Євтифрон (Платон)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

«Євтифро́н» (дав.-гр. Εὐθύφρων) — один з ранніх діалогів Платона, датований 399 роком до н. е. Діалог між Євтифроном та Сократом розгортається за декілька тижнів до суду над Сократом. Присвячений роздумам що таке благочестя.

Зміст[ред.ред. код]

Євтифрон зустрічає Сократа в будівлі суду, куди той з'явився через звинувачення поета Мелета. Сократа звинувачують у розбещенні молоді та придумуванні нових богів. Євтифрон же прибув з приводу вбивства слуги, скоєного його ж хазяїном — євтифроновим батьком. Євтифрон вважає благочесним свідчити проти свого батька, якщо той дійсно скоїв злочин. Як приклад він говорить про бога Зевса, що скинув свого батька Кроноса і ув'язнив у Тартарі.

Сократ вимагає, щоб Євтифрон замість багатьох прикладів благочестя дав визначення що ж таке благочестя саме по собі. При цьому він іронізує, просячи Євтифрона навчити його мудрості. Той вважає — благочестиве те, що схвалюється богами. Однак Сократ оскаржує цю думку — серед богів бувають сварки і війни. Одні схвалюють одне, інші щось інакше. Співрозмовник висуває думку, що благочестя є справедливістю. Але в розмові з Сократом він погоджується, що все благочесне є справедливим, але не все справедливе благочесним. Тоді виникає думка, що благочесним є служіння богам, зокрема жертви їм. Філософ же наголошує, що служіння робить кращим те, заради чого робиться, а люди не роблять богів кращими. Служіння сприяє творенню чогось, Сократ запитує що створює служіння вищим силам. Євтифрон тепер називає благочестям вдячність богам.

Співрозмовники повертаютсья до вихідної думки, що благочестя — це те, що схвалюють боги, і розходяться.

Основні ідеї[ред.ред. код]

Платон описує думку Сократа про те, що служити можна тому, хто має певну потребу. Але боги нічого не потребують, отже служіння їм безглузде. Якщо ж вони вимагають якоїсь молитов і жертв людей в обмін на свою підтримку, то це нічим не відрізняється від звичайної торгівлі.

Джерела[ред.ред. код]

  • Платон. Диалоги. М.: Мысль, 1986. — 810 с.