Сестри Річинські

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

«Сестри Річинські» — видатний роман Ірини Вільде у двох томах, вийшов друком: 1-й том у 1955-1956 (окремим виданням 1958), 2-й том — у 1964 році.

П'ятитомник творів Ірини Вільде.

Історія твору[ред.ред. код]

Почала писати роман у 1936-1937 рр., фактично писала його ціле життя, переймаючись долею персонажів, вписувала їх в інші твори. Критики зазначали, що Ірина Вільде писала роман про себе, про своє «химерне» серце. В інтерв’ю 1936 року письменниця зазначала: «Доки не впораюся з цим малим світиком — з людським серцем, не візьмуся, просто не зможу сягнути до ширших проблем людського життя». А в іншій ситуації висловила чітку формулу: «через родину до могутності нації».

«Сестри Річинські» — найбільше творче досягнення Ірини Вільде попри те, що письменниця була змушена шукати компроміс із соціалістичною дійсністю. Парадокс полягає у тому, що в умовах радянської цензури письменниці вдалося згадати в ньому і про Голодомор, і про репресії та переслідування 30-х років. У ньому виведено позитивний образ українського націоналіста Маркіяна Івашківа – мабуть, саме це і відсунуло твір з видавничих планів після того, як комуністична пропаганда оговталася. Щоб «врівноважити» політичний спектр, а точніше, щоб була можливість видати твір, письменниця ввела до сюжету позитивного комуніста Бронка Завадки. Тривалий час їх не видавали для масового читача, і з’явилися вони лише згодом невеликим накладом та зі значними скороченнями.

Письменниця виявила себе тонким знавцем жіночої психології. У 1965 за цей твір Ірина Вільде отримала Шевченківську премію.

Сюжет[ред.ред. код]

Події відбуваються у місті на річці Прут, за назвою Наше вгадується Коломия. У центрі твору — розповідь про родину греко-католицького священика Аркадія Річинського, типового пристосуванця. Після несподіваної смерті батька, що призвела до матеріальної кризи, кожна із п’яти дочок намагається влаштувати свою долю, керуючись особистими уявленнями про моральність і щастя. Відтепер життя осиротілих дочок панотця Річинського Катерини, Зоні, Ольги, Нелі і Слави цілком залежить від обставин. Старосвітська ідилія руйнується під впливом втручання зовнішніх чинників. Польський шовінізм, комуністичне підпілля, український націонал-соціалізм, єврейська буржуазія агресивно втручаються у містечкове середовище з його провінційністю і пристосуванством. Десь існують романтизм просвітянської інтелігенції, іделізм борців за національну свободу, але вони занадто слабі. Складна суспільно-політична ситуація в Галичині часів міжвоєнної Польщі скоро приведе до небачених за своїм трагізмом наслідків. Проте які б історичні зміни не відбувалися навкруги, жінка все одно залишається жінкою і прагне кохання, родинного щастя, дітей.

Публікації[ред.ред. код]

Найвідоміший твір Ірини Вільде. Після написання та першого видання (1977 р.) було видано один раз виключно для бібліотек 2004 року у серії «Лауреати Шевченківської премії». У 2010 році видавництво «Зелений пес» перевидало книгу на сучасний манер. У 2011 році книгу видало видавництво «Апріорі»[1].

Примітки[ред.ред. код]

  1. http://bukvoid.com.ua/events/ukraine/2011/08/22/104945.html

Література[ред.ред. код]