McDonnell Douglas F-15E Strike Eagle

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
McDonnell Douglas F-15E Strike Eagle
F-15E здійснює патрулювання над Іраком, лютий 1999
F-15 Eagle
Призначення: винищувач-бомбардувальник 
Перший політ: 11 грудня 1986 
Прийнятий на озброєння: квітень 1988 
На озброєнні у: Seal of the US Air Force.svg ВПС США
Ізраїль Ізраїль
Південна Корея Південна Корея
Саудівська Аравія Саудівська Аравія 
Всього збудовано: 422 станом на кінець 2013 року[1] 
Вартість одиниці: US $ 43 мільйони (1998)
US $ 100 мільйонів (2006) (F-15K)[2]

US $ 136 млн (2012 рік) (F-15SA)[3] 

Модифікації: F-15SE Silent Eagle 
Екіпаж: 2 особи
Крейсерська швидкість: 917 км/год
Максимальна швидкість (МШ): 2660 км/год
Бойовий радіус: 1270 км
Дальність польоту: 3900 км
Практична стеля: 18 200 м
Швидкопідйомність: 250 м/с
Довжина: 19,4 м
Висота: 5,63 м
Розмах крила: 13,05 м
Площа крила: 56,5 м²
Споряджений: 28 440 кг
Двигуни: 1 ТРДФ Pratt & Whitney F100-229 
Тяга (потужність): 2×79,18 кН 
Тяга форсажна: 2×129 кН 
Гарматне озброєння: 1×20 мм, М61А-1 Vulcan 
Боєзапас: 510 
Кількість точок підвіски:
Підвісне озброєння до 11 000 кг. AIM-7, AIM-9, AIM-120, AGM-65 Maverick 

Макдоннелл-Дуглас[4]F-15E «Страйк Ігл» (англ. McDonnell Douglas F-15E Strike Eagle) — американський двомісний багатоцільовий винищувач, створений на базі F-15 Eagle. Був розроблений у 1980-х роках для нанесення авіаударів по високозахищеним цілям без застосування літаків супроводження чи радіоелектронної боротьби. Перший політ F-15E відбувся 11 грудня 1986 року.

Літаки цього типу застосовувалися в бойових операціях на території Іраку, Югославії, Афганістану, Ємену та Лівії. Під час них F-15E наносили авіаудари по важливих цілях, здійснювали безпосередню підтримку союзних військ та повітряне патрулювання.

Основний користувач — американські військово-повітряні сили, крім того F-15E поставлявся на експорт в Ізраїль, Саудівську Аравію, Південну Корею та Сингапур. Станом на кінець 2013 року вироблено 422 літаки.

Історія створення[ред.ред. код]

Походження[ред.ред. код]

McDonnell Douglas F-15 Eagle розроблявся як заміна для McDonnell Douglas F-4 Phantom II ВПС США, але на відміну від останнього він створювався як винищувач завоювання переваги в повітрі і рідко розглядався як ударний літак. Тим більше, категорично проти застосування F-15 як бомбардувальника виступали його розробники. В ході експлуатації F-15 зарекомендував себе як дуже успішний винищувач, отримавши понад 100 повітряних перемог без втрат з власної сторони.[5]

Незважаючи на відсутність зацікавленості з боку Пентагону, McDonnell Douglas почав роботу над проектом ударної версії F-15. Компанія розробляла літак як заміну для General Dynamics F-111 Aardvark і ударних варіантів F-4, а також для збільшення парку F-15-х.[6] В 1978 році ВПС США ініціювали програму Tactical All-Weather Requirement Study (TAWRS), яка розглядала пропозицію McDonnell Douglas, так і інші варіанти, втому числі подальшу закупку F-111F. В результаті цієї програми F-15 був рекомендований як майбутня ударна платформа для ВПС США.[7] В 1979 році компанії McDonnell Douglas та Hughes почали закриту співпрацю по розробці ударної версії F-15.[8]

В рамках програми розробки F-15Е було перероблено другий прототип TF-15A (серійний номер 71-0291). Літак, відомий як «демонстратор передових можливостей», здійснив свій перший політ 8 липня 1980 року.[7] Він попередньо використовувався для випробування конформних паливних баків, розроблених спочатку для F-15 під назвою «FAST Pack».[7] Згодом на нього було встановлено прилад для лазерного підсвічення цілі, що дозволило літаку самостійно застосовувати бомби з лазерним наведенням.[9] Демонстратор було вперше показано в 1980 році під час авіпоказу у Фарнборо.[10]

Програма ETF[ред.ред. код]

В березні 1981 року ВПС США оголосили конкурс на створення тактичного ударного літака ETF (Enhanced Tactical Fighter) для заміни F-111 Aardvark. Програма була пізніше перейменована на DRF (Dual-Role Fighter). Концепція літака передбачала можливість нанесення авіаударів по наземних цілях в глибині території противника, без покладання на супровід винищувачів чи допомогу літаків радіоелекторонної боротьби.[11] На конкурс General Dynamics представила F-16XL, а McDonnell Douglas в свою чергу F-15E. Також брав участь у конкурсі європейський Panavia Tornado, але через недостатні можливості вести повітряні бої та той факт, що літак був неамериканського виробництва, він ніколи серйозно не розглядався.[10]

Оцінювальна команда, під керівництвом бригадного генерала Рональда Уілборна Йетса працювала з 1981 по 30 квітня 1983 рр. Під час її роботи F-15E здійснив понад 200 польотів, продемонструвавши злітну вагу в 34 тони та можливість нести 16 різних конфігурацій озброєння.[12][13] Для участі в конкурсі McDonnell Douglas окрім «демонстратора передових можливостей» задіяла ще три F-15, серійні номера: 78-0468, 80-0055 та 81-0063. Одномоторний F-16XL був багатообіцяючим проектом, через застосування на ньому вигнутого дельтавидного крила, яке значно підвищувало його льотно-технічні характеристики. В залежності від того, яка версія буде вибрана: одно- чи двомісна, літак отримував назву F-16E та F-16F, відповідно.[13] Однак 24 лютого 1984 року, ВПС США вибрали F-15E, причинами такого вибору були нижча вартість розробки F-15E, в порівнянні з F-16XL (270 млн проти 470 млн US$), більший модернізаційний потенціал та наявність двох двигунів.[12][14] ВПС США спочатку планували закупити 400 літаків, але пізніше цифра була переглянута і зменшена до 392.[13][15]

В польоті перший випущений F-15E (серійний номер 86-0183)

Виготовлення перших трьох F-15E почалося в липні 1985-го. Перший з них 86-0183, пілотований Гері Дженінгсом, здійснив свій перший політ 11 грудня 1986-го.[12][14] Під час цього польоту, який тривав 75 хвилин, була досягнена швидкість 0.9 Маха та висота 12000 метрів.[12] Цей літак мав весь комплект авіоніки F-15E та перероблену передню частину фюзеляжу, але задня частина фюзеляжу та двигуни були аналогічні базовому F-15.[12] Перший повністю укомплектований F-15E 86-0185 здійснив свій перший політ 31 березня 1987-го.[12][16]

Перший серійний F-15E був поставлений в квітні 1988 року та включений в склад 405-го тактичного тренувального авіакрила дислокованого на авіабазі Luke, штат Аризона. Перші F-15E заступили на бойове чергування 30 червня 1989 року на авіабазі Seymour Johnson, Північна Кароліна в складі 336-ї тактичної винищувальної ескадрильї 4-го винищувального авіакрила.[14] Поставки F-15E для ВПС США тривали до 2001 року, коли був поставлений останній із 236 замовлених літаків.[17]

Крім того були створені варіанти F-15E для Ізраїлю (F-15I), Саудівської Аравії (F-15S), Республіки Корея (F-15K) та Сингапуру (F-15SG).

Програма модернізації та заміни[ред.ред. код]

Для модернізації та продовження терміну експлуатації F-15, які стоять на озброєнні ВПС США, в 2008—2017 рр. буде виділено 5.3 млрд$, із них на F-15Е — 3,2 млрд$.[18] Модернізація включає в себе заміну радара AN/APG-70 з механічним скануванням на AN/APG-82(V)1 з активною фазованою антенною решіткою.[19] Новий радар, в порівнянні з попереднім, має кращі можливості для виявлення та супроводження цілей, надійніший, ефективніший та простіший в експлуатації.[19] Спочатку радар носив назву AN/APG-63(V)4, але в 2009 році вона була змінена на нинішню — AN/APG-82.[20] Новий радар включає в себе процесор AN/APG-79, який використовується на F/A-18E/F Super Hornet та антену AN/APG-63(V)3, який встановлюється на F-15С[21] Перший радар було поставлено Боїнгу для випробувань в 2010 році.[22] Установка перших серійних радарів на літаки очікується в третьому кварталі 2013 року, а досягнення експлуатаційної готовності на початку 2014-го.[19][18] Для продовження терміну експлуатації Боїнг проводить роботи над збільшенням ресурсу F-15Е до 32000 льотних годин.[18]

ВПС США планує експлуатувати F-15E до 2030-х років і поки що немає варіантів, для його заміни в майбутньому.[23] Одним із можливих варіантів може стати створення двомісної версії F-35, тому що на розробку нового літака для заміни F-15E у ВПС США не вистачить коштів.[23] В даний момент ведеться розробка нового бомбардувальника NGB, який зможе взяти на себе частину завдань, які виконує F-15E, а саме нанесення ударів по цілям в глибині території противника. F-35A, який планується прийняти на озброєння в 2016 році може взяти на себе більшу частину завдань, які виконує F-15E, але останній має більший радіус дії, більше бойове навантаження, вищу швидкість та кращу живучість.

Silent Eagle[ред.ред. код]

Докладніше: Boeing F-15SE Silent Eagle

F-15SE Silent Eagle — пропонований Боїнгом варіант модернізації F-15E з використанням технологій для винищувачів п'ятого покоління, таких як внутрішнє розміщення озброєння та радіопоглинаючі матеріали. На F-15SE встановлено конформні збройні відсіки для внутрішнього розміщення озброєння, замість конформних паливних баків, а хвостове оперення відхилено в зовнішню сторону на 15 градусів для кращого розсіювання радіохвиль. Боєприпаси займають більшу частину місця в кожному конформні збройному відсіку, а залишок місця використовується для зберігання пального.[24]

Перший випущений F-15E (серійний номер 86-0183) було перероблено у варіант F-15Е1, який буде використовуватись як демонстратор F-15SE. Свій перший політ він здійснив 8 липня 2010 року,[25] а перший випробувальний запуск ракети «повітря-повітря» AIM-120 AMRRAM з конформного збройного відсіку відбувся 20 липня 2010 року.[26] Потенційними користувачами нової модифікації F-15E є Саудівська Аравія, Республіка Корея, Японія та Ізраїль.[24]

Проект[ред.ред. код]

Багатофункціональний винищувач F-15E по конфігурації майже ідентичний двомісним літакам F-15B і F-15D. Але він відрізняється від них істотно переробленою конструкцією, що пов'язано зі збільшенням злітної ваги. У порівнянні з F-15D планер, перероблений на 60 % та значно посилений. Його ресурс збільшений до 16000 льотних годин.

Ряд елементів хвостової частини фюзеляжу і стулки основних стійок шасі виконані з титанового сплаву із застосуванням надпластичного формування і дифузійного зварювання. Це дозволило трохи збільшити об'єм моторного відсіку і забезпечити його сумісність як з «рідними» двигунами F100 фірми Pratt & Whitney, так і з більш потужними і великогабаритними F110 General Electric. Шасі літака було посилено, щоб витримати більшу посадкову масу. З цією метою використані гальма з вуглецевими дисками.

Сопла двигунів Pratt & Whitney F100-PW-229, встановлених на F-15E

Силова установка перших 134 літаків складається з двох двигунів Pratt & Whitney F100-PW-220 (2x10650 кгс), аналогічних тим, які використовуються на літаках F-15C і F-15D, єдина відмінність — цифрова система управління. На літаках, що випускалися з серпня 1991 року, встановлені більш потужні ТРДДФ Pratt & Whitney F100-PW-229 (2x13200 кгс), що дозволило зберегти тягооснащеність літака (у «винищувальній» конфігурації) на рівні більш легкого F-15C.[27]

Паливна система включає шість паливних баків розташованих у фюзеляжі та два в крилах літака. Для підвищення бойової живучості всі баки та прилеглі до них відсіки заповнені піноматеріалом, для поглинання енергії вибуху. Загальний об'єм внутрішніх баків — 7643 л. Два конформних паливних бака вміщують по 2737 л. Крім того, на зовнішніх вузлах підвіски може розміщуватися три підвісних паливних бака ємністю по 2309 л кожен. Таким чином, сумарний об'єм палива, який може взяти літак на борт — 22044 л палива, що є рекордом для машин такого класу.[27]

До складу прицільно-навігаційного комплексу входять: багатофункціональна РЛС AN/APG-70, підвісна оптико-електронна система вказування цілі та навігації LANTIRN, інерційна навігаційна система (ІНС) LN-93, апаратура глобальної супутникової навігаційної системи (СНС) NAVSTAR і радіовисотомір AN/APN-232.

РЛС AN/APG-70 була створена в 1980-х рр. як надійніший та легший в обслуговуванні варіант AN/APG-63.[28] Від останньої залишились лише плоска антенна решітка з механічним скануванням (при цьому швидкість переміщення променя збільшена з 70 до 140 град/с) і блок живлення. Інші шість блоків є новими, або значно модернізовані.[27]


У режимі повітря-повітря дальність виявлення цілей становить 185 км. РЛС має можливість виділення окремих цілей у групі при відстані до 30 м між ними. РЛС має режим розпізнавання окремих цілей на основі аналізу сигналів, які відбиваються від обертових лопаток компресора двигуна літака-цілі. РЛС забезпечує одночасний супровід кількох цілей і пуск по них ракет AIM-120 AMRAAM класу повітря — повітря. Для підвищення ймовірності виявлення цілей на зустрічних і попутних курсах на великих відстанях та на фоні земної поверхні, РЛС має режим випромінювання з високою частотою повторення імпульсів (200 кГц) і стробіюванням по дальності. Це дозволяє ефективно пригнічувати відбиття променя РЛС від земної поверхні. У цьому режимі РЛС може супроводжувати одночасно до десяти цілей.[27]

У режимі картографування РЛС дозволяє отримувати зображення ділянок земної поверхні, візування відбувається під кутом до 45 градусів, по обидві сторони від напрямку польоту. Режим синтезування апертури, при роботі по наземним цілям, забезпечує роздільну здатність 38 м на відстані 300 км, а при відстані 27 км — 2,5 м. При цьому затримка у формуванні зображення не перевищує 3 — 7с. Можливість отримання достатньо якісних зображень зберігається навіть при маневруванні з чотирикратними перевантаженнями.[27]

РЛС AN/APG-70 з механічним скануванням буде замінена на AN/APG-82(V1) з активною фазованою антенною решіткою.[19]. Установка перших радарів розпочнеться в третьому кварталі 2013 р.[19] Досягнення експлуатаційної готовності очікується на початок 2014-го р.[18]

Прицільно-навігаційна система LANTIRN забезпечує навігацію, виявлення наземних цілей і застосування зброї проти них вночі і в складних метеоумовах. Система розміщується у двох контейнерах: навігаційному AN/AAQ-13 і прицільному AN/AAQ-14. Вони є автономними і можуть застосовуватися незалежно один від іншого.

F-15E ВПС США на авіашоу в Сингапурі (2010 р.). Чітко видно підвісні контейнери системи LANTIRN: на лівому пілоні навігаційний контейнер AN/AAQ-13, а на правому — прицільний AN/AAQ-14.

Апаратура навігаційного контейнера призначена для формування ІЧ зображення підстильної поверхні на індикаторі на лобовому склі (ІЛС), а також видачі інформації для забезпечення польоту в режимі слідування рельєфу місцевості. У контейнері розміщені РЛС і ІЧ система переднього огляду з широким полем зору. РЛС слідування рельєфу місцевості видає інформацію про профіль місцевості і наявності небезпечних підвищень уздовж траєкторії польоту. ІЧ система переднього огляду, формує зображення теплової картини місцевості, подібної до тої, яка спостерігається візуально. Це дозволяє пілотувати літак вночі і при обмеженій видимості. Система LANTIRN забезпечує політ вночі над пересіченою місцевістю на висоті 70 м (зі швидкістю 900 км / год), а над рівниною −30 м.[27]

Апаратура прицільного контейнера системи LANTIRN призначена для ідентифікації, захоплення і супроводу рухомих і стаціонарних наземних цілей. Вона забезпечує автоматичний пуск керованих ракет повітря — земля по шести цілям протягом 8—12 с. У прицільному контейнері розміщені: ІЧ система переднього огляду з двома полями зору, лазерний далекомір — цілевказувач, пристрій автоматичного супроводу цілі, корелятор лінії візування ракети та блок автоматичного розпізнавання цілей. Зображення від ІЧ системи переднього огляду виводиться на ІЛС або на поліфункціональні індикатори на панелях приладів як в кабіні льотчика, так і в кабіні оператора зброї. Супровід малорозмірних цілей вночі забезпечується на дальності до 7—9 км. Лазерна система вказування цілі забезпечує застосування високоточної зброї вдень та вночі на відстані до 16-18 км.[27]

Передня кабіна F-15E

Обладнання кабіни літака F-15E відповідає концепції якомога більш повної взаємозамінності членів екіпажу.

У кабіні пілота розміщені наступні засоби виведення інформації:

  • ІЛС з широким полем огляду, який замінює стандартні прилади з механічною індикацією, на ІЛС може також виводитися зображення від системи LANTIRN.
  • Індикатор і пульт управління засобами зв'язку, навігації і розпізнавання, розміщений безпосередньо під ІЛС в центрі приборної панелі.
  • Два взаємозамінних монохроматичних багатофункціональних індикатора, розташованих у верхній частині при борної панелі праворуч і ліворуч від вищезгаданого пульта.
  • Кольоровий індикатор, розташований у центрі приладової дошки під пультом управління засобами зв'язку, навігації і впізнання.

У кабіні оператора системи управління озброєнням у верхній частині приладової дошки в один ряд розміщені чотири багатофункціональних індикатора. У центрі розташовані два монохроматичних індикатора, а праворуч від них — по одному кольоровому. Пульт управління засобами зв'язку, навігації й розпізнання розміщений на правій панелі приладів.[27]

Управління обладнанням та засобами виведення інформації здійснюється пілотом і оператором системи управління озброєнням незалежно. Проте кожен член екіпажу інформується про те, які режими вибрав інший член екіпажу.

Комплекс радіоелектронного обладнання F-15E забезпечує можливість всепогоднього та цілодобового застосування літака, автоматичний політ в режимі слідування рельєфу місцевості, підвищення ефективності ураження повітряних і наземних цілей, в тому числі малорозмірних.[27]

Озброєння літака F-15E включає вбудовану гармату М61А1 (20 мм, 512 снарядів на літаках ранніх випусків і 450 — на більш пізніх). Бойове навантаження розміщується на зовнішніх вузлах підвіски: двох підкрильних, центральному підфюзеляжному та чотирьох конформних фюзеляжних. При установці конформних паливних баків, частина озброєння може розташовуватися на чотирьох кутових вузлах біля нижніх бічних крайок конформних паливних баків.

Керована ракетна зброя класу «повітря-повітря» представлена КР AIM-9 "Sidewinder", AIM-7 "Sparrow" і AIM-120AMRAAM. У комплект озброєння може входити до чотирьох ракет AIM-7 і AIM-9 або до восьми AIM-120. Для нейтралізації ворожої ППО літак може застосовувати антирадіолокаційні ракети AGM-88 HARM (до чотирьох під крилом). Для дій по наземних цілях літак може нести КР AGM-65 " Maverick" (до шести під крилом), широкий спектр керованих і некерованих бомб.

З 2004 року південнокорейська компанія LIG Nex1 розпочала виробництво індикаторів на лобовому склі для F-15[29] (в тому числі і для модифікації «Е»). Також вона випускає багатофункціональні дисплеї та комп'ютери управління польотом для них. У 2004 році Korea Aerospace Industries (KAI) почала виробляти крила та передню частини фюзеляжу для F-15, а в 2008 році створила окрему лінію для F-15SG.[30] Крім того, KAI долучилась до розробки та запуску у виробництво конформних паливних баків для F-15SE.[31]

Модифікації[ред.ред. код]

F-15E[ред.ред. код]

Базова версія літака для американських військово-повітряних сил. Всього з 1985 по 2001 рік випущено 237 F-15E, із них 236 передано американським ВПС, а один (с/н 86-0183) залишився у виробника.[32][33]

F-15І[ред.ред. код]

Ізраїльський F-15I на авіабазі Tel Nof (27.04.2007)

Двомісний варіант F-15E для ізраїльських військово-повітряних сил, де досить позначення Ra'am (רעם — грім). Від базової версії відрізняється комплектом авіоніки.[34]

Спочатку на F-15І замість системи LANTIRN була встановлена більш проста і менш ефективна «Sharpshooter». Але Ізраїль зміг придбати 30 комплектів LANTIRN для F-15I, коли американський уряд дозволив її експорт.[34]

На відміну від базової моделі F-15І оснащений ізраїльським комплексом радіоелектронної протидії SPS-2100, який складається з приймача попередження про радіолокаційне опромінення, засобів попередження про ракетну атаку та станції постановки активних перешкод.[35] Ізраїльська версія літака оснащена новим центральним комп'ютером та вбудованою системою GPS/INS. Інформація від усіх датчиків може виводитися на нашоломний дисплей, що забезпечує екіпажу F-15І кращі можливості під час наведення зброї на ціль.[34]

Літак оснащений радаром AN/APG-70I, може виявляти повітряні цілі на відстані до 280 км, при цьому винищувач противника може бути виявлений на відстані до 104 км. Також радар здатен ефективно виявляти наземні цілі (танк, ракетна батарея чи будівля) у таких складних метеоумовах, як низька хмарність або сильний туман, але Його роздільна здатність знижена на третину в порівнянні з AN/APG-70, яким оснащені F-15Е.[34]

Всього з 1996 по 1998 рік було випущено 25 F-15І.[35][34]

F-15K[ред.ред. код]

Південнокорейський F-15K злітає з авіабази Кунсан. (11.05.2009)

Двомісна версія F-15Е для південнокорейських ВПС, повна назва F-15K Slam Eagle.[36] Від базової версії відрізняється комплексом авіоніки та збільшеним радіусом дії.

F-15K має велику кількість вузлів та агрегатів неамериканського виробництва. Це прямий наслідок офсетної угоди, в рамках якої, південнокорейські компанії поставляли 40 % комплектуючих для F-15K та здійснювали 25 % його збірки.[37] Крила та фюзеляж для літака виготовляла компанія Korea Aerospace Industries[38], електрично-дистанційну систему управління польотом — Hanwha Corporation[39], засоби радіоелектронної протидії та систему попередження про радіолокаційне опромінення  — Samsung Thales[40], виготовлення радару та індикатора на лобовому склі було покладене LIG Nex1[41], а виробництвом двигунів по ліцензії займалася Samsung Techwin.[42] При цьому кінцева збірка літаків відбувалася на потужностях Боїнга в Сент-Луїсі, штат Міссурі.

F-15K оснащений радаром AN/APG-63(V)1, модифікацію AN/APG-70. Обидва радара мають аналогічні характеристики при роботі в режимі «повітря-повітря», але перший із них має можливість відслідковувати і супроводжувати рухомі наземні та морські цілі, також AN/APG-63(V)1 має кращу роздільну здатність в режимі картографування місцевості.[43] Радар F-15K має спільні з AN/APG-63(V)3 цифрові засоби обробки даних, тому може бути модернізований шляхом заміни антени з механічним скануванням на АФАР.

Піденнокорейський літак оснащений новим прицільно-навігаційним комплексом третього покоління, який включає інфрачервону систему переднього огляду (FLIR) та інфрачервону систему пошуку та відстежування цілей (IRST). Для полегшення умов роботи екіпажу кабіна літака обладнана сімома кольоровим рідкокристалічними дисплеями, ширококутовим індикатором на лобовому склі, а члени екіпажу мають нові шоломи зі влаштованою системою прицілювання (JHMCS).[43]

Захист від наземних засобів протиповітряної оборони забезпечують станція раннього попередження BAE Systems ALR-56C(v)1 та апаратура радіоелектронної протидії Northrop Grumman ALQ-135M.[43] Вони мають меншу вагу та більш ефективні, ніж аналогічні системи встановлені на F-15Е.[44] Також F-15K може застосовувати ракети класу «повітря-поверхня» AGM-84K SLAM-ER та ПКР Harpoon Block II.[36] Ще одна відмінність F-15K — збільшений до 1800 км радіус дії.[36]

40 F-15K першої партії оснащувалися двигунами General Electric F110-GE-129 з тягою 131 кН, але на 21 літак другої партії були встановлені двигуни Pratt & Whitney F-100-PW-229 з аналогічною тягою.[36] Метою таких заходів є уніфікація F-15K з флотом KF-16, які стоять на озброєнні південнокорейських ВПС.

Перший політ F-15K відбувся 3 березня 2005 року.[45] Всього у період з 2005 по 2012 рік був випущений 61 літак.[36]

F-15S[ред.ред. код]

Саудівський F-15S злітає з американської авіабази Нелліс (штат Невада) під час участі в міжнародних навчаннях «Червоний прапор» (27.01.2012)

Двомісна модифікація F-15Е для військово-повітряних сил Саудівської Аравії, спочатку носила позначення F-15XP.[46] Відмінності від базової версії полягають в бортовому радіоелектронному обладнанні. На F-15S встановлено радар AN/APG-63, аналогічний тому що використовується на винищувачах F-15С. На відміну від AN/APG-70, він немає режиму синтезування апертури, що різко знижує його можливості виявляти наземні цілі.[27] Замість системи LANTIRN використовується простіша та менш ефективна «Sharpshooter», виробництва компанії Martin Marietta. Але вона встановлена тільки на 48 літаках, які оптимізовані для ударів по наземним цілям, інші 24 F-15S використовуються як винищувачі в системи протиповітряної оборони країни.[27]

Всі F-15S на момент виробництва оснащувалися двигунами Pratt & Whitney F100-229, але в 2007 році для них були закуплені 65 двигунів General Elertric F110-GE-129C[47].

Всього в період з 1996 по 1998 рік було випущено 72 літаки цієї модифікації.[27] На 2014 рік намічений початок модернізації F-15S до рівня F-15SA.[48]

F-15SA[ред.ред. код]

F-15SA — глибоко модернізований варіант F-15S з новими двигунами та повністю оновленим комплексом авіоніки. Він оснащений новою БРЛС AN/APG-63(V3), яка має кращу ефективність та надійність, ніж радар F-15S.[49] Значної модернізації зазнав прицільно-навігаційний комплекс літака. Система «Sharpshooter» замінена на комплекс LANTIRN третього покоління, який складається із інфрачервоної системи пошуку та виявлення цілей AN/AAS-42 та системи прицілювання AN/AAQ-33 Sniper.[50] Для полегшення наведення зброї на ціль, екіпаж F-15SA отримав нові шоломи з вбудованою системою прицілюванням JHMCS. Ці вдосконалення дозволяють літаку застосовувати новітні ракети класу «повітря-повітря» AIM-120C/7 і AIM-9X, протикорабельні та протирадіолокаційні ракети, а також широкий спектр високоточної зброї для враження наземних цілей.[50]

F-15SA оснащений новою багатофункціональною системою передачі інформації Link 16. Для кращого захисту від засобів протиповітряної оборони літак отримав цифрову систему радіоелектронної протидії DEWS.[50] Також зміни торкнулися і силової установки — двигуни F100-PW-229 замінені на більш потужні та економічні F-110-GE-129 IPE виробництва General Electric.[50]

Свій перший політ F-15SA здійснив 20 лютого 2013 року.[51] Модернізація 68 саудівських F-15S до рівня SA розпочнеться в 2014 році, а поставки нових — в 2015-у, останній літак має бути переданий замовнику в 2019-у.[48][52]

F-15SG[ред.ред. код]

F-15SG здійснює посадку в міжнародному аеропорту Дарвіна (Австралія). Фото виконане 13.04.2011

Двомісна версія F-15Е, створена на замовлення військово-повітряних сил Сингапуру, спочатку носила позначення F-15Т. Основні відмінності від базової версії полягають в комплексі авіоніки. F-15SG оснащений радаром AN/APG-63(V)3 з АФАР, який у порівнянні з AN/APG-70 має більшу ефективність, надійніший та може працювати одночасно в кількох режимах.[53] Для покращення можливостей виявляти цілі в нічний час та в складних метеоумовах (сильний туман, низька хмарність) на літак встановлено інфрачервону систему пошуку та відстежування цілей AN/AAS-42, виробництва Lockheed Martin.[53] Також F-15SG отримав оптично-електронну систему прицілювання AN/AAQ-33 Sniper і нашоломні системи вказування цілі JHMCS.

В значній мірі оновлено обладнання кабіни: вся необхідна інформація виводиться на багатофункціональні рідкокристалічні дисплеї та ширококутовий індикатор на лобовому склі. Крім того, F-15SG отримав новий центральний процесор — ADCP (Advanced Display Core Processor) компанії Honeywell.[53]

На літак встановлені двигуни F110-GE-129C виробництва General Electric, які дозволили збільшити радіус дії до 1800 км.[53] До складу озброєння F-15SG включені всеракурсні ракети класу «повітря-повітря» AIM-120C і AIM-9Х, високоточні авіабомби GBU-38 JDAM та ракети «повітря-земля» AGM-154 JSOW.[53][54]

Перший політ F-15SG відбувся 16 вересня 2008 року.[55] Всього з 2008 по 2012-й було випущено 24 літаки.[55][56]

Інші модифікації[ред.ред. код]

F-15H Strike Eagle  — одномісний варіант F-15Е, запропонований грецьким військово-повітряним силам. За його придбання виступали міністерство оборони та командування ВПС, але грецький уряд віддав перевагу винищувачам F-16 і Міраж 2000-5.[57][58]

F-15G Wild Weasel (Дика ласка) — варіант F-15Е призначений для придушення протиповітряної оборони противника. Його почали розробляти у 1986 році для заміни F-4G Wild Weasel. F-15G мав нести протирадіолокаційні ракети AGM-88 HARM та апаратуру для виявлення місця знаходження ворожих радарів, при цьому він зберігав можливість наносити потужні авіаудари по цілям в глибокому тилу противника. Але програма F-15G була закрита, після того як американські військово-повітряні сили обрали F-16CJ, створений на базі винищувача F-16C Block 50.[59][60]

F-15SE Silent Eagle (Безшумний орел) — розроблений компанією Boeing варіант модернізації F-15E з використанням технологій для винищувачів п'ятого покоління. Як потенційні користувачі F-15SE розглядаються Республіка Корея, Ізраїль та Японія.[61][62][63]

Історія Експлуатації[ред.ред. код]

США[ред.ред. код]

Операція «Щит пустелі» та «Буря в пустелі»[ред.ред. код]

F-15E, разом з F-16 та F-15C в небі Кувейту під час операції «Буря в пустелі»

Першою військовою операцією для F-15E стала «Щит пустелі». У відповідь на іракське вторгнення до Кувейту в серпні 1990-го, американці перекинули в район Перської затоки 336-у винищувальну ескадрилью. ЇЇ розмістили на оманській авіабазі Сіб. Протягом декількох місяців F-15E проводили регулярні військові навчання, очікуючи можливий нападу Іраку на Саудівську Аравію. Згодом до неї приєдналася і 335-та винищувальна ескадрилья, а у грудні обидва підрозділи були перекинуті на аеродром в місті Аль-Кардж (Саудівська Аравія), по ближче до іракського кордону.[64]

Операція «Буря в пустелі» розпочалася 17 січня 1991 року. В першу ніч війни 24 F-15E завдали авіабомбового удару по п'яти виявленим пусковим установкам ракет Р-17, тієї ж ночі, по ракетним комплексам було завдано ще один авіаудар, в якому взяли участь 21 F-15E. Кожної ночі «ударні орли» вилітали на завдання з цілю пошуку та знищення мобільних пускових установок Р-17 в західній частині Іраку. Також вони бомбардували місця ймовірного знаходження ракетних комплексів, з метою недопущення нових пусків ракет.[65] Але ці міри виявились малоефективними, тому що за перші 10 днів операції союзники не змогли знищити на землі ні одного «Скаду».[66]

Під час бойових вильотів F-15E доводилось вступати в повітряні бої з винищувачами противника. Так в перший день операції проти Іраку, F-15E засік МіГ-29 і випустив по ньому AIM-9 Sidewinder, але ракета не влучила в ціль. Інші F-15E теж атакували іракський винищувач, але безуспішно. Але винищувач, все ж таки, був збитий ракетою невідомого походження.[67][68] 18 січня 1991-го під час бомбардування заводу паливо-мастильних матеріалів біля Басри був збитий F-15E, його екіпаж загинув. Американські пілоти описували це завдання як найбільш важке та небезпечне за всю війну, тому що ціль була сильно захищена засобами проти-повітряної оборони, такими як ЗРК С-125, Куб, Оса та Roland та проти-повітряною артилерією.

Через два дні зенітно-ракетним комплексом С-75 був збитий другий і останній F-15E. Екіпаж вижив і на протязі кількох днів намагався уникнути потрапляння в полон. Але рятувальна операція по їх порятунку була неможлива через високий ризик. Один із членів екіпажу навіть вийшов на зв'язок, але не зміг правильно себе ідентифікувати за допомогою коду. Згодом обоє пілотів були захоплені в полон іракцями.[69]

Іракський винищувач МіГ-29 знищений на землі під час бомбардування аеродрому

F-15E відзначились під час бомбардувань авіабази Таліл, де знищили на землі 18 іракських бойових літаків. Для бомбардування застосовувались бомби з лазерним наведенням GBU-12 та касетні CBU-87. 14 лютого «ударні орли» здобули свою єдину повітряну перемогу: вертоліт Мі-24[70](за іншими даними це був Hughes 500[71]). Того дня одна із американських груп спеціального призначення запросила підтримку з повітря. Пара F-15E, яка прилетіла на запит, засікла 5 іракських вертольотів. Ведучий пари захопив в приціл системи FLIR вертоліт, коли той вивантажував солдатів на землі, і скинув бомбу з лазерним наведенням GBU-10. Екіпаж вважав, що бомба не влучила в ціль і вже готувався застосувати ракету «повітря-повітря» AIM-9 Sidewinder, коли гелікоптер було знищено. Спецгрупа підтвердила, що в момент влучання бомби в ціль, вертоліт був на висоті близько 240 метрів.[72]

Іракський танк Т-54А або Тип 59 знищений авіацією союзників (7.02.1991)

F-15E в ході війни атакували різноманітні високозахищені цілі, хоча пріоритетом залишалися пускові установки Р-17. Також вони завдавали удари по місцях ймовірного перебування Саддама Хусейна. Напередодні наземної фази операції основним завданням для F-15E стало знищення бронетехніки противника. А коли вона почалася, то «ударні орли» зосередилися на безпосередній вогневій підтримці союзних військ. Війна закінчилася 1 березня 1991 року.

Ця війна стала «бойовим хрещенням» для F-15E. Основними завданнями літака були удари по найбільш важливим цілям противника: командним пунктам, аеродромам, складам, вузлам комунікацій, інфраструктурі ППО. Діяли «ударні орли» переважно в нічний час, на який прийшлося 9/10 всіх вильотів. Із проблем, які виникли відмічалась недоведеність новітньої, на той час, системи LANTIRN та недостатня її освоєність екіпажами.[73]

Операції «Північна варта» та «Південна варта»[ред.ред. код]

Межі безпольотних зон на півночі та півдні Іраку

Після завершення війни в Перській затоці міжнародна коаліція ввела над Іраком безпольотні зони. Офіційною метою їх введення був захист курдів та шиїтів. Дотримання їх непорушності було покладено на авіацію США, Британії та Франції. Але Ірак ніколи не визнавав цих зон і часто їх порушував. Під час одного з таких випадків іракські вертольоти атакували курдів біля Чамчамаля на півночі Іраку. Це побачила пара патрульних F-15E. Їм було заборонено відкривати вогонь, але пілоти вирішили пройти біля вертольотів на високій швидкості, створюючи сильний турбулентний потік, одночасно з тим направити лазер системи наведення на кабіну, щоб осліпити екіпаж. В результаті цих дій один іракський Мі-24 розбився, а інші відступили. Після цього випадку командування американських ВПС заборонило пілотам F-15E знижуватись нижче 10000 футів (близько 3 км), щоб запобігти повторенню ситуації.[74]

F-15E ВПС США патрулює безпольотну зону на півночі Іраку (18.02.1999)

На протязі 1990-х рр. F-15E з 391-ї, 492-ї та 494-ї винищувальних ескадрилей регулярно розгорталися для забезпечення безпольотних зон. 25 грудня 1992 р. трапився повітряний бій між F-15E та іракським МіГ-25П, який завершився безрезультатно.[75] В січні 1993-го Ірак порушив угоду про припинення вогню. У відповідь союзна авіація нанесла ряд каральних авіударів, в яких брали участь 10 F-15E.[76] «Ударні орли» могли нести в одному вильоті широкий спектр озброєння, що дозволяло виконувати декілька завдань в одному вильоті. Під час вильотів вони тісно співпрацювали з платформами АВАКС, що дозволяло отримувати нові завдання під час польоту і здійснювати незаплановані атаки на іракські цілі.[76] Після 1993-го кількість порушень безпольотної зони різко знизилась. В 1997 році Туреччина погодилася надавати авіабазу Інджирлік для проведення операції «Північна варта», що значно полегшувало патрулювання безпольотних зон.

В грудні 1998 року була проведена військова операція проти Іраку «Лис пустелі», причиною її проведення послужила відмова іракців співпрацювати з інспекторами ООН. 28 грудня три F-15E скинули по дві високоточні 500-фунтові бомби GBU-12 на позиції ЗРК С-125.[77] Після цих бомбардувань іракські війська різко збільшили кількість вторгнень в безпольотну зону, отже і зросла кількість каральних і попереджувальних ударів, в яких брали участь F-15E. Наприклад, в період з 24 по 26 січня 1999-го вони бомбардували позиції іракських ЗРК, біля Мосула на півночі Іраку, застосовуючи AGM-130 та GBU-12.[78]

F-15E робили вильоти в підтримку операцій «Provide Comfort» та «Provide Comfort ІІ»[74], які тривали в період з квітня 1991-го по грудень 1996-го року.

Боснійська війна[ред.ред. код]

31 березня 1993-го року Рада Безпеки ООН, у відповідь на погіршення ситауції в Боснії та Герцеговині, санкціонувала створення безпольотної зони над нею. З метою забезпечити її непорушність, 12 квітня НАТО розпочало операцію «Заборона на польоти». В серпні 1993-го до операції були залучені F-15E, зі складу 492-ї та 494-ї винищувальних ескадрилей, вони діяли з авіабази Авіано в Італії. Наприкінці 1993-го НАТО вирішило завдати бомбовий удар по аеродрому в Удбіна (Хорватія), який контролювався сербами. В завданні брали участь 30 літаків, в тому числі і 8 F-15E, завданням останніх було бомбардування сербських ЗРК «Куб». Але бомбардування було скасоване, коли літаки вже знаходились в повітрі. Причиною відміни стали строгі правила ведення бойових дій,[79] які виключали застосування зброї, якщо є висока вірогідність жертв серед мирного населення. В грудні 1993-го F-15E завдали удару по ЗРК С-75 боснійських сербів, які обстріляли два британських літака Sea Harrier.[80] 21 листопада 1994 року авіація НАТО знову бомбардувала аеродром в Удбіні, в атаці брали участь 39 літаків, втому числі F-15E, але повністю вивести з ладу авіабазу не вдалося.[81] Через три дні 20 натівських літаків атакували ППО боснійських сербів біля м. Отока, під час атаки F-15E застосували протирадіолокаційні ракети AGM-88 HARM.[82] 30 серпня 1995 року НАТО розпочало операцію «Обдумана сила», приводом до якої послужив мінометний обстріл ринку в Сараєво, вину за який було покладено на боснійських сербів. Напередодні операції на Балкани було перекинуто ще одну ескадрилью F-15E — 90-у винищувальну. Під час операції F-15E наносили багатократні авіаудари по сербській бронетехніці та засобам матеріально-технічного забезпечення в районі Сараєво. 9-го вересня «ударні орли» вперше застосували GBU-15 в умовах бойових дій, під час бомбардування сербських наземних сил та засобів ППО біля м. Баня-Лука.[80] Всього під час кампанії на Балканах 492-га та 494-та ескадрильї здійснили 2500 вильотів, із них 2000 на рахунку на 492-ї.

Операція «Союзна сила»[ред.ред. код]

F-15E, який бере участь в операції «Союзна сила» вилітає на бойове завдання з авіабази Авіано (Італія). 28 березня 1999 р.

24 березня 1999 року НАТО розпочало військову операцію проти Югославії, якій було присвоєно назву «Союзна сила». Причинами для застосування сили стали ситуація в Косові та відхилення натівського ультиматуму югославським керівництвом. В перший день операції 26 F-15E зі складу 492-ї і 494-ї ескадрилей завдали ударів по югославським ЗРК, радарам раннього попередження та іншим об'єктам ППО.[83] «Ударні орли» діяли з італійської авіабази Авіано та британської Lakenheath. Бойові вильоти зазвичай тривали по 7,5 годин, включаючи дві дозаправлення в повітрі. F-15E могли в одному вильоті нести зброю класу «повітря-повітря» та «повітря-земля», що давало змогу виконувати в одному вильоті повітряне патрулювання та ударні завдання.[84]

Югославська протиповітряна оборона розглядалася союзним командуванням як серйозна загроза для авіації НАТО. Особливо це проявилося 27 березня, коли був збитий американський бомбардувальник-невидимка F-117 Nighthawk. Після цього випадку F-15E стали активно застосовувати ракети «повітря-земля» AGM-130, що дозволяло атакувати цілі з більшої відстані.[85] Із застосуванням цієї ракети F-15E пов'язаний інцидент з атакою залізничного моста в момент проходження по ньому пасажирського потягу, що привело до загибелі 14 мирних жителів. Керівництво НАТО пояснило, що під час пуску ракети екіпаж не міг розпізнати потяг, а коли потяг все ж таки потрапив в поле зору камери AGM-130, то оператор не встиг відреагувати.[86] F-15E був єдиним залученим до операції літаком, який був спроможний нести ракети AGM-130 та протибункерні бомби GBU-28.[87] Також F-15E часто застосовували протирадіолокаційні ракети AGM-88 HARM, для боротьби з югославською ППО. Військові дії завершилися 10 червня 1999 року поразкою Югославії, а в кінці червня F-15E повернулися в місця своєї постійної дислокації[87].

Операція «Нескорена свобода»[ред.ред. код]

F-15E із 336-ї експедиційної винищувальної ескадрильї скидають 2000-фунтові бомби на ціль в Східному Афганістані. (26 листопада 2009 року)

У відповідь на теракти 11 вересня 2001 року США розпочали війну проти міжнародного тероризму. Першою ціллю став Афганістан, яким керували таліби та де знаходилися основні бази «Аль-Каїди». Військова операція в Афганістані дістала назву «Нескорена свобода». Перші американські війська для участі в операції були розгорнуті вже 19 вересня 2001 року, включаючи 391-у винищувальну ескадрилью, укомплектованому F-15E. Вона була розміщена на авіабазі Ахмед аль Джабер в Кувейті. Операція розпочалася 7 жовтня; уже в перший день бойових дій авіація та ППО талібів були практично знищені[88]. Єдиними протиповітряними засобами талібів залишалися переносні зеніті ракетні комплекси Стріла-2 та FIM-92 Stinger, а також зенітна артилерія, які були ефективні лише на низьких висотах. Тому загроза для авіації союзників в небі Афганістану стала мінімальною.[89]

В перші дні операції F-15E не брали участі в авіанальотах на Афганістан, тому що не вдалося отримати дозвіл на розміщення літаків в одній із сусідніх з Афганістаном країн[90]. Але вже 17 жовтня F-15E нанесли перші авіаудари по території Афганістану[90][91]. В перші тижні операції «ударні орли» завдавали ударів по військовій інфраструктурі талібів, складах постачання, тренувальних таборах «Аль-Каїди» та печерам в яких знаходились важливі цілі. Для враження цілей широко застосовувалися ракети AGM-130 та керовані бомби GBU-15. Для знищення укріплених цілей, особливо тих які знаходились в печерах, використовували 2000-фунтові бомби GBU-24 та протибункерні GBU-28. Часто «ударні орли» діяли в разом з багатоцільовими винищувачами F-16C. Вильоти доводилося здійснювати в обліт території Ірану, що займало багато часу. Через декілька тижнів авіація союзників почала відчувати нестачу цілей для авіаударів, тому що всі майже намічені цілі були знищені. На перше місце виходить безпосередня підтримка союзних військ (80 % всіх вильотів)[92] і нанесення авіаударів по їх запиту. При виконанні цих завдань F-15E активно застосовували керовані бомби GBU-12 та вільнопадаючі Mk-82. Через різноманітність цілей, F-15E в одному вильоті могли нести кілька різних видів боєприпасів. Наприклад, під час однієї із місій «ударні орли», які брали в ній участь, несли по одній GBU-28, дві GBU-24 та шість GBU-12.[89] Основними цілями на цьому етапі війни стають окремі групи талібів, легкий транспорт та конвої постачання. Це зумовило активне застосування «ударними орлами» свого гарматного озброєння для знищення цілей.[93]

F-15E застосовує теплові приманки. Афганістан, 15 грудня 2008 р.

Вильоти на безпосередню підтримку військ змушували багато часу патрулювати над територіями де йшли бої, а віддаленість аеродромів базування зумовила тривалий підлітний час. Тому кожен виліт на завдання займав досить багато часу. Один такий виліт чотирьох F-15E із 394-ї винищувальної ескадрильї зайняв 15,5 годин (із них 9 годин вони знаходились над зоною бойових дій). Цей виліт став найдовшим в історії літаків такого класу. Під час нього F-15E атакували два командні пункти талібів та дві будівлі, які вірогідно використовувалися противником. При цьому, під час вильоту F-15E дозаправлялися в повітрі 12 разів.[94] 21 листопада Узбекистан дозволив використовувати союзникам свою авіабазу біля міста Карши, куди було відразу перекинуто F-15E із складу 48-го винищувального авіакрила. Це дозволи скоротити підлітний час до 15-20 хвилин.[95]

На початку грудня режим талібів було повалено; війна перейшла в партизанську стадію, а інтенсивність бойових дій значно знизилась. Основними задачами F-15E стали підтримка союзних військ, авіаудари по їх запиту та патрулювання афганського повітряного простору. Через те що, війна триває досить довго, авіаційні підрозділи, які мають на озброєнні F-15E періодично змінюють одне одного. Одним із прикладів застосування F-15E на цьому етапі може служити операція "Анаконда" (1-18 березня 2002 року), в якій «ударні орли» здійснювали безпосередню авіаційну підтримку союзних військ та атакували цілі по їх запиту. 4 березня F-15E знищили спостережний пункт талібів та завдали удару по мінометній позиції талібів, яка вела вогонь по групі «морських котиків» в долині Шахі-Кот.[96] Під час операції за допомогою гранатомета був збитий вертоліт MH-47E з групою «морських котиків» на борту.[97] Частина спецназівців та членів екіпажа вижила, але була атакована переважаючими силами противника. F-15E були залучені для їх підтримки, вони скинули 11 бомб GBU-12 і провели гарматний обстріл сил талібів в безпосередній близькості від вцілілих спецназівців.[97]

23 серпня 2007 року F-15E помилково скинув 500-фунтову (близько 230 кг) на позиції британських військ, в результаті чого загинуло троє британських солдат.[98] Офіційною причиною інциденту було названо плутанину між авіанавідником та екіпажем літака при координуванні бомбардування.[99] 13 вересня 2009 року F-15E над Північним Афганістаном збив безпілотний літальний апарат MQ-9 Reaper, над яким було втрачено контроль, ому що він міг порушити чужий повітряний простір.[100]

Операція «Іракська свобода»[ред.ред. код]

F-15E 494-ї винищувальної ескадрильї злітає з британської авіабази Lakenheath під час операції «Іракська свобода»

Наприкінці 2002 року через напруженість навколо Іраку, 4-у винищувальному авіакрилу з авіабази Seymour Johnson (Північна Кароліна) було наказано тримати в готовності для передислокації до Перської затоки, мінімум, одну ескадрилью. В січні 2003 року 336-та винищувальна ескадрилья в складі 24 літаків була розгорнута на авіабазі Al Udeid (Доха, Катар).[101] В кінці січня F-15E почали польоти в підтримку операції «Південна варта», вони зазвичай виконували патрульні і розвідувальні завдання, а екіпажі, додатково, знайомилися з регіональною специфікою та місцевими правилами ведення бою[ru].[101] Крім того «ударні орли» здійснювали численні атаки на цілі в західному та південному Іраку. Авіаудари наносилися по радарам, станціям радіозв'язку, командним пунктам та засобам протиповітряної оборони. Наприклад, в одну із ночей, чотири F-15E за допомогою авіабомб GBU-24 знищили штаб Республіканської Гвардії в Басрі, в той час інша четвірка F-15E знищила штаб місцевого сектора ППО шістьма бомбами GBU-10.[102]

До кінця лютого 336-та винищувальна ескадрилья отримала додаткові екіпажі з інших ескадрилей, які мають на озброєнні F-15E. Це 333-тя, 334-та (авіабаза Seymour Johnson) та 391-ша винищувальні ескадрильї (авіабаза Mountain Home, штат Айдахо). Таким чином була досягнута чисельність в чотири екіпажі на один літак.[102] На початку березня 336-й ескадрильї були передані літаки та особовий склад 335-ї винищувальної ескадрильї. F-15E продовжували на протязі березня, до офіційного початку операції «Іракська свобода», завдавати авіаудари по цілям на території Іраку, з метою підірвати військовий потенціал іракської армії та полегшити проведення операції. Наприклад, під час таких ударів F-15E знищили іракську систему протиповітряної оборони та радарів раннього попередження на кордоні Іраку з Йорданією. Це дозволило американським F-16 та гелікоптерам, коли почалася війна, здійснювати вильоти з території Йорданії. Також F-15E знищили декілька іракських радарів та радіостанцій біля авіабази «Н3» (кодове позначення бази американцями). Під час цих місій F-15E зустрічали запеклий опір з боку іракської ППО.[103]

На супутниковому фото, зробленого 2 квітня 2003 р, Багдад після бомбардувань авіацією союзників

19 березня, майже за добу, до офіційного оголошення війни, F-117 завдали удар по вірогідному місцю перебування Саддама Хусейна.[104] Паралельно з тим F-15E скинули протибункерні бомби GBU-28 на цілі біля авіабази «Н3». 20 березня, коли війна офіційно розпочалася, F-15E завдали удару ракетами «повітря-земля» AGM-130 по стратегічно важливим комунікаціям, командним пунктам та іншим ключовим цілям в Багдаді. При цьому кількість промахів була мінімальною, майже всі ракети вразили намічені цілі, можливою причиною такого результату була тісна взаємодія «ударних орлів» з літаками радіоелектронної боротьби Grumman EA-6B Prowler.[105]

3 квітня 2003 р. екіпаж F-15E помилково прийняв американську реактивну систему залпового вогню М270 за іракський ЗРК і скинув на неї 500-фунтову (230-кг) бомбу з лазерним наведенням, убивши трьох і поранивши п'ятьох американських військовослужбовців.[106] 6 квітня F-15E (88-1694) керований екіпажем в складі капітана Еріка Даса та майора Уільяма Уоткінса здійснив критично важливе задання по підтримці спецпідрозділу в тилу противника.[107] Наступного дня їхній літак було збито вогнем ППО біля Тікріту, при цьому обоє членів екіпажу загинули.[108] Згодом кожен із них був посмертно нагороджений за свої дії медаллю «Пурпурне серце» та Хрестом льотних заслуг.[107]

Під час війни «ударним орлам» було зараховано знищення 60 % сил дивізії «Медіна», яка входила в склад елітної Республіканської гвардії. В результаті ударів по аеродромах противника F-15E знищили на землі 65 іракських бойових літаків[103], також на їх рахунку знищення ключових об'єктів ППО та командних пунктів в Багдаді. Під час війни F-15E тісно співпрацювали з багатоцільовими винищувачами F-16 та бомбардувальниками F-117 ВПС США, австралійськими винищувачами-бомбардувальниками F/А-18 та британськими винищувачами-бомбардувальниками «Торнадо» IDS.

Операція «Одіссея. Світанок»[ред.ред. код]

F-15E з 492-ї винищувальної ескадрильї, який бере участь в операції «Одіссея. Світанок» готується до вильоту з британської авіабази Lakenheath (19.03.2011).

Після прийняття Резолюції Ради Безпеки ООН 1973 від 17 березня 2011 року, 18 F-15E 48-го винищувального авіакрила американських ВПС були розгорнуті для встановлення безпольотної зони над Лівією, в рамках операції «Одіссея. Світанок». Вона розпочалася 19 березня, основним завданням для союзною авіації в перші дні операції була нейтралізація лівійської ППО. Уже на третій день бойових дій всі виявлені ЗРК С-75, С-125 та С-200 були знищені, але залишилися мобільні ЗРК «Куб» та «Оса», які представляли загрозу для авіації союзників.[109] 21 березня F-15E (91-304), який вилетів на завдання з авіабази Авіано, розбився в 40 км на південний захід від міста Бенгазі через технічні проблеми.[110] Обоє членів екіпажа успішно катапультувалися і приземлилися на території контрольованій лівійськими повстанцями.[111]. Для їх евакуації була проведена операція 26-м експедиційним підрозділом морської піхоти США, в якій були задіяні один конвертоплан MV-22, при підтримці двох штурмовиків AV-8В, двох вертольотів CH-53E Super Stallion та транспортного літака KC-130J Super Hercules; евакуація пройшла успішно, пілоти були врятовані.[112] 22 березня лівійська система ППО була подавлена, тому союзна авіація переключилася на удари по наземних силах Каддафі.[113] Операція «Одіссея. Світанок» завершилася 31 березня, коли командування всіма повітряними операціями було передано від США до НАТО, які продовжились вже в рамках операції «Об'єднаний захисник».[114]

Ізраїль[ред.ред. код]

F-15I ізраїльських ВПС в польоті (27.12.2012).

Після війни в Затоці, під час якої Ізраїль обстрілювався ракетами Р-17, його керівництво усвідомило необхідність мати ударний літак з великим радіусом дії. Ізраїльський уряд прийняв рішення закупити такі літаки і зробив відповідний запит авіавиробникам. На нього відгукнулися американські компанії Lockheed Martin, яка запропонувала спеціальну версію F-16 та McDonnell Douglas, яка запропонувала F/А-18 та F-15Е. 27 січня ізраїльський уряд оголосив, що закупить 21 F-15І, модифікацію F-15Е. 12 травня 1994 року американський уряд дав дозвіл на закупку, але при умові що замовлення буде збільшене до 25 літаків. Ізраїльський уряд погодився на такі умови і в листопаді 1995-го зробив замовлення на 25 F-15І з двигунами Pratt & Whitney F100-PW-229 вартістю 1,76 млрд доларів.[34] Виробництво літаків тривало з 1996 по 1998 рік.[115] Церемонія передачі першого літака ізраїльським ВПС пройшла 6 листопада 1997 р.[116] Перші два F-15І прибули в Ізраїль 19 січня 1998 року. Всі F-15І експлуатуються в складі 69-ї ескадрильї "Молоти", в якій вони замінили F-4 Phantom II. На початку 1999 року ізраїльське розглядало можливість купівлі додаткової партії F-15І,[117] але згодом відмовилося від цих планів на користь закупки додаткової кількості F-16І.[118].

F-15І досягнули експлуатаційної готовності в 1999 році, хоча ще в жовтні 1998-го 3 літаки взяли участь у спільних із США навчаннях «Червоний прапор».[119] Ізраїль до покупки F-15I мав на озброєнні інші версії F-15 і всю необхідну для їх експлуатації та обслуговування інфраструктуру. Це значно знизило затрати часу та коштів на освоєння нових літаків. Крім того Ізраїль випускав ряд вузлів та агрегатів для F-15I, що істотно полегшувало їх постачання.[120] Свій перший бойовий виліт F-15I здійснили 11 січня 1999 року, завдавши авіаудару по території південного Лівану. Після цього вони залучалися для підтримки виведення ізраїльських військ з території південного Лівану в травні 2000-го.[121] У 2001 р. F-15I вперше взяли участь у міжнародному авіашоу, яке відбулося на британській авіабазі Waddington.[122]

Будівля знищена ізраїльськими F-15I під час операції «Orchard» до бомбардування (зліва) і після нього (справа).

F-15І активно застосовувалися під час Другої інтифади та операції «Литий свинець». Основним їх завданням було нанесення точених авіаударів по об'єктах, які використовували бойовики. При цьому такі цілі, як правило, знаходилися в межах населених пунктів, що значно ускладнювало удари по ним. Під час Другої ліванської війни в 2006 році F-15І здійснили 1400 вильотів, налітавши сумарно 2300 годин. Це більше, ніж зробив будь-який інший ізраїльський бойовий літак в цьому конфлікті. Основним заданням F-15І в ньому була безпосередня підтримка своїх військ і знищення цілей по їх запиту. Для таких завдань F-15І відмінно підходив, тому що мав бойове навантаження і тривалість польоту більшу, ніж будь-який інший літак ВПС Ізраїлю. Саме через ці якості на F-15І покладаються завдання по знищенню стратегічно важливих цілей противника. Наприклад, операція «Orchard» проведена 6 вересня 2007 року, під час якої 10 F-15І під прикриттям F-16І знищили ціль на території Сирії, яку Ізраїль вважав споруджуваним ядерним реактором.[123][124][125] Екіпажі F-15І також готуються до можливого нанесення ударів по іранським ядерним об'єктам.[126]

Саудівська Аравія[ред.ред. код]

В грудні 1992 року Саудівська Аравія та компанія McDonnell Douglas підписали контракт на постачання 72 F-15S (варіант F-15Е для ВПС Саудівської Аравії) на суму 9 млрд $.[127] Спочатку Саудівська Аравія планувала закупити одномісну версію F-15Е — F-15F, але американський Конгрес заборонив їх продаж до цієї країни.[46] Виробництво та поставки F-15S тривало з 1996 по 1998 рр.[128] В жовтні 2007 р. Саудівська Аравія закупила в компанії General Electric 65 двигунів GE F110-GE-129C А-15S на суму 300 млн $.[129] Перше бойове застосування саудівських «ударних орлів» відбулося в листопаді 2009 року. F-15S разом із бомбардувальниками Tornado завдавали серію авіабомбових ударів по шиїтським повстанцям на півночі Ємену. Це був перший випадок, коли ВПС Саудівської Аравії взяли участь у бойових діях з часів операції «Буря в пустелі» в 1991 році.[130]

В жовтні 2010 року Саудівська Аравія зробила запит на закупку 84 F-15SA та модернізацію існуючого парку F-15S до рівня SA.[131] Спочатку близькосхідна країна цікавилася F-15SE, але була вимушена відмовитися від його закупок і зупинитися на простішій версії F-15SA.[132] 29 грудня 2011 року Саудівська Аравія підписала великий оборонний контракту на суму 29,4 млрд $, в який включена закупка 84 F-15SA і модернізацію до їх рівня 68 F-15S, що вже стоять на озброєнні.[133] Також за цим контрактом буде закуплена велика кількості озброєння, додаткових систем та запасних деталей для саудівських літаків. Серед них ракети «повітря-повітря» AIM-9X (500 одиниць) та AIM-120C/7 (500); високоточні боєприпаси класу «повітря-земля» GBU-24 Paveway III (1100), GBU-31B V3 JDAM (1000), CBU-105D/B SFW/WCMD (1300); протикорабельні ракети AGM-84 Block II Harpoon (400) та протираділокаційні ракети AGM-88B HARM (600); 11000 вільнопадаючих (некерованих) авіабомб (Mk 82 Mk 84); 169 систем інфрачервоного пошуку та наведення AN/AAS-42, 158 систем прицілювання AN/AAQ-33 Sniper та інше озброєння і обладнання.[131] Підписання контракту зустріло занепокоєння ряду американських політиків та ізраїльського керівництва через можливу загрозу безпеці Ізраїлю. Але адміністрація Барака Обами підтримала продаж озброєння Саудівській Аравії через політичні та фінансові вигоди.[134] Підготовка саудівських екіпажів та технічного персоналу для F-15SA розпочнеться в 2014 році. Перші літаки замовник отримає в 2015 році, а звершення поставок планується в 2019 році.[135]

Республіка Корея[ред.ред. код]

У 2002 році південнокорейський уряд прийняв рішення закупити в рамках програми «F-X» 40 F-15К для своїх військово-повітряних сил. Перед закупкою було проведено конкурс, в якому брали учать, окрім F-15К, Dassault Rafale, Eurofighter Typhoon та Сухой Су-35. Поставки перших літаків розпочалися в 2005 році.[136] При цьому в рамках офсетної угоди, південнокорейські підприємства випускали 40 % комплектуючих для літака та здійснювали 25 % його збирання.[137] 25 квітня 2008 р. керівництво країни замовило ще одну партію із 21 F-15К загальною вартістю 2,3 млрд.$, покупка проводилася в рамках другої фази програми «F-X». Метою купівлі літаків була заміна F-5А/В, які були зняті з озброєння в серпні 2007 року. Всі поставки літаків були завершені 2 квітня 2012 р.[138] Під час експлуатації було втрачено один F-15К, який розбився 7 липня 2006 року. Південнокорейські ВПС планують експлуатувати F-15К до 2060 року.[139]

Сингапур[ред.ред. код]

F-15SG 428-ї винищувальної ескадрильї на авіабазі Mountain-Home, США.

Керівництво Сингапуру вибрало F-15SG як переможця конкурсу «Винищувач нового покоління» (Next Generation Fighter, або NGF) 6 вересня 2005 року, основним конкурентом американського літака був французький Dassault Rafale.[140] Купівля F-15SG була викликана необхідністю замінити застарілі штурмовики A-4SU Super Skyhawk американського виробництва. Спочатку сингапурське міністерство оборони замовило 12 літаків з опціоном ще на 8, який було реалізовано 22 вересня 2007 р. Пізніше було замовлено додатково 4 F-15SG, таким чином загальний обсяг замовлення зріс до 24 літаків. Окрім літаків Сингапур замовив для них озброєння та додаткове обладнання, загальною вартістю 741 млн$, а саме ракети «повітря-повітря» AIM-120С та AIM-9X, високоточні авіабомби GBU-38 JDAM та AGM-154 JSOW, окуляри нічного бачення для членів екіпажу AN/AVS-9 та термінали передачі даних Link 16.[141] Перший F-15SG покинув складальний цех 3 листопада 2008 року,[142] а перші чотири літаки були передані замовнику 7 травня 2009 року.[143] Всі поставки були завершені наприкінці 2012 року, коли Boeing передав Сингапуру останній замовлений F-15SG.[144] Отримані Сингапуром літаки були зведені в дві ескадрильї: 149-у "Shikra" та 428-у винищувальну. При цьому 428-ма винищувальна ескадрилья, в складі 10 F-15SG та 180 чоловік особового складу, постійно дислокується на авіабазі Mountain-Home в американському штаті Айдахо та номінально входить в склад 366-го винищувального авіакрила ВПС США.[145] Ескадрилья виконує навчальні функції, а її перебування на території іншої країни зумовлено тим, що невелика площа Сингапуру (622 км²) не дозволяє здійснювати повноцінну підготовку екіпажів для F-15SG та підтримувати їх бойові навички. За чинними домовленостями між країнами сингапурські літаки перебуватимуть на території США до 2034 року.[146]

На озброєнні[ред.ред. код]

Країни, які експлуатують F-15E Strike Eagle
Варіанти Кількість Експлуатанти
Eagle operators.png
   Країни, які продовжують експлуатацію F-15 та F-15E
   Країни, які продовжують експлуатацію F-15E
F-15E 217 Flag of the United States.svg США Військово-повітряні сили США[147]
F-15S 68 Саудівська Аравія Саудівська Аравія Королівські саудівські військово-повітряні сили[148]
F-15I 25 Ізраїль Ізраїль Військово-повітряні сили Ізраїлю[149]
F-15K 60 Південна Корея Південна Корея Військово-повітряні сили Республіки Корея[150]
F-15SG 24 Сінгапур Сінгапур Військово-повітряні сили Сингапуру[151][152]
Всього 394

Втрати та нещасні випадки[ред.ред. код]

Республіка Корея[ред.ред. код]

7 червня 2006 року F-15K розбився під час нічного тренувального польоту в Японському морі біля Поханга, при цьому обоє членів екіпажу загинули. Причиною авіакатастрофи названа втрата пілотами свідомості на деякий час, що в свою чергу призвело до втрати контролю над літаком.[153]

Саудівська Аравія[ред.ред. код]

1 січня 2002 року F-15S (с/н SA0369211, 92-га ескадрилья, авіабаза «Корль Абдель-Азіз») розбився через технічні неполадки в 90 милях від авіабази «Корль Абдель-Азіз» в Східній провінції під час нічного тренувального польоту. В результаті нещасного випадку обоє членів екіпажу загинули.[154]

21 січня 2004 року F-15S (бортовий номер 9219, 92-га ескадрилья, авіабаза «Корль Абдель-Азіз») розбився через технічні неполадки, в результаті авіакатастрофи обоє членів екіпажу загинули.[155]

У вересні 2005 року був втрачений один F-15S (бортовий номер 5505, 55-та ескадрилья).[156]

США[ред.ред. код]

30 вересня 1990 року F-15Е (с/н 87-0203, 336-та тактична винищувальна ескадрилья, 4-е тактичне винищувальне авіакрило) розбився під час тренувального польоту на території Оману в 63 милях на північ від міста Тумраїт, обоє членів екіпажу загинули. Нещасний випадок стався через помилку пілота.[157][158]

18 січня 1991 року F-15Е (с/н 88-1689, 335-та тактична винищувальна ескадрилья, 4-е тактичне винищувальне авіакрило) був збитий зенітною артилерією біля міста Басра (Ірак), обоє членів екіпажу загинули. Літак брав участь в авіанальоті на завод паливно-мастильних матеріалів в Басрі.[159][160]

20 січня 1991 року F-15Е (с/н 88-1692, 4-е тактичне винищувальне авіакрило) був збитий ЗРК С-75 неподалік міста Al Quaim (Ірак) під час вильоту на пошук ракетних комплексів Р-17. Обоє членів екіпажу успішно катапультувались, але згодом потрапили в полон.[161][162]

10 серпня 1992 року F-15Е (с/н 89-0479, 57-е винищувальне авіакрило) розбився під час тренувального вильоту біля міста Лас-Вегас, штат Невада, обоє членів екіпажу загинули в результаті невдалого катапультування на висоті всього 12,5 м. Причиною падіння літака названа втрата керування під час маневрування.[163]

16 вересня 1994 року F-15Е (с/н 91-0601, 494-та винищувальна ескадрилья, 48-е винищувальне авіакрило) отримав пошкодження в результаті зіткнення з птахом під час польоту над територією Уельсу. Оператор озброєння катапультувався, а пілот капітан Бредлі Роберт зміг успішно посадити пошкоджений літак на британській авіабазі «Valley» на острові Анґлсі, Уельс, за що був пізніше нагороджений.[164]

18 квітня 1995 року (с/н 89‑0504, 336-та винищувальна ескадрилья, 4-е тактичне винищувальне авіакрило) розбився на побережжі Атлантичного океану в штаті Північна Кароліна під час патрулювання. Оператор озброєння капітан Денніс Уайт загинув, пілот капітан Брайан Джей Уделл успішно катапультувався і був підібраний силами берегової охорони.[165]

11 липня 1997 року F-15Е (с/н 89-0491, 334-та винищувальна ескадрилья, 4-та оперативна група) розбився під час тренувального польоту в окрузі Дер, Північна Кароліна, обоє членів екіпажу успішно катапультувалися. Аварія сталася через пожежу в двигунах.[166][167]

21 жовтня 1998 року F-15Е (с/н 89-0497, 391-ша винищувальна ескадрилья, 366-е винищувальне авіакрило) розбився під час нічного тренувального польоту біля аеродрому McDermott в штаті Орегон, обоє членів екіпажу загинули.[168][169]

12 вересня 2000 року F-15Е (с/н 96-0203, 492-га винищувальна ескадрилья, 48-е винищувальне авіакрило) отримав серйозні пошкодження в наслідок невдалого приземлення на авіабазі Lakenheath у Великій Британії, при цьому обоє членів екіпажу були травмовані. Сильно пошкоджений літак вирішили не відновлювати і він був списаний. Нещасний стався через розрив шини шасі під час посадки.[170][171]

Тактико-технічні характеристики[ред.ред. код]

F-15 Eagle drawing.svg

Технічні характеристики[ред.ред. код]

  • Екіпаж: 2 людини
  • Довжина: 19,4 м
  • Розмах крила: 13,05 м
  • Висота: 5,63 м
  • Площа крила: 56,5 м ²
  • Профіль крила: NACA 64A006.6 корінь крила, NACA 64A203 закінцівках крила
  • Маса порожнього: 14 300 кг
  • Маса спорядженого: 28 440 кг
  • Маса максимальна злітна: 36 700 кг
  • Маса палива:
    • У внутрішніх паливних баках: 5952 кг
    • У двох конформних паливних баках: 5474 кг
    • Загальна без підвісних паливних баків: 11426 кг
    • В трьох підвісних паливних баках: 6927 кг
  • Двигун: 2 × ТРДДФ Pratt & Whitney F100-229

Льотні характеристики[ред.ред. код]

Озброєння[ред.ред. код]

  • Точок підвіски: 9 (без використання конформних паливних баків), по 1 на крилі, 7 під фюзеляжем.
  • Бойове навантаження: до 11 000 кг
  • Гармата: 1 × 20 мм шестиствольна (M61); боєзапас — 510 снарядів M-56 або PGU-28
  • Ракети:
F-15E 494-ї винищувальної ескадрильї в польоті під час операції «Іракська свобода». На фото чітко видно озброєння: 2xAIM-120, 2xAIM-9, 4xGBU-12, а по центру одна GBU-31. (22.04.2004)

Авіоніка[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Побудовано 237 F-15E, 25 F-15I, 72 F-15S, 61 F-15K, 24 F-15SG, 3 F-15SA; всього — 422
  2. Aircraft Museum — F-15E Eagle
  3. Boeing продал истребителей F-15 на 11 миллиардов долларов
  4. З 1997 року — Боїнг.
  5. Davies and Dildy 2007, inside cover.
  6. Donald 1995, p. 40.
  7. а б в Donald 1995, p. 42.
  8. Davies 2003, pp. 15-16.
  9. Jenkins 1997, p. 42.
  10. а б Donald 1995, p. 44.
  11. Rininger 2009, pp. 85, 88.
  12. а б в г д е Jenkins 1998, p. 36.
  13. а б в Donald 1995, p. 45.
  14. а б в Ciborski, James R. «The F-15 Eagle: A Chronology.» History Office, Aeronautical Systems Center, Air Force Materiel Command, Wright-Patterson AFB, Ohio, June 2002.
  15. Ulsamer, Edgar. «In Focus: The Dual-Role Eagle.» Air Force magazine, April 1984.
  16. Rininger 2009, p. 89.
  17. «Boeing F-15E Eagle.» Jane's All the World's Aircraft, Jane's Information Group, 2010 (subscription article, dated 26 February 2010).
  18. а б в г «US Air Force F-15 Funding Flying High.» Military.com, January 09, 2013
  19. а б в г д «Boeing F-15E Radar Modernization Program Begins 2nd Low Rate Initial Production Phase.» Boeing, July 23, 2012
  20. Trimble, Stephen. «Raytheon trumps Northrop with new AESA designation.» Flight Daily News, 17 June 2009.
  21. Trimble, Stephen. «Raytheon claims AESA upgrade contract for F-15E.» Flightglobal.com, 1 November 2007.
  22. Frost, Patricia. «Boeing Receives 1st F-15E Radar Modernization Program Test Asset from Raytheon.» Boeing, Aug. 3, 2010
  23. а б «USAF mulls options for replacement of Boeing F-15E Strike Eagle.» Flightglobal.com, 13 Dec 2012
  24. а б Butler, Amy. «Boeing Unveils New, Stealthy Silent Eagle F-15.» Aviation Week, 18 March 2009.
  25. Carder, Phillip and Mary Ann Brett. «Boeing F-15 Silent Eagle Demonstrator Makes 1st Flight.» Boeing, 9 July 2010.
  26. Carder, Phillip and Mary Ann Brett. «Boeing F-15 Silent Eagle Demonstrator Completes 1st Weapon Launch.» Boeing, 20 July 2010.
  27. а б в г д е ж и к л м н «F-15E Strike Eagle.» www.airwar.ru.
  28. «AN/APG-70.» Raytheon.com.
  29. Sung-Ki, Jung. «S. Korean Firm Exports Head-Up Display to USAF.» defensenews.com.
  30. «F-15/Apache Fuselage Monopolization Program.» koreaaero.com..
  31. Carder, Phil and Changgyun Koh. «Boeing, Korea Aerospace Industries Sign Agreement for Production of F-15SE Silent Eagle Conformal Weapons Bay.» Boeing.
  32. Davies 2002, р. 90.
  33. «A complete list of all F-15E airframes ever manufactured.» F-15E.info.
  34. а б в г д е «F-15I Ra'am (Thunder).» GlobalSecurity.org
  35. а б «F-15I Ra'am (Thunder).» www.airwar.ru.
  36. а б в г д «F-15K Slam Eagle for the Republic of Korea (ROK).» www.boeing.com.
  37. «Trade Offsets: An Instrument of Government Procurement.» Blue Sky Management and Consultant, 30 June 2011.
  38. «KAI Major Programs: Airframe.» Korea Aerospace Industries, 30 June 2011.
  39. «Hanwha Corporation — Aerospace Products.» Hanwha Corporation, 30 June 2011.
  40. Streetly, Martin. «Aircraft Self-Protection Expands in Asia.» Asian military review, 13 July 2011.
  41. «LIGNEX1 CO., LTD e-Catalog: Radar.» tradeKorea.com.
  42. «Samsung Techwin produces F-15K engines.» Deagel.com.
  43. а б в «F-15K — Republic of Korea.» Офіційний сайт компанії Boeing.
  44. «F-15K Differences.» F-15E.info.
  45. «Boeing's Newest Fighter Aircraft Makes First Flight.» Офіційний сайт компанії Boeing, 3 March 2005.
  46. а б Jenkins 1998, p. 41.
  47. «Royal Saudi Air Force Selects General Electric Company to Re-engine F-15S Aircraft.» General Electric Aerospace, 3 October 2007.
  48. а б «U.S., Saudi Arabia Finalize F-15 Fighter Deal.» Defence News Dec. 29, 2011.
  49. «Boeing, Raytheon Awarded $130 Million to Upgrade Radars on Eight F-15Cs.» Defense Update.
  50. а б в г «Saudi Arabia — F-15SA Aircraft.» US Defense Security Cooperation Agency, 20 October 2010.
  51. «F-15SA Advanced Fighter Aircraft Takes Wing.» Flight journal, Jun 26, 2013.
  52. «Air Force begins testing of advanced F-15 jet fighter with fly-by-wire and digital EW systems.» Military Aerospace, March 31, 2013
  53. а б в г д «F-15SG for Singapore.» www.boeing.com.
  54. «Notification to the US Congress about the Singapore F-15 FMS.» DSCA.
  55. а б «Boeing Rolls Out 1st F-15SG to Singapore.» Офіційний сайт компанії Boeing, 3 листопада 2008.
  56. «Last of 24 F-15SGs have been delivered to Republic of Singapore AF.» The Base Leg Blog, OCTOBER 7, 2012.
  57. «Thirty new F-16 block 52+ aircraft for Greece.» F-16.net.
  58. «Greece Buys 50 F-16s and 15 Mirage 2000s.» AeroWorldNet, 3 May 1999.
  59. Jenkins 1998, p. 71.
  60. «F-16CJ Wild Weasel.» www.airwar.ru
  61. «Seoul's F-X III backdown raises thorny questions about competition.» Flightglobal, 25 Sep 2013.
  62. «Obama rejected Netanyahu request for F-15E in 'tough' session.» worldtribune.com, 12 July 2010.
  63. Perrett, Bradley. Await Japanese F-X RFP «Bidders Await Japanese F-X RFP.» Aviation Week, 17 November 2010.
  64. Davies 2005, p. 14.
  65. Davies 2005, p. 22.
  66. [1] F-15E Strike Eagle
  67. «Tim Bennett's War.» Air Force magazine online, January 1993.
  68. Davies 2005, pp. 17-24.
  69. Davies 2005, p. 25.
  70. Davies 2005, p. 29.
  71. [2] Победы ВВС коалиции в ходе «Бури в пустыни»
  72. Davies 2005, pp. 29-30.
  73. [3] F-15E Strike Eagle
  74. а б Davies 2005, pp. 30-31.
  75. [4] F-15E Strike Eagle
  76. а б Davies 2005, p. 33.
  77. «Operation Northern Watch 1998 Events.» Global Security.org, 5 June 2011.
  78. Davies 2005, p. 35.
  79. Davies 2005, p. 43.
  80. а б Davies 2005, p. 44.
  81. [5] Воздушная война в Югославии. Часть 2
  82. [6] F-15E Strike Eagle
  83. Davies 2005, p. 46.
  84. Davies 2005, p. 47.
  85. Davies 2005, p. 59.
  86. [7] Press Conference by Jamie Shea and General Wesley Clark NATO HQ, Brussels, 13 Apr. 1999
  87. а б 48th Fighter Wing
  88. [8] Воздушная война против талибов
  89. а б Davies 2005, p. 64.
  90. а б F-15E Strike Eagle
  91. [9] Воздушная война против талибов
  92. [10] Воздушная война против талибов
  93. Davies 2005, p. 65.
  94. Davies 2005, pp. 68-69.
  95. [11] Воздушная война против талибов
  96. Davies 2005, p. 72.
  97. а б Davies 2005, p. 73.
  98. Harding, Thomas, Tom Coghlan and Aislinn Simpson. «Outcry as 'friendly fire' kills three UK soldiers.» The Telegraph, 25 August 2007.
  99. «Grid reference confusion led to death of Anglian soldiers.» hmsolicitors.co.uk, 16 December 2009.
  100. «USAF Shoots Down Out-of-Control Reaper Over Northern Afghanistan.» Securitymanagement.com, 16 September 2009.
  101. а б Davies 2005, pp. 77-78.
  102. а б Davies 2005, p. 80.
  103. а б Davies 2005, p. 82.
  104. [12] A chronology of the six-week invasion of Iraq, drawn from the FRONTLINE documentary.
  105. Davies 2005, p. 83.
  106. Dao, James. «A Trail of Pain From a Botched Attack in Iraq in 2003.» The New York Times, 15 April 2005.
  107. а б Hafemeister, Rob. «Das Given Posthumous Awards: Former Amarilloan honored in death.» Air Force Times, 18 August 2003.
  108. «Потери ВВС коалиции в Ираке 2003—2007 гг.»
  109. DOD News Briefing with Vice Adm. Gortney from the Pentagon on Libya Operation Odyssey Dawn [13] March 20, 2011
  110. Crilly, Rob. «Libya: US fighter jet crash lands in field near Benghazi.» The Telegraph, 22 March 2011
  111. Details of Marines' pilot rescue released [14] «Marine Corps Time Home» Mar. 22, 2011
  112. Details of Marines' pilot rescue released [15] «Marine Corps Time Home» Mar. 22, 2011
  113. Bumiller, Elisabeth; Kirkpatrick, David D. (23 March 2011). Allies Pressure Qaddafi Forces Around Rebel Cities. The New York Times. 
  114. NATO Press Briefing. NATO. 2011-03-31. Архів оригіналу за 2013-07-25. 
  115. name=davies_2002
  116. F-15I [16] www.israeli-weapons.com
  117. F-15I Ra'am (Thunder) [http:/www.airwar.ru/enc/fighter/f15i.html]
  118. F-16I Sufa [17]
  119. F-15I Ra'am (Thunder) [http:/www.airwar.ru/enc/fighter/f15i.html]
  120. F-15I Ra'am (Thunder) [http:/www.airwar.ru/enc/fighter/f15i.html]
  121. Aloni 2006, p. 80
  122. F15I Ra'am Waddington 2001. Архів оригіналу за 2013-07-25. Процитовано 2011-06-25. 
  123. Aloni and Avidror 2010, pp. 219—221
  124. Mahnaimi, Uzi (September 16, 2007). Israelis 'blew apart Syrian nuclear cache'. London: The Sunday Times. Архів оригіналу за 24 May 2011. Процитовано June 10, 2011. 
  125. Follath, Erich; Stark, Holger (February 11, 2009). The Story of 'Operation Orchard' - How Israel Destroyed Syria's Al Kibar Nuclear Reactor. Der Spiegel. Архів оригіналу за 10 June 2011. Процитовано June 10, 2011.  Squadron explicitly mentioned in attached graphic.
  126. Report: IAF trained for Iran attack. The Jerusalem Post. January 15, 2006. Процитовано June 25, 2011. 
  127. [18] F-15E Strike Eagle
  128. name=davies_2002
  129. «Royal Saudi Air Force Selects General Electric Company to Re-engine F-15S Aircraft.» General Electric Aerospace, 3 October 2007.
  130. «Saudis bomb Yemen rebels across border.» MSNBC.
  131. а б «Saudi Arabia — F-15SA Aircraft». US Defense Security Cooperation Agency, 20 October 2010.
  132. Barrie, Douglas. «U.S., Saudis Deal For Additional Eagles.» Aviation Week, 10 September 2009.
  133. Wolf, Jim. «U.S. Saudi fighter jet sale to help offset Iran.» Reuters, 29 December 2011.
  134. U.S. Saudi fighter jet sale to help offset Iran Dec 29, 2011
  135. «Боинг» передал на испытания три самолета F-15SA «Игл»
  136. «F-15K's First Flight Successful.» Defense Industry Daily, 7 March 2005.
  137. «Trade Offsets: An Instrument of Government Procurement.» Blue Sky Management and Consultant, 30 June 2011.
  138. [19] F-15K Slam Eagle for the Republic of Korea (ROK)
  139. «South Korea Nears F-X Phase 3 Decision.» Aviationweek.com, 3 June 2013.
  140. Singapore Seals Deal to Acquire Twelve F-15SG
  141. «Notification to the US Congress about the Singapore F-15 FMS.» DSCA.
  142. «Boeing Rolls Out 1st F-15SG to Singapore.» Boeing, 3 November 2008.
  143. Republic of Singapore air force unit activates Posted 5/20/2009
  144. [20]Last of 24 F-15SGs have been delivered to Republic of Singapore AF SUNDAY, OCTOBER 7, 2012
  145. Republic of Singapore air force unit activates Posted 5/20/2009
  146. Republic of Singapore air force unit activates Posted 5/20/2009
  147. F-15E STRIKE EAGLE
  148. «U.S. Defense.gov Contracts for Tuesday, 26 June 2012»
  149. Order of Battle — Israel.
  150. «South Korea Nears F-X Phase 3 Decision.» Aviationweek.com, 3 June 2013.
  151. «Boeing Rolls Out 1st F-15SG to Singapore» Офіційний сайт компанії Boeing, Nov. 03, 2008
  152. «Last of 24 F-15SGs have been delivered to Republic of Singapore AF» The Base Leg Blog, SUNDAY, OCTOBER 7, 2012
  153. «F-15K crashed after pilots blacked out» Flightgbal, 29 Aug 2006
  154. «McDonnell Douglas F-15 Eagle Losses & ejections»
  155. «McDonnell Douglas F-15 Eagle Losses & ejections»
  156. «McDonnell Douglas F-15 Eagle Losses & ejections»
  157. «F-15E Losses» F-15E.info
  158. «Damaged and lost allied planes and helos»
  159. «F-15E Losses» F-15E.info
  160. «Damaged and lost allied planes and helos»
  161. «F-15E Losses» F-15E.info
  162. «Damaged and lost allied planes and helos»
  163. «F-15E Losses» F-15E.info
  164. «McDonnell Douglas F-15 Eagle Losses & ejections»
  165. «McDonnell Douglas F-15 Eagle Losses & ejections»
  166. «F-15E Losses» F-15E.info
  167. «McDonnell Douglas F-15 Eagle Losses & ejections»
  168. «F-15E Losses» F-15E.info
  169. «McDonnell Douglas F-15 Eagle Losses & ejections»
  170. «F-15E Losses» F-15E.info
  171. «McDonnell Douglas F-15 Eagle Losses & ejections»

Джерела[ред.ред. код]

  • Davies, Steve. Combat Legend, F-15 Eagle and Strike Eagle. London: Airlife Publishing, 2002. ISBN 1-84037-377-6.
  • Davies, Steve. Boeing F-15E Strike Eagle, All-Weather Attack Aircraft. London: Airlife Publishing, 2003. ISBN 1-84037-378-4.
  • Davies, Steve. F-15E Strike Eagle Units In Combat 1990—2005. London: Osprey Publishing, 2005. ISBN 1-84176-909-6.
  • Davies, Steve and Doug Dildy. F-15 Eagle Engaged: The World's Most Successful Jet Fighter. Oxford, UK: Osprey Publishing, 2007. ISBN 1-84603-169-9.
  • Jenkins, Dennis R. McDonnell Douglas F-15 Eagle, Supreme Heavy-Weight Fighter. Hinckley, UK: Midland Publishing, 1998. ISBN 1-85780-081-8.
  • Donald, David. F-15E Strike Eagle. World Airpower Journal 21. AIRtime Publishing, 1995. 
  • Rininger, Tyson. F-15 Eagle at War. St. Paul, Minnesota: Zenith Imprint, 2009. ISBN 0-7603-3350-5.
  • Aloni, Shlomo (2006). Israeli F-15 Eagle Units in Combat. Oxford, UK: Osprey Publishing. ISBN 978-1-84603-047-5.

Посилання[ред.ред. код]