Коновалець Євген Михайлович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Євген Коновалець)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Євген Михайлович Коновалець
Євген Михайлович Коновалець
Organization of Ukrainian Nationalists-M.svg 1-й голова ОУН OUN-M-03.svg
3 лютого 1929 — 23 травня 1938
Попередник: посада запроваджена; він сам як голова УВО
Наступник: Андрій Мельник
Organization of Ukrainian Nationalists-M.svg голова УВО
30 липня 1920 — 3 лютого 1929
Попередник: посада запроваджена
Наступник: посада скасована; він сам як голова ОУН
 
Народження: 14 червня 1891(1891-06-14)
Зашків, Львівський повіт, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина, нині Жовківський район, Львівська область, Україна
Смерть: 23 травня 1938(1938-05-23) (46 років)
Роттердам, Нідерланди
Поховання: цвинтар Кросвейк, Роттердам
Національність: Українець
Країна: Австро-Угорщина Австро-УгорщинаFlag of Ukraine.svg УНРЛитва Литва
Релігія: УГКЦ
Освіта: Львівський національний університет імені Івана Франка
Партія: УВО (1920 — 3 лютого 1929)
ОУН (3 лютого 1929 — 23 травня 1938)
Батько: Михайло Коновалець
Мати: Марія з Венгриновських
Діти: Юрій
 
Військова служба
Роки служби: 1918—1938
Приналежність: Армія УНР
Рід військ: Січові Стрільці
Звання: 11 УНР 30-03-1920 Полковник.svg Полковник
Командував: Січові Стрільці
Битви: Перша світова війна

Антигетьманське повстання

Радянсько-українська війна

Перші визвольні змагання

Нагороди:
«Воєнний хрест» (УНР)

CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Wikiquote-logo.svg Висловлювання у Вікіцитатах

Wikisource-logo.svg Роботи у  Вікіджерелах

Євге́н (Евген[1]) Мих́айлович Конова́лець (14 червня 1891, с. Зашків, Львівський повіт, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина, нині Жовківський район, Львівська область, Україна — 23 травня 1938, Роттердам, Нідерланди) — український державний, військовий та політичний діяч, полковник Армії УНР, командир Січових Стрільців, член Стрілецької Ради, командант УВО, голова Проводу українських націоналістів (1927), засновник та перший голова ОУН1929 по 1938), один із ідеологів українського націоналізму. Старший брат Мирона Коновальця.

Відповідно до українського законодавства може бути зарахованим до борців за незалежність України у ХХ столітті.[2]

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився 14 червня 1891 року в с. Зашків (нині Жовківський район, Львівська область, Україна, тоді Львівський повіт, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина) у вчительській родині. Предки Євгена були священиками, але батько, Михайло Коновалець, змінив духовну стезю на освітянську, ставши директором народної школи в рідному селі. Був онуком о. Михайла Коновальця (1824—4.3.1887, Зашків), який у 1858—1887 роках був парохом рідного села Євгена. Небіж парохів Страдча — о. Ореста, Малехова — о. Володимира Коновальців.[3] Усі вони були активними в українському житті, намагалися нести людям просвіту та самоусвідомлення. Мама Марія, що походила з українського священичого роду Венгриновських, викладала в ній шиття, медицину та правила гігієни.

Закінчив трирічну народну школу в рідному селі.[4] Повну початкову освіту здобув в українській чотирирічній початковій школі при учительській семінарії[5]. У 1901—1909 роках навчався у Львівській академічній гімназії. 8 років у гімназії Є.Коновалець навчався в «Б» класі[5]. З 1909-го вивчав право на правничому факультеті Львівського університету, паралельно пройшовши ще й повний курс історії України під керівництвом професора Михайла Грушевського.

Початок громадської діяльності[ред. | ред. код]

Головна Рада Студентського Союзу 1912 р. 1-й ряд зліва: Дарія Білинська-Навроцька, Василь Косаренко-Косаревич, А. Павлусевич, Осип Когут, М. Жила, Марія Твердохліб, Євген Коновалець; 2-й ряд: Степан Індишевський, нерозпізнаний, Іван Бабій, Юрій Полянський, В. Котецький, Олена Степанів, Роман Дашкевич, Петро Дідушок, Юліян Охримович

Із студентських років вів активну громадсько-політичну діяльність. У 1910 брав участь у боротьбі студентства за український університет у Львові, під час якої від рук польського шовініста загинув Адам Коцко.

З 1912 року — секретар львівської філії «Просвіти» і поширює просвітницьку роботу в рідному селі Зашкові та навколишніх селах, які тоді під впливом російської пропаганди стояли на москвофільських позиціях, тісно співпрацював з друкованим органом організації — місячником «Письмо з Просвіти», був членом «Академічної громади».

Від 1913-го, як один з лідерів українського студентського руху, обраний до складу головної управи Українського Студентського Союзу, де належав до національно-демократичної секції, пише статі у часописі «Молода Україна», який базувався на національно-патріотичних позиціях, інші видання. Незабаром став членом Української Національно-Демократичної Партії. У 1913 р. входив до «Тіснішого народного комітету» УНДП (голова Кость Левицький), на засіданнях якого провідні галицькі політики обговорювали і приймали рішення з найактуальніших питань українського політичного життя в Австро-Угорщині.

Найбільший вплив на молодого Коновальця мали один з розбудовників «Соколу» Іван Боберський, акт Мирослава Січинського та знайомство з наддніпрянською еміґрацією (особливо з Дмитром Донцовим).

Війна і полон[ред. | ред. код]

Konovalets forma.jpg

На початку I-СВ 2 серпня 1914-го мобілізований до австрійської армії (19 полк Крайової оборони (ландверу) Львова (нім. k.k. Landwehr Infanterie Regiment «Lemberg» Nr. 19). В червні 1915-го, під час боїв на Маківці, потрапив у російський полон. У 1915 — початку 1916-го перебував у таборі для військовополонених у Чорному Яру (між Царицином і Астраханню), а з кінця 1916 — у таборі в Царицині.

Після Лютневої революції в Росії Коновалець разом з галицькими старшинами з табору в Дубовці (неподалік Царицина) Андрієм Мельником, Іваном Чмолою, Романом Сушком, Василем Кучабським, Михайлом Матчаком, Федем Черником розгорнули широку організаційну і пропагандистську роботу серед полонених-українців.

Приблизно наприкінці липня 1917 приїжджає до Києва. Появу у столиці починає зі вступу до Галицько-Буковинського комітету (ГБК) допомоги жертвам війни і популяризації в середовищі ЦР та УГВК ідеї створення окремої військової одиниці. Діяльність у місті проводить під псевдонімом Є. Блавацький. Уперше під своїм прізвищем згадується 28 грудня 1917 р. у протоколі засідання Галицько-Буковинського комітету[6].

Формація Січових Стрільців[ред. | ред. код]

Євген Коновалець — полковник Корпусу Січових стрільців. Київ, 1918 р.
Sichovyky.jpg
Симон Петлюра та Євген Коновалець на присязі січовиків.
У Шепетівці, крайній зліва

У жовтні-листопаді 1917 рр. Коновалець спільно з Романом Дашкевичем та іншими членами ГБК сформували Галицько-буковинський курінь січових стрільців, який незабаром перетворився в одну з найбоєздатніших частин Армії УНР.

У січні 1918 р. після проведення реорганізації Коновальця обрано командиром Куреня Січових Стрільців. У кінці січня — на початку лютого 1918 р. ці частини разом з Гайдамацьким кошем відзначились у ході протидії січневому заколоту та у боях проти більшовицьких військ (зокрема окупаційних російських) на підступах до міста. 1—2 березня 1918 стрілецькі частини спільно з Запорізьким Корпусом і Гайдамацьким кошем визволили від більшовиків Київ.

З приходом до влади гетьмана Скоропадського полк Січових Стрільців 1 травня 1918 р. на вимогу німецького командування роззброїли та розформували. Євген Коновалець, залишившись у місті, разом з кількома старшинами здійснював організаційні заходи щодо створення нової стрілецької частини.

23 серпня 1918 року Коновалець отримав від П. Скоропадського дозвіл на формування Окремого Загону Січових Стрільців з осідком у Білій Церкві[7][8]. На початку листопада через Дмитра Дорошенка, а згодом і особисто, вів переговори з гетьманом про умови надання національно-демократичними силами (у тому числі Січовими Стрільцями) підтримки гетьманському уряду та наголошував на недопустимості укладення федеративного союзу з Росією. Після підписання Скоропадським договору про федерацію Січові Стрільці підтримали Директорію УНР у повстанні проти влади гетьманського режиму та приєднались до військ Директорії в Мотовилівському бою.

Коновалець брав активну участь у зміцненні боєздатності республіканської армії. В 1918—1919 керував дивізією, корпусом і групою Січових Стрільців під час бойових операцій проти більшовицьких і денікінських військ. Був одним з довірених союзників Петлюри, після сепаратного Зятківського договору УГА з білогвардійцями включно. Однак склав повноваження після укладення Симоном Петлюрою союзу з Пілсудським.

Після поразки визвольних змагань[ред. | ред. код]

Литовський паспорт Євгена Коновальця. Музей УНР

Після прийняття 6 грудня 1919 р. на нараді Головного отамана з представниками уряду та військовими керівниками УНР рішення про розформування українських регулярних частин, Коновалець видав наказ про самодемобілізацію підрозділів Січових Стрільців[9].

У листопаді 1919 р. Коновалець потрапив до табору для полонених у Луцьку. Навесні 1920 р., звільнившись з ув'язнення, перебрався в Чехо-Словаччину. Намагався у порозумінні з Симоном Петлюрою організувати з інтернованих бійців УГА, що перебували в Чехословаччині, і українських полонених з таборів у Італії військове формування та робив спроби організувати збройне підпілля на окупованих українських землях.

Після поразки Української революції 1917—1921 років не втратив віру в справу, якій присвятив все своє життя:

«Як не буде в нас сили, не осягнемо нічого,хоч би все найкраще для нас складалося. Як же ж будемо мати силу, тоді вийдемо побідно з найгіршого лихоліття і здобудемо все, що нам треба».[10]

Поразка національно-визвольних змагань 1917—1921 рр. та чотиристороння окупація України спонукали Коновальця до пошуку нових методів боротьби за незалежність України. В цих обставинах у липні 1920-го здійснює заходи щодо створення принципово нової організації, яка б в умовах підпілля могла ефективно боротися проти окупаційних режимів. У серпні 1920 р. за безпосередньої участі Коновальця створено Українську Військову Організацію (УВО).

20 липня 1921 р. Коновалець повернувся до Львова і очолив Начальну Команду УВО. Був активним противником Другого Зимового походу Армії УНР, вважаючи його безперспективним.

Еміграція[ред. | ред. код]

Перша шпальта газети «Свобода» про вбивство Євгена Коновальця

Із грудня 1922-го року був змушений мешкати в еміграції у Чехо-Словаччині, Німеччині, Швейцарії та Італії.

У листопаді 1927-го за його ініціативи на одній з нарад УВО було вирішено створити єдину революційно-політичну організацію, діяльність якої ґрунтувалася б на націоналістичній ідеології та поширювалась на всі українські землі. 28 січня — 3 лютого 1929 на конгресі у Відні було створено Організацію українських націоналістів (ОУН), головою проводу якої обрали Коновальця.

Наприкінці 1920-x — на початку 1930-х рр. Коновалець, організаційно зміцнивши УВО і ОУН, установив контакти з політичними колами Німеччини, Великої Британії, Литви, Іспанії, Італії та організував українські політично-інформаційні служби в багатьох політичних центрах Європи, залучив до співпраці з ОУН широкі кола української еміграції. Здійснив ряд заходів, внаслідок яких були створені осередки ОУН або споріднених організацій у Франції, Бельгії, Канаді, Маньчжурії. За його безпосередньою участю в Америці були засновані Громади українських стрільців, що поклали початок Організації Державного Відродження України в США і Українському Національному Об'єднанню в Канаді. З метою підготовки до майбутньої збройної боротьби за незалежність України за дорученням Коновальця було сформовано військовий штаб та укомплектовано школи з підготовки старшинських кадрів для української армії в Польщі, Чехо-Словаччині, Австрії.

Діяльність Коновальця з розбудови ОУН, намагання поставити українське питання у Лізі Націй, постійні заходи з налагодження націоналістичного підпілля в УРСР викликали занепокоєння у більшовицького керівництва в Москві.

Загибель[ред. | ред. код]

Протягом 1920-х років відбулося декілька замахів на Євгена Коновальця. Їх намагалися здійснити різні агенти радянських спецслужб. 1933-го розпочалася реалізація останньої операції з убивства Провідника під кодовою назвою «Ставка», яку розробляли у Москві під особистим наглядом Йосипа Сталіна. Виконавцем замаху став агент радянської служби зовнішньої розвідки Павло Судоплатов.

Про спецоперацію інформували особисто Сталіна. У листопаді 1937-го Судоплатова прийняв Йосиф Джугашвілі й поставив задачу розробити план «нейтралізації» керівництва ОУН. За тиждень у Кремлі Судоплатов доповів план Сталіну, керівнику НКВС Єжову та голові ЦВК УРСР Петровському. Останній заявив, що Коновальцю заочно винесено смертний вирок.

23 травня 1938 р. Коновалець був убитий у Роттердамі в результаті цієї спецоперації. Вбивство Коновальця виконав Павло Судоплатов (пізніше — керівник розвідувально-диверсійного управління НКВС СРСР, генерал КДБ). Він зумів увійти в довіру до Коновальця, який вірив в існування в СРСР міцного підпілля. Це «нелегальне угрупування» й презентував, згідно з «легендою», Судоплатов під псевдонімом «Павлусь Валюх».

23 травня 1938 р. Павло Судоплатов передав у Роттердамі в кафе готеля «Атланта» вибухівку, замасковану під коробку цукерок з українським орнаментом[11] як подарунок «від друзів». Після того як коробка була перевернута у горизонтальне положення, вона вибухнула.

Nuvola apps kaboodle.svg Зовнішні відеофайли
Nuvola apps kaboodle.svg Відео з похорону Євгена Коновальця, 1938

Поховано Євгена Коновальця на цвинтарі Кросвейк[12]. Віддаючи шану, могилу часто відвідують українці, відбуваються урочисті заходи пам'яті за участі українських дипломатів та військовиків.

Нагороди[ред. | ред. код]

15 липня 1968 року Євгену Коновальцю присвоєний Воєнний хрест (посмертно).

3 лютого 2021 року на сайті Офіційного інтернет-представництва Президента України з'явилася петиція про присвоєння Євгену Коновальцю звання «Герой України», яка не набрала достатньої кількості голосів[13].

Почесні звання[ред. | ред. код]

Вшанування пам'яті[ред. | ред. код]

Україна[ред. | ред. код]

1-а Київська сотня ім. Євгена Коновальця добровольчого батальйону ОУН

Литва[ред. | ред. код]

  • 6 грудня 2012 — у місті Каунасі на будинку по алеї Свободи (лит. Laisvės al. 34), в якому часто бував Коновалець, відкрито меморіальну дошку[23].
  • В 2018 році була заснована пам'ятна медаль Євгена Коновальця, присвячена 100-річчю відновлення державності Литви та 80-й річниці смерті першого очільника ОУН. Відзнакою були нагороджені і громадяни України, один з них, боець 1-ї Київської Сотні ОУН ім. Євгена Коновальця та Батальйону ОУН Владислав Попович.[24]

У літературі[ред. | ред. код]

У кіно[ред. | ред. код]

2018 року творчою групою Литовського суспільного телебачення на основі архівних матеріялів розпочато зйомки документального фільму про засновника Організації українських націоналістів, провідника Української військової організації Євгена Коновальця. У стрічці буде використано фрагменти інтерв'ю істориків, громадських та політичних діячів. Зніматимуть на території Литви, а також у Львові та Києві.[25]

Галерея[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Дзюбан О., Дашкевич Я. Українське державотворення: Акт 30 червня 1941 року [Архівовано 24 червня 2016 у Wayback Machine.]. — Львів : ЛА «Піраміда», 2001. — 556 с. — С. 5., [1] [Архівовано 24 червня 2016 у Wayback Machine.], [2] [Архівовано 24 червня 2016 у Wayback Machine.], Евген Коновалець в десяту річницю смерти [Архівовано 24 червня 2016 у Wayback Machine.].
  2. Про правовий статус та вшанування пам'яті борців за незалежність України у XX столітті. Офіційний вебпортал парламенту України (укр.). Процитовано 5 листопада 2021. 
  3. Blazejowskyj Dmytro. Historical Šematism of the Archeparchy of L'viv (1832—1944). — Kyiv : Publishing house «KM Akademia», 2004. — 570 s. — P. 205—206. — ISBN 966-518-225-0. (англ.)
  4. І. Н. Короткий життєпис полковника Е. Коновальця [Архівовано 27 квітня 2016 у Wayback Machine.] // Свобода. — 1938. — 1 черв. — С. 2.
  5. а б Хома І. Гімназійна освіта Євгена Коновальця | Наукові журнали та конференції. science.lpnu.ua (укр.). Архів оригіналу за 20 вересня 2018. Процитовано 19 вересня 2018. 
  6. ЦДАВОВ України, м. Київ. — Ф. 1105. — Оп. 1. — Спр. 106. — Арк. 5; ЦДАВОВ України, м. Київ. — Ф. 1105. — Оп.1. — Спр.71. — Арк. 72.)
  7. Іван Хома. Окремий загін Січових Стрільців і Листопадовий зрив 1918 р. у Львові. Архів оригіналу за 16 липня 2020. Процитовано 28 квітня 2020. 
  8. У Боярці відкрили барельєф полковнику Коновальцеві http://www.istpravda.com.ua/short/2017/06/12/149927/ [Архівовано 31 липня 2018 у Wayback Machine.]
  9. Сьогодні у рідному селі Євгена Коновальця відзначать його 125-річчя [Архівовано 3 березня 2020 у Wayback Machine.] на http://zik.ua/news/ [Архівовано 7 листопада 2019 у Wayback Machine.]
  10. Коновалець несе українцям надію, яку сам не встиг ... [Архівовано 3 березня 2020 у Wayback Machine.] на http://vgolos.com.ua/ [Архівовано 3 березня 2020 у Wayback Machine.]
  11. «розробка» цілого спецвідділу НКСВ
  12. Google Maps. Google Maps (uk-US). Процитовано 30 червня 2018. 
  13. Присвоїти звання Героя України Євгену Коновальцю Електронні петиції — Офіційне інтернет-представництво Президента України. petition.president.gov.ua. Архів оригіналу за 22 лютого 2021. Процитовано 21 лютого 2021. 
  14. Почесні громадяни Борислава. Архів оригіналу за 20 липня 2021. Процитовано 20 липня 2021. 
  15. Сторінка фестивалю. Архів оригіналу за 10 вересня 2016. Процитовано 31 березня 2022. 
  16. Історико-меморіальний музей Євгена Коновальця. Архів оригіналу за 18 липня 2015. Процитовано 24 травня 2015. 
  17. Меморіальну дошку Євгену Коновальцю відкрили в Києві. ФОТО, ВІДЕО. Архів оригіналу за 23 січня 2017. Процитовано 22 січня 2017. 
  18. https://ye.ua/syspilstvo/34035_V_oblasnomu_centri_vidkrili_pam_yatnu_doshku_yevgenu_Konovalcyi.html [Архівовано 24 травня 2018 у Wayback Machine.] В обласному центрі відкрили пам'ятну дошку Євгену Коновальцю
  19. Архівована копія. Архів оригіналу за 2 грудня 2020. Процитовано 4 квітня 2021. 
  20. Сотник, Альона (9 грудня 2020). У Полтаві відкрили пам'ятну дошку Євгену Коновальцю. Суспільне. Архів оригіналу за 26 лютого 2021. Процитовано 24 січня 2022. 
  21. Введення в обіг пам'ятних монет України «Євген Коновалець» та «Спадок» [Архівовано 3 червня 2021 у Wayback Machine.] «Національний банк України», 31 травня 2021
    НБУ ввів в обіг монету, присвячену першому голові ОУН Євгену Коновальцю [Архівовано 10 червня 2021 у Wayback Machine.] // «Радіо Свобода», 10 червня 2021
  22. Національний університет оборони України імені Євгена Коновальця. А також вшанування Петра Болбочана та Андрія Мельника. Електронні петиції — Офіційне інтернет-представництво Президента України. petition.president.gov.ua. Процитовано 15 серпня 2022. 
  23. У Каунасі відкрили пам’ятну дошку Євгену Коновальцю (фото). www.unian.ua (укр.). Архів оригіналу за 1 травня 2019. Процитовано 1 травня 2019. 
  24. У Литві відзначили 80-річчя від дня загибелі Євгена Коновальця. www.ukrinform.ua (укр.). Архів оригіналу за 15 липня 2020. Процитовано 23 січня 2020. 
  25. Литовські телевізійники знімають фільм про Євгена Коновальця. Архів оригіналу за 26 квітня 2018. Процитовано 25 квітня 2018. 

Джерела та література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Попередник
Посада запроваджена
Organization of Ukrainian Nationalists-M.svg 1-й Голова ОУН
1929-1938
Organization of Ukrainian Nationalists-M.svg Наступник
Андрій Мельник