Пісенний конкурс Євробачення

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Євробачення)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Пісенний конкурс Євробачення
Eurovision Song Contest logo.svg
Логотип конкурсу з 2015 року
Дати травень
Місце проведення Країни-члени
Європейської мовної спілки
Роки існування 1956—дотепер
Засновано Європейська мовна спілка
Веб-сайт
www.eurovision.tv

Пісенний конкурс Євробачення (англ. Eurovision Song Contest; фр. Concours Eurovision de la chanson) — щорічний пісенний конкурс, що проводиться з 1956 року між країнами-членами Європейської мовної спілки (ЄМС).

Менеджмент конкурсу з української сторони здійснює Національна суспільна телерадіокомпанія України. Загальну координацію цього міжнародного конкурсу здійснює Європейська Мовна Спілка.

Заснування[ред. | ред. код]

Nuvola apps kaboodle.svg Зовнішні відеофайли
Nuvola apps kaboodle.svg Фрагмент виступу переможниці конкурсу «Євробачення-1956» ЛІз Ассії. [1]

У 1950-х роках, коли зруйнована Другою світовою війною Європа все ще відбудовувалася, у Європейській Мовній Спілці з'явилася ідея створити міжнародний пісенний конкурс, де б усі країни брали участь у єдиній телевізійній програмі, яка транслювалася б одночасно в усіх країнах, що є членами спілки. Ця ідея народилася в 1955 році, під час зустрічі ЄМС у Монако, в одного з його співробітників — швейцарця Марселя Безансона. За модель змагання було взято Пісенний Фестиваль Санремо, що проводився в Італії. Ця ідея була також сміливим технологічним експериментом: у ті дні це було дуже амбітним проектом — з'єднати разом багато країн у велику мережу для трансляції на широкій території. Супутникового телебачення ще не існувало й Мережа Євробачення[en] користувалася наземною мікрохвильовою мережею.

Перший Конкурс пройшов 24 травня 1956 року в місті Луґано, Швейцарія. У ньому взяли участь сім країн, кожна з яких представила по дві пісні. Але вже з 1957 року ввели обмеження — одна пісня від кожної країни-учасника. Пісенний конкурс Євробачення 1956 року виграла приймаюча країна — Швейцарія. Спочатку програма була відома як «Eurovision Grand Prix». Цю назву прийняли франкомовні країни, а також Данія та Норвегія, але згодом назву змінили на «Concours Eurovision de la chanson». Мережа Євробачення використовується для міжнародної трансляції багатьох програм новин та спорту й різноманітних спеціальних подій. Однак Пісенний Конкурс є найпопулярнішою програмою ЄМС і з часом став синонімом слова «Євробачення».

Формат[ред. | ред. код]

До 2004 року пісенний конкурс Євробачення складався лише з фіналу. У 2004 році був створений додатковий раунд кваліфікації — півфінал, у зв'язку з постійним збільшенням країн, що бажали взяти участь у конкурсі, і відбувався він у четвер.

2004—2008[ред. | ред. код]

Конкурс складається з півфіналу та фіналу. Фінал складався з 24 країн. «Велика четвірка» та 10 країн, які посіли з 10 по 1 місце у фіналі минулого конкурсу, потрапляють до фіналу автоматично. Інші 10 країн потрапляють до фіналу з півфіналу. Якщо країна «Великої Четвірки» посідає з 10 по 1 місце на торішньому конкурсі, то з півфіналу до фіналу потрапляє 11 країн, і так далі (це залежить від кількості країн «Великої четвірки», які посіли з 10 по 1 місце у фіналі торішнього конкурсу).

2008—дотепер[ред. | ред. код]

Починаючи з 2008 року пісенний конкурс Євробачення складається з двох півфіналів та фіналу. Півфінали відбуваються у вівторок та в четвер відповідно. Фінал відбувається в суботу о 22 годині за київським часом.

Фінал складається з 25 або 26 країн (залежить від того, яка країна перемогла минулого року). Шість країн потрапляють до фіналу автоматично, це «Велика П'ятірка» (Франція, Велика Британія, Німеччина, Іспанія та Італія) та тогорічна країна-переможниця. Якщо торішньою країною-переможницею є країна «Великої П'ятірки», наприклад Німеччина, то у фіналі змагатимуться 25 країн (приклад Пісенний конкурс Євробачення 2011). Якщо ж торішньою країною-переможницею є країна, яка не входить до «Великої П'ятірки», наприклад Азербайджан або Україна, то у фіналі змагатимуться 26 країн (приклад Пісенний конкурс Євробачення 2012).

Всі інші 20 країн потрапляють до фіналу з півфіналів (десять — з першого півфіналу, десять — з другого півфіналу).

Велика п'ятірка[ред. | ред. код]

Починаючи з Пісенного конкурсу Євробачення 2000 діяло правило «Великої четвірки». Воно означало, що до фіналу автоматично, незалежно від зайнятого місця на конкурсі, потрапляють чотири країни — Франція, Німеччина, Велика Британія та Іспанія. Це право було надане цим країнам завдяки тому, що вони є засновниками та спонсорами конкурсу. Саме вони вкладають більшу частку фінансів в організацію конкурсу.

З поверненням на конкурс у 2011 році Італії (яка тривалий час бойкотувала конкурс), «Велика четвірка» стала «Великою п'ятіркою».

У 2015 році до участі в ювілейному, 60-му, конкурсі було запрошено Австралію, яка кілька років перед тим транслювала у себе Євробачення. Виконавцю від цієї країни було відразу надано місце у фіналі. Таким чином, у фіналі Євробачення-2015 виступає 27 країн. У разі перемоги конкурсанта від Австралії, остання зможе взяти участь і в наступному конкурсі, однак сам він відбудеться в Європі.

Основні принципи конкурсу[ред. | ред. код]

  • Країни-учасниці представляють пісні, що виконуються наживо у телевізійній програмі, яка транслюється ЄМС через Мережу Євробачення одночасно в усіх країнах. «Країна», як учасник, представляється однією телекомпанією з цієї країни.
  • Програма відбувається в одній з країн-учасників і трансляція йде з концертного залу в приймаючому місті.
  • Під час програми, після того як всі пісні було виконано, країни починають процес голосування за пісні інших країн: голосувати за пісню власної країни не можна.
  • Наприкінці програми пісня, яка набирає найбільшу кількість очок, оголошується переможцем. Країна-переможець запрошується наступного року бути приймаючою країною конкурсу.
  • Програму незмінно відкриває один чи кілька ведучих, що запрошують глядачів до перегляду шоу. Більшість приймаючих країн намагаються витягти максимальну користь з того, що вони ведуть програму з такою широкою міжнародною аудиторією, зазвичай це має форму своєрідних відеолистівок, що неначе рекламують туризм.
  • Між блоком пісень та оголошенням початку голосування виконується проміжний розважальний номер, що може мати будь-яку форму.
  • До та після трансляції Конкурсу (а також інших подій що транслюються ЄМС) програється музична заставка ЄМС, якою є прелюдія до твору Марка-Антуана Шарпантьє Te Deum.

Участь[ред. | ред. код]

Учасники після 1956 року:
   Брали участь хоча б один раз
   Ніколи не брали участь, хоча мають на це право
   Планували брати участь, але потім відмовилися
Міста, які приймали пісенний конкурс Євробачення.

Право брати участь у Конкурсі мають Активні Члени (на відміну від Асоційованих Членів) Європейської Мовної Спілки. Активними Членами є держави, що знаходяться в Європейській Телерадіомовній Зоні, або ті що є членами Ради Європи. Європейська Телерадіомовна Зона визначається Міжнародним Союзом Телекомунікацій. Активні члени складаються з телерадіомовних організацій, чиї трансляції є доступними всьому населенню країн, де ці організації розташовані.

Якщо організація, що є Активним Членом ЄМС, бажає взяти участь у конкурсі, то вона має виконати умови встановлені правилами конкурсу (нова копія яких публікується щороку). Станом на 2007 рік, це включає вимогу трансляції програми попереднього року в своїй країні, а також сплату ЄМС внеску учасника до закінчення строку сплати, що його встановлено правилами Конкурсу поточного року.

Право брати участь у конкурсі не визначається географічним розташуванням на європейському континенті, незважаючи на корінь «Євро» в слові «Євробачення», також таке право не має нічого спільного із Європейським Союзом. Наприклад, у 1980 році участь у конкурсі брала північноафриканська країна Марокко.

Ідея участі СРСР[ред. | ред. код]

Едуард Фомін, колишній працівник Міністерства просвіти РРФСР, відкрив журналістам у 2009 році одну із утаємничених раніше сторінок історії радянської культури. У 1987 р. у форматі розгортання перебудови та розрядки, у Міністерстві освіти СРСР розглядалася участь Радянського Союзу на престижному європейському пісенному конкурсі «Євробачення». «Веселов Георгій Петрович (міністр освіти СРСР) запропонував відправити Валерія Леонтьєва, молодого талановитого співака», — розповів чиновник. Однак ідея Георгія Веселова не була підтримана у КПРС і, як не дивно, самим Горбачовим. Навіть у Міністерстві освіти більшість була налаштована на те, що СРСР ще не готовий до настільки радикальних кроків.[1], [2]

Процедура відбору[ред. | ред. код]

Кожна країна надсилає одну пісню, яка буде її представляти в конкурсі. Є правило, яке забороняє надсилати пісні, що були випущені більше ніж за визначений період часу до початку конкурсу. Мета цього правила — забезпечити участь в конкурсі тільки нових пісень, а не вже добре відомих хітів, що надало б країнам несправедливу перевагу через популярність пісні.

Країни можуть вибирати свої пісні наступними способами:

1. Закритий національний відбір[ред. | ред. код]

Виконавця та пісню, що будуть представляти країну на конкурсі, національна телерадіокомпанія країни-учасниці обирає сама без участі телеглядачів.

2. Відкритий національний відбір[ред. | ред. код]

Виконавця та пісню, що будуть представляти країну на конкурсі, обирають шляхом відкритого телеголосування та голосування журі у співвідношенні 50×50.

(Саме таким чином з 2009 року здійснюється національний відбір до Євробачення представника України[2].)

3. Змішаний національний відбір[ред. | ред. код]

При змішаному відборі виконавець обирається національною телерадіокомпанією країни-учасниці, а пісня шляхом відкритого телеголосування. (Приклад 2008 рік: коли Національна телекомпанія України обрала представником Ані Лорак, а пісня обиралася шляхом відкритого телеголосування). Або навпаки, коли пісню обирає національна телерадіокомпанія країни-учасниці, а виконавець, який заспівав цю пісню найкраще, обирається шляхом відкритого телеголосування.

Відкриті відбори деяких країн є настільки ж великими як і сам Пісенний Конкурс Євробачення, або навіть більшими. Шведський відкритий національний відбір Melodifestivalen (буквальний переклад — Фестиваль Мелодій) складається з 32 пісень, що виконуються протягом чотирьох півфіналів, які проходять перед широкою аудиторією у великих концертних залах по всій країні, з фіналом у Стокгольмі. Протягом років Melodifestivalen став найпопулярнішою програмою року, з найвищим глядацьким рейтингом на шведському телебаченні.

Проведення конкурсу[ред. | ред. код]

Більшість витрат на проведення Конкурсу сплачують спонсори події, а також учасники з інших країн. Конкурс вважається унікальною можливістю популяризації приймаючої країни як місця для туризму. Влітку 2005 року Україна скасувала звичайні візові вимоги для туристів задля полегшення проїзду іноземної публіки на Пісенний Конкурс Євробачення в Києві; коли уряд оцінив прибуток від збільшення кількості іноземних туристів, цю зміну візового режиму було вирішено зробити постійною.

Підготовка до проведення Конкурсу починається за кілька тижнів потому, як країна перемагає і надсилає до ЄМС підтвердження того, що вона має намір і змогу проводити конкурс у себе. Вибирається місто проведення (зазвичай столиця країни, але не завжди) та концертний зал, придатний до події такого масштабу.

Найбільшою концертною спорудою в історії Конкурсу на цей час є стадіон Паркен у Копенгагені, який прийняв глядацьку аудиторію з близько 38 000 людей, коли Данія приймала Євробачення у себе у 2001 році. Найменшим містом проведення в історії конкурсу було ірландське містечко Мілстріт з 1 500 населення, яке приймало Конкурс 1993 року.

Тиждень Євробачення[ред. | ред. код]

Термін «Тиждень Євробачення» вживається для опису тижню коли відбувається Конкурс. Оскільки шоу транслюється наживо, це вимагає того, щоб учасники добре відрепетирували свої номери, для того, щоб шоу пройшло бездоганно. На додаток до репетицій вдома, кожному учаснику надається можливість репетиції в концертному залі, де буде проходити Євробачення. Ці репетиції проходять протягом кількох днів напередодні суботнього шоу, і через це делегації країн приїздять до приймаючого міста задовго до самої події. Це, в свою чергу, значить, що журналісти і фани також приїздять заздалегідь, і події Євробачення тривають набагато довше ніж кілька годин телепрограми. Декілька офіційно акредитованих готелів вибираються для розміщення делегацій, організуються автобуси-шатли, що перевозять учасників та їх команди до залу, де буде проходити конкурс.

Кожна телекомпанія-учасник назначає Голову Делегації, в задачі якого входить координація пересувань членів делегації і який відіграє роль представника країни для офіційних осіб ЄМС в приймаючій країні. Членами делегації зазвичай є виконавці, автори слів та музики, офіційні представники преси і якщо використовується живий оркестр, або цього вимагає пісня — диригент. За бажанням, до делегації може долучатися коментатор — кожна країна може надавати свій власний коментар для місцевої трансляції. Коментаторам надаються спеціальні кабіни, розташовані в концертному залі позаду від глядачів.

Репетиції і прес-конференції[ред. | ред. код]

Традиційно делегації прибували в суботу перед Конкурсом, щоб мати змогу почати репетиції в понеділок зранку. Однак, після введення півфіналу — і, таким чином, збільшення кількості країн-учасників — з 2004 року репетиції починаються в тиждень, що передує Тижню Євробачення. Зараз країни, що беруть участь у півфіналах (з 2008 року їх два), репетирують шість днів з вівторка по неділю, на кожну країну дозволено по два періоди репетицій. Країни, що вже автоматично потрапили в фінал, репетирують в понеділок та вівторок Тижня Євробачення.

Після того, як кожна країна завершує репетиції, делегація країни зустрічається із артистичним директором шоу в кімнаті для відеоперегляду. Там вони проглядають щойно відзняту репетицію, обговорюють кути камери, освітлення та хореографію задля досягнення максимального естетичного ефекту від телетрансляції. На цьому етапі голови делегацій висловлюють власні особливі побажання, необхідні для виконання номера, і можуть наполягати на їх виконанні телекомпанією країни — господаря конкурсу.

Після цієї зустрічі делегація проводить прес-конференцію, під час якої представники акредитованої преси можуть ставити до учасників питання. Репетиції та прес-конференції проводяться паралельно, тобто одна країна проводить прес-конференцію, а інша в цей час проводить репетицію у залі, де відбудеться шоу. Друкований підсумок всіх питань та відповідей з прес-конференції виробляється прес-офісом приймаючої країни і розкладається в особисті поштові скриньки журналістів.

У середу Тижня Євробачення проходять три генеральні репетиції (двох півфіналів та фіналу). Генеральна репетиція першого півфіналу відбувається у вівторок, другого півфіналу в четвер. Для фіналу проводяться дві генеральні репетиції: в п'ятницю ввечері та в суботу зранку (в день, коли і транслюється фінал в прямому ефірі).

Вечірки у Євроклубі[ред. | ред. код]

У понеділок тижня Євробачення традиційно відбувається Прийом Мера, на якому міська адміністрація святкує той факт, що Євробачення прийшло до міста. Цей прийом зазвичай відбувається у великому об'єкті муніципальної власності у центрі міста. Запрошуються всі делегації і вечірка зазвичай супроводжується живою музикою, безкоштовним частуванням та випивкою, і в останні роки — феєрверками.

Після півфіналів та фіналу відбуваються афтерпарті, які проходять або в тому ж приміщенні, де проходять концерти, або в іншому пристосованому до цього приміщенні.

Євроклуб проходить кожної ночі протягом тижня у нічному клубі, до якого запрошується увесь акредитований персонал. Також протягом тижня окремі делегації проводили власні вечірки на додаток до тих, що спонсорувалися офіційно. Однак, у новому тисячолітті з'явилася тенденція до більшої централізованості зусиль національних делегацій і проведення вечірок країн у Євроклубі.

Голосування[ред. | ред. код]

Система голосування в конкурсі змінювалася протягом років. Поточна система діє з 1975 року і є адаптацією так званого «ранжованого голосування». Країни присвоюють пісням серію очок від 1 до 8, потім 10 і нарешті 12. Дванадцять очок отримує улюблена пісня.

Історично, набір очок вирішувався внутрішнім журі кожної країни, але у 1997 році п'ять країн (Австрія, Швейцарія, Німеччина, Швеція і Велика Британія) зробили експеримент із телеголосуванням, надаючи членам аудиторії цих країн можливість масово голосувати за їх улюблену пісню. Експеримент виявився успішним і з 1998 року всі країни заохочувалися користуватись телеголосуванням, коли це можливо. Запасні журі все ще використовуються на випадок збою телеголосування. В наші дні, глядачі можуть також голосувати з допомогою SMS, на додаток до телеголосування. З 2009 року окрім глядачів голосує також журі — 5 професіоналів від кожної країни; результат обчислюється за допомогою врахування як народного голосування, так і голосування в журі. Який би метод голосування не використовувався, неможливо голосувати за пісню країни, з якої надсилається голос, тобто країни не можуть голосувати за власні пісні.

З 2016 року система голосування дещо змінена. Речники країн оголошують тільки кому віддало 12 балів професійне журі. А потім у зростаючому порядку оголошуються підсумовані бали від глядачів.

Хронологія участей країн у конкурсі[ред. | ред. код]

Рік Країна-господар Дата Усього Дебюти Повернення Залишили конкурс Переможець
1956 Швейцарія Швейцарія 24 травня 12/7[3] 7: Бельгія Бельгія, Італія Італія, Люксембург Люксембург, Нідерланди Нідерланди, Німеччина Німеччина, Франція Франція, Швейцарія Швейцарія Швейцарія Швейцарія
1957 Німеччина Німеччина 3 березня 10 3: Австрія Австрія, Велика Британія Велика Британія, Данія Данія Нідерланди Нідерланди
1958 Нідерланди Нідерланди 12 березня 1: Швеція Швеція 1: Велика Британія Велика Британія Франція Франція
1959 Франція Франція 11 березня 11 1: Монако Монако 1: Велика Британія Велика Британія 1: Люксембург Люксембург Нідерланди Нідерланди
1960 Велика Британія Велика Британія 29 березня 13 1: Норвегія Норвегія 1: Люксембург Люксембург Франція Франція
1961 Франція Франція 18 березня 16 3: Іспанія Іспанія, Фінляндія Фінляндія, Югославія Югославія Люксембург Люксембург
1962 Люксембург Люксембург Франція Франція
1963 Велика Британія Велика Британія 23 березня Данія Данія
1964 Данія Данія 21 березня 1: Португалія Португалія 1: Швеція Швеція Італія Італія
1965 Італія Італія 20 березня 18 1: Ірландія Ірландія 1: Швеція Швеція Люксембург Люксембург
1966 Люксембург Люксембург 5 березня Австрія Австрія
1967 Австрія Австрія 8 квітня 17 1: Данія Данія Велика Британія Велика Британія
1968 Велика Британія Велика Британія 6 квітня Іспанія Іспанія
1969 Іспанія Іспанія 29 березня 16 1: Австрія Австрія Велика Британія Велика Британія
Іспанія Іспанія
Нідерланди Нідерланди
Франція Франція
1970 Нідерланди Нідерланди 21 березня 12 4: Норвегія Норвегія, Португалія Португалія, Фінляндія Фінляндія, Швеція Швеція Ірландія Ірландія
1971 Ірландія Ірландія 3 квітня 18 1: Мальта Мальта 5: Австрія Австрія, Норвегія Норвегія, Португалія Португалія, Фінляндія Фінляндія, Швеція Швеція Монако Монако
1972 Велика Британія Велика Британія 25 березня Люксембург Люксембург
1973 Люксембург Люксембург 7 квітня 17 1: Ізраїль Ізраїль 2: Австрія Австрія, Мальта Мальта
1974 Велика Британія Велика Британія 6 квітня 1: Греція Греція 1: Франція Франція Швеція Швеція
1975 Швеція Швеція 22 березня 19 1: Туреччина Туреччина 2: Мальта Мальта, Франція Франція 1: Греція Греція Нідерланди Нідерланди
1976 Нідерланди Нідерланди 3 квітня 18 2: Австрія Австрія, Греція Греція 3: Мальта Мальта, Туреччина Туреччина, Швеція Швеція Велика Британія Велика Британія
1977 Велика Британія Велика Британія 7 травня 1: Швеція Швеція 1: Югославія Югославія Франція Франція
1978 Франція Франція 22 квітня 20 2: Данія Данія, Туреччина Туреччина Ізраїль Ізраїль
1979 Ізраїль Ізраїль 31 березня 19 1: Туреччина Туреччина
1980 Нідерланди Нідерланди 19 квітня 1: Марокко Марокко 1: Туреччина Туреччина 2: Ізраїль Ізраїль, Монако Монако Ірландія Ірландія
1981 Ірландія Ірландія 4 квітня 20 1: Кіпр Кіпр 2: Ізраїль Ізраїль, Югославія Югославія 2: Італія Італія, Марокко Марокко Велика Британія Велика Британія
1982 Велика Британія Велика Британія 24 квітня 18 2: Греція Греція, Франція Франція Німеччина Німеччина
1983 Німеччина Німеччина 23 квітня 20 3: Греція Греція, Італія Італія, Франція Франція 1: Ірландія Ірландія Люксембург Люксембург
1984 Люксембург Люксембург 5 травня 19 1: Ірландія Ірландія 2: Греція Греція, Ізраїль Ізраїль Швеція Швеція
1985 Швеція Швеція 4 травня 2: Греція Греція, Ізраїль Ізраїль 2: Нідерланди Нідерланди, Югославія Югославія Норвегія Норвегія
1986 Норвегія Норвегія 3 травня 20 1: Ісландія Ісландія 2: Нідерланди Нідерланди, Югославія Югославія 2: Греція Греція, Італія Італія Бельгія Бельгія
1987 Бельгія Бельгія 9 травня 22 2: Греція Греція, Італія Італія Ірландія Ірландія
1988 Ірландія Ірландія 30 квітня 21 1: Кіпр Кіпр Швейцарія Швейцарія
1989 Швейцарія Швейцарія 6 травня 22 1: Кіпр Кіпр Югославія Югославія
1990 Югославія Югославія 5 травня Італія Італія
1991 Італія Італія 4 травня 1: Мальта Мальта 1: Нідерланди Нідерланди Швеція Швеція
1992 Швеція Швеція 9 травня 23 1: Нідерланди Нідерланди Ірландія Ірландія
1993 Ірландія Ірландія 15 травня 25 3: Боснія і Герцеговина Боснія і Герцеговина, Словенія Словенія, Хорватія Хорватія 1: Югославія Югославія (назавжди)
1994 30 квітня 7: Естонія Естонія, Литва Литва, Польща Польща, Росія Росія, Румунія Румунія, Словаччина Словаччина, Угорщина Угорщина 7: Бельгія Бельгія, Данія Данія, Ізраїль Ізраїль, Італія Італія, Люксембург Люксембург (назавжди), Словенія Словенія, Туреччина Туреччина
1995 13 травня 23 5: Бельгія Бельгія, Данія Данія, Ізраїль Ізраїль, Словенія Словенія, Туреччина Туреччина 7: Естонія Естонія, Литва Литва, Нідерланди Нідерланди, Румунія Румунія, Словаччина Словаччина, Фінляндія Фінляндія, Швейцарія Швейцарія Норвегія Норвегія
1996 Норвегія Норвегія 18 травня 5: Естонія Естонія, Нідерланди Нідерланди, Словаччина Словаччина, Фінляндія Фінляндія, Швейцарія Швейцарія 5: Данія Данія, Ізраїль Ізраїль, Німеччина Німеччина, Росія Росія, Угорщина Угорщина Ірландія Ірландія
1997 Ірландія Ірландія 3 травня 25 5: Данія Данія, Італія Італія, Німеччина Німеччина, Росія Росія, Угорщина Угорщина 3: Бельгія Бельгія, Словаччина Словаччина, Фінляндія Фінляндія Велика Британія Велика Британія
1998 Велика Британія Велика Британія 9 травня 1: Македонія Македонія 5: Бельгія Бельгія, Ізраїль Ізраїль, Румунія Румунія, Словаччина Словаччина, Фінляндія Фінляндія 6: Австрія Австрія, Боснія і Герцеговина Боснія і Герцеговина, Данія Данія, Ісландія Ісландія, Італія Італія, Росія Росія Ізраїль Ізраїль
1999 Ізраїль Ізраїль 29 травня 23 5: Австрія Австрія, Боснія і Герцеговина Боснія і Герцеговина, Данія Данія, Ісландія Ісландія, Литва Литва 7: Греція Греція, Македонія Македонія, Румунія Румунія, Словаччина Словаччина, Угорщина Угорщина Фінляндія Фінляндія, Швейцарія Швейцарія Швеція Швеція
2000 Швеція Швеція 13 травня 24 1: Латвія Латвія 5: Македонія Македонія, Росія Росія, Румунія Румунія, Фінляндія Фінляндія, Швейцарія Швейцарія 5: Боснія і Герцеговина Боснія і Герцеговина, Литва Литва, Польща Польща, Португалія Португалія, Словенія Словенія Данія Данія
2001 Данія Данія 12 травня 23 6: Боснія і Герцеговина Боснія і Герцеговина, Греція Греція, Литва Литва, Польща Польща, Португалія Португалія, Словенія Словенія 7: Австрія Австрія, Бельгія Бельгія, Кіпр Кіпр, Македонія Македонія, Румунія Румунія, Фінляндія Фінляндія, Швейцарія Швейцарія Естонія Естонія
2002 Естонія Естонія 25 травня 24 7: Австрія Австрія, Бельгія Бельгія, Кіпр Кіпр, Македонія Македонія, Румунія Румунія, Фінляндія Фінляндія, Швейцарія Швейцарія 6: Ірландія Ірландія, Ісландія Ісландія, Нідерланди Нідерланди, Норвегія Норвегія, Польща Польща, Португалія Португалія Латвія Латвія
2003 Латвія Латвія 24 травня 26 1: Україна Україна 6: Ірландія Ірландія, Ісландія Ісландія, Нідерланди Нідерланди, Норвегія Норвегія, Польща Польща, Португалія Португалія 5: Данія Данія, Литва Литва, Македонія Македонія, Фінляндія Фінляндія Швейцарія Швейцарія Туреччина Туреччина
2004 Туреччина Туреччина 12/15 травня 36 4: Албанія Албанія, Андорра Андорра, Білорусь Білорусь, Сербія та Чорногорія Сербія та Чорногорія 6: Данія Данія, Литва Литва, Монако Монако, Македонія Македонія, Фінляндія Фінляндія, Швейцарія Швейцарія Україна Україна
2005 Україна Україна 19/21 травня 39 2: Болгарія Болгарія, Молдова Молдова 1: Угорщина Угорщина Греція Греція
2006 Греція Греція 18/20 травня 37[4] 1: Вірменія Вірменія 3: Австрія Австрія, Сербія та Чорногорія Сербія та Чорногорія (назавжди), Угорщина Угорщина Фінляндія Фінляндія
2007 Фінляндія Фінляндія 10/12 травня 42 4: Грузія Грузія, Сербія Сербія, Чехія Чехія, Чорногорія Чорногорія 2: Австрія Австрія, Угорщина Угорщина 1: Монако Монако (назавжди) Сербія Сербія
2008 Сербія Сербія 20/22/24 травня 43 2: Азербайджан Азербайджан, Сан-Марино Сан-Марино 1: Австрія Австрія Росія Росія
2009 Росія Росія 12/14/16 травня 42 1: Словаччина Словаччина 2: Грузія Грузія, Сан-Марино Сан-Марино Норвегія Норвегія
2010 Норвегія Норвегія 25/27/29 травня 39 1: Грузія Грузія 4: Андорра Андорра (назавжди), Угорщина Угорщина, Чехія Чехія, Чорногорія Чорногорія Німеччина Німеччина
2011 Німеччина Німеччина 10/12/14 травня 43 4: Австрія Австрія, Італія Італія, Сан-Марино Сан-Марино, Угорщина Угорщина Азербайджан Азербайджан
2012 Азербайджан Азербайджан 22/24/26 травня 42 1: Чорногорія Чорногорія 2: Вірменія Вірменія, Польща Польща Швеція Швеція
2013 Швеція Швеція 14/16/18 травня 39 1: Вірменія Вірменія 4: Боснія і Герцеговина Боснія і Герцеговина, Португалія Португалія, Словаччина Словаччина (назавжди), Туреччина Туреччина (назавжди) Данія Данія
2014 Данія Данія 6/8/10 травня 37 2: Польща Польща, Португалія Португалія 4: Болгарія Болгарія, Кіпр Кіпр, Сербія Сербія, Хорватія Хорватія Австрія Австрія
2015 Австрія Австрія 19/21/23 травня 40 1: Австралія Австралія 3: Кіпр Кіпр, Сербія Сербія, Чехія Чехія 1: Україна Україна Швеція Швеція
2016 Швеція Швеція 10/12/14 травня 42 4: Болгарія Болгарія, Боснія і Герцеговина Боснія і Герцеговина, Україна Україна, Хорватія Хорватія 2: Португалія Португалія, Румунія Румунія Україна Україна
2017 Україна Україна 9/11/13 травня 2: Португалія Португалія, Румунія Румунія 2: Боснія і Герцеговина Боснія і Герцеговина, Росія Росія Португалія Португалія
2018 Португалія Португалія 8/10/12 травня 43 1: Росія Росія Ізраїль Ізраїль
2019 Ізраїль Ізраїль 14/16/18 травня 43 1: Казахстан Казахстан 1: Болгарія Болгарія
Рік Країна-господар Дата Усього Дебюти Повернення Залишили конкурс Переможець

Рекорди і досягнення[ред. | ред. код]

Рекорд за кількістю проведених конкурсів у себе вдома має Велика Британія — 8 разів вона приймала Євробачення: 4 рази внаслідок своїх перемог та ще 4 рази після відмов інших країн-переможниць від проведення конкурсу. Серед місць проведення Євробачення пальму першості має Дублін: саме місто аж 6 разів приймало конкурс, а місцевий Пойнт-театр — 3 рази (більше за будь-який концертний майданчик). Найбільшою ареною за місткістю глядачів є данський стадіон "Паркен" у Копенгагені — у 2001 році він зібрав 38 тисяч глядачів. Найменшим містом-господарем Євробачення є ірландський Мілстріт, що налічує 1500 чоловік, але це не завадило йому прийняти у 1993 році набагато більшу кількість людей.

Рекордсменом Євробачення за кількістю перемог серед країн є Ірландія — 7 разів її конкурсанти займали перше місце на конкурсі (в тому числі мав місце випадок, коли Ірландія перемагала тричі поспіль — єдиний подібний випадок на даний момент, жодна країна поки не змогла перевершити чи хоча б повторити цей рекорд, хоча ще до того, як Ірландія встановила таке досягнення, були випадки, коли одна й та ж країна перемагала двічі поспіль). Також, Ірландії належить і наступний рекорд: єдиний виконавець, котрий перемагав на конкурсі більше, ніж один раз (Джонні Логан). Його співвітчизниця Лінда Мартін, котра також двічі брала участь у конкурсі, займала друге (за першої участі) і перше (за другої участі). Ті самі результати, що й Лінда Мартін, мають: швейцарка Ліз Ассія, росіянин Діма Білан та італійка Джільйола Чінкветті. Француженка Ізабель Обре, шведка Карола та ще одна француженка Анн-Марі Давід (окрім Франції представляла Люксембург) посідали на конкурсі третє і перше місця. Також, слід сказати, що грецька співачка Єлена Папарізу також займала на конкурсі третє місце (в 2001 році, у складі гурту «Antique») та перше місце (в 2005 році, коли виступала на Євробаченні як самостійна виконавиця).

Наймолодшою учасницею в історії конкурсу є француженка Наталі Пак, якій у 1989 році було майже 12 років. Найбільш віковим учасником Євробачення є Еміль Рамзауер, контрабасист швейцарського гурту Takasa, який вийшов на сцену Євробачення-2013 у 95-річному віці. Найстарішим сольним виконавцем на Євробаченні є британець Енгельберт Гампердінк — на Євробаченні-2012, що проходило у Баку, йому було 76 років. Наймолодшою переможницею в історії Євробачення є бельгійка Сандра Кім, яка у 1986 році завоювала золото у віці 13 років. Найстарший переможець конкурсу — карибський виконавець Дейв Бентон (50 років і 4 місяці), який у 2001 році виступав під естонським прапором.

Рекордсменами Євробачення за кількістю участей серед виконавців є бельгієць Фуд Леклерк (1956, 1958, 1960, 1962), швейцарський гурт "Peter, Sue and Marc" (1971, 1976, 1979, 1981), представниця Сан-Марино Валентина Монетта (2012, 2013, 2014, 2017) та шведсько-норвезька співачка Елізабет Андреассен (1982, 1985, 1994, 1996) — кожен з цих чотирьох виступав на пісенному конкурсі по 4 рази.

Критика[ред. | ред. код]

Деякі оглядачі західних країн вважають, що конкурс є дедалі менше пісенним змаганням і дедалі більше перетворюється на змагання геополітичних симпатій, де в останні роки домінують країни Східної Європи. Після конкурсу 2008 року в британській пресі заявлялося, що «змагання постає під загрозою перетворитися на гарячий казан в результаті блокового голосування Східної Європи».[5]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Померла перша переможниця Євробачення Ліз Ассія, сайт 24tv, 24 березня 2018 року
  2. На Євробаченні від України заспіває Гайтана: правила та журі Нацвідбору до «Євробачення-2012»
  3. У першому конкурсі взяли участь 12 артистів з 7 країн. Кожна країна, за винятком Швейцарії та Люксембургу, відправила на конкурс по двоє конкурсантів.
  4. У конкурсі 2006 року взяли участь 37 країн, а в голосуванні — 38, включно із Сербією та Чорногорією, яка в останній момент відмовилася від участі у конкурсі
  5. На Євробаченні вперше перемогла Росія, bbc.ua

Див. також[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]