uk</ref> А за даними Королівських військово-повітряних сил, ЕПР літака навіть менша, ніж вимагалося спочатку. Точне значення ЕПР «євровинищувача» офіційно не повідомляється, але за оцінками експертів воно складає менше 1 квадратного метра без зовнішніх підвісок.<ref>Richardson, Doug. Stealth Warplanes: Deception, Evasion and Concealment in the Air. London: Salamander, 2001. р. 113.</ref>
+
Компанія [[BAE Systems]] стверджує що їй вдалося виконати вимоги замовника щодо зниження радіолокаційної помітності літака, і ЕПР «Тайфуна» становить приблизно четверту частину від відповідного значення винищувача-бомбардувальника «Торнадо».<ref>[http://www.eurofighter.com/the-aircraft#airframe «Eurofighter Design Features.»] eurofighter-typhoon.co.uk</ref> А за даними Королівських військово-повітряних сил, ЕПР літака навіть менша, ніж вимагалося спочатку. Точне значення ЕПР «євровинищувача» офіційно не повідомляється, але за оцінками експертів воно складає менше 1 квадратного метра без зовнішніх підвісок.<ref>Richardson, Doug. Stealth Warplanes: Deception, Evasion and Concealment in the Air. London: Salamander, 2001. р. 113.</ref>
   
 
=== Озброєння ===
 
=== Озброєння ===

Версія за 12:20, 14 січня 2014

Eurofighter Typhoon
Тайфун F2 Королівських ВПС на авіашоу в аеропорту Кембл, Глостершир, Великобританія, 2008 рік.
Тайфун F2 Королівських ВПС на авіашоу в аеропорту Кембл, Глостершир, Великобританія, 2008 рік.
Тип багатоцільовий винищувач
Виробник Eurofighter GmbH
Перший політ 27 березня 1994
Початок експлуатації 4 серпня 2003
Статус у виробництві
Основні експлуатанти Велика Британія Королівські військово-повітряні сили Великої Британії
Німеччина Військово-повітряні сили Німеччини
Італія Військово-повітряні сили Італії
Іспанія Військово-повітряні сили Іспанії
Інші експлуатанти Королівські військово-повітряні сили Саудівської Аравії
Військово-повітряні сили Австрії
Роки виробництва з 1994 року
Одиниць вироблено 400 станом на 4 грудня 2013[1]
замовлено 571 станом на листопад 2013[2]
Вартість одиниці Tranche 1 та 2 — £ 64.8 млн.[3]
Tranche 3A — 90 млн.[4]
включаючи витрати на розробку — £ 125 млн.[5]
Базова модель British Aerospace EAP
Commons-logo.svg  Зображення у ВікіСховищі

Єврофайтер Тайфун (англ. Eurofighter Typhoon) — багатоцільовий винищувач з переднім горизонтальним оперенням. Тайфун був розроблений і випускається компанією Eurofighter GmbH, створеною в 1986 році консорціумом Alenia Aeronautica, BAE Systems і EADS. Розробка літака розпочалася в 1983 році в рамках міжнародної програми Future European Fighter Aircraft. 6 серпня 1986 року в повітря піднявся демонстратор можливостей проекту British Aerospace EAP. 27 березня 1994 здійснив політ перший прототип винищувача DA-1.

Typhoon прийнятий на озброєння військово-повітряних сил Великої Британії, Німеччини, Італії, Іспанії, Австрії та Саудівської Аравії. В 2017 році розпочнуться поставки 12 літаків в Оман.[6] Загальний обсяг замовлень, станом на листопад 2013, складає 571 літак.

«Тайфун» спочатку створювався, як винищувач завоювання переваги в повітрі. Але в ході розробки та експлуатації він отримав можливість наносити удари по наземним цілям, перетворившись у багатоцільовий винищувач. Британські та італійські «Тайфуни» прийняли участь у встановлені безпольотної зони над Лівією в 2011 році. Під час операції вони здійснювали патрулювання повітряного простору, вели розвідку та завдавали авіаудари по наземним цілям.

Історія створення

В 1971 році британські військові визначилися з вимогами до майбутнього винищувача. Більш конкретно вони були деталізовані в документі AST 403, який був опублікований наступного року. Результатом дослідницьких робіт став проект винищувача P.96, офіційно презентований наприкінці 1970-х рр. Він багато в чому був схожий на американський винищувач-бомбардувальник F/A-18 Hornet. Але на відміну від останнього, мав невеликий модернізаційний потенціал та примарні шанси на експорт в інші країни.[7] В той час в Західній Німеччині теж велися роботи над проектом майбутнього винищувача — TKF-90.[8][9] Німці хотіли бачити статично нестабільний літак, виконаний по аеродинамічній схемі «качка» з вигнутим трикутним крилом. Хоча британські проектувальники були більш консервативні у своїх поглядах на майбутній літак, вони все ж погодились об'єднати свої зусилля з німецькими розробниками.

В 1979 році компанії Messerschmitt-Bölkow-Blohm (MBB) та British Aerospace (BAe) запропонували урядам своїх країн виробити спільні вимоги для винищувача, який згодом дістав назву ECF (European Combat Fighter).[10] В жовтні 1979 до програми приєдналася французька компанія Dassault Aviation, після залучення французів назва програми була змінена на European Combat Aircraft, або ЕСА[11] Але попри об'єднання, кожна із країн і далі продовжувала розробляти власні винищувачі. Франція працювала на проектом АСХ, Німеччина — TKF-90, а Велика Британія вела роботи відразу над двома проектами — P.106 та P.110.[7][12] Протягом двох років тривали безуспішні переговори, що до частки кожної із сторін в майбутньому проекті, особливо наполегливо відстоювала своє лідерство компанія Dassault. Існували серйозні розбіжності стосовно силової установки: британці хотіли встановити на літаку двигуни RB199, а французи — Snecma M88. Сторонам так і не вдалося досягти компромісу, тому в 1981 році програма ЕСА була закрита.[11]

Після закриття програми, французи сконцентрувалися на розробці власного літака, а німці та британці почали пошук нових партнерів. Згодом до розробки винищувача вирішила долучитися італійська компанія Aeritalia. І як наслідок — у квітні 1982 року була запущена програма Agile Combat Aircraft (АСА).[13] Новий проект базувався на британському P.110, тому був виконаний по аеродинамічній схемі «качка», мав вигнути трикутне крило та подвійний хвіст. Головна відмінність між ними — в P.110 повітрозабірники розташовувалися збоку, а у АСА — під фюзеляжем. Майбутній літак мав бути оснащений модернізованими двигунами RB199. Але у програми виникли проблеми — німецький та італійський уряди відмовилися фінансувати розробку літака. Щоб не допустити зриву програми, британський уряд погодився оплатити 50% вартості розробки, а інші 50 мали знайти компанії, які займалися його створенням. В травні 1983 року Міністерство оборони Великої Британії підписало з BAe контракт на розробку і виготовлення демонстратора АСА.[13][14]

Паралельно з цим відбулася ще одна спроба створення «єфровинищувача», в 1983 році Західна Німеччина, Франція, Велика Британія, Італія та Іспанія запустили програму Future European Fighter Aircraft (FEFA). Літак повинен був мати укорочений зліт та посадку і можливість знищувати цілі за межами візуальної видимості. Наступного року Франція покинула FEFA через розбіжності у вимогах злітної маси літака та намагання бути першою у проекті, згодом її приклад повторила Іспанія. Ті країни, що залишилися (Велика Британія, Західна Німеччина та Італія), вирішили продовжити розробку винищувача, але вже під назвою European Fighter Aircraft (EFA).[15] У вересні 1985 року Іспанія вирішила повернутися до програми EFA, попри тиск зі сторони Франції.[16]

Тим часом, поки тривали переговори між країнами-учасницями, компанії-розробники успішно працювали над створенням літака для демонстрації можливостей проекту. До 1986 року в програму «єфровинищувача» було вкладено £180 мільйонів, при чому 100 млн із цієї суми витратили самі розробники.[17] 6 серпня 1986 року демонстратор здійснив свій перший політ.[18] В тому ж році була погоджена кількість літаків, яку мала придбати кожна із країн-учасниць програми. Велика Британія та Німеччина мали отримати по 250 літаків, Італія — 165, а Іспанія — 100.[19] Також сторони дійшли згоди стосовно долі кожної із них у проекті, вона мала бути пропорційною кількості закуплених літаків. Тому частка British Aerospace (нині BAE Systems) та німецької MBB (нині DASA) складала по 33%, італійської Aeritalia — 21%, а іспанської CASA — 13%.

Для управління процесом розробки в 1986 році було створено компанію Eurofighter Jagdflugzeug GmbH зі штаб-квартирою у Мюнхені.[20] Розробкою двигуна зайнявся консорціум EuroJet Turbo GmbH, утворений компаніями Rolls-Royce, MTU Aero Engines, FiatAvio (нині Avio) та ITP. В 1988 році країни-учасники програми підписали з компанією Eurofighter контракт на проектування та побудову винищувача.[21] Це дало початок повномасштабній розробці літака після багатьох років складних переговорів, затягувань і зволікань. В 1992 майбутній винищувач, який до того згадувався як EFA, дістав назву EF 2000.[22]

В 1990 році між учасниками програми розгорілася серйозна суперечка стосовно радара для майбутнього винищувача. Британія, Італія та Іспанія бажали бачити літак з РЛС ECR-90, а Німеччина — з AN/APG-65. Справа полягала в тому, що німецька компанія AEG була причетна до розробки APG-65 і мала свою частку у виробництві радара. В той же час розробник ECR-90, британська компанія Ferranti Defence Systems, знаходилася у скрутному фінансовому становищі. Але Великій Британії, ціною великий зусиль, вдалося вмовити німецьких партнерів змінити свою позицію.[23]

На початку 1990-х рр. докорінно змінилася міжнародна обстановка — Холодна війна припинилася, а СРСР і Варшавський блок зникли. Це призвело до скорочення військових бюджетів країн НАТО та згортання ряду оборонних програм. В ЗМІ стали лунати заклики відмовитися від розробки «євровинищувача».[24] Але найбільшою загрозою були передвиборні обіцянки Гельмута Коля вивести Німеччину із проекту. На протязі 1991 року німецьке міністерство оборони не однократно заявляло, що їхня країна покине EFA та сконцентрується на розробці легшого і дешевшого винищувача. Але вихід Німеччини означав би втрату робочих місць для неї та вже вкладених у проект коштів, тому Коль змінив свою позицію і залишив Німеччину в програмі EFA.

27 березня 1994 року з аеродрому компанії DASA біля Мюнхена в повітря піднявся перший прототип «Тайфуна».[25] Всього для розробки і випробувань було побудовано сім прототипів: по два у Великій Британії (DA-2, DA-4), Німеччині (DA-1, DA-5) та Італії (DA-3, DA-7) і один в Іспанії (DA-6).[26] Через закінчення Холодної війни та скорочення військових витрат, країни-учасниці EFA в 1995 році істотно зменшили свої плани по закупці літаків. Велика Британія скоротила замовлення з 250 до 232, Німеччина — з 250 до 140, Італія — з 165 до 121, а Іспанія — зі 100 до 87.[27] Відповідно мала бути переглянута і їх частка в проекті, але в 1996 році німецький уряд погодився закупити на 40 винищувачів більше.[27] Тому частка кожного із учасників стала виглядати наступним чином: компанія British Aerospace (Велика Британія) — 37,5%, DASA (Німеччина) — 29%, Alenia (Італія) — 19,5% і CASA (Іспанія) — 14%. 30 січня 1998 року між компаніями Eurofighter GmbH, Eurojet та NETMA був підписаний перший виробничий контракт.[28] 2 вересня 1998 «євровинищувачу» офіційно присвоїли назву «Typhoon», але вона мала застосовуватися тільки для експортних літаків. За повідомленнями преси, Німеччина спочатку виступала проти такого імені, тому що аналогічну назву мав британський винищувач-бомбардувальник часів Другої світової Hawker Typhoon, який активно застосовувався проти німецьких військ.[29] В тому ж місяці, сторони підписали контракт на виробництво 148 літаків першого траншу.[30] 23 липня 2002 року назва «Typhoon» була прийнята всіма чотирма країнами-учасницями. 13 лютого 2003 здійснив політ перший серійний «Тайфун» (GT001), призначений для німецьких ВПС. Наступного дня в повітря піднялися перші британський (BT001) та італійський (IT001) літаки. Через декілька днів, 17 лютого, здійснив політ перший іспанський Typhoon (ST001).

Виробництво та вартість

Тайфун є унікальним бойовим літаком, який випускається в чотирьох варіантах: по одному для кожного члена консорціуму, в той же час всі компанії-підрядники виробляють агрегати для кожного із замовлених літаків.

  • Alenia Aeronautica — Ліве крило, зовнішні флаперони, задня секція фюзеляжу.
  • BAE Systems — Передня частина фюзеляжу (включаючи ПГО), ліхтар, гаргрот, хвостовий стабілізатор, внутрішні флаперони, задня секція фюзеляжу.
  • EADS Deutschland — Центральна частина фюзеляжу, центроплан.
  • EADS CASA — Праве крило, передкрилки.
Eurofighter Typhoon F2, одномісний винищувач ВПС Великобританії

Виробництво розділене на три транші, які в свою чергу діляться на партії і блоки, наприклад, перший транш двомісних літаків для ВПС Великобританії ділиться на дві партії T1 і T1A.

У вересні 1998 року країни-учасниці проекту підписали контракт на виробництво 143 "Тайфунів" першого траншу і визначилися з термінами закупки літаків другого траншу.[31] Поставки винищувачів першого траншу тривали до березня 2008 року, коли останній літак цієї серії був переданий німецьким військово-повітряним силам.[32] Відразу після закінчення виробництва літаків серії Tranche 1, почався випуск "Тайфунів" другого траншу. Їх першим користувачем стали британські ВПС, які отримали перші два "Єврофайтера" серії Tranche 2 в жовтні 2008 року. В тому ж місяці країни, які приймають участь в програмі домовились по розділення третього траншу на дві частини.[33] В червні 2009 року начальник штабу RAF маршал Глен Торпі заявив, що Британія вірогідно придбає 123 "Тайфуна", а не 232, як планувалося раніше.[34] Але не дивлячись на наміри зменшити замовлення, британський уряд вирішив не відмовлятися від участі в третьому транші. Тому вже в липні 2009 було підписано контракт на виробництво 112 "Тайфунів" Траншу 3А. Із них 40 літаків мала отримати Велика Британія, 31 — Німеччина, 21 — Італія і 20 — Іспанія.[35]

План поставок
Країна 1 Транш 2 Транш[36] 3А Транш[37] Всього
Австрія Австрія 15 0 0 15
Велика Британія Велика Британія 53 67 40 160
Іспанія Іспанія 19 34 20 73
Італія Італія 28 47 21 96
Німеччина Німеччина 33 79 31 143
Оман Оман 0 0 12 12[38]
Саудівська Аравія Саудівська Аравія 0 48[39] 24 72
Всього: 148 275 148 571

В 1988 році британські чиновники заявляли, що участь у проекті European Fighter Aircraft (витрати на розробку і закупка 250 літаків) буде коштувати країні £ 7 млрд.[40] Вже тоді ряд експертів критикували офіційні цифри і прогнозували значно більші витрати. Тільки британські витрати на розробку нового винищувача оцінювалися на рівні £3,3 млрд.[41], плюс кожен з 250 літаків мав обійтися в £30 млн.[42] В 1997 році витрати на «євровинищувач» прогнозувалися в розмірі £17 млрд, а у 2003 році, коли він поступив на озброєння — £20 млрд.[43][44] Постійне зростання витрат на розробку літака і його придбання, призвело до того, що британське міноборони взагалі відмовилося давати будь-які коментарі стосовно кінцевої вартості програми.[45] У 2011 році Національне аудиторське управління підрахувало, що витрати Британії на програму «Єврофайтер» можуть сягнути £37 млрд.[46] У тому ж році Громадська рахункова палата, проаналізувавши діяльність проекту, прийшла до висновку висновку, що неефективне управління ним стало причиною зростання вартості кожного літака на 75%. У відповідь міністр оборони Ліам Фокс заявив, що його відомство бореться з затримками, які виникають в програмі та намагається зменшити перевитрату коштів на неї.[47]

В 2007 році кожен німецький Typhoon, включаючи доставку, навчання персоналу і технічне обслуговування, обходився платникам податків у 120 млн.[48] 17 червня 2009 року Німеччина замовила 31 «Тайфун» серії Tranche 3А по €90 млн. за літак.[49] Витрати Іспанії на проект спочатку прогнозувалися в розмірі €9,255 млрд, але на початок 2011 року вони вже склали €11.718 млрд.[50]

Проект

Конструкція

Конструктивні особливості винищувача відображають прагнення розробників використовувати останні світові досягнення в галузі літакобудування. Для забезпечення необхідного рівня маневрених характеристик, особливо на великих кутах атаки, літак спроектований за схемою з низькорозташованим трикутним крилом (кут стрілоподібності 53°) і негативним запасом стійкості, двосекційними закрилками, переднім поворотним горизонтальним оперенням, вертикальним кілем з кермом напрямку без стабілізатора. Така аеродинамічна схема називається «качка», вона має ряд переваг, основна з яких — зниження опору літака на надзвукових швидкостях.

При виготовленні літака широко використовуються композитні матеріали, 40% маси планера припадає на вуглепластик, 10% — склопластик, 20% — алюмінієво-літієві сплави, 18% — алюмінієві сплави і 12% на титанові.[51] Композити складають 82% поверхні планера: 70% вуглепластик та склопластик.[52] Широке застосування композитних матеріалів дозволило значно знизити вагу планера та довести його ресурс до 6000 льотних годин.[53]

Запас палива розміщується в протектованих баках у фюзеляжі, крилах та кілю літака, їх загальна місткість — 5000 л. Крім того «Єврофайтер» може нести три підвісних паливних баки: по одному під кожним крилом (по 1000 л) та один під фюзеляжем (1500 л).[54]

Шасі літака трьохопорне з одноколісними стійками. Конструкція шасі та пневматиків дозволяє експлуатувати літак з грубо відремонтованих злітно-посадкових смуг. Необхідна довжина ЗПС для «Тайфуна» складає 700 метрів.[55]

На літаку застосована чотириразово резервована цифрова електродистанційна система управління польотом, об'єднана з системою управління двигунами. Вона забезпечує штучну стійкість і високу маневреність, а також відхилення органів управління для досягнення максимального аеродинамічного якості на всіх режимах і у всьому діапазоні швидкостей і висот польоту.

Силова установка

EJ200 на статичній ескпозиції

«Тайфуни» оснащені двома турбореактивними двухконтурними двигунами Eurojet EJ200, з тягою на форсажі 9180 кгс (90 кН).[56] У його конструкції використовуються останні досягнення двигунобудування, як монокристалічні турбінні лопатки, багаторежимна цифрова система управління і вбудована система діагностування . При виготовленні нерухомих частин EJ200 широко застосовуються композитні матеріали. Камера згоряння покрита термоізолюючими керамічними матеріалами, що значно підвищує термін її експлуатації. Суха маса двигуна становить 989 кг.[57] Його заміна може бути виконана бригадою з 4 чоловік всього за 45 хвилин.[58]

Повітрозабірник винищувача нерегульований, розміщений під фюзеляжем. Для підведення повітря до кожного двигуна, він розділений вертикальною перегородкою на два канали.[59]

Кабіна

Кабіна «Єврофайтера»

«Тайфун» має повністю скляну кабіну без будь-яких механічних покажчиків. Вся необхідна екіпажу інформація виводиться на три багатофункціональні кольорові дисплеї та ширококутовий індикатор на лобовому склі. Особливістю «тайфунівського» ІЛС є можливість відображувати інформацію з інфрачервоної системи переднього огляду. Для полегшення управління літаком в бойових умовах, частина інформації може виводитися на нашоломний дисплей пілота. «Єврофайтер» має систему голосового управління польотом, розробки Smiths Aerospace та Computing Devices, що дозволяє екіпажу виконувати ряд операцій через голосові команди. Це перший в історії авіації випадок, коли подібна система була встановлена на бойовий літак.

Ручка управління польотом має традиційне розташування — в центрі, що відрізняє «Тайфун» від інших сучасних винищувачів, як F-16, F-22 и Су-35.[60] Але її особливістю є те, що вона зпроектована по схемі HOTAS: всі необхідні для управління польотом перемикачі знаходяться на ручці управління. Це дозволяє пілоту керувати польотом літака без відриву рук від ручки управління, як наслідок знижується навантаження на екіпаж.[61]

Якщо пілот під час польоту втратить просторову орієнтацію (можливо при маневруванні з великими перевантаженнями), він зможе повернути літак в звичайне положення простим натисканням кнопки (так звана «панічна кнопка»).[62] Після її натискання автопілот бере на себе управління польотом і переводить літак в горизонтальний політ зі швидкістю 550 км/год і продовжує вести літак в такому положенні, поки пілот не візьме управління на себе.[63]

Пілот літака розміщується на катапультному кріслі Mk.16A, виробництва компанії Martin-Baker. Спинка крісла відхилена назад на 18°, від більшого кута нахилу відмовилися через погіршення огляду назад та необхідності в такій ситуації піднімати вище дисплеї виведення інформації.[64] При капультуванні крісло вистрілюється за допомогою двух реактивних двигунів.[65]

Авіоніка

Для виявлення цілей «Тайфун» використовує багаторежимну імпульсно-доплерівську БРЛС CAPTOR та інфрачервону систему переднього огляду PIRATE. Радар був розроблений міжнародним консорціум Euroradar на основі РЛС Blue Vixen, встановленій на британських Sea Harrier. CAPTOR має плоску антенну решітку і оптимізований, у першу чергу, для роботи по повітряним цілям.[66] РЛС забезпечує можливість враження повітряних цілей на всіх ракурсах, в тому числі і на фоні землі, в умовах примінення противником засобів РЕП.[67] CAPTOR-М став першим радаром в країнах НАТО з трьома робочими каналами, один з яких використовується для розподілу станцій активних перешкод, а другий — для їх пригнічення.[68]

В даний час йде розробка нової модифікації CAPTOR-Е, головна її особливість — застосування активної фазованої антенної решітки. Модернізована БРЛС зможе ефективно виявляти наземні цілі у будь-яку погоду, матиме кращий захист від перешкод та більший кут сканування.[69][70] Поставки вдосконалених радарів неоднократно відтерміновувалися, за нинішніми планами перші CAPTOR-Е почнуть встановлюватись на "Тайфуни" в 2015 році.[71]

Інфрачервона система PIRATE встановлена в передній частині фюзеляжу, зліва від вітрового скла. Розробником системи виступив консорціум EUROFIRST, до якого увійшли компанії SELEX Galileo, Thales Optronics та Tecnobit of Spain. PIRATE може виявляти та відслідковувати як повітряні так і наземні цілі. Вона встановлюється на «Єврофайтерах» починаючи з модифікації Block 5. Для ефективнішого враження наземних цілей, PIRATE доповнюється підвісним лазерним цілевказувачем LITENING.[72]

Зниження радіолокаційної помітності

Хоча новий винищувач не відноситься до категорії літальних апаратів (ЛА), виконаних за технологією «стелс», при його проектуванні був виконаний ряд конструктивно-компонувальних заходів, спрямованих на зниження ефективної поверхні розсіювання (ЕПР). Перед його розробниками була поставлена задача знизити фронтальну ЕПР у чотири рази, в порівнянні з Panavia «Торнадо»[73]. Для того, щоб знизити відбиття променів від вхідних каскадів двигуна, вхідні отвори повітрязабірників покриті радіопоглинаючими матеріалами. Хоча у «Тайфуна» немає внутрішніх відсіків озброєння, але зовнішні підвіски керованих ракет виконані напіввтопленими, що дозволяє частково екранувати конструкцією літака підвіски ракет від падаючого ЕМ випромінювання. Елементи літака, які мають найбільшу відбивну відбивну здатність (несучі площини, передні крайки елементів горизонтального оперення — канардів, і стабілізатора), покриті радіопоглинаючими матеріалами, переважно розробки концерну EADS/DASA.

Бортова РЛС Captor, встановлена на винищувачі «Тайфун», відносно легко, порівняно з досконалішими РЛС, виявляється за власним випромінюванням. Для зменшення електромагнітних випромінювань РЛС на винищувачі встановлена автоматизована система управління випромінюванням EMCON.[74] Набагато менше випромінювання буде давати РЛС з АФАР CAPTOR-E, яка буде встановлюватись на серійні літаки з 2015 року.[75][76] Зниженню помітності «Тайфуна» сприяє використання ним пасивних засобів пошуку цілей, як інфрачервона система виявлення та супроводження цілей PIRATE, яка не створює ніякого випромінення. Перші літаки були оснащені такою системою в серпні 2007 року.[77]

Компанія BAE Systems стверджує що їй вдалося виконати вимоги замовника щодо зниження радіолокаційної помітності літака, і ЕПР «Тайфуна» становить приблизно четверту частину від відповідного значення винищувача-бомбардувальника «Торнадо».[78] А за даними Королівських військово-повітряних сил, ЕПР літака навіть менша, ніж вимагалося спочатку. Точне значення ЕПР «євровинищувача» офіційно не повідомляється, але за оцінками експертів воно складає менше 1 квадратного метра без зовнішніх підвісок.[79]

Озброєння

Typhoon під час авіасалону у Фарнборо, 2010 рік

Перші модифікації «Тайфуна» (Block 1 та Block 2) були призначені тільки для ведення повітряних боїв і не могли ефективно застосовуватися проти наземних цілей. Починаючи з модифікації Block 5, «Єврофайтери» могли нести бомби з лазерним наведенням, але їх ударні можливості не задовольняли британські військово-повітряні сили. Тому 20 липня 2006 року RAF заключили контракт на модернізацію своїх Typhoon Block 5, шляхом установки лазерного цілевказувача LITENING III.[80] Це дозволило літакам застосовувати бомби з лазерним наведенням GBU-16 Paveway II[81], нова модифікація дістала назву FGR 4.

Бойові можливості «Тайфуна» були значно розширені в серії Transh 2. Літаки, які виробляються з 2013 року мають можливість нести бомби Paveway IV та EGBU-16.[82] Ця високоточна зброя, окрім наведення по лазерному променю має ще і канал для супутникового наведення. Згодом «Єврофайтери» отримають можливість вражати високоточними бомбами по декілька наземних цілей за один захід.[82] В 2015 році «Тайфуни» зможуть застосовувати крилаті ракети великої дальності Storm Shadow та KEPD 350, а також ракети «повітря-земля» ближнього радіусу дії Brimstone.[82] З 2017 року літак отримає можливість нести протикорабельні ракети.[83] Під кожним крилом «Єврофайтера» може поміститися по дві ПКР RBS-15, або по три Sea Killer, але остаточне рішення про їх інтеграцію на літак ще не прийнято.[83]

Крім ракетно-бомбового озброєння літак може застосовувати свою 27-мм швидкострільну гармату Mauser BK-27. Ця гармата спеціально розроблена для Panavia Tornado, при установці на «Тайфун» вона була дещо видозмінена. Привід гармати електричний, що разом з револьверним способом подачі снарядів забезпечує скорострільність 1700 вистрілив на хвилину. В 1999 році було заплановано встановити гармати лише на 51 «Єврофайтер» британських ВПС, а на інших літаках — використовувати спеціальний баласт.[84] Але в 2006 році це суперечливе рішення було скасоване, і як результат — всі «Тайфуни» випускаються з вбудованою гарматою Mauser BK-27.[85]

В таблиці показано, яку зброю і в якій кількості можуть нести «Тайфуни», що стоять на озброєнні різних країн. Слід зазначити, не всі вказані види зброї можуть використовуватися на «Єврофайтерах» в даний момент. Деяке озброєння (наприклад Storm Shadow, Meteor) буде інтегроване на літак в майбутньому.

Ракети «повітря-повітря»
Точки підвіски: 1 2 3 4 5 & 6 7 & 8 9 10 11 12 Австрія Німеччина Італія Саудівська Аравія Іспанія Велика Британія
AIM-9 Sidewinder 1 1 1 1 1 1 1 1 Так Так Так Так
AIM-132 ASRAAM 1 1 1 1 1 1 1 1 Так
AIM-2000 IRIS-T 1 1 1 1 1 1 1 1 Так Так Так Так Так
AIM-120 AMRAAM 1 1 1 2 2 1 1 1 - Так Так Так Так Так
MBDA Meteor 1 1 1 2 2 1 1 1 - Так Так Так Так
Ракети «повітря-земля»
Taurus KEPD 350 1 1 1 1 - Так Так
Storm Shadow 1 1 1 1 - Так Так
Brimstone 3 3 3 3 3 3 - Так
ALARM 1 1 1 1 1 1 - Так Так
AGM-88 HARM 1 1 1 1 1 1 - Так Так Так
Протикорабельні ракети
AGM-84 Harpoon 1 1 1 1 1 1 - Так
Керовані авіабомби
GBU-10 Paveway II (907 кг) 1 1 1 1 - Так
GBU-16 Paveway II (454 кг) 1 1 1 1 1 1 - Так Так
GBU-24 Paveway III (907 кг) 1 1 1 1 - Так
GBU-48 Enhanced Paveway II (454 кг) 1 1 1 1 1 1 - Так Так Так
Paveway IV (227 кг) 1 1 1 1 1 1 - Так

Історія експлуатації

Введення в експлуатацію

4 серпня 2003 року було введено в експлуатацію перший серійний «Тайфун» (бортовий номер GT003), який поступив на озброєння німецьких військово-повітряних сил.[86] Того ж року перші літаки отримали ВПС Іспанії.[87] 16 грудня 2005 року італійські «Тайфуни», дислоковані на авіабазі Гросетто, досягли ескплуатаційної готовності і згодом заступили на бойове чергування.[88] Поставки перших багатоцільових «Єврофайтерів» розпочалися 9 серпня 2007 року, їх отримала 11-а ескадрилья RAF.[89] До липня наступного року вони були повністю освоєні екіпажами і вже могли залучатися до виконання бойових завдань.[90]

В січні 2011 року загальний наліт всіх випущених літаків досягнув 100000 годин, а у вересні 2013 року — 200000.[91][92]

Велика Британія

Британський Typhoon злітає із американської авіабази Nellis

У вересні 2009 року «Тайфуни» замінили винищувачі-перехоплювачі Tornado F3 на авіабазі Mount Pleasant, яка знаходиться на Фолклендських островах. Цей крок викликав занепокоєння аргентинської сторони, яка висловила офіційний протест проти розміщення новітніх винищувачів на спірній території.

18 березня 2011 року британський прем'єр-міністр Девід Камерон, оголосив, що «Тайфуни» будуть залучені до встановлення безпольотної зони над Лівією.[93] 20 березня 10 літаків прибуло на авіабазу Gioia del Colle в південній Італії. Вже на наступний день «Тайфуни» здійснили перші вильоти на патрулювання. Це було перше застосування «Єврофайтера» в бойових умовах.[94] Але вже 29 березня в ЗМІ з'явилася інформація, що для «Тайфунів», які приймають участь в лівійській операції не вистачає пілотів. Британське командування було змушене залучити до операції навіть пілотів-інструкторів, перериваючи, таким чином, навчальний процес майбутніх пілотів.[95] 12 квітня "Єврофайтер" вперше провів бомбардування наземним цілям, під час нього один Typhoon в парі з Tornado GR4 скинули по одній бомбі з лазерним наведенням GBU-16. Цілями для авіаудару служили транспортні засоби військ Каддафі, які знаходились на території покинутої танкової бази. Бомбардування пройшло успішно, але підсвічування цілі для «Тайфуна» здійснював Tornado. Це пояснювалося тим, що екіпаж «Єврофайтера» не був достатньо підготовлений для виконання такого завдання. Та й взагалі в RAF відчувалася істотна нестача екіпажів, які могли виконувати бомбардування наземних цілей на «Тайфунах».[96] Всього за період лівійської кампанії британські «Єврофайтери» здійснили понад 600 бойових вильотів загальною тривалістю 3000 годин.[97]

Крім нестачі пілотів британські «Тайфуни» страждають від дефіциту запчастин, як наслідок — «Єврофайтери» літають значно менше запланованого. Причина полягає в тому, що їх виробництво розподілене між всіма країнами-учасницями консорціуму і це призводить до значних затримок і перебоїв у поставці запчастин.[98] Щоб хоч якось покращити ситуацію, британські ВПС, вдаються до технічного «канібалізму», використовуючи одні літаки, як джерело запчастин для інших. І подібна ситуація, по словам Міністерства оборони, буде зберігатися мінімум до 2015 року.[99]

Згідно з планами оборонного відомства Typhoon буде стояти на озброєнні RAF до 2030 року.[100] Британці ще не визначилися із заміною «Єврофайтерам», скоріше всього, це буде змішаний парк пілотованих та безпілотних літальних апаратів, кінцеве рішення приймуть до 2020 року.[101]

Італія

З 17 липня 2009 року на італійські «Тайфуни» покладене завдання захищати повітряний простір Албанії.[102]

29 березня 2011 року італійські «Єврофайтери» вперше прийняли участь в бойових діях, їх було залучено до патрулювання безпольотної зони над Лівією.[103]

Експорт

Австрія

Австрійський «Тайфун» під час польоту

На початок 2000-х років австрійська винищувальна авіація складалася із застарілих шведських літаків Saab 35 Draken та взятих у лізинг F-5 Freedom Fighter. Для їх заміни австрійський уряд провів тендер, в якому прийняли участь Typhoon, General Dynamics F-16 та Saab JAS 39 Gripen. 2 липня 2002 року було офіційно оголошено переможця, ним став "Тайфун".[104] До липня наступного року сторони узгодили умови контракту, згідно з ним Австрія купувала 18 винищувачів, відповідне наземне обладнання та навчальні тренажери на загальну суму €2 млрд. Але 26 липня 2007 року австрійське міністерство оборони урізало замовлення до 15 літаків.[105] 12 липня того ж року австрійські військово-повітряні сили отримали перший «Тайфун».[106] В 2008 році стало відомо, що Австрії будуть поставлені винищувачі серії Транш 1, а не Транш 2, як було обумовлено в контракті. Крім того, ціна кожного літака зростала з €109 мільйонів до €114.[107] В 2011 році в ЗМІ з'явилася інформація, що компанія EADS заплатила лобістам понад €100 мільйонів, щоб вони допомогли переконати австрійський уряд придбати саме «Єврофайтер». Після публікації цієї інформації, австрійська прокуратура почала офіційне розслідування.[108]

Саудівська Аравія

Саудівський «Тайфун» під час польоту над територією Мальти

18 серпня 2006 року стало відомо, що Саудівська Аравія погодилася закупити 72 «Тайфуни».[109] Але вже в грудні підписання контракту опинився під загрозою через виявлення британською прокуратурою фактів корупції в британо-саудівських оборонних контрактах 1980-х років.[110] Тим не менш, ситуацію вдалося швидко владнати. 14 грудня генеральний прокурор Пітер Голдсміт віддав розпорядження припинити розслідування, мотивуючи це питаннями «національної та міжнародної безпеки».[111] Контракт на поставку літаків було підписано 17 вересня 2007 року, згідно з ним Саудівська Аравія мала отримати 72 «Єврофайтера», загальною вартістю 4,43 млрд фунтів стерлінгів.[112] Перші 24 літаки належали до серії Транш 2 і спочатку призначалися для британських ВПС. Наступні 48 літаків мали належати до серії Транш 3, а їх збирання повинно було проходити в Саудівські Аравії.[113] Але в 2011 році, з ініціативи виробника, в умови контракту були внесені зміни. Згідно з ними Саудівська Аравія отримувала тільки 24 «Тайфуна» третього траншу, при цьому збирання всіх 72 літаків відбувалося на британських заводах.[114] Крім замовлених «Тайфунів» саудівці розглядають можливість закупки додаткової партії з 24 літаків.[115]. В 2008 році в ЗМІ з'являлася інформація про плани Саудівської Аравії придбати додатково 60, або навіть 72 «Єврофайтера».[116][117] Але після рішення саудівської влади закупити 84 F-15SA,[118] така можливість виключається.

22 жовтня 2008 року перший саудівський Typhoon здійснив випробувальний політ з території заводського аеродрому в місті Уортон.[119] Офіційна передача першого «Єврофайтера» саудівським військово-повітряним силам відбулася 11 червня 2009 року, а вже 23 червня літак прибув на територію Саудівської Аравії. До 2011 р. замовник отримав 24 «Тайфуни» серії Транш 2, із них 18 одно- і 6 двомісних літаків.[120] В тому ж році поставки літаків призупинилися через переговори про зміну умов контракту. В 2013 поставки «Єврофайтерів» відновилися, всього до кінця року Саудівська Аравія має отримати 10 літаків, довівши їх кількість до 34.[121]

Оман

Під час авіакосмічного салону Фарнборо, який проходив в липні 2008 року, з'явилася офіційна інформація, що Оман цікавиться придбанням «Тайфунів», а переговори з ним знаходяться на «просунутій стадії».[122] Нові літаки мали замінити застарілі штурмовики Jaguar.[123] Крім «Єврофайтера», розглядалася можливість закупки шведського винищувача JAS 39 Gripen.[124] Але в квітні 2010-го укладання контракту опинилося під загрозою. Причиною були переговори Оману з компанією Lockheed Martin про можливість придбання 18 F-16.[125] В грудні 2011-го Оман вирішив купити 12 F-16C/D Block 50, тому шанси для «Єврофайтера» ще зберігалися.[126] І тільки 21 грудня 2012 року, після довгих переговорів, контракт на придбання «Тайфунів» було підписано. Згідно з його умовами Оман має отримати 12 літаків, з початком поставок у 2017 р.[127]

Потенційні користувачі

Бахрейн. 8 серпня 2013 року компанія BAE Systems оголосила, що Бахрейн розглядає можливість закупки «Тайфунів». Його конкурентами виступають шведський JAS 39 Gripen, французький Rafale та американський F-35 Lightning II.[128]

Канада. В грудні 2012 року канадський уряд оголосив, що через високу вартість закупки F-35, буде розглянута можливість придбання інших літаків, втому числі і «Тайфунів».[129]

Катар. Керівництво країни розглядає можливість закупки нового літака на заміну французьким винищувачам Dassault Mirage 2000-5. Претендентами на заключення контракту виступають Eurofighter Typhoon, Boeing F/A-18E/F Super Hornet та Lockheed Martin F-35 Lightning II. Всього Катар планує придбати 36 літаків з можливістю збільшення замовлення до 72.[130]

Малайзія. В грудні 2009 року малайське керівництво вирішило закупити новий літак для заміни російських МіГ-29Н, одним із претендентів виступає Typhoon.[131] Але окрім нього розглядається можливість придбання F-15 Eagle, F-16C/D block 52 Fighting Falcon, F/A-18E/F Super Hornet, Су-35, Rafale та JAS 39 Gripen NG.[132]

Об'єднані Арабські Емірати. З 2011 року ОАЕ цікавиться закупкою нових літаків для заміни французьких винищувачів Mirage 2000. Протягом 2011-12 рр. ішли переговори з компанією Dassault про придбання "Рафалів", але вони не увінчалися успіхом.[133] Тому в листопаді 2012-го Емірати почали проявляти інтерес до "Тайфуна".[134] Ще одним претендентом на закупку виступає американський багатоцільовий винищувач F/A-18E/F Super Hornet.[135] В квітні 2013 року керівництво ОАЕ оголосило про закупку додаткової партії із 25 F-16E/F Block 60, але як це рішення вплине на плани придбання нових винищувачів, ще невідомо.[136]

Перу. 4 лютого 2013 року Іспанія зробила офіційну пропозицію перуанському керівництву купити 18 «Тайфунів» серії Tranche 1, вартістю €45 мільйонів за літак.[137] Пропоновані «Єврофайтери» не нові, а ті що експлуатуються іспанськими військово-повітряними силами, але їх середніх наліт невеликий — всього 600 годин.[138] Крім того замовник зможе отримати всі літаки вже через рік після підписання контракту.

Сербія. В 2011 році сербська влада оголосила, що збирається закупити 12-16 багатоцільових винищувачів для заміни радянських МіГ-21 та МіГ-29. В якості претендентів, окрім «Тайфуна», виступають F-16, F/А-18E/F, Су-30, МіГ-29M, Rafale, JAS 39 Gripen.[139][140] Але 30 квітня 2013 сербське міністерство оборони заявило, що воно, найбільш вірогідно, обмежиться закупкою 6 МіГ-29М/М2.[141]

Провалені заявки

Греція. В 1999 році Греція вирішила закупити 60 «Тайфунів» для заміни літаків другого покоління, які все ще стояли на озброєнні грецьких ВПС.[142] Але згодом покупка була відкладена через недостатнє фінансування та підготовку до Літніх Олімпійських ігор 2004 року. В 2006 р. грецький уряд, з метою зменшити дефіцит бюджету, прийняв рішення відкласти придбання нових літаків на 10 років. В грудні 2011 року консорціум Eurofighter закрив свій офіс в Греції в вмотивовувавши це тим, що не варто очікувати від Греції ніяких замовлень мінімум до 2018 року.[143]

Індія. В 2001 році індійський уряд оголосив про плани закупки 126 легких винищувачів з можливістю збільшення замовлення до 200. Але згодом постало питання заміни штурмовиків Jaguar та винищувачів-бомбардувальників МіГ-27. Тому вимоги до нового літака розширились, він повинен був бути багатоцільовим та мати середню злітну вагу. В 2004-му Індія зробила відповідний запит виробникам, на них відгукнулися Dassault, яка запропонувала Mirage 2000-5 Mk.2, Lockheed Martin (F-16C/D), МіГ (МіГ-29ОВТ) та Saab (JAS 39 Gripen).[144] Індійські військові віддавали перевагу французькому літаку, але в 2007 році його виробництво було згорнуте. Тендер затягувався і в ньому відбулися значні зміни: Mirage 2000-5 був замінений на Rafale, а МіГ-29ОВТ на МіГ-35. Крім того до нього приєдналися ще два гравці: консорціум Eurofighter («Тайфун») та Boeing (F/A-18E/F Super Hornet).[145] За умовами тендеру 108 із 126 літаків мають бути зібрані на території Індії.[146] Загальна вартість контракту оцінюється в $10,6 млрд,[147] а у випадку закупки додаткової кількості літаків, вона може сягнути $20 млрд.[148]

В квітні 2011 року індійські військово-повітряні сили оголосили двох фіналістів тендеру, ними стали Rafale та Typhoon.[149] 31 січня 2012-го переможцем було оголошено французький Rafale.[150] Але переговори, що до умов контракту значно затягнулися і станом на грудень 2013 року він ще не підписаний. Тому компанія EADS ще зберігає надію на те, що Індія придбає «Тайфуни».[151]

Норвегія. Країна спочатку розглядала можливість придбання «Тайфунів» для заміни винищувачів американського виробництва F-16AM/BM.[152] Але 20 жовтня 2008 року норвезький уряд оголосив, що єдиний літак, який відповідає всім висунутим вимогам  — F-35A.[153] А в червні 2012 Норвегія та компанія Lockheed Martin підписали $10-ти мільярдний контракт на закупку 52 F-35A.[154]

Республіка Корея. В 2002 році південнокорейський уряд дав старт програмі F-X. В рамках I-ї фази цієї програми передбачалося закупити 40 бойових літаків для заміни застарілих винищувачів Northrop F-5. В якості претендентів розглядалися Eurofighter Typhoon, Dassault Rafale, Сухой Су-35 та Boeing F-15K Slam Eagle, вибір впав на останнього із них.

Майже через десятиліття у «Тайфуна» знову з'явився шанс нанести на свої крила та фюзеляж символіку південнокорейських ВПС. На цей раз Республіка Корея проводила конкурс в рамках III-ї фази програми F-X. Противниками «Єврофайтера» виступали американські багатоцільові винищувачі F-35 Lightning II та F-15SE Silent Eagle.[155] Всього планувалося закупити від 40 до 60 літаків на суму $9 млрд. Спочатку конкурс мав завершитися у вересні 2012 року, але оголошення його результатів було перенесене через президентські вибори в країні.[156][157] Згодом умови конкурсу де що змінилися  — претенденти мали вкластися у суму $7.3 млрд за 60 літаків.[158] Це ще більше затягнуло підбиття його результатів, які були оголошені тільки 17 вересня 2013-го. За підсумками конкурсу переможцем ставав F-15SE, але південнокорейські високопосадовці не були в повній мірі задоволені таким вибором.[159] Тому 24 вересня конкурс був перезапущений, а до літака висунули дві головні вимоги: по-перше, можливість наносити превентивні удари по північнокорейський ядерних об'єктах, по-друге він повинен мати кращі характеристики, ніж винищувачі п'ятого покоління Японії та Китаю.[160] Найкраще цим вимогам відповідав літак компанії Lockheed Martin, тому 22 листопада південнокорейський уряд оголосив про своє рішення придбати 40 F-35A.[161]

Сингапур. В 2005 році Сингапур проводив конкурс "Винищувач нового покоління" (Next Generation Fighter, або NGF) з метою закупити 12 нових літаків (з опціоном ще на 8) для заміни застарілих штурмовиків A-4SU Super Skyhawk. "Тайфун" приймав участь в конкурсі, але ніколи не розглядався як головний претендент на перемогу, основна боротьба точилася між французьким Rafale та американським F-15SG.[162] 6 вересня переможцем було оголошено американський літак.[163]

Туреччина. В рамках модернізації військово-повітряних сил, турецький уряд розглядав розглядав різні варіанти, втому числі і закупку "Тайфунів". Але в 2009 році було прийнято рішення збільшити замовлення на F-35А, що не залишало "Єврофайтеру" ніяких шансів.[164]

Швейцарія. В лютому 2007 року з'явилося інформація, що Швейцарія планує замінити винищувачі F-5 Tiger II, серед претендентів на заміну були названі Typhoon, Rafale і JAS 39 Gripen.[165] В жовтні 2008 року на авіабазі Emmen відбулися випробування всіх претендентів, для порівняння в них прийняли участь винищувачі-бомбардувальники F/A-18C/D Hornet, які стояли на озброєнні швейцарських ВПС.[166] По їх результатам "Тайфун" зайняв друге місце, поступившись французькому "Рафалю".[167] Але 30 листопада 2011-го швейцарський уряд прийняв рішення придбати 22 винищувача Gripen NG, мотивуючи це нижчою ціною закупки та експлуатації, у порівнянні з іншими претендентами.[168]

Японія. Японське керівництво хотіло закупити американські винищувачі п'ятого покоління F-22 Raptor, але Конгрес заборонив їх експорт. Тому найкращою альтернативою, на думку японців, був Typhoon.[169] Крім нього розглядалася можливість придбання багатоцільових винищувачів компанії Boeing F/A-18E/F Super Hornet та F-15E Strike Eagle. Але згодом погляди японських урядовців змінилися, вони почали надавати перевагу закупці F-35A, через його «стелс»-характеристики.[170] Тому в грудні 2011 року Японія оголосила, що придбає 42 F-35A Lightning II.

На озброєнні

Країни, які експлуатують або замовили Eurofighter Typhoon

Австрія Австрія

Велика Британія Велика Британія

Іспанія Іспанія

Італія Італія

Німеччина Німеччина

Оман Оман

Саудівська Аравія Саудівська Аравія

Нещасні випадки

21 листопада 2002 року іспанський двомісний прототип DA-6 розбився через зрив полум'я (порушення роботи двигуна через затухання полум'я в камері згоряння), який стався на висоті 14800 м. Обоє членів екіпажу успішно катапультувалися, а сам літак упав біля міста Толедо.[201]

24 серпня 2010 року іспанський Typhoon розбився відразу після зльоту з авіабази Morón. На момент падіння в літаку знаходилися іспанський інструктор та саудівський курсант, першому вдалося катапультуватися, а інший — загинув.[202] До з'ясування причин авіакатасрофи, всім іспанським «Єврофайтерам» було заборонено підійматися у повітря.[203]

Музейні експонати


Тактико-технічні характеристики винищувача Typhoon

Eurofighter Typhoon line drawing.svg
Двомісний навчальний варіант Люфтваффе

Джерело даних: RAF Typhoon[207] Air Forces Monthly,[208] Superfighters,[209] and Brassey's Modern Fighters[210]

Технічні характеристики

Льотні характеристики

  • Максимальна швидкість:
  • Дальність польоту: 2900 км
  • Перегоночна дальність: 3 790 км (з трьома ППБ)
  • Бойовий радіус дії:
    • В режимі винищувача: 1389 км
    • В режимі винищувача з трьохгодинним патрулюванням: 185 км
    • В режимі ударного літака: 1389 км
    • В режимі ударного літака (з польотом на малій висоті): 601 км[211][221]
  • Практична стеля: 16765 м[222]
  • Максимальна стеля: 19812 м[[223]
  • Швидкопідйомність:> 315 м/с[224]
  • Час розгону на малій висоті з 370км/год до 1200 км/год: 30 с[214]
  • Довжина розбігу/пробігу: 700 м (споряджений)[214]
  • Навантаження на крило: 312 кг/м²[211]
  • тягооснащеність: 1,15 (у варіанті перехоплювача)[211]
  • Максимальне експлуатаційне перевантаження: +9/-3
  • ЕПР: 1 м² (без зовнішніх підвісок)[225]
Ракета MBDA Meteor (в центрі) під крилом "Тайфуна"
Крилата ракета Storm Shadow, яка буде застосовуватися британськими та італійськими "Тайфунами" з 2015 року
"Тайфун" з ракетою "повітря-повітря" ближнього бою IRIS-T

Озброєння

  • Гарматне озброєння: 1 × 27 мм гармата Маузер BK-27 в кореневій частині правого напівкрила
  • Точок підвіски: 13 (8 підкрильних та 5 підфюзеляжних)
  • Бойове навантаження: ~ 7 500 кг:[211][226]
  • Ракети:
    • Ракети «повітря-повітря»:
    • Ракети «повітря-поверхня»:
      • AGM-65 Maverick (планується в майбутньому)
      • AGM-84 Harpoon (планується з 2017 року)
      • AGM-88 HARM (планується в майбутньому)
      • Brimstone (планується з 2015 року на літаках серії Транш 2-P2E)
      • Storm Shadow/Scalp EG (планується з 2015 року на літаках серії Транш 2-P2E-В)
      • TAURUS KEPD 350 (планується з 2015 року на літаках серії Транш 2-P2E-В)
    • Бомби:
    • Інше:
      • Автомат відстрілу теплових приманок
      • Контейнери з дипольними відбивачами
      • Підвісні засоби радіоелектронної боротьби
      • Підвісний лазерний цілевказувач LITENING
      • Три підвісні паливні баки

Авіоніка

  • РЛС: CAPTOR-М, з 2015 року планується встановлення CAPTOR-Е з АФАР.[227]
  • ОЛС PIRATE (Passive Infa Red Airborne Track Equipment)
    • Довжина 680 мм
    • Ширина 591 мм
    • Висота 300 мм
    • Вага 48 кг[228]

Порівняння з аналогами

Aircraft Dassault Rafale[229] Eurofighter Typhoon[230][231] F-16IN
«Super Viper»
[232][233]
F/A-18E/F
Super Hornet
[234][235][236][237]
JAS 39 NG
[238][239][240][241]
МіГ-35
[242][243][244][245][246]
Країна-розробник Франція Франція Німеччина Німеччина
Італія Італія
Іспанія Іспанія
Велика Британія Велика Британія
Flag of the United States.svg США Flag of the United States.svg США Швеція Швеція Росія Росія
Виробник Dassault Aviation Eurofighter GmbH Lockheed Martin Boeing Defense, Space & Security Saab РСК «МіГ»
довжина 15.27 м
15.96 м
15.03 м
18.31 м
14.1 м
17.3 м
Розмах крил 10.80 м
10.95 м
10.0 м
13.62 м
8.4 м
12 м
Висота 5.34 м
5.28 м
5.09 м
4.88 м
4.5 м
4.7 м
Площа крила 45.7 м²
50.0 м²
27.9 м²
46.5 м²
30.0 м²
38.0 м²
Маса пустого 9,500 кг
11,000 кг
9,979 кг[247]
14,552 кг[237]
7,100 кг
11,000 кг
Максимальне бойове навантаження 9,500 кг
7,500 кг
7,800 кг
8,050 кг
5,300 кг[248]
6,500 кг
Максимальна злітна вага 24,500 кг
23,500 кг
21,800 кг
29,937 кг[237]
14,300 кг[249]
29,000 кг
Силова установка SNECMA M88-2 Eurojet EJ200 GE F110-132 GE F414-400 GE F414G Клімов РД-33MK
Тяга
• Максимальна тяга
50 кН кожен
(5100 кгс)
60 кН кожен
(6120 кгс)
84 кН
(8570 кгс)
62.3 кН кожен
(6360 кгс)
62.3 кН
(6360 кгс)
53 кН кожен
(5410 кгс)
• Тяга на форсажі: 75 кН кожен
(7650 кгс)
90 кН кожен
(9180 кгс)
144 кН
(14690 кгс)
98 кН кожен
(10000 кгс)
98 кН
(10000 кгс)
88.3 кН кожен
(9010;кгс)
Паливо
• Внутрішнє
• Зовнішнє
4,700 кг
7,500 кг
4,996 кг[250] 3,265 кг
5,880 кг
F/A-18E: 6,780 кг
7,381 кг
3,360 кг[241]

3,800 кг[241]

4,800 кг
4,200 кг
Точки підвіски 14 (5 «вологих») 13 (3 «вологі») 11 (3 «вологі») 11 (5 «вологих») 10 (4 «вологих») 9 (5 «вологих»)
Максимальна швидкість
   
1.8+ Маха
(Надзвукова крейсерська: 1+ Маха[251])
2.0+ Маха[252]
(Надзвукова крейсерська: 1.2 Маха)
2.05 Маха 1.8 Маха 2.0+ Маха
(Надзвукова крейсерська: Mach 1.2[253])
2.25 Маха
Дальність польоту
(з ПТБ, без дозаправлення у повітрі)
3,700+  км 3,790 км 4,220 км 3,054 км 3,200 км 3,100 км
Бойовий радіус 1,800 км 1,390 км[254] 1500+  км 722 км 1300 км 1000 км
Практична стеля 17,000 м
19,812 м
18,000 м
15,000 м
15,240 м
17,500 м
Швидкість підйому 305 м/с
315 м/с
254 м/с
228 м/с
Н/Д 330 м/с
Тягооснащеність 1.13 1.18 1.1 0.93 1.18 1.1
Керований вектор тяги Немає Відсутній в базовій версії, але може бути встановлений у результаті модернізації[255] Немає Немає Немає Так
Необхідна довжина ЗПС 400 м[256] 700 м
Вартість літака ~US $84.48 млн
64 млн
~US $108 млн
80 млн станом на 2009 р.[257]
US $50 млн[258] US $55 млн[259] US $48 млн US $38.5 млн

Посилання

Примітки

  1. "Eurofighter Typhoon Marks Delivery of 400th Aircraft" December 04, 2013
  2. «Eurofighter World 2013/11» November 25, 2013
  3. Royal Air Force — RAF Aircraft — Eurofighter Typhoon Armed Forces
  4. «Haushaltsausschuss billigt Bundeswehrprojekte» bmvg.de, 17 June 2009
  5. «Management of the Typhoon Project.» National Audit Office, United Kingdom, March 2011.
  6. Oman Buys 12 Typhoon, 8 Hawk From BAE Bloomberg 2012-12-21.
  7. а б Boot 1990, pp. 229–233.
  8. Buttler 2000, pp. 131–134.
  9. Eurofighter Typhoon Multirole Fighter — History, Specs and Data militaryfactory.com
  10. Eurofighter Typhoon Multirole Fighter — History, Specs and Data militaryfactory.com
  11. а б Butler 2000, p. 135.
  12. Eurofighter Typhoon Multirole Fighter — History, Specs and Data militaryfactory.com
  13. а б Buttler 2000, p. 137.
  14. Nicholls, Mark et al. Eurofighter. Key Publishing «on behalf of Eurofighter GmbH», 2003.
  15. Eurofighter Typhoon Multirole Fighter — History, Specs and Data militaryfactory.com
  16. «Eurofighter: Spain joins the club.» The Economist, 17 September 1985, p. 68.
  17. «BAe uncovers EAP.» Flight International via flightglobal.com, 28 April 1986, p. 10.
  18. Fairhill, David. «Euro-fighter goes supersonic on maiden flight: First test flight of EAP aircraft in Lancashire.» The Guardian, 7 August 1986.
  19. EF-2000 Typhoon
  20. Cowton, Rodney. «Eurofighter partners: West Germany, Britain, Italy and Spain.» The Times, 7 June 1986.
  21. EF-2000 Typhoon
  22. Spick 2000, p. 438.
  23. Miller, Charles. «Radar Deal Keeps Britain in Forefront of Airborne Technology.» The Press Association Ltd., May 1990.
  24. EF-2000 Typhoon
  25. «1994: Maiden flight for future fighter jet.» BBC News, 27 February 1994.
  26. EF-2000 Typhoon
  27. а б Eurofighter: Weapon of Mass Construction (TV broadcast). BBC, 6 July 2003 airdate.
  28. BBC «Euro-fighter contracts signed.» BBC News, 30 January 1998. Retrieved: 18 September 2007.
  29. «Storm over 'Typhoon' name for Eurofighter.» BBC News, 2 September 1998.
  30. Chuter, Andy. «EF2000 deal firms up first batch order.» Flight International, 23 September 1998.
  31. Chuter, Andy. "EF2000 deal firms up first batch order." Flight International, 23 September 1998.
  32. Holm, Kathryn and Martina Schmidmeir. "German Air Force: 10,000 Flying Hours with the Eurofighter." Eurofighter.com, 16 March 2009.
  33. Hoyle, Craig. "Eurofighter nations offered split deal for Tranche 3 order." Flight International via flightglobal.com, 7 October 2008.
  34. Rayment, Sean. "RAF chief predicts controversial takeover of Royal Naval air power." Telegraph, 7 June 2009.
  35. Eurofighter partners sign €9 billion Tranche 3A deal Flightglobal.com, 31 July 2009.
  36. UK to receive first Tranche 2 Eurofighter Typhoons Flightglobal.com, 21 Oct 2008.
  37. Eurofighter partners sign €9 billion Tranche 3A deal Flightglobal.com
  38. Oman Buys 12 Typhoon, 8 Hawk Aircraft From BAE, Cameron Says
  39. Hoyoa, Carola. «Saudi jet deal delay threatens BAE earnings.» Financial Times via FT.com, 4 January 2012.
  40. "House of Commons Daily Debates, column 1055." Hansard, 9 March 2009.
  41. "Company News: European Consortium Gets Fighter Contract." The New York Times, 25 November 1988. Retrieved: 28 November 2009.
  42. Greenhouse, Steven. "European Fighter: Cost vs. Pride." The New York Times Special , 21 February 1989.
  43. "The impact of the large cost overruns and delays." House of Commons.
  44. "Select Committee on Defence Sixth Report: Progress on key projects." House of Commons, 24 June 2004.
  45. "NAO report (HC 98-i 2007–2008)." Ministry of Defence: Major Projects Report 2007.
  46. "A History of the Programme: Eurofighter Typhoon: designed today for future needs." Eurofighter.com.
  47. "Watchdog slams delays, high costs of Typhoon jet." Reuters, 15 April 2011.
  48. "Kunden kämpfen mit Eurofighter" tagesspiegel,de, 12 жовтня 2007.
  49. "Haushaltsausschuss billigt Bundeswehrprojekte bmvg.de, 17 June 2009.
  50. Evaluación de los Programas Especiales de Armamento (PEAs) Grupo Atenea, вересень 2011
  51. EF-2000 Typhoon
  52. «Carbon Fibre Composites.» Eurofighter GmbH.
  53. EF-2000 Typhoon
  54. EF-2000 Typhoon
  55. EF-2000 Typhoon
  56. Rolls-Royce EJ200 Engine Data Fact Sheet. Rolls-Royce plc. 
  57. Rolls-Royce EJ200 Engine Data Fact Sheet. Rolls-Royce plc. 
  58. EF-2000 Typhoon
  59. EF-2000 Typhoon
  60. EF-2000 Typhoon
  61. «Hand on Throttle & Stick (HOTAS)». eurofighter.com.
  62. EF-2000 Typhoon
  63. «Automatic Recovery System.» eurofighter.com.
  64. EF-2000 Typhoon
  65. «Eurofighter Cockpit Ingress & Egress.» Eurofighter.com
  66. EF-2000 Typhoon
  67. EF-2000 Typhoon
  68. Das «Captor» Radar
  69. «Eurofighter's Future: Tranche 3, and Beyond.» Defense Industry Daily, 27 April 2011.
  70. «AESA Disadvantages.» Radartutorial.eu.
  71. «Press Release — Eurofighter and Euroradar confirm 2015 entry into service target date for the Typhoon new generation E-Scan radar.» eurofighter.com, 22 June 2011.
  72. "Close Air Support Mit DEM Eurofighter"
  73. Eurofighter Typhoon — Werkstoffe, Aerodynamik, Flugsteuerung
  74. Das «Captor» Radar
  75. «Eurofighter and Euroradar to develop latest generation AESA radar.» www.defencetalk.com, 21 July 2010.
  76. «Eurofighter and Euroradar to develop latest generation AESA radar.» www.asdnews.com, 21 July 2010.
  77. «1st Eurofighter with PIRATE-IRST Radar delivered to Italian Air Force.» Air-attack.com
  78. «Eurofighter Design Features.» eurofighter-typhoon.co.uk
  79. Richardson, Doug. Stealth Warplanes: Deception, Evasion and Concealment in the Air. London: Salamander, 2001. р. 113.
  80. «Eurofighter Typhoon capability soars ahead with latest contract.» Eurofighter GmbH,20 July 2006
  81. «The Management of the Typhoon project — Public Accounts Committee.» UK Parliament, 4 April 2011.
  82. а б в Lake, Jon. «P1E — Typhoon Prepares For Leap In Capability.» Eurofighter World (Eurofighter Gmbh), July 2012, pp. 8-12.
  83. а б Wall, Robert. «Marte-ER Integration On Typhoons Eyed For India.» Aviation Week,14 November 2011.
  84. House of Commons Hansard Written Answers for 16 May 2000 (pt 9). Publications.parliament.uk
  85. Tweedie, Neil. (2006-10-03) Typhoon wins gun dogfight. Telegraph. Retrieved on 2013-08-16.
  86. Hoeveler, Wolfdietrich. «German Air Force take Delivery of First Series Production Eurofighter.» Eurofighter GmbH, 4 August 2003.
  87. Hoeveler, Wolfdietrich. «Spanish Air Force take Delivery of First Series Production Eurofighter.» Eurofighter GmbH, 5 September 2003.
  88. «4˚ Stormo (in Italian)». aeronautica.difesa.it.
  89. «11 Squadron.» Raf.mod.uk, 9 January 2007.
  90. «Defence News, Equipment and Logistics &#124: Typhoon proves its air-surface capability.» Mod.uk.
  91. «Outstanding Success For Typhoon As It Achieves 100,000 flying hours» www.baesystems.com, 25 January 2011. Retrieved: 28 January 2011.
  92. Eurofighter Typhoon Completes 200,000 Flying Hours — Defenseworld.net, 9 September 2013
  93. «Prime Minister David Cameron's statement on Libya», at bbc.co.uk.
  94. «RAF Typhoons patrol Libyan no-fly zone.» mod.uk.
  95. «Shortage of RAF pilots for Libya as defence cuts bite.» telegraph.co.uk.
  96. Hoyle, Craig. «Libya: RAF Typhoon hits fresh target, with help from Tornado.» Flight International via flightglobal.com, 15 April 2011.
  97. OUR HISTORY Eurofighter.com
  98. «Management of the Typhoon Project.» National Audit Office, United Kingdom
  99. «Britain's fighter jets grounded by spares shortages.» defensnews.com via Agence France-Presse, 15 April 2011.
  100. Hewson, Robert. «UK slashes F-35B numbers but might look to split buy with F-35As.» IHS Janes, 27 July 2012.
  101. «Britain, US hail F-35 fighter as tightening ties.» Reuters, 18 July 2012.
  102. «Italian Typhoons up in the Albanian Air.» Eurofighter.com, 17 July 2009.
  103. «LIBYA: Italian Eurofighters, Harriers fly first combat air patrol missions» flightglobal.com, 09:25 31 Mar 2011
  104. Green, Peter. «World Business Briefing, Europe: Austria: Eurofighter Selected.» International Herald Tribune via NYTimes.com, 3 July 2002.
  105. Heinrich, Mark. «Austria, Eurofighter agree cut in jet purchase.» Reuters, 26 June 2007.
  106. «Eurofighter Typhoon in Service.» eurofighter.com
  107. Rhys Thompson, Andrew. «Austria: Eurofighter Saga Continues.» ISN Security Watch via isn.ethz.ch, 17 June 2009.
  108. «Austria: EADS Desperately Sought Eurofighter Deal.» Agence France-Presse via Defensenews.com, 2 September 2011.
  109. Pfeifer, Sylvia and Stephen Fidler. «Saudi Arabia buys 72 Eurofighters.» BBC News, 18 August 2006.
  110. Morgan, Oliver. «BAE in eye of the Typhoon.» The Guardian, 3 December 2006.
  111. «Probe into BAE's Saudi defence deal dropped.» Reuters, 14 December 2006.
  112. Oliver, Emmet and Massoud A. Derhally. «Saudis Pay 4.43 billion Pounds for 72 Eurofighters (Update1).» bloomberg.com, 17 September 2007.
  113. «Eurofighter Typhoon Multi-Role Combat Fighter, Europe.» Airforce-technology.com, 30 June 2003.
  114. Hoyoa, Carola. «Saudi jet deal delay threatens BAE earnings.» Financial Times via FT.com, 4 January 2012.
  115. «Saudi may order 24 Eurofighter jets.» Reuters
  116. Barrie, Douglas. «U.K. Defense Ministry Forced To Revisit Procurement Premises.» Aviation Week, 13 July 2008.
  117. Pfeifer, Sylvia and Stephen Fidler. «Saudis in talks for 72 Typhoons.» Ft.com, 11 August 2008.
  118. «Austria: EADS Desperately Sought Eurofighter Deal.» Agence France-Presse via Defensenews.com, 2 September 2011.
  119. Earnshaw, Paul and John Neilson. «First Flight of Typhoon in Royal Saudi Air Force Livery.» Baesystems.com, 22 October 2008.
  120. PICTURE: Saudi Arabia receives more Typhoons — Flightglobal.com, 25 October 2013
  121. PICTURE: Saudi Arabia receives more Typhoons — Flightglobal.com, 25 October 2013
  122. «Oman Nears Eurofighter Typhoon Deal.» Aviation Week.
  123. Barrie, Douglas. «Farnborough Airshow.» Flight International via flightglobal.com, 18 July 2008. Retrieved: 28 November 2009.
  124. «Royal Air Force of Oman, JAS 39 Gripen and Eurofighter Typhoon.» Tactical Report, 3 June 2010.
  125. Trimble, Stephen. «In fresh blow to Eurofighter, US touts possible F-16 sale to Oman.» Flight International via flightglobal.com, 8 April 2010
  126. Hoyle, Craig. «Omani F-16 deal means continued wait for Eurofighter.» Flight International via flightglobal.com, 14 December 2011.
  127. «BAE Systems wins £2.5bn Hawk and Typhoon contract» BBC ,' 21 December 2012.
  128. Bahraini Air Force Typhoon Order In Prospect — Armedforces-Int.com, 8 August 2013
  129. «What It Really Means If Canada Ditches America's F-35»
  130. "US Bid Delays Qatar Jet Competition" DefenseNews, Nov. 10, 2013
  131. «BAE to propose that Typhoon replace RMAF's MIG-29N.» Bernama, 2 December 2009.
  132. «Race On To Offer Replacement As RMAF Phases Out MiG-29N.» Bernama, 2 December 2009.
  133. "UAE Orders More F-16E/F Fighters" AINonline, APRIL 26, 2013.
  134. [http://www.telegraph.co.uk/finance/newsbysector/industry/defence/9659408/Britain-and-UAE-agree-partnership-in-boost-for-Typhoon-jet.html «Britain and UAE agree partnership in boost for Typhoon jet», The Daily Telegraph
  135. "US Bid Delays Qatar Jet Competition" DefenseNews, Nov. 10, 2013
  136. "UAE Orders More F-16E/F Fighters" AINonline, APRIL 26, 2013.
  137. Spain offers Eurofighters to Peru
  138. Spain offers Eurofighters to Peru
  139. Rojters: Srbija kupuje borbene avione (Serbian). vesti-online.com. 16 December 2011. 
  140. Zoran Glavonjić (29 August 2012). Vojno vazduhoplovstvo Srbije čeka modernizaciju (Serbian). Radio Slobodna Evropa. 
  141. Serbia nears new order for MiG-29s. Flightglobal. 30 April 2013. Процитовано 8 July 2013. 
  142. «Eurofighter opens Office in Athens.» Eurofighter GmbH, 16 July 1999
  143. Eurofighter consortium leaves Greece Ekathimerini.com, 22 December 2011
  144. An alternate theory of the MMRCA process
  145. India's M-MRCA Fighter Competition: Is the Deal In Trouble?
  146. Request for Proposal for 126 Medium Multi-Role Combat Aircraft Issued Press Information Bureau (PIB), Government of India 28-August, 2007
  147. India Shortlists Rafale, Eurofighter for Jet Deal Sydney Morning Herald, 28 April 2011
  148. Path clear for Rafale fighter deal: Antony
  149. India Shortlists Rafale, Eurofighter for Jet Deal Sydney Morning Herald, 28 April 2011
  150. Dassault Rafale bags $10.4 bn deal to supply 126 multi-role combat aircraft to IAF with an option to buy ~80 more jets Economic Times, 31 January 2012
  151. Cameron presses India to buy Eurofighter British Force News, 18 February 2013
  152. «EADS reveals details of Euroofighter Tyhoon offer to Norway to replace JSF.» Flight International via flightglobal.com, 6 April 2006.
  153. The Joint Strike Fighter recommended to replace the F-16. Norwegian Prime Minister's Office. 20 November 2008. Процитовано 21 November 2008. 
  154. Norway orders F-35A JSF worth $10bn
  155. «South Korea Nears F-X Phase 3 Decision.» Aviationweek.com, 3 June 2013.
  156. Lee, Tae-Hoon (29 January 2012). Russia pulls out of Korea fighter project. The Korea Times. Процитовано 30 January 2012. 
  157. Tae-hoon, Lee. «Air Force desperate on fighter project.» Korea Times, 8 July 2012.
  158. «South Korea extends bidding on $7.3 billion fighter jet project — media.»
  159. Boeing to Win Fighter Project Despite Veterans' Pleas — Chosun.com, 17 September 2013
  160. South Korea seeks stealth jet edge while North's MiGs age reuters.com, 25 September 2013
  161. South Korea to obtain 40 F-35As - Flightglobal.com, 22 November 2013
  162. Singapore Seals Deal to Acquire Twelve F-15SG
  163. Singapore Seals Deal to Acquire Twelve F-15SG
  164. Enginsoy, Ümit. "Turkey to possibly buy 20 more F-35 fighters." Hurriyetdailynews.com, 9 October 2009
  165. Le Temps, 13 February 2007.
  166. Neue Zuercher Zeitung, 9 October 2008.
  167. Rafale Blowing Hot Again In Switzerland, U.A.E.?
  168. Hoyle, Craig (30 November 2011). Rafale team fights back after Swiss Gripen win. Flight International. 
  169. «Japan may buy Eurofighter, defence minister says.» Reuters, 17 October 2007.
  170. «Order for next-generation stealth fighters postponed again.» Daily Yomiuri Online, 27 July 2010.
  171. Eurofighter woos buyers for 10 billion euro order Eurofighter woos buyers for 10 billion euro order
  172. Eurofighter Typhoon Squadrons
  173. «Eurofighter World 2013/11» November 25, 2013
  174. Eurofighter Typhoon Squadrons
  175. Eurofighter Typhoon Squadrons
  176. Eurofighter Typhoon Squadrons
  177. Royal Air Force Typhoons have appeared in new markings for the first time today.
  178. Eurofighter Typhoon Squadrons
  179. Eurofighter Typhoon Squadrons
  180. Eurofighter Typhoon Squadrons
  181. «Eurofighter World 2013/11», November 25, 2013, page 43
  182. «Eurofighter crashes in Spain»
  183. "Spanish Air Force operates new Typhoon squadron Eurofighter World (Eurofighter Gmbh), July 2012, pp. 6.
  184. "Spanish Air Force operates new Typhoon squadron Eurofighter World (Eurofighter Gmbh), July 2012, pp. 6.
  185. "Spanish Air Force operates new Typhoon squadron Eurofighter World (Eurofighter Gmbh), July 2012, pp. 6.
  186. «Eurofighter World 2013/11», November 25, 2013, page 43
  187. Eurofighter Typhoon Squadrons
  188. Eurofighter Typhoon Squadrons
  189. Eurofighter Typhoon Squadrons
  190. Eurofighter Typhoon Squadrons
  191. Eurofighter Typhoon Squadrons
  192. «Eurofighter World 2013/11» November 25, 2013
  193. German air force bill for Eurofighters escalates
  194. Mängel an Schleudersitzen: Prüfer zweifeln an Flugtauglichkeit des «Eurofighter»
  195. Eurofighter Typhoon Squadrons
  196. Eurofighter Typhoon Squadrons
  197. Eurofighter Typhoon Squadrons
  198. Eurofighter Typhoon Squadrons
  199. Oman Buys 12 Typhoon, 8 Hawk Aircraft From BAE, Cameron Says
  200. PICTURE: Saudi Arabia receives more Typhoons Flightglobal, 25 Oct 2013
  201. «Spain's DA6 in first Eurofighter crash.» Flight International via flightglobal.com, 26 November 2002.
  202. O'Keeffe, Niall. «Saudi pilot killed as Eurofighter crashes in Spain.» Flight International via flightglobal.com, 24 August 2010. Retrieved: 29 November 2010.
  203. «Safety probe leads to some Typhoon jets being grounded.» bbc.co.uk, 18 September 2010.
  204. «Eurofighter DA-1.» deutsches-museum.de.
  205. Ajay, Srivastava. «New Display at Royal Air Force Museum.» Flight Journal, Volume 13, Issue 3, June 2008.
  206. «Eurofighter Typhoon DA4 arrives at Duxford.» Imperial War Museum.
  207. "Typhoon." Raf.mod.uk, 1 July 2005. Retrieved: 28 November 2009.
  208. Ayton, Mark. "Kings of Swing". Air Forces Monthly, Key Publishing, September 2008, pp. 58–67
  209. Williams, Mel, ed. "Typhoon". Superfighters, The Next Generation of Combat Aircraft. London: AIRtime, 2002. ISBN 1-880588-53-6.
  210. а б Spick 2002
  211. а б в г д "Eurofighter Typhoon". All the World's Aircraft. Jane's Information Group, 2013.
  212. а б http://www.eurofighter.com/eurofighter-typhoon/technicaldata.html
  213. "Eurofighter Typhoon". eurofighter.com.
  214. а б в Eurofighter: Technical Data
  215. http://www.eurofighter.com/fileadmin/web_data/downloads/efworld/ef_world_3-2010web.pdf
  216. http://eurofighter.airpower.at/technik-daten.htm ємність баків: 4996 кг / 6215 л
  217. http://www.mtu.de/de/products_services/military_business/programs/ej200/EJ200.pdf
  218. [1] Österreichs Bundesheer
  219. http://www.baesystems.com/article/BAES_159814/typhoon
  220. "Switzerland Eurofigther website: Average Speed without afterburner Mach 1.5 (Supercruise) (Translation)."] google.de.
  221. "Eurofighter." fas.org.
  222. Eurofighter EF 2000 Österreichs Bundesheer
  223. http://www.bmlv.gv.at/waffen/waf_eurofighter.shtml Eurofighter EF 2000] Österreichs Bundesheer
  224. "Eurofighter Tech." doppeladler.com.
  225. Der Eurofighter Typhoon - technische Beschreibung
  226. "Eurofighter Typhoon: Weapons loadout." typhoon.starstreak.net.
  227. «Press Release — Eurofighter and Euroradar confirm 2015 entry into service target date for the Typhoon new generation E-Scan radar.» eurofighter.com, 22 June 2011.
  228. SELEX Galileo — Advanced Targeting
  229. Official Rafale specifications. FR: Dassault. 
  230. Official Typhoon Specifications. Eurofighter. 
  231. Eurofighter Typhoon (German). DE: Luftwaffe. 
  232. F-16C/D Factsheet. US Air Force
  233. F-16 Specifications. Lockheed Martin
  234. F/A-18E/F Super Hornet page. Boeing
  235. Super Hornet Overview. Boeing (PDF)
  236. Aircraft Museum — F/A-18E/F Super Hornet. Aerospace Web. Retrieved 1 February 2011.
  237. а б в BP (JPEG). Blogspot. 
  238. PICTURES: Saab reveals Gripen Demo aircraft Flightglobal.com, 23 April 2008.
  239. Official Gripen IN Technical Specifications. SE: Saab. 
  240. Pressbrief Gripen NG (PDF) (Dutch). NL. 8 August. Процитовано 1 February 2011. 
  241. а б в Saab NG presentation (PDF). JSF Nieuws. с. 5. 
  242. MiG-35. RU: MiG Aravia. 
  243. MiG-29M2 specifications. RAC MiG (МіГ-29M2 за характеристиками майже аналогічний МіГ-35).
  244. MiG-35. Deagel. 
  245. MiG-35 specifications. Airforce technology. (Ferry range with three external fuel tanks 3,100 km).
  246. Aero India 2007 Brochure. Bharat-Rakshak. 
  247. F-16 Versions — F-16E/F. F-16.net.
  248. «Gripen Dimensions». Saab
  249. http://www.saabgroup.com/Global/Documents%20and%20Images/Air/Gripen/Gripen%20product%20sheet/Gripen_Dimensions.pdf
  250. Technische Daten Eurofighter Austria (German). AT: Air Power. 
  251. «Fox Three.» dassault-aviation.com.
  252. Austrian Airforce
  253. Gripen Supercruises
  254. EFA-2000 Eurofighter. Fas.org.
  255. «Upgraded Eurofighter offered to Indian Air Force». Thaindian News, 4 January 2010.
  256. «Rafale.» Federation of American Scientists. Retrieved: 10 February 2012.
  257. Eurofighter Typhoon |. Eurofighter.com.
  258. Report on U.S. Competitiveness in the Fighter Aircraft Export Market. CSIS
  259. Capaccio, Tony (16 December 2010). Lockheed F-35 Program Faces $1 Billion Cut in U.S. Senate Spending Measure. Bloomberg L.P. Процитовано 12 September 2011. 

Бібліографія

  • Ayton, Mark. "Kings of Swing". Air Forces Monthly, Key Publishing, September 2008, pp. 58–67.
  • Boot, Roy. From Spitfire to Eurofighter: 45 years of Combat Aircraft Design. Shrewsbury, UK: AirLife Publishing Ltd., 1990. ISBN 1-85310-093-5.
  • Buttler, Tony. British Secret Projects: Jet Fighters Since 1950. Hinckley, UK: Midland Publishing, 2000. ISBN 1-85780-095-8.
  • Spick, Mike. «Eurofighter Typhoon.» The Great Book of Modern Warplanes. St. Paul, Minnesota USA: MBI Publishing Company, 2000. ISBN 0-7603-0893-4.

Зовнішні посилання

Шаблон:Link FA Шаблон:Link FA