Семенов Євген Петрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Євген Петрович Семенов)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Семенов Євген Петрович
Solomon Moiseyevich Kogan.jpg
Народився 9 липня 1861(1861-07-09)[1]
Великодолинське
Помер 1944
Країна Flag of Russia.svg Російська імперія
Діяльність журналіст
Alma mater Одеський національний університет імені І. І. Мечникова

Євген Петрович Семенов (фр. Eugène Séménoff, справжнє ім'я Соломон Мойсейович Коган; 9 липня 1861, колонія Грослібенталь, Одеський повіт, Херсонська губернія — 1944, Париж, Франція) — російський журналіст і політичний діяч. Народоволець.

Життєпис[ред. | ред. код]

Шлиома-Зельман-Соломон Мойсейович Коган народився 1861 року під Одесою. Навчався у 2-й одеській гімназії, закінчив 1-й курс юридичного факультету Новоросійського університету в Одесі. Не закінчив курсу, оскільки 1882 року був заарештований за звинуваченням у причетності до діяльності Народної волі.

1882 року випущений на поруки, втік і емігрував за кордон, де прожив до 1907. Співпрацював з деякими закордонними виданнями. У 1988—1989 рр. редагував разом з Турським у Женеві журнал «Свобода», під псевдонімом С. Княжнін; також під псевдонімами Семеновський і Сімановський, зупинившись на Є. П. Семенові.

Видавав, разом з Еспером Олександровичем Серебряковим, журнал «Напередодні» (рос. Накануне) [Лондон, 1899-лютий 1902 р.; № 1-37]. Дружина, від 1885 р. — Дора Соломонівна Тетельман (1860, Одеса — ?), емігрантка. Сестра Ріни Соломонівни Тетельман (у заміжжі, Серебрякової, 1862, Одеса — 1942) дружини Е. О. Серебрякова, і, в другому шлюбі, П. М. Філонова.[2] У ранній молодості вступила в організацію «Народна воля» та понад двадцять років провела в еміграції, беручи участь у видавничій діяльності чоловіка.

Під псевдонімом Nesvoy вів російський відділ у паризькому щотижневому журналі «Européen», заснованому фінами «для боротьби з режимом Плеве і Бобрикова». Був паризьким кореспондентом «Нашого Життя», «Товариша» від самого заснування газети до її закриття. Писав у різних журналах Франції, Бельгії та Америки. Був постійним співробітником французьких газет і журналів: «Меркюр де Франс», де вів російський відділ; «Censeur», де друкував «Портрети російських діячів»; «Messidor». У Парижі видав такі твори французькою мовою.: про Пушкіна (1899), популярна «Російська граматика для середніх навчальних закладів» (1892), «Етюд про Горького» (L'Annociateur de la tempête); кілька перекладів: Le Marriage Mixte, «На дні» Горького; «Міщани» Горького (у співпраці з Є. Смирновим).

Опублікував у Франції книгу про єврейські погроми в Росії (фр. Une page de la contre-révolution russe (les pogromes); 1905), яка вийшла з передмовою Анатоля Франса, і французький переклад «Пісні про буревісника»[en] Максима Горького з доданням нарису життя і творчості письменника (фр. L'annonciateur de la tempête; 1905, друге видання 1921). Працював у пацифістських організаціях, обіймав посаду генерального секретаря в Лізі роззброєння. Спільно з князем П. Д. Долгоруковим і М. М. Ковалевським організовував перші антивоєнні рухи в Росії. Читав лекції про російську та французьку літературу.

1912 року повернувся в Росію.

Опублікував в Росії мемуарну книгу «В країні вигнання (З блокнота кореспондента)» (рос. В стране изгнания (Из записной книжки корреспондента)) (СПб., 1912). Друкувався в «Cпільній справі» (рос. Общее дело), «Нашому житті» (рос. Наша жизнь), редактор «Свободи», редактор-видавець газети «Напередодні» (рос. Накануне), друкувався в «Мові» (рос. Речь), «Російському слові», «Дні», «Europeen» та інших виданнях.

У пореволюційні роки був втягнутий в історію з «документами Сіссона»[ru], що компрометують керівництво партії більшовиків як утримуване німецьким урядом (пізніші дослідники вважають ці документи фальшивкою): за посередництва Семенова ці документи придбав американський посланник Сіссон у журналіста Фердинанда Оссендовського, який, ймовірно, їх і виготовив[3].

1920 року знову емігрував до Франції.

Виступав у Парижі з антирадянськими лекціями, надрукував публіцистичні брошури «За і проти. Стосунки Франції з російськими Радами» (фр. Pour et Contre. Les Relations de la France avec les Soviets Russes; 1923) і «Сигнал небезпеки: франко-російські заощадження і російські банки після більшовицького перевороту» (фр. Un cri d'alarme: épargne franco-russe et banques russes depuis le coup d'état bolcheviste; 1926).

1933 року опублікував книгу «Стражденне життя Івана Тургенєва» (фр. La vie douloureuse d'Ivan Tourguéneff), до складу якої включено деякі раніше не видавані листи письменника[4].

Твори[ред. | ред. код]

  • Семенов Е. Начало Корниловского движения // Русская неделя: журнал политики, литературы и искусства. 1925. 28 червня. № 1.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. Историк Зоологического музея Анатолий Эсперович Серебряков (1890—1938) — тема научной статьи по истории и историческим наукам читайте бесплатно текст научно-исследовательской …
  3. Старцев В. И. Ненаписанный роман Фердинанда Оссендовского. — СПб, 2001.
  4. Г. Поспелов. Тургенев // // Литературная энциклопедия: В 11 т. — [М.], 1929—1939. Т. 11. — М.: Худож. лит., 1939. — Стр. 419—439.

Посилання[ред. | ред. код]