Бухорі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Бухорі
бухорӣ
Регіон: Середня Азія
Етнічність: Бухарські євреї
Носії: до 200 тис осіб[1]
Ізраїль Ізраїль: більше 80 000
Flag of the United States.svg США: більше 60 000
Європейський Союз ЄС: 8 000
Узбекистан Узбекистан: близько 1500
Канада Канада: понад 1000
Австралія Австралія: близько 1000
Росія Росія: менше 500
Таджикистан Таджикистан: менше 50
Писемність: гебрейська абетка
Класифікація: Індоєвропейська сім'я
Індоіранська (арійська) гілка
Іранська група
Південно-західна підгрупа
Таджицька мова
Північні діалекти таджицької мови
Коди мови
ISO 639-2 ira
ISO 639-3 bhh

Бухорі (перс. بخاری‎ — buxārī, тадж. бухорӣ / buxorī); також вживаються назви єврейсько-таджицький діалект та єврейсько-бухарська мова — літературна і розмовна мова бухарских (середньоазіатських) євреїв, одна з єврейсько-іранських мов. Фактично є однією з говірок північного діалекту таджицької мови, зокрема самаркандського діалекту. Близький до єврейсько-перської мови.

У минулому був поширений в основному в Узбекистані, зокрема в Самарканді, Бухарі, Ташкенті, Шахрисабзі, в деяких містах Ферганської долини, а також в суміжних з Узбекистаном районах Таджикистану і Казахстану. Чисельність носіїв єврейсько-таджицького діалекті в СРСР до початку масової репатріації бухарских євреїв в Ізраїль в 1972—1973 роках становило (за оцінками, заснованим на радянських переписах) приблизно 30 000 осіб. Зараз найбільше носіїв проживає в Ізраїлі (понад 100 000), США (більше 70 000), в країнах Європейського союзу, в Канаді, Австралії та інших країнах. У Середній Азії залишилося за різними оцінками менше 3 тисяч носіїв єврейсько-таджицького діалекту, з них, майже всі проживають в Узбекистані, частково в Таджикистані.

Єврейсько-таджицький діалект належить до північної групи діалектів таджицької мови і в таджицькій діалектології називається самаркандско-єврейським діалектом. В основному він близький самаркандсько-бухарському діалекту, а в мові бухарських євреїв з Ташкента і Ферганської долини простежуються деякі фонетичні особливості ферганських діалектів.

Писемність[ред.ред. код]

Єврейсько-таджицький алфавіт з газети «Байрокі міхнат» (1930)

Бухорі користується єврейським алфавітом (так званим східним раші на письмі і квадратним шрифтом у пресі). У 1928-40 роках письмова єврейсько-таджицька мову в СРСР скористалася латинським алфавітом.

Рання версія алфавіту:

a в d ә l n s r k m h t u x ş f p g o v z ⱨ ƣ q e c ç i j ә̦ ƶ

Пізня версія алфавіту :

A a B в C c Ç ç D d E e F f G g
Ƣ ƣ H h I i J j K k L l M m N n
O o P p Q q R r S s Ş ş T t U u
Ū ū V v X x Z z Ƶ ƶ Ә ә

Лінгвістична характеристика[ред.ред. код]

Фонетика і фонологія[ред.ред. код]

На фонологічному рівні єврейсько-таджицький діалект характеризується:

  • наявністю фарінгалів / ħ / і / ʕ /, в тому числі в словах несемітського походження,
  • відсутністю стійкого / ī /,
  • набором специфічних оповідних, питальних і окличних інтонацій, відмінних від аналогічних інтонацій в таджицькій мові.

Морфологія[ред.ред. код]

На рівні морфології єврейсько-таджицька мова відрізняється:

  • типом закінчень перфекта: 3 ос. одн. rafte < raftaast (замість самаркандського raftas), 1 ос. мн. raftim < raftaam , 3 ос. мн. raftin < raftaand ;
  • типом дієслівної системи (самаркандсько-єврейський різновид північного типу): є три нові форми в порівнянні з основним різновидом північній системи дієслова

Синтаксис[ред.ред. код]

Синтаксис єврейсько-таджицької мови характеризується, з одного боку, більшою свободою, з іншого боку, меншим набором додаткових речень. Лексика включає деяку (в порівнянні з рядом інших єврейських мов — відносно невелику) кількість запозичень з давньоєврейської мови, як релігійно-ритуального, так і побутового характеру (šulħon — «низький» східний «столик»), а також ряд слів іранського мовного фонду, що вийшли з вжитку в літературній таджицькій мови, або володіють давнішою семантикою.

Освіта і література[ред.ред. код]

До XIX століття література бухарських євреїв продовжувала створюватися на класичній єврейсько-перській мові і була частиною єврейсько-перської літератури. Першою пам'яткою літератури бухарських євреїв, написаною на мові, що має фонетичні, морфологічні та лексичні характеристики єврейсько-таджицького діалекту, є поема Ібрагіма ібн Абі-л-Хайра «Худойдоднома» («Книга про Худойдода», початок XIX ст.). Основи літературної єврейсько-таджицької мови були закладені в кінці XIX ст. в Єрусалимі раббі Шимоном Хахамом (1843—1910), засновником своєрідної літературної школи, що займалася в основному перекладами з івриту на єврейсько-таджицьку мову книг як релігійного, так і світського змісту. З кінця 1880 по 1914 рік в Єрусалимі було видано понад 100 книг на єврейсько-таджицькій мові — результат інтенсивної перекладацької праці раббі Шимона Хахама і низки його сподвижників і учнів. У 1910-16 рках в місті Скобелєва (нині Фергана) видавалася єврейсько-таджицька газета «Рахама».

У 1922—1940 роках в СРСР існувала мережа шкіл на єврейсько-таджицькій мові. У 1920-30-х роках виходив ряд періодичних видань («Байрокі міхнат» та ін.) та існувала художня література цією мовою (письменник М. Бачаєв (Мухіб) та ін.). З 1932 в Самарканді функціонував театр. Будь-яка культурна і педагогічна діяльність на єврейсько-таджицькій мові в СРСР була припинена в 1940 році, і бухорі став лише мовою усного спілкування. Це стало одним з основних чинників, що призвели до того, що до 1970-х роках молоде покоління воліло розмовляти російською мовою.

Видання на єврейсько-таджицькій мові спорадично виходили в Ізраїлі в 1950-1960-х роках. З репатріацією бухарських євреїв до Ізраїлю в 1970-х роках почалися регулярні передачі ізраїльського радіо на єврейсько-таджицькій мові. З 1973 року став виходити щомісячний бюлетень «Тхія», орган Спілки вихідців з Бухари. У 1979 році в Єрусалимі вийшла на єврейсько-таджицькій мові книга віршів Мухіба (М. Бачаєва), а в 1981 році в Тель-Авіві вийшла книга віршів Шуламіт Тигляєвої (уродженка Єрусалиму, вивезена батьками в Бухару в дитячому віці; в 1934 році повернулася в Палестину).

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]