Євстахій Еразм Санґушко

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Євстахій Еразм Санґушко
Євстахій Санґушко.jpg
Народився 26 жовтня 1768(1768-10-26)
Радинь
Помер 2 грудня 1844(1844-12-02) (76 років)
Славута
Громадянство Польща
Діяльність історик і військовослужбовець
Нагороди

Кавалер Великого Хреста ордену Почесного легіону Кавалер Ордену Virtuti Militari

POL COA Pogoń Litewska Książęca.svg

Євстахій Еразм Санґушко — князь гербу Погоня (*26 жовтня 1768, Радинь — †2 грудня 1844, Славута) — пан на Тарнові, Вєжхославицях, Лукавиці, Порембі, Скжишові, Шонвальді, Залясовій, Лісяґужій, Славуті, Антонінах, Білогородці, Корниці, Поляховій, Шепетівці, Іллінцях. Річпосполитський генерал, учасник польсько-російської війни 1792 року, повстання під проводом Костюшка, наполеонівських війн, масон.

Біографічні дані[ред.ред. код]

«Collegium Nobilium» (Варшава)

Народився в сім'ї князя Ієроніма Януша Санґушка і Урсули Сесилії Санґушкової. У віці 4-х років втратив матір, виховувався у 1771-74 р. під наглядом сестри бабусі Катажини Коссаковскої з Потоцьких. Пізніше перебував на дворі бабці Барбари з Дунінів, яка опікувалась його освітою. Навчався в «Collegium Nobilium» (Варшава). Після повторного одруження батька за його бажанням був відісланий здобувати військову освіту до Варшави, а згодом до Страсбурґа.

У п'ятнадцятирічному віці вступив на французьку військову службу до полку драгунів фр. Royal-Allemand fr. 1783 повернувся до Речі Посполитої на службу до лав національної кавалерії. У 1785 р. подорожував Европою, зокрема, був у Італії. Разом з ним перебував Станіслав Костка Потоцький.

Повернувся додому, вступив до лав війська польського. Незважаючи на молодий вік, у 1788 р. просив Анджея Козьмяна відмовитись бути послом; був обраний на Чотирирічний сейм від Любельського воєводства. Засідав у Посольській ізбі. На сесії 9 січня 1789 р. інформував, що під час Різдва, перебуваючи на Волині, помітив збурення серед селян, тому просив короля вислати туди військо. 3 лютого став ротмістром, 5 листопада майором кавалерії народової в бригаді Міхала Вєльгорскі.[1]

З початком війни з Росією, 1792 року повернувся до війська в званні майора національної кавалерії.

Герой битви під Заславом 18 червня 1792 року. Нагороджений Орденом Virtuti Militari особисто з рук короля Станіслава II Авґуста Понятовського.

1793 року через загрозу конфіскації маєтків перебував на аудієнції в російської імператриці Катерини ІІ, яка, на знак приязні, подарувала йому білого скакуна і призначила командувачем Тамбовського драгунського полку в званні генерал-майора.

1794 р., прямуючи до Варшави на підтримку костюшківського повстання, був затриманий польським генералом Мадаліньським і зарахований до війська як стрілець, проте згодом призначений на командувача дивізії. Відзначився в битві під Щекоцінами, врятувавши життя провідникові Тадеушу Костюшку.

Після поразки повстання смертний вирок князеві замінено на обмеження у праві пересування. Мешкав як невиїзний в своїй славутській резиденції аж до смерті імператриці. Поновлений у правах імператором Павлом І.

Наприкінці 1811 долучився до війська французького імператора Наполеона Бонапарта. За своє звитяжство у війні проти росіян був нагороджений Великим Хрестом ордену Почесного легіону і отримав звання генерала дивізії.

21 грудня 1812 обраний віце-реґіментарем Польського королівства. Після перетину французькою армією кордону Німеччини подав у відставку і поїхав до Галичини, звідки, отримавши помилування від російського імператора Олександра, повернувся на Волинь. Важко переживав заслання сина вглиб Росії, докладав зусиль для його повернення додому: 2 рази, за дозволом царя Ніколая І, Роман відвідував батьків. До кінця життя мешкав у Славуті. Помер в місті, був похований в місцевому костелі святої Дороти 10 грудня 1844 р.[2]

Сім'я[ред.ред. код]

Одружився з Клементиною Чорторийською. Залишив двох синів: Романа і Владислава. Дочка Дорота (13.4.1799 — 3.5.1821) за порадою тата (для утримання статків в родині) вийшла заміж за його стриєчного брата Кароля — сина Януша Сангушка, дідича маєтків заславських, також Смолян, Толочина. 19 липня 1819 р. розвелись, чоловік до смерті у 1840 р. самотньо жив у Заславі. Разом з мамою виїхала до бабці, померла від запалення легень в Римі. Забальзамоване тіло Климентина привезла 1822 р. до Славути, було поховане в крипті костелу святої Дороти. Смерть доньки важко переживав, написав вірші «На смерть доньки Дороти», «Доньці» (польською).[3]

Власність, економічна діяльність[ред.ред. код]

По смерті батька успадкував величезний маєток: Славута, Антоніни (після одруження було збудовано літню резиденцію; були парк, cад, оранжерея (1803 р.), колекція з 3500 видів квітів, якими опікувалась дружина), Білогородка (Волинська губернія), Іллінецький ключ (Київська губернія), Тарновське графство з Гумниськами.

Засновував громадські каси, дешеві магазини живності, одягу, взуття, реманенту. В Славуті, Білогородці, Шепетівці, Корниці заснував допомогові банки. В Тарнові у 1813-26 р. було його коштом збудовано броварню — перше сучасне підприємство в місті. Мав у Славуті стада расових коней арабської породи, привезених з Сирії (в Алеппо мав агента — араба Арутина, який допомагав у 1816 р. купувати коней конюшому Томашу Мошиньскі).[4]

Вшанування[ред.ред. код]

На честь Євстахія Еразма Санґушка названо перевал Маковського бескиду Західних Карпат.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Elżbieta Оrman. Sanguszko Eustachy Erazm, książę (1768—1844)… S. 474
  2. Elżbieta Оrman. Sanguszko Eustachy Erazm, książę (1768—1844)… S. 477
  3. Elżbieta Оrman. Sanguszko Eustachy Erazm, książę (1768—1844)… S. 477
  4. Elżbieta Оrman. Sanguszko Eustachy Erazm, książę (1768—1844)… S. 476—477

Література[ред.ред. код]

  • Вадим Ададуров. «Наполеоніда» на сході Європи: уявлення, проекти та діяльність уряду Франції щодо південно-західних окраїн Російської імперії на початку XIX століття. Львів, 2007. — ISBN 966-8197-35-6.
  • Jerzy Dunin Borkowski. Almanach błękitny: genealogia żyjących rodów polskich. — Lwów — Warszawa, 1908. (пол.)
  • Elżbieta Оrman. Sanguszko Eustachy Erazm, książę (1768—1844) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk — Łódź: Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1993. — Tom XXXIV/4. — Zeszyt 143. — S. 473—478 (пол.).

Посилання[ред.ред. код]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Євстахій Еразм Санґушко