Євгеній (Гакман)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Митрополит Євгеній
Євфимій Васильович Гакман (Горяк )
Митрополит Євгеній
Владика Євгеній (1849)
Митрополит Буковини та Далмації
23 січня 1873 — 12 квітня 1873
Церква: Буковинська православна митрополія
Попередник: -
Наступник: Феофіл (Бенделла)
Єпископ Чернівецький і Буковинський
8 травня 1835 — 23 січня 1873
Церква: Карловацький патріархат
Попередник: Ісая (Балошескул)
Наступник: -
 
Альма-матер: Віденський університет
Науковий ступінь: професор богослов'я у Чернівецькому теологічному інституті
Діяльність: Маршалок Буковинського крайового сейму (1861-1864) віце-маршалок (1864-1873), член палати панів Рейхсрату (1862-1873)
Національність: русин
Народження: 16 березня 1793
село Васловівці Буковинський округ Королівство Галичини і Володимирії
Смерть: 12 квітня 1873
м. Відень
Похований: місто Чернівці Герцогство Буковина
Чернецтво з: 1823
Хіротонія: 1835

Євгеній Гакман (нім. Eugen Hackmann) *16 березня 1793 — †12 квітня 1873 — церковний, громадський, політичний та культурний діяч, перший Митрополит Буковини і Далмації.

Біографія[ред.ред. код]

Євфимій Васильович Гакман (Горяк) народився 16 березня 1793 року в селі Васловівці (Буковинський округ, Королівство Галичини і Володимирії) в родині бідного селянина Василя Гакмана. Початковою освітою малого Євфимія займався рідний дядько отець Ігнатій Гакман.

Середню освіту здобув у Чернівецькій гімназії, куди потрапив юнаком і був одним з найстарших учнів. Гімназист — виходець з бідної селянської родини — явище рідкісне і нетипове для Чернівців початку ХІХ ст. Гакманові довелось виробити такі риси характеру, як наполегливість у досягненні поставленої мети, старанність, працьовитість, вимогливість, навіть суворість до себе самого і оточуючих.

1819-го року за сприяння буковинського єпископа Даниїла (Влаховича) отримав цільову стипендію з коштів Буковинського православного релігійного фонду, відправився навчатися до Відня. Навчання на теологічному факультеті Віденського університету справив глибокий вплив на його світогляд, допоміг йому здобути богословські знання і розвинути власну ерудицію. І вже тоді він виділявся серед товаришів по навчанню. Будучи студентом, став домашнім вчителем у цісарській родині: викладав основи волоської мови цісаревичу Фердинанду.

Архієрейське служіння[ред.ред. код]

1823 року повернувся до Чернівців та остаточно вирішив пов'язати своє життя з церквою. Прийняв чернечий постриг з іменем Євгеній. Того року Митрополит Карловацький Стефан висвятив монаха Євгенія у сан диякона, потім — ієромонаха. Після відкриття в Чернівцях 1827-го року «Греко-східного богословського навчального закладу» (інституту) о. Гакмана призначили професором Біблійних студій «Старого Заповіту».

26 вересня 1834 р. помер буковинський єпископ Ісая (Балошескул), але призначення нового єпископа затягнулося через хворобу та смерть імператора Франца І. Новий австрійський імператор Фердинанд І указом від 8 травня 1835Га року іменував о. Гакмана єпископом Буковинським, правлячим архієреєм Чернівецько-Буковинської єпархії. 15 серпня 1835 року собором архієреїв на чолі з митрополитом Стефаном його висвятили у сан єпископа Чернівецького і Буковинського.

Новий владика зосередив свою діяльність на організаційно-адміністративних питаннях і підготував на розгляд імператора документ під назвою «Друге загальне впорядкування парохій». Документ було затверджено імператором 24 жовтня 1843 року, і ним єпархія поділялася на 12 претопресвітератів, підвищувалася платня духівництва. В наступні роки положення цього документа уточнювалися, а кількість самостійних парохій зросла від 173 до 221. У 1838 р. єпископ Євгеній добився відкриття окремої школи дияконів, у якій поряд із німецькою широко вживалися крайові мови — русинська (українська) та молдавська. Розширив використання української мови у церковному діловодстві.

На момент отримання єпархії практично всі православні церкви були дерев'яні. Архієрей розпочав інтенсивне культове будівництво. Зініціював будівництво перших монументальних споруд: 15 липня 1844 року урочисто заклав наріжний камінь у фундамент майбутнього Святодухівського кафедрального собору, спорудження якого затягнулося на 20 років. Одночасно з кафедральною церквою проводилося спорудження нової парафіяльної Святопараскевинської церкви. 17 липня 1864 освятив своє дітище — Святодухівський кафедральний собор, наступного дня заклав наріжний камінь у фундамент каплиці Св. Івана Нового Сучавського. З неї розпочалося спорудження комплексу єпископської (згодом митрополичої) резиденції у Чернівцях. Очолював будівничий комітет резиденції, заступником голови комітету був архітектор Йозеф Главка.

Найвищим досягненням Владики Євгенія стало піднесення Буковинського єпископства до гідності окремої Буковинської митрополії. Таке волевиявлення було висловлене зборами духівництва Буковини ще в лютому 1861 р., тоді було подано цісарю відповідну петицію. 1864 року було проголошено створення Семигородської православної митрополії для румунів, прозвучала також обіцянка Франца Йозефа І вирішити в майбутньому й питання Буковинської єпархії. 23 січня 1873 р. цісарським рішенням єпископ Євген був іменований Архієпископом Чернівецьким і Митрополитом Буковини та Далмації.

Громадська діяльність[ред.ред. код]

У бурхливу громадську діяльність Владику Євгенія було втягнуто під час революційних подій (1848-1849) в Австрійській імперії, коли активізувалася боротьба за відокремлення Буковинського округу від Королівства Галичини і Володимирії. В цьому русі Євгена Гакмана цікавило не стільки відокремлення краю як такого, як виведення шкільництва з-під нагляду Львівської римо-католицької консисторії і передання під нагляд православної консисторії в Чернівцях. Таким чином, керуючись певними релігійними переконаннями, але здебільшого під тиском місцевої румунської боярської верхівки, владика ставив підписи під петиціями із закликами надати Буковині статус окремого коронного краю. Які зрештою досягли позитивного результату.
Але, практично відразу Владика Євгеній зіштовхнувся з доволі серйозною проблемою - румунська громада почала обстоювати ідею приєднання Буковини до «румунської» Трансільванії, а пізніше й буковинського єпископства до РумПЦ. Архієпископ був категорично проти цього, й протидіяв всіма можливими засобами [9].
У квітні 1861 р. розпочав свою роботу Буковинський крайовий сейм, послом якого «за посадою» став Євген Гакман. Ба, цісарським рішенням від 5 квітня 1861 року владику було призначено Маршалком. У цьому статусі архієрей перебував до 1864 року. Надалі був «віце-маршалком». Того ж року розпочав роботу парламент імперії - Рейхсрат, послом якого як член палати панів («за посадою» як архієпископ окремої коронної землі) 1862-го року став Євген Гакман [7].

Після того як Владика усвідомив реальні наміри румунської верхівки, його підтримка «руського руху» на Буковині значно посилилась, що було позитивно оцінено місцевим населенням. Так, у «Слові» (1864 р., № 94) зазначалося:

« ...Русчина не пропадає, а помало підноситься. А якщо єпископ Євгеній (Гакман) поживе, чого йому всі русини від серця бажають, то Буковинська Русь піде горою. Вже й тепер на зборах наших більше щирий язик почуєш, ніж румунський..., чого раніше не бувало. Православні богослови вже здають іспити і по-руски і проти цього ніякої опозиції...  »

Протиріччя посилилися під час виборів до крайового сейму 1867-го року. Незважаючи на шалений тиск румунської боярської верхівки, було обрано кількох українських селян із північних повітів. Після цього румуни вже вголос почали звинувачувати Владику Євгенія у проукраїнських настроях. На знак неповаги до всього українського румунські священики демонстративно залишили кафедральну церкву під час «української відправи». Незважаючи на це, архієпископ посилював «українську присутність» у єпархії. До кафедрального собору проповідником було переведено о.Василія (Продана) з Лашківки. 1868-го року вчителем співу в семінарії призначається Сидір Воробкевич, який переїжджає в Чернівці. Особливе невдоволення серед румунів викликала діяльність ректора духовної семінарії М.Коморошана. З благословення Владики Євгенія вводиться новий «Правильник про організацію діловодства в консисторії» (санкціонований Цісарем 1869-го року), яким українській мові офіційно надається статус другої урядової [8].

Водночас агресивніше діяли й представники румунської громади краю, згуртовані навколо Євдоксія Гурмузакі. Все більшої сили набирало створене ними Товариство румунської культури і літератури на Буковині. Тотальна румунізація краю набувала доволі загрозливого характеру. В цей час Владика Євгеній організовує роботу по створенню першої української організації Буковини. Зокрема, він дає доручення своїм довіреним особам протоієрею Василію (Продану) та архідиякону Теоктисту (Дроню) [8]:

« ...треба створити протилежне товариство...займайтеся створенням «Руської Бесіди»...  »

Ініційована владикою українська організація постала 1869 року. З його ж благословення очолив новостворене товариство о. Василій (Продан).
Виключно важливу роль відіграв Євген Гакман у справі заснування Чернівецького університету. В австрійському парламенті він виступив з конкретними пропозиціями з метою позитивного вирішення цієї справи: по перше, запевнив, що один із факультетів, тобто теологічний, фінансуватиметься за рахунок православного релігійного фонду Буковини, по-друге, приміщення для навчання студентам-теологам пообіцяв надати в резиденції, по-третє, владика запропонував тимчасово розмістити й інші факультети в резиденції, допоки не буде зведено будівлі університету. Поряд з іншими аргументами ці пропозиції схилили шальку терезів на користь Чернівців [6].

Проте владиці не судилося дожити до відкриття університету в Чернівцях.

27 лютого 1873 року він відбув до Відня, де невдовзі мала відбутися його хіротонія в православній парафіяльній церкві Св.Трійці, однак стан здоров'я різко погіршився. Серце Митрополита Євгенія перестало битися у ніч на 13 квітня 1873 року. 18 квітня тлінні останки Владики привезли до Чернівців. У місті оголосили жалобу. 23 квітня 1873 року у Святодухівському кафедральному соборі відбулася панахида, яку служили українською мовою отець Василій (Продан) та румунською - отець Іліуц. Прах владики поховали у східній частині вівтаря цієї ж церкви.

У часи «войовничого атеїзму» могилу Митрополита було сплюндровано. Його рештки перепоховали у донині невідомому місці.

Галерея[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

1. Еклюзивні біографії «Memory in stone»
2. Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж ; Нью-Йорк : Молоде життя ; Львів ; Київ : Глобус, 1955—2003.
3. 135-річчя упокоєння митрополита Буковини ЄВГЕНА (Гакмана)
4. Перший Митрополит Буковини Євгеній (Гакман) повертається із забуття
5. ЄВГЕНІЙ ГАКМАН
6. МИТРОПОЛИТ ГАКМАН, до 140-ї річниці від смерті митрополита Буковини та Далмації
7. О.Добржанський. УКРАЇНСЬКІ ДЕПУТАТИ ВІД БУКОВИНИ У ВИЩИХ ПРЕДСТАВНИЦЬКИХ ОРГАНАХ ВЛАДИ АВСТРІЇ (АВСТРО-УГОРЩИНИ) В 1848—1918 РОКАХ
8. В. О. Філіпчук Початки українського національного відродження на Буковині
9. РІДНІ ІМЕНА ЄВГЕН ГАКМАН
10. ЄВГЕН ГАКМАН — УКРАЇНСЬКИЙ ДІЯЧ, МИТРОПОЛИТ, ЄПИСКОП. ПРОСВІТНИЦЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ
11. Юсов С. Л. Гакман Євген // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2004. — Т. 2 : Г — Д. — С. 23. — ISBN 966-00-0405-2.