Коновалець Євген Михайлович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Євген Коновалець)
Перейти до: навігація, пошук
Євген Коновалець
Євген Коновалець
Organization of Ukrainian Nationalists-M.svg 1-й голова ОУН Flag of OUN(640х480).jpg
3 лютого 1929 — 23 травня 1938
Попередник: посада запроваджена; він сам як голова УВО
Наступник: Андрій Мельник
Organization of Ukrainian Nationalists-M.svg голова УВО
1920 — 3 лютого 1929
Наступник: посада скасована; він сам як голова ОУН
 
Партія: УВО (1920 — 3 лютого 1929)
ОУН (3 лютого 1929 — 23 травня 1938)
Національність: Українець
Віросповідання: УГКЦ
Народження: 14 червня 1891(1891-06-14)
Зашків, Львівський повіт, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина Австро-Угорщина
Смерть: 23 травня 1938(1938-05-23) (46 років)
Роттердам, Нідерланди Нідерланди
 
Військова служба
Роки служби: 1918—1938
Приналежність: Армія УНР
Звання: 11 УНР 30-03-1920 Полковник.svg Полковник
Битви: Перша світова війна

Антигетьманське повстання

Радянсько-українська війна

Перші визвольні змагання

 
Нагороди:
«Воєнний хрест» (УНР)

Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Wikiquote-logo.svg Висловлювання у Вікіцитатах

Wikisource-logo.svg Роботи у  Вікіджерелах

Євге́н (Евген[1]) Мих́айлович Конова́лець (14 червня 1891, с. Зашків, нині Жовківський район, Львівщина — 23 травня 1938, Роттердам, Нідерланди) — полковник Армії УНР, командант УВО, голова Проводу українських націоналістів (1927), перший голова ОУН1929), один із ідеологів українського націоналізму.

Життєпис[ред.ред. код]

Народився у вчительській родині. Внук пароха у 1858-87 роках рідного села о. Михайла Коновальця (1824—4.3.1887, Зашків). Небіж парохів: Страдча — о. Ореста, Малехова — о. Володимира Коновальців.[2]

Закінчив народну школу в рідному селі.[3] У 1901—1909 роках навчався у Львівській академічній гімназії. З 1909-го вивчав право на правничому факультеті Львівського університету.

Початок громадської діяльності[ред.ред. код]

Головна Рада Студентського Союзу 1912 р. 1-й ряд від ліва: Дарія Білинська-Навроцька, Василь Косаренко-Косаревич, А. Павлусевич, Осип Когут, М. Жила, Марія Твердохліб, Євген Коновалець; 2-й ряд: Степан Індишевський, нерозпізнаний, Іван Бабій, Юрій Полянський, В. Котецький, Олена Степанів, Роман Дашкевич, Петро Дідушок, Юліян Охримович

Із студентських років вів активну громадсько-політичну діяльність. У 1910 брав участь у боротьбі студентства за український університет у Львові, під час якої від рук польського шовініста загинув Адам Коцко.

З 1912 року — секретар львівської філії «Просвіти», тісно співпрацював з друкованим органом організації — місячником «Письмо з Просвіти», був членом «Академічної громади».

Від 1913-го, як один з лідерів українського студентського руху, обраний до складу головної управи Українського Студентського Союзу, де належав до національно-демократичної секції. Незабаром став членом Української Національно-Демократичної Партії. У 1913 р. входив до «Тіснішого народного комітету» УНДП (голова Кость Левицький), на засіданнях якого провідні галицькі політики обговорювали і приймали рішення з найактуальніших питань українського політичного життя в Австро-Угорщині.

Найбільший вплив на молодого Коновальця мали один з розбудовників «Соколу» Іван Боберський, акт Мирослава Січинського та знайомство з наддніпрянською еміґрацією (особливо з Дмитром Донцовим).

Війна і полон[ред.ред. код]

Konovalets forma.jpg

На початку I-СВ 2 серпня 1914-го мобілізований до австрійської армії (19 полк Крайової оборони (ландверу) Львова (нім. k.k. Landwehr Infanterie Regiment «Lemberg» Nr. 19). В червні 1915-го, під час боїв на Маківці, потрапив у російський полон. У 1915 — початку 1916-го перебував у таборі для військовополонених у Чорному Яру (між Царицином і Астраханню), а з кінця 1916 — у таборі в Царицині.

Після Лютневої революції в Росії Коновалець разом з галицькими старшинами з табору в Дубовці (неподалік Царицина) А. Мельником, І. Чмолою, Р. Сушком, В. Кучабським, М. Матчаком, Ф. Черником розгорнули широку організаційну і пропагандистську роботу серед полонених-українців.

Приблизно в кінці липня 1917 приїжджає до Києва. Появу в столиці починає з вступу до Галицько-Буковинського комітету допомоги жертвам війни і популяризації в середовищі ЦР та УГВК ідеї створення окремої військової одиниці. Діяльність у місті проводить під псевдонімом Є. Блавацький. Вперше під своїм прізвищем згадується 28 грудня 1917 р. в протоколі засідання Галицько-Буковинського комітету[4].

Формація Січових Стрільців[ред.ред. код]

Sichovyky.jpg
Євген Коновалець — полковник Корпусу Січових стрільців. Київ, 1918 р.
Симон Петлюра та Євген Коновалець на присязі січовиків.
У Шепетівці, крайній зліва

У жовтні-листопаді 1917 рр. Коновалець спільно з Р. Дашкевичем та іншими членами ГБК сформували Галицько-буковинський курінь січових стрільців, який незабаром перетворився в одну з найбоєздатніших частин Армії УНР.

У січні 1918 р. після проведення реорганізації Коновальця обрано командиром Куреня Січових Стрільців. У кінці січня — на початку лютого 1918 р. ці частини разом з Гайдамацьким кошем відзначились у ході протидії січневому повстанню та в боях проти більшовицьких військ на підступах до міста. 1—2 березня 1918 стрілецькі частини спільно з Запорізьким Корпусом і Гайдамацьким кошем визволили від більшовиків Київ.

З приходом до влади гетьмана Скоропадського полк Січових Стрільців 1 травня 1918 р. на вимогу німецького командування роззброїли та розформували. Євген Михайлович, залишившись у місті, разом з кількома старшинами здійснював організаційні заходи щодо створення нової стрілецької частини.

В кінці серпня 1918 р. Коновалець отримав від П. Скоропадського дозвіл на формування Окремого Загону Січових Стрільців з осідком у Білій Церкві[Джерело?]. На початку листопада Коновалець через Дмитра Дорошенка, а згодом і особисто, вів переговори з гетьманом про умови надання національно-демократичними силами (у тому числі Січовими Стрільцями) підтримки гетьманському уряду та наголошував на недопустимості укладення федеративного союзу з Росією. Після підписання Скоропадським договору про федерацію СС підтримали Директорію УНР у повстанні проти влади гетьманського режиму та приєднались до військ Директорії в Мотовилівському бою.

Коновалець брав активну участь у зміцненні боєздатності республіканської армії. В 1918—1919 керував дивізією, корпусом і групою Січових Стрільців під час бойових операцій проти більшовицьких і денікінських військ. Був одним з довірених союзників Петлюри, після сепаратного Зятківського договору УГА з білогвардійцями включно. Однак склав повноваження після укладення Симоном Петлюрою союзу з Пілсудським.

Після поразки визвольних змагань[ред.ред. код]

Литовський паспорт Євгена Коновальця. Музей УНР

Після прийняття 6 грудня 1919 р. на нараді Головного отамана з представниками уряду та військовими керівниками УНР рішення про розформування українських регулярних частин[Джерело?] Коновалець видав наказ про самодемобілізацію підрозділів Січових Стрільців.

У листопаді 1919 р. Коновалець потрапив до табору для полонених у Луцьку. Навесні 1920 р., звільнившись з ув'язнення, перебрався в Чехо-Словаччину. Намагався у порозумінні з Симоном Петлюрою організувати з інтернованих бійців УГА, що перебували в Чехословаччині, і українських полонених з таборів у Італії військове формування та робив спроби організувати збройне підпілля на окупованих українських землях.

Після поразки Української революції 1917—1921 років не втратив віру в справу, якій присвятив все своє життя:

«Як не буде в нас сили, не осягнемо нічого, хоч би все найкраще для нас складалося. Як же ж будемо мати силу, тоді вийдемо побідно з найгіршого лихоліття і здобудемо все, що нам треба».[Джерело?]

Поразка національно-визвольних змагань 1917—1921 рр. та чотиристороння окупація України спонукали Коновальця до пошуку нових методів боротьби за незалежність України. В цих обставинах у липні 1920-го здійснює заходи щодо створення принципово нової організації, яка б в умовах підпілля могла ефективно боротися проти окупаційних режимів. У серпні 1920 р. за безпосередньої участі Коновальця створено Українську Військову Організацію (УВО).

20 липня 1921 р. Коновалець повернувся до Львова і очолив Начальну Команду УВО. Був активним противником Другого Зимового походу Армії УНР, вважаючи його безперспективним.

Еміграція[ред.ред. код]

Перша шпальта газети «Свобода» про вбивство Євгена Коновальця
Могила Євгена Коновальця на цвинтарі «Кросвейк»

Із грудня 1922-го року був змушений мешкати в еміграції у Чехо-Словаччині, Німеччині, Швейцарії та Італії.

У листопаді 1927-го за його ініціативи на одній з нарад УВО було вирішено створити єдину революційно-політичну організацію, діяльність якої ґрунтувалася б на націоналістичній ідеології та поширювалась на всі українські землі. 28 січня — 3 лютого 1929 на конгресі у Відні було створено Організацію українських націоналістів (ОУН), головою проводу якої обрали Коновальця.

Наприкінці 1920-x — на початку 1930-х рр. Коновалець, організаційно зміцнивши УВО і ОУН, установив контакти з політичними колами Німеччини, Великої Британії, Литви, Іспанії, Італії та організував українські політично-інформаційні служби в багатьох політичних центрах Європи, залучив до співпраці з ОУН широкі кола української еміграції. Здійснив ряд заходів, внаслідок яких були створені осередки ОУН або споріднених організацій у Франції, Бельгії, Канаді, Маньчжурії. За його безпосередньою участю в Америці були засновані Громади українських стрільців, що поклали початок Організації Державного Відродження України в США і Українському Національному Об'єднанню в Канаді. З метою підготовки до майбутньої збройної боротьби за незалежність України за дорученням Коновальця було сформовано військовий штаб та укомплектовано школи з підготовки старшинських кадрів для української армії в Польщі, Чехо-Словаччині, Австрії.

Діяльність Коновальця з розбудови ОУН, намагання поставити українське питання у Лізі Націй, постійні заходи з налагодження націоналістичного підпілля в УРСР викликали занепокоєння у більшовицького керівництва в Москві.

Загибель[ред.ред. код]

Протягом 1920-х років відбулося декілька замахів на Євгена Коновальця. Їх намагалися здійснити різні агенти радянських спецслужб. 1933-го розпочалася реалізація останньої операції з убивства Провідника під кодовою назвою «Ставка», яку розробляли у Москві під особистим наглядом Йосипа Сталіна. Виконавцем замаху став агент радянської служби зовнішньої розвідки Павло Судоплатов.

Про спецоперацію інформували особисто Сталіна. У листопаді 1937-го Судоплатова прийняв Йосиф Джугашвілі й поставив задачу розробити план «нейтралізації» керівництва ОУН. За тиждень у Кремлі Судоплатов доповів план Сталіну, керівнику НКВС Єжову та голові ЦВК УРСР Петровському. Останній заявив, що Коновальцю заочно винесено смертний вирок.

23 травня 1938 р. Коновалець був убитий у Роттердамі в результаті цієї спецоперації. Вбивство Коновальця виконав Павло Судоплатов (пізніше — керівник розвідувально-диверсійного управління НКВС СРСР, генерал КДБ). Він зумів увійти в довіру до Коновальця, який вірив в існування в СРСР міцного підпілля. Це «нелегальне угрупування» й презентував, згідно з «легендою», Судоплатов під псевдонімом «Павлусь Валюх».

23 травня 1938 р. Павло Судоплатов передав у Роттердамі в кафе готелі «Атланта» вибухівку, замасковану під коробку цукерок з українським орнаментом[5] як подарунок «від друзів». Після того як коробка була перевернута у горизонтальне положення, вона вибухнула.

Поховано Євгена Коновальця на цвинтарі Кросвейк.

Nuvola apps kaboodle.svg Зовнішні відеофайли
Nuvola apps kaboodle.svg Відео з похорону Євгена Коновальця, 1938 р.

Нагороди[ред.ред. код]

15 липня 1968 року йому присвоїли Воєнний хрест (посмертно).

Почесні звання[ред.ред. код]

Вшанування пам'яті[ред.ред. код]

Україна[ред.ред. код]

Особисті речі Євгена Коновальця у Музеї УНР

Литва[ред.ред. код]

  • 6 грудня 2012 — у місті Каунасі на будинку по алеї Свободи (лит. Laisvės al. 34), в якому часто бував Коновалець, відкрито меморіальну дошку[8].

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Дзюбан О., Дашкевич Я. Українське державотворення: Акт 30 червня 1941 року. — Львів : ЛА «Піраміда», 2001. — 556 с. — С. 5., [1], [2], Евген Коновалець в десяту річницю смерти.
  2. Blazejowskyj Dmytro. Historical Šematism of the Archeparchy of L'viv (1832—1944). — Kyiv : Publishing house «KM Akademia», 2004. — 570 s. — P. 205—206. — ISBN 966-518-225-0. (англ.)
  3. І. Н. Короткий життєпис полковника Е. Коновальця // Свобода. — 1938. — 1 черв. — С. 2.
  4. ЦДАВОВ України, м. Київ. — Ф. 1105. — Оп.1. — Спр.106. — Арк. 5; ЦДАВОВ України, м. Київ. — Ф. 1105. — Оп.1. — Спр.71. — Арк. 72.)
  5. «розробка» цілого спецвідділу НКСВ
  6. Сторінка фестивалю
  7. Історико-меморіальний музей Євгена Коновальця
  8. У Каунасі відкрили пам'ятну дошку Євгену Коновальцю // УНІАН

Джерела та література[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]


Попередник
Посада запроваджена
Organization of Ukrainian Nationalists-M.svg 1-й Голова ОУН
1929-1938
Organization of Ukrainian Nationalists-M.svg Наступник
Андрій Мельник