Єврейські погроми під час Української революції

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Jump to navigation Jump to search
Хасидська синагога у Львові після погрому в листопаді 1918 року поляками

Єврейські погроми під час Української революції — єврейські погроми, що відбувалися в 1918–1921 роках під час Української революції. Переважна більшість погромів на території України була виконана частинами російської армії (як білогвардійцями так і більшовиками), хоча виконавицями певної частини погромів були також і військові формування Армії УНР, як підконтольні так і не-підконтрольні українському уряду.[1][2][3]

Участь у погромах росйський військ білогвардійців та червоних[ред.ред. код]

Значні погроми влаштовували російські червоноармійці, але виконавцями найкривавіших погромів, як наприклад у Фастові 1919 року, були саме російські білогвардійці Денікіна; про це чітко вказують у своїх дослідженнях Річард Пайпс та Шехтман.[4] Однак російська історіографія приписує всі злочини на теренах України українським військовим УНР,[5][4] брехні якій охоче вірили російські євреї України; зокрема як зазначав історик Орест Субтельний, «для багатьох євреїв, які вважали себе росіянами, всю вину за погроми було легше скласти на Петлюру та українців, ніж на Денікіна з його російськими генералами».[6]

Участь у погромах військ УНР[ред.ред. код]

Новосторена Українська Народна Республіка у своїй офіційних документах обіцяла євреями повну рівноправність та автономію, а помічник міністра у справах євреїв Арнольд Марґолін виголовив у травні 1919 року, що український уряд УНР надав євреям більше прав ніж уряд будь-якої іншої європейської держави.[7] Не зважаючи на це, після 1918 року Петлюра поступово почав втрачати контроль над військовими частинами УНР. Згодом, деякі підконтрольні (а особливо військові загони, на чолі з непідконтрольними отаманами) почали брали участь у погромах, найсерйозніші трапилися у Проскурові, Житомирі, Черкасах, Рівному, Фастові, Коростені та Бахмачі. Однозначно найкривавішим з них був погром організований у березні 1917 року отаманом Семесенком у Проскурові, коли кілька десятків євреїв було убито. Згодом, дії Семесенка були осуджені Директорією, а самого Семесенка та його поплічнків було страчено.[6]

Покарання владою Директорії військових УНР винних у погромах[ред.ред. код]

Назву «петлюрівського погрому» приписують масовому вбивству євреїв у Проскурові, де у лютому 1919 року більшовики спробували захопити місто, після якого у єврейських кварталах Проскурова почався погром, зініціюваваний отаманом Семесенко. За наказом Петлюри частину Семесенка роззброїли, його ж арештували і згодом розстріляли. Уряд УНР виділив 20 мільйонів гривень на допомогу родинам потерпілих.[4]

Деякі західні дослідники, як наприклад Кристофер Ґіллі, дорікають українському уряду Директорії у тому, що хоча вони де-юре завжди виносили каральні вироки проти військових загонів армії УНР за участь у погромах проти євреїв, та де факто, за словами Ґіллі, такі вироки не завжди були втілені у життя.[8]

Загальне число єврейських жертв[ред.ред. код]

За часи коли Симон Петлюра керував УНР (1919–20), кількість євреїв убитих у погромах оцінюють від 35 до 50 тисяч.[6]

Симон Петлюра[ред.ред. код]

Погляди Петлюри на євреїв[ред.ред. код]

Докладніше: Симон Петлюра

На відміну від білогвардійських генералів, які «сповідували» антисемітизм і ретельно готували єврейські погроми, Петлюра мав проєврейські погляди та товаришував з єврейськими політичними діячами.[4] Найновіші знахідки серед особистих документів та листів Петлюри з впливовими єврейськими лідерами доводять, що Петлюра мав проєврейські погляди та вболівав за виникнення незалежної держави Їзраїль на теренах Палестинської території.[9]

Все ж деякі дослідники дорікають Петлюрі у тому, що він як тогочасний лідер України недостатньо зробив для припинення погромів на території України. Відомий український професор Михайло Грушевський й український соціял-революціонер Олександр Жуковський оповідали українському міністрові Аврахаму Ревуцькому, що Петлюра нібито навіть заявив у їх присутности: «Шкода жидів, але жидівські погроми підтримують дисціпліну в армії...».[10]

Вбивство Симона Петлюри[ред.ред. код]

Докладніше: Процес Шварцбарда

У 1926 році російсько-французький анархіст та більшовик Шолом Шварцбард убив Симона Петлюру у Парижі. На суді Шварцбард пояснював вчинене ним вбивство Петлюри помстою за єврейські погроми, вчинені петлюрівцями у 1918-21 роки. Замовлення вбивства приписують радянським спецслужбам, яким було вигідно позбутися Петлюри - на той час головного рушія українського визвольного руху в еміграції. Незважаючи на зізнання у вбивстві самого обвинувачуваного, французький суд виправдав Шварцбарда.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Доценко В. О. Єврейський антипогромний рух в Україні в 1917–1920 рр. // Вісник аграрної історії. Збірник наукових праць. — 2013. — Вип. 6–7.
  2. Доценко В. О. Єврейський погромний рух в Україні в 1917–1920 рр. // Наукові праці історичного факультету Запорізького національного університету, 2014. — Вип. XXXVIII.
  3. Макаренко Т. П. Єврейські погроми в добу Української революції // Наукові праці історичного факультету Запорізького національного університету, 2013. — Вип. XXXV.
  4. а б в г Марія Остерська. Навіщо єврейські погроми? - Україна молода, №186 за 07.10.2010
  5. Лосєв Ігор. Умиваючи руки: як більшовики зробили з українців найбільших погромників євреїв // Український тиждень. — 2012. — 15 квітня
  6. а б в Orest Subtelny, Ukraine: A History (4th ed.), pp. 363–364, University of Toronto Press, 2009, ISBN 9781442697287
  7. Hostages of modernization: studies on modern antisemitism,1870-1933/39 volume 2, edited by Herbert Strauss. (1993). Berlin: Walter de Gruyter and Company pp: 1307–1309 (англ.)
  8. Christopher Gilley. Beyond Petliura: the Ukrainian national movement and the 1919 pogroms // East European Jewish Affairs. - Volume 47. - Issue 1. - PP. 45-61. (англ.)
  9. Сергійчук, Володимир. Симон Петлюра і єврейство. Київ: національний університет імені Тараса Шевченка; Центр українознавства, 2006. 152 стор.: стор.90-97. 2-ге вид. ISBN 966-2911-02-2
  10. Трагедія двох народів. Матеріяли до спору між українською та російською соц.дем. партіями з приводу убійства С. Петлюри. Прага – Київ, 1928. 85 стор.: 33-35 cc.