Єжи Ґедройць

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Єжи Ґедройць
Ґедройць Єжи.jpg
Народження 27 липня 1906(1906-07-27)
  Мінськ
Смерть 14 вересня 2000(2000-09-14) (94 роки)
  Мезон-Лаффітт
Громадянство(підданство) Flag of Poland.svg Польща
Alma mater Варшавський університет
Мова творів польська мова[1]
Рід діяльності редактор, публіцист
Нагороди та премії
Кавалер Великого Хреста ордена Почесного легіону
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
CMNS: Єжи Ґедройць на Вікісховищі

Є́жи Ґе́дройць князь гербу Гіпокентавр (пол. Jerzy Giedroyc; 27 липня 1906, Мінськ — 14 вересня 2000, Мезон-Лаффітт) — польський публіцист і громадський діяч, засновник і головний редактор культового часопису Kultura (Париж).

Активний прихильник польсько-української співпраці, супротивник взаємних територіальних та інших претензій.

Біографія[ред.ред. код]

Навчався у Варшавському університеті — на юридичному (19241929) та історичному (19301931) факультетах.

У студентські роки був головою організацій «Корпорація Патрія» і «Міжкорпораційне коло», діячем студентської організації «Державницька думка», міжнародного відділу Центрального комітету Спілки студентської молоді, редактором часописів «Академічний день» і «Бунт молодих» (з 1936 року «Політика»).

На початку Другої світової війни опинився в Румунії (19391940).

Воював у складі Окремої Бригади Карпатських Стрільців, був учасником лівійськової кампанії і боїв у Тобруку (1942), керував відділом військових часописів і видавництв Бюро пропаганди 11 Польського корпусу (19411944), працював у Центрі підготовки танкістів у Ґалліполі (Італія) (19441945)

1945 — директор Європейського департаменту Міністерства інформації Польської Республіки (Лондон).

Засновник Літературного інституту в Римі (1946), з 1947 року — видавець та головний редактор часопису Kultura. У жовтні 1947 року переїздить до Мезон Ляффіт під Парижем, де розгортає широку видавничу діяльність, співпрацює з видатними польськими еміграційними публіцистами та письменниками: Юзефом Чапським, Єжи Стемповським, Константином А. Єленським, Юліушем Мерошевським, Чеславом Мілошем, Вітольдом Ґомбровичем, Ґуставом Герлінгом-Ґрудзінським.

Герб родини Ґедройців

Українські еміграційні діячі, що співпрацювали з «Культурою»: Богдан Осадчук, Юрій Лавріненко, Юрій Шевельов, Іван Лисяк-Рудницький, Борис Левицький, Іван Кедрин, Іван Кошелівець та ін.

З 1953 року — ініціатор видання «Бібліотеки Культури», з 1962 року видає «Історичні Зошити», присвячені новітній історії Польщі та країн Центрально-Східної Європи. До вересня 2000 року вийшло 511 томів «Бібліотеки Культури», серед яких — 132 числа «Історичних зошитів» і 636 видань «Культури».

Входив до складу редакційної колегії російського дисидентського часопису «Континент», був членом редакційної ради українського квартальника «Віднова», брав активну участь у акціях на захист свободи творчості і вільного культурного розвитку.

1982 — за його ініціативою був заснований Фонд допомоги незалежній польській літературі і культурі.

Протягом 50 років прагнув до формування добросусідських взаємин Польщі з її східними сусідами: Литвою, Білоруссю, Україною, у чию перспективу здобуття державної незалежності він завжди вірив.

Український вектор «Культури»[ред.ред. код]

З ініціативи і коштом Єжи Ґедройця у Бібліотеці «Культури» з'явилася друком антологія української літератури 1917—1933 років «Розстріляне відродження», що її на замовлення Ґедройця підготував Юрій Лавріненко. «Розстріляне відродження» як пропозиція назви книжки вперше прозвучала у листі Ґедройця до Лавріненка від 13 серпня 1958 року: «Щодо назви. Чи не було би, може, добре дати як загальну назву: „Розстріляне відродження. Антологія 1917—1933 etc.“ Назва тоді звучала би ефектно. З другого боку, скромна назва „Антологія“ може тільки полегшити проникнення за залізну завісу. Що Ви думаєте?»
Після виходу книжки Єжи Ґедройць коштом редакції надіслав рецензійні примірники антології до Спілки Письменників у Києві та до українських радянських журналів, а також використовував кожну можливість, легальну й нелегальну, аби переправити книгу «за залізну завісу».

Термін Ґедройця «розстріляне відродження» набув значного поширення в українському публічному вживанні. Сама антологія справила суттєвий вплив на формування українського шістдесятництва.

У 1969 році у Бібліотеці «Культури» з'явилася друга українська антологія — «дисидентська» — яку на замовлення Ґедройця впорядкував Іван Кошелівець: «Україна 1956—1968».

Ідея незалежності України в поглядах Єжи Гедройца[ред.ред. код]

Погляди Єжи Гедройца мали дещо еволюційний вимір. Так, перші погляди Є. Гедройца щодо українського питання були сформовані у 1918 році на базі концепції Пілсудського про майбутню федерацію Польщі, Білорусії, України і Литви[2]. Попри це, тут слід розуміти, що для Єжи все ж ключовою була ідея самого об'єднання і примирення трьох народів, а не сама концепція. Зрештою, як ідеться у статті Сенича, Гедройц згодом відмовився від федералістських концепцій як нової форми польського імперіалізму, зважаючи на те, що подібні ідеї асиміляції та федералізації викликали спротив і нерозуміння суспільства[3].

Висловлення ідеї про те, що Європа не закінчується на межі кордонів українців і поляків[4] знайшло відображення в, очевидно, одному з найбільш вдалим проектів Гедройца журналі «Культура» започаткований у 1947 році в Парижі, на сторінках якого велась ідеологічна боротьба з комуністичною ідеологією, та пошук порозуміння поляків з українцями та білорусам. Головною тезою Гедройца, як зазначає дослідниця Морозова, була «не буде насправді вільних поляків, чехів чи угорців без вільних українців, білорусів чи литовців».[5] З виходом перших випусків журналу «Культура», на сторінках якого йшлось про створення нових історичних і геополітичних умов, що передбачали завдання ширшого масштабу: необхідність міжнаціонального примирення народів ЦСЄ, спільної боротьби за незалежність, подолання тоталітаризму та формування нової архітектури безпеки регіону, та локального — необхідність польсько-українського примирення в основу яких було покладено розв'язання таких проблем як от питання української державності, кордонів, національних меншин та подолання міжнаціональних стереотипів[6],можемо говорити про цілковито проукраїнську позицію Єжи Гедройца і його чітке усвідомлення України як незалежної держави.

Можемо говорити, що демократичність поглядів Гедройца, здається не мала меж, у той час. Він виступив за концепцію «Не може бути вільної Польщі без вільної України».[7] Тут варто зазначити, що висловлення подібної тези в межах Польщі або на теренах Радянського Союзу просто не можна уявити. Мабуть, власне варто звернути увагу на те, що фактор перебування в еміграції неабияк сприяв розгортанню демократичних (заборонених і не популярних на теренах Польщі і СРСР) ідей щодо української справи. Попри це, звісно слід віддати належне Гедройцу за існування і плекання цих ідей щодо примирення українців і поляків, яким він залишався вірним докінця життя, при цьому неодноразово наражаючи себе на небезпеку з боку польських шовіністів і тому подібне.

Важливим і болючим для України було питання про кордони. Ще у 1977 році одним з найбільших досягнень Гедройца й його однодумців стало підписання «Декларації щодо української справи», надрукована у «Культурі» в 1977 р., де представниками польської, російської, чеської й угорської еміграцій піднімалися питання про нагальну необхідність відновлення української державності задля визволення інших країн комуністичного табору, де говорилось про їх страждання не тільки від російського, але й від польського імпералізму.[8] Наступним кроком був відхід від так званої ягеллонської концепції про природність перебування українських, білоруських й литовських земель під крилом Корони Польської, що різко засудив Єжи, виступивши за відмову Польщі на «східні креси» та визнання сучасних кордонів.[9]

Роль України Єжи визначав як Основу нової системи міжнародної безпеки ЦСЄ поява якої змінить невигідний геополітичний устрій регіону, ослабить російський імперіалізм та сприятиме подоланню радянського поневолення і тоталітаризму.[10] Добрим прикладом слідуванню своїм переконанням є заклик Гедройца визнати незалежність України Польщею, коли та тільки здобула свою незалежність. Це започаткувало процес польсько-українського примирення.

Підсумовуючи, можемо говорити про те, що погляди та ідеї Гедройца чималим чином посприяли розвалу СРСР, зближенню та подальшій співпраці між поляками та українцями у перші роки незалежності України, й у період Євромайдану. Окрім того, важливою є концепція Гедройца про те, що передумовою успіху боротьби за незалежність і демократичні перетворення у Польщі та Україні було і залишається досягнення міжнаціонального примирення та координація спільної антитоталітарної боротьби, в умовах сучасності боротьби проти Росії. Згідно з цією парадигмою, польсько-українське зближення є запорукою стримування спроб нової російської експансії у ЦСЄ та гарантії безпеки іншим народам регіону.[11]

Книги[ред.ред. код]

  • Простір свободи. Україна на шпальтах паризької «Культури». Підготувала Богуміла Бердиховська. — К. : Критика, 2005
  • Єжи Ґедройць та українська еміґрація. Листування 1950—1982 років. — К. : Критика, 2008
  • Ґедройць Є. З нотаток Редактора / За заг. ред. Л. Івшиної; перекл. з пол.: С. Гірік; передм. І. Гирича. — К. : ПрАТ «Українська прес-група», 2013. (Бібліотека газети «День» «Україна Incognita», серія «Підривна література»).
  • Ґедройць Є. Автобіографія у чотири руки / Упорядкування і післямова Кшиштофа Пом'яна. — Київ: Дух і літера, 2015. — 408 с. (рецензія)

Джерела[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Єжи Беднарек. Ґедройц Єжи // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.: Парламентське видавництво, 2011. — с.172 ISBN 978-966-611-818-2

Посилання[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. http://data.bnf.fr/ark:/12148/cb12437211n
  2. Осадчук Б. Мрія Єжи Гедройца // День 15 липня, 2004. http://day.kyiv.ua/uk/article/podrobici/mriya-iezhi-gedroyca
  3. Сенич М. Погляди Єжи Ґедройця на польсько-українське примирення // Проблеми словянознавства. — 2010. — № 59. — С. 237.
  4. Поліковська Ю. Україна на шпальтах паризької «Культури» в 1950-х роках // Мандрівець. — 2014. — № 2. — С. 43
  5. Морозова О. С. Ідея незалежної України в діяльності Єжи Ґедройця // Наукова праці: науково-методичний журнал. — Вип. 262. Т. 274. Історія. Миколаїв: Вид-во ЧДУ імені Петра Могили, 2016– С. 75.
  6. Сенич М. Погляди Єжи Ґедройця на польсько-українське примирення // Проблеми словянознавства. — 2010. — № 59. — С. 237.
  7. Морозова О. С. Ідея незалежної України в діяльності Єжи Ґедройця // Наукова праці: науково-методичний журнал. — Вип. 262. Т. 274. Історія. Миколаїв: Вид-во ЧДУ імені Петра Могили, 2016– С. 76.
  8. Морозова О. С. Ідея незалежної України в діяльності Єжи Ґедройця // Наукова праці: науково-методичний журнал. — Вип. 262. Т. 274. Історія. Миколаїв: Вид-во ЧДУ імені Петра Могили, 2016– С. 76.
  9. Морозова О. С. Ідея незалежної України в діяльності Єжи Ґедройця // Наукова праці: науково-методичний журнал. — Вип. 262. Т. 274. Історія. Миколаїв: Вид-во ЧДУ імені Петра Могили, 2016– С. 77.
  10. Сенич М. Погляди Єжи Ґедройця на польсько-українське примирення // Проблеми словянознавства. — 2010. — № 59. — С. 237.
  11. Сенич М. Погляди Єжи Ґедройця на польсько-українське примирення // Проблеми словянознавства. — 2010. — № 59. — С. 236.