Перейти до вмісту

Європейські партії

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Європе́йська політи́чна па́ртія, раніше відома як політи́чна па́ртія на європе́йському рі́вні[1] та неофіційно як Європартія,[2][3] — тип європейського політичного альянсу,[en] визнаного політичною партією, що діє на транснаціональному рівні в Європі та в рамках інституцій Європейського Союзу (ЄС). Вони регулюються та фінансуються Регламентом ЄС 1141/2014 про статут та фінансування європейських політичних партій та європейських політичних фондів, а їхню діяльність контролює Управління з питань європейських політичних партій та європейських політичних фондів (APPF).

Європейські політичні партії, що здебільшого складаються з національних партій-членів та невеликої кількості окремих членів, мають право проводити передвиборчу кампанію під час виборів до Європейського парламенту, для яких вони часто приймають маніфести, в яких викладаються їхні позиції та амбіції. Перед виборами деякі з них призначають свого бажаного кандидата (відомого як «Шпітценкандидат» або провідний кандидат) наступним президентом Європейської комісії. Роботу європейських партій може доповнювати офіційно афілійований європейський політичний фонд[en]; фонди є незалежними від європейських партій та сприяють громадським дебатам з питань політики та європейської інтеграції.[4]

Аналогами європейських партій у Європейському парламенті є фракції Парламенту.[5] Європейські партії впливають на процес прийняття рішень Європейською радою через координаційні зустрічі з главами держав та урядів, що входять до їх складу.[6] Вони також тісно співпрацюють зі своїми членами в Європейській комісії.

Окрім зареєстрованих європейських політичних партій, багато інших організацій[en] здійснюють політичну активність на європейському рівні, не відповідаючи критеріям реєстрації або не бажаючи зареєструватися.

Історія

[ред. | ред. код]

1970-ті

[ред. | ред. код]

Перші європейські політичні партії утворилися протягом 1970-х років, напередодні перших виборів до Європейського парламенту шляхом прямого загального виборчого права (затвердженого у 1976 році, які відбулися вперше у 1979 році). У 1973 році, після розширення Європейських Спільнот за рахунок Данії, Ірландії та Великої Британії, розширений конгрес соціалістів зібрався в Бонні та урочисто відкрив Конфедерацію соціалістичних партій Європейського Співтовариства.[7] У березні 1976 року у Штутгарті партіями з Данії, Франції, Німеччини, Італії, Люксембургу та Нідерландів була заснована Федерація ліберальних та демократичних партій Європи.[8] Через кілька місяців, у липні, представники партій з Бельгії, Франції, Німеччини, Ірландії, Італії, Люксембургу та Нідерландів зустрілися в Люксембурзі та заснували Європейську народну партію.[9]

1990-ті

[ред. | ред. код]
Маастрихтський договір (1992), що офіційно визнав існування європейських політичних партій

У 1992 році Розділ 41 Маастрихтського договору[10] додав статтю 138a до Римського договору. Стаття 138a (так звана партійна стаття) проголошувала, що «Політичні партії на європейському рівні є важливим фактором інтеграції в рамках Союзу. Вони сприяють формуванню європейської свідомості та вираженню політичної волі громадян Союзу», таким чином офіційно визнавши існування європейських політичних партій.

У 1997 році Амстердамський договір[11] встановив, хто має оплачувати видатки, дозволені партійною статтею (перенумерованою на статтю 191). Це створило механізм, за допомогою якого європейські партії могли отримувати фінансування з бюджету Європейського Союзу, і європейські партії почали використовувати ці кошти. Такі видатки включали й фінансування національних партій — результат, який від початку не планувався.

2000–2003

[ред. | ред. код]

У червні 2000 року Європейський суд аудиторів дійшов висновку, що фінансування європейських політичних партій не повинно здійснюватися за рахунок асигнувань, виділених для політичних груп у Європейському парламенті, як це було протягом тривалого часу.[12] Це рішення призвело до того, що Ніццький договір 2001 року додав другий абзац до статті 191 Договору про функціонування Європейського Союзу (на той час «Договір про заснування Європейського Економічного Співтовариства»), щоб прямо дозволити фінансування європейських політичних партій із бюджету Європейського Союзу.[13] Новий абзац проголошував, що «Рада, діючи відповідно до процедури, зазначеної у статті 251, встановлює положення, що регулюють діяльність політичних партій на європейському рівні, і, зокрема, правила щодо їх фінансування». Посилання на «Статтю 251» стосується процедури спільного ухвалення рішень, до якої залучені як Європейський парламент, так і Рада як співзаконодавці.

У листопаді 2003 року Європейський парламент та Рада Європейського Союзу ухвалили Регламент 2004/2003 «про положення, що регулюють діяльність політичних партій на європейському рівні, та правила щодо їх фінансування». Регламент 2004/2003 надав перше офіційне визначення європейських політичних партій і створив основу для їхнього державного фінансування.[14]

Ця основа передбачала, що із загального бюджету для європейських партій 15% розподілятимуться порівну (фіксована сума), а 85% — пропорційно до кількості членів Європейського парламенту від кожної партії (фінансування на основі кількості євродепутатів). Крім того, державне фінансування не могло перевищувати 75% відшкодовуваних витрат європейської партії (так звана «ставка співфінансування»); це означало, що європейські партії повинні були залучити 25% свого бюджету з певних приватних джерел («власні ресурси»), таких як пожертви або членські внески. Регламент 2004/2003 також запровадив зобов'язання щодо прозорості, обмеження на пожертви та заборони на певні витрати, включаючи заборону на пряме чи непряме фінансування національних партій і кандидатів.[15]

2004–2007

[ред. | ред. код]

Згодом Регламент був деталізований Рішенням Бюро Європейського парламенту від 29 березня 2004 року[16] та змінений Регламентом 1524/2007.[17]

Зокрема, Регламент 1524/2007 роз'яснив рамки фінансування та змінив ставку співфінансування, дозволивши державному фінансуванню із загального бюджету Європейського Союзу сягати 85% відшкодовуваних витрат європейських партій. Ця зміна означала, що від європейських партій вимагалося забезпечити лише 15% приватного співфінансування.

Регламент 1524/2007 також дозволив європейським партіям створювати афілійовані європейські політичні фонди[en] — окремі організації, які роблять внесок в обговорення європейських питань, організовують конференції, проводять дослідження та об'єднують національні політичні фонди-однодумці. Нарешті, переглянутий регламент прямо дозволяє європейським партіям фінансувати кампанії під час виборів до Європейського парламенту.

2014

[ред. | ред. код]
Вера Йоурова, колишня віцеголова Європейської комісії з питань цінностей та прозорості, та Паскаль Шонард, директор APPF

У жовтні 2014 року Європейський парламент та Рада ухвалили Регламент 1141/2014, який замінив Регламент 2004/2003 і кардинально переглянув правову базу для європейських політичних партій і фондів, зокрема надавши їм європейський правовий статус.[18] Він також заснував Управління у справах європейських політичних партій і європейських політичних фондів (APPF) — самостійний орган, створений з метою реєстрації, контролю та накладення санкцій на європейські партії та фонди.[19]

Регламент 1141/2014 почав застосовуватися з 1 січня 2017 року і охоплював діяльність європейських партій та фондів, починаючи з 2018 фінансового року. Відтоді заявки на отримання державного фінансування подаються до APPF, але рішення щодо фінансування залишаються компетенцією Європейського парламенту.

2018–2019

[ред. | ред. код]

У травні 2018 року Європейський парламент і Рада ухвалили Регламент 2018/673, який вніс зміни до Регламенту 1141/2014, деталізувавши положення щодо реєстрації політичних партій і фондів, а також прозорості стосовно політичних програм та логотипів партій.[20]

Серед іншого, Регламент 2018/673 запровадив низку змін, зокрема такі:[21]

  • в межах загальної суми доступного державного фінансування частки фіксованої суми та фінансування на основі кількості євродепутатів були змінені відповідно до 10% і 90% (порівняно з 15% і 85% раніше); та
  • ставку співфінансування європейських партій було знижено до 10% (порівняно з 15% раніше).

У березні 2019 року Європейський парламент і Рада ухвалили Регламент 2019/493, який вніс додаткові зміни до Регламенту 1141/2014.[22] Зміни стосувалися здебільшого використання персональних даних європейськими політичними партіями та фондами. Умови імплементації Регламенту були пізніше оновлені Рішенням Бюро Європейського парламенту від 1 липня 2019 року.[23]

2020-ті

[ред. | ред. код]

У червні 2021 року, відповідно до статті 38 Регламенту 1141/2014, євродепутати Чарльз Ґеренс (АЛДЄ) та Райнер Віланд[en] (ЄНП) з Комітету з конституційних питань Європейського парламенту (AFCO) представили проєкт звіту щодо імплементації Регламенту. Що стосується фінансування, проєкт звіту закликав Комісію та співзаконодавців прояснити визначення непрямого фінансування від європейських політичних партій і фондів до національних партій-членів, зняти заборону на фінансування референдумних кампаній з європейських питань, дозволити фінансування європейських партій від національних партій країн, що не входять до ЄС (що після Brexit означало, що політичні партії у Великій Британії більше не могли фінансувати європейські партії), розширити категорії приватного фінансування, знизити ставку співфінансування європейських партій та спростити процедури бухгалтерського обліку.[24]

У листопаді 2021 року Європейська комісія запропонувала текст нового регламенту, спрямованого на заміну Регламенту 1141/2014, з використанням процедури перегляду (recast).[25] Документ Комісії пропонує визначення політичної реклами, посилює положення щодо гендерного балансу, уточнює вимоги щодо розміщення логотипа європейської політичної партії її партіями-членами, а також розширює зобов'язання дотримуватися цінностей ЄС на партії-члени. Що стосується фінансування, ця пропозиція зберегла пропозицію Європейського парламенту щодо зниження ставки співфінансування європейських партій (зменшивши її з 10% до 5%, а у роки виборів — до 0%). Також було включено нову категорію «власних ресурсів», що дозволяє європейським партіям залучати приватне фінансування від специфічних видів економічної діяльності, таких як плата за семінари або продаж публікацій; фінансування з цієї нової категорії обмежувалося б 5% бюджету європейських партій. Нарешті, було запропоновано дозволити європейським партіям отримувати внески від національних партій-членів, розташованих у країнах, що не входять до ЄС, але є членами Ради Європи.[26] Комітет AFCO Європейського парламенту розкритикував рішення Європейської комісії обрати метод перегляду (recast), який фактично обмежує обговорення положеннями Регламенту, які Комісія вирішила змінити, та запобігає більш широкому перегляду Регламенту.[27]

У березні 2022 року Рада Європейського Союзу ухвалила політичну угоду (свою власну переговорну позицію).[28] У липні 2022 року комітет AFCO Європейського парламенту ухвалив власну позицію, яка була схвалена на пленарному засіданні у вересні 2022 року.[27][29] Тріалоги між Європейським парламентом, Радою Європейського Союзу та Європейською комісією відбулися у вересні, жовтні та листопаді 2022 року, а також у березні 2023 року, але не призвели до досягнення угоди.

У жовтні 2024 року Лорант Вінце[en] та Чарльз Ґеренс були призначені доповідачами на новий парламентський термін. У червні 2025 року Рада та Парламент досягли попередньої угоди, яка мала бути офіційно подана до обох інституцій для ухвалення. Серед іншого, узгоджений текст вимагав від національних партій-членів (а не лише від самих європейських партій) поважати цінності ЄС та гендерний баланс, дозволяв асоційованим партіям (з певних країн, що не входять до ЄС) співпрацювати, але не впливати на рішення чи сплачувати членські внески, а також вносив зміни до правил фінансування, збільшивши максимальну частку державного фінансування з 90% до 95% і дозволивши обмежений обсяг самостійно згенерованого доходу. Парламент схвалив угоду на пленарному засіданні 21 жовтня, тоді як Рада із загальних питань ухвалила її 17 листопада. Очікується, що більшість положень набудуть чинності 1 січня 2026 року.[30][31]

Хронологія європейських політичних партій (1973-2025)
Хронологія європейських політичних партій (1973-2025)

Організація

[ред. | ред. код]

Реєстрація

[ред. | ред. код]

Стаття 3 Регламенту 1141/2014 містить такі критерії для реєстрації юридичної особи як європейської політичної партії в Управлінні у справах європейських політичних партій і європейських політичних фондів (APPF):[32]

  • вона повинна бути політичним альянсом, який у статті 2 визначається як «структурована співпраця між політичними партіями та/або громадянами»;[33] Крім того, у своєму рішенні у справі ACRE проти Парламенту від листопада 2020 року Суд загальної юрисдикції Європейського Союзу роз'яснив, що поняття «громадянин», яке використовується в Регламенті 1141/2014, означає «громадяни Союзу», і що політичні партії за межами ЄС не можуть розглядатися як політичні партії в розумінні Регламенту 1141/2014, оскільки вони не складаються з громадян Союзу.[34]
  • вона повинна мати свою штаб-квартиру в державі-члені, як зазначено в її статуті;
  • її партії-члени повинні бути представлені щонайменше в чверті держав-членів членами Європейського парламенту, національних парламентів, регіональних парламентів або регіональних асамблей, або ж вона чи її партії-члени повинні отримати щонайменше в чверті держав-членів не менше трьох відсотків голосів, поданих у кожній з цих держав-членів на останніх виборах до Європейського парламенту;
  • її партії-члени не повинні бути членами іншої європейської політичної партії;
  • вона повинна дотримуватися, зокрема у своїй програмі та діяльності, цінностей, на яких заснований Союз, як зазначено у статті 2 Договору про Європейський Союз (ДЄС);[35]
  • вона або її члени повинні брати участь у виборах до Європейського парламенту або публічно заявити про намір брати участь у наступних виборах до Європейського парламенту; та
  • вона не повинна переслідувати комерційні (прибуткові) цілі.

Крім того, стаття 4 встановлює такі умови щодо управління європейськими партіями:[36]

  • статут повинен відповідати відповідному законодавству держави-члена, в якій партія має свою штаб-квартиру;
  • статут повинен містити положення, що охоплюють наступне:
    • назву та логотип партії, які повинні чітко відрізнятися від назв та логотипів інших європейських партій і фондів;
    • адресу штаб-квартири;
    • політичну програму, що визначає її мету та завдання;
    • заяву про те, що вона не переслідує комерційних цілей;
    • назву її афілійованого політичного фонду та опис формальних відносин між ними (якщо застосовно);
    • її адміністративну та фінансову організацію і процедури, із зазначенням, зокрема, органів і посад, що мають повноваження адміністративного, фінансового та юридичного представництва, а також правил складання, затвердження та перевірки річної звітності; та
    • внутрішню процедуру, якої слід дотримуватися у разі її добровільного розпуску;
  • статут також повинен містити положення щодо внутрішньопартійної організації, що охоплюють щонайменше таке:
    • порядок прийняття, виходу та виключення її членів, при цьому список її партій-членів додається до статуту;
    • права та обов'язки, пов'язані з усіма типами членства, та відповідні права голосу;
    • повноваження, обов'язки та склад її керівних органів, із зазначенням для кожного з них критеріїв відбору кандидатів і порядку їх призначення та звільнення;
    • її внутрішні процеси прийняття рішень, зокрема процедури голосування та вимоги до кворуму;
    • її підхід до прозорості, зокрема стосовно бухгалтерського обліку, рахунків та пожертвувань, конфіденційності та захисту персональних даних; та
    • внутрішню процедуру внесення змін до статуту.

Членство

[ред. | ред. код]

Європейські політичні партії здебільшого складаються з національних партій-членів. Крім того, європейські громадяни можуть стати індивідуальними членами деяких європейських партій, залежно від положень статутів цих партій.

Підрахунок євродепутатів для цілей європейського державного фінансування відокремлений від питання індивідуального членства, оскільки євродепутати вважаються «членами європейської партії» насамперед у тому випадку, якщо вони є членами національних партій-членів європейської партії. В результаті, багато європейських партій мають більше євродепутатів, ніж індивідуальних членів.

Партії-члени

[ред. | ред. код]

Партії-члени — це національні політичні партії, що мають певну форму членства, описану в статуті європейської політичної партії. У своєму рішенні у справі ACRE проти Парламенту від листопада 2020 року Суд загальної юрисдикції Європейського Союзу роз'яснив, що політичні партії за межами ЄС не можуть розглядатися як політичні партії в розумінні Регламенту 1141/2014, оскільки вони не складаються з громадян Союзу.[37]

У своїх роз'ясненнях APPF зазначає, що європейські партії «вільні співпрацювати з партіями чи організаціями за допомогою допоміжних форм асоціації (наприклад, спостерігачі, партнери, асоційовані члени, філії)», але лише член може вважатися таким, що відповідає критеріям реєстрації, і лише члени можуть сплачувати членські внески. Щоб вважатися членом, «необхідний справжній членський зв'язок з європейською політичною партією», що включає «повний спектр прав та обов'язків [...] зокрема право голосу/участі/доступ до документів» та «відповідний членський внесок».[38]

Індивідуальні члени

[ред. | ред. код]

Немає законодавчого визначення того, що становить індивідуальне членство, тому європейські партії визначають його по-різному. Спільною рисою є їхня відсутня або обмежена участь у прийнятті партійних рішень; деякі партії мають внутрішні органи, що представляють індивідуальних членів із колективним правом голосу, інші ж взагалі не надають їм права голосу.

Графік нижче показує динаміку кількості індивідуальних членів за кожною європейською політичною партією, згідно зі звітами Європейського парламенту.[39]

Individual membersIndividual members of European political parties0100020003000400050002019202120232025ALDEECPPECREDPEFAEGPELELAEPPESNPatriotsPES

Фінансування

[ред. | ред. код]






Остаточні обсяги державного фінансування європейських партій за 2021 рік

   ЄНП (30.5%)
   ПЄС (20.5%)
   АЛДЄ (15.1%)
   ЄПЗ (12.4%)
   ЄКР (5.6%)
   ЄЛ (5.2%)
   Патріоти (3.4%)
   ЄВА (2.6%)
   ЄДП (2.6%)
   ЄХПП (2.1%)

Європейські партії використовують державне та приватне фінансування для забезпечення своєї діяльності; державне фінансування стосується виключно фінансування із загального бюджету Європейського Союзу і не може безпосередньо надходити від держав-членів чи третіх країн, або від організацій, що перебувають під їхнім контролем.

Щодо державного фінансування, Європейський парламент щороку виділяє загальну суму коштів для фінансування європейських політичних партій, які мають право на європейське державне фінансування: 10% цієї суми розподіляється у вигляді фіксованої виплати, що порівну виділяється всім європейським партіям, які відповідають вимогам, тоді як 90% розподіляється пропорційно до частки євродепутатів від кожної партії.

На 2025 фінансовий рік європейським політичним партіям було виділено загалом 46 мільйонів євро.[40] Залежно від їхньої власної заявки на європейське державне фінансування та від суми «витрат, що підлягають відшкодуванню», європейські партії можуть у підсумку отримати менше від своєї максимальної квоти. Європейське державне фінансування становить переважну більшість доходів європейських партій.[41]

Наприклад, порівняння максимальних асигнувань та остаточних сум державного фінансування за 2021 рік виглядало так:[42]

Європейська партія Максимальна квота Остаточна сума Отримана частка від максимальної квоти
ЄНП 12 327 545 € 10 720 235 € 86,96%
ПЄС 8 116 650 € 7 204 815 € 88,77%
АЛДЄ 5 302 504 € 5 302 504 € 100,00%
ЄПЗ 4 347 644 € 4 347 644 € 100,00%
Партія ЄКР 4 143 031 € 1 958 597 € 47,27%
Патріоти 4 620 461 € 1 191 906 € 25,80%
ЄЛ 1 836 000 € 1 836 000 € 100,00%
ЄДП 914 400 € 914 400 € 100,00%
ЄВА[en] 1 073 839 € 928 957 € 86,51%
ЄХПР[en] 732 817 € 732 817 € 100,00%

Що стосується приватного фінансування, то європейські партії здебільшого отримують фінансові внески від своїх національних партій-членів, які, своєю чергою, майже завжди отримують державне фінансування від держав-членів. Пожертвування від юридичних осіб і, особливо, від фізичних осіб відіграють лише обмежену роль.[43]

APPF відстежує пожертви та внески європейським політичним партіям і щороку публікує список політичних донорів.

Санкції

[ред. | ред. код]

Стаття 6 Регламенту 1141/2014 надає APPF повноваження накладати санкції на європейські партії, як деталізовано у статті 27.[44]

Правова основа

[ред. | ред. код]

APPF може скасувати реєстрацію європейської політичної партії, якщо:

  • її визнано винною в участі в незаконній діяльності, що завдає шкоди фінансовим інтересам Союзу;
  • вона більше не відповідає одному або декільком критеріям реєстрації;
  • рішення про реєстрацію партії ґрунтувалося на неправильній або оманливій інформації; та
  • вона серйозно порушила свої зобов'язання згідно з національним законодавством.

APPF може застосувати фінансові санкції до європейської партії, якщо:

  • вона не подала зміни до свого статуту або оновлений список своїх партій-членів у встановлений термін;
  • вона не дотримується своїх зобов'язань щодо управління;
  • вона не передала список донорів та їхніх відповідних пожертвувань у встановлений термін;
  • вона не дотримується своїх зобов'язань щодо ведення бухгалтерського обліку або звітності;
  • її визнано винною в участі в незаконній діяльності, що завдає шкоди фінансовим інтересам Союзу;
  • вона приховала інформацію або надала неправдиву чи оманливу інформацію;
  • вона зловживала правилами захисту персональних даних для впливу на вибори до Європейського парламенту;
  • вона прийняла незаконні пожертви або внески; та
  • вона порушила заборони щодо фінансування.

Крім того, Європейський парламент може позбавити європейську партію майбутнього державного фінансування терміном до 10 років, якщо вона була залучена до незаконної діяльності, що завдає шкоди фінансовим інтересам Союзу, або приховала інформацію чи надала неправдиву або оманливу інформацію.

Штрафи

[ред. | ред. код]

За «порушення, що не піддаються кількісній оцінці», фінансова санкція становить від 5% до 20% річного бюджету європейської політичної партії, і 50% її річного бюджету, якщо вона брала участь у незаконній діяльності, що завдає шкоди фінансовим інтересам Союзу.

За «порушення, що піддаються кількісній оцінці», фінансова санкція становить від 100% до 300% від незаконно отриманих або незадекларованих сум, але не більше 10% річного бюджету партії.

Застосовані санкції

[ред. | ред. код]

У жовтні 2023 року APPF наклало санкції на Партію ідентичності та демократії (нині — «Патріоти за Європу») за «умисне надання громадськості невірної інформації про склад свого правління». Застосована фінансова санкція склала 5% від річного бюджету партії, або 47 021 євро.[45][46][47] Однак 10 вересня 2025 року Європейський суд скасував рішення APPF, аргументуючи це тим, що зобов'язання, покладене на європейські партії, охоплювало передачу інформації контрольним органам, а не широкій громадськості.[48]

У січні 2025 року APPF наклало санкції на Фонд європейських прогресивних досліджень[en] (FEPS), політичний фонд, афілійований з Партією європейських соціалістів, за фінансування конференції в Лондоні та подальшої книги за її підсумками, що «вийшло за рамки завдань європейського політичного фонду» і «прирівнювалося до непрямого фінансування Лейбористської партії Великої Британії». Застосована фінансова санкція склала 100% від фінансування FEPS на цю діяльність, або 35 960 євро.[49]

У грудні 2025 року APPF наклало санкції на Партію європейських лівих (ЄЛ) за двома пунктами: 3 106,80 євро за отримання фінансування від Єдиної соціалістичної партії Венесуели (організації з країни, що не є членом ЄС) для місії спостереження за виборами, де ЄЛ відкрито підтримала одного з кандидатів на виборах, та 1 880 євро за фінансування спільного заходу з Французькою комуністичною партією, незважаючи на те, що не було «досягнуто значущої видимості» або продемонстровано «будь-якої співучасті у змісті чи організації заходу».[50]

Європейські політичні партії

[ред. | ред. код]

Станом на жовтень 2024, в APPF зареєстровано дванадцять європейських політичних партій:[51]

Європейська політична партія Політика Представництво у
Назва Скор. Голова Генеральний секретар Заснована Політична

група

 Політичний

фонд

 Позиція Ідеологія Європейська

інтеграція

 Парламенті Комісії Раді
Європейська народна партія ЄНП Манфред Вебер (DE) Долорс Монтсеррат (ES) 1976 ЄНП WMCES Правоцентризм Проєвропейська[53] — — —
Партія європейських соціалістів ПЄС Стефан Левен (SE) Джакомо Філібек (IT) 1973 S&D FEPS Лівоцентризм Соціал-демократія[54] Проєвропейська[53] — — —
Патріоти.eu Патріоти Сантьяго Абаскаль (ES) 2014 PfE PfEF Від правого

до ультраправого

 Євроскептична[56] — — —
Партія європейських консерваторів та реформістів ЄКР Матеуш Моравецький (PL) Антоніо Джордано (IT) 2009 ECR ND Від правого
до ультраправого[63]		 М'яко євроскептична[53][56][67] — — —
Партія альянсу лібералів і демократів за Європу АЛДЄ Свеня Ган (DE) Дідрік де Шетцен 1976 Renew ELF Від центру до

правоцентризму

 Лібералізм[54] Проєвропейська[53] — — —
Європейська партія зелених ЄПЗ Вула Цеці (GR)

Кіаран Кафф (IE)

 Бенедетта Де Марте (IT) 2004 Greens/EFA GEF Від лівоцентризму
до лівого		 Зелена політика[54] Проєвропейська[53] — — —
Європа суверенних націй[en] ЄСН Станіслав Стоянов (BG) 2024 ESN SF Ультраправі Жорстко євроскептична — — —
Європейський лівий альянс за людей та планету[en] ЄЛА Малін Бйорк (SE)

Катаріна Мартінш (PT)

 Адрієн Ле Луарн (FR) 2024 The Left За людей (політичний фонд) Ліві М'яко євроскептична — — —
Партія європейських лівих ЄЛ Вальтер Баєр (AT) 2004 The Left TE Від лівого

до ультралівого

 М'яко євроскептична[67] — — —
Європейська демократична партія ЄДП Франсуа Байру (FR) Сандро Гоці (IT) 2004 Renew IED Центризм Центризм[54] Проєвропейська[68][69] — — —
Європейський вільний альянс[en] ЄВА Лорена Лопес де Лакалле Арізті (ES) Жорді Соле (ES) 1981 Greens/EFA, ECR Coppieters Великий намет Проєвропейська[53] — — —
Європейська християнська політична партія[en] ЄХПР Валеріу Гілецький (MD, RO) Мартен ван де Флієрт (NL) 2002 ECR, ЄНП Sallux Праві М'яко євроскептична[53] — — —

Колишні європейські партії

[ред. | ред. код]

Наведені нижче організації раніше були зареєстровані в APPF.[70]

Європейська політична партія Хронологія Політика
Назва Скор. Заснована Вилучено з реєстру Позиція Ідеологія Європейська інтеграція Фракція
Альянс європейських національних рухів АЄНР 2009 2018[71] Ультраправі[72] Ультранаціоналізм

Правий популізм

 Жорсткий євроскептицизм NI
Альянс за мир і свободу[en] АМС 2015 2018[73] Ультраправі[74] Ультранаціоналізм,[75] Неофашизм[76] Жорсткий євроскептицизм[77] NI

Наведені нижче організації колись отримували право на європейське державне фінансування; однак вони ніколи не були зареєстровані в APPF.[78]

Європейська політична партія Хронологія Політика
Назва Скор. Заснована Розпущена Отримала європейське державне фінансування Ідеологія Європейська інтеграція Фракція
Альянс за пряму демократію в Європі ADDE 2014 2017 2015, отримала право у 2016-17, але фінансування не надали[79][80] Пряма демократія
Націонал-консерватизм[55]
Правий популізм[55]		 Євроскептицизм[55] Європа свободи та прямої демократії
Альянс незалежних демократів у Європі ADIE 2005 2008 2006–2008 Правий популізм

Націонал-консерватизм[55]

 Жорсткий євроскептицизм[55] Незалежність і демократія
Альянс за Європу націй AEN 2002 2009 2004–2009 Консерватизм

Націонал-консерватизм[55]

 Жорсткий євроскептицизм[77] Союз за Європу націй
Коаліція за життя та сім'ю CVF 2016 Отримала право у 2017, але фінансування не надали[81][82] Соціальний консерватизм

Політичний католицизм Націоналізм Реакціонізм
Європейський альянс за свободу EAF 2010 2016 2011–2016 Суверенізм

Правий популізм Націоналізм

 Євроскептицизм Європа націй і свобод
Європейці, об'єднані заради демократії EUD 2005 2017 2006–2016, отримала право у 2017, але фінансування не надали[83][84] М'який євроскептицизм[85] Євроскептицизм[55] Незалежність і демократія

Європейські консерватори та реформатори The Left

Libertas.eu 2008 2010 Отримала право у 2009, але фінансування не надали[86][87] Проти Лісабонського договору Євроскептицизм Європа свободи та демократії
Рух за Європу свобод та демократії MELD 2011 2015 2012–2015 Націонал-консерватизм[55]
Правий популізм[55]		 Євроскептицизм[55] Європа свободи та демократії

Інші політичні організації

[ред. | ред. код]

На додаток до зареєстрованих європейських політичних партій, багато інших організацій є політично активними на європейському рівні, не відповідаючи критеріям реєстрації або не бажаючи реєструватися. Вони відрізняються рівнем інтеграції, метою та складом учасників.

Деякі з них сильно централізовані й нагадують національні партії, але діють по всій Європі, наприклад, Volt Europa або DiEM25; їх часто називають або вони самі себе називають «транснаціональними партіями» чи «рухами», а іноді помилково — «європейськими партіями».

Інші організовані менш жорстко і діють як мережі або форуми для національних політичних партій. Іноді ці організації забезпечують спільну виборчу платформу для своїх членів на європейських виборах.

Відносини з Європейським парламентом

[ред. | ред. код]

Політичні групи Європейського парламенту — це офіційно визнані парламентські групи, які складаються із законодавців Європейського парламенту, об'єднаних спільною ідеологією. Вважається, що кожна політична група поділяє набір спільних політичних принципів.

Політична група Європейського парламенту зазвичай становить офіційне парламентське представництво однієї або двох європейських політичних партій, що іноді доповнюється членами інших національних політичних партій або незалежними політиками. Політичним групам суворо заборонено організовувати або фінансувати політичні кампанії під час європейських виборів, оскільки це є виключною компетенцією європейських партій.[88]

Присутність у європейських інституціях

[ред. | ред. код]

Сукупне представництво європейських політичних партій у європейських інституціях має такий вигляд:

Організація Інституція Кількість місць
Європейський Союз Європейський Союз Європейський парламент 663 / 720 (92%)
Європейська комісія 21 / 27 (78%)
Європейська рада

(Глави урядів)

 20 / 27 (74%)
Комітет регіонів 312 / 329 (95%)

Критика

[ред. | ред. код]

Система фінансування

[ред. | ред. код]

Систему фінансування європейських політичних партій критикують за те, що вона не створює рівних умов для невеликих партій і робить європейські партії надто залежними від державного фінансування.

Згідно з поточною системою державного фінансування, 90% від загального бюджету для європейських партій розподіляється пропорційно до кількості євродепутатів від партії. Така висока залежність від кількості євродепутатів безпосередньо ставить у невигідне становище менші партії, які не долають національні виборчі бар'єри на європейських виборах.[89] Як наслідок, голоси, віддані за партії, що не подолали виборчий бар'єр, не конвертуються в державне фінансування. У своєму проєкті звіту про виконання Регламенту 1141/2014 доповідачі Чарльз Ґеренс та Райнер Віланд закликали до того, щоб розподіл державного фінансування базувався на кількості голосів, отриманих на останніх європейських виборах.[90] У звіті про виконання, схваленому Комітетом Європейського парламенту з конституційних питань (AFCO), містився заклик до Комісії оцінити можливість використання схем фінансування на основі кількості отриманих голосів; також зазначалося, що така зміна могла б підвищити явку виборців та сприяти плюралізму.[91]

Європейський вільний альянс також запропонував зменшити частку державного фінансування, що розподіляється пропорційно до кількості євродепутатів від партії, з 90% до 85%. Саме такою була частка фінансування, що базувалася на кількості євродепутатів, у період між 2004 та 2018 роками, до набуття чинності Регламентом 1141/2014.[92] Це збільшило б частку державного фінансування, що розподіляється порівну між усіма європейськими партіями (фіксовану суму).

На практиці державне фінансування становить 85-90% від загального доходу європейських партій. Хоча така залежність від державного фінансування означає, що європейські партії не залежать від приватних інтересів чи заможних донорів, цей надзвичайно високий відсоток призводить до того, що європейські партії мають обмежений стимул залучати підтримку громадян. Це особливо актуально, оскільки більша частина приватних доходів європейських партій (решта 10–15%) надходить із внесків їхніх національних партій-членів, що також часто включає національне державне фінансування. Як наслідок, прямі пожертви громадян європейським партіям є незначними; деякі європейські партії, зокрема ЄНП та ПЄС (дві найбільші європейські партії), взагалі не збирають пожертви від фізичних осіб.[93] Самі європейські партії постійно закликали до зниження рівня їхнього співфінансування, заявляючи, що збирати приватні кошти дуже важко. Ця ставка становила 25% у 2004 році, 15% у 2007 році та 10% починаючи з 2018 року; після закликів Європейського парламенту Європейська комісія запропонувала знизити цю ставку до 5%, а у роки проведення виборів — до 0%.[94]

У більш загальному сенсі поточну систему державного фінансування критикують за те, що вона не стимулює інші важливі аспекти діяльності політичних партій (окрім результатів виборів), такі як залучення індивідуальних членів або збір приватних пожертв від громадян.[95]

Обмежені зв'язки з національними партіями

[ред. | ред. код]

Стаття 22 забороняє європейським політичним партіям прямо чи опосередковано фінансувати інші політичні партії, зокрема національні партії чи кандидатів, а також фінансувати кампанії референдумів. Хоча заборона на фінансування національних партій була запроваджена для того, щоб уникнути перенаправлення європейського державного фінансування на національні партії та національну політику, вона також перешкоджає консолідації зв'язків між національними та європейськими політичними партіями. Крім того, європейські партії скаржилися, що це формулювання важко узгодити з положеннями статті 21, яка дозволяє європейським партіям проводити кампанії на європейських виборах.

У своєму звіті 2021 року щодо виконання Регламенту 1141/2014 Європейський парламент висловив думку, що заборона на фінансування кампаній референдумів з питань ЄС суперечить меті існування європейських політичних партій, і закликав скасувати цю заборону.[96]

Брак прозорості

[ред. | ред. код]

Регламент 1141/2014 розкритикували за недостатню прозорість у фінансуванні європейських партій. Наразі APPF розкриває особу окремих донорів для пожертвувань на суму понад 3 000 євро на рік, а також для сум від 1 500 до 3 000 євро, якщо донор дав на це згоду. Станом на 2024 жодна пожертва на суму від 1 500 до 3 000 євро ніколи не публікувалася із зазначенням особи індивідуального донора. У своєму проєкті звіту про виконання Регламенту 1141/2014 доповідачі Шарль Геренс та Райнер Віланд закликали запровадити обов'язок публічно звітувати про всі пожертви незалежно від їхнього розміру;[97] інші євродепутати пропонували посилити контроль за пожертвами до 500 євро на рік від одного донора.[98]

У звіті "Проєкт Логотипи" (Logos Project) від квітня 2021 року, де аналізувалася видимість логотипів європейських партій на вебсайтах їхніх національних партій-членів, організація European Democracy Consulting виявила, що "національні партії-члени у переважній більшості випадків не дотримуються вимог Регламенту щодо розміщення логотипів та не забезпечують необхідну видимість свого зв'язку з афілійованою європейською партією".[99] Цей висновок підтримав і Європейський парламент у своєму звіті про виконання Регламенту 1141/2014. У ньому парламент нагадав про вимогу до національних партій "розміщувати логотип, політичну програму та посилання на вебсайт їхньої афілійованої європейської партії на своїх власних вебсайтах 'у чітко видимий і зручний для користувача спосіб'". Парламент також висловив стурбованість тим, що "за даними проєкту Logos від European Democracy Consulting, національні партії-члени у переважній більшості випадків не виконують належним чином цю вимогу Регламенту, оскільки лише 15% з них розміщують логотип у чіткий і зручний спосіб".[96] Відповідно, Європейський парламент закликав Комісію "надати чіткі вимоги та детальні вказівки щодо видимості афілійованої європейської політичної партії, щоб забезпечити виконання статті 18(2)(a) Регламенту стосовно розміщення логотипів європейських політичних партій поряд із логотипами національних або регіональних партій".[96]

Нарешті, APPF та Європейський парламент були розкритиковані за публікацію інформації щодо фінансування європейських партій на різних вебсайтах (у випадку Європарламенту — на окремій сторінці, присвяченій "контрактам і грантам"), що ще більше обмежує видимість і зв'язність інформації, яку надають громадянам.[100] Водночас стаття 32.1 Регламенту 1141/2014 зобов'язує Європейський парламент та APPF публікувати цю інформацію "на вебсайті, спеціально створеному для цієї мети", що, вочевидь, вимагає розміщення всієї інформації на єдиній платформі.[101]

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Стаття 10.4 Договору про Європейський Союз 2007 року зазначає, що «політичні партії на європейському рівні сприяють формуванню європейської політичної свідомості», а Регламент 1524/2007 від грудня 2007 року встановлює «правила, що регулюють діяльність політичних партій на європейському рівні, та правила щодо їхнього фінансування». Однак Регламент 1141/2014, прийнятий у жовтні 2014 року, стосується «статуту та фінансування європейських політичних партій», а його стаття 2 встановлює визначення «європейської політичної партії».
  2. ↑ Ahrens, Petra; Miller, Cherry (11 травня 2023). The relationships between Europarties and European political groups: changing formal and informal rules and the Spitzenkandidatur. Journal of Contemporary European Research (англ.). 19 (1). doi:10.30950/jcer.v19i1.1283. ISSN 1815-347X.
  3. ↑ Clasen, Patrick (2020), Does the Europarty Still not Matter? European Elections 2019 and the Party of European Socialists, у Kaeding, Michael; Müller, Manuel; Schmälter, Julia (ред.), Die Europawahl 2019: Ringen um die Zukunft Europas, Springer, с. 39—51, doi:10.1007/978-3-658-29277-5_4, ISBN 978-3-658-29277-5
  4. ↑ Regulation (EU, Euratom) No 1141/2014 of the European Parliament and of the Council of 22 October 2014 on the statute and funding of European political parties and European political foundations.
  5. ↑ European political parties. European Parliament.
  6. ↑ (Звіт). {{cite report}}: Пропущений або порожній |title= (довідка)
  7. ↑ History. Party of the European Socialists. Процитовано 29 лютого 2024.
  8. ↑ About ALDE. Alliance of Liberals and Democrats for Europe. Архів оригіналу за 5 вересня 2024. Процитовано 29 лютого 2024.
  9. ↑ Who we are. European People's Party. Процитовано 29 лютого 2024.
  10. ↑ Treaty on European Union (Treaty OJ C 191, Title II, Article G.E.41) (англ.). 29 липня 1992.
  11. ↑ Treaty of Amsterdam amending the Treaty on European Union, the Treaties establishing the European Communities and certain related acts (Treaty OJ C 340, Articles J.18, K.13) (англ.). 10 листопада 1997.
  12. ↑ Special Report No 13/2000 on the expenditure of the European Parliament's political groups, together with the European Parliament's replies (Звіт) (англ.). European Court of Auditors. 2000. с. 9. 2000/C 181/01.
  13. ↑ Treaty of Nice amending the Treaty on European Union, the Treaties establishing the European Communities and certain related acts (Treaty OJ C 80, Article 2.19) (англ.). 10 березня 2001. с. 114.
  14. ↑ Regulation (EC) No 2004/2003 of the European Parliament and of the Council of 4 November 2003 on the regulations governing political parties at European level and the rules regarding their funding (Regulation 2004/2003) (англ.). The European Parliament and the Council of the European Union. 4 листопада 2003.
  15. ↑ Regulation (EC) No 2004/2003 of the European Parliament and of the Council of 4 November 2003 on the regulations governing political parties at European level and the rules regarding their funding (Regulation 2004/2003, Articles 6, 7) (англ.). The European Parliament and the Council of the European Union. 4 листопада 2003.
  16. ↑ The procedures for implementing Regulation (EC) No 2004/2003 of the European Parliament and of the Council on the regulations governing political parties at European level and the rules regarding their funding (Decision PE 339.509/BUR) (англ.). Bureau of the European Parliament. 29 березня 2004.
  17. ↑ Regulation (EC) No 1524/2007 of the European Parliament and of the Council of 18 December 2007 amending Regulation (EC) No 2004/2003 on the regulations governing political parties at European level and the rules regarding their funding (Regulation (EC) 1524/2007) (англ.). European Parliament and Council of the European Union. 18 грудня 2007.
  18. ↑ Regulation (EU, Euratom) No 1141/2014 of the European Parliament and of the Council of 22 October 2014 on the statute and funding of European political parties and European political foundations (Regulation (EU, Euratom) 1141/2014, Article 12) (англ.). European Parliament and Council of the European Union. 22 жовтня 2014.
  19. ↑ The Authority | About us | Authority for European Political Parties andEuropean Political Foundations. appf.
  20. ↑ Regulation (EU, Euratom) 2018/673 of the European Parliament and of the Council of 3 May 2018 amending Regulation (EU, Euratom) No 1141/2014 on the statute and funding of European political parties and European political foundations (Regulation (EU, Euratom) 2018/673) (англ.). European Parliament and Council of the European Union. 3 травня 2018.
  21. ↑ Regulation (EU, Euratom) 2018/673 of the European Parliament and of the Council of 3 May 2018 amending Regulation (EU, Euratom) No 1141/2014 on the statute and funding of European political parties and European political foundations (Regulation (EU, Euratom) 2018/673, Articles 1.6, 1.8) (англ.). European Parliament and Council of the European Union. 3 травня 2018.
  22. ↑ Regulation (EU, Euratom) 2019/493 of the European Parliament and of the Council of 25 March 2019 amending Regulation (EU, Euratom) No 1141/2014 as regards a verification procedure related to infringements of rules on the protection of personal data in the context of elections to the European Parliament (Regulation (EU, Euratom) 2019/493) (англ.). European Parliament and Council of the European Union. 25 березня 2019.
  23. ↑ The procedures for implementing Regulation (EU, Euratom) No 1141/2014 of the European Parliament and of the Council on the statute and funding of European political parties and European political foundations (Decision 2019/C 249/0) (англ.). Bureau of the European Parliament. 1 липня 2019.
  24. ↑ Goerens, Charles; Wieland, Rainer (21 червня 2021). Draft report on the application of Regulation (EU, Euratom) No 1141/2014 on the statute and funding of European political parties and European political foundations (PDF) (Звіт). Committee on Constitutional Affairs of the European Parliament. 2021/2018(INI).
  25. ↑ Proposal for a Regulation of the European Parliament and of the Council on the statute and funding of European political parties and European political foundations (recast) (Звіт). European Commission. 25 листопада 2021. COM/2021/734 final.
  26. ↑ Díaz Crego, María (Вересень 2022). At a glance — Recasting the rules applicable to European political parties and foundations (PDF) (Звіт). European Parliament Research Service. PE 733.620.
  27. 1 2 European political parties and foundations: MEPs assess draft new rules. European Parliament. 13 липня 2022.
  28. ↑ Council of the EU takes steps towards more transparent funding of European political parties. Council of the European Union. 22 березня 2022.
  29. ↑ European political parties and foundations: MEPs ready to negotiate new rules. European Parliament. 15 вересня 2022.
  30. ↑ Baraník, Kamil (24 жовтня 2025). Revision of the Regulation on the statute and funding of the European political parties and European political foundations. Legislative Train Schedule. European Parliament. Процитовано 19 листопада 2025.
  31. ↑ European political parties and foundations: Council signs off new rules to improve transparency of funding and counter foreign interference. Council of the European Union. 17 листопада 2025.
  32. ↑ Regulation (EU, Euratom) No 1141/2014 of the European Parliament and of the Council of 22 October 2014 on the statute and funding of European political parties and European political foundations (Regulation (EU, Euratom) 1141/2014, Article 3) (англ.). European Parliament and Council of the European Union. 22 жовтня 2014.
  33. ↑ Своєю чергою, стаття 1 визначає політичну партію як «об'єднання громадян, яке переслідує політичні цілі та яке визнане або створене відповідно до правопорядку щонайменше однієї держави-члена».
  34. ↑ ACRE v Parliament, T-107/19 (General Court of the European Union 2020).
  35. ↑ Treaty on European Union (Treaty OJ C 202, 7.6.2016, Article 2) (англ.). 13 грудня 2007.
  36. ↑ Regulation (EU, Euratom) No 1141/2014 of the European Parliament and of the Council of 22 October 2014 on the statute and funding of European political parties and European political foundations (Regulation (EU, Euratom) 1141/2014, Article 4) (англ.). European Parliament and Council of the European Union. 22 жовтня 2014.
  37. ↑ ACRE v Parliament, T-107/19 (General Court of the European Union 2020).
  38. ↑ Guidance - Structural aspects. Authority for European political parties and European political foundations. Архів оригіналу за 26 серпня 2024. Процитовано 26 червня 2024. {{cite web}}: Проігноровано невідомий параметр |df= (довідка)
  39. ↑ Audit reports and donations. European Parliament. Процитовано 29 лютого 2024. {{cite web}}: Проігноровано невідомий параметр |df= (довідка)
  40. ↑ Call for contributions (No IX-2025/01), Contributions to European political parties (Document C/2024/3258) (англ.). European Parliament, Director General for Finance. 24 червня 2024.
  41. ↑ Overall funding. European Party Funding Observatory. European Democracy Consulting Stiftung. Процитовано 26 червня 2024.
  42. ↑ Secretary-General of the European Parliament (9 січня 2023). 2021 final reports of European political parties and foundations, Annex 2 (PDF) (Звіт) (англ.). European Parliament — через European Party Funding Observatory.
  43. ↑ Donations and contributions. European Party Funding Observatory. European Democracy Consulting Stiftung. Процитовано 26 червня 2024.
  44. ↑ Regulation (EU, Euratom) No 1141/2014 of the European Parliament and of the Council of 22 October 2014 on the statute and funding of European political parties and European political foundations (Regulation (EU, Euratom) 1141/2014, Articles 6, 27) (англ.). European Parliament and Council of the European Union. 22 жовтня 2014.
  45. ↑ Wheaton, Sarah (26 жовтня 2023). A (far) right mess! EU extremist party fined for admin snafu. POLITICO Europe. Процитовано 25 вересня 2024.
  46. ↑ Imposing a sanction on the European political party 'Identity and Democracy Party' (PDF) (Decision) (англ.). Authority on European Political Parties and European Political Foundations. 25 жовтня 2023.
  47. ↑ Press Release (PDF) (Звіт) (англ.). Authority on European Political Parties and European Political Foundations. 26 жовтня 2023. 1/2023.
  48. ↑ Droit institutionnel – Autorité pour les partis politiques européens et les fondations politiques européennes – Décision infligeant une sanction financière à un parti politique – Article 27, paragraphe 2, sous a), vi), du règlement (UE, Euratom) no 1141/2014 – Responsabilité non contractuelle (Decision T‑1189/23) (фр.). European Court of Justice. 10 вересня 2025.
  49. ↑ Imposing a sanction on the European political foundation 'Foundation for European Progressive Studies' (PDF) (Decision) (англ.). Authority on European Political Parties and European Political Foundations. 24 січня 2025.
  50. ↑ Imposing a sanction on the Party of the European Left (PDF) (Decision) (англ.). Authority on European Political Parties and European Political Foundations. 4 грудня 2025.
  51. ↑ Registered parties. Authority for European Political Parties and European Political Foundations. Процитовано 27 вересня 2024.
  52. ↑ Slomp, Hans (26 вересня 2011). Europe, A Political Profile: An American Companion to European Politics. ABC-CLIO. с. 246. ISBN 978-0-313-39182-8. Процитовано 20 вересня 2018.
  53. 1 2 3 4 5 6 7 Demetriou, Kyriakos (2014). The European Union in Crisis : Explorations in Representation and Democratic Legitimacy. Springer. с. 46. ISBN 9783319087740.
  54. 1 2 3 4 Nordsieck, Wolfram (2019). European Union. Parties and Elections in Europe.
  55. 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 Nordsieck, Wolfram (2019). European Union. Parties and Elections in Europe.
  56. 1 2 FitzGibbon, John; Leruth, Benjamin; Startin, Nick (2016). Euroscepticism as a Transnational and Pan-European Phenomenon : The Emergence of a New Sphere of Opposition. Routledge. с. 198. ISBN 9781317422501.
  57. ↑ Carolan, Ciara (10 квітня 2024). Qatargate: Right-wing MEPs voted en masse against key anti-corruption measures. The Brussels Times. Процитовано 5 червня 2024.
  58. ↑ Bullens, Lara (4 червня 2024). European parliamentary elections: What a right-wing surge could mean for the EU. France 24. Процитовано 5 червня 2024.
  59. ↑ Joyner, Ella (11 червня 2024). Europe's far right won ground in the EU elections. Can they unite to wield power?. AP News. Процитовано 20 червня 2024.
  60. ↑ Alonso, Aida (8 березня 2024). The European Free Alliance sets out its key demands ahead of elections. Euronews. Процитовано 5 червня 2024.
  61. ↑ Barigazzi, Jacopo; Sorgi, Gregorio (21 червня 2023). Italy has won migration. It's aiming for Europe next. Politico EU. Процитовано 5 червня 2024.
  62. ↑ Gotev, Georgi (6 травня 2024). The Brief – Looking back before we vote. Euractiv. Процитовано 5 червня 2024.
  63. ↑ [57][58][59][60][61][62]
  64. ↑ The Kremlin 'hosts' the European extreme right. OSW. 25 березня 2015. Процитовано 15 березня 2016.
  65. ↑ Alan Siaroff (2019). Comparative European Party Systems: An Analysis of Parliamentary Elections Since 1945. Taylor & Francis. с. 469. ISBN 978-1-317-49876-6.
  66. ↑ Baker, David; Schnapper, Pauline (2015). Britain and the Crisis of the European Union. Springer. с. 87. ISBN 9781137005205.
  67. 1 2 Whitaker, Richard; Lynch, Philip (2014). Understanding the Formation and Actions of Eurosceptic Groups in the European Parliament: Pragmatism, Principles and Publicity. Government and Opposition (англ.). 49 (2): 232—263. doi:10.1017/gov.2013.40. hdl:2381/28315. ISSN 0017-257X. S2CID 36404558.
  68. ↑ Kenealy, Daniel; Peterson, John; Corbett, Richard (2015). The European Union: How does it work? (вид. 4). OUP Oxford. с. 155. ISBN 978-0199685370.
  69. ↑ Nathalie Brack; Olivier Costa (2014). How the EU Really Works. Ashgate Publishing, Ltd. с. 120. ISBN 978-1-4724-1465-6.
  70. ↑ Registered parties. Authority for European Political Parties and European Political Foundations. Процитовано 29 лютого 2024.
  71. ↑ To remove Alliance of European National Movements from the Register (Decision OJ C 417, 16.11.2018) (англ.). Authority for European Political Parties and European Political Foundations. 29 серпня 2018. с. 9-10.
  72. ↑ Nathalie Brack; Olivier Costa (2014). How the EU Really Works. Ashgate Publishing, Ltd. с. 120. ISBN 978-1-4724-1465-6.
  73. ↑ To remove Alliance for Peace and Freedom from the Register (Decision OJ C 417, 16.11.2018) (англ.). Authority for European Political Parties and European Political Foundations. 13 вересня 2018. с. 11-12.
  74. ↑ Mützel, Daniel (27 квітня 2016). European Parliament funding of neo-Nazi conference rings alarm bells. EURACTIV. Процитовано 3 серпня 2019.
  75. ↑ The Kremlin 'hosts' the European extreme right. osw.waw.pl. 25 березня 2015. Процитовано 15 березня 2016.
  76. ↑ Shaffer, Ryan (2018). Pan-European thought in British fascism: the International Third Position and the Alliance for Peace and Freedom. Patterns of Prejudice. 52: 78—99. doi:10.1080/0031322X.2017.1417191. S2CID 148834755. The APF was founded in 2015 as a pan-European political party that included dozens of leading fascist officials from parties throughout Europe...
  77. 1 2 Demetriou, Kyriakos (2014). The European Union in Crisis : Explorations in Representation and Democratic Legitimacy. Springer. с. 46. ISBN 9783319087740.
  78. ↑ EPFO Wikibase. European Party Funding Observatory. European Democracy Consulting Stiftung. Процитовано 19 вересня 2024.
  79. ↑ У записці Генерального секретаря Європейського парламенту щодо підсумкових звітів політичних партій та фондів на європейському рівні за 2016 рік зазначається, що ADDE перебував «у процесі ліквідації з 26.04.2017» і що «ADDE було надано грант на 2016 фінансовий рік та партія була зобов'язана подати підсумковий звіт за 2016 рік до 30 червня 2017 року. Партія не виконала цього зобов'язання». Як наслідок, у записці пропонується, «щоб Бюро ініціювало дві процедури розірвання рішень про гранти 2016 року для партії ADDE та її афілійованого фонду IDDE». Щодо гранту на 2017 рік у записці вказується, що «як наслідок [процедури ліквідації], Бюро розпочало процедуру розірвання рішення про грант 2017 року для ADDE відповідно до статті 11.9.2 (e) рішення про надання гранту. 1 листопада 2017 року Бюро підтвердило, що процедуру розірвання слід продовжити».
  80. ↑ Secretary-General of the European Parliament (22 вересня 2017). 2016 final reports of political parties and foundations at European level (PDF) (Звіт) (англ.). European Parliament. с. 4 & 9 — через European Party Funding Observatory.
  81. ↑ У записці Генерального секретаря Європейського парламенту щодо підсумкових звітів політичних партій та фондів на європейському рівні за 2017 рік зазначається, що «одна партія та один фонд, для яких не було сплачено попереднє фінансування, не співпрацювали із зовнішнім аудитором і не подали підсумковий звіт за 2017 фінансовий рік. Усі спроби служб Європейського парламенту зв'язатися з відповідними бенефіціарами виявилися безуспішними. Схоже, що обидві організації припинили свою діяльність. Враховуючи обставини та відсутність співпраці з Європейським парламентом, пропонується, щоб Бюро встановило остаточну суму гранту на рівні нуля». Пізніше робиться висновок, що «для всіх 22 бенефіціарів, згаданих у цій записці (за винятком EUD, CVF та FP) [...] тому пропонується затвердити підсумкові звіти». Оскільки EUD відмовився від свого запиту на грант, це залишає лише Коаліцію за життя та сім'ю (CVF) та її афілійований фонд Pegasus Foundation (FP) як «одну партію та один фонд», згадані вище. Додаток 1 до записки підтверджує, що цим двом організаціям не було виплачено попереднього фінансування.
  82. ↑ Secretary-General of the European Parliament (30 серпня 2018). 2017 final reports of political parties and foundations at European level (PDF) (Звіт) (англ.). European Parliament. с. 10 — через European Party Funding Observatory.
  83. ↑ У записці Генерального секретаря Європейського парламенту щодо підсумкових звітів політичних партій та фондів на європейському рівні за 2017 рік зазначається, що «перебуваючи в процесі ліквідації, партія [EUD] відмовилася від гранту 2017 року».
  84. ↑ Secretary-General of the European Parliament (30 серпня 2018). 2017 final reports of political parties and foundations at European level (PDF) (Звіт) (англ.). European Parliament. с. 5 — через European Party Funding Observatory.
  85. ↑ Calossi, Enrico (2016). Anti-Austerity Left Parties in the European Union. Competition, Coordination, Integration. Pisa: Pisa University Press. с. 19. ISBN 978-886741-6653.
  86. ↑ У записці Генерального секретаря Європейського парламенту щодо підсумкових звітів політичних партій та фондів на європейському рівні за 2009 рік зазначається, що «початкове позитивне рішення щодо десятого заявника, Libertas Party Limited, згодом було призупинено; як наслідок, угода про надання гранту так і не була підписана».
  87. ↑ Secretary-General of the European Parliament (30 серпня 2010). 2009 final reports of political parties and foundations at European level (PDF) (Звіт) (англ.). European Parliament. с. 2 — через European Party Funding Observatory.
  88. ↑ European political parties. European Parliament.
  89. ↑ Grosek, Kristina; Sabbati, Guilio (Лютий 2024). 2024 European elections: National rules (Звіт). European Parliament Research Service. PE 754.620.
  90. ↑ Помилка цитування: Неправильний виклик тегу <ref>: для виносок під назвою "afco-implementation-report2" не вказано текст
  91. ↑ Goerens, Charles; Wieland, Rainer (26 жовтня 2021). Motion for a European Parliament Resolution on the application of Regulation (EU, Euratom) No 1141/2014 on the statute and funding of European political parties and European political foundations (Звіт). Committee on Constitutional Affairs of the European Parliament. para. 49. 2021/2018(INI).
  92. ↑ Goerens, Charles; Wieland, Rainer (2 вересня 2021). Amendments 1–156, Draft report (PE692.733v01-00) European political parties – report 2021 (PDF) (Звіт). Committee on Constitutional Affairs of the European Parliament. amend. 128. 2021/2018(INI).
  93. ↑ EPFO – Understanding party funding. European Party Funding Observatory. European Democracy Consulting Stiftung. Процитовано 16 лютого 2024.[недоступне посилання з 01.05.2026]
  94. ↑ Proposal for a Regulation of the European Parliament and of the Council on the statute and funding of European political parties and European political foundations (recast) (Звіт). European Commission. 25 листопада 2021. para. 33, 34. COM(2021) 734 final, 2021/0375 (COD).
  95. ↑ European Democracy Consulting, REPRESENT (29 червня 2021). Preliminary Comments on Reforming Regulation 1141/2014 of the European Parliament and of the Council on the statute and funding of European political parties and European political foundations (PDF) (Звіт). OSCE Office for Democratic Institutions and Human Rights. с. 19. Процитовано 19 лютого 2024.
  96. 1 2 3 European Parliament resolution of 11 November 2021 on the application of Regulation (EU, Euratom) No 1141/2014 on the statute and funding of European political parties and European political foundations (Resolution 2021/2018(INI), 15, 17, 29, 32) (англ.). European Parliament. 11 листопада 2021.
  97. ↑ Goerens, Charles; Wieland, Rainer (21 червня 2021). Draft report on the application of Regulation (EU, Euratom) No 1141/2014 on the statute and funding of European political parties and European political foundations (PDF) (Звіт). Committee on Constitutional Affairs of the European Parliament. para. 25. 2021/2018(INI).
  98. ↑ Goerens, Charles; Wieland, Rainer (2 вересня 2021). Amendments 1–156, Draft report (PE692.733v01-00) European political parties – report 2021 (PDF) (Звіт). Committee on Constitutional Affairs of the European Parliament. amend. 115. 2021/2018(INI).
  99. ↑ Drounau, Louis (Квітень 2021). The Logos Project (PDF) (Звіт). European Democracy Consulting. с. 6.
  100. ↑ Authority for European Political Parties and European Political Foundations (European Ombudsman 25 January 2021). Text
  101. ↑ The statute and funding of European political parties and European political foundations (Regulation (EU, Euratom) 1141/2014, 32) (англ.). European Parliament and Council of the European Union. 22 жовтня 2014.

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Європейські_партії&oldid=48323157