Grumman F-14 Tomcat

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Jump to navigation Jump to search
Grumman F-14 Tomcat
F-14 ВМС США
Grumman F-14 Tomcat
Призначення: палубний винищувач 
Перший політ: 21 грудня 1970 
Прийнятий на озброєння: вересень 1974 
Знятий з озброєння: ВМС США 22 вересня 2006 
Період використання: ВПС Ірану (продовжує) 
На озброєнні у: Seal of the United States Department of the Navy (alternate).svg ВМС США
Іран Іран 
Всього збудовано: 712 
Вартість одиниці: $ 38 мільйонів у 1998 
Модифікації: F-14A, F-14B, F-14D 
Конструктор: Bob Kress[1] 
Екіпаж: 2 особи
Максимальна швидкість (МШ): 2485 км/год
Бойовий радіус: 926 км
Практична стеля: 16 150 м
Швидкопідйомність: 229 м/с
Довжина: 19,1 м
Висота: 4,88 м
Розмах крила: 11,58-19,55 м
Площа крила: 54,5 м²
Споряджений: 27 000 кг
Двигуни: F-14A: 2×ТРДФ Pratt & Whitney TF30-P-412
F-14B/D: 2×ТРДФ General Electric F110-GE-400 
Тяга (потужність): 56,0 кН
61,4 кН 
Тяга форсажна: 94,8 кН
124,7 кН 
Гарматне озброєння: 1 х 20-мм, М61А-1 Vulcan 
Боєзапас: 675 
Кількість точок підвіски: 10 (чотири підфюзеляжні і шість підкрилевих) 
Маса підвісних елементів: 6700 кг  кг
Підвісне озброєння AIM-54 Phoenix, AIM-7 Sparrow, AIM-9 Sidewinder, вільнопадні, касетні бомби, запалювальні бомби 

Грумман F-14 «Томкет» (англ. Grumman F-14 Tomcat) — двомісний реактивний перехоплювач, винищувач-бомбардувальник четвертого покоління, зі змінною геометрією крила виробництва Grumman Aircraft Engineering Corporation.

Розроблений на початку 1970-х для заміни F-4 «Фантом» II. Поставлявся на експорт в Іран де ще стоїть на озброєнні. Знятий з озброєння у ВМС США в 2006 і замінений на F/A-18 E/F Super Hornet.

Історія розробки[ред.ред. код]

В червні 1968 року ВМС США розпочали конкурс на важкий палубний винищувач з змінною геометрією крила, що передбачався на заміну застарілим F-4 «Фантом» II, в якому взяли участь п'ять фірм. З самого початку робіт над проектом, F-14 конструювався як літак, здатний завоювати повітряну перевагу у безпосередній близькості від авіанесучих кораблів, з яких передбачалося використовувати ці літаки. Додатковою функцією повинна була бути можливість завдавати ударів по тактичним наземних і надводних цілях. Проект F-14 виграв конкурс і в січні 1969 року був укладений контракт . Перший прототип піднявся в повітря 21 грудня 1970 року і за ним відразу пішла передсерійна партія з 11 літаків. Влітку 1972 року були завершені випробування F-14 на авіаносцях і промислові поставки для флоту почалися в жовтні того ж року.

F-14 був орієнтований в першу чергу на відбиття ракетних ударів по корабельних групах. Основним елементом F-14 є система управління озброєнням Hughes AN/AWG-9 з багаторежимною імпульсно-доплерівською РЛС. За інформацією міністерства оборони СРСР, дальність виявлення цілі з ЕПР 3 м² — 160 км, супровід 24 цілей і наведення на 6, діапазон роботи РЛС 8-10 ГГц. Дальність виявлення теплопеленгатором (телескоп) в ППС — 220 км, в ЗПС — 300 км.[2] Пізніше літаки отримали телекамеру Нортроп, яка дозволяє визначати цілі на відстані до 100 км. Також «Томкет» мав вбудований комплекс радіо-електронної боротьби.

Для ближнього бою «Томкет» має вбудовану 20-мм автоматичну гармату General Electric M61A1 Vulcan, з бойовим комплектом у 675 набоїв. Основу ракетного озброєння становили чотири ракети «повітря-повітря» AIM-54 або AIM-7, що розташовувалися на пілонах під фюзеляжїм. F-14 є єдиним літаком, здатним нести ракету «повітря-повітря» великої дальності AIM-54A Phoenix. Ця ракета, вартістю 500 тис. доларів, здатна вражати цілі на відстані 185 км. Це дає F-14 можливість знищувати більшість літаків супротивника до того, як сам він з'явиться у них на екрані радара. На додаток до них на підкрильних пілонах могли розташовуватися ще чотири ракети AIM-9 Sidewinder. Для ураження наземних (наводних) цілей F-14A міг використовувати лише некеровані авіабомби. Крім того, «Томкет» був здатний нести до 6576 кг наступального озброєння різного класу.

Роботи над F-14A були затьмарені втратою першого прототипу в грудні 1970 рока, однак попри це, ВМС США були поставлені 478 машин і ще 79 були продані Ірану в 19761978 роках (модифікація F-14A-GR). Наступною мала стати модель F-14B, оснащена двигунами Pratt & Whitney F401-PW-400, але роботи над нею були згорнуті. Замість цього 38 літаків F-14A починаючи з 1986 були переоснащені двигунами General Electric F110-GE-400, і згодом отримали позначення F-14B. В 1990 році з'явилась модифікація F-14D, яка відрізнялася від попередніх потужнішим радаром Hughes AN/APG-71 (система дозволяє супроводжувати 24 цілі і здійснювати захоплення і запуск ракет по 6 з них одночасно, на різних висотах і дальностях, а також більшою стійкістю до радіо-перешкод), удосконаленою авіонікою і переобладнаною кабіною. Всього було побудовано 37 літаків цього типу, ще 104 переробили з раніше випущених F-14A вони мали позначення F-14D (R). Передбачалось модернізувати всі F-14A, але закінчення "холодної війни" зменшило витрати на озброєння.

Експлуатація[ред.ред. код]

F-14 супроводжує радянський стратегічний бомбардувальник Ту-95, 1991 рік

F-14 був прийнятий на озброєння у вересні 1974. Бойове хрещення отримали тоді ж, коли дві ескадрилії F-14 прикривали американську евакуацію з Сайгону. Загалом в 80-90 тих роках ними було озброєно 24 бойові і 4 резервні ескадрилії.

Американські «Томкет» брали участь у двох сутичках з лівійської авіацією над затокою Сідра, збивши в 1981 році два Су-22 (див. перший інцидент в затоці Сідра), а в 1989 році — два МіГ-23 (див. другий інцидент в затоці Сідра).

F-14 брали участь в операції «Буря в пустелі», де забезпечували повітряне прикриття американським бомбардувальникам і штурмовикам, в результаті був втрачений один F-14. До 2000-го року в ВМС США залишилось лише 12 бойових ескадрилій з F-14. У подальших конфліктах (операція «Помірна сила», війна проти Югославії, війни в Афганістані і Іраку) F-14 застосовувалися для завдання ударів по наземних цілях.

Зняття з озброєння[ред.ред. код]

Останній запуск американського F-14 з борту авіаносця "Теордор Рузвельт"

Спочатку закінчення експлуатації F-14 було заплановано на 2008 рік, але успішне введення в дію винищувачів F-18E/F Super Hornet дозволило зробити це раніше встановленого терміну.

F-14 офіційно знято з озброєння ВМС США 22 вересня 2006 року, останній політ ескадрилей VF-31 і VF-213 з авіаносця "Теодор Рузвельт", оснащених F-14D, відбувся 10 березня того ж року, всі літаки моделей A і B були виведені до резерву ще раніше[3].

Іран[ред.ред. код]

Іран був єдиною країною, куди експортувалися F-14. Усього було поставлено 79 літаків, які брали участь в ірано-іракській війні. Незважаючи на проблеми із запчастинами, «Томкет» досі експлуатуються іранськими ВВС.

Іран замовив 80 винищувачів разом з озброєнням (серед них 714 AIM-54A Phoenix, з яких поставили лише 284) і запчастинами в 1974 році. Іранський варіант відрізнявся більш потужним двигуном TF30-P-414, відсутністю обладнання для посадки на авіаносеці та простішим комплексом РЕБ. Весь парк літаків почав службу трьома роками пізніше, до того часу було навчено більше 120 екіпажів і майже стільки ж наземного персоналу.

Незважаючи на ісламську революцію 1979, в результаті якої були припинені всі відносини з США, іранські Tomcat залишалися боєздатними, але поставки озброєння і запчастин припинилось.

В ВПС Ірану F-14 стояли на озброєнні в чотирьох ескадриліях. Через рік вони взяли участь у війні з Іраком, під час якої їхні пілоти знищили понад 200 цілей. Хоча кількість цілей залишилася неуточнена, більше 25 з них були знищені ракетами AIM-54 Phoenix. Також в ближньому бою F-14 показали себе маневренішими за МіГ-23. Загалом за час війни було втрачено чотири машини, дві в бою і дві через катастрофи. Але через відсутність запчастин ефективність літаків значно знизилась. Іранські інженери змогли налагодити виробництво деяких запчастин на власних підприємствах, а заради поповнення боєзапасу було модифіковано зенітну ракету MIM-23 (модифікована версія стала називатись AIM-23), але через великі габарити останньої їх можна було закріпити лише три штуки.

У 2008 році на озброєнні Ірану перебувало понад 40 літаків. І в кінці 2006—2007 років вони не лише провели декілька безкровних повітряних зустрічей з американськими і британськими винищувачами, які діють вздовж кордонів Ірану, але також збили два розвідувальні безпілотні літальні апарати (імовірно США) у повітряному просторі Ірану. В 2015 році залишилось боєздатними до 25 літаків, які зараз беруть участь в забезпеченні підтримки операцій проти "Ісламської держави" і сирійської опозиції.

Країни-оператори F-14 Tomcat
   Країни, які продовжують експлуатацію F-14 Tomcat
   Країни, які завершили експлуатацію F-14 Tomcat

Варіанти[ред.ред. код]

F-14D
YF-14A
Прототипи й передсерійні літаки. Побудовано 12 екземплярів.
F-14A
Двомісний всепогодний винищувач-перехоплювач для ВМС США. Пізніше до складу озброєння були додані високоточні боєприпаси. У ВМС США були поставлені 545 літаків. Останні 102 літака були оснащені вдосконаленими двигунами TF30-P-414A.

У Іран планувалося відправити 80 літаків, проте було поставлено тільки 79; 80-й іранський літак залишився у ВМС США.

F-14A +або F-14B
Поліпшена версія літака F-14A з двигунами GE F110-400. Велика частина устаткування, в тому числі радар AWG-9, залишена без змін. Пізніше отримав позначення F-14B. Всього було побудовано 38 літаків F-14B, ще 48 були переобладнані з варіанту F-14A.[4] Наприкінці 90-х років у 67 F-14B був продовжений ресурс планера і вдосконалено бортове обладнання. Модифіковані літаки отримали позначенняF-14B Upgrade.
F-14D Super Tomcat
Остання модифікація F-14 з двигунами GE F110-400. Аналогове бортове обладнання було замінено на цифрове, також був встановлений новий радар APG-71. Було побудовано 37 літаків модифікації F-14D, ще 18 були переобладнані з варіанту F-14A.[4]

Тактико-технічні характеристики (F-14D Super Tomcat)[ред.ред. код]

Тривимірна проекція Grumman F-14 Tomcat.

Технічні характеристики[ред.ред. код]

  • Екіпаж: 2 особи (пілот та оператор озброєння)
  • Довжина: 19,1 м
  • Розмах крила :
    • В складеному стані: 11,65 м
    • В розгорнутому положенні: 19,45 м
  • Кути стрілоподібності крила: 20-68° (на стоянці можливо і 75°б для зменшення місця що займає в ангарі)
  • Висота: 4,88 м
  • Площа крила: 54,5 м ²
  • Профіль крила: NACA 64A209.65 mod корінь крила, 64A208.91 mod закінцівках крила
  • Маса порожнього: 19838 кг
  • Маса спорядженого: 27700 кг
  • Максимальна злітна маса: 33720 кг
  • Двигун: 2 × двоконтурних турбореактивних з форсажною камерою General Electric F110-GE-400

Льотні характеристики[ред.ред. код]

Озброєння[ред.ред. код]

  • Гарматне: 1 шестиствольна гармата M61A-1 Vulcan калібру 20 мм, 675 снарядів
  • Бойове навантаження: 6700 кг різного озброєння:
    • Ракети «повітря-повітря»: AIM-54 Phoenix, AIM-7 Sparrow, AIM-9 Sidewinder
    • Бомбове озброєння: GBU-10, GBU-12, GBU-16, GBU-24, GBU-24E Paveway I/II/III LGB, GBU-31, GBU-38 JDAM, Mk-20 Rockeye II, Mk-82 , Mk-83 і Mk-84
  • Варіанти озброєння:
    • 2 × AIM-9 + 6 × AIM-54
    • 2 × AIM-9 + 2 × AIM-54 + 4 × AIM-7
    • 2 × AIM-9 + 4 × AIM-54 + 2 × AIM-7
    • 2 × AIM-9 + 6 × AIM-7
    • 4 × AIM-9 + 4 × AIM-54
    • 4 × AIM-9 + 4 × AIM-7

Додаткові факти[ред.ред. код]

  • На F-14 літала Кара Халтгрін, перша в історії ВМС США жінка, яка отримала кваліфікацію льотчика-винищувача. Вона загинула в авіакатастрофі 25 жовтня 1994.

Джерела[ред.ред. код]

  • Харук, А. (2017). Бойові літаки XXI століття. Харків: Книжковий клуб «Клуб сімейного дозвілля». с. 400. ISBN 978-617-12-3864-0. 

Примітки[ред.ред. код]

  1. Bob Petrella (Writer), Max Raphael (Narrator). (2002, 12 March). Modern Marvels [DVD]. The History Channel.
  2. Міністерство оборони СРСР. Палубний винищувач F-14. 1984 р. с.33, 44
  3. Офіційні дані ВМС США (англ.)
  4. а б Anft, Torsent. F-14 Bureau Numbers. Home of MATS. Архів оригіналу за 2012-02-17. Процитовано 2008-03-05. 

Посилання[ред.ред. код]