Єлеуса
Елеу́са або Замилування (від грец. Ελεούσα — милостива, розчулення, ніжність, виявлення милосердя від έλεος — милосердя) — один із основних типів зображення Божої Матері. Іконографічний тип зображує Богоматір з Ісусом на руці, який обіймає Її за шию, і лики Їх зближені, щока до щоки. У Західній церкві цей тип часто називають Дівою Ніжності.
Зображення «Богоматері Елеуси» не має текстової основи. Воно не співвідноситься ні з книгами Святого Письма, ні з Акафістом Божої Матері. Одна з найбільш ранніх ікон «Елеуси» (VII–VIII ст.) знаходиться в церкві Санта Марія Антиква у Римі. У Візантії тип «Розчулення» з'являється пізніше, в ХІ–ХІІ століттях.[1]
Існують дві версії поступового розвитку іконографії Богоматері-Єлеуси, з яких одна була найбільш чітко сформульована дослідником В. Н. Лазарєвим:
- прототип сидячої, або що менш вірогідніше, стоячої Одигітрії;
- ікона «Умиління» на весь зріст, де Богоматір стоїть, або ж сидить;
- поясна ікона «Умиління»;
- Дитя сидить на колінах Божої Матері, яка воссідає на троні[2]
Тобто Лазарєв доводить, що іконографічний тип Єлеуси розвинувся з іншого типу богородичної ікони — Одигитрії.[3]
В той час окремими вченими була запропонована інша концепція загальної еволюції іконографічного типу Єлеуси. Так відомий російський вчений Грабар І. Н. а згодом Етінгоф О. Е. на основі аналізу Вишгородської Богоматері виявили, що протооригінал відомої ікони міг зображати Богоматір з Дитям, яке стоїть на її колінах, з чим збігається і формулювання прототипу Єлеуси у Лазарєва.[4]
М. П. Лихачов виділяв в «Розчуленні» три види зображень:
- звичайне;
- з рукою Немовля вкладеної в руку Матері («Братська Київська»);
- «заграла» — Мати з граючим Немовлям на руках; цей вид вважається іконографічним нововведенням XIII століття, яке з Візантії було занесене до Сербії, потім у Молдавію, а звідти — в Київську Русь.[1]
Приклади основного типу «Елеуси» на Заході і Сході: мініатюра Псалтиря монастиря Іантократора на Афоні 1084–1101 років; мініатюра Псалтиря Гамильтона XIII століття.[1]
Різновидом іконографічного зображення Елеуса є Глікофілуса (грец. Γλυκοφιλούσα — Солодко любяча або Солодке цілування). До цього типу належить Самбірська ікона, на якій є характерний жест, — немовля тримає за щоку чи підборіддя Богородицю.[5]
Взиграніє, або Загравання — іконописний тип, де немовля Ісус заграє з Матір'ю, торкаючись своєю рукою щоки матері. В. Лазарєв називає такий іконописний тип «особливим видом Єлеуси».[6] Найдревніші пам'ятки архітектури цього типу Богородичної ікони: сирійська мініатюра до Книги псалмів (1203 р.) у Британському музеї.[6]
Найвідоміша з візантійських ікон, принесених на Русь з Константинополя у XII ст. і тут прославилася чудотворениями, була Вишгородська ікона Божої Матері або знана теж як «Богоматір Володимирська». До 1155 року ікона була однією з головних святинь України-Русі. Святий образ був надзвичайно шанований у Вишгороді і по всій Русі. Зберігався там в жіночому монастирі. Згідно літописів цього ж року ікону викрав Андрій Боголюбський разом з родичами боярами Кучковичами, які пізніше його зрадили та вбили.[7]
Біля ікони відбувалися неймовірні чуда і сила паломників з усієї країни приходила вклонитися Вишгородській Богородиці Ніжності.[8][9]
За радянських часів і до 1999 року ікона Вишгородської (Володимирської) Богородиці зберігалася у Третьяковській галереї.
Потім її передали церкві. Але під час передачі святині в руки патріарху Алексію образ несподівано тріснув. Очевидці стверджують, що один з ієрархів церкви на це промовив: «На жаль, Богородиця вже не з нами».[8]
Глибоко ліричний мотив Елеуси, в якому усвідомлювався народний ідеал самовідданої материнської любові, набув поширення у давньоукраїнському мистецтві, і зокрема, в різьбленій іконі.
Найчастіше на теренах України зустрічаються твори із зображеннями Богородиці Елеуси з немовлям на лівій руці (шиферна іконка з розкопок у Києві (XII ст.); глиняна іконка з с. Сахнівка на Київщині (район Канева); київська двобічна шиферна іконка із колишньої зб. М. С. Большакова. Стояча Елеуса з немовлям на лівій руці відображена на невеличкій бронзовій іконці з Давнього Галича (XIII ст.). Щоправда, серед творів давньоукраїнської металопластики зустрічаються й варіанти Елеуси з маленьким Христом на правій руці (хрести, енколпіони, змієвики (XII ст.)[10]
Малярські традиції княжих часів знайшли продовження у піднесених образах Богородиці з Дитям, що належать до XV–XVI ст.: «Богородиця Елеуса» кінця XV — початку XVI ст. із храму Святого апостола Луки в с. Доросині Рожищенського району Волинської області (Львівська національна галерея мистецтв імені Бориса Возницького).[11]
Іконописний тип Елеуса став популярним насамперед серед риботицьких малярів.[12]
Наприклад у фондовій колекції Національний історико-етнографічний заповідник «Переяслав» знаходиться копія Вишгородської ікони Божої Матері кін. ХІХ — поч. ХХ ст. (інв. № І-445 КН-40389). Образ у дерев'яному окладі під склом, декорований позолоченою фольгою, з якої тиснені шати і тло ікони, а також в кутах утворені букети та німб навколо голів Матері Божої та Немовляти Ісуса Христа.[13]
Найвідомішими іконами із зображенням Богородиці типу Елеуса початку XVIII століття є «Богоматір» волинського іконописця Й. Кондзелевича (Білостоцький Хрестовоздвиженський монастир) та «Богородиця Братська» (Нікопольська Свято-Покровська церква).[14]
В другій половині XVIII ст. на півночі Сумського полку, в іконостасах церков Суджанської сотні, отримала поширення ікона Божої Матері Пасівсько-Цареградська (тип Елеуса).[15]
При Українському католицькому уніреситеті працює школа сучасного іконопису «Радруж», де творчі молоді люди, художники, митці працюють в тому числі і над написанням образів іконописного типу Елеуса. Оригіналом служить ікона Богородиці з Дитятом (Елеуса), що походить із середини XIV ст., села Лісковате, тепер — Польща. Ці ікони постійно перебувають у музейній експозиції Національного музею Шептицького у Львові.[16]
- Ченстоховська ікона Божої Матері
- Гошівська чудотворна ікона Божої Матері
- Самбірська чудотворна ікона Божої Матері
- Ікона чудотворної Матері Божої Ласкавої Станиславівської
- Тихвінська сльозоточива ікона Божої Матері
- Ікона Божої Матері Зарваницької
- ↑ а б в Автор: С. Вербицький. Онлайн журналу «Пробудження». Архів оригіналу за 25 вересня 2019. Процитовано 2 жовтня 2019.
- ↑ Лазарев В. История византийской живописи. — М., 1986—197 с.
- ↑ Лазарев В. Н. Византийская живопись. — М.: «Наука», 1971. — 405 с.: ил
- ↑ ІКОНОГРАФІЯ ЄЛЕУСИ, ЯК СТРАСНОЇ БОГОМАТЕРІ.РОЗВИТОК ТЕМИ УМИЛІННЯ В КОНТЕКСТІ ЗВЕРНЕННЯ ДО СТРАСНИХ СЛУЖБ І ПІСНЕСПІВІВ № 12 2008 Комарницький А., аспірант ЛНАМ, викладач кафедри богослов'я УКУ
- ↑ Городиський Ю. Я. Геопросторова організація паломництва у Львівській області. — Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. ЛНУ, ім. І. Я. Франка. — Львів, 2018. — с.174/УДК 911.3:27-57
- ↑ а б Лазарев В. Н. Византийская живопись. — М.: «Наука», 1971. — 291 с.: ил
- ↑ Святые и порочные Збигнев Войцеховский Святые и порочные 352 с. 2013
- ↑ а б Радіо Свобода 20 травня 2018 Ірина Костенко, Марина Остапенко. Архів оригіналу за 20 лютого 2022. Процитовано 4 жовтня 2019.
- ↑ Сайті «Україна Incognita» Дмитро СТЕПОВИК, доктор мистецтвознавства, доктор філософії, доктор богословських наук, професор, академік АН вищої школи України. Архів оригіналу за 1 листопада 2019. Процитовано 4 жовтня 2019.
- ↑ Журнал Апологет Володимир ЖИШКОВИЧ БОГОРОДИЦЯ З НЕМОВЛЯМ В ІКОНОПИСНІЙ ТРАДИЦІЇ ДАВНЬОЇ УКРАЇНИ Львів 2010 53-54 c.
- ↑ Любов Бурковська Дві волинські ікони «Богородиця з Еммануїлом» XVII століття. Особливості іконографії та образності. Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України Збірник наукових праць Українське мистецтвознавство: матеріали, дослідження, рецензії 2016
- ↑ Роксолана Косів ЧУДОТВОРНІ ІКОНИ БОГОРОДИЦІ З ДИТЯМ ІСУСОМ ТА ЇХ РЕПЛІКИ У ТВОРЧОСТІ РИБОТИЦЬКИХ МАЙСТРІВ (1680—1720-ті рр.) Народознавчі зошити. № 6 (138), 2017
- ↑ Національний історико-етнографічний заповідник «Переяслав». Архів оригіналу за 4 жовтня 2019. Процитовано 4 жовтня 2019.
- ↑ Цугорка Олександр Петрович. Дисертація «ХУДОЖНЬО-ЕСТЕТИЧНІ ПРИНЦИПИ УКРАЇНСЬКОГО БАРОКО В СУЧАСНОМУ ІКОНОПИСІ» 114 c. КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ КУЛЬТУРИ І МИСТЕЦТВ 2019
- ↑ В'ячеслав Шуліка Поясні ікони Пресвятої Богородиці в намісному ярусі Слобожанського іконостаса XVII — початку ХІХ століття Культурологічна думка: щорічник наук. праць. — К.: Інститут культурології Національної академії мистецтв України, 2016. — № 9. — 192 с.
- ↑ Український Католицький Університет 27 ЛИПНЯ, 2018. Архів оригіналу за 20 жовтня 2020. Процитовано 4 жовтня 2019.
- Роман Галуйко ПОЯВА НОВИХ ІКОН У ХХІ СТ. В УКРАЇНІ / Наукові записки. Серія «Культурологія». — Острог: Видавництво Національного університету «Острозька академія», 2012. — Вип. 9. — 384 с. / УДК 271.2-23-732-675-46-526.62
- В. М. Ричка. Вишгородська ікона Богоматері [Архівовано 13 квітня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — С. 517. — ISBN 966-00-0734-5.
- Лазарев В. Н. Византийская живопись. — М.: «Наука», 1971. — 291 с.: ил
- Елеуса // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.
- Радіо Свобода 20 травня 2018 Ірина Костенко, Марина Остапенко [Архівовано 20 лютого 2022 у Wayback Machine.]
- Національний історико-етнографічний заповідник «Переяслав» [Архівовано 4 жовтня 2019 у Wayback Machine.]