Очікує на перевірку

Безніско Євген Іванович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Євген Безніско)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Безніско Євген Іванович
Народження19 жовтня 1937(1937-10-19)
Кагарлик, Київська область, Українська РСР, СРСР
Смерть11 липня 2015(2015-07-11) (77 років)
 Львів, Україна[1]
ПохованняЛичаківський цвинтар
Країна СРСР
 Україна
Жанрпортрет
НавчанняРеспубліканська художня школа імені Тараса Шевченка (1955) і Львівський інститут прикладного та декоративного мистецтва (1964)
Діяльністьграфік
ВчительПрокопенко Микола Васильович, Лопухов Олександр Михайлович, Сельський Роман Юліанович і Левицький Леопольд Іванович
ЧленСпілка радянських художників України
У шлюбі зБриж Теодозія Марківна
Нагороди
ювілейна медаль «20 років незалежності України»
Народний художник України заслужений художник УРСР Національна премія України імені Тараса Шевченка

Нагробок на могилі художника Євгена Безніска.

Євге́н Іва́нович Безні́ско (19 жовтня 1937, Кагарлик — 11 липня 2015, Львів) — український художник; член Спілки радянських художників України з 1966 року. Чоловік скульпторки Теодозії Бриж.

Біографія

[ред. | ред. код]

Народився 19 жовтня 1937 року у місті Кагарлику Київської області (нині Україна). Після німецько-радянської війни його сім'я переїхала до Самбора, де він у 1950 році закінчив художню студію. Був учнем Миколи Прокопенка. 1955 року закінчив Республіканську художню середню школу імені Тараса Шевченка у Києві, навчався у Олександра Лопухова. Протягом 1958—1964 років навчався на факультеті монументального живопису Львівського інституту прикладного та декоративного мистецтва, де його викладачами були, зокрема, Роман Сельський і Леопольд Левицький[2]. Дипломна робота — тематичне панно на стіні нафтопроводу «Дружба» у селищі Козовій (керівник Роман Сельський, оцінка — відмінно)[3].

Упродовж 1963—1999 років працював на Львівському художньому комбінаті, був головою художньої ради, у 1981—1986 роках обімав посаду головного художника. Мешкав у Львові в будинку на вулиці Угорській, № 5, квартира № 4 та у будинку на вулиці Рудницького, № 45, квартира № 8[2]. Помер у Львові 11 липня 2015 року. Похований у Львові на полі № 33 Личаківського цвинтаря.

Творчість

[ред. | ред. код]

Працював у галузях станкової та книжкової графіки, монументально-декоративного мистецтва. Серед робіт:

  • серія «До 100-річчя від дня народження Володимира Леніна» (1969);
ліногравюри
  • «Комсомольці 20-х років» (1966);
  • «Їхав козак на війноньку…» (1968);
  • «Як упав же він з коня» (1968);

Майже 40 років працював над офортами та ліноритами за мотивами творів:

Також оформив книги «Гроза» Анатолія Шияна (Київ, 1968), «Гонта» Якова Стецюка (Львів, 1969).

Автор низки портретів культурних і громадських діячів України:

  • «Григорій Сковорода» (1974);
  • «Юрій Дрогобич» (1976);
  • «Лесь Курбас» (1977);
  • «Маркіян Шашкевич» (1986);
  • «Іван Вагилевич» (1986);
  • «Яків Головацький» (1986);
  • «Іван Франко» (1986);
  • «Уляна Кравченко» (1986);
  • «Іван Драч»;
  • «Ростислав Братунь»;
  • «Дмитро Павличко»;
  • «Федір Стригун»;
  • «Теодозія Бриж»;
  • «Іван Миколайчук»;
  • «Автопортрет» (2002).

Його портрет кардинала Йосипа Сліпого був подарований від Львівщини папі Івану Павлові II у 1996 році[4].

У 1997 та 2004 роках працював у Чорнобильській зоні, створив 45 пастелей. Частина з них зберігається в Музеї етнографії та художнього промислу Інституту народознавства НАН України.

монументальні твори
Пам'ятник Юрію Дрогобичу.

Брав участь у республіканських виставках з 1961 року. Персональні виставки відбулися у Львові у 1966, 1968, 1979, 1981, 1995 роках; спільно з Теодозією Бриж — у 1967, 1973, 1986 роках, Самборі у 1969 році, Тернополі у 1978 році, Дрогобичі у 1998 році, Києві у 1999—2002 роках, Трускавці у 2000 році. 1986 року відбулася його пересувна персональна виставка — Львів, Нагуєвичі, Самбір, Миколаїв.

Роботи зберігаються у Львівській галереї мистецтв, Хмельницькому художньому музеї, Національному музеї у Львові, музеях Івана Франка у Львові та Нагуєвичах, Лесі Українки у Києві, та селі Колодяжному Волинської області, Василя Стефаника у селі Русові Івано-Франківської області та за кордоном — в музеях США, Аргентини, Канади, Франції[4].

Відзнаки

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]

Література

[ред. | ред. код]