Єгипет (римська провінція)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Єгипет (Римська провінція)
Provincia Aegypti (лат.)
Ἐπαρχία Αἰγύπτου
Eparchía Aigýptou (гр.)
641 р.
RomanEmpire117 Aegyptus.pngЄгипет на карті 117 року (виділений червоним)


Столиця Александрія
Правитель Praefectus augustalis
Історія
 - Завоювання Елліністичного Єгипту 30 р. до Р.Х.
 - Мусульманське завоювання Єгипту 641 р.
Період Античність
Спадкоємність
Елліністичний Єгипет
Середньовічний Єгипет
Commons-logo.svg Вікісховище має мультимедійні дані
за темою: Єгипет (римська провінція)

Римська провінція Єгипет (Римський Єгипет) — провінція Римської імперії з 30 р. до Р.Х. по 641 р. [1] , територія якої практично збігається з територією сучасного Єгипту, за винятком Синайського півострова. На заході вона межувала з Кіренаїкою, а на сході з Аравією. Єгипет потрапив під владу Риму у 30 до Р.Х. після смерті цариці Клеопатри і Марка Антонія.

Роль Клеопатри VII[ред. | ред. код]

Клеопатра та Цезаріон. Храмовий комплекс Дендера.

Клеопатра VII (грец. Κλεοπάτρα Φιλοπάτωρ, 69 р. до Р.Х. — 12 серпня 30 р. до Р. Х.) була останньою царицею Єгипту династії Птолемеїв. Саме під час її правління влада перейшла у руки Риму. Під час громадянської війни з Помпеєм, Цезар у 48 р. До Р.Х. прибуває на землю єгипетську. Саме у цей час римський полководець допомагає Клеопатрі повернути трон, усунувши Птолемея ХІІІ [2] . Таким чином, вона стала єдиною правителькою Єгипту під римським протекторатом. Приблизно 27 червня 47 р. до Р.Х. цариця народжує сина Цезаріона . Згодом вона вирішує, що саме він, як нащадок Цезаря, буде правити Римом. Але після вбивства Цезаря 15 березня 44р. до Р.Х. , ситуація погіршується.

У 43 р. до Р.Х. Єгипет потерпав від голоду та засухи. Схвильована Клеопатра мусила знайти варіанти для поліпшення ситуації. У 41 р. до Р.Х. вона зустрічає 40-річного римського полководця Марка Антонія [3] . Закохавши його в себе, цариця також починає правити землями Фікії, Сирії та Кілії. Досі невідомо чи цей шлюб був політичним розрахунком чи проявом щирого кохання. З Антонієм Клеопатра мала трьох дітей: двійнят Олександра Геліоса-Сонце (40 — ?) та Клеопатру Селену-Місяць (40 — ?5), і Птолемея Філадельфа (серп./вер. 36 — ?).

31 р. до Р.Х. римський сенат позбавив Антонія звання тріумвіра й оголосив війну Клеопатрі [4]. Згодом, після поразки у битві при Акції (2 вересня 31 р. до Р.Х.), подружжя повертається до Єгипту, та закінчує життя самогубством (Антоній-1 серпня 30 р. до Р.Х., а Клеопатра 12 серпня 30 р. до Р.Х.). [5] Саме ця подія стає початком Римського панування на території Єгипту.

У 2008 році дослідник Захі Хавасс повідомив про те, що йому вдалося виявити передбачуване місце поховання цариці Клеопатри і римського полководця Марка Антонія. За його припущеннями їх поховали разом на території храму Осіріса в околицях Александрії. Під храмом знаходиться тунель довжиною 120 метрів. Також там знаходилися статуї цариці і безліч монет з її зображенням. За два тижні до відкриття, Хавас виявив бюст Марка Антонія і припустив, що його поховання може знаходитися поряд з похованням Клеопатри.

Правління префектів римського Єгипту[ред. | ред. код]

Керування Єгиптом здійснювалось унікальним стилем - Praefectus augustalis ("августиальний префект") [6] , а не традиційним сенаторським намісником як це було в інших римських провінціях . Першим префектом став Гай Корнелій Галл (30-26 рр. до Р.Х.), він остаточно бере під контроль весь Єгипет та встановлює дипломатичні відносини з царством Куш.

Його наступник Марк Елій Галл (26-25 рр. до Р.Х) провів невдалу експедицію до Аравії Петреа та Аравії Щасливої . Третій префект Публій Петронії (24-21 рр. до Р.Х.) зробив великий внесок у розвиток сільського господарства, очистивши канали для зрошування. Також він провів кампанію проти царства Куш . У 22 р. до Р.Х. зруйнував місто Напата та рушив на північ.

Коли до влади приходить римський імператор Нерон ( 54-68 рр.) [7], Єгипет вступає у столітній період процвітання. У цей час загострюються також релігйні конфлікти між греками та євреями в Aлександрії. Далі, як відомо, під час правління Траяна ( 98-111 рр.) відбулося масове єврейське повстання, яке було придушенне, а його учасників позбавленно будь-яких прав. Адріан (117-138 рр.) двічі відвідав Єгипет та заснував Антинопіль, також після його правління збереглися пам’ятки архітектури у греко-римському стилі . [8]

Монета часів Адріана.

За Антонія Пія (138-161 рр.) жорсткі податки призвели до повстання у 139 р. Саме це протистояння завдало величезних збитків економіці та поклала початок кризи. Наступне схоже повстання відбулося вже 193 р., коли Песценній Нігер (193-194 рр.) став імператором. Каракалла (211-217 рр.) надав всім єгиптянам римське громадянство. Та це призвело лише до погіршення ситуації, через підвищення податків. Протягом 3 ст. відбулося декілька як цивільних, так і військових повстань. За часів імператора Деція ( 248-251 рр.) християни знову потерпають від переслідувань, але їх релігія продовжує поширюватись.

У 260 р. префект Луцій Муссій Еміліан (256-261 рр.) підтримав повстання узурпаторів Макріанів проти Галлієна та вже у 261 р. проголосив себе імператором .

У 269 році Єгипет завойовує Зенобія, правителька Пальмірського царства (267-272 рр.). Вона була освітченою, добре знайома з єгипетською культурою, релігією та мовою. Своє право на владу пояснювала кровним зв’язком з Клеопатрою VII. Наступним правителем Єгипту став Діоклетіан у 298 році. Саме він у 303 р. здійснив останню спробу зупинити розповсюдження християнства у Єгипті, провівши нову хвилю переслідувань християн.

Влада у Єгипті[ред. | ред. код]

З приходом римлян на землі єгипетські, система влади зазнала значних змін. Ці зміни були спрямованні на збільшення ефективності та дієвості правління. Таким чином, префект у Єгипту відповідав за військову сферу, формування легіонів та когорт, за фінансову складову, оподаткування та правосуддя. Територія Єгипту була розділена, для легшого управління. На цих міні-провінціях були сформовані окремі цивільні (презид) та військові (дукс) центри.

Дендерський зодіак у греко-римських образах

Економіка[ред. | ред. код]

Римська імперія запровадила, невідому раніше Єгипту, складну систему оподаткування. Відбувався активний експорт зерна у Рим та для населення Aлександрії. Більш популярною ставала приватизація землі. Розвивалися також і дрібні підприємці. Торгівля набирала обертів, цьому також активно сприяло використання монет.

Період правління імператора Августа (30 р. до Р.Х. - 14 р. ) відбулося відновлення економіки. Після довгої перерви, Єгипет знову користувався дарами світу. При Августі було проведено обширні ірригаційні роботи, які дозволили отримати хороший врожай. [9] Єгипет був майже монополістом у виробництві папірусу. Пліній повідомляє, що папірус використовувався не тільки для виготовлення матеріалу для письма, коріння його використовувалися як паливо і для всякого роду виробів.

Октавіан Август у немесі (головний убір, символ влади єгипетського фараона).

Соціальна структура[ред. | ред. код]

Соціальна структура у Римському Єгипту була дійсно унікальною. Таким чином, греки та римляни мали вищий статус, ніж єгиптяни. Піднятись вище можна було лише через військову службу. Хоча у легіонах могли служити лише римські громадяни, єгиптяни могли лише допомагати та згодом отримати громадянство . На підставі соціального класу, визначалась величина податку. Наприклад, греки були звільненні від податку на проживання. [10] Як і за часів Птолемеїв, жителі Aлександрії, як столиці, мали більше привілеїв. Лише жителі цього міста могли безперешкодно отримати римське громадянство, довівши, що двоє батьків з Aлександрії. Істотні зміни відбулися і в етнокультурної сфері: зникло з обігу старе ієрогліфічне письмо, майже зник і її спрощений варіант - демотика, витіснена новою коптською писемністю на базі грецького алфавіту

Римський амфітеатр в Александрії

Християнський Єгипет[ред. | ред. код]

Стародавня релігія Єгипту здивувала своєю стійкістю до поширення християнства. У релігійній системі, яка розглядає земне життя як вічне, коли земне життя стає напруженим і жалюгідним, прагнення до такого вічного життя втрачає свою привабливість. Крім того, багато християнських постулатів, таких як концепція Трійці, воскресіння божества та об'єднання з божеством після смерті, мали багато паралелей з релігією Стародавнього Єгипту.

Згодом Aлександрія стала одним з найвидатніших християнських центрів. Християнські апологети Климент Александрійський та Оріген обидва проживали в цьому місті, де вони писали, навчали та проповідували.

З 313 р., після Міланського указу, Костянтин I закінчив переслідування. Протягом 5-го століття язичництво було пригнічено і втрачено. Багато єгипетських євреїв теж стали християнами, але були і ті, хто відмовся це зробити, залишаючи їх єдиною значною релігійною меншиною в християнській країні. [11]

Невдовзі єгипетська церква досягла свободи і верховенства, потім ставши центром розколу та тривалого конфлікту, який часом переходив у громадянську війну. Aлександрія стала центром першого великого розколу в християнському світі, між аріанами, названими на честь aлександрійського священика Аріуса, і їх опонентами, представленими Афанасієм, який став архієпископом александрійським в 326 році після Першого Нікейського собору, відкинув погляди Аріуса. Розбіжності викликали багато бунтів протягом більшої частини 4 ст. У ході одного з них був зруйнований великий храм Серапісу, святиня язичництва. Єгипет мав давню традицію релігійних спекуляцій, що дало змогу процвітати там безлічі суперечливих релігійних поглядів. Не тільки аріанство процвітало, а й інші вчення, такі як гностицизм та маніхейство, як корінні, так і імпортовані, знайшли багатьох послідовників. Деякі єгипетські християни прийняли чернецтво з таким ентузіазмом, що імператор Валенс мусив обмежити кількість чоловіків, які могли б стати ченцями. Єгипет експортував чернецтво в решту християнського світу

Християнство було швидко прийнято людьми, які були пригноблені в Римському Єгипті протягом першого століття. Християнство врешті-решт розкинулося на захід. Християнство поєднується з місцевими африканськими релігійними практиками та віруваннями. Згодом у сьомому та восьмому століттях християнство поширилося на Нубію.

Пізній Римський Єгипет[ред. | ред. код]

Падіння Римської імперії (Захід) впродовж п'ятого століття відокремило Єгипет від Римської культури, прискорило поширення християнства в Єгипті та призвело до загибелі фараонської культури Єгипту, зникнення єгипетських жреців та давніх храмів, практично ніхто не міг прочитати ієрогліфи, які були знайдені в храмах. [12]

Картуші римських імператорів та префектів[ред. | ред. код]

<
AW
t
q
r
d
r
>
 
<
qiizr
z
>
Загальний титул
Імператор-Цезар

Династія Юліїв-Клавдіїв[ред. | ред. код]

<
AWt
q
r&t
r
g
V31
iizr
z
>
Октавіан Август
<
tbE23iisq
r
iisr
z
S34D&t&N17 Q1t
H8
p
t
HN36
>
Тиберій
<
S38S38Z3AZ7t g
E23
d
r
C19Q1N36
>
Калігула
<
S38S38Z3AZ7t
Z7
g
r
t
'R'
Q1C19N36
>
Клавдій
<
n
E23
nV31
r
W t
z
V31
z
iir
z
W24
t Z4
D43
x
>
Нерон
Nota: Літери "R" та "K" являють собою звучання ієрогліфів, які не знайдені в базі даних WikiHiero.

Чотири імператори[ред. | ред. код]

<
Aa18E23
W W
W11
r
bsAWd
W11 W
r
t Z4
r
>
Гальба
<
mE23q
z
AWti w n
z
>
Отон
<
WAZ4sN1Aa18iW24iz
W24 t
x
D43
>
Веспасіан

Флавії[ред. | ред. код]

<
W
z
pAa18iS3iz
W24 t
x
D43
>
Тит Флавій Веспасіан
<
d
W
M
d
iiS3sn
t Z4
x
D43
W
Z4
>
Доміціан

Антоніни (династія)[ред. | ред. код]

<
G14rwiE10W24
t
x
D43
>
Нерва
<
d
r
iW24iz
F32
D&t&N17 N6
>
Траян
<
X1
r
iW24
H8
iW10 t
r
iiW24
H8
S34D&t&N17
>
Адріан
<
W10
W24
A31n
M17s M17s
S3sn
t Z4
x
D43
iW Z2ss
z
R7 W
z
>
Антонін Пій
<
AWr&r iiW10
W24
L1S3iiS3ii
>
Марк Аврелій
<
r
W
V31ii
>
 
<
AWr&r ii
>
Люцій Вер
<
AWriiz
>
 
<
q
M
d
z
>
Коммод

Династія Северів[ред. | ред. код]

<
z
W10
wE23iiE10n
t Z4
x
D43
>
Септимій Север
<
W10
W24
ir
N17
S3S3zn
t Z4
x
D43
>
Каракалла
<
W11t W10
z
n
t Z4
x
D43
>
Гета (імператор)
<
miV31
r
iiW24 Z4
n
x
D43
>
Макрін
<
n
t
ziit
W Z4
mn
n
iin
z
>
Марк Опелій Антонін Діадумен

Криза Римської імперії у III столітті[ред. | ред. код]

<
p
O5
iiE23p
p
G1V7n Z1
n
x
D43
>
Філіпп I Араб
<
L1'K'E17z
W24 T
x
D43
>
Децій
<
V4Z4
r&r
iin
z
>
Валеріан

Іллірійці[ред. | ред. код]

<
iWd
W11
riWN16r
z
W11
z
r
z
>
Проб

Тетрарки[ред. | ред. код]

<
n
t
znfrW11
r
iWt
z
iiM17s W
n
>
Діоклетіан
<
'M'iWi i W24
z
iW
>
Максиміан
<
'M'iWV31
z
i i 'M'iiW
>
Галерій
<
q
a
iisar
z
>
Максиміан II Дая

[13]

Література[ред. | ред. код]

  • Крижанівський О. П. Історія стародавнього Сходу: Підручник. — Київ.: Либідь, 2000.
  • Александрійські фараони та їхні піддані. Зміцнення влади перших Птолемеїв : монографія / А. Л. Зелінський ; НАН України, Ін-т сходознавства ім. А. Ю. Кримського. - К. : Академперіодика, 2010. - 663 с.
  • Дмитренко Володимир. Октавіан Август. Народження Римської імперії. — Львів: Кальварія, 2010. — 160 с. — (Серія «Володарі Риму»).
  • Ковельман А. Б. Римский Египет // История древнего мира, т. 3. М.: Наука, 1989, с. 80-87.
  • Утченко С. Л., Юлий Цезарь. — М., 1976.
  • «История Древнего мира. От истоков Цивилизации до падения Рима», Сьюзен Бауэр — 2007,пер. на рос. В.Гончарова, Н.Тартаковський, AST Publishers, 2014
  • Alan K. Bowman, Egypt After the Pharaohs 332 BC-AD 642: From Alexander to the Arab Conquest (University of California Press, 1986, 1996), p. 66.
  • Chauveau, Michel. 2000. Egypt in the Age of Cleopatra: History and Society under the Ptolemies. Translated by David Lorton. Ithaca: Cornell University Press
  • E.S. Gruen, The Last Generation of the Roman Republic, California U.P. 1974, pp. 449–497.
  • Aleksander Krawczuk: Kronika starożytnego Rzymu. Warszawa: Iskry, 1994.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. С. И. Ковалев «История Рима»
  2. (Caes. B.C. III, 107) Цезарь. Записки о Гражданской войне, III, 107.
  3. Плутарх, «Антоний», 27
  4. Cambridge Ancient History. — 2nd ed. — Volume X: The Augustan Empire, 43 BC – AD 69. — Cambridge: Cambridge University Press, 1996. — P. 54-55
  5. «Битва при Акции: легенда и действительность.» Парфенов В. Н."Античный мир и археология". Вип. 6. Саратов, 1986. С. 57—73.
  6. Alan K. Bowman, Egypt After the Pharaohs 332 BC-AD 642: From Alexander to the Arab Conquest (University of California Press, 1986, 1996), p. 66.
  7. Светоній. Життя дванадцяти цезарів. Нерон
  8. Anthony Birley. Hadrian. London 1998. p. 205—213. (англ.)
  9. Goldsworthy A. Augustus. First Emperor of Rome. — New Haven; London: Yale University Press, 2014. — P. 233.
  10. Lewis, Naphtali (1995). Greco-Roman Egypt: Fact or Fiction?. On Government and Law in Roman Egypt. Atlanta: Scholars Press. с. 145. 
  11. Barnes, Constantine and Eusebius, 3; Elliott, Christianity of Constantine, 20; Lenski, «Reign of Constantine» (CC), 59-60; Odahl, 47, 299; Pohlsander, Emperor Constantine, 14.
  12. Egypt. Berkley Center for Religion, Peace, and World Affairs. Архів оригіналу за 2011-12-20. Процитовано 2011-12-14.  See drop-down essay on "Islamic Conquest and the Ottoman Empire"
  13. Titulatura egipcia de los emperadores romanos