Перейти до вмісту

Єва Рутткаї

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Єва Рутткаї
угор. Ruttkai Éva
Ім'я при народженніЕва Рушш
Дата народження31 грудня 1927(1927-12-31)
Місце народженняБудапешт
Дата смерті27 вересня 1986(1986-09-27) (58 років)
Місце смертіБудапешт
ПохованняФаркашреті
ГромадянствоУгорщина
ВчителіFrida M. Adorjánnéd
Професіяактриса
Кар'єра19451986
Напрямкінематограф
театр
Нагороди
IMDbID ID 0752182
CMNS: Єва Рутткаї у Вікісховищі

Єва Рутткаї (угор. Ruttkai Éva, при народженні Рушш, 31 грудня 1927, Будапешт — 27 вересня 1986, Будапешт) — угорська акторка театру і кіно, телеведуча. На честь мисткині названо астероїд.

Біографія

[ред. | ред. код]
Могила Єви Рутткаї

Єва Рушш народилася 31 грудня 1927 в Будапешті шостою дитиною в сім'ї, але лише вона і її брати Іван і Отто досягли повноліття. Сім'я ледве зводила кінці з кінцями, брати працювали акторами-дітьми в театрі. Єва приєдналася до них, коли їй було лише 2 роки. Разом з братом Іваном вона працювала в будапештському Театрі комедії, потім в дитячому театрі Артура Лакнера. Там вона зустрілася з такими відомими угорськими акторами, як Лілі Дарваш або Артур Шомлаі.

На Єву звернув увагу директор Театру комедії Даніель Йоб, і контракт з цим театром вона уклала в 16-річному віці. У Театрі комедії вона пропрацювала до самої смерті в 1986, за винятком короткого періоду з 1948 по 1951, коли грала в Національному театрі.

У 19481986 знялася в понад 50 художніх фільмах, а також майже в 30 телевізійних фільмів і телеспектаклів.

У 1950 Рутткаї одружилася з актором Національного театру Міклошем Ґабором, в шлюбі з яким в 1952 народила дочку Юлію.

У 1960 на репетиції п'єси Павла Когоута «Така любов» в Мішкольці Рутткаї зустріла угорського актора Золтана Латиновича, з яким стала жити разом до його смерті в 1976.

Через півроку після свого останнього виходу на сцену Єва Рутткаї померла 27 вересня 1986. Похована на цвинтарі Фаркашреті в Будапешті.

Творчість

[ред. | ред. код]

Театр

[ред. | ред. код]

Як професійна театральна акторка Рутткаї дебютувала в 1945 в Театрі комедії («Вігсінхаз») в ролі Емілі («Наше містечко»). Популярність їй принесли насамперед ліричні ролі, серед яких насамперед Луїза («Підступність і кохання» Шіллера), Роксана («Сірано де Бержерак» Ростана), Наташа («Щастя», інсценування роману Павленко).

Характерна зовнішність, витонченість, глибина внутрішнього перевтілення дали Рутткаї можливість створити образи як Наташі Ростової («Війна і мир» Толстого) і Джульєтти («Ромео і Джульєтта» Шекспіра), так і Меггі («Кішка на розпеченому даху» Теннессі Вільямса) або Зілії («Німий лицар» Хельтаі).

Славу і популярність не тільки в Угорщині, але й за її межами, Рутткаї здобула виконанням характерних і комедійних ролей в кіно. Найяскравіші з них — Юліка у фільмі «Кружка пива» (1955), Віка («Опівночі», 1957), Каті в комедії «Історія моєї дурості» (1965), вчителька Марта в детективі «Фальшива Ізабелла» (1968), Ленка в фільмі «Синдбад» (1971).

Вибрана фільмографія

[ред. | ред. код]
  • 1963 — «Фото Габера» — Ані Барабаш
  • 1965 — «Історія моєї дурості» — Каті
  • 1967 — «Угорський набоб» — Флора Есекі
  • 1967 — «Доля Золтана Карпаті» — Флора Сент-Ірма
  • 1968 — «Зірки Еґера» — королева Ізабелла Ягеллонка
  • 1968 — «Лицарі „Золотої рукавички“»
  • 1968 — «Фальшива Ізабелла» — вчителька березня Вег
  • 1974 — «Синдбад» — Ленка

Звання та нагороди

[ред. | ред. код]
  • Заслужена артистка УНР — 1966;
  • Народна артистка УНР — 1971;
  • Лауреат Національної премії імені Лайоша Кошута 2-го ступеня — 1960;
  • Лауреат Премія імені Марі Ясаі — двічі, в 1955 і 1959;
  • Лауреат премії Національної ради профспілок Угорщини — 1984.

Джерела

[ред. | ред. код]
  • Большая советская энциклопедия. Гл. ред. А. М. Прохоров, 3-е изд. Т. 22. Ремень — Сафи. 1975. 628 стр., илл.; 37 л. илл. и карт. Статья «Ева Руткаи».
  • Большая советская энциклопедия : в 30 т. / главн. ред. А. М. Прохоров. — 3-е изд. — М. : «Советская энциклопедия», 1969—1978. (рос.)
  • Иштван Немешкюрти. История венгерского кино (1896—1966). М.- Искусство. 1969.
  • Гершкович А., Театральный Будапешт, М., 1961.