Єлена Лазаревич

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Єлена Лазаревич
Біографічні дані
Релігія Serbian Orthodoxy
Народження 1365/1366
Prilepacd
Смерть 1443(1443)
Beška, Lake Skadar, Serbian Despotate
Дружина Milica of Serbia
Діти Балша III Балшич
Династія Lazarević dynastyd
Батько Lazar of Serbia
Мати Миліца Хребелянович

Єлена Лазаревич (серб. кир. Јелена Лазаревић; 1365/1366 — 1443), також відома Єлена Балшич Храніч або Єлена Балшич — середньовічна сербська принцеса, дочка сербського принца Лазаря та принцеси Міліці Неманич. Вона також відома як письменниця в епістолярній літературі, зокрема в листуванні з Никоном з Єрусалима, монахом у монастирі Гориця на Скадарському озері (Чорногорія).

Ім'я[ред. | ред. код]

Замок фортеці Крушевац

Єлену називали «Леді Лена» або «Навчена» (Учена).[1] У деяких англійських джерелах її згадують як Гелен.[2] Її називали Єленою Лазаревич через знатну родину батька. На підставі шлюбу з Джуражем II Балшичем її називали Єленою Балшич, тоді як через шлюб із Сандалем Храніч її іноді називали Єленою Балшич-Храніч або Єленою Храніч.

Життя[ред. | ред. код]

Сім'я[ред. | ред. код]

Єлена народилася в 1365 або 1366 році як третя дочка сербської принцеси Міліці та сербського Лазаря. Її мати належала до династії Неманичів, тоді як її батько був засновником династії Лазаревичів . Він створив Моравську Сербію, найбільшу і найпотужнішу державу, що виникла з руїн Сербської імперії.Єлена народилася в Прилепці, а своє дитинство провела в Крушеваці, де прожила, поки не вийшла заміж за свого першого чоловіка, Джураджа II Балшича, у 1386 році. У неї була одна дитина, син на ім'я Балша III, який народився в 1387 році[3] У Балші III було троє дітей, син, ім'я якого невідоме, і дві дочки Єлена та Теодора. Його син помер у дуже молодому віці в 1415 р.[4] У 1424 році дочка Бальші Єлена вийшла заміж за Степана Вукчича Косачу і стала матір'ю королеви Боснії Катерини та Владислава Герцеговича.

Шлюб з Джуражем II Балшичем[ред. | ред. код]

Монастир Донжі Брчелі в Барі заснувала Єлена Балшич

Єлена вийшла заміж за Джураджа II Балшича в 1386 або 1387 рр.[5] Після цього шлюбу сюзеренітет Лазаря Сербського був прийнятий у більшості, якщо не у всій Зеті .[6] Коли на початку 1392 року султан направив армію для вторгнення на землі Джураджа II, Єлена вирушила до Республіки Рагуза (нині Дубровник). 1 червня 1392 року сенат Рагузи вирішив надіслати галеру, щоб відвезти її до міста[7]. Джурадж був схоплений османами в жовтні 1392 р., і звільнений лише після того, як він погодився поступитися їм Скутарі. Йому вдалося захопити місто в 1395 р., Але згодом він продав його венеційцям разом з прилеглими фортецями.

Єлена твердо виступала проти про-венеційської політики Джураджа II та його продажу Скутарії та інших міст венеційцям. Їй не подобалися венеційці, оскільки вони перешкоджали контактам між Зетанською православною митрополією та Пецьким патріархатом, відрізали православні монастирі навколо Скадарського озера від доходів, на які вони мали законне право, та проводили агресивну торгову політику, яка значно зменшила прибутки Зети[8]. Єлена мала значний вплив на те, як Бальша III керував Зетою. Оскільки він був неповнолітнім, коли успадкував трон, вона фактично керувала Зетою як його регент[9]. У суперечці між венеційцями та зетанським митрополитом, призначеним Пецьким патріархатом, Бальша III виконував її вказівки та захищав давні права сербської церкви[10].

Перша скутарська війна[ред. | ред. код]

Стіна Ульциня, резиденція Джураджа II

У 1405 році Бальша III за підтримки Єлени розпочав десятирічну війну проти Венеції.[11]. На початку війни Бальші вдалося захопити всю область Скутарії, за винятком Скутарської фортеці. Венеційці пропонували винагороду в 2000 дукатів кожному, хто зміг вбити і Бальшу, і Єлену[12]. Коли венеційці у свою чергу захопили Бар, Ульцинь та Будву[13], три найважливіші порти Зети, Бальша та Єлена втекли з Ульциня до замку Дриваст[14].

У 1409 р. Єлена вирішила поїхати до Венеції, щоб особисто домовитись про мир. Наприкінці травня вона прибула до Рагузи, але довелося чекати майже два місяці, оскільки господарі попередили її, що в Адріатичному морі перебувають неаполітанські галери[15]. 9 липня 1409 року, поки вона ще чекала в Рагузі, завоювавши узбережжя Далмації, венеційці ще більше посилили свій вплив та владу в районі Адріатичного моря, що ускладнило переговорну позицію Єлени. Коли вона нарешті наприкінці липня прибула до Венеції, вона була фінансово спустошена через тривале плавання. Венеційці повинні були підтримувати її трьома дукатами на день під час переговорів, які тривали протягом наступних трьох місяців[16]. 26 жовтня 1409 р. була підписана річна мирна угода з венеційським дожем Мікеле Стено без жодних територіальних змін для кожної зі сторін[17].

Шлюб із Сандалем Гранічем[ред. | ред. код]

Благай, суд Сандаля Хранича, куди Єлена пішла жити після того, як вийшла за нього заміж

Коли Ладислав Неаполітанський продав свої права на Королівство Далмація Венеційській республіці і відступив з Балкан в 1409 році, багато місцевих дворян об'єдналися з імператором Священної Римської імперії Сигізмундом і прийняли Остоя королем Боснії. У грудні 1411 року Сандалій розлучився зі своєю дружиною Катаріною і наприкінці того ж року одружився з сестрою Стефана Єленою.[18][19][20] Єлена вийшла заміж за Сандаля, бо хотіла зміцнити становище сина[21]. Цим шлюбом Санджал, найнебезпечніший ворог Бальші III, став його вітчимом і захисником[22]. Хоча це зіпсувало стосунки Сандаля з Хрвоєм, воно також зміцнило традиційно тісні стосунки з родиною Лазаревичів.[23] Хоча Єлені було сорок років, Сандалій сподівався, що вони матимуть дітей, і в 1413 році вклав трохи грошей у місті Рагуза на трансакційний рахунок для дитини, яку вони врешті-решт матимуть[24].

Єлена поїхала жити зі своїм чоловіком при його дворі в Благаї в Герцеговині, тоді як Бальша залишився єдиним губернатором Зети.[25] У своєму другому шлюбі, укладеному в 1412 р. Або на початку 1413 р., Бальша III одружився з Болею, дочкою Коджі Захарії, яка була лордом Саті і Дагнума в Албанії[26].

Починаючи з 1424 року, Єлена провела значну частину року при дворі у супроводі сестри Олівери[27][28].

Дубровник

На початку лютого 1426 року в Дубровнику Єлена та Сандаль були присвячені спеціальній церемонії, коли вони відвідали свято Святого Влахо (Святого Влаза), покровителя міста.[29] Єлену мали намір поховати у церкві, яку вона побудує в Дубровнику. Спочатку Дубровник був зацікавлений прийняти її бажання за умови, що вона допоможе їм взяти під контроль Нові, його суперника в торгівлі сіллю. Ось чому Дубровник запропонував Сандалю побудувати православну церкву та дім для старих та хворих людей у 1434 році. Сандал помер у 1435 р.. Його наступником став його племінник Степан Вукчич Косача, який був сином брата Сандаля Вукача. Після смерті Сандаля Єлена не втручалася в управління сферою, яку раніше контролював її чоловік, а поїхала жити на узбережжі моря, Нові. У вересні 1435 року Єлена попросила жителів Рагуса дозволити їй побудувати церкву в Дубровнику, в якій буде її могила. Оскільки обставини змінились після смерті Сандаля, рагусяни відхилили прохання Єлени, хоча це підтримав її племінник, сербський деспот Джурадж Бранкович.

Горіцький збірник[ред. | ред. код]

Перша сторінка Otpisanije bogoljubno .

Три послання, які вона написала своєму духовному пораднику, були включені до Горіцького збірника. Сьогодні лише один із них зберігається[30].

Єлена написала заповіт 25 листопада 1442 року. На основі тексту можна зробити висновок, що вона мала власну бібліотеку і що в 1441 році вона сказала своєму канцлерові Доберко Мариничу замовити обкладинку книги. Обкладинка книги була зроблена зі срібла та прикрашена зображенням Ісуса.

Смерть[ред. | ред. код]

Спочатку вона реконструювала церкву Святого Георгія, побудовану Джуражем ІІ Балшичем на острові Бешка на Скадарському озері, а в 1439/1440 роках збудувала церкву Пресвятої Матері поруч з нею[31]. Похована в західному склепі, біля південної стіни церкви. Єлена підтвердила свою вірність традиціям династії Неманичів та свого батька князя Лазаря в той період, коли вона змогла зробити політичний вибір між ісламом та войовничим католицизмом[32].

Рішенням «Митрополії Чорногорії і Приморського краю» в 2006 році вона отримала титул "Благовірна" і отримала ім'я «Благовірна Єлена Лазарева Балшич»[33].

Спадщина[ред. | ред. код]

Єлену Бальшич хвалили сильну особистість, мабуть, схожу на свою матір, сербську принцесу Міліцю[34]. Їй вдалося зберегти культурну спадщину Королівства Сербія, і її твори були високо оцінені[35].

Літературна премія «Єлена Балшич» була заснована в 2007 році «Митрополією Чорногорії і Приморського краю» і присуджується раз на два роки. Станом на 2013 рік його лауреатами стали Джордже Сладойє, Жарко Команін, Ранко Йовович та Слободан Ракітіч[36][37].

Легенди[ред. | ред. код]

Деякі із збережених легенд про Єлену включають бджоли королеви Єлени (Пчеле краљице Јелене / Pčele kraljice Jelene), Рибний ставок королеви Єлени (Рибњак краљице Јелене / Ribnjak kraljice Jelene), Білий камінь (Виєлі кам / Білий кам) та Косарки королеви Єлени (Косци краљице Јелене / Kosci kraljice Jelene)[38].

Список літератури[ред. | ред. код]

  • Mira Milojković (1997). Gospođa moli za častan mir. Euro Miss. Процитовано 18 січня 2013. — a novel
  • Tošić Đuro T. (2004). Sandaljeva udovica Jelena Hranić. Zbornik radova. Vizantološki institut (Srpska akademija nauka i umetnosti). {{cite book}}: |access-date= вимагає |url= (довідка)
  • Đidić, Ljubiša (2010), Kneginja Jelena Balšić : monodrama [Countess Jelena Balšić, monodrama] (серб.), Kruševac: Istorijski arhiv, ISBN 9788682395638, OCLC 792742923
  • Nedeljković, Marija Maja D., Blagoverna Jelena Lazareva Balšić (серб.), Svetigora

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Kralj, Milica (2008). I Saw the Reflection in the Mirror. Serbia, National REview. Архів оригіналу за 26 вересня 2012. Процитовано 13 січня 2013. The medieval chronicles state that Jelena Balšić, madam Lena or the Educated one, was "tall, with a slim waist, with milky white long cheeks, golden hair, wearing a diadem with numerous brilliants and sapphires at the top of her forehead"....Because of such interests, her contemporaries called her the Educated.
  2. ↑ (Fine, 1994)
    ...Helen (Jelena)...)
  3. ↑ (Veselinović, 2001)
    ...а Јелену за Ђурађа Страцимировића Балшића. Са њим је Јелена имала само сина Балшу III,...)
  4. ↑ Ekmečić, Milorad (1997). Zbornik za istoriju Bosne i Hercegovine. Serbian Academy of Science and Arts, board for history of Bosnia and Herzegovina. с. 75. Архів оригіналу за 16 квітня 2021. Процитовано 18 січня 2013. Послије смрти зетског великаша Балше III иза њега није остало мушких потомака, већ само двије кћери: Јелена и Теодора које су живјеле под надзором Балшине мајке Јелене
  5. ↑ (Fine, 1994)
    ...Helen (Jelena) married George II Stracimirovic Balsic in 1386/87...)
  6. ↑ Branislav Đerić (1989). Kosovska bitka: vojno-istorijska rasprava. Naučna knjiga. с. 41. Архів оригіналу за 17 грудня 2019. Процитовано 29 квітня 2013. врховно старешииство Лазарево тек од 1386. год. када је његова кћн Јелена била удата за Срацимировог сипа
  7. ↑ Jorjo Tadić (1939). Promet putnika u starom Dubrovniku. Turistički savez. с. 62. Архів оригіналу за 9 жовтня 2013. Процитовано 27 січня 2013. početkom 1392, ponovno ugrozile oblast Đura Balšića, on odluči da svoju ženu Jelenu, kćerku kneza Lazara, skloni u Dubrovnik. Dubrovčani su o tome raspravljali u Vijećima 1 juna 1392, pa su zaključili da pošalju svoju ga- leotu od 22 klupe
  8. ↑ (Fine, 1994)
    ...Helen (Jelena) played an active role in Zeta's affairs under Balša...)
  9. ↑ Евгениј Љвович Немировски (1996). Почеци штампарства у Црној Гори, 1492–1496. ЦНБ "Ђурђе Црнојевић". с. 137. Архів оригіналу за 25 січня 2014. Процитовано 27 січня 2013. Jelena je u stvari postala namjesnik svom 17-godišnjem sinu.
  10. ↑ (Spremić, 2004)
    Држећи се поука своје мајке Јелене Лазаревић, кћери кнеза Лазара, Балша III. иступао је пред представницима Венеције као заштитник старих права Српске цркве. Даровао је неколико православних манастира и трудио се да се не окрњи надлежност православног митрополита Зете, кога је постављао пећки патријарх.
  11. ↑ (Ćirković, 2004)
    У измењеној ситуацији после Ангорске битке породичну територију је преузео Ђурђев наследник Балша III (1403—1421), коме је помагала мајка Јелена Лазаревић. Они су се убрзо окренули против Венеције и упустили у десетогодишњи рат са њом.)
  12. ↑ (Spremić, 2004)
    На његовом почетку, Млечани су уценили њену и главу Балше III. са 2000 дуката.
  13. ↑ (Fine, 1994)
  14. ↑ (Bešić, 1970)
    Јелена и Балша III побјегли су у тврђаву Дриваста.Тада је Марин Каравело, без изузетног притиска, обећавајућистановништву зетских приморских градова да ће их ослободитисвих работа током наредне три године и да ће вратити посједесвима онима којима их је ранији господар био одузео, придобиоопштинска вијећа у Улцињу, Бару и Будви да признају властРепублике.)
  15. ↑ (Bešić, 1970)
    Јелена Балшић се ријешила да сама оде у Млетке и настави преговоре,.. била је већ крајем маја 1409. год. у Дубровнику и ту се задржала готово два мјесеца, јер су је домаћини упозоравали на опасност од напуљских галија које су се налазиле у Јадранскоме мору.)
  16. ↑ (Spremić, 2004)
    Сенатори су утврдили да је "врло сиромашна", јер је, због дугог пута, све потрошила. Давали су јој, на име издржавања, по три дуката дневно, и у Венецији је остала пута три месеца.
  17. ↑ (Srejović, 1982)
    Имала је то да искуси Јелена Балшић приликом преговора које је повела у Венецији, и који су трајали више месеци. Крајем октобра 1409. окончани су договором да се склопи мир на годину дана без територијалних промена ...)
  18. ↑ (Fine, 1975)
    ...Sandalj divorced Hrvoje's niece and shortly thereafter married Jelena...
  19. ↑ (Veselinović, 2001)
    Њему се прикључио 1411 и војвода Сандаљ Хранић. Крајем те исте године Балшина мајка Јелена се преудала за војводу Сандаља.)
  20. ↑ (Spremić, 2004)
    ...Јелена се 1411. удала за босанског војводу Сандаља Хранића. Он је у децембру исте године напустио своју прву жену Катарину...)
  21. ↑ Евгениј Љвович Немировски (1996). Почеци штампарства у Црној Гори, 1492–1496. ЦНБ "Ђурђе Црнојевић". с. 137. Архів оригіналу за 25 січня 2014. Процитовано 29 квітня 2013. Настојећи да учврсти положај свог сина, она се крајем 1411. удала за владара будуће Херцеговине Сандаља
  22. ↑ (Spremić, 2004)
    До тада најопаснији противник Балше III, постао је његов очух и заштитник.)
  23. ↑ (Fine, 1975)
    ...This marital change reflected both Sandalj's deteriorating relations with Hrvoje and his forging closer ties with Serbia. ... Good relations with Kosače and Stefan's family were not new ...
  24. ↑ (Spremić, 2004)
    . Када је пошла новом мужу, Јелена је имала четрдесетак година....Остављајући у мају 1413. поклад у Дубровнику, предвидео је да га може подићи ако за њим остане "или син или девојка које би имао с реченом госпођом Јеленом", што показује да се није искључивала могућност да њих двоје имају деце.)
  25. ↑ (Spremić, 2004)
    Када је пошла новом мужу, Јелена је имала четрдесетак година.... Јелениним одласком у Босну, у Зети је остао да влада Балша III, и даље веран идејама своје мајке
  26. ↑ Albanološki institut u Prištini 1968 p. 125 [Архівовано 5 квітня 2022 у Wayback Machine.]: «Poznato je takođe da se Balša III krajem 1412 ili početkom 1413 godine oženio u drugom braku ćerkom Koe Zaharije»
  27. ↑ Pomorski zbornik (серб.). Društvo za proučavanje i unapređenje pomorstva Jugoslavije. 1982. с. 574. Архів оригіналу за 5 квітня 2022. Процитовано 14 січня 2013. I Sandalj i Herceg Stefan imali su u Novome svoj dvor, gdje su provodili veliki dio godine, obično zimu i proljeće. Tu je provela veliki dio svoga života i Jelena Sandaljeva i njena sestra Olivera Bajazitova, ćerka kneza Lazara.
  28. ↑ (Bešić, 1970)
    Уз Јелену је, колико се зна, већ од 1423. год., а можда и од-раније, живјела њена сестра Оливера,
  29. ↑ (Spremić, 2004)
    Дубровчани су, по посебном церемонијалу, приредили војводи Сандаљу и Јелени свечани дочек првих дана фебруара 1426. године. Том приликом, Јелена је присуствовала највећој свечаности у Дубровнику, прослави Светог Влаха)
  30. ↑ (Tomin, 2000)
    Једина у целини сачувана Јеленина посланица у науци је позната под називом Отписаније богољубно.)
  31. ↑ Евгениј Љвович Немировски (1996). Почеци штампарства у Црној Гори, 1492–1496. ЦНБ "Ђурђе Црнојевић". с. 137. Архів оригіналу за 25 січня 2014. Процитовано 27 січня 2013. ... се налазиле развалине цркве Св. Ђорђе. Јелена Балшић обновила је ову цркву и недалеко од ње подигла цркву...
  32. ↑ (Bogdanović, 1970)
    ... ne samo podizanje svoje buduće grobnice.... odbrana istorijske orijentacije srpske kulture...
  33. ↑ Nedeljković, Marija Maja D. (2010). Blagovjerna Jelena Lazareva Balšić, bogoljubna vladarka i pesnikinja (серб.). Beška Monastery web site. Архів оригіналу за 25 вересня 2013. Процитовано 20 січня 2013. Како по свом животу и животном подвигу несумњиво припада Сабору Светих богоугодивших душа она је по благослову Митрополита црногорско-приморског Амфилохија 2006. године названа Благовјерна Јелена – Лазарева Балшић.
  34. ↑ Godišnjak Društva istoričara Bosne i Hercegovine: Annuaire de la Société historique de Bosnie et Herzégovine (серб.). Društvo istoričara Bosne i Hercegovine. 1986. с. 130. Архів оригіналу за 5 квітня 2022. Процитовано 18 січня 2013. Po svemu izgleda da je Jelena bila snažna ličnost, vjerovatno slična svojoj majci, kneginji Milici. Način kako Dubrovčani o njoj govore mogao bi to da potvrdi.
  35. ↑ Thomas Fleming (2002). Montenegro: the divided land. Chronicles Press. с. 46. ISBN 978-0-9619364-9-5. Архів оригіналу за 27 липня 2020. Процитовано 12 січня 2013. Jelena Lazarevic was a remarkable woman, capable of maintaining Balsic authority in very difficult times while preserving some of the cultural legacy of the Nemanjic kingdom. Her correspondence (on a variety of intellectual and everyday topics) has been praised ...
  36. ↑ V, R. Blagoveštenjski sabor u manastiru Beška. Svetigora. Архів оригіналу за 10 січня 2013. Процитовано 14 січня 2013.
  37. ↑ Sonja Malavrazić. Riznica: Nagrada "Jelena Balšić" SlobodanuRakitiću. RTS website (серб.). Архів оригіналу за 7 січня 2014. Процитовано 29 квітня 2013. Književna nagrada "Jelena Balšić" za životno delo prožeto pravoslavnom duhovnošću dodeljena je posthumno Slobodanu Rakitiću
  38. ↑ Stvaranje. Obod. 1985. с. 261. Архів оригіналу за 8 січня 2022. Процитовано 26 січня 2013.

Посилання[ред. | ред. код]

Перегляд цього шаблону
  Генеалогія та некрополістика
Література та бібліографія
Словники та енциклопедії
Довідкові видання
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Єлена_Лазаревич&oldid=40790627