Європейська політика сусідства

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Країни-сусіди ЄС:
   Європейський Союз
   Офіційні кандидати
   Європейська політика сусідства
Європейська політика сусідства:
   Порядок денний розширення
   Південна група
   Інші країни Середземноморського Союзу

Європе́йська полі́тика сусі́дства (ЄПС) (англ. European Neighbourhood Policy) — нова політика Європейського Союзу; має на меті створити на південь і схід від нових кордонів розширеного Європейського Союзу зону стабільності миру і добробуту шляхом налагодження тісних довготривалих відносин з сусідніми країнами.

Європейський Союз
Прапор Європейського Союзу

Це одна із статей, що входять до серії:
Політичний устрій
Європейського Союзу

Європейська політика сусідства (ЄПС) спрямована на те, щоб не припустити виникнення нової лінії розподілу між розширеним ЄС та його сусідами, і надати їм можливість брати участь в різних видах діяльності ЄС шляхом тіснішої політичної, економічної, культурної співпраці та взаємодії в галузі безпеки. Концепція ЄПС охоплює такі країни: Алжир, Азербайджан, Білорусь, Вірменія, Грузія, Єгипет, Ізраїль, Йорданія, Ліван, Лівія, Молдова, Марокко, Сирія, Туніс, Україна, а також Палестинська автономія.

Вперше концепція ЄПС була викладена у зверненні Комісії «Ширша Європа» у березні 2003 року. Вона засвідчила, що формування відносин з сусідами — один з пріоритетів зовнішньої політики розширеного ЄС. ЄПС не торкається питання потенційного членства. Вона пропонує сусіднім країнам привілейовані відносини, які будуватимуться на взаємному визнанні спільних цінностей, головним чином у сфері верховенства права; справедливого управління; дотримання прав людини, зокрема, прав меншин; принципів ринкової економіки та безперервного розвитку. Глибина цих відносин залежатиме від того, наскільки ефективно втілюватимуться спільні цінності.

Європейський Союз повинен зміцнювати політику сусідства в регіоні, орієнтуючись на два основні завдання:

  • Співпраця з партнерами з метою зниження рівня бідності та створити зону спільного процвітання й цінностей, які базуються на глибшій економічній інтеграції, міцних політичних й культурних зв'язках, посиленій транскордонній співпраці та спільній відповідальності за запобігання конфліктам між ЄС та її сусідами.
  • Закріплення позицій ЄС щодо конкретної вигоди а привілейованих відносин у межах диференційованих рамок, які відповідають прогресу, зробленому партнерськими країнами в політичних та економічних реформах.

Підхід Європейського Союзу базується на таких цілях:

  • розширення внутрішнього ринку та регуляторних структур;
  • привілейовані торговельні відносини та відкриття ринку;
  • перспективи для законної міграції та руху людей;
  • інтенсивна співпраця з метою запобігання і боротьби зі спільними загрозами для безпеки;
  • активне політичне залучення ЄС для запобігання конфліктам і їх вирішення;
  • активніші зусилля для сприяння правам людини , глибшій культурній співпраці та поглибленню взаєморозуміння;
  • інтеграція в торговельні, енергетичні та телекомунікаційні мережі і європейську дослідницьку зону;
  • нові інструменти для сприяння і захисту інвестицій;
  • підтримка інтеграції у глобальну торговельну систему;
  • посилена допомога, краще реагування на потреби;
  • нові джерела фінансування.

Для фінансування діяльності в рамках ЄПС запроваджується новий «Інструмент європейського сусідства й партнерства» (ІЄСП), який починаючи з 2007 року замінить чинні програми технічної допомоги «ТАСІС» і «МЕДА» в країнах ЄПС і в Росії. Його мета - надання допомоги Європейським Співтовариством з метою розвитку зони процвітання та добросусідства та її ефективнішого використання. Період дії - 2007-2013 роки[1]. ІЄСП має новий спеціальний компонент для підтримки транскордонного співробітництва на кордонах ЄС. До 2006 року включно для фінансування транскордонної співпраці Комісія буде спрямовувати кошти за допомогою чинних інструментів у так звані «Програми сусідства».

12 травня 2004 року Комісія представила конкретну Стратегію реалізації ЄПС і аналітичні доповіді щодо семи перших країн з «кола друзів»: Ізраїлю, Йорданії, Мароко, Молдови, Палестинської автономії, Тунісу та України. На основі стратегії виробляються детальні плани дій з кожною країною-партнером. Плани дій визначають пріоритетні завдання, виконання яких має зблизити країну з ЄС. Моніторинг виконання чинних Планів дій здійснює як Європейська комісія, так і громадське експертне середовище країн «кола друзів»[2].

Посилання[ред.ред. код]

  1. Інструмент європейського сусідства і партнерства – нові можливості для України /Під ред.Н.Андрусевич. – Львів, 2008. – 160 с.
  2. Оцінка виконання Плану дій Україна-ЄС: довкілля та сталий розвиток / Під ред.Н.Андрусевич. Львів. 2009. 104 с.

Ресурси інтернету[ред.ред. код]